2. Поняття про виховання. Виховання в широкому і вузькому розумінні

Слово «виховання» є похідним від слова «ховати» або «виро-щувати». В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося в значенні оберігати від небезпеки – наприклад, хвороби, каліцтва, смерті, шкідливого впливу. Пізніше слово «виховання» означало виро-щувати дітей, навчати їх правил поведінки.

Виховання – це процес цілеспрямованого і систематичного фор-мування особистості, зумовлений дією багатьох факторів.

Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Виховання (за А.В. Петровським) – це діяльність з метою пере-дачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду, планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних установок, понять, принципів, ціннісних орієн-тацій, що забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до суспільного життя і трудової діяльності.

В педагогічній науці термін «виховання» вживається в широ-кому і вузькому розумінні.

У широкому розумінні виховання – це сума впливів на психіку людини, спрямованих на її підготовку до активної участі у житті суспільства. Це і спеціально організований вплив виховних закладів, і соціально-економічні умови, що діють певною мірою стихійно.

У вузькому розумінні виховання є планомірним впливом батьків і школи на вихованця.

За В.М. Галузинським, термін виховання вживається у чотирьох значеннях:

• у широкому соціальному, коли йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності;

• у широкому педагогічному – це виховання в діяльності шкіл, технікумів, коледжів, інших навчальних закладів, де педагогічний ко-лектив керується педагогічною теорією та її практичними і методич-ними рекомендаціями;

• у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога, наприклад, класного керівника, щоб досягти певної виховної мети в колективі студентів;

• у гранично вузькому, коли педагог або батько розв’язують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання.

3. Рушійні сили процесу виховання (внутрішні та зовнішні суперечності)

Рушійні сили виховання – це сукупність суперечностей, вирішен-ня яких сприяє досягненню цілей виховання. Суперечності процесу виховання поділяються на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні – це суперечності між зростаючими завданнями, які належить розв’язати вихованцю і тими можливостями, які обмежу-ють його дії у розв’язанні цих завдань, рівнем його розвитку як особистості.

Зовнішні суперечності.

1. Невідповідність виховних впливів навчального закладу і сім’ї, коли сім’я, не вникаючи в суть вимог закладу, прямо чи опосеред-ковано протидіє їм.

2. Суперечність між виховними впливами навчального закладу і сім’ї та стихійними виховними впливами вулиці.

3. Невідповідність виховних вимог у різних викладачів (або бать-ків у сім’ї).

4. Отримання вихованцем негативного досвіду, в силу якого він постійно вступає в конфлікт з іншими.