TrPravo

ня колективних договорiв. Отже, предмет трудового права не тотожний iз суспiльними трудовими вiдносинами, змiстом яких виступає праця як об’єкт трудового права. Воно регулює й iншi правовiдносини, що безпосередньо пов’язанi iз трудовими. На& явнiсть предмета правового регулювання, не властивого iншим галузям права, свiдчить, що трудове право у системi права є од& нiєю з самостiйних галузей.

Наука трудового права — це система теорiй, поглядiв, знань, концепцiй про правове регулювання трудових i тiсно пов’язаних з ними суспiльних вiдносин, яка визначає способи досягнення ефективностi цього регулювання та шляхи удосконалення чин& ного трудового законодавства.

Вона дослiджує ефективнiсть прийнятих вiтчизняних норм, вiдповiднiсть їх реальним трудовим правовiдносинам на прак& тицi, вивчає iсторiю розвитку трудового права, порiвнює вiтчиз& няне та зарубiжне законодавства з метою удосконалення чинно& го трудового законодавства України.

У предмет трудового права як науки входять також норми чинного вiтчизняного i зарубiжного трудових законодавств, а та& кож практика їх застосування, теорiї i концепцiї у цiй сферi.

Значна частина вчених закладала пiдвалини науки трудово& го права України. М. Й. Бару, Р. I. Кондратьєв, А. Р. Мацюк, О. I. Процевський, В. I. Прокопенко, З. К. Симорот та iншi вченi зробили неоцiненний внесок в науку трудового права. Ще за ча& сiв СРСР в Українi сформувалась прекрасна наукова школа i кожен iз вчених внiс свiй вклад в розвиток науки трудового пра& ва. Так, В. С. Венедиктов (доктор юридичних наук з 1994 р., про& фесор з 1995 р.) дослiджує проблеми юридичної вiдповiдально& стi у сферi трудових правовiдносин. Основнi працi: «Юридична вiдповiдальнiсть у трудових правовiдносинах: теорiя та практи& ка», «Теоретичнi проблеми юридичної вiдповiдальностi у тру& довому правi», «Правовi питання виникнення, змiни та припи& нення трудових правовiдносин», «Трудове право України» — пiдручник.

П. I. Жигалкiн (кандидат юридичних наук з 1974 р., профе& сор з 1991 р.) дослiджує проблеми вдосконалення юридичних га& рантiй здiйснення права на працю в умовах ринкової економiки. Основнi працi: монографiя «Трудове право у забезпеченнi ста& бiльностi кадрiв», пiдручник «Радянське трудове право», «Науко& во&практичнi рекомендацiї, нормативнi акти з трудового права».

Р. I. Кондратьєв (доктор юридичних наук з 1979 р., профе& сор з 1981 р.) дослiджує проблеми локально&правового регулю& вання трудових вiдносин, правового статусу профспiлок i тру& дових колективiв, трудового права зарубiжних країн. Основнi працi: «Локальнi норми права i матерiального стимулювання працiвникiв», «Поєднання централiзованого i локального пра& вового регулювання трудових вiдносин».

В.В. Лазор (доктор юридичних наук з 2005 р.) дослiджує проблеми правового регулювання трудових спорiв i конфлiктiв за умов формування ринкових вiдносин в Українi.

Л. I. Лазор (доктор юридичних наук з 1991 р., професор з 1991 р.) дослiджує проблеми атестацiї кадрiв та використання трудових ресурсiв. Основнi працi: «Правовi аспекти переобран& ня, обрання керiвних працiвникiв i спецiалiстiв народного гос& подарства», «Правове регулювання рацiонального використан& ня трудових ресурсiв», «Правове регулювання атестацiї кадрiв», «Правове регулювання перiодичної атестацiї робочих мiсць».

А. Р. Мацюк (доктор юридичних наук з 1984 р., професор з 1990 р.) дослiджує проблеми трудових правовiдносин та трудо& вої дисциплiни. Основнi працi: «Правовi питання трудової дис& циплiни на сучасному етапi», «Трудовi правовiдносини роз& винутого соцiалiстичного суспiльства», «Мiра працi i мiра спо& живання», «Правове регулювання рацiонального використання трудових ресурсiв».

П. Д. Пилипенко (доктор юридичних наук з 2000 р.,) дослi& джує проблеми теорiї трудового права. Основнi працi: «Трудове право України» (1999), «Пiдстави виникнення трудових право& вiдносин» (2002), «Трудове право України» (2006, у спiвавтор& ствi).

