TrPravo

Одночасно в останнi роки вiдбулись значнi змiни в законо& давствi. До числа важливих вiдноситься закрiплення в Консти& туцiї України принципу подiлу влади та визнання високого ста& тусу судової влади. Для всiх гiлок влади законодавчої, виконав& чої та судової характерним є один i той же засiб реалiзацiї свого призначення — прийняття правових норм (правотворчiсть). Мо& ва йде не про прийняття законiв, а про пiдзаконнi нормативнi акти. Якщо для органiв законодавчої та виконавчої влади мож& ливiсть прийняття правових норм не викликала сумнiву, то за судовими органами доцiльно було б визнати таку можливiсть зараз. Наприклад, вирiшення судом конкретної життєвої ситуа& цiї у виглядi судового рiшення є обов’язковим правилом пове& дiнки. В такому статусi судове рiшення не вiдрiзняється вiд пра& вової норми. Вiдмiннiсть полягає в тому, що норма поширюєть& ся на всiх, а рiшення персонiфiковано i стосується конкретної ситуацiї. Проте в останнi роки значна частина судових рiшень дiстає загальне застосування. Цим самим дає можливiсть гово& рити про появу i нового джерела в трудовому правi України — «судового прецеденту». Таким чином, становлення судової прак& тики як джерела права поширюється i на трудове право.

Окрiм того:

—судам надано право перевiряти нормативнi акти та визна& вати їх недiйсними. Тобто визнаючи нормативний акт недiйс& ним, суд вiдмiняє попереднi права та обов’язки сторiн правовiд& носин та створює новi (це також говорить на користь судового рiшення як джерела права);

—Верховний Суд дає роз’яснення з питань судової практи& ки, якi часто заповнюють прогалини правового регулювання трудових вiдносин. Роз’яснення мають характер не конкретних судових рiшень, а загальних правових норм. Такi роз’яснення формують правозастосовну практику та можуть належати до дже& рел права;

—судам надано право безпосереднього застосування норм Конституцiї України. При реалiзацiї цього права суд може не застосовувати той чи iнший закон, якщо на думку суду вiн су& перечить Конституцiї;

—суди своїми рiшеннями здiйснюють конкретизацiю зако& нiв. У випадках, коли закон мiстить лише загальнi норми, то за& стосування його до конкретних життєвих ситуацiй вимагає пев&

ного правового механiзму. Таким механiзмом i є судова практи& ка, пристосовує до них загальноправову норму.

Таким чином, судова практика в рiзних проявах є джерелом трудового права. Однак, до джерел вiдносяться не всi рiшення, а лише тi, якi реально змiнюють права та обов’язки учасникiв тру& дових правовiдносин та опублiкованi. До них можна вiднести:

—постанови Пленуму Верховного Суду;

—постанови Конституцiйного Суду;

—рiшення Верховного Суду з окремих справ, якi мають прин& циповий характер та опублiкованi;

—рiшення мiсцевих судiв, якi апробованi у Верховному Судi (касацiя, складання оглядiв судової практики) та опублiкованi1.

Постанови Пленуму Верховного Суду мають значення для однакового застосування норм трудового права. Тлумачення за& кону, що здiйснюється Пленумом, адресовано не тiльки судо& вим органам, а й фiзичним та юридичним особам при розв’язаннi спiрних питань, що виникають з трудових правовiдносин. У цi& лому, значення керiвних роз’яснень Пленуму Верховного Суду полягає в тому, що вони:

—мiстять багато положень, вироблених судовою практикою, якi впливають на процес створення нових норм i удосконален& ня чинного законодавства, оскiльки вони в подальшому сприй& маються законодавцем i додаються до норм законiв;

—свiдчать про ефективнiсть законодавства, вiдповiднiсть (невiдповiднiсть) окремих норм новим потребам життя;

—конкретизують норми права, вираженi в абстрактнiй фор& мi, наближаючи їх до життєвих ситуацiй;

—орiєнтують судову практику на правильне застосування норм трудового права.

Мiжнароднi правовi акти як джерела трудового права

Мiжнародний договiр у зв’язку з розвитком мiжнародного спiвробiтництва та взятим Україною курсом на мiжнародну iн& теграцiю є одним iз основних джерел сучасного права взагалi i трудового зокрема.

