Економіка семінар
.docx1)Функціональна структура торговельного капіталу
Сфера обігу - це особливий макроекономічний простір у суспільному відтворювальному процесі, своєрідна з'єднувальна ланка між сферами виробництва і споживання.
Сфера обігу виникає в процесі еволюції товарно - грошових відносин. Її виникненню передує первісна безпосередня мінова торгівля:
· первісна безпосередня мінова торгівля (схема: Т - Т) виникла внаслідок зародження і становлення товарного виробництва в економічних умовах натурального господарства ще до появи грошей;
· визначальною ознакою первісної безпосередньої мінової торгівлі була епізодичність розрізнених ізольованих у часі і просторі торговельно-мінових актів між товаровиробниками, коли акт продажу кожного із взаємно обмінюваних товарів був також і одномоментним актом купівлі замість нього іншого товару.
Подальше поширення товарного виробництва, а саме збагачення і урізноманітнення товарного асортименту сприяло появі грошей і привело до того, то первісна безпосередня одноактна торгівля поступилася місцем опосередкованій грошима двоактній товарно-грошовій торгівлі за схемою Т - Г - Т, яка містить відокремлені у часі і просторі акт продажу Т–Г купівлі Г -Т.
Двоактність продажу і купівлі кожним товаровиробником відчужених і придбаних товарів за участю грошей зумовлю? виникнення і безперервне функціонування товарного обігу:
- за умов двоактної торгівлі кожний товаровиробник продає свої товари багатьом покупцям незалежно від того, які товари вони виробляють і продають, і купує потрібні йому товари також у багатьох і зовсім різних продавців та ще й у різні часи і у різних місцевостях;
- за таких обставин у кожному регіоні, країні між спеціалізованими товаровиробниками утворюється і функціонує товарний обіг як безперервно діюче торговельно-мінове явище.
Із функціонуванням товарного обігу та його сфери безпосередньо пов'язано:
виникнення, становлення і безперервне функціонування промислового капіталу та відокремлення від нього торговельного і позичкового капіталу, бо грошова і товарна функціональні форми промислового капіталу не можуть функціонувати поза сферою товарного обігу;
усуспільнення всієї виробничо-господарської діяльності в країні, навіть за її межами, становлення і розвиток макроекономічних структур аж до утворення мегаекономіки;
функціонування грошового обігу, відносин власності, товарних сховищ, вантажного транспорту.
2) Крім сфери виробництва суспільство потребує сукупних дій, що забезпечать доведення товару до споживача. Галузь діяльності, пов'язана з рухом економічного продукту від виробників до споживачів, називається сферою обігу.
У сфері обігу продукт переходить з рук продавця до рук покупця, тобто змінює власника. Посередником, агентом товарно-грошових відносин, що виникають між первинним власником товару, який продає його, і вторинним власником, який купує товар, є торгівля.
Торгівля – це діяльність людей щодо здійснення товарного обміну й акту купівлі-продажу.
Операції з купівлі-продажу товарів не створюють продукт, а лише задовольняють потреби суспільства в реалізації товару. Ця обставина дає підстави віднести таку діяльність до послуг. У вітчизняній економічній науці прийнято поділяти торговельні послуги на основні та додаткові.
До основних (чистих) торговельних послуг належить діяльність, пов'язана з реалізацією товарів, рекламою, вивченням купівельного попиту, демонстрацією товару на ярмарках, аукціонах тощо.
До додаткових торговельних послуг належать послуги, пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу: транспортування, сортування, збереження й пакування товару.
Для здійснення торговельної діяльності необхідним є капітал. Його первинною формою був купецький капітал, що виник у період третього великого суспільного поділу праці, коли торгівля виокремилася в самостійний вид діяльності. Надалі на зміну купецькому прийшов торговельний капітал.
Торговельний капітал – це капітал, що функціонує у сфері обігу, відокремившись від промислового капіталу.
На початковому етапі промисловці самі займалися реалізацією своїх товарів, що вимагало з їх боку додаткових витрат на створення торговельної мережі й вивчення ринку. Поступово ці функції перейшли до торговельних підприємств, у результаті чого торговельний капітал, який відокремився від промислового, став самостійним. Цей процес виявився взаємовигідним: промисловець заощаджує час і гроші, а торговець одержує торговельний прибуток, який виникає як різниця між ціною покупки й ціною продажу.
