TrPravo
.pdfЗагальна характеристика трудового права |
21 |
працiвникiв. Причина звiльнення повинна була зазначатися вiд& повiдно до формулювань КЗпП або у виглядi посилання на стат& тю (пункт) цiєї постанови. Таким чином, адмiнiстрацiї було на& дане право вибору формулювання пiдстави звiльнення, але в будь&якому випадку причина звiльнення повинна була вiдповi& дати нормi закону. Введенi у 1938 р. трудовi книжки застосову& ються до цього часу i вiдображають всю трудову дiяльнiсть пра& цiвникiв, сприяючи змiцненню трудової дисциплiни.
У зв’язку iз загрозою вiйни, погiршенням мiжнародної об& становки виникла необхiднiсть посилення економiчних потуж& ностей i обороноздатностi країни. Як результат цього було вжито низку заходiв. Особливе мiсце належить Указу Президiї Верхо& вної Ради СРСР вiд 26 червня 1940 р. «Про перехiд на восьми& годинний робочий день, на семиденний робочий тиждень i про заборону самовiльного звiльнення робiтникiв i службовцiв з пiдприємств i установ». Пiдвищивши обов’язкову мiру працi, Указ збiльшив тривалiсть робочого дня для робочих пiдпри& ємств, службовцiв установ i пiдлiткiв, що досягли 16 рокiв, до восьми годин. На всiх пiдприємствах був введений семиденний робочий тиждень, заборонено самовiльне звiльнення з пiдпри& ємств i установ. Дозвiл на звiльнення з роботи мiг дати тiльки керiвник пiдприємства або установи, але в окремих випадках, згаданих як в самому Указi, так i в окремих постановах (керiв& никам ставилося в обов’язок давати такi дозволи). За прогул без поважних причин i самовiльне звiльнення з роботи була вста& новлена кримiнальна вiдповiдальнiсть.
Положення Указу вiд 26 червня 1940 р. дiстали вiдображен& ня в затверджених РНК СРСР 18 сiчня 1941 р. нових Типових правилах внутрiшнього трудового розпорядку для робiтникiв i службовцiв, що зiграли також значну роль у змiцненнi трудової дисциплiни. На основi цих Типових правил галузевим народ& ним комiсарiатам СРСР i республiканським народним комiса& рiатам за згодою з центральними комiтетами професiйних спi& лок надавалося право видавати правила внутрiшнього трудового розпорядку стосовно до умов роботи конкретної галузi промис& ловостi (народного господарства).
Тенденцiя передвоєнних змiн трудового законодавства Украї& ни зберiгалася i з початком Великої Вiтчизняної вiйни та в по& воєннi роки (1941—1959 рр.). Велика Вiтчизняна вiйна, що поча& лася в червнi 1941 р., стала причиною перебудови всiєї економi&
22 |
Модуль 1. Роздiл I |
ки нашої країни на вiйськовий лад. Мобiлiзацiя бiльшої частини працездатного чоловiчого населення зумовила вжиття спецiаль& них заходiв для забезпечення народного господарства кадрами. З’явився ряд нормативних актiв вищих органiв державної вла& ди й управлiння. В основному цi нормативнi акти торкалися та& ких правових iнститутiв, як трудова мобiлiзацiя i трудова повин& нiсть, робочий час i час вiдпочинку, трудова дисциплiна i вiдпо& вiдальнiсть за її порушення1.
