TrPravo

лiк як самостiйних держав, поява рiзних форм власностi, рин& ковi вiдносини обумовили процес удосконалення трудового пра& ва i трудового законодавства, викликали необхiднiсть створення нової моделi системи юридичних джерел. При намаганнi про& вести в Українi правову реформу виникає складна система цих джерел, що притаманна рiзним правовим системам: зберiгаєть& ся спадковiсть романо&германської та специфiка «радянської» правових систем, впроваджуються риси англiйської та амери& канської (англо&саксонської) правової системи.

Сучасний стан українського трудового права пов’язаний не лише з рiвнем розвитку законодавства про працю, з практич& ною реалiзацiєю положень законодавства про працю, а й з тим, наскiльки практика трудових вiдносин вiдповiдає чинному за& конодавству та навпаки. Норми чинного трудового законодав& ства складнi та неоднорiднi. Його основою залишається КЗпП, прийнятий ще у 1971 р., в iншому суспiльствi та в iнших iстори& чних умовах. I хоча в Кодекс внесено багато змiн та доповнень, сама його структура та багато положень значно застарiли (на& приклад, змiст статей 1, 24 та iн). Багато його положень супере& чать нинiшнiм життєвим ситуацiям та фактично втратили юри& дичну силу.

З розпадом СРСР, появою пiдприємств рiзних форм влас& ностi, початком переходу на ринковi основи регулювання еко& номiки починається наступний етап розвитку трудового законо& давства в Українi.

Звичайно, на сьогоднi прийнято низку законiв, якi врахову& ють новi потреби життя. Серед змiн у трудовому законодавствi слiд назвати також скасування ряду обмежень роботи за сумiс& ництвом, розширення пiльг для жiнок, неповнолiтнiх тощо. Так, Закон Верховної Ради УРСР «Про економiчну самостiйнiсть Української РСР» вiд 3 серпня 1990 р. передбачив реформуван& ня трудового законодавства республiки i приведення його у вiд& повiднiсть з новими формами господарювання. Проте половин& частiсть економiчних реформ, якi проводяться, орiєнтацiя на ви& робництво та отримання надприбуткiв, а не на соцiальний захист працiвника, низький рiвень умов працi, слабкiсть iнституту ко& лективного договору та законодавча невизначеннiсть до кiнця правового статусу трудового колективу, заниження його ролi в захистi працiвникiв, гальмували та й часто продовжують галь& мувати розвиток трудового права.

Перехiд до ринкових вiдносин змусив законодавця зверну& ти увагу на захист трудових прав працiвникiв. Чотирнадцятого жовтня 1992 р. було прийнято Закон «Про охорону працi». Зако& ном вiд 19 грудня 1993 р. до Кодексу законiв про працю України були внесенi змiни i доповнення, якi стосувалися охорони працi. На соцiальний захист населення, в тому числi трудових прав, спрямований Закон України «Про основнi принципи соцiаль& ного захисту ветеранiв працi та iнших громадян похилого вiку» вiд 16 грудня 1993 р. В розвиток положень Конституцiї Украї& ни прийнято низку нормативних актiв про загальнообов’язкове державне соцiальне страхування.

Дiстало подальшого розвитку договiрне регулювання працi шляхом введення правової основи для застосування контракту. Так, у березнi 1993 р. КМУ затвердив Положення про порядок укладення контрактiв керiвником пiдприємства, що є у загально& державнiй власностi, при наймi на роботу, а 19 березня 1994 р. — Положення про порядок укладення контрактiв при прийняттi (найманнi) на роботу працiвника. Державнi гарантiї права на вiдпустку закрiплено в Законi України «Про вiдпустки» вiд 15 листопада 1996 р.

Важливе значення для врегулювання колективних трудових спорiв (конфлiктiв) має Закон України «Про порядок вирiшен& ня колективних трудових спорiв (конфлiктiв)» вiд 3 березня 1998 р. Встановленi ним норми поширюються на всiх суб’єктiв трудового права та мають за мету захист iнтересiв працiвникiв та власникiв пiдприємств, установ, органiзацiй незалежно вiд форми власностi, виду дiяльностi та галузевої належностi.

На нинiшнiй стан трудового права має значний вплив судова практика щодо застосування положень трудового законодавства. В останнi роки судова юрисдикцiя з трудових справ значно роз& ширилась. Загальна тенденцiя судової практики — вирiшення спорiв на користь працiвникiв, будь&який сумнiв трактується на їх користь. На жаль, не всi працiвники звертаються за захис& том до суду.

Для розвитку та удосконалення законодавства про працю України сучасний перiод ствердження самостiйностi держави є дуже вiдповiдальним. На сьогоднi постає проблема прогнозу& вання розвитку законодавства i пiдготовка до проведення коди& фiкацiї законодавства про працю. Зростає потреба в розроблен& нi методологiї вивчення законодавства про працю як самостiй&

ного правового явища, чому в юридичнiй лiтературi України придiлялось вiдносно мало уваги.