3) Оптова торгівля охоплює будь-яку діяльність у справі продажу партій товарів та послуг тим, хто купує їх для подальшого перепродажу (роздрібна торгівля) або професійного використання (промислові підприємства, організації, установи). Взаємні продажі серед організацій оптової торгівлі також є важливою складовою їх діяльності. Оптова діяльність може здійснюватись у трьох основних організаційних формах: 1) через оптові підрозділи фірм-виробників (при використанні прямих каналів збуту); 2) через незалежних оптових посередників; 3) через залежних оптових посередників; Класифікацію організацій оптової торгівлі наведено на рис.1. Розглянемо характеристики кожної складової. Рис. 1. Класифікація організацій оптової торгівлі При використанні прямих каналів збуту виробник виконує усі функції у розподілі товарів через свої збутові підрозділи. Основними структурними одиницями прямих каналів є збутові філії і збутові контори підприємства. Збутові філії розміщують у містах, де зосереджені численні споживачі даної продукції. Вони мають складські приміщення для зберігання значних товарних запасів, а також систему сервісного обслуговування, якщо це зумовлене типом ринку і видом товару. Збутові контори підприємств фізичних операцій з товарами не виконують, як звичайно, мають лише їх взірці. Завданням цих підрозділів є встановлення контактів із споживачами, рекламна діяльність, збирання замовлень та їх розміщення, організація транзитної поставки товарів зі складу підприємства чи його збутових філій. Реалізація продукції через збутові підрозділи виробників більш характерна для ринку товарів промислового призначення, хоча іноді здійснюється і на споживчому ринку. Їх використання може бути доцільне за таких умов: • фінансові можливості підприємства дають йому змогу створити й експлуатувати систему власних органів збуту; • обсяги реалізації продукції достатні для покриття витрат на прямий маркетинг; • споживачі продукції сконцентровані географічно; • ринок даного товару вертикальний, тобто товар реалізується представникам однієї чи двох галузей промисловості, які мають незначну кількість підприємств • товар відвантажують великими партіями при максимальному заповненні транспортного засобу (залізничний вагон, автофургон тощо); • товар технічно складний, потребує спеціального монтажу й налагодження. До переваг прямого каналу належить те, що збутовий персонал підприємства займається реалізацією лише його виробів і чудово їх знає. Кваліфіковані фахівці фірми можуть забезпечити експертну консультацію і технічну допомогу в опануванні складної техніки на дуже високому рівні. Загалом же прямі канали збуту для більшості товарів вважають менш ефективними, і фірми залучають посередників різних типів. Незалежні оптові посередники. Незалежними називають посередників, які перебирають на себе право власності на товар і відповідно ризик його подальшої реалізації. Це найпоширеніший у світовій практиці тип оптових посередників. Незалежні оптові посередники, яких ще називають „оптовиками-купцями», поділяються на дві групи: • оптовики з повним циклом обслуговування (дистриб'ютори, торгівці оптом); • оптовики з обмеженим циклом обслуговування (оптовики- комівояжери, оптовики-організатори тощо). Комерційні оптові організації з повним циклом обслуговування надають широке коло послуг: • формують товарний асортимент; • зберігають товарні запаси; • надають торговий кредит; • забезпечують доставку продукції; • допомагають виробникам у проведенні маркетингових досліджень, рекламній діяльності, плануванні тощо. Торгівці оптом розрізняються між собою широтою асортиментного набору товарів. Вузькоспеціалізовані торгівці оптом працюють з однією асортиментною групою товарів при значній її насиченості (одяг, ліки). Оптовики змішаного асортименту займаються кількома асортиментними групами товарів. Дистриб'ютори торгують цілком від свого імені, укладають угоди як із продавцями, так і з покупцями, мають склади, займаються сервісом продукції і виконують багато інших посередницьких функцій. Доволі часто виступають як генеральні посередники певного виробника. Оптовики з обмеженим циклом обслуговування виконують значно менше функцій. Приміром, вони можуть не мати складських приміщень, не надавати кредит, не займатися доставкою товарів, не брати участь у маркетингових дослідженнях. Це різноманітні види посередників, серед