Загалом зберiгався порядок «добровiльного вступу» працiв& никiв в трудовi вiдносини. Але одночасно дiяло правило залу& чення громадян до працi в обов’язковому порядку у формi тру& дової мобiлiзацiї i трудової повинностi. Трудовою мобiлiзацiєю було охоплено практично все працездатне населення. До мобi& лiзованих прирiвнювалися особи, що працювали на пiдприємс& твах вiйськової промисловостi. Так, Указом Президiї Верховної Ради СРСР вiд 13 лютого 1942 р. на перiод вiйськового часу бу& ла оголошена мобiлiзацiя працездатного населення для роботи на виробництвi i в будiвництвi. Однак у самому Указi контин& гент мобiлiзованих був обмежений працездатними громадяна& ми, що проживали в мiстах, якi не працювали на державних пiд& приємствах (установах), або якi не навчалися у вищих i серед& нiх навчальних закладах. Мобiлiзацiйний вiк для чоловiкiв був встановлений вiд 16 до 55 рокiв, а жiнок — вiд 16 до 45 рокiв. Згодом Указом вiд 19 вересня 1942 р. вiк жiнок, що пiдлягають мобiлiзацiї, був збiльшений до 50 рокiв. При цьому вiдповiдно до Указу вiд 13 лютого 1942 р. не пiдлягали мобiлiзацiї жiнки, що мали грудних, а також малолiтнiх дiтей при вiдсутностi iн& ших членiв сiм’ї, здатних забезпечити догляд за ними. Цим Ука& зом поширювалося звiльнення вiд мобiлiзацiї на жiнок, що мали дiтей до восьми рокiв; але надалi Указом вiд 7 серпня 1943 р. бу& ла допущена мобiлiзацiя жiнок, що мали дiтей у вiцi до чотирьох рокiв, при умовi надання для дитини мiсця в дитячому садку. Мобiлiзованому видавався спецiальний мобiлiзацiйний листок. Ухилення вiд мобiлiзацiї для роботи на виробництвi або будiв& ництвi каралося суворо: такi особи притягувалися до кримi& нальної вiдповiдальностi i за вироком суду зазнавали примусо& вих робiт за мiсцем проживання на термiн до одного року. Особ&
1 Погорiлко В. Ф. Радянське трудове право: Навч. посiбник. — К.: Полiт& видав України, 1984. — С. 8.
Загальна характеристика трудового права |
23 |
ливiсть правовiдносин, що виникали, полягала в тому, що за своєю правовою природою це були трудовi вiдносини, хоч їх виникнення пов’язане з адмiнiстративним актом, а санкцiя за невиконання розпорядження передбачалася нормою кримiналь& ного законодавства.
Пiд час вiйни, з метою забезпечення армiї всiма видами озброєння було вжито заходiв з повної заборони самовiльних звiльнень з пiдприємств вiйськової промисловостi i безумов& ного закрiплення робiтникiв i службовцiв за такими пiдприєм& ствами. Двадцять шостого грудня 1941 р. був виданий Указ Пре& зидiї Верховної Ради СРСР «Про вiдповiдальнiсть робiтникiв i службовцiв пiдприємства вiйськової промисловостi за само& вiльне звiльнення з пiдприємств». Указом були мобiлiзованi всi робiтники i службовцi пiдприємств вiйськової промисловостi, якi закрiплялися за тими пiдприємствами, на яких вони пра& цювали.
Самовiльне звiльнення з роботи розглядалось Указом як квалiфiкований злочин (дезертирство), який передбачав санк& цiю у виглядi ув’язнення вiд п’яти до восьми рокiв. Цей Указ був виданий в перiод, коли основна маса вiйськових заводiв бу& ла евакуйована в схiднi райони країни i потрiбний був їх опера& тивний запуск на повну потужнiсть. Встановлення жорстких за& ходiв на перiод вiйни було цiлком виправданим.
Перебазування промислових пiдприємств iз захiдних райо& нiв країни в схiднi означало, зокрема, переведення робiтникiв i службовцiв в iншу мiсцевiсть. У зв’язку з цим 29 вересня 1942 р. був виданий Указ Президiї Верховної Ради СРСР «Про переве& дення на положення мобiлiзованих робiтникiв, службовцiв i iн& женерно&технiчних працiвникiв в близьких до фронту районах». Указом передбачалося, що працiвники близьких до фронту ра& йонiв в необхiдних випадках пiдлягали обов’язковiй евакуацiї в органiзованому порядку. Таке переведення в iншу мiсцевiсть бу& ло обов’язковим для службовцiв, що працювали у згаданих ра& йонах i iнженерно&технiчних працiвникiв.
