3. Лідерство в колективі. Участь лідерів у діяльності студентського самоврядування

Психологи стверджують, що ефективність функціонування сту-дентського самоврядування, та й взагалі діяльності групи багато в чому залежить від активу групи, до якого входять її лідери. Сучасна модель лідерства, що використовується у вітчизняній психології, бу-дується на трьох різних основах – зміст, стиль та характер діяльності лідера. Цю модель запропонував Л.І. Уманський.

За змістом розрізняють такі типи лідерів: лідер-організатор (вміє швидко і чітко розподіляти завдання, оперативно приймати рішення, здійснювати контроль за їх виконанням); лідер-ініціатор (висуває про-позиції, ініціативи, веде за собою особистим прикладом, пропонує про-граму поведінки); лідер – генератор емоційного настрою (підтримує бадьорий настрій у групі, заряджає членів колективу своєю енергією). За стилем керівництва: авторитарний, демократичний і такий, що об’єднує два перших типи. За характером діяльності: універсальний (виявляє лідерські якості в основних видах діяльності групи); функ-ціональний (виявляє лідерські якості лише в одному виді діяльності); стійкий (постійно виявляє лідерські якості); ситуаційний (виявляє лі-дерські якості тільки в певній ситуації). Встановлено, що в групах високого рівня розвитку є кілька лідерів різних типів.

Для наставників, організаторів студентського самоврядування важливим є питання: «Як визначити лідера в групі?» Соціальна психо-логія пропонує скористатися соціометричною методикою, яка орієнтує членів групи на вибір людини, найбільш бажаної на посаді керівника. В основі такого вибору лежить емоційне тяжіння. Але, як вказує Я.Л. Коломінський, не можна ототожнювати лідера з соціометричною «зіркою», так як «зірка» – найбільш емоційно привабливий член гру-пи – не завжди є домінуючим у процесі спілкування.

Петровський А.В. вважає, що лідер – найбільш референтна для групи особа відносно до групової діяльності. Ми погоджуємось з Л.І. Новіковою, яка вважає, що «ватажка» групи не слід призначати. Не варто також доручати вибір студентам на початку функціонування студентської групи. Слід використовувати та створювати такі ситуації, у яких можливі ватажки могли б себе проявити як організатори, а вже потім попросити студентів визначитись щодо лідера.

Проблема лідерства пов’язана з проблемою співпадання чи не співпадання офіційної і неофіційної структури групи. Офіційна струк-тура представлена студентською групою, курсом, органами студент-ського самоврядування, гуртками, секціями. Неофіційна структура – мікрогрупами, компаніями друзів, референтними групами, аутсайде-рами, лідерами, ізольованими. Щодо взаємовідносин між офіційною і неофіційною структурами групи у психолого-педагогічній літературі є кілька підходів.

Представники одного з них вважають, що співпадання офіційної і неофіційної структур є необхідною умовою функціонування колек-тивів. На думку інших вчених, такого співпадання важко досягти, так як після закріплення неофіційного лідера у офіційному активі в групі знову з’являється неофіційний лідер. Наприклад, у студентській групі офіційний лідер – староста – представляє інтереси адміністрації, керів-ництва закладу освіти, а неофіційний – інтереси студентів. Представ-ники цього підходу вважають, що співпадання офіційної і неофіційної структур групи не є необхідною умовою функціонування колективів.

Слушною видається думка Л.І. Новікової та О.Т. Куракіна сто-совно співорієнтованості, узгодженості, синхронності офіційної та неофіційної структур групи. Важливим показником зрілості колективу, його ефективності як інструменту виховання особистості є співорієн-тація, скоординованість офіційної і неофіційної структури групи, тобто офіційні лідери колективу мають високий статус у сфері міжосо-бистісних взаємин; лідируючі мікрогрупи є носіями позитивних цін-ностей; кожен член колективу, реалізуючи ту чи іншу офіційну роль у ньому, займає сприятливе для себе положення у сфері міжособистісних неофіційних взаємин.

До перерахованих вище слід додати ще одну умову: офіційна і неофіційна структури групи повинні діяти у одному напрямі – гур-тування групи.

Отже, на основі аналізу літератури і власних досліджень ми дійшли висновку, що умовами ефективного гуртування студентської групи є функціонування дієвого студентського самоврядування як в академічній групі, так і на курсі, у закладі освіти; співорієнтація офі-ційної і неофіційної структури групи; педагогічне керівництво діяль-ністю студентського самоврядування.

Дієве студентське самоврядування забезпечує виконання ряду його функцій (гуртування, аналізу діяльності, прийняття рішень і їх ви-конання, регулювання відносин, коригування дій, оцінки діяльності, контролю); передбачає референтність активу, наявність у його членів досвіду організаторської діяльності.

Педагогічне керівництво діяльністю студентського самоврядування обумовлює забезпечення оптимального співвідношення між педаго-гічним керівництвом і процесом саморегуляції, що властивий групі; готовність педагога до роботи у самоврядуванні (його психолого-педагогічна підготовка, знання закономірностей процесу управління).

З метою перевірки ефективності впливу виявлених умов на гур-тування студентської групи, нами було проведено експериментальну роботу зі студентами Національного аграрного університету (далі НАУ).

