7.2. Підстави господарсько-правової відповідальності

Господарсько-правова відповідальність настає лише за наявності відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Юридичні підстави – правовий документ, що характеризує певну поведінку суб'єкта господарювання як протиправну й передбачає за неї форму й розмір відповідальності. Такими підставами в підприємницькому праві є закон і договір.

Фактичні підстави – це ті життєві ситуації, що характеризуються законом або договором як неправомірні. Тобто це діяння, що містять у собі склад правопорушення.

Підтверджує цю тезу й положення ст. 218 ГК, згідно з якою підставою господарської-правової відповідальності учасника підприємницьких відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Господарське правопорушення – це винне, протиправне діяння, що завдає шкоди господарським відносинам, правам і законним інтересам суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.

Господарські правопорушення можна класифікувати за видами й систематизувати в окремі групи за певними критеріями.

І. Залежно від юридичної підстави розрізняють:

1. договірні;

2. позадоговірні правопорушення.

У свою чергу, договірні правопорушення поділяються на:

• правопорушення на стадії виникнення зобов'язань;

• порушення порядку, змісту та строків укладання договорів (ст. 179–180 ГК);

• процедури врегулювання розбіжностей, що виникають під час їх укладання (ст. 181 ГК);

• вчинення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства (ст. 207 ГК).

ІІ. Залежно від змісту правопорушення виділяють:

1. порушення строків виконання договірних та інших господарських зобов'язань щодо поставки продукції та товарів (найпоширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів, виконання робіт тощо;

2. порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг;

3. порушення державної дисципліни цін, що пов'язані з виконанням договорів;

4. порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин, пов'язані з виконанням господарських договорів (як правило, це порушення виконання грошових зобов'язань).

Узагальнююча класифікація видів правопорушень зафіксована в ст. 220 та 221 ГК, згідно з якою всі види правопорушень поділяються на дві групи:

• прострочення боржника;

• прострочення кредитора.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо не виконав або неналежним чином виконав зобов’язання, яке передбачене договором чи законом.

Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.

Склад господарського правопорушення. Будь-яке діяння вважатиметься господарським правопорушенням, якщо буде містити в собі такі елементи:

• факт господарського порушення, тобто порушення норми закону, умови договору, державного контракту тощо, унаслідок чого завдаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (контрагента). Господарське порушення є наслідком протиправної поведінки господарського порушника. Така умова визначається в господарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму, планове завдання, умови договору тощо;

• збитки, завдані порушенням господарського зобов'язання або установлених вимог щодо здійснення підприємницької діяльності;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника й завданими потерпілому збитками. Це причинно-необхідний зв'язок, коли протиправна дія чи бездіяльність є об'єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода, завдані потерпілому (контрагенту). Цей зв'язок необхідно доводити відповідними доказами;

• вина правопорушника – учасника господарських відносин. Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав і законних інтересів потерпілого.

При цьому слід мати на увазі застереження закону, згідно з яким учасник підприємницьких відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення підприємницької діяльності, якщо не доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за цих умов здійснення підприємницької діяльності. Не вважаються такими обставинами порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК).

Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох умов. Для застосування неустойки (штрафу, пені), оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій досить лише одного з них – факту господарського правопорушення.