Окрiм трудової мобiлiзацiї, в перiод вiйни було розширено застосування трудової повинностi. Так, якщо в мирний час не& обхiднiсть застосування трудової повинностi виникала лише у виняткових випадках (статтi 11, 12, 13 i 14 КЗпП 1922 р.), то у вiйськовий час виникали додатковi винятковi обставини — це
24 |
Модуль 1. Роздiл I |
обороннi роботи, заготiвля палива i т. п1. У зв’язку з цим Ука& зом Президiї Верховної Ради СРСР вiд 22 червня 1941 р. вiйсь& ковiй владi було надано право оголошувати трудову повиннiсть для задоволення вiйськових потреб у мiсцевостях, що перебува& ли на вiйськовому станi. Постановою РНК СРСР вiд 10 серпня 1942 р. № 65 були визначенi можливi випадки оголошення тру& дової повинностi. Трудова повиннiсть, зокрема, у вiйськовий час могла бути оголошена: а) для виконання оборонних робiт i iнших вiйськових потреб; б) для заготiвлi палива; в) для вико& нання спецiальних будiвельних робiт i iнших найважливiших державних завдань; г) для охорони шляхiв сполучення, споруд, засобiв зв’язку, електромереж i iнших найважливiших об’єктiв, д) для боротьби з пожежами, епiдемiями i стихiйним лихом. До трудової повинностi згiдно з постановою не залучалися особи, що не досягли 16 рокiв, а також чоловiки старшi за 55 рокiв i жiн& ки старшi за 45 рокiв; вагiтнi жiнки починаючи з п’ятого мiсяця вагiтностi; жiнки, що мали грудних дiтей i дiтей вiком до восьми рокiв при вiдсутностi iнших членiв сiм’ї, що забезпечували до& гляд за ними; особи, що тимчасово втратили працездатнiсть, на термiн до її вiдновлення, а також iнвалiди I i II груп. Залучення громадян увiйськовий час до трудової повинностi допускалося на термiн до двох мiсяцiв.
Для забезпечення пiдприємств робочою силою було прий& нято рiшення про залучення до працi iнвалiдiв III групи з числа iнвалiдiв працi. Працевлаштування iнвалiдiв працi III групи, що отримували пенсiї за державним соцiальним страхуванням вна& слiдок прийнятої 28 серпня 1942 р. постанови РНК СРСР, ста& ло не тiльки їх правом, але i обов’язком пiд санкцiєю припинен& ня виплати пенсiї. Наркомати соцiального забезпечення були зобов’язанi протягом трьох мiсяцiв направляти iнвалiдiв працi III групи, що не працювали, на пiдприємства. При цьому повин& нi були дотримуватися такi умови:
1)вiк чоловiкiв не повинен був перевищувати 55 рокiв, а жi& нок — 50 рокiв;
2)iнвалiди працi повиннi були направлятись на роботу за мiсцем проживання.
Не пiдлягали обов’язковому працевлаштуванню жiнки&iн& валiди працi III групи, що годували грудьми, а також жiнки&
1 Пастухов В. П. Зазнач. праця. — С. 47.
Загальна характеристика трудового права |
25 |
iнвалiди працi III групи, що мали дiтей вiком до восьми рокiв, при вiдсутностi iнших членiв сiм’ї, що забезпечували б догляд за ними.
Вiйськова обстановка, що склалася в країнi, вимагала вжи& вання надзвичайних i термiнових заходiв по перебудовi режиму робочого часу. З цiєю метою 26 червня 1941 р., тобто вiдразу ж пiсля початку вiйни, був виданий Указ Президiї Верховної Ра& ди СРСР «Про режим робочого часу робiтникiв i службовцiв у вiйськовий час». Цим Указом вводилися надурочнi роботи три& валiстю вiд однiєї до трьох годин на день. До обов’язкових наду& рочних робiт не залучалися: вагiтнi жiнки починаючи з шести мiсяцiв вагiтностi, а також жiнки, що годують грудьми, протя& гом шести мiсяцiв годування. Оплата обов’язкових надурочних робiт здiйснювалася з коефiцiєнтом 1,5 (пiвтора).
Указом вiд 26 червня 1941 р. були вiдмiненi всi черговi i до& датковi вiдпустки з їх замiною грошовою компенсацiєю. Вiд& пустки надавалися в натурi лише у разi хвороби працiвника. Згодом було дозволено надавати трудовi вiдпустки працiвни& кам навчальних закладiв, iнвалiдам III групи.
А постановою РНК СРСР вiд 5 березня 1944 р. було введе& не обов’язкове надання працюючим пiдлiткам до 16 рокiв дня вiдпочинку один раз на тиждень i чергової вiдпустки тривалiс& тю 12 робочих днiв. Надання вiдпусток для всiх працюючих по& новилося лише з 1 липня 1945 р.
Особлива увага в умовах вiйськового часу була придiлена змiцненню трудової дисциплiни. Указом Президiї Верховної Ради СРСР вiд 26 грудня 1941 р. була значно пiдвищена вiд& повiдальнiсть за самовiльне звiльнення робiтникiв i службовцiв з пiдприємств вiйськової промисловостi. Указом Президiї Вер& ховної Ради СРСР вiд 15 квiтня 1943 р. було введене вiйськове положення на всiх залiзницях. Указ встановив вiдповiдальнiсть працiвникiв залiзничного транспорту за злочини по службi на& рiвнi з вiйськовослужбовцями. Дiя цього Указу була поширена також на рiчковий i морський транспорт. Одним з тяжких пору& шень трудової дисциплiни, яке в умовах вiйни набувало особ& ливо небезпечного характеру, були прогули без поважних при& чин. До прогульникiв були втановленi виправно&трудовi робо& ти за мiсцем роботи на термiн до шести мiсяцiв з утриманням iз заробiтної плати до 25% вiдповiдно до вироку суду.
