TrPravo

У загальнiй теорiї права традицiйно принципи права за сфе& рою дiї подiляють на:

а) загальноправовi — якi поширюють свою дiю (вплив) на правову систему в цiлому — принцип верховенства права, спра& ведливостi, рiвностi, гуманiзму, вiдповiдальностi, демократизму, законностi тощо;

б) мiжгалузевi — якi поширюють свою дiю (вплив) на декi& лька галузей права. Так, ряд галузей права побудованi на прин& ципах: влади i субординацiї; iєрархiї; нерiвного правового ста& новища, а також одночасно принципiв добровiльностi та вiльно& го волевиявлення при виникненнi правовiдносин, рiвностi сто& рiн, їх правового захисту та iнших. Названi принципи визнача& ють як характер юридичного становища учасникiв (суб’єктiв) правових вiдносин, їх правовий статус, характер їх суб’єктивних прав i юридичних обов’язкiв, так i метод галузi, яка саме завдя& ки цьому належить до приватного чи публiчного права;

в) галузевi — якi поширюють свою дiю (вплив) на окрему конкретну галузь права.

§ 2. Класифiкацiя i змiст

основних принципiв трудового права

Пiд основними (галузевими) принципами трудового права слiд розумiти вираженi в правових актах економiчнi за& кономiрностi органiзацiї суспiльного виробництва i розподiлу у формi основних керiвних положень, засад правового регулю& вання трудових вiдносин, що визначають загальну спрямова& нiсть i найхарактернiшi риси його змiсту.

Цi основнi правовi положення конкретизуються в норма& тивних актах, якими регулюються трудовi та пов’язанi з ними правовiдносини. Вони мають регулюючий характер, мiстять пев& ний наказ, припис, регулюють поведiнку сторiн правовiдносин. Правовi iдеї i тенденцiї можуть вважатися основними принци& пами трудового права лише тодi, коли вони спрямованi на регу& лювання суспiльних трудових вiдносин i вiдображають принци& пи полiтики держави в галузi регулювання поведiнки учасникiв зазначених правовiдносин. При цьому кожна правова iдея по& винна проявлятись у законодавствi про працю так, щоб вона реа& лiзовувалась у конкретних правових нормах.

Види основних принципiв:

1.Принцип свободи працi проявляється в добровiльному, свiдомому обраннi конкретних форм застосування працi.

2.Принцип рiвноправностi у галузi працi — кожному члено& вi суспiльства надаються рiвнi з iншими його членами юридич& нi можливостi.

3.Принцип договiрного характеру працi — трудовi вiдноси& ни виникають лише за взаємною згодою сторiн. Трудовий дого& вiр, з допомогою якого оформляються трудовi вiдносини, одно& часно є i їх регулятором, оскiльки договором визначаються умо& ви застосування працi, взаємнi права i обов’язки.

4.Принцип визначеностi трудової функцiї — трудова дiяль& нiсть людини має вiдповiдати її iндивiдуальним якостям. Залеж& но вiд iнтелектуальних i фiзичних можливостей людина може оволодiти кiлькома професiями, мати рiзний ступiнь квалiфiка& цiї. Але для того щоб набути квалiфiкацiю, вимагаються певнi суспiльно необхiднi витрати працi по кожнiй спецiальностi.

5.Принцип стабiльностi трудових вiдносин — трудовий до& говiр укладається працiвником для того, щоб мати постiйне джерело засобiв для iснування. Обидвi сторони зацiкавленi в тому, щоб вiдносини з пiдприємством, установою, органiзацiєю,

зякими укладено трудовий договiр, були тривалими i стабiль& ними. У тривалостi i стабiльностi трудових вiдносин проявля& ється гарантiя зайнятостi працюючих. Стабiльнiсть реалiзуєть& ся i через безстроковий трудовий договiр, через заборону змiни умов угоди в односторонньому порядку тощо.

6.Принцип матерiальної зацiкавленостi в результатах пра& цi — задоволення матерiальних i духовних потреб здiйснюється внаслiдок трудової дiяльностi. Оплата працi ставиться у пряму залежнiсть вiд якостi та кiлькостi виготовленої продукцiї, ре& зультатiв працi.

7.Принцип безпеки працi — створення безпечних умов пра& цi на виробництвi, дотримання правил технiки безпеки тощо.