Наставникові експериментальної групи була запропонована така програма дій: з’ясувати, на ґрунті яких неформальних цінностей іде процес інтеграції в експериментальній групі, утворення мікрогруп. Як виявило анкетування, в основі інтеграції студентів лежать інтереси та захоплення, пов’язані з проведенням часу у колі друзів, походами та прогулянками, спортом, музикою, читанням, переглядом телепередач, навчанням, роботою на комп’ютері тощо.

Необхідно також було виявити неформальних лідерів групи, які б разом з офіційними лідерами брали участь в роботі студентського самоврядування. З цією метою наставник провів анкетування, в основу якого була покладена класифікація лідерів, запропонована Л.І. Уман-ським. Ми дотримуємось думки, що чим більше у групі лідерів, тим вона згуртованіша за умови, що лідери співпрацюють, а не конф-ліктують між собою, а офіційна і неофіційна структури групи діють співорієнтовано.

За результатами анкетування було виявлено неформальних ліде-рів групи. Наступним кроком стало обговорення доручень студентів. Крім старости і його заступника, які уособлюють у більшості акаде-мічних груп як офіційний актив так і структуру студентського само-врядування, в експериментальній групі було обрано: представників до студентської організації НАУ та студентського профкому, організатора культурного дозвілля (культорга), спортивного лідера, інтелектуального лідера (організатора наукової роботи), членів редколегії, відповідальних за чергування в аудиторіях та у гуртожитку.

Метою подальшої експериментальної роботи стало: зробити мікрогрупи привабливими для студентів, забезпечити активну позицію (у будь-якій ролі) для тих студентів, які мають низький соціомет-ричний статус, домогтися, щоб мікрогрупи діяли не розрізнено, а взаємозв’язано, підвищити соціометричний статус ізольованих та від-торгнутих студентів, допомогти їм увійти в емоційно значимі для них групи. Для кожної окремої мікрогрупи була організована своя справа з такою метою, щоб студенти змогли максимально проявити свої здібності.

Так як виховні можливості самоврядування визначаються якнай-ширшим залученням до нього студентів, одним із основних завдань стало включення до цієї діяльності якомога більшої їх кількості. Мікрогрупам було доручено організувати ту діяльність, на основі якої їх члени об’єднались, і яка була для них привабливою (фізично-оздо-ровчу, навчально-пізнавальну, громадсько-корисну, культурно-масову тощо).

Як показало спостереження, під час експерименту і після нього мікрогрупи діяли спільно, у спільній діяльності були задіяні також відторгнуті студенти. Актив групи та її неформальні лідери у тісній співпраці з наставником організовували діяльність студентського са-моврядування у групі, контролювали виконання обов’язків: ведення журналу групи, контроль відвідування занять, підтримання дисципліни, порядку як в аудиторіях так і в гуртожитку, впорядкування території університету, допомога у підготовці до сесії а також обговорення її результатів. Незважаючи на те, що у кожній мікрогрупі був свій авторитетний лідер, лідери не ворогували між собою, а навпаки, взаємодіяли, доповнюючи один одного.

Після закінчення експерименту ми виміряли згуртованість експе-риментальної (№ 2) та контрольної (№ 4) груп. Коефіцієнт згоди (t) групи № 2 становив 0,69, а групи № 4 – 0,34. Рівень значимості р£0,01. Отримані результати свідчать про вагому роль студентського самовря-дування як фактора гуртування студентської групи. Керуючи діяль-ністю самоврядування, слід враховувати управлінський досвід членів активу групи, які можуть самі, без допомоги наставника, організувати самоврядування у групі, згуртувати її. Зважаючи на те, що таких груп мало, саме наставник має допомогти групі сформувати дієвий актив і забезпечити його ефективну роботу.

Через рік після закінчення формуючого експерименту було про-ведене спостереження за студентами колишніх експериментальних та контрольних груп, бесіди з викладачами, наставниками і студентами. Спостереження показало, що після розподілу студентів на групи за спеціалізаціями подальший їх розвиток мав свою специфіку. Так, сту-денти експериментальних груп швидше адаптувались до нових умов: вони вступали у спілкування, об’єднувались у мікрогрупи за інтере-сами так як вже володіли вміннями міжособистісного спілкування, мали досвід побудови взаємин з іншими людьми, знали, як треба гуртувати групу. За їх ініціативою відбулись вибори старости групи та його заступника, разом з наставником було сплановано подальшу організаційно-виховну роботу, діяльність групи у студентському само-врядуванні. Студенти контрольних груп поволі знайомились з новач-ками, не поспішали об’єднуватись у мікрогрупи, байдуже ставились до пропозицій наставника щодо вибору старости, проведення роботи у самоврядуванні. Різною була оцінка груп викладачами. Експери-ментальні групи були охарактеризовані як активні та дисципліновані, контрольні ж, на жаль, такої оцінки не отримали.

Проведене дослідження дає підстави висловити деякі рекомендації щодо використання його результатів:

• організувати для викладачів ВАЗО семінар з питань методики виховної роботи в академічній групі та студентського самоврядування;

• розробити і впровадити систему відповідного матеріального і морального стимулювання праці наставників;

• організувати науково-практичні конференції, «круглі столи», тренінги з проблеми студентського самоврядування, що дозволить оз-найомити з передовим педагогічним досвідом широке коло викладачів і сприятиме впровадженню нових прогресивних технологій у педаго-гічний процес ВАЗО.