У чинному трудовому законодавствi є значна частина не& урегульованостей, що часто призводить до порушень трудових прав працiвникiв. Тому при кодифiкацiї трудового законодав& ства обов’язково в новому Трудовому кодексi повиннi бути збе& реженi всi наявнi гарантiї та нормативнi досягнення соцiально& го захисту працiвникiв, якi закрiпленi в чинному законодавствi, та врахованi тi, якi пропонуються сьогоднi науковцями та прак& тиками. При кодифiкацiї повинно вiдбутись поглинання дiєвих норм всього трудового законодавства колишнiх СРСР та УРСР та переважної бiльшостi чинного законодавства України (кра& ще хай буде це декiлька книг), для того, щоб уникнути колiзiй серед норм трудового права та зробити трудове законодавство доступним та дохiдливим як для практикiв, так i для пересiч& них громадян. У цiлому, як уявляється, трудове законодавство

вперспективi повинно вiдповiдати таким напрямам, як:

—збереження iснуючих та встановлення додаткових мiнi& мальних гарантiй працiвникам, якi перебувають в трудових вiд& носинах на державному рiвнi;

—розширення договiрних засад у сферi регулювання трудо& вих вiдносин, пiдтримання паритету мiж працiвником та робо& тодавцем;

—пiдвищення рiвня соцiального захисту працiвникiв у нор& мах трудового права, зокрема при реорганiзацiї, перепрофiлю& ваннi, лiквiдацiї та банкрутствi пiдприємств, при вирiшеннi тру& дових спорiв.

Окрiм того, потребують законодавчого уточнення: предмет, суб’єкти трудового права, удосконалення iнституту соцiального партнерства з одночасним пiдвищенням та визначенням стату& су трудових колективiв, пiдвищення ролi договiрного регулю& вання трудових вiдносин через контракт (в тому числi безстро& ковий) з посиленням соцiальних гарантiй, або лiквiдацiя його в нинiшньому змiстi та застосуваннi (часто погiршує становище працiвникiв), законодавче пiдвищення та закрiплення соцiаль& них гарантiй у кожному з iнститутiв трудового права. Виникає нагальна потреба виведення iз тiнi заробiтної плати, законодав& чої заборони замiни трудових договорiв цивiльно&правовими уго& дами i укладення строкових трудових договорiв (крiм випадкiв

тимчасової замiни iншого працiвника або тимчасового характе& ру працi) та iн.

У цiлому у трудовому правi України дедалi чiткiше прослiд& ковується тенденцiя переходу вiд жорсткого (iмперативного) до договiрного (диспозитивного) регулювання правовiдносин, якi входять в предмет даної галузi права.

§3. Роль працi та трудового права

вжиттi суспiльства

Праця — найважливiший чинник виробництва. Всi ма& терiальнi блага, що оточують нас, зробленi працею людей, бiль& шiсть з яких перебувала чи перебуває в трудових правовiдноси& нах. Життя людини, її iсторичне виживання та розвиток в су& спiльствi пов’язанi з працею. Саме завдяки їй людина досягла нинiшнiх фiзичних та iнтелектуальних вершин, здiйснила тех& нiчний прорив у всiх галузях, суспiльство вийшло на новий етап розвитку i це лише початок. Працею людина створювала собi та iншим комфорт, кращi умови життя та захисту вiд небезпек. Однак праця — це не лише засiб для виживання, в нiй людина знаходить i своє творче покликання (художник, скульптор, му& зикант, програмiст та iн.), отримує насолоду вiд результатiв своєї дiяльностi, а це сприяє досягненню нових успiхiв, трудо& вих звершень. Разом з тим iнколи працiвник ставав i її заручни& ком (наприклад, винаходи зброї масового знищення, втручан& ня в природне середовище, забруднення природи (як результат дiяльностi людини) та iн.).

Праця — це дiяльнiсть людини, сукупнiсть цiлеспрямованих дiй, що потребують фiзичних та розумових затрат i мають своїм призначенням створення матерiальних i духовних цiнностей.

Людство розвивається завдяки працi, бо все, що потрiбно для життя i розвитку людини, створюється працею, а її усуспiльне& ний характер зумовлює поєднання особистих i колективних iн& тересiв. У трудовому процесi людина за допомогою знарядь пра& цi змiнює предмет працi, надаючи йому вiдповiдних властивос& тей, сформованих в її уявi завчасно. Така трудова дiяльность має свiдомий, цiлеспрямований, суспiльно корисний характер, влас& тивий усiм суспiльно&економiчним формацiям.