яких, зокрема: — оптовики-комівояжери, що займаються здебільшого обмеженим асортиментом ходових товарів нетривалого зберігання (молоко, хліб), які продають за готівку, об'їжджаючи підприємства роздрібної торгівлі, лікарні, готелі тощо; — оптовики-організатори, які працюють у галузях, що постачають сировину (вугілля, деревину) чи інші вантажі без тари (приміром, громіздке устаткування). З моменту прийняття замовлення до моменту завершення поставки вони повністю перебирають на себе право власності на товар і весь пов'язаний з цим ризик. Складських приміщень такі оптовики не мають, а лише організовують поставку замовленого товару від виробника до споживача. Використання незалежних оптових посередників доцільне за таких умов: • збутова діяльність відбувається на горизонтальному ринку, де споживачі належать до різних сегментів, що потребує потужної збутової мережі, створення якої під силу лише великим виробникам; • ринок розкидано географічне, унаслідок чого прямі контакти із споживачами нерентабельні; • споживачі, як звичайно, купують товари дрібними партіями, незручними для складського і транспортного оброблення; оптова фірма має можливість об'єднати окремі дрібні замовлення у партії комерційного розміру; • товар відповідає стандартним потребам і не потребує реалізації по прямих каналах збуту; • існує необхідність частих термінових поставок численним споживачам. Залежні оптові посередники. Цю численну групу оптових посередників складають агенти і брокери, які, на відміну від оптовиків-покупців, не беруть на себе право власності на товар, що його реалізують. Відповідно вони не приймають самостійних рішень щодо цін та інших умов продажу і діють у межах повноважень, наданих їм виробником згідно з укладеними угодами, отримуючи за посередництво комісійну винагороду чи платежі за послуги. Характерною рисою агентів і брокерів є спеціалізація у сфері інформаційно- контактних функцій. Головна відмінність між ними полягає у тому, що агенти працюють переважно на довготерміновій основі, а брокери — на тимчасовій. Брокери зводять споживачів із продавцями і беруть участь у переговорах щодо умов поставки товару. Вони добре поінформовані про кон'юнктуру ринку, мають широкі ділові зв'язки. Представники брокерських контор здійснюють операції на товарних біржах. Через них провадять торгівлю великими обсягами однорідних товарів, які піддаються стандартизації (сільськогосподарська продукція, промислова сировина тощо). Послуги брокера оплачує та сторона, яка його залучає. При тому він не утримує товарних запасів, не бере участі у фінансуванні угоди і, як звичайно, не може завершити її укладання без офіційного схвалення замовника. Агенти, які працюють з виробниками на більш довготривалих умовах, ніж брокери, бувають різних видів: агенти виробника, збутові агенти й агенти-комісіонери. Агенти виробника працюють з виробником за договором доручення і виконують збутові операції від імені і за рахунок довірителя, отримуючи за це відповідну винагороду. Вони можуть працювати на декількох виробників і мають справу з неконкурентними товарами, що доповнюють один одного. Таким агентам може бути надане виняткове право реалізації даних товарів на певній території, що дає змогу уникати конфліктів, викликаних зіткненням інтересів, і мати достатньо повний асортимент продукції для своєї території збуту. Вони не надають кредитів, не мають складів, лише іноді допомагають виробникам у маркетингових дослідженнях і плануванні. Більшість цих агентів є дрібними комерційними організаціями, що налічують декількох співробітників — вправних продавців. Вони можуть доповнювати збутову діяльність виробників, допомагаючи впроваджувати нові товари, виходити на нові географічні ринки, продавати продукцію, що її випускають дрібними партіями. Як звичайно, агенти виробників реалізують незначну частину продукції, її випускає фірма, і не мають суттєвого впливу на її маркетингову політику. Виробник може залучати водночас декількох агентів, закріплюючи їх за окремими територіями чи товарами. Таких агентів використовують на ринках одягу, взуття, меблів, автозапчастин тощо. Збутові агенти за умовами договору відповідають за маркетинг усієї продукції виробника, переважно невеликого. Можна сказати, що вони перетворюються у маркетинговий підрозділ виробника і в межах наданих повноважень ведуть переговори про ціни, кредити, поставки