4.6.3. Правовий статус фізичних осіб-підприємців

Правовий статус фізичної особи-підприємця визначається ст. 58, 128 ГК та ст. 50–54 ЦК. Також для врегулювання його правового статусу можуть застосовуватися нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно зі ст. 128 ГК громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Ознаки фоп:

• є найпростішою формою підприємництва;

• здійснюється від свого імені, на свій ризик фізичними особами;

• фізичні особи за своїми обов'язками у сфері підприємництва відповідають усім майном, що належить їм на праві приватної власності (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути поширене стягнення);

• ця форма не припускає створення юридичної особи, об'єднання майна і внесків осіб, а ґрунтується на приватному господарюванні;

• управління здійснює сам засновник – фізична особа-підприємець.

Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності. Важливу роль у підприємництві відіграє фізична особа-підприємець, яка, реалізуючи закріплене в ст.42 Конституції України право на підприємницьку діяльність, визначає, яким видом такої діяльності займатись і в якій правовій формі (як індивідуальний підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.)

Правове становище підприємців визначається: ГК (ст. 128), ЦК (статті 50–54), законами «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підпри­ємців» (статті 42–45), «Про відновлення платоспроможності боржника або визна­ння його банкрутом» (ст. 47) та інші.

Закон встановлює обмеження для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускається заняття під­приємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, поса­дових і службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контр­оль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповноважених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Громадянином-підприємцем є фізична особа. Згідно зі ст. 24 ЦК України фізичною особою вважається людина як учасник цивільних відносин (особистих немайнових та майнових відносин — ст. 1 ЦК України). Громадянин, який бажає займатися підприємницькою діяльністю, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур до свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, набуває додаткової ознаки — «суб'єкт підприємницької діяльності». Громадянин за жодних умов не може змінити свого статусу фізичної особи. Цей статус втрачається лише з його смертю й не пов'язаний з обсягом його правоздатності, дієздатності та іншими чинниками. Він може бути позбавлений статусу суб'єкта підприємницької діяльності (добровільно або примусово), проте його статус як фізичної особи від цього не змінюється. Громадянин-підприємець у жодному разі не може набути статусу юридичної особи. Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена й зареєстрована у встановленому законом порядку. Відповідно, громадянин не може стати організацією. Він може стати засновником організації, її акціонером, укласти з нею господарський договір тощо. Проте, як йшлося вище, від цього його статус фізичної особи не втрачається.

Згідно зі ст. 50 ЦК право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Згідно зі ст. 34 ЦК повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років.

Отже, підприємцями, як правило, можуть бути особи, які досягли віку цивільного повноліття – 18 років, з яким закон пов'язує настання повної дієздатності. Це пояснюється тим, що підприємницька діяльність не є звичайною трудовою діяльністю, яку мають право здійснювати особи, які досягли 16 років. Підприємництво припускає самостійну майнову відповідальність і прийняття на себе ризику, а отже, потребує такого рівня свідомості й волі, за якого особа здатна повною мірою усвідомлювати свої дії й керувати ними.

Винятками із цього правила є:

• набуття повної дієздатності до досягнення 18 років особою, яка зареєструвала шлюб (ч. 2 ст. 34 ЦК);

• надання повної цивільної дієздатності фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини (ч. 1 ст. 35 ЦК);

• надання повної цивільної дієздатності фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. У разі наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ч. 3 ст. 35 ЦК).

Крім того, індивідуальні підприємці повинні дотримуватися вимог закону щодо:

• ліцензування певних видів господарської діяльності (Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»);

• патентування окремих видів підприємницької діяльності від­повідно до Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755–VI;

• подання податковим органам декларацій про доходи, інших відомостей для нарахування податків та інших обов'язкових платежів;

• сплати податків та інших обов'язкових платежів;

• ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

• додержання прав і законних інтересів споживачів;

• добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції;

• забезпечення найманим працівникам (у разі застосування найманої праці) умов, передбачених трудовим законодавством;

• своєчасного повідомлення державного реєстратора про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттє­вих умов своєї підприємницької діяльності, що мають відображатися в реє­страційних документах;

• дотримання екологічних, санітарно-епідеміологічних,протипожежних та інших вимог.

Державна реєстрація ФОП. Згідно із ч. 2 ст. 50 ЦК фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Державна реєстрація ФОП регламентується розд. V (ст. 42–45) Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Згідно зі ст. 42 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має реєстраційний номер облікової картки платника податків, або уповноважена нею особа повинна подати особисто (надіслати поштою з описом вкладення або в разі подання електронних документів подати опис, що містить відомості про надіслані електронні документи, в електронній формі) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

• заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації ФОП;

• копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів;

• документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП;

• нотаріально засвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника чи органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла 16 років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю.

Інформація про державну реєстрацію ФОП є відкритою.

Цивільно-правова відповідальність ФОП. Згідно зі ст. 52 ЦК ФОП відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. ФОП, яка перебуває в шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою в праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй під час поділу цього майна.

Це саме положення підтверджує і ч. 2 ст. 128 ГК, згідно з якою підприємець відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

ФОП може припинити свою діяльність у добровільному та примусовому порядку, у тому числі й у разі визнання її банкрутом (ст. 53 ЦК).