Розрiзняють такi види мiжнародних нормативних актiв: кон& венцiї, рекомендацiї МОП; двостороннi та багатостороннi дого& вори; мiждержавнi, мiжурядовi, консульськi конвенцiї та iн.

1Трудовое право России: Учебник для вузов / Отв. ред. Р. З. Лившиц,

Ю.П. Орловский. — М.: Изд. группа НОРМА&ИНФРА&М, 1998. — С. 58—59.

Вiдповiдно до Конституцiї України (ст. 9) чиннi мiжнароднi договори, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Ра& дою України, є частиною нацiонального законодавства. Законом «Про мiжнароднi договори України» встановлено, що положен& ня офiцiйно опублiкованих мiжнародних договорiв України, що не вимагають видання внутрiшньодержавних актiв для їх засто& сування, дiють в Українi безпосередньо.

Для здiйснення iнших положень мiжнародних договорiв України приймаються вiдповiдно правовi акти. Згода України на обов’язковiсть для неї мiжнародного договору може виража& тися шляхом: пiдписання договору; обмiну документами; рати& фiкацiї договору; затвердження договору; прийняття договору; приєднання до договору.

Конституцiєю України (ст. 85) встановлено, що тiльки Вер& ховна Рада України надiлена правом давати згоду на ратифiка& цiю мiжнародних договорiв України.

Мiжнароднi договори пiдлягають неухильному дотриманню Україною вiдповiдно до принципiв i норм мiжнародного права, зокрема Вiденської конвенцiї про правонаступництво держав сто& совно договорiв вiд 23 серпня 1978 р., ратифiкованої Україною 17 вересня 1992 р., законiв України «Про правонаступництво України» вiд 12 вересня 1991 р. (ст. 6, 7), «Про мiжнароднi до& говори України» вiд 24 червня 2004 р.

В Українi до прийняття Закону «Про дiю мiжнародних до& говорiв на територiї України» вiд 10 грудня 1991 р. панувала концепцiя тiльки радянського права та його прiоритету щодо норм мiжнародного права, а не навпаки, як передбачено свi& товими стандартами. Цей Закон одночасно iмплементував у всi галузi українського законодавства в тому числi й у трудове, як невiд’ємну частину нацiонального законодавства, всю сукупнiсть мiжнародно&правових норм, передбачених укладеними та нале& жним чином ратифiкованими Україною мiжнародними догово& рами. Згiдно з цим Законом мiжнароднi норми застосовуються у такому ж порядку, як норми нацiонального законодавства, тоб& то є нормами прямої дiї. Закон надає прiоритету нормi мiжна& родного права, якщо нацiональна соцiально&трудова норма су& перечить мiжнароднiй нормi.

Iз прийняттям Закону України «Про дiю мiжнародних до& говорiв на територiї України» вiд 10 грудня 1991 р. мiжнароднi договори, якi були укладенi i належним чином ратифiкованi

Україною, набули статусу джерела трудового права, що засто& совуються в порядку, передбаченому для норм нацiонального законодавства. Статтею 9 Конституцiї України уточнено, що ни& ми є чиннi мiжнароднi договори, згода на обов’язковiсть яких на& дана Верховною Радою України. Згода на обов’язковiсть мiж& народних договорiв може бути надана у формi ратифiкацiї або приєднання.

Чинними є лише опублiкованi мiжнароднi договори Украї& ни: мiжнароднi договори, що потребують ратифiкацiї, та мiжна& роднi договори, що не потребують ратифiкацiї, приєднання до яких чи прийняття яких здiйснюється вiд iменi України, пуб& лiкуються у «Вiдомостях Верховної Ради України», в газетi «Голос України», в «Зiбраннi чинних мiжнародних договорiв України»; мiжнароднi договори, що не потребують ратифiкацiї, приєднання до яких чи прийняття яких здiйснюється вiд iменi Уряду України, публiкуються у «Офiцiйному вiснику України», в газетi «Урядовий кур’єр»; договори, укладенi вiд iменi мiнi& стерств або iнших центральних органiв державної виконавчої влади України, публiкуються у «Зiбраннi чинних мiжнародних договорiв України» (додаток № 1).