та інші умови продажу. Суттєво впливають на маркетингові стратегії дрібних виробників. Контори збутових агентів найчастіше розміщені у великих збутових центрах і безпосередньо наближені до споживачів. Складських приміщень такі агенти не мають, поставки товарів за укладеними угодами відбуваються транзитом. Маючи можливість використовувати декількох агентів виробника, фірма може залучати лише одного збутового агента. Збутові агенти діють без територіальних обмежень на ринках металів, хімікатів, текстилю тощо. Комісіонери — це посередники, що мають склади для зберігання товарів, які вони продають за договором комісії від свого імені за рахунок комітента (виробника). Комісіонери отримують товари для реалізації на принципах консигнації. Консигнація — умова продажу товарів через консигнаційні склади посередників, коли право власності на товар, що надійшов на склад посередника, залишається за постачальником до моменту продажу товару споживачеві. Комісіонери іноді пропонують кредит, забезпечують доставку товарів, сприяють проведенню маркетингових досліджень, але, як звичайно, не допомагають у просуванні товарів. Вони можуть вести переговори щодо цін із споживачами за умови, що ціни не будуть нижчі від мінімального рівня, визначеного виробником, а також працюють на аукціонах. З отриманого виторгу вони відраховують свою комісію, витрати на фрахт та інші витрати на продаж продукції; основну частину виторгу передають виробникові. Оскільки комісіонери утримують склади, їхні операційні витрати найвищі у залежних збутових посередників. Використання агентів і брокерів доцільне за таких умов: - виробник має слабке фінансове становище і не може створити власну збутову мережу; - товари не потребують складного технічного обслуговування і придатні для прямого відвантаження споживачам; - виробник виходить на новий ринок і має проблеми із встановленням ділових контактів; - ринок є вертикальний (одногалузевий) чи складається з декількох вертикальних сегментів. При формуванні каналу розподілу й виборі оптових посередників, крім їхніх загальних групових характеристик, належить ураховувати й індивідуальні характеристики, зокрема: - діловий імідж, надійність; - вартість послуг; - якість і розміщення складських приміщень; - під'їзні дороги до них тощо.
4) Роздрібна торгівля — сфера підприємницької діяльності, пов'язана з продажем товарів та послуг кінцевим споживачам для особистого використання. Це остання ланка каналів збуту. Позаяк покупка вроздріб, як звичайно, невелика, торгівці прагнуть збільшити кількість контактів із споживачами, розширюючи для того товарний асортимент і стимулюючи зростання частоти відвідувань магазинів. Кінцеві споживачі, на відміну від організацій-споживачів, роблять багато незапланованих покупок. Тому роздрібні торгівці мають розміщувати товари, що їх купують імпульсивне, там, де проходить багато людей; вигідно розміщувати споріднені товари в магазинах; провадити відповідне навчання торговельного персоналу; активно використовувати різні заходи стимулювання збуту. Форми організації роздрібної торгівлі можуть бути різні. При формуванні багаторівневого каналу збуту треба визначитись, яких саме роздрібних посередників варто використовувати. До роздрібних посередників належать: ділери; магазини роздрібної торгівлі; організації позамагазинної торгівлі. Ділер — незалежний підприємець, який займається роздрібним продажем техніки, що має масовий попит (автомобілі, сільгосптехніка, складна побутова техніка тощо). Ділер купує цю техніку, зберігаючи марку фірми, забезпечує її гарантійний і позагарантійний сервіс, постачання запчастинами, виконує ремонт. Фірма-виробник чи її генеральний агент забезпечують ділерів нестандартним обладнанням та інструментом, потрібним для сервісу їхньої техніки. Вони допомагають організувати пересувні ремонтні майстерні, надають рекламну підтримку своєї продукції. Часом ділер відмовляється від „виняткових зобов'язань", тобто згоди продавати й обслуговувати техніку лише даної фірми (генерального агента) й укладає договори з декількома фірмами. Це невигідно виробникам, але ділери можуть наполягати на такому підході, оскільки прагнуть убезпечити себе від наслідків різких коливань кон'юнктури ринку. Види магазинів роздрібної торгівлі. Магазини роздрібної торгівлі класифікують за різними критеріями (див. рис. 2.). Розглянемо основні з них. 