2.Універсальна десяткова класифікація: структура, зміст , призначення.

Універсальний десятковий класифікатор (УДК) є міжнародною системою класифікування документів. Він відповідає найістотнішим вимогам до класифікації (міжнародність, універсальність, мнемонічність) та надає можливість відображати новітні досягнення науки й техніки без будь-яких суттєвих змін в її структурі. Такої гнучкості не має жодна з існуючих систем класифікації. Універсальна десяткова класифікація була створена на початку ХХ століття бельгійськими бібліографами Полем Отле и Анрі Лафонтеном. Як основа, була запозичена Десяткова класифікація, розроблена американським бібліографом Мелвілом Дьюі для Бібліотеки Конгресу США. Він безкорисно надав право на використання та модифікацію своєї системи для створення універсального каталогу опублікованих видань. Перше видання повних таблиць УДК було здійснено у 1905 р. французькою мовою. Структура УДК з часом змінилася, але для деяких розділів індекси класів майже співпадають [4].  У 1962 р. Універсальна десяткова класифікація в Україні була прийнята як єдина обов’язкова класифікація, а з 1963 р. у науково-технічних видавництвах, редакціях науково-технічних журналів, в органах науково-технічної інформації, науково-технічних бібліотеках введено обов’язкове індексування усіх публікацій за Універсальною десятковою класифікацією, тобто усі інформаційні джерела в галузі природничих та технічних наук видаються з індексами УДК. За цією системою організовані довідково-інформаційні фонди. УДК можна використовувати як для організації вузькоспеціалізованих довідково-інформаційних фондів, так і багатогалузевих; вона виступає єдиною міжнародною універсальною системою, яка дозволяє досить детально розкрити зміст довідково-інформаційних фондів та забезпечити швидкий пошук інформації.

Відповідно до Державного стандарту України (ДСТУ 4861:2007 "Інформація та документація. Видання. Вихідні відомості") вихідні відомості кожного видання повинні містити шифр зберігання видання. Шифр зберігання складається з класифікаційних індексів Універсальної десяткової класифікації (УДК), Бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК) та авторського знака. Один і той самий шифр зберігання проставляється на весь тираж одного видання. Шифр зберігання розміщується у верхньому лівому куті звороту титульного аркуша видання у такій послідовності:

Авторський знак подають під першою цифрою індексу ББК.

Складові шифру визначаються за відповідними таблицями:

• індекс УДК визначають за україномовними виданнями таблиць УДК, підготовку і випуск яких здійснює Книжкова палата України;

• індекс ББК визначають за російськомовними виданнями таблиць ББК, оскільки поки що в Україні не здійснюється випуск ББК українською мовою;

• авторський знак визначають за виданням "Авторські таблиці (двозначні)" Хавкіної Л. В.

Індекси УДК і ББК визначають за темою (змістом) видання. Їхнє основне завдання — максимально точно відобразити зміст видання та забезпечити в подальшому його швидкий та легкий пошук не лише в Україні, а й у світі (але лише за умови, що індекс визначено правильно). Індексування документів за УДК і ББК здійснюється в межах спеціально розроблених принципів, положень і правил — на основі методики індексування.

Авторський знак — це умовне позначення прізвища автора або першого слова заголовка видання (залежно від відомостей, розміщених на титульному аркуші). Авторський знак складається з однієї літери та двох цифр. Літера — перша з імені автора чи заголовка. Дві цифри визначаються залежно від послідовності декількох перших літер прізвища чи заголовка видання. Авторський знак призначений для полегшення і прискорення розміщення за алфавітом видань на полицях і карток в каталогах бібліотек.

Книжкова палата України надає платну послугу з визначення індексів УДК, ББК і авторського знака для документів.

Залежно від видів документів визначають шифр видання (індекси УДК, ББК і авторський знак) або окремо індекс УДК.

Шифр зберігання видання (індекси УДК, ББК і авторський знак) визначають для:

• неперіодичних книжкових видань

Індекс УДК визначають для:

• продовжуваних видань

• статей в наукових періодичних виданнях

• авторефератів дисертацій

•  Міжнародним еталоном УДК є англомовна база даних Master Reference File (MRF), яка налічує близько 70 000 класифікаційних рубрик.

• ●   Оновлення УДК здійснюється щорічно, і це дає змогу підтримувати систему в актуальному стані та відображати всі зміни, події та явища, які відбуваються у світі.

• ●   Близько 130 держав світу використовують УДК (30 з них застосовують її як основну класифікаційну систему) 

• Таблиці перекладено близько 50 мовами (стандартний чи скорочений варіанти) .

• ●   В Україні з 2000 року використовують таблиці УДК українською мовою.

• ●   Вихідні відомості кожного видання повинні містити класифікаційний індекс УДК згідно з ДСТУ 4861:2007 "Інформація та документація. Видання. Вихідні відомості".

3. Неопублікований документ: загальна характеристика, особливості функціонування.

Поняття неопублікований документ виступає як протилежне поняттю опублікований документ, публікація, видання.