Праця конкретної людини характеризується трьома чинни& ками: а) сама праця як процес дiяльностi, спрямована на досяг&

Поява трудового права викликана передусiм вимогами найма& них працiвникiв щодо захисту своїх трудових прав. Згадаймо постiйнi вимоги робiтникiв на страйках: скорочення робочого часу, пiдвищення заробiтної плати, покращення умов працi, рiв& нiсть в оплатi працi чоловiкiв, жiнок та неповнолiтнiх та iн. Тому праця, зокрема вiдносини, якi виникли в її процесi, вимоги щодо покращення умов працi закрiплювалися законодавчо i форму& вали трудове право.

Об’єктивна необхiднiсть iснування працi та отримання за неї вiдповiдної виплати поставлена самим життям, потребою люди& ни в створеннi комфортних умов життя, прагненням постiйно їх покращувати. Постiйна праця людини у виробничiй та неви& робничiй сферi стала пiдґрунтям науково&технiчного прогресу. Iснує зв’язок тут також з дiєю закону вартостi, iснуванням товар& но&грошових вiдносин, розвиток яких обумовлений суспiльним розподiлом працi, наявнiстю рiзних форм власностi i заснова& них на них органiзацiйно&правових форм господарської дiяль& ностi, економiчною вiдокремленiстю їх суб’єктiв, зовнiшньоеко& номiчними зв’язками, iснуванням механiзму розподiлу i пере& розподiлу внутрiшнього валового продукту у грошовiй формi для забезпечення функцiонування держави. Держава не може реалiзувати свою внутрiшню i зовнiшню полiтику, забезпечити виконання соцiально&економiчних програм, функцiй оборони та безпеки, не маючи у своєму розпорядженнi трудових ресурсiв. Абсолютно все, що оточує нас, є результатом чиєїсь працi: одяг, житло, транспорт, продукти харчування тощо. Отже, праця є реальною необхiднiстю для гiдного життя людини, джерелом її добробуту та життєдiяльностi, процвiтання кожної держави, су& спiльства та стосується усiх сфер суспiльного життя людства. Подiл працi привiв до росту професiйностi, створення пiдстав для подальшого розвитку суспiльства. Наприклад, уявiмо, що всi люди перестали працювати i почали користуватись лише тим, що дає нам природа, — суспiльство було б вiдкинуто на сотнi та тисячi рокiв назад. Це ще раз пiдкреслює необхiднiсть та важ& ливiсть працi як для окремої людини, так i суспiльства в цiлому.

Праця, зокрема виконання трудової функцiї, є об’єктом тру& дових правовiдносин. Оскiльки вона становить єднiсть двох функцiй: засiб для життя i сфера ствердження особи. Саме це реалiзується в трудових правовiдносинах, якi мають майнову (вiдшкодовну) i немайнову (моральну) сторони. Правовi нор&

ми, що регулюють як майновi, так i немайновi питання трудо& вих вiдносин, створюють певну систему, що викладена в певнiй послiдовностi. При цьому диференцiацiя правових норм не є довiльною, а залежить вiд конкретних суб’єктiв, умов працi та життя певного суспiльства. Наприклад, у свiй час умови розвит& ку суспiльного устрою в Сполучених Штатах Америки, свобода пiдприємництва обумовили створення групи норм, що спрямо& ванi на визначення правового становища окремого працiвника& пiдприємця, окремих найманих працiвникiв, профспiлок, поряд& ку укладення колективного договору, визначення мiнiмальних гарантiй, що не можуть бути погiршеними при виникненнi тру& дових вiдносин. Тобто змiни в умовах працi, суспiльних вiдно& синах каталiзували змiни в чинному законодавствi держави та, врахувавши певнi особливостi, нормативно зачепили iнтереси окремого працiвника, роботодавця, трудового колективу та су& спiльства в цiлому.

Крiм того, трудове право через трудовi правовiдносини впли& ває на економiку, виробництво, господарське, соцiальне та iдео& логiчне життя країни, торкається життєво важливих потреб бiль& шої частини українських громадян. Зростає тенденцiя соцiаль& ного призначення трудового права. Всi цi напрями дiстають безпосереднє вiдображення у функцiях трудового права, якi ми розглядатимемо далi.

Окрiм того, практика застосування найманої працi в свiтi виробила ефективну систему узгодження iнтересiв сторiн коле& ктивних правовiдносин, що дозволяє зберегти соцiальний лад у суспiльствi, захистити трудовi та соцiально&економiчнi iнтере& си найманих працiвникiв та роботодавцiв. Таким феноменом стало соцiальне партнерство на державному, регiональному, га& лузевому та виробничому рiвнях.