1. Широта і насиченість товарного асортименту - Спеціалізовані магазини пропонують вузький асортимент товарів значної насиченості (одяг, спорттовари, меблі, книжки тощо). Своєю чергою, їх розрізняють за ступенем вузькості асортименту. Це може бути: відокремлений повний асортимент (магазин одягу); обмежений асортимент (магазин чоловічого одягу); вузькоспеціалізований асортимент( магазин чоловічих сорочок). - Універмаги пропонують багато асортиментних груп товарів. Кожною асортиментною групою займається спеціальний відділ, що має власних закупівельників. - Супермаркети – доволі великі підприємства самообслуговування з відносно низьким рівнем витрат і низькими цінами, великим обсягом продажів, які поширені в реалізації продуктів, прально-мийних засобів і товарів для догляду за житлом. Для супермаркетів характерна відкрита викладка товарів, велика торгова площа, централізація обслуговування. - Торговельні комплекси, що займають території у десятки тисяч квадратних метрів, набувають дедалі більшої популярності у Європі. Крім універмагів, універсамів, спеціалізованих магазинів, на території комплексів розміщують автомобільні стоянки, усілякі розважальні підприємства, філії банків, бюро подорожей і екскурсій тощо. 1. Форма власності. - Незалежний роздрібний торгівець має лише один магазин і пропонує персональне обслуговування, зручне місце розташування, безпосередній контакт із споживачем. - Торговельні мережі (ланцюги) передбачають спільне володіння декількома магазинами. В них використовують систему централізованих закупівель і прийняття рішень. - Роздрібні франчайзи ( інакше – організації власників привілеїв) найбільше поширені серед ресторанів, закусочних швидкого обслуговування. - Орендований відділ – це найчастіше відділ в універмазі, який здають в оренду третій стороні. Керівник такого відділу відповідає за всі аспекти його діяльності і виплачує частку від доходу у вигляді орендної плати. 2. Характер торгового обслуговування. - Самообслуговування характерне для магазинів типу «універсам». Ці підприємства з вільним вибором товарів мають менші експлуатаційні витрати і тому часто надають покупцям знижки. Використовують їх, як звичайно, для продажу товарів повсякденного попиту. - Обмежене обслуговування характерне для магазинів, де продають товари попереднього вибору і споживачам потрібно більше інформації. Торговельний персонал працює із споживачами індивідуально. Крім того, у таких магазинах часом пропонують додаткові послуги у вигляді продажу товарів у кредит тощо. Експлуатаційні витрати цих магазинів вищі. - Повне обслуговування, притаманне фешенебельним магазинам, передбачає розмаїття товарів особливого попиту. - Серед послуг, що їх надають такі магазини, - демонстрації моделей одягу, «доведення» товару, використання різних схем кредитування, забезпечення безплатної доставки покупок тощо. Вони мають найвищі експлуатаційні витрати. 4. Цінова політика. - Середній рівень цін. Більшість магазинів пропонує товари саме за середніми цінами і відповідно середньої якості та середнього рівня послуг. - Високий рівень цін. Магазин високих цін пропонує свої покупцям товари і послуги вищої якості. Такі магазини орієнтуються на покупців із високим рівнем доходів, в яких серед спонукальних мотивів переважають не ціни, а престижність і висока якість товару. - Низький рівень цін. Магазини низьких цін торгують стандартними товарами за порівняно низькими цінами для масового споживача. При зниженій нормі прибутку на одиницю товару вони забезпечують прибутковість за рахунок збільшення обсягів збуту. Поза магазинна роздрібна торгівля. - Торговельні автомати, конструкцію яких постійно вдосконалюють. - Торгівля на рознос за принципом у «кожні двері». - Торгівля на замовлення товарів поштою або телефоном. Раціональну форму організації роздрібної торгівлі і конкретних торговельних посередників вибирають, виходячи з цілей і фінансових ресурсів фірми з урахуванням розглянутих характеристик роздрібних підприємств.
5) Позиковий відсоток є платнею за користування позиковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником щодо величини відсотка, термінів і методів його сплати виникають певні економічні відносини, тому відсоток є економічною категорією.
Абсолютна величина доходу, яку одержують від надання грошей у позику в будь-якій формі, називаються процентними грошима,або відсотками.