В.I. Прокопенко (доктор юридичних наук з 1983 р., профе& сор з 1986 р.) дослiджував проблеми предмета та принципiв тру& дового права, а також трудових правовiдносин. Основнi працi: «Основнi принципи трудового права», «Трудовий договiр i тру& довi правовiдносини», «Предмет трудового права», «Порядок прийняття i звiльнення з роботи», «Трудове право України», один iз спiвавторiв науково&практичних коментарiв до КЗпП України.

О. I. Процевський (доктор юридичних наук з 1971 р., про& фесор з 1973 р.) дослiджує проблеми розвитку законодавства про працю в Українi та трудових правовiдносин. Основнi працi:

«Предмет радянського трудового права (1972), «Метод радян& ського трудового права», «Заробiтна плата i ефективнiсть суспiль& ного виробництва», «Трудове право», «Гуманiзм норм радянсько& го трудового права», «Яким бути трудовому кодексу України».

В. Г. Ротань (доктор юридичних наук з 1988 р., професор з 1991 р.) дослiджує соцiальнi проблеми трудового права. Є авто& ром праць: «Соцiальна рiвнiсть i радянське трудове право в умо& вах розвиненого соцiалiзму», «Соцiальна полiтика i трудове пра& во», «Науково&практичний коментар до законодавства України про працю» (у спiвавторствi).

П. Р. Стависький (доктор юридичних наук з 1982 р., профе& сор з 1983 р.) дослiджує проблеми трудового права. Є автором праць: «Трудовий договiр», «Проблеми матерiальної вiдповiда& льностi в трудовому правi», «Матерiальна вiдповiдальнiсть пiд& приємства в трудових правовiдносинах».

Н. М. Хуторян (доктор юридичних наук з 2003 р.) дослiджує проблеми вiдповiдальностi у трудовому правi. Основнi працi: «Попередження порушеннь трудової дисциплiни», «Розвиток ци& вiльного i трудового законодавства в Українi» (у спiвавторствi), «Становлення та розвиток цивiльних i трудових вiдносин у су& часнiй Українi» (у спiвавторствi), «Теоретичнi проблеми мате& рiальної вiдповiдальностi сторiн трудових правовiдносин», «Тру& дове право України» (у спiвавторвствi).

Г. I. Чанишева (доктор юридичних наук з 2002 р.) дослiджує проблеми правового регулювання колективних трудових вiдно& син, соцiального партнерства у сферi працi, мiжнародно&право& вого регулювання працi. Основнi працi: «Трудове право Украї& ни» (у спiвавторствi), «Колективнi вiдносини у сферi працi: тео& ретико&правовий аспект».

Значний вклад в розвиток науки трудового права внесли доктори юридичних наук М. I. Iншин, С. М. Прилипко та iн.

З. К. Симорот (кандидат юридичних наук з 1965 р.) дослi& джував проблеми терiї трудового права, правового статусу проф& спiлок, кодифiкацiї трудового законодавства, питання дисцип& лiни працi. Основнi працi: «Трудове право», «Законодавство про працю в умовах перебудови», «Проблеми кодифiкацiї трудово& го законодавства».

Д. О. Карпенко (кандидат юридичних наук з 1978 р., профе& сор з 1997 р.) дослiджує проблеми правового регулювання працi окремих категорiй працiвникiв та матерiальної вiдповiдальнос&

тi. Основнi працi: «Правове регулювання працi молодi», «Пра& вовi питання використання працi осiб, засуджених до виправ& них робiт без позбавлення волi», «Правове регулювання мате& рiальної вiдповiдальностi в системi МВС України», «Трудове право України», «Основи трудового права України».

В. П. Пастухов (кандидат юридичних наук з 1970 р., профе& сор з 1992 р.) дослiджував проблеми трудового права. Основнi працi: «Правове регулювання працi викладачiв вищої школи», «Правовий статус iноземцiв в СРСР», «Радянське трудове пра& во», «Трудове право».

Крiм названих вчених, плiдно працюють у цiй сферi О. Т. Ба& рабаш, Я. I. Безугла, Н. Б. Болотiна, В. Я. Бурак, В. М. Венедик& това, Г. С. Гончарова, С. В. Дрiжчана, В. В. Жернаков, Л. П. Га& ращенко, I. В. Зуб, О. Т. Панасюк, С. М. Синчук, М. П. Стадник, Б. С. Стичинський, В. I. Щербина та багато iнших.

