TrPravo

найбiльш важливi суспiльнi вiдносини у сферi працi. Їх можна подiлити на такi, якi регулюють тiльки трудовi правовiдноси& ни (наприклад, закони України «Про вiдпустки», «Про оплату працi») i якi мiстять окремi норми, що регулюють вiдносини, що є предметом трудового права (наприклад, закони України «Про освiту», «Про Службу безпеки України», «Про правовий статус iноземцiв», «Про селянське господарство» та iн.).

Так, Закон України «Про вiдпустки» вiд 15 листопада 1996 р. встановлює державнi гарантiї права на вiдпустки, визначає умо& ви, тривалiсть i порядок надання їх працiвникам для вiдновлен& ня працездатностi, змiцнення здоров’я, а також для виховання дiтей, задоволення власних життєво важливих потреб та iнте& ресiв, всебiчного розвитку особи. Ним деталiзуються державнi гарантiї та вiдносини, пов’язанi з вiдпусткою, встановленi Кон& ституцiєю України. Право на вiдпустки мають всi особи, якi пере& бувають у трудових вiдносинах з пiдприємствами, установами, органiзацiями незалежно вiд форми власностi, виду дiяльностi та галузевої належностi, а також працюють за трудовим дого& вором у фiзичної особи. Право на вiдпустки забезпечується: га& рантованим наданням вiдпустки визначеної тривалостi iз збере& женням на її перiод мiсця роботи (посади), заробiтної плати (до& помоги).

Закон України «Про колективнi договори i угоди» вiд 1 лип& ня 1993 р. визначає правовi засади розробки, укладення та вико& нання колективних договорiв i угод з метою сприяння регулю& ванню трудових вiдносин та соцiально&економiчних iнтересiв працiвникiв i власникiв. Колективний договiр, угода укладають& ся з метою регулювання виробничих, трудових i соцiально&еко& номiчних вiдносин i узгодження iнтересiв трудящих, власникiв або уповноважених ними органiв на пiдприємствах, в установах, органiзацiях незалежно вiд форми власностi i господарювання, якi використовують найману працю i мають право юридичної особи.

Закон України «Про зайнятiсть населення» вiд 1 березня 1991 р. визначає правовi, економiчнi та органiзацiйнi основи зай& нятостi населення України i його захисту вiд безробiття, а та& кож соцiальнi гарантiї з боку держави в реалiзацiї громадянами права на працю в умовах ринкової економiки i рiвноправнос& тi рiзних форм власностi. Зайнятiсть населення забезпечується державою шляхом проведення активної соцiально&економiчної

полiтики, спрямованої на задоволення його потреб у добровiль& ному виборi виду дiяльностi, стимулювання створення нових робочих мiсць i розвитку пiдприємництва. Примушування до пра& цi в будь&якiй формi не допускається, за винятком випадкiв, пе& редбачених законодавством України. Добровiльна незайнятiсть громадян не є пiдставою для притягнення їх до адмiнiстратив& ної або кримiнальної вiдповiдальностi.

Закон України «Про оплату працi» вiд 24 березня 1995 р. визначає економiчнi, правовi та органiзацiйнi засади оплати працi працiвникiв, якi перебувають у трудових вiдносинах, на пiдставi трудового договору з пiдприємствами, установами, ор& ганiзацiями усiх форм власностi та господарювання, а також з окремими громадянами, та сфери державного i договiрного ре& гулювання оплати працi i спрямований на забезпечення вiдтво& рювальної i стимулюючої функцiй заробiтної плати. Розмiр за& робiтної плати залежить вiд складностi та умов виконуваної ро& боти, професiйно&дiлових якостей працiвника, результатiв його працi та господарської дiяльностi пiдприємства.

Закон України «Про охорону працi» вiд 14 жовтня 1992 р. визначає основнi положення щодо реалiзацiї конституцiйного права громадян на охорону їх життя i здоров’я в процесi трудо& вої дiяльностi, регулює за участю вiдповiдних державних орга& нiв вiдносини мiж власником пiдприємства або уповноваженим ним органом i працiвником з питань безпеки, гiгiєни працi та ви& робничого середовища i встановлює єдиний порядок органiза& цiї охорони працi в Українi.