26 |
Модуль 1. Роздiл I |
Поряд з посиленням правового примусу щодо порушникiв трудової дисциплiни законодавство про працю вiйськового ча& су встановлювало низку заходiв морального i матерiального за& охочення сумлiнних працiвникiв1.
Перехiд до мирної працi дав можливiсть вiдмовитися вiд ме& тодiв регулювання трудових вiдносин, характерних для воєнно& го часу. Так, були лiквiдованi трудовi мобiлiзацiї i поновлена си& стема органiзованого набору робочої сили на пiдставi договорiв господарських органiзацiй з колгоспами i колгоспниками. По& станова Ради Мiнiстрiв УРСР вiд 21 серпня 1948 року рекомен& дувала укладати трудовi договори термiном не менше двох ро& кiв. Ранiше, 4 лютого 1947 р., Рада Мiнiстрiв УРСР прийняла постанову про поновлення укладення колективних договорiв мiж адмiнiстрацiєю пiдприємства i комiтетами профспiлок.
Поступово поновлювались довоєннi норми, якi регулювали робочий час. Були скасованi щоденнi тригодиннi надурочнi ро& боти. З 30 червня 1945 р. вiдновлюються черговi та додатковi вiдпустки, розпочинається видача грошової компенсацiї за вiд& пустки, якi не були використанi у перiод вiйни.
Пiсля смертi Сталiна вiдбувається подальша демократизацiя трудового законодавства. З 1957 р. було вiдновлено право робiт& ника звiльнятися з роботи за власним бажанням, попередивши про це адмiнiстрацiю за два тижнi до зазначеного ним термiну залишення роботи.
Тринадцятого грудня 1956 р. Президiя Верховної Ради СРСР видає Указ «Про посилення охорони працi пiдлiткiв», яким за& боронялося приймати на роботу пiдлiткiв, яким не виповнило& ся 16 рокiв. Вiдповiднi змiни були внесенi до Кодексу законiв про працю УРСР.
Указом Президiї Верховної Ради СРСР вiд 8 березня 1956 р. було проведено скорочення робочого дня у передвихiднi i перед& святковi днi на двi години.
На перший погляд, начебто вiдбувалось посилення соцiаль& них гарантiй в трудовому правi, однак кримiнальна вiдповiдаль& нiсть за самовiльне залишення пiдприємств i установ, а також за прогули без поважної причини була скасована лише 23 квiт& ня 1956 року.
1Абрамова О. В. Советское трудовое право. — М.: Высшая школа, 1988. —
С.42.
Загальна характеристика трудового права |
27 |
З 1958 р. бiльша частина пiдприємств i установ переводить& ся на семигодинний робочий день. У 1960 р. в цьому режимi пра& цювали майже всi пiдприємства i установи. Для робiтникiв, зай& нятих на пiдземних роботах, встановлювався шестигодинний робочий день.
У порiвняннi з повоєнним, наступало тимчасове пом’як& шення норм трудового законодавства (1960—1991 рр.). Проте жорстка централiзацiя державного механiзму, системи органiв влади i управлiння, правоохоронних органiв закономiрно при& вела до централiзацiї законотворчостi. Трудове законодавство УРСР розвивалося пiд прямим впливом загальносоюзних нор& мативних актiв. Започаткована Законом вiд 1 лютого 1957 р. ко& дифiкацiя права чiтко визначила рамки законотворчої самостiй& ностi радянських республiк. Результатом кодифiкацiї стало прий& няття на союзному рiвнi — Основ законодавства Союзу РСР i союзних республiк, на республiканському — кодексiв майже з усiх галузей права. Пiдсумком кодифiкацiйної роботи стало видан& ня Зводу законiв СРСР i Зводу законiв Української РСР.
Ряд спiльних постанов ЦК КПУ, Президiї Верховної Ради УРСР i Ради Мiнiстрiв УРСР, прийнятих у 1976 р., визначили завдання по кодифiкацiї законодавства, створенню системати& зованих актiв, якi б охопили всю чинну систему законодавства. Звiд законiв УРСР формувався як зiбрання актiв i був офiцiй& ним виданням, що давало можливiсть посилатися на нього при вирiшеннi справ у правозастосовчих органах.