8.Принцип участi трудових колективiв i профспiлок увирi& шеннi питань встановлення умовпрацi i здiйснення контролю за додержанням законодавства про працю. Правове регулювання умов працi здiйснюється централiзованим i локальними мето& дами. Умови працi на пiдприємствах встановлюються за допо& могою рiзних правових форм: колективним договором, iнструк& цiями з охорони працi, положеннями про премiювання, правила&

ми внутрiшнього трудового розпорядку, iншими нормативними актами. Контроль здiйснюється профспiлками, представника& ми трудових колективiв.

9.Принцип свободи об’єднання для здiйснення i захисту сво& їх прав i свобод реалiзується через вiльне об’єднання працiвни& кiв у профспiлки, кооперативи, молодiжнi органiзацiї, спортив& нi й обороннi органiзацiї, культурнi, творчi, науковi товариства i захист через цi структури їхнiх трудових прав.

10.Принцип матерiального забезпечення у разi непрацездат& ностi при хворобi, узв’язку з материнством. Система соцiально& го страхування та захисту спрямована на пiдтримання гiдного для людини рiвня життя, забезпечує виплату допомоги у разi хвороби, по вагiтностi та пологах, при народженнi дитини й по догляду за нею та iн.

Питання для самоконтролю

1.Дайте визначення принципiв трудового права.

2.Якi є групи принципiв?

3.Яка роль принципiв права у регулюваннi трудових вiдно& син?

2.Якi є конституцiйнi принципи? Їх роль.

3.Назвiть основнi принципи трудового права.

4.У чому полягає змiст принципу свободи працi?

5.У чому полягає змiст принципу договiрного характеру працi?

6.У чому полягає змiст принципу матерiальної зацiкавленос& тi в результатах працi?

7.У чому полягає змiст принципу визначеностi трудової функ& цiї?

8.Пояснiть змiст кожного iз принципiв трудового права на при& кладах.

9.Яке iснує спiввiдношення норм i принципiв права?

Нормативнi акти i лiтература

1.Конституцiя України // ВВР України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2.Кодекс законiв про працю України з постатейними матерiа& лами / Укладачi: В. С. Ковальський, Л. П. Ляшко. — К.: Юрiнком Iнтер, 2006. — С. 98—161.

3.Про зайнятiсть населення: Закон України вiд 1 березня 1991 ро& ку // ВВР України. — 1991. — № 14. — Ст. 170; 1992. — № 12. — Ст. 169.

4.Про колективнi договори i угоди: Закон України вiд 1 липня 1993 року // ВВР України. — 1993. — № 36. — Ст. 361.

5.Про охорону працi: Закон України вiд 14 жовтня 1992 ро& ку // ВВР України. — 1992. — № 49. — Ст. 668.

6.Про державну службу: Закон України вiд 16 грудня 1993 ро& ку // ВВР України. — 1993. — № 52. — Ст. 490.

7.Про оплату працi: Закон України вiд 24 березня 1995 року // ВВР України. — 1995. — № 17. — Ст. 121.

8.Про вiдпустки: Закон України вiд 15 листопада 1996 року // ВВР України. — 1997. — № 2. — Ст. 4.

9.Про порядок вирiшення колективних трудових спорiв (конф& лiктiв): Закон України вiд 3 березня 1998 року // ВВР України. — 1998. — № 34. — Ст. 227.

10.Бару М. Правове регулювання трудових вiдносин: закон, мораль, справедливiсть // Право України. —1998. — № 2. — С. 66.

11.Лившиц Р. З. Никитинский В. И. Принципы советского тру& дового права // Советское государство и право. — 1974. — № 8. —

С.24—25.

12.Маврин С. П. Принципы трудового права в условиях рыноч& ной экономики // Правоведение. —1992. — № 2. —С. 53.

Ðîçäië V

СУБ’ªКТИ ТРУДОВОГО ПРАВА

§1. Поняття та класифiкацiя

суб’єктiв трудового права

Серед структурних елементiв правовiдносин трудового права ключову роль вiдiграють його суб’єкти. Фактично вони формують основний змiст правовiдносин, враховуючи при цьо& му i змiст правової норми.

Суб’єкти трудового права — це учасники iндивiдуальних, колективних трудових та iнших вiдносин, якi є предметом тру& дового права i якi на пiдставi чинного законодавства надiляють& ся суб’єктивними правами та вiдповiдними обов’язками.

Види суб’єктiв трудового права: працiвники, роботодав& цi, трудовi колективи; профспiлковi органiзацiї; державнi ор& гани.