Трудове право як навчальна дисциплiна — це систематизо& ванi вiдповiдно до типової програми знання щодо предмета пра& вового регулювання, норм трудового права та їх особливостей.

Трудове право як навчальна дисциплiна викладається в дер& жавних i недержавних юридичних вищих навчальних закладах, на юридичних факультетах вiдповiдно до навчальних програм. Окрiм цього, трудове право включається до планiв пiдготовки управлiнцiв, економiстiв та iнших спецiалiстiв.

Предметом навчальної дисциплiни є трудове право у всiх своїх виявах: як галузь права, як система законодавства, як нау& ка, що вивчає трудове право.

Як навчальна дисциплiна воно має вужчий змiст порiвняно з наукою трудового права i спрямоване на опанування студен& тами основних понять i розкриття змiсту предмета трудового права як галузi i як науки. Оскiльки наука трудового права має своїм основним завданням пiзнати вiдповiднi явища й законо& мiрностi, а навчальний курс — дати отриманi завдяки науковим дослiдженням знання студентам, то навчальна дисциплiна йде слiдом за наукою, користується її даними. У той самий час вона може включати в себе не весь комплекс проблем, що вивчаються, як правило, однойменною наукою, а й може бути доповнена за рахунок сумiжних проблем, що вивчаються в рамках iнших наук.

Трудове право як навчальна дисциплiна має за мету вирi& шення пiзнавальних i практичних завдань (прикладне спряму& вання в застосуваннi теорiї)

Пiзнавальне завдання. Опановуючи курс, студент повинен за& своїти змiст iнститутiв трудового права, об’єктивнi закономiр& ностi їх розвитку, а також суть категорiй, закрiплених у трудо& вому законодавствi.

Практичне завдання. Метою вивчення курсу є: засвоєння теоретичних положень i змiсту трудового законодавства; вироб& лення навичок застосування правових норм до конкретних жит& тєвих ситуацiй на практицi.

§2. Методи

трудового права

Пiд методом правового регулювання у теорiї права ро& зумiється сукупнiсть прийомiв, способiв впливу норм права на суспiльнi вiдносини, що складають предмет права. Кожна iз га& лузей права характеризується поєднанням рiзних правових при& йомiв регулювання вiдносин, якi виникають у певнiй сферi люд& ської дiяльностi.

Метод трудового права — це сукупнiсть прийомiв i спосо& бiв правового впливу на поведiнку учасникiв трудових та пов’яза& них з ними вiдносин, характер взаємозв’язкiв мiж ними (встанов& люються права i обов’язки, характер взаємовiдносин суб’єктiв), якi застосовують державнi та iншi уповноваженi органи шляхом нагляду та контролю пiд час iснування цих вiдносин та визна& чають правовi засоби впливу в разi порушення наданих прав i обов’язкiв. Це специфiчний спосiб, спецiальний правовий про& цес за допомогою якого забезпечується необхiдна поведiнка учас& никiв трудових правовiдносин.

Якщо предмет трудового права вiдповiдає на питання, якi суспiльнi вiдносини регулюються даною галуззю, то метод по& яснює, яким чином здiйснюється регулювання цих вiдносин, за допомогою яких правових прийомiв i засобiв досягається мета такого регулювання, як саме.

Методом правового регулювання є сукупнiсть прийомiв i способiв впливу конкретного права на вiдповiднi суспiльнi вiд& носини. Отже, метод будь&якої галузi права зумовлюється таки& ми рисами (ознаками):

— загальним правовим становищем учасникiв основних пра& вовiдносин галузi;

—порядком виникнення, змiни та припинення правовiдно& син (правосуб’єктнiстю);

—характером встановлення прав i засобiв забезпечення ви& конання обов’язкiв учасниками правовiдносин;

—засобами захисту прав та забезпечення виконання обо& в’язкiв.

Для трудового права України метод визначається норматив& ним регулюванням трудових вiдносин з допомогою закрiплен& ня у вiдповiдних правових нормах прав i юридичних обов’яз& кiв. При цьому застосовуються такi первиннi способи впливу на поведiнку людей: припис (наказ), заборона, дозвiл, рекомен& дацiя.

Будь&яка галузь права, у тому числi й трудове право, на всiх етапах розвитку права використовувала такi юридичнi мож& ливостi впливу на суспiльнi вiдносини з метою забезпечення необхiдної поведiнки учасникiв цих правовiдносин:

—припис (робiть лише так);

—заборона (тiльки так не робiть);

—дозвiл (робiть, як вважаєте за потрiбне);

—рекомендацiя (було б добре, якби зробили так).