Господарський кодекс України вiд 16 сiчня 2003 р. визначає порядок створення пiдприємства i його реєстрацiю, створення i використання майна, управлiння пiдприємством i самовряду& вання трудового колективу, визначає господарську, економiчну й соцiальну дiяльнiсть пiдприємства, взаємовiдносини пiдпри& ємства з державою, порядок лiквiдацiї i реорганiзацiї пiдпри& ємств, найму працiвникiв на роботу.

Закон України «Про державну службу» вiд 16 грудня 1993 р. регулює суспiльнi вiдносини, якi охоплюють дiяльнiсть держа& ви щодо створення правових, органiзацiйних, економiчних та соцiальних умов реалiзацiї громадянами України права на дер& жавну службу. Вiн визначає загальнi засади дiяльностi держав& ної служби, правовий статус державних службовцiв, порядок проходження державної служби, її припинення, матерiальне та

соцiально&побутове забезпечення державних службовцiв, вiдпо& вiдальнiсть за порушення законодавства про державну службу, регулювання трудових прав державних службовцiв. Право на державну службу мають громадяни України незалежно вiд по& ходження, соцiального i майнового стану, расової i нацiональ& ної приналежностi, статi, полiтичних поглядiв, релiгiйних пере& конань, мiсця проживання, якi одержали вiдповiдну освiту i професiйну пiдготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний вiдбiр, або за iншою процедурою, передбаченою Ка& бiнетом Мiнiстрiв України (ст. 4).

Закон складається з восьми роздiлiв: I — Загальнi положен& ня, II — Державна полiтика у сферi державної служби, III — Правовий статус державних службовцiв державних органiв та їх апарату, IV — Проходження державної служби в державних органах та їх апаратi, V — Службова кар’єра, VI — Припинення державної служби, VII — Матерiальне та соцiально&побутове за& безпечення державних службовцiв, VIII — Вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про державну службу.

Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради Украї& ни з прав людини» вiд 23 грудня 1997 р. визначає змiст парла& ментського контролю за додержанням конституцiйних прав i свобод людини i громадянина й захист їхнiх прав на територiї України в межах її юрисдикцiї.

Закон України «Про порядок розгляду колективних трудо& вих спорiв (конфлiктiв)» вiд 3 березня 1998 р. визначає правовi й органiзацiйнi засади функцiонування системи заходiв щодо ви& рiшення колективних трудових спорiв i спрямований на здiйс& нення взаємодiї сторiн соцiально&трудових вiдносин у процесi врегулювання конфлiктiв, що виникли мiж ними.

Цей далеко неповний перелiк законодавчих актiв засвiдчує, що всiм законам як джерелам трудового права властивi такi особ& ливостi:

—деталiзують змiст правових норм Конституцiї України та мiжнародно&правових актiв, ратифiкованих Україною;

—мають найвищу юридичну силу щодо iнших нормативних актiв та приймаються в особливому порядку, виключно вищим законодавчим органом держави;

—спрямованi на регулювання найважливiших суспiльних вiдносин у сферi регулювання найманої працi та реалiзацiї пра& ва на працю;

—пiдлягають обов’язковому оприлюдненню у порядку, вста& новленому самим законом;

—є обов’язковим до виконання всiма працiвниками, поса&

довими особами, державними органами, громадськими органi& зацiями та суб’єктами господарювання;

—можуть бути змiненi або вiдмiненi повнiстю лише в особ& ливому порядку, аналогiчному їх прийняттю;

—є основою для пiдзаконної та локальної нормотворчостi у

сферi трудового права.

§4. Пiдзаконнi нормативнi акти

як джерела трудового права

Поряд iз законами трудовi правовiдносини регулюють& ся цiлою системою правових актiв, якi видаються вiдповiдно до законiв, на їх основi та для їх виконання, шляхом конкретизо& ваного нормативного регулювання трудових вiдносин. Тобто правовi акти, що мають нормативний характер i, як правило, приймаються органами державного управлiння у розвиток та на виконання чинного законодавства, прийнято називати пiдза конними.

До пiдзаконних нормативно&правових актiв (джерел трудо& вого права) належать:

—укази та розпорядження Президента України;

—акти (постанови) Верховної Ради України нормативного

характеру;

—акти (декрети, постанови) Кабiнету Мiнiстрiв України;

—акти (iнструкцiї, правила) мiнiстерств та вiдомств та iн. Важлива роль серед системи пiдзаконних актiв належить

указам i розпорядженням Президента України (наприклад, Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення роботи з кадрами в органах виконавчої влади, з керiвниками пiдпри& ємств, установ i органiзацiй» вiд 19 травня 1995 року).