Загальнi принципи радянського трудового права i норми, що регулюють трудовi вiдносини, мiстили прийнятi 15 липня 1970 р. Основи законодавства Союзу РСР i союзних республiк про пра& цю. Десятого грудня 1971 р. був прийнятий Кодекс законiв про працю УРСР1. Вiн складався з вiсiмнадцяти роздiлiв: загальнi положення; колективний договiр; трудовий договiр; робочий час; час вiдпочинку; нормування працi; заробiтна плата; гарантiї i компенсацiї; гарантiї про покладання на працiвникiв матерi& альної вiдповiдальностi за шкоду, заподiяну пiдприємству, уста& новi, органiзацiї; трудова дисциплiна; охорона працi, праця жi& нок; праця молодi; пiльги для працiвникiв, якi поєднують робо& ту з навчанням; iндивiдуальнi трудовi спори; професiйнi спiлки, участь працiвникiв в управлiннi пiдприємствами, органiзацiями;
1 Погорiлко В. Ф. Зазнач. праця. — С. 17.
28 |
Модуль 1. Роздiл I |
державне соцiальне страхування; нагляд i контроль за додер& жанням законодавства про працю.
УКодексi були збереженi положення, перевiренi багаторiч& ною практикою. Зокрема, про участь робiтникiв i службовцiв в управлiннi виробництвом, про матерiальне стимулювання, ро& бочий час. Були закрiпленi новi юридичнi гарантiї прав робiт& никiв i службовцiв. Наприклад, норми роздiлу III КЗпП УРСР бiльш чiтко визначають обов’язки адмiнiстрацiї i працiвникiв в процесi укладання трудового договору. Трудовий договiр може бути укладений в уснiй або письмовiй формi, прийом же на ро& боту оформляється наказом (розпорядженням) адмiнiстрацiї пiд& приємства з оголошенням його працiвнику пiд розписку. Впер& ше в трудовому законодавствi закрiплене правило, згiдно з яким фактичне допущення до роботи вважається укладенням тру& дового договору незалежно вiд того, чи був прийом на роботу оформлений належним чином. Важливою гарантiєю прав робiт& никiв i службовцiв при прийомi на роботу стало нове положен& ня, за яким не можна вiдмовляти в укладаннi трудового догово& ру працiвнику, запрошеному в порядку переведення з iншого пiдприємства за згодою мiж керiвниками пiдприємств1.
УКЗпП бiльш чiтко, нiж ранiше, сформульованi обов’язки адмiнiстрацiї по здiйсненню розрахунку з працiвником, що звiль& няється (статтi 36, 38, 39 та iн.). КЗпП визначив термiн прове& дення розрахунку i правовi наслiдки затримки розрахунку з вини адмiнiстрацiї. У роздiлi IV КЗпП отримали подальший розви& ток положення про обмеження залучення до нiчних робiт окре& мих категорiй працiвникiв (ст. 48), про неповний робочий час (ст. 49), про змiнну роботу (ст. 52). У статтях 54—56 бiльш чiтко i детально регламентується порядок залучення робiтникiв i слу& жбовцiв до надурочних робiт. Що стосується питання про час вiдпочинку, то в роздiлi V також мiститься багато нових поло& жень. Так, як виняток допускається робота у вихiднi днi тiльки з дозволу профспiлки для запобiгання або лiквiдацiї стихiйного лиха, виробничої аварiї або негайного усунення їх наслiдкiв, для запобiгання нещасним випадкам, загибелi або псування держав& ного або суспiльного майна i т. д. Також у КЗпП визначенi пра& вила обчислення стажу роботи, що дає право на вiдпустку (ст. 72),
1 Гусов К. Н. Полетаев, Ю. Н. Трудовое право: Практикум. — М.: Прос& пект, 1996. — С. 68.
Загальна характеристика трудового права |
29 |
порядок надання i використання вiдпусток (статтi 73, 74). У роз& дiлi про заробiтну плату детально врегульовуються питання си& стеми оплати працi, положення про винагороду за пiдсумка& ми роботи за рiк. Врегульовуються питання оплати працi при виготовленнi бракованої продукцiї (ст. 93), оплати часу прос& тою (ст. 94).