Зявившись в 1960-х роках, термін опублікований, а потім неопублікований документ, не одержали однозначного визначення. Неопублікований документ не розрахований на широке поширення, створений у ході роботи установ, підприємств, окремих осіб, відбиває результат їхньої діяльності. Неопубліковані документи залишаються в рукописному виді або тиражуються в невеликій кількості екземплярів. До них належать звіти про наукову роботу, дисертації за винятком виданих у вигляді наукової доповіді, опису алгоритмів і програм, проекти й кошториси, раціоналізаторські впровадження, неопубліковані заявки на винаходи, депоновані рукописи, рукописи перекладів.

Неопублікований — це документ призначений для однократного використання, необхідний для прийняття або виконання безпосередніх управлінських рішень, що містить первісні вихідні фактичні відомості, показники, параметри й т.д. Сюди відносять адміністративно-господарську, організацпшо-розпоряднипьку,бухгалтерську,технологічну,постачальшпщку

й подібну документацію. Неопубліковані документи є основою для складання нових узагальнюючих документів.

Поняття «неопублікований документ» виступає як протилежне до понять «опублікований документ», «публікація», «видання».  Неопублікований документ не розрахований на широке розповсюдження; створений в ході діяльності організацій, окремих осіб, він відображає результати їх роботи. Неопубліковані документи лишаються в рукописному вигляді чи тиражуються в невеликій кількості примірників. До них відносяться: звіти про науково-дослідницьку роботу та дослідно-конструкторські розробки, дисертації (за винятком виданих у вигляді наукової доповіді), рукописи алгоритмів і програм, проекти і кошториси, технічні умови, стандартипідприємств, раціоналізаторські пропозиції, неопубліковані заявки на винаходи, депоновані рукописи, рукописи перекладів, аналітичні огляди.  Неопубліковані документи оформляються, як правило, засобами машинопису чи друкуються на принтері ЕОМ, реєструються в органах інформації і бібліотеках для відображення в інформаційних виданнях чи базах даних цих органів. Більшість документів цього масиву створюються безпосередньо в ході чи одразу після завершення наукового дослідження чи виробничої роботи, що робить їх особливо цінними.  За загальною кількістю назв число неопублікованих документів, що щорічно з'являються, перевищує випуск опублікованих, а за важливістю, новизною, актуальністю, унікальністю і достовірністю інформації, оперативністю виходу та іншими інформаційними якостями вони часом перевершують опубліковані документи.  Основними видами неопублікованих документів є звіт про науково-дослідну і дослідно-конструкторську роботу, дисертація, депонований рукопис, науковий переклад, оглядово-аналітичний документ. 

Звіт про науково-дослідну й дослідно-конструкторську роботу — це документи, що містять детальний опис ходу і результатів досліджень. контролем цих досліджень займається Український інститут науково-технічної та економічної інформації.

Дисертація — це кваліфікована наукова праця в певній галузі науки, що пройшла попередню експертизу і представлена до захисту на здобуття наукового ступеня у спеціалізованій вченій раді. Види дисертації: на здобуття наукового ступеня кандидата, доктора наук. Реквізити: назва міністерства, індекс УДК, відомості про автора, назва дисертації, її вид, науковий ступінь, спеціальність, науковий керівник, місто і рік завершення роботи.

Автореферат дисертації — наукове видання на правах рукопису у вигляді брошури, що являє собою складений автором реферат проведеного ним дослідження, представленого на отримання наукового ступеня.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №11

1. Становлення документознавства як науки та навчальної дисципліни

Наукове оформлення знань про документ відбувається у XVII-XVIII ст., на вивчення офіційних та приватних документів юридичного змісту була спрямована дипломатика, яка оформилася в наукову дисципліну у Франції в XVII ст.

Лише на початку XX ст. виникла документаційна наука, засновником якої був бельгійський вчений Поль Отле. Він запропонував і окрему назву для суто наукової діяльності: документологія або бібліологія. П. Отле заклав теоретичні основи документології у багатьох статтях, монографії Трактат про документацію 1934р., а також у практичній діяльності Міжнародного інституту документації.

На початку 50-х рр. XX ст. на базі документації виникає новий науковий напрям: наука про інформацію, або інформаційна наука. Загальні закономірності створення і використання документів у 60-70-ті рр. XX ст. почала вивчати документалістика. Зацікавлення документом виникло у звязку з потребами опрацювання нових, компютерних, документів, якими на той час були перфокарти і перфострічки.

З кінця 40-х рр. XX ст. почало розвиватися документознавство в межах підготовки фахівців з архівної справи. У 1940 р. у Московському державному історико-архівному інституті Мітяєвим викладався курс Теорія практика архівної справи, розділом якого було загальне документознавство. З 1960р. в МДАІ почалась підготовка організаторів діловодства. Актуалізація документознавства також повязана з розробкою та реалізацією з 1965 р Єдиної державної системи діловодства.

У 1966 р в Москві було засновано Всесоюзний науково-дослідний інститут документознавства та архівної справи. В 1969 р відбулося юридичне оформлення документознавства як наукової спеціальності.У 70-80-ті рр. XX ст. фахівці з бібліотекознавства Юрій Столяров і бібліографознавства Олег Коршунов вводять поняття документ у терміносистему цих наук.

З проголошенням незалежності в Україні в 1994 р було створено Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, започатковано та проведено документознавчі студії, відкрито навчальну спеціальність Документознавство та інформаційна діяльність 1995, З 2004 р.вища атестаційна комісія дозволила захищати кандидатські і докторські дисертації по спеціальності документознавство.