Указом Президента України «Заходи щодо полiпшення ста& новища дiтей&сирiт i дiтей, якi залишилися без пiклування бать& кiв» вiд 17 жовтня 1997 р. передбачаються робочi мiсця для пра& цевлаштування дiтей&сирiт i дiтей, якi залишилися без пiклуван& ня батькiв, та визначається перелiк тимчасових i оплачуваних громадських робiт, якi вони можуть виконувати.

Указом Президента України вiд 18 жовтня 1997 р. схвале& нi Основнi напрями соцiальної полiтики на 1997—2000 роки. Стратегiчною метою соцiальної полiтики на державному рiвнi є досягнення вiдчутного полiпшення матерiального добробуту i умов життя людей, забезпечення повної продуктивної зайня& тостi населення, розвиток ринку працi, забезпечення демогра& фiчного вiдтворення населення, захист трудових прав громадян, розвиток соцiального партнерства, забезпечення здорових i без& печних умов працi для працюючих, проведення кадрових змiн на всiх рiвнях управлiння i в усiх сферах дiяльностi, удоскона& лення системи оплати працi й доходiв населення, реформуван& ня системи соцiального забезпечення населення, захист грома& дян як споживачiв.

Особливе мiсце за кiлькiстю та важливiстю регулювання вiд& носин, що входять в предмет трудового права, належить норма& тивним актам вищого органу державної виконавчої влади Украї& ни — Кабiнету Мiнiстрiв України. Вiн на пiдставi Конституцiї та законiв України, постанов Верховної Ради України, указiв i розпоряджень Президента України надiлений правом видавати в межах своїх повноважень постанови i розпорядження, що регу& люють та конкретизують поряд з iншими питання трудових вiд& носин. Так, постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 24 черв& ня 1991 р. № 47 затверджено Положення про державну служ& бу зайнятостi, яка є централiзованою структурою спецiальних органiв, утворених для комплексного вирiшення питань регу& лювання зайнятостi населення, професiйної орiєнтацiї, праце& влаштування i соцiальної пiдтримки тимчасово непрацюючих громадян. Порядок реєстрацiї, перереєстрацiї та ведення облiку громадян, якi шукають роботу, i безробiтних, виплати допомоги по безробiттю, а також умови надання допомоги в перiод про& фесiйної пiдготовки та перепiдготовки регулюються Положен& ням, затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 27 квiтня 1998 р. № 578.

Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19 березня 1994 р. № 170 було прийнято Положення про порядок укладен& ня контрактiв при прийняттi (найманнi) на роботу працiвникiв, яке визначає загальнi засади, порядок укладення контракту, його змiст i порядок припинення.

Постановою КМ України вiд 4 квiтня 1994 р. № 221 затвер& джено Порядок органiзацiї та проведення медико&соцiальної екс&

пертизи втрати працездатностi. Медико&соцiальну експертизу проходять громадяни, якi частково або повнiстю втратили здо& ров’я внаслiдок захворювання, травм та уроджених дефектiв, що обмежують їх життєдiяльнiсть, а також особи, якi за чинним за& конодавством мають право на соцiальну допомогу з метою ви& явлення компенсаторно&адаптацiйних можливостей особи для реалiзацiї заходiв реабiлiтацiї та адаптацiї iнвалiдiв.

Порядок компенсацiї працiвникам втрати частини заробiт& ної плати у зв’язку з порушенням термiнiв її виплати визна& чений Положенням, затвердженим постановою КМ України вiд 20 грудня 1997 р. № 1427.

Норми вiдшкодування витрат на вiдрядження в межах Украї& ни та за кордон визначено постановою Кабiнету Мiнiстрiв Украї& ни вiд 23 квiтня 1999 р. № 663.