Узвязку з появою Основ законодавства про працю було прийняте нове Положення про порядок розгляду трудових спо& рiв вiд 24 травня 1974 року. У цьому Положеннi значно розши& рюються права профспiлок при розглядi трудових спорiв. Два& надцятого серпня 1983 р. Президiя Верховної Ради СРСР прий& няла указ про внесення змiн до трудового законодавства. Змiни були спрямованi перш за все на змiцнення трудової дисциплi& ни, що було характерним для командно&адмiнiстративної систе& ми. Знову почалось багато зловживань у сферi прав людини, що, звичайно, не покращувало продуктивнiсть працi та не пiд& вищувало зацiкавленiсть працiвникiв в якостi роботи.
Уперiод перебудови змiни, що вiдбувалися у сферi «перехiд& ної» економiки, потребували реформування трудового законо& давства. Було встановлено новий порядок розробки й укладен& ня колективних договорiв, знято ряд законодавчих обмежень, тривалiсть випробування при прийомi на роботу стала визнача& тися за згодою сторiн трудового договору.
Питання трудових правовiдносин вiдображалися майже у всiх законах, що регулювали перехiд до багатоукладної економi& ки. Це, перш за все, закони СРСР «Про власнiсть в СРСР», «Про пiдприємства в СРСР», «Про кооперацiю в СРСР» та iн. В УРСР це було продубльовано в законах «Про власнiсть», «Про пiдпри& ємства в УРСР», «Про зайнятiсть населення», «Про основи соцi& альної захищеностi iнвалiдiв в УРСР» та iн. Згодом розпочався новий етап розвитку та удосконалення трудового законодавства.
Iз вищезазначених дослiджень авторiв видно, що трудове законодавство в Українi пройшло складний та тривалий шлях становлення. Спочатку трудове законодавство було пiдпоряд& коване завданню створення власної системи права. Але вже на початку 20&х рокiв XX ст., коли загрозу iноземної iнтервенцiї в Росiї було лiквiдовано, а нацiонально&визвольний рух приду& шено, трудове законодавство України було фактично поставле& не в залежнiсть вiд змiсту нормативних актiв Росiї, СРСР, хоча формально приймалось органами державної влади України.
30 |
Модуль 1. Роздiл I |
§2. Сучасний стан та перспективи розвитку
трудового права
Аналiз норм трудового законодавства в їх iсторичному розвитку дозволяє зробити висновок не тiльки про доцiльнiсть, правильнiсть чи необхiднiсть їх прийняття на тому або iншому етапi суспiльного розвитку, але i довести правомiрнiсть iсну& вання деяких з них до теперiшнього часу. Одночасно законода& вець на сьогоднi повинен враховувати i тi допущенi ранiше iсто& ричнi нормотворчi помилки та законодавчi обмеження консти& туцiйних прав працiвникiв та не допускати їх в майбутньому.
У наш час для подальшого розвитку трудового законодавст& ва дуже актуальним є накопичений як вiтчизняний, так i зару& бiжний досвiд формування трудового законодавства, наукове осмислення економiчних змiн у внутрiшньому життi країни та за рубежем, змiн у вiдносинах мiж роботодавцем та працiвником, оскiльки це дає можливiсть точнiше i конкретнiше визначити перспективи розвитку трудового права в Українi, що є складо& вою формування та удосконалення системи права держави та визначення шляхiв i засобiв досягнення кiнцевої мети — побу& дови в Українi демократичної правової держави. Саме накопи& чений iсторичний досвiд в регулюваннi трудових вiдносин i його наукова оцiнка дозволяють не тiльки ставити i вирiшувати в за& конодавчому порядку актуальнi проблеми трудового права, але i намiтити перспективи розвитку трудового законодавства.
Особливу роль в удосконаленнi системи трудового права на сучасному етапi має вiдiграти кодифiкацiя законодавства про працю, яка повинна стати не тiльки якiсним кроком у розвитку та становленнi цiєї галузi права, а й дозволить усунути супереч& ностi, що виникають у процесi розвитку системи права, з одного боку, i системи законодавства — з iншого та при колiзiї рiзних нормативних актiв.
У перiод формування та стабiлiзацiї економiки, розвитку ринкових вiдносин iде процес напрацювання i прийняття нових законiв, що регулюють трудовi вiдносини. При завершеннi цьо& го процесу i врегулюваннi всiх сторiн трудових правовiдносин, будучи об’єднаними, цi закони стануть основою для Трудового кодексу.
Зрозумiло, що iз змiною соцiально&економiчних умов по& требує змiн i правове регулювання трудових вiдносин. Зокрема, розвал СРСР, проголошення i змiцнення суверенiтету респуб&