До мiжнародних договорiв, якi є джерелами трудового пра& ва, належать, наприклад: Конвенцiя МОП № 4 — Про застосу& вання працi жiнок в нiчний час, Конвенцiя № 105 — Про скасу& вання примусової працi (ратифiковано бiля 50 конвенцiй) та iн. (див. додаток № 27 — конвенцiї МОП ратифiкованi Украї& ною).

Джерелами трудового права є також двостороннi i багато& стороннi договори, якi мають за мету регулювання певних пи& тань в галузi трудового права. Так, Україна уклала двосторон& нi угоди з багатьма державами, наприклад Угода про взаєм& не працевлаштування громадян та їх соцiальний захист, мiж Урядом Соцiалiстичної Республiки В’єтнам, Урядом України, та iн. Серед багатостороннiх угод окремо слiд видiлити акти, якi Україна укладає в рамках Спiвдружностi Незалежних Дер& жав (СНД).

Розвиток мiжнародного спiвробiтництва обумовлює важли& ву роль у правовiй адаптацiї трудового законодавства України до мiжнародних стандартiв захисту прав людини у сферi працi. Питання мiжнародно&правового регулювання бiльш детально розглядатимуться в роздiлi ХХ.

§5. Дiя нормативних актiв

учасi, у просторi й за колом осiб

Вiдмiна чинних правових актiв (повна чи часткова) на& ступає у зв’язку з прийняттям нових або внесенням змiн у чинне законодавство. Якщо нормативний акт офiцiйно не вiдмiнений, але суперечить прийнятим, то перший втрачає силу повнiстю або частково. Нормативнi акти про працю щодо погiршення умов працi зворотної сили не мають. Дiю нормативних актiв можна розглядати у просторi, у часi та за колом осiб.

У просторi: сфера дiї того чи iншого нормативного акта ви& значається суб’єктом, яким прийнято цей акт. Закони України, Укази Президента України, постанови i розпорядження Кабi& нету Мiнiстрiв України, нормативнi акти мiнiстерств i вiдомств поширюють свою дiю на всю територiю України. Окрiм того, орган, що видав нормативно&правовий акт, може обмежити сфе& ру його дiї (наприклад, в окремих регiонах встановлюються ра& йонних коефiцiєнти).

Чиннiсть нормативно&правових актiв у просторi — це по& ширення їх юридичного впливу на всю територiю держави або окрему її частину. У зв’язку з цим слiд враховувати, що:

—нормативнi акти вищих представницьких та виконавчих органiв влади дiють на всiй територiї держави або окремого ре& гiону (якщо приймаються цiльово), мiсцевих — в межах вiдпо& вiдного адмiнiстративного утворення, пiдприємства, установи, органiзацiї;

—якщо в межах регiону дiють нормативнi акти рiзної юри& дичної сили i мiж ними виникають колiзiї, то дiє акт з вищою юридичною силою, за умови рiвностi (закон—закон, постанова— постанова) — той, який прийнятий пiзнiше;

—дiя деяких нормативно&правових актiв України може по& ширюватися за межi її територiї (мiжнароднi договори, консуль& ськi угоди).

Дiя нормативно&правового акта у часi — це початок та при& пинення його юридичної сили. Дiя у часi починається з момен& ту набрання цим актом чинностi i припиняється з втратою ним чинностi. Тобто до подiї юридичного факту застосовується той закон або iнший нормативно&правовий акт, пiд час дiї якого во& ни настали або мали мiсце. Правовий акт обмежений перiодом дiї, протягом якого вiн має юридичну силу. Нормативно&право& вi акти набирають чинностi:

За колом осiб: поширюється на всiх осiб, що перебувають на територiї України — громадян України, юридичних осiб, тери& торiальнi громади, iноземних громадян та iн. Дiя нормативних актiв за колом осiб, якi пiдпадають пiд їх вплив, означає, що:

—на пiдставi цього акта у таких осiб виникають права та обов’язки;

—громадяни України зобов’язанi виконувати приписи нор& мативно&правових актiв i поза межами держави;

—окремi нормативно&правовi акти розрахованi на вузьке ко& ло суб’єктiв (iнвалiди, неповнолiтнi, iноземцi та iн.);

—особи, якi перебувають на територiї iншої держави i надi& ленi дипломатичним, консульським iмунiтетом, користуються особистою недоторканнiстю. Вони звiльняються вiд юрисдикцiї держави перебування у питаннях, пов’язаних з їх службовою дi& яльнiстю.