До джерел трудового права належать також акти, що прий& маються мiнiстерствами та вiдомствами, мають правовий ха& рактер, є пiдзаконними i обов’язковими до виконання на всiй територiї України. Вони пiдлягають обов’язковiй державнiй ре& єстрацiї, яка здiйснюється Мiнiстерством юстицiї України вiд& повiдно до Положення про державну реєстрацiю нормативних актiв мiнiстерств, iнших органiв державної виконавчої влади, органiв господарського управлiння та контролю, що зачiпають права, свободи i законнi iнтереси громадян або мають мiжвiдом& чий характер, яке затверджене постановою КМ України № 731 вiд 28 грудня 1992 року1. Згiдно з ним на державну реєстрацiю подаються постанови, накази, iнструкцiї державних органiв i мiнiстерств, що мiстять правовi норми, встановлюють правила поведiнки, розрахованi на невизначене коло осiб, пiдприємств, установ, органiзацiй i неодноразове застосування, незалежно вiд строку їхньої дiї та характеру вiдомостей, що в них мiстяться. Державнiй реєстрацiї пiдлягають пiдзаконнi акти, що видають& ся мiнiстерствами i вiдомствами. Вiдомчi нормативнi акти всту&

1 Див. Про державну реєстрацiю нормативно&правових актiв мiнiстерств та iнших центральних органiв виконавчої влади: Указ Президента України вiд 3 жовтня 1992 року № 493/92; Положення про державну реєстрацiю нормативних актiв мiнiстерств, iнших органiв державної виконавчої влади, органiв господарського управлiння та контролю, що зачiпають права, свобо& ди i законнi iнтереси громадян або мають мiжвiдомчий характер, яке Затвер& джене постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 28 грудня 1992 року № 731 // Збiрник постанов Уряду України. — 1993. — № 1—2. — Ст. 28.

пають у дiю через 10 днiв пiсля їх державної реєстрацiї, якщо в них не передбачено iнший термiн, але не ранiше їх офiцiйного оприлюднення.

Постанови Уряду обов’язковi до виконання на всiй терито& рiї України для всiх осiб. У системi джерел трудового права во& ни займають досить значне мiсце, охоплюючи всю сферу суспi& льних вiдносин, що складають предмет трудового права. Вони приймаються з метою виконання, конкретизацiї, уточнення та безпосереднього впровадження законiв в життя. Навiть, коли вони приймаються при безпосереднiй вказiвцi закону чи указу Президента України, вони не втрачають свого значення (як дже& рела права), бо не суперечать чинному законодавству та мiстять новi норми права.

Серед актiв, що приймаються мiнiстерствами та вiдомства& ми, особливе мiсце в регулюваннi трудових правовiдносин на& лежить нормативним актам Мiнiстерства працi та соцiальної по& лiтики України. Мiнiстерство працi i соцiальної полiтики Украї& ни на основi й на виконання чинного законодавства та з метою його реалiзацiї видає накази з питань працi, її оплати, умов зай& нятостi та соцiального захисту населення, якi є обов’язкови& ми до виконання. За необхiднiстю воно видає разом з iншими центральними й мiсцевими органами виконавчої влади спiльнi акти. Вiдповiдно до Положення про Мiнiстерство працi i соцi& альної полiтики України вiд 1 грудня 1997 року № 1319/97 Мiн& працi України в межах своїх повноважень органiзовує i контро& лює виконання цих наказiв. Нормативно&правовi акти Мiнпрацi України пiдлягають державнiй реєстрацiї в установленому зако& нодавством порядку.

Поряд iз розглянутими вище нормативними актами (хоча i меншою мiрою) до джерел трудового права слiд вiднести i окре& мi акти органiв мiсцевого самоврядування, центральних проф& спiлок (зокрема, з питань охорони працi, безпеки працi).

В останнi роки з’явились та часто ефективно дiють якiсно новi джерела трудового права — генеральнi, мiжгалузевi та та& рифнi угоди. Це правовi акти, якi укладаються на три& (за учас& тю Кабiнету Мiнiстрiв) або двостороннiй основi та є результа& том закрiплення вiдносин соцiального парнерства мiж представ& никами роботодавцiв та працiвникiв. Особливiстю угод як спе& цифiчних договiрних джерел є те, що iнiцiатива виходить не вiд органiв державної влади та управлiння, а вiд суб’єктiв трудово&

го права та їх представникiв. При цьому держава уповноважує сторони соцiального партнерства на договiрну нормотворчiсть та сприяє цьому. Угоди розташовуються на межi значного ма& сиву пiдзаконних нормативних актiв та особливого виду дже& рел, характерних саме для трудового права, — локальних норма= тивних актiв.

