1. Проблема формування колективу в психолого-педагогічних дослідженнях

Педагоги стверджують, що рівень розвитку суспільства визна-чається його ставленням до окремої особистості, яке проявляється у системі виховання. Виховання протягом усієї історії людства відігра-вало у суспільстві вагому роль, хоч його цілі змінювались відповідно до історичних періодів та особливостей певних країн. Проблему вихо-вання особистості в колективі засобами впливу на неї групи досліджу-вали багато вчених: А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, Є.І. Синиця, О.В. Киричук, М.Ю. Красовицький, І.К. Матюша та інші. Вони ана-лізували її через призму виконання системою виховання соціального замовлення. А воно в Україні довгий час зводилось до формування слухняного виконавця. Регулювання поведінки окремої особистості здійснювалось переважно через організації, колективи. Після розпаду тоталітарної системи спостерігається зменшення сили дії механізмів соціального регулювання на поведінку особистості. Внутрішні ж якості багатьох людей при такому низькому статусі особистості виявились недостатньо розвиненими для виконання ролі регулятора. Це призвело до того, що на сучасному етапі розвитку суспільства існує супереч-ність: з одного боку, спостерігається тенденція до зменшення регламен-тації прояву особистості та недостатня готовність молоді до використання отриманої свободи для свого соціально-психологічного розвитку, з іншого.

А тому для виховання особистості важливим є вирішення однієї з актуальних проблем сучасності – взаємовідносин колективу і осо-бистості, над якою працюють психологи, педагоги, філософи, лікарі.

Вітчизняна педагогіка протягом тривалого періоду орієнтувалась на принцип виховання особистості в колективі і через колектив. Сьогодні цей принцип значною мірою переосмислюється. Окремі вче-ні вдаються до крайнощів: від абсолютизації ролі колективу перейшли до її повного заперечення. Наша позиція полягає в наступному: колектив викладачів і колектив студентів можуть і повинні бути важ-ливими факторами регулювання розвитку і поведінки особистості. Така позиція визначається ще й тим, що в сучасному світі та в прогно-зах на майбутнє роль групи буде зростати у різних сферах суспільного життя. Про це наголошував заступник генерального директора ЮНЕСКО Р.Р. Сінгх, у якості важливої характеристики особистості близького майбутнього він виділяє здатність до групової роботи. Як на навчаль-ному, так і на робочому місці найвищий пріоритет відводиться гру-повій діяльності, у якій більш ефективне поєднання індивідуальних навичок, ніж їх сума.

Нехтуючи проблемами виховання молоді у вищій професійній школі, педагогічні працівники ігнорують такий важливий фактор фор-мування особистості студента, як вплив колективу. А це призводить до того, що відбуваються певні зміни у його світогляді, ціннісних орієнтаціях. Педагогів насторожує те, що рисами характеру молодих людей стають не властиві українському менталітету індивідуалізм, бездуховність. Українські педагоги І.К. Матюша, М.Ю. Красовицький, О.Л. Кірдан, Г.О. Балл та інші схиляються до думки про необхідність інтенсифікації виховного впливу на особистість. Свою позицію вони обґрунтовують тим, що у вихованні особистості не може бути повної, абсолютної свободи. Людина живе серед людей і її бажання так чи інакше співвідносяться з їх цілями, цінностями та нормами. На це необхідно зважати, тому певних обмежень не уникнути. Педагогічна наука має встановити ці обмеження і вони повинні бути максимально широкими. Адже засадами системи виховання в нових умовах мають бути повага до особистості з її позитивними рисами, опора на само-виховання, надання вихованцю необхідної психолого-педагогічної допомоги.

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях наголошується, що важливим фактором впливу на розвиток особистості є мікро-середовище. Саме в малих групах відбувається реальний вплив на виховання особистості, створюється мікроклімат, який визначає ком-форт чи дискомфорт у стосунках, формуються позитивні чи негативні риси характеру, ідеали, цінності й норми поведінки. Таким виховним мікросередовищем для студентів є студентська група.

Численні наукові публікації з педагогіки та психології 60–80-х років вказують на те, що інтерес вітчизняних і зарубіжних вче-них до проблем формування колективу та гуртування малої групи був значним. Ці проблеми розробляли працівники кількох лабораторій: «Колектив і особистість» (м. Київ) – В.М .Галузинський, О.В. Киричук, М.Ю. Красовицький, М.Ф. Чернобаєва та інші, керівник – О.В. Киричук; «Психологічні дослідження особистості в колективі» (м. Москва) – В.В. Абраменкова, А.В. Петровський, В.А. Петровський, В.В. Шпа-линський, Ю.В. Янотовська та інші, керівник – А.В. Петровський; «Колектив і особистість» (м. Москва) – Г.М. Казакіна, А.Т. Куракін, А.В. Мудрик, Л.І. Новікова та інші, керівник – Л.І. Новікова та ще ряд лабораторій. Результати аналізу сучасної наукової літератури свідчать, що психолого-педагогічні дослідження обходять проблему гуртування малої групи.

Наголошуючи на визначному внескові дослідників проблеми гуртування у розвиток теорії колективу, її не можна розглядати як завершену, тому що, по-перше, змінилась роль колективу в суспіль-стві; по-друге – дана теорія створювалась у певний історичний період і, безумовно, несе на собі відбиток тогочасної ідеологічної системи, тому й вимагає певного переосмислення; по-третє, в наш час відбу-вається процес наростання соціальної, інтелектуальної диференціації, посилення конкуренції в студентському середовищі, що не сприяє гур-туванню. Наголошене вимагає дослідження феномену згуртованості студентського колективу в нових умовах.