Для відносин з приводу відсотка характерний те, що вони відображають єдність щодо його сплати і отримання. Сплата відсотка за використання споживчої вартості позикового капіталу є передача певної частини вартості без отримання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора.
Джерелом сплати відсотка є додаткова вартість, яка створюється в процесі виробництва, а його кількісним визначенням — його норма.
Норма позикового відсотка— це відношення суми річного доходу, отриманого на позиковий капітал, до суми капіталу, наданого в позику, помножене на 100.
На практиці норма позикового відсотка виступає у формі процентної ставки— відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається у відсотках і у вигляді десяткового або звичайного дробу.
Інтервал часу, з якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування відсотків. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначити величину процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, множивши на півріччя, квартал, місяць або день відповідно на чи 2, 4, 12 365.
Норма позикового відсотка знаходиться в певній залежності від норми прибутку: в звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми відсотка.
Рівень норми позикового відсоткавстановлюється під впливом конкуренції на ринку позикових капіталів і залежить від співвідношення попиту і пропозиції позикового капіталу. Чим більший попит на кредит, тим вища норма відсотка. Слід розрізняти ринкову норму відсотка, яка існує в кожний даний момент на грошовому ринку, і середню норму відсотка, тобто норму відсотка за певний період. Процентні ставки диференціюються залежно від виду кредиту, його цільового призначення і забезпеченості повернення, його розміру і термінів користування, особи клієнта і т.п..
Окрім норми прибутку, на рівень норми відсотка впливає багато інших об'єктивних і суб'єктивних чинників, а саме:
— розміри грошових накопичень і заощаджень в суспільстві і товарно-грошова збалансованість виробництва;
— масштаби виробництва, рівень його спеціалізації і кооперація;
— співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави;
— циклічність коливань виробництва;
— сезонність умов виробництва і реалізації продукції;
—темпи інфляції, прискорення якої викличе підвищення процентних ставок, яка служить захистом від знецінення позикового капіталу. При цьому розрізняють номінальну і реальну (з урахуванням рівня інфляції) процентні ставки. Якщо темпи інфляції випереджають зростання процентної ставки, остання стає “негативною”, тобто такий, коли відсоток стягується з кредитора;
— своєчасність повернення кредиту;
—рівень кредитно-грошового регулювання економіки центральним банком за допомогою процентних ставок і інших властивих йому інструментів, їх диференціація залежно від грошово-кредитної політики;
— міжнародні чинники, особливо вільний перелив капіталів з країни в країну, перш за все так званих “гарячих грошей”.
В умовах економічної кризи важливо враховувати рух позикового капіталу і відсотка на різних фазах промислового циклу. Це витікає з того, що позиковий капітал обслуговує переважно кругообіг функціонуючого капіталу, а тому закономірності цього руху обумовлені, перш за все циклічними коливаннями виробництва. Проте динаміка позикового і торговельно-промислового капіталу не завжди співпадає.
Скорочення виробництва і надлишок капіталу під час кризи супроводяться гострим недоліком позикового капіталу і різким підвищенням норми відсотка. Адже в даний час вкладники, щоб уберегти свої заощадження або грошові капітали від знецінення, стараються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення внесків. Крім того, щоб не збанкрутити, торговельно-промислові підприємці мають великий попит на кредит для погашення боргів.
Існують різні способи нарахування відсотків, які залежать від умов договору позики. Відповідно застосовують різні види процентних ставок, будь-яка з яких має свої ознаки. Зокрема, відсотки розрізняються по базі, яка береться для їх нарахування. Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки, які застосовуються на євроринку валют. При цьому змінної вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції — ЛІБОР. До ЛІБОР додається надбавка (спред) по кредитах. При цьому для розрахунків береться постійна або послідовно змінна база. В останньому випадку за базу береться сума, отримана на попередньому етапі нарощування, або дисконтування, інакше кажучи, відсотки нараховуються на відсотки. При постійній базі використовуються прості, а при змінній — складні процентні ставки. Процентні ставки можуть бути фіксованими або “плаваючими”. В останньому випадку фіксується не сама ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї.
Позиковий відсоток виконує функції розподілу прибутку і збереження позикового капіталу.