4.2. Обґрунтування ролі і місця селянських господарств в регіональній економіці

Раціональне ведення селянського господарства, незважаючи на великий потенціал стійкості, залежне від загального стану економіки сільського господарства, розвитком сільських поселень і здебільшого визначається наявними природно-економічними умовами. Цікавий факт реабілітації селянських господарств Східної Німеччини при її об’єднанні із Західною Німеччиною в результаті 40-річної перерви після припинення їхньої діяльності. На час об’єднання в Східній Німеччині налічувалося 8000 одноосібних селян, із яких 60% використовували сільське господарство як побічний дохід і 40% як основне джерело доходу. Ці господарства обробляли на той час близько 10% сільськогосподарських угідь колишньої НДР. Характерно, що після об’єднання двох країн мало хто із господарів східних земель рішився зробити кроки до економічної свободи. Експерти вбачали в цьому такі причини:

1. Внаслідок руйнування селянських господарств, починаючи з 1960 р. не було матеріальної основи для відновлення старих і створення нових селянських господарств. Крім того, за розмірами вони були досить маленькими, так як будувалися у свій час із розрахунку 10-15 га угідь і 7-10 корів на одне господарство. У 90-ті роки для того, щоб забезпечити проживання на доходи сільського господарства одна сім’я повинна була використовувати 100 га угідь або утримувати 50-70 корів. Щоб досягти такої величини селянському господарству необхідний капітал від 750 тис. до 1 млн. марок (1990 р.).

2. Землеволодіння одного селянського господарства досить мале, а власний капітал обмежений і не достатній для оренди або купівлі земельних угідь місцевими селянами.

3. Селяни, які 30 років тому вміли самостійно вести господарство, у 90-ті роки досягли поважного віку. Молоді люди хоч і мали добру спеціальну освіту в окремих галузях, не мали знань і навичок роботи менеджера.

4. Підприємливість, сміливість і готовність йти на ризик у більшості людей втрачена протягом 40 років планового ведення господарства.

5. Важливим є також те ,що люди на селі навчилися цінувати певні соціальні і громадські переваги роботи у колективних сільськогосподар-ських підприємствах і не бажають їх втрачати.

Доктор Хартвіг Ангерманн, аналізуючи вищезазначені причини, відмічає: «Я люблю села. Вони є місцем для спокійного, рівномірного життя – без стресу, із затишком і добробутом та близькістю до природи. Село відноситься до сфери життя людини і було б шкода, якби сільська місцевість вже не існувала. Для мене воно завжди означає відпочинок і розрядку, і в більшій мірі є робочим місцем. Мешканцям села слід надати кращі шанси для розвитку».

Ведення селянських господарств неможливе без раціонального використання ресурсного, виробничого і економічного потенціалу всіх господарств регіону. Селянські господарства у періоди криз можуть розвиватися відносно самостійно, включаючи малі і великі приватні та державні сільськогосподарські підприємства. Вони мають ряд специфічних особливостей, завдяки яким можуть функціонувати при будь-яких економічних ситуаціях в країні, тобто мають більш високу стійкість і живучість.