Саме тому трудове право й належить до однiєї iз найважли& вiших галузей права, норми якого вiдiграють суттєву роль у фор& муваннi нових соцiально&економiчних вiдносин, спрямованих на удосконалення соцiального захисту працiвникiв, утверджен& ня гуманiзму та загальнодемократичних цiнностей, соцiального партнерства, компромiсiв, консенсусу, а результат якiсного ви& конання трудових обов’язкiв кожним працiвником сприяє зрос& танню власного матерiального становища, економiки держави та її науково&технiчному прогресу, вiдповiдно, наступному кроку суспiльства у своєму розвитку.

Ðîçäië II

ПРЕДМЕТ, МЕТОД I СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА

§1. Поняття i предмет

трудового права

Основними критерiями при встановленнi меж галузей права є предмет та метод правового регулювання.

Предмет кожної галузi права складає певна група суспiльних вiдносин. Виокремлення галузей права проводиться, перш за все, за предметним критерiєм, при наявностi специфiчних вiдносин, що складають об’єктивну основу регулювання для тiєї чи iншої галузi. Предметом трудового права є також певне коло суспiль& них вiдносин, наприклад, трудовi правовiдносини. Проте межi дiї трудового права охоплюють не всi правовiдносини у сферi працi, останнi значно ширшi. Насамперед, трудовi вiдносини — це лише вiдносини, якi виникають мiж людьми в процесi працi, на основi трудового договору, тому ставлення людей до засобiв виробництва має технологiчний характер1. У предмет трудового права можуть входити й iншi правовiдносини, пов’язанi з тру& довими (наприклад, правовiдносини з працевлаштування, пiд& готовки та перепiдготовки кадрiв та iн.).

Упроцесi працi виникають не лише трудовi, а й iншi суспiль& нi вiдносини (цивiльнi (через договори пiдряду, послуг та iн.), адмiнiстративнi (вiйськова служба)), якi регулюються вiдповiд& ними галузями права, їх також слiд вмiти розмежовувати (про це йтиметься далi).

Усучаснiй юридичнiй лiтературi поняття «трудове право» вживається в рiзних значеннях:

1) як окрема галузь права в нацiональнiй системi права — нормативне значення;

2) як одна з юридичних наук — наукове значення;

3) як навчальна дисциплiна в юридичних навчальних закла& дах — навчальне значення.

Визначальним помiж них є розумiння трудового права як галузi права.

1Трудовое право России: Учебник для вузов / Отв. ред. Р. З. Лившиц,

Ю.П. Орловский. — М.: Изд. группа НОРМА&ИНФРА&М, 1998. — С. 15.

Трудове право є самостiйною галуззю права, до ознак якої вiдносять власне предмет i методи правового регулювання, її принципи, функцiї та систему норм.

Для того, щоб визначити предмет будь&якої галузi права, потрiбно видiлити коло суспiльних вiдносин, якi регулюються нормами цiєї галузi. Саме вони складають предмет правово& го регулювання i дають необхiдне уявлення про кожну галузь права.

Предметом правового регулювання будь&якої галузi права є сукупнiсть якiсно однорiдних суспiльних вiдносин, урегульова& них правовими нормами.

Трудове право як галузь права — це об’єктивно вiдокрем& лена система взаємопов’язаних правових норм, якi регулюють суспiльнi трудовi та пов’язанi з ними вiдносини суспiльної ор& ганiзацiї працi з приводу реалiзацiї громадянами їх права на пра& цю та застосування найманої працi на пiдприємствах, в устано& вах, органiзацiях рiзних форм власностi з поєднанням суспiль& них колективних та особистих iнтересiв їх суб’єктiв.

Головне мiсце в структурi предмета трудового права посiда& ють трудовi вiдносини, тобто вiдносини мiж роботодавцем i пра& цiвником з приводу органiзацiї та застосування найманої працi. Трудовi вiдносини як предмет трудового права являють собою суспiльнi виробничi вiдносини, що складаються в процесi засто& сування працi, працiвник приймається на пiдприємство, установу, органiзацiю для виконання певного роду роботи (трудової функ& цiї) з пiдпорядкуванням встановленому трудовому розпорядку.

Трудове право України регулює трудовi та пов’язанi з ними правовiдносини, змiстом яких є процес працi (постiйне вико& нання трудових функцiй), а не кiнцевий результат (як у цивiль& ному правi). У предмет трудового права входять також похiднi вiд трудових i пов’язанi з ними правовiдносини:

—з працевлаштування;

—з пiдготовки та перепiдготовки кадрiв;

—соцiального партнерства (в тому числi органiзацiйно&уп& равлiнськi (мiж роботодавцем i профспiлковим органом чи iн& шим органом, уповноваженим трудовим колективом);

—контрольно&наглядовi;

—з вирiшення трудових спорiв;

—в окремих випадках iз соцiального страхування (мiжгалу& зевi вiдносини є зв’язуючими мiж трудовим правом i соцiаль&