§ 6. Єднiсть i диференцiацiя

норм трудового законодавства

Єднiсть i диференцiацiя правового регулювання працi зумовлюються подiлом законодавства про працю на загальне та спецiальне.

Єднiсть проявляється в загальних нормах, що поширюють& ся на всiх працiвникiв та роботодавцiв на всiх пiдприємствах незалежно вiд форми власностi на всiй територiї держави.

Єднiсть реалiзується в унiфiкацiї законодавства.

Унiфiкацiя норм трудового законодавства — це встановлен& ня однакового правового регулювання працi працiвникiв одно& рiдних професiй i спецiальностей у разi вiдсутностi суттєвої вiд& мiнностi в умовах працi (наприклад, електрик, слюсар, бухгал& тер та iн.). Здiйснюється унiфiкацiя законодавства, наприклад, усуненням рiзницi в оплатi однакової працi працiвникiв однорiд& них професiй i спецiальностей рiзних пiдприємств.

Диференцiацiя визначається шляхом встановлення пiльг, пе& реваг або певних обмежень для працiвникiв.

Фактори диференцiацiї можуть бути як об’єктивного (важкi, шкiдливi й особливо шкiдливi умови працi), так i суб’єктивного (введення спецiальних норм в силу фiзiологiчних особливостей органiзму, наприклад жiнки, зокрема вагiтнi та тi, якi мають ма& лолiтнiх дiтей, неповнолiтнi, особи зi зниженою працездатнiстю) характеру.

Диференцiацiя правового регулювання працi полягає в тому, що спецiальними нормами або окремими нормативними акта& ми чи їх частинами:

—конкретизуються загальнi норми з урахуванням особли& востей виробництва, мiсця знаходження пiдприємств (норми

зохорони працi, введення пiдсумованого облiку робочого часу i т. iн.);

—встановлюються пiльги, тобто пiдвищується рiвень соцi& альних гарантiй для осiб, якi працюють у важких i шкiдливих умовах працi, для деяких категорiй працiвникiв: жiнок, непов& нолiтнiх, осiб зi зниженою працездатнiстю;

—встановлюються особливi, бiльш суворi, заходи дисциплi& нарної i матерiальної вiдповiдальностi тощо.

Диференцiацiя норм трудового законодавства — це кон& кретизацiя єдиних положень, що стосуються умов працi всiх пра& цiвникiв з урахуванням роботи в окремих галузях економiки, ха& рактеру умов працi та правового статусу окремих категорiй пра& цiвникiв.

Критерiї диференцiацiї:

—статус суб’єктiв (вiк, стать, стан здоров’я, рiвень освiти, громадянство, допуск до державної таємницi);

—умови працi (важкi, шкiдливi);

—територiальне розмiщення пiдприємства (райони з особ& ливими природними географiчними i геологiчними умовами — (високогiр’я, Крайня Пiвнiч тощо);

—трудовий зв’язок з пiдприємством (тимчасовий працiв& ник, сезонний та iн.)

Отже, диференцiацiя трудового законодавства не тiльки не суперечить принципам рiвностi та єдностi, а й сприяє послiдов& нiй їх реалiзацiї шляхом диференцiйованого, iндивiдуалiзовано& го пiдходу до регулювання рiзноманiтних правовiдносин у сфе& рi працi з урахуванням зазначених факторiв. Це допомагає без& посередньому закрiпленню i встановленню в трудовому законо& давствi принципу соцiальної справедливостi.

Диференцiацiя правового регулювання працi не повинна при& водити до дискримiнацiї працiвникiв, тобто має бути виключене обмеження прав залежно вiд статi, раси, нацiональностi, мови, соцiального становища, мiсця проживання, релiгiйних переко& нань та iнших обставин, не пов’язаних з дiловими якостями пра& цiвникiв (ст. 22 КЗпП).

Питання для самоконтролю

1.Що таке джерела трудового права?

2.В яких аспектах можна розглядати поняття «джерело пра& ва»?

3.Назвiть види джерел трудового права й наведiть приклади.

4.Якi особливостi джерел трудового права?

5.Як класифiкуються джерела трудового права за юридичною силою? Наведiть приклади.