Припис та заборона є типовими прийомами владно&автори& тарного, директивного регулювання, побудованого на засадах влади i пiдпорядкування, яке має назву iмперативного. Iмпера& тивне регулювання приписує учасникам суспiльних вiдносин певну поведiнку, обмежує їх свободу.

Припис як спосiб правового регулювання суспiльних вiдно& син виражається у покладаннi вiдповiдною правовою нормою прямого юридичного обов’язку здiйснити певнi юридично зна& чимi дiї в умовах, передбачених даною нормою. Наприклад, вiд& повiдно до ст. 128 КЗпП встановлюється обмеження розмiру вiд& рахувань iз заробiтної плати, до ст. 153 КЗпП на кожному пiд& приємствi повиннi бути створенi безпечнi i нешкiдливi умови працi. У приписах виражена переважно активно&дiєва примусо& во&зобов’язувальна сторона правового регулювання, причому тим, кому адресований припис, приписується в обов’язок здiйснити те, що вони, можливо, i не здiйснили б або здiйснили б в iншому обсязi.

Таким чином, юридична характеристика приписiв виража& ється в тому, що вони опосередковуються правовiдносинами, в

яких на одну сторону покладений юридичний обов’язок здiйс& нювати активнi дiї, а iнша сторона має право вимагати, а у ви& падку невиконання — можливiсть забезпечити реальне виконан& ня юридичного обов’язку. Однiєю iз складових приписiв є на& каз. Наказ в широкому спектрi застосовується при процедурi виникнення, змiнi, припиненнi правовiдносин у сферi працi, при притягненнi працiвникiв до дисциплiнарної та iнших видiв вiдповiдальностi тощо. Вiн, як i припис, має жорсткий характер, проте застосовується здебiльшого на вiдомчому та локальному рiвнях.

У регулюваннi правовiдносин у сферi трудового права ме& тод приписiв використовується дуже широко. Припис може ма& ти характер як загальнонормативної орiєнтацiї, коли затверджу& ється положення про органи, встановлюються чи змiнюються їх завдання, повноваження тощо, так i конкретних доручень здiйс& нити ту чи iншу юридично значущу дiю (на загальнодержавно& му та локальному рiвнях).

Сутнiсть заборони як виду правового впливу на трудовi вiдносини полягає в тому, що правова норма покладає на своїх адресатiв юридичний обов’язок утримуватися вiд здiйснення певних значущих дiй в умовах, якi передбаченi вiдповiдною нор& мою (наприклад, ч. 3 ст. 26 КЗпП заборонено встановлювати випробувальний строк при прийняттi на роботу окремим кате& горiям працiвникiв, ст. 190 КЗпП забороняє залучати неповно& лiтнiх до працi на важких роботах та з шкiдливими та небезпеч& ними умовами працi).

Юридичнi заборони є важливим i необхiдним засобом охо& рони прав та законних iнтересiв суб’єктiв трудового права, ство& рення перешкод для соцiально шкiдливої поведiнки.

Заборона у правi — це юридичний обов’язок особливого ви& ду, що виражається у вимозi утриматися вiд здiйснення певних дiй, тобто обов’язок пасивний за змiстом. I як будь&який обов’я& зок, заборона характеризується однозначнiстю, категоричнiстю. Одним iз способiв установлення юридичної заборони є введення юридичних санкцiй за ту чи iншу поведiнку. Забороннi норми окреслюють зону можливої неправомiрної поведiнки, забезпе& чуючи тим самим захист публiчних iнтересiв. Норми про заборо= ну мають iмперативний характер i є обов’язковими для сторiн. Забороняється, наприклад, приймати неповнолiтнiх i жiнок на певнi види робiт, звiльняти з роботи вагiтних жiнок i жiнок, якi

мають дiтей вiком до трьох рокiв, одиноких матерiв при наяв& ностi дитини вiком до 14 рокiв або дитини&iнвалiда, крiм випад& кiв повної лiквiдацiї пiдприємства, установи, органiзацiї (ст. 184 КЗпП України).

Дозвiл — прийом регулювання, побудованого на засадах ав& тономiї, юридичної рiвностi суб’єктiв, угоди сторiн, їх непiдпо& рядкованостi мiж собою, яке має назву диспозитивного. Диспо& зитивне регулювання надає значної свободи учасникам суспiль& них вiдносин та виражається формулою «все, що не заборонено, дозволено».