Кожний суб’єкт має певний статус, тобто сукупнiсть прав i обов’язкiв, (наданих йому як учаснику правовiдносин), якi до& зволяють брати участь у конкретних, пов’язаних iз суспiльно& трудовою дiяльнiстю правовiдносинах, якi входять до предмета трудового права.

Елементи правового статусу суб’єктiв:

—трудова правосуб’єктнiсть — особлива якiсть, що визна& чається за суб’єктами трудового права i означає, що при наяв& ностi певних умов вони можуть бути суб’єктами конкретних пра& вовiдносин у сферi працi, можуть володiти правами та обов’яз& ками, або набувати їх своїми дiями;

—суб’єктивнi права i обов’язки, що зафiксованi в норматив& них актах (статутнi права i обов’язки);

—гарантiї прав i обов’язкiв — правовi норми, якi сприяють реалiзацiї прав та виконанню обов’язкiв;

—вiдповiдальнiсть за невиконання чи неналежне виконання обов’язкiв (забезпечується, як правило, через санкцiї норм рiз& них галузей права).

Трудова правосуб’єктнiсть (праводiєздатнiсть) — це надана законом можливiсть особи бути учасником трудових та пов’я& заних з ними правовiдносин. Вона охоплює:

—правоздатнiсть, — тобто гарантовану законом можливiсть мати трудовi права;

—дiєздатнiсть — тобто здатнiсть своїми дiями набувати й реалiзовувати права i обов’язки, а також нести за їх порушення юридичну вiдповiдальнiсть.

§ 2. Працiвник

як суб’єкт трудового права

Вiдповiдно до п. 11 ст. 1 Закону України «Про загаль& нообов’язкове державне соцiальне страхування на випадок без& робiття» найманий працiвник — це фiзична особа, яка працює за трудовим договором чи контрактом на пiдприємствi, устано& вi, органiзацiї або у фiзичної особи — роботодавця.

З моменту, коли фiзична особа уклала трудовий договiр i приступила до виконання своєї трудової функцiї, вона стає пра&

цiвником, але для цього необхiдна обов’язкова умова: наявнiсть трудової правоздатностi i трудової дiєздатностi.

Працiвником як однiєю iз сторiн трудових правовiдносин може бути тiльки фiзична особа (громадяни України, iноземцi, особи без громадянства), що має здатнiсть до працi.

Трудова правоздатнiсть громадян України є рiвною для всiх, оскiльки її обсяг визначається єдиною ознакою — особистою здатнiстю до працi незалежно вiд статi, нацiональностi, раси, майнового стану тощо. Трудова правоздатнiсть наступає, як правило, з досягненням шiстнадцятирiчного вiку, а в окремих випадках — з досягненням п’ятнадцяти чи навiть чотирнадця& ти рокiв (ст. 188 КЗпП України). Допускаючи в окремих випад& ках працю неповнолiтнiх, трудове законодавство передбачає для них такi умови працi, якi забезпечують їм нормальний фi& зичний i духовний розвиток (додатковi заходи з охорони пра& цi, скорочення тривалостi робочого дня, подовженi вiдпустки тощо).

Суб’єкти трудових правовiдносин характеризуються також дiєздатнiстю. Пiд дiєздатнiстю розумiється здатнiсть особи сво& їми дiями набувати для себе права i нести вiдповiднi обов’язки. Трудова дiєздатнiсть настає з того ж вiку, що й трудова право& здатнiсть. Оскiльки трудова правоздатнiсть i дiєздатнiсть на& стають одночасно з досягненням громадянином визначеного в законi вiку, в лiтературi з трудового права прийнято говорити про трудову праводiєздатнiсть як про єдине поняття. Це пояс& нюється тим, що праця є особистою вольовою дiяльнiстю особи i трудовi обов’язки не можна здiйснювати через представника. Тому трудова праводiєздатнiсть фiзичної особи працiвника на& ступає, як правило з рядом обмежень працi, з 16 рокiв (ст. 188 КЗпП України), як виняток — з 15 або 14 рокiв учнiв для вико& нання легкої роботи, яка не порушує процесу навчання, за зго& дою одного з батькiв чи осiб, що його замiнює. Вона визначаєть& ся в рiвнiй мiрi однаково за всiма суб’єктами i не залежить вiд психiчного стану особи.

Обов’язок виконувати доручену роботу працiвник повинен здiйснювати особисто i не має права передоручати її виконання iншiй особi.