6.Як класифiкуються джерела трудового права за сферою дiї? Назвiть приклади.

7.Наведiть приклади загальних i спецiальних правових норм, що регулюють трудовi вiдносини.

8.На яких принципах побудована система джерел трудового права?

9.Дайте загальну характеристику Кодексу законiв про працю.

10.У чому проявляється єднiсть i диференцiацiя норм трудо& вого законодавства?

11.Що таке унiфiкацiя норм трудового законодавства?

12.Назвiть критерiї диференцiацiї норм трудового законодав& ства. Пояснiть це на прикладах.

13.На якi групи можна подiлити закони як джерела трудового права? Наведiть приклади.

14.Що таке пiдзаконнi нормативнi акти? Охарактеризуйте їх як джерела трудового права. Покажiть їх значення на конк& ретних прикладах.

15.Дайте визначення локальних нормативних актiв.

16.Назвiть особливостi локальних нормативних актiв.

17.Визначте мiсце актiв судових органiв серед джерел трудо& вого права.

18.Яка роль мiжнародно&правових актiв для удосконалення трудового законодавства України?

19.Визначте мiсце мiжнародно&правових актiв серед джерел трудового права.

20.Пояснiть дiю нормативних актiв трудового права у часi, просторi та за колом осiб. Наведiть приклади.

21.Назвiть статтi Конституцiї України, що мають вiдношення до трудового права та пояснiть, для формування та розвит& ку яких iнститутiв вони є основою.

22.Якими нормативними актами здiйснюється регулювання пра& цi iноземних громадян, якi перебувають на територiї України?

Нормативнi акти i лiтература

1.Конституцiя України // Вiдомостi Верховної Ради Украї& ни. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2.Кодекс законiв про працю України з постатейними матерiа& лами / Укладачi: В. С. Ковальський, Л. П. Ляшко. — К.: Юрiнком Iнтер, 2006. — С. 98—161.

3.Про зайнятiсть населення: Закон України вiд 1 березня 1991 ро& ку (зi змiнами) // ВВР України. — 1991. — № 14. — Ст. 170.

4.Про колективнi договори i угоди: Закон України вiд 1 липня 1993 року (зі змiнами) // ВВР України. — 1993. — № 36. — Ст. 361

5.Про охорону працi: Закон України вiд 14 жовтня 1992 року (зi змiнами) // ВВР України. — 1992. — № 49. — Ст. 668.

6.Про державну службу: Закон України вiд 16 грудня 1993 ро& ку (зi змiнами) // ВВР України. —1993. — № 52. — Ст. 490.

7.Про оплату працi: Закон України вiд 24 березня 1995 року (зi змiнами) // Вiдомостi Верховної Ради України. —1995. — № 17. — Ст. 121.

8.Про професiйнi спiлки, їх права та гарантiї дiяльностi: Закон України вiд 15 вересня 1999 року (iз змiнами) // ВВР України. — 1999. — № 45. — Ст. 397.

9.Про правовий статус iноземцiв: Закон України вiд 4 лютого 1994 року (зі змiнами) // ВВР України. —1994. — № 23 — Ст. 161.

10.Акопова Е. М. Локальное правовое регулирование труда на предприятиях // Правоведение. —1989. — № 2. — С. 28—32.

11.Венедиктов В. Про концепцiю нового Трудового Кодексу України // Право України. — 1992. — № 8. — С. 3.

12.Карпенко Д., Хуторян Н. Правовi проблеми Загальної час& тини проекту Кодексу України про працю // Право України. — 1998. — № 3. — С. 41—44.

13.Карпенко Д., Хуторян Н. Особлива частина проекту Кодек& су України про працю потребує удосконалення // Право України. — 1998. — № 6. — С. 54—58.

14.Иванов С. А. Трудовое право переходного периода: новые источники // Государство и право. — 1996. — № 1. — С. 43— 52.

15.Луганцев В. М. Проблемные вопросы сферы действия совре& менного трудового права // Государство и право. — 2004. — № 5. —

С.28—37.

16.Процевський О. I. Яким бути новому Кодексу про працю України? // Право України. — 1995. — № 9—10.

17.Черленяк М. Регулювання працi на недержавних пiдприєм& ствах // Право України. — 1996. — № 12. — С. 49—53.