Дозвiл дає широку можливiсть сторонам самим встановлю& вати для себе суб’єктивнi права i брати обов’язки щодо вико& нання певних трудових повноважень. Дозвiл є суб’єктивним юридичним правом, якому властива мiра можливої поведiнки, що забезпечує можливiсть вибрати варiант власної поведiнки. У трудовому правi цей метод застосовується, наприклад, при ви& значеннi повноважень суб’єктiв трудового права. Його сутнiстю

єможливiсть суб’єктiв дiяти на свiй розсуд, але у межах нада& них їм повноважень з метою виконання покладених на них функ& цiй. Наприклад, дiяльнiсть Державної служби зайнятостi Украї& ни регулюється Законом України «Про зайнятiсть населення», права трудових колективiв зафiксованi у Главi 16&а КЗпП, права професiйних спiлок — Законi України «Про професiйнi спiлки та гарантiї їх дiяльностi», Главi 15 КЗпП, дозвiл на працевлашту& вання особам з 14 та 15 рокiв регулюється частинами 2, 3 ст. 188 КЗпП та iн.

Рекомендацiя — законодавча пропозицiя сторонам самим, як правило на взаємовигiднiй основi, урегулювати певнi вiд& носини. Рекомендацiя використовується державними органами з метою надання можливостi власникам i уповноваженим ним органам альтернативи самостiйно вирiшувати конкретнi питан& ня з урахуванням побажань держави. Рекомендацiйнi норми не

єобов’язковими для сторiн. Якщо сторони не прийняли вiдпо& вiдної норми, то рекомендацiйна норма не може бути застосова& на при вирiшеннi спору, що виник мiж сторонами1 (наприклад, вiдповiдно до ст. 51 КЗпП скорочена тривалiсть робочого ча& су може встановлюватись для жiнок, якi мають дiтей вiком до

1 Прокопенко В. I. Трудове право України: Пiдручник / 3&тє вид., перероб. та допов. —Х.: Консум, 2002. — С. 27.

14 рокiв, ст. 91 КЗпП рекомендує роботодавцям встановлювати для працiвникiв додатковi порiвняно з чинним законодавством трудовi i соцiально&побутовi пiльги). Тут часто супровiдним є слово «може». Мiж способами дозволу та рекомендацiї iнодi окремими авторами ставиться знак рiвностi.

На вибiр методу правового регулювання (iмперативного чи диспозитивного регулювання) впливають рiзнi фактори: при& рода вiдносин, якi регулюються даною галуззю права; роль i мiсце держави у суспiльствi; iсторичнi традицiї; правова систе& ма тощо. Головна роль у визначеннi методу регулювання нале& жить природi суспiльних вiдносин (предмету) i ролi держави у суспiльствi.

У правовому регулюваннi трудових правовiдносин викори& стовуються засоби, притаманнi цивiльно&правовому регулюван& ню, зокрема коли йдеться про укладення договорiв.

Отже, один з методiв правового регулювання правовiдно& син у сферi трудового права є державно нормативне регулю вання (iмперативний). Вiн проявляється у владних приписах учасникам трудових правовiдносин. Цей метод регулювання ви& ражений у категоричнiй формi, яка не дозволяє змiни припису будь&якою стороною трудових вiдносин. Це найбiльш характер& но для вiдносин з охорони працi, матерiальної та дисциплiнар& ної вiдповiдальностi, нагляду та контролю за додержанням за& конодавства про працю, окремих законодавчих обмежень. Проте метод владних приписiв («влади i пiдпорядкування») характер& ний, як правило, для галузей публiчного права (конституцiйно& го, адмiнiстративного, фiнансового).

Саме для трудових правовiдносин найбiльш характерним є паритетно диспозитивний метод або метод колектив но договiрного (локального, автономного) регулювання. На сьогоднi вiн дiстає дедалi бiльшого поширення, бо основу тру& дових вiдносин складають суспiльнi вiдносини, що регулюються на договiрному рiвнi (соцiальне партнерство, трудовий договiр та iн.). Навiть вiдносини матерiальної вiдповiдальностi, дисци& плiни працi, внутрiшнього трудового розпорядку є результатом добровiльно взятих на себе працiвником зобов’язань щодо до& тримання встановлених роботодавцем правил. Отже, метод тру& дового права характеризується сукупнiстю вiдповiдних прийо& мiв, що виражаються у комплексному поєднаннi централiзова& них (iмперативних) та децентралiзованих (автономних) основ