Обмеження трудової правоздатностi означає обмеження в правi працювати за здiбностями. А оскiльки особиста праця, як правило, є джерелом iснування працездатних людей, повне по&

збавлення права працювати не допускається. Обмеження пра& воздатностi може також полягати в обмеженнi права громадя& нина виконувати певну роботу або займати певнi посади. Таке обмеження встановлене в iнтересах суспiльства у випадках, ко& ли громадянин використовує чи може використовувати заняття тiєю чи iншою дiяльнiстю на шкоду суспiльству. Так, у деяких випадках може обмежуватися на пiдставi закону чи рiшення су& ду (спiльна робота родичiв — ст. 251 КЗпП України, обмежен& ня виконання певних робiт за статтю та вiком — статтi 174, 190 КЗпП України, заборона обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю — ст. 55 ККУ).

§3. Правовий статус роботодавця

як суб’єкта трудового права

Суб’єктами трудових правовiдносин виступають також роботодавцi, власники створюваних юридичних осiб, та фiзичнi особи, якi надають працiвниковi роботу.

Роботодавець — власник пiдприємства, установи, органi= зацiї або уповноважений ним орган чи фiзична особа, що перебу= ває в трудових правовiдносинах з працiвником, якому вiн надає роботу, на пiдставi трудового договору, контракту чи iншого юридичного факту (складу) та використовує найману працю.

В бiльшостi випадкiв роботодавцями є власники юридичних осiб. Вiдповiдно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов’яз& кове державне соцiальне страхування на випадок безробiття» роботодавцем є:

—власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповно& важений ним орган та фiзичнi особи, якi використовують най& ману працю;

—власник розташованого в Українi iноземного пiдприєм& ства, установи, органiзацiї (в тому числi мiжнародної), фiлiї або представництва, який використовує працю найманих працiв& никiв, якщо iнше не передбачено мiжнародними договорами України, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Радою України.

Юридичними особами визнаються пiдприємства, установи, органiзацiї, якi мають вiдокремлене майно, самостiйний баланс, рахунки в установах банкiв, можуть вiд свого iменi набувати майновi та особистi немайновi права i нести обов’язки, бути по&

зивачами й вiдповiдачами в судi. Пiдприємство є самостiйним господарюючим статутним суб’єктом, що має самостiйний ба& ланс, розрахунковий та iншi рахунки в установах банку, печат& ку зi своїм найменуванням — ст. 62 Господарського кодексу (ГК). Воно може здiйснювати будь&якi види господарської та iншої дi& яльностi, що не забороненi законом i вiдповiдають метi, перед& баченiй статутом.

У трудових правовiдносинах роботодавець—власник пiдпри& ємства, установи, органiзацiї, як правило через особу керiвника, адмiнiстрацiю, виступає, передусiм, як органiзатор колективної працi. Можливi випадки, коли роботодавцем можуть виступати керiвники окремих пiдроздiлiв юридичної особи (фiлiй, пред& ставництва). Суспiльно&економiчний змiст трудової правосуб’єкт& ностi роботодавця — власника пiдприємств, установ, органiза& цiй саме й полягає в тому, що йому надана можливiсть самостiй& но приймати на роботу працiвникiв шляхом укладення з ними трудових договорiв, контрактiв. Роботодавець повинен бути в змозi органiзувати виробничий процес i виплачувати працiвни& кам заробiтну плату. Свою правоздатнiсть вiн здiйснює через вiдповiднi органи або представникiв, якi дiють у межах наданих їм повноважень. Саме власник або уповноважений ним орган виступає вiд iменi юридичної особи (пiдприємства, установи, органiзацiї), здiйснює права i несе обов’язки в трудових право& вiдносинах. Власнику або уповноваженому ним органу (одно& особовому чи колегiальному) надається право найму i звiльнен& ня працiвникiв. Для того щоб бути суб’єктом трудових право& вiдносин, роботодавцю не обов’язково мати статус юридичної особи.

Роботодавцем може виступати також фiзична особа. Робо& тодавцi — фiзичнi особи становлять окрему, досить значну (хо& ча на сьогоднi найменшу) групу. Серед них можна виокремити роботодавцiв, якi використовують найманих працiвникiв в до& машньому господарствi з метою створення для себе комфорт& них, бiльш безпечних умов життя (найм домогосподарки, вихо& вательки для дiтей, охорони для роботодавця чи членiв його сiм’ї, особистого водiя, лiкаря та iн.). В цьому випадку не переслiду& ється мета отримання прибутку, а мета максимально можливо& го за додатковi кошти комфорту. Iншу групу складають робото& давцi — фiзичнi особи, якi використовують найменшу працю з метою отримання прибутку.