Локальнi нормативнi акти — це особливий вид джерел, характерний саме для трудового права, часто пов’язаний iз нор& мотворчiстю соцiального партнерства. З переходом на ринковi економiчнi вiдносини колективний договiр, трудовий договiр, положення про премiювання та iншi акти договiрної нормотвор& чостi поступово набувають провiдного значення в кiлькiсному та якiсному (змiстовному) вiдношеннi.

Локальна норма в трудовому правi України — це правило загальнообов’язкової поведiнки, яке санкцiоноване державою, прийняте в установленому законом порядку безпосередньо на пiдприємствах, в установах, органiзацiях спецiальними суб’єк& тами i дiє в його межах.

Найбiльш поширеним локальним нормативно&правовим ак& том — є колективний договiр, який пiдлягає обов’язковому об& говоренню i схваленню трудовим колективом на загальних збо& рах або конференцiях працiвникiв даного пiдприємства, уста& нови, органiзацiї. Але бiльшiсть локальних актiв приймається власником або уповноваженим ним органом спiльно чи за пого& дженням з виборним органом первинної профспiлкової органi& зацiї пiдприємства та iн.

На кожному пiдприємствi приймаються Правила внутрiш& нього трудового розпорядку, в яких визначаються порядок при& йняття на роботу i звiльнення з роботи, порядок використання робочого часу, заохочення працiвникiв, якi сумлiнно виконують свої трудовi обов’язки, порядок притягнення працiвникiв до дис& циплiнарної вiдповiдальностi в разi порушення ними трудової дисциплiни тощо. Правила внутрiшнього трудового розпоряд& ку як локальний правовий акт доповнюються технiчними пра& вилами та iнструкцiями, положеннями про структурнi пiдроздi& ли пiдприємства, установи, органiзацiї. Цi норми спрямованi на забезпечення правильної розстановки i застосування працi ро& бiтникiв i службовцiв, досягнення єдностi у визначеннi їх обо& в’язкiв i квалiфiкацiйних вимог, якi до них ставляться, рiвень їх загальноосвiтнiх i професiйних знань, навичок i вмiнь. Тариф&

но&квалiфiкацiйнi характеристики робiтникiв i квалiфiкацiйнi характеристики службовцiв, що створюють змiст цих норм, як i iншi технiко&юридичнi норми, сформульованi з урахуванням дiї законiв, технiки їх прийняття i юридичної природи та суспiль& них законiв.

До локальної нормотворчостi вiдносять також встановлен& ня систем оплати працi i форм матерiального заохочення (на& приклад, вiдрядно&премiальна система затвердження положень про премiювання i виплату винагороди за пiдсумками роботи за рiк). Цi локальнi акти (Положення про премiювання) прийма& ються власником або уповноваженим ним органом за погоджен& ням з профспiлковим органом, їм наданi права встановлювати показники й умови премiювання для працiвникiв по професiях, бригадах, змiнах, цехiв, iнших структурних пiдроздiлiв та окре& мих професiй, залежно вiд умов працi. Вiд того, наскiльки по& вно враховуватимуться при локальнiй нормотворчостi характер виробництва цеху, дiльницi, змiни, оптимально вибранi показ& ники i встановленi розмiри премiювання, залежить ефективнiсть застосування матерiального стимулювання. Положення про ви& плату винагороди за пiдсумками рiчної роботи пiдприємства, як i ряд iнших локальних актiв, являє собою нормативну уго& ду мiж власником (або уповноваженим ним органом) i вибор& ним органом первинної профспiлкової органiзацiї (ст. 247 КЗпП). У цих положеннях визначаються коло осiб, якi мають право на винагороду, спосiб обчислення винагороди, тривалiсть мiнiмаль& ного трудового стажу, що дає право на винагороду, розмiр сум, що виплачуються працiвниковi залежно вiд його безперервного стажу роботи на даному пiдприємствi, випадки, коли працiвник може бути позбавлений винагороди.

Таким чином, локальнi норми, що приймаються власником пiдприємства, установи, органiзацiї (або уповноваженим ним ор& ганом) спiльно з трудовим колективом або за погодженням з профспiлковим органом, є складовою частиною системи трудо& вого права. Вони мають бути внутрiшньо погодженими з бiльш загальними правовими нормами, якi посiдають провiдне, визна& чальне мiсце в системi правових норм трудового права.

Ознаки локальних правових норм:

—обмежена сфера дiї у просторi й часi;

—поширюються на обмежене коло суб’єктiв;

—спецiальна процедура прийняття;