7.3.4. Адміністративно-господарські санкції

Адміністративно-господарські санкції – це заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єктом господарювання та ліквідацію його наслідків, що застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування в передбачених законом випадках.

Характерні риси цих санкцій:

• застосовуються у вертикальних відносинах;

• юридичні підстави застосування – закон (як приклад гл. 27 ГК);

• фактичні – неправомірна поведінка, тобто порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення підприємницької діяльності;

• застосовуються лише до суб'єктів господарювання (а не до всіх учасників господарських відносин);

• застосовуються не контрагентами (як, наприклад, оперативно-господарські), а уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування;

• є заходами організаційно-правового або майнового характеру (на відміну від штрафних, які є лише заходами майнового характеру);

• відкритий перелік таких санкцій передбачений ст. 239 ГК України, тобто вони можуть встановлюватися тільки законом;

• порядок застосування – здебільшого адміністративний (за рішенням компетентних органів), у ряді випадків – судовий.

У разі застосування санкцій законом (ст. 249 ГК) передбачаються гарантії прав суб'єктів господарювання, зокрема право на:

• оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій;

• відшкодування в передбаченому законом порядку збитків, завданих у зв'язку з неправомірним застосуванням адміністративно-господарських санкцій;

• спеціальні строки застосування таких санкцій: відповідно до ст. 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення, якщо інше не передбачено спеціальними законами. Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені ПК України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Види адміністративно-господарських санкцій передбачено в ст. 239 ГК. Залежно від характеру їх спрямування вони можуть бути господарсько-організаційними та адміністративно-майновими.

Господарсько-організаційні санкції – це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) на суб'єкта господарювання, що застосовуються компетентними державними органами або за їх ініціативою судом у передбачених законом випадках. До цієї групи належать:

1. Застосування антидемпінгових заходів (ст. 244 ГК). Ці санкції застосовуються в разі здійснення окремими учасниками підприємницьких відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (недобросовісна конкуренція), що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» недобросовісною конкуренцією під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності вважається:

• здійснення антидемпінгового імпорту, до якого застосовуються антидемпінгові заходи;

• здійснення субсидованого імпорту, до якого застосовуються компенсаційні заходи;

• здійснення інших дій, що законами України визначаються недобросовісною конкуренцією.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» антидемпінгові заходи – це попередні або остаточні заходи, що застосовуються відповідно до цього ЗУ під час або за результатами антидемпінгового розслідування, які передбачають стягнення антидемпінгового мита.

Згідно з п. 2 ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» антидемпінгове мито (попереднє або остаточне) – особливий вид мита, що справляється в разі ввезення на митну територію країни імпортованого товару, який є об'єктом застосування антидемпінгових заходів (попередніх або остаточних). Це мито застосовується щодо імпорту товару, який є об'єктом демпінгу, якщо такий імпорт завдає шкоди національному товаровиробнику подібного товару. Товар вважається об'єктом демпінгу, якщо в Україні його експортна ціна є нижчою від порівняної ціни на подібний товар у країні експорту в звичайних торговельних операціях;

• здійснення субсидованого імпорту, до якого застосовуються компенсаційні заходи.

Згідно з п. 10 ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» компенсаційні заходи – попередні або остаточні заходи, що застосовуються відповідно під час або за результатами антисубсидиційного розслідування, які передбачають стягнення компенсаційного мита.

Згідно з п. 9 ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» компенсаційне мито (попереднє або остаточне) – особливий вид мита, що справляється в разі ввезення на митну територію України товару, що є об'єктом застосування компенсаційних заходів (попередніх або остаточних). Це мито застосовується щодо субсидованого імпорту товару (товарів), що ввозиться в Україну з території країни походження або з території країни-посередника. Коли товар безпосередньо не ввозиться на митну територію України з країни походження, а ввозиться в Україну через країну-посередника транзитом, одна або більше операцій вважаються, якщо це можливо, такими, що здійснені між країною походження товару (товарів) та Україною.

• здійснення інших дій, що визнаються законами України недобросовісною конкуренцією. Тобто ст. 244 ГК регулює застосування не тільки антидемпінгових заходів (що передбачено її назвою), але й компенсаційних та спеціальних заходів за дії, що визнані недобросовісною конкуренцією під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Законом України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» для введення механізмів захисту інтересів національного товаровиробника регулюються засади та порядок порушення й провадження спеціальних розслідувань фактів росту імпорту в Україну з інших країн, митних союзів або економічних угруповань, що завдає значної шкоди або погрожує нанесенням значної шкоди національному товаровиробнику, за результатами яких можуть застосовуватися спеціальні заходи.

2. Припинення експортно-імпортних операцій, застосування індивідуального режиму ліцензування (ст. 245 ГК). Ці санкції застосовуються у випадках:

• недобросовісної конкуренції;

• розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України;

• за порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів;

• якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України.

Тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності щодо українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів підприємницької діяльності означає позбавлення права займатися всіма видами зовнішньоекономічної діяльності, передбаченими ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів підприємницької діяльності здійснює Міністерство економічного розвитку та торгівлі України. Це міністерство індивідуально ліцензує кожну окрему зовнішньоекономічну операцію певного виду зовнішньоекономічної діяльності, що передбачена в ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Для контролю за зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що вчинили порушення у цій сфері, оформлюється разова (індивідуальна) ліцензія. Разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для здійснення зовнішньоекономічних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовані санкції.

3. Зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності. Застосування цієї санкції передбачено рядом законів та підзаконних актів. Наприклад, відповідно до ч. 13 ст. 24 Закону України «Про електроенергетику» в разі порушення енергопостачальником, який здійснює постачання електроенергії на закріпленій території, умов і правил здійснення ліцензійної діяльності щодо постачання електроенергії та інших обов'язків, Національна комісія регулювання електроенергетики має право застосувати до нього таку санкцію, як зупинення дії ліцензії на здійснення діяльності щодо постачання електричної енергії на відповідній території.

4. Анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності. Застосування цієї санкції передбачено Законами України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та ПК України. Підстави для анулювання ліцензія чи патенту було розглянуто в темі 3 «Організація підприємницької діяльності».

5. Обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання (ст. 246 ГК). Обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання відбувається в тих випадках коли здійснення будь-якої господарської діяльності загрожує життю й здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля. Мова йде про підприємства торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, що неодноразово допустили реалізацію недоброякісних товарів або систематично порушують встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг або умови зберігання й транспортування. Детально правова регламентації цих відносин відбувається згідно Постанови ВРУ «Про затвердження положень щодо захисту прав споживачів»¹³⁴, у якій містяться положення:

• про порядок тимчасового припинення діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування й послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання й транспортування товарів;

• про порядок вилучення неякісних товарів, документів та інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів;

• про порядок припинення (заборони) господарюючими суб'єктами відвантаження, реалізації (продажу) й виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів.

Діяльність вищевказаних господарюючих суб'єктів тимчасово припиняється у випадках, коли інші заходи впливу не дали або не дадуть належних результатів, зокрема:

• повторного виявлення протягом 90 календарних днів того самого порушення (наприклад, обману споживачів);

• виявлення нестач, причини яких не можуть бути усунуті негайно, а подальша діяльність його може завдати шкоди життю, здоров'ю або майну споживачів;

• невиконання господарюючими суб'єктами розпоряджень державних органів у справах захисту прав споживачів про припинення порушень прав споживачів.

Органи державної влади з питань захисту прав споживачів мають право у випадках і порядку, передбачених законом, приймати обов'язкові рішення про припинення суб'єктом господарювання виробництва продукції (виконання робіт, послуг), відвантаження й реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних актів.

У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом.

Тимчасове припинення діяльності передбачає зупинення на певний час (до усунення виявлених нестач) роботи структурних підрозділів, пов'язаних з обслуговуванням споживачів та реалізацією (виробництвом) товарів.

6. Скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання (ст. 247–248 ГК). Ця санкція застосовується до суб'єкта підприємницької діяльності, що є юридичною особою, у таких випадках:

• визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

• провадження діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству;

• несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

• визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

• неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством.

Якщо суб'єктом підприємництва є фізична особа, то скасування її державної реєстрації здійснюється органом державної реєстрації на підставі рішення суду (господарського суду) в таких випадках:

• здійснення діяльності, що суперечить законодавству;

• несвоєчасного повідомлення підприємцем-громадянином про зміну свого постійного або тимчасового місця проживання;

• непредставлення протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством.

Зазначені переліки підстав скасування державної реєстрації мають вичерпний характер і не підлягають розширеному тлумаченню.

Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації суб'єкта господарювання відповідно до ст. 59 ГК. Ліквідація суб'єкта господарювання у зв'язку із скасуванням його державної реєстрації за порушення закону здійснюється в порядку, встановленому статтями 60, 61 ГК. Також примусова ліквідація відбувається в разі скасування ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, якщо після погашення його боргів у нього не залишилося майна, необхідного для продовження своєї попередньої діяльності.

Адміністративно-майновими санкціями є передбачені законом заходи майнового впливу на порушника, що застосовуються компетентними державними органами (щодо конфіскації – судом) у передбачених законом випадках. До таких санкцій належать: адміністративно-господарський штраф, безкоштовне вилучення прибутку (доходу), стягнення зборів (обов'язкових платежів)

1. Адміністративно-господарський штраф (ст. 241 ГК) – це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету в разі порушення ним встановлених правил здійснення підприємницької діяльності.

Ознаки господарсько-адміністративного штрафу. Він застосовується:

• лише у вертикальних відносинах;

• за постановою компетентних органів (антимонопольних – за порушення антимонопольного та конкурентного законодавства; санітарно-епідеміологічної служби – за порушення санітарно-епідеміологічних вимог; державних органів контролю за цінами – за порушення державної дисципліни цін тощо);

• без дотримання претензійного порядку;

• за наявності лише протиправної поведінки (фактична підстава);

• юридична підстава – закон.

Форми господарсько-адміністративного штрафу:

• у процентному або кратному відношенні до суми порушення;

• у певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розмір і порядок стягнення адміністративно-господарських штрафів, а також перелік порушень, за які із суб'єкта господарювання стягується штраф, передбачені рядом нормативно-правових актів. Так, згідно зі ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України накладають на об'єднання, суб'єктів господарювання. Наприклад, за зловживання монопольним (домінуючим) становищем штрафи в розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, у якому накладається штраф тощо.

Особливістю адміністративно-господарського штрафу є те, що його застосування не виключає одночасного застосування інших адміністративно-господарських санкцій.

2. Безкоштовне вилучення прибутку (доходу) (ст. 240 ГК). Прибуток (дохід), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення підприємницької діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподатковування, підлягають вилученню в дохід відповідного бюджету в порядку, встановленому законом. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 75 Закону України «Про телекомунікації»¹³⁵ прибуток, отриманий оператором, провайдером телекомунікацій внаслідок діяльності без повідомлення національної комісії та/або ліцензії, дозволу на використання номерного ресурсу, порушення встановлених національною комісією тарифів, вилучається в судовому порядку й спрямовується до Державного бюджету України тощо.

3. Стягнення зборів (обов'язкових платежів). У разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов'язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Процедура стягнення зборів регулюється нормами ПК України.