TrPravo

14. Диференцiацiя норм трудового права залежить вiд:

а) стану здоров’я та громадянства працiвникiв; б) територiального розмiщення пiдприємства; в) волi роботодавця;

д) рiшень контролюючих органiв держави.

15. Вiдомчi та локальнi нормативнi акти:

а) встановлюють пiльги для працiвникiв;

б) закрiплюють принцип рiвностi та добровiльностi працi; в) конкретизують закони та пiдзаконнi нормативнi акти; г) встановлюють повну матерiальну вiдповiдальнiсть.

16. Диференцiацiя джерел трудового права застосовується щодо:

а) iноземцiв;

б) працiвникiв iнших пiдприємств; в) працiвникiв з iнших мiсцевостей; г) iнвалiдiв I групи.

Принципи трудового права

1.Назвiть класифiкацiю принципiв трудового права:

а) загальнi, мiжгалузевi;

б) конституцiйнi, мiжгалузевi, галузевi; в) загальнi i спецiальнi;

г) тiльки загальнi i галузевi.

2.Галузевими принципами трудового права є:

а) розподiл за працею та матерiальне забезпечення; б) матерiальна вiдповiдальiсть;

в) взаємна зацiкавленiсть сторiн у результатах працi; г) принцип справедливостi.

3.У принципах деталiзуються:

а) основнi напрями розвитку законодавства; б) змiст трудового договору;

в) особливостi методiв трудового права; г) змiст i сутнiсть норм.

4.Значення принципiв трудового права полягає:

а) у визначенi статусу суб’єктiв трудового права;

б) у створеннi єдиної цiлiсної системи трудового права; в) у тенденцiях розвитку трудового законодавства.

5.Вiдмiннiсть принципiв вiд норм права полягає в тому, що:

а) вони встановлюють лише загальнi правила;

б) не мають складових елементiв гiпотези, диспозицiї, санкцiї; в) не враховують iнтереси сторiн правовiдносин.

Суб’єкти трудового права

1.Суб’єктом трудового права є дiєздатна особа, що не досягла 16 рокiв:

а) нi, тiльки з 18 рокiв;

б) так, при згодi профспiлки;

в) так, лише при згодi батькiв та осiб, що їх замiнюють.

2.При прийняттi на роботу особи, яка досягла 15 рокiв, потрiб& на згода профспiлки:

а) згода профспiлки потрiбна лише тодi, коли особi менше 15 рокiв;

б) так, завжди;

в) нi, лише згода батькiв або осiб, що їх замiнюють; г) нiчия згода не потрiбна.

3.При прийняттi на роботу особи, яка досягла 16 рокiв, потрiб& на згода батькiв:

а) так, обов’язково; б) нi, непотрiбна;

в) так, якщо шкiдливi умови працi;

г) нi, потрiбна лише згода профспiлки.

4.До суб’єктiв трудового права вiдносяться:

а) усi фiзичнi особи;

б) усi працiвники пiдприємств; в) трудовi колективи;

г) власники пiдприємств, установ, органiзацiй; д) усi перерахованi вище суб’єкти.

5.Правовий статус суб’єктiв трудового права складають:

а) сукупнiсть суб’єктивних прав та обов’язкiв;

б) сукупнiсть пiльг та вiдповiдальнiсть за порушення законо& давства;

в) наявнiсть трудової дiєздатностi; г) усi перерахованi складовi.

6.Фiзичнi особи можуть бути суб’єктами трудового права за умови:

а) пiдпорядкування режиму роботи пiдприємства; б) досягнення певного вiку;

в) наявностi трудової праводiєздатностi; г) усi перерахованi складовi.

7.Юридична особа як суб’єкт трудового права повинна мати право:

а) укладати будь&якi договори;

б) комплектувати штат працiвникiв; в) вiдповiдати за укладеними угодами; г) виплачувати заробiтну плату.

8.До суб’єктiв — працiвникiв трудового права можна вiднести:

а) столярiв;

б) вiйськовослужбовцiв; в) керiвникiв пiдприємств;

г) усiх перерахованих вище осiб.

9.Повна трудова праводiєздатнiсть громадянина, як правило, виникає:

а) з 16 рокiв; б) з 18 рокiв; в) з 14 рокiв.

10. При працевлаштуваннi особи з 15 до 16 рокiв повинна бути згода:

а) керiвника пiдприємства; б) батькiв чи опiкунiв;

в) усiх перерахованих суб’єктiв; г) профспiлки.

11. Обмеження прав працiвника допускається:

а) за згодою сторiн; б) на пiдставi закону;

в) на пiдставi локальних нормативних актiв; г) у всiх перерахованих випадках.

12. Працiвник зобов’язаний:

а) отримувати заробiтну плату;

б) дотримуватися режиму роботу на пiдприємствi; в) дотримуватися норм моралi в колективi.

13. Правовий статус фiзичної особи — роботодавця охоплює:

а) досягнення 21 року;

б) наявнiсть майна i коштiв; в) досягнення 18 рокiв;

г) можливiсть надання роботи; д) усi перерахованi випадки.

16. Юридичним особам як суб’єктам трудового права властивi такi риси, як:

а) вiдокремленiсть майна;

б) наявнiсть фонду оплати працi; в) органiзацiйна єднiсть;

г) юридична вiдповiдальнiсть перед iншим суб’єктами.

17. Правовий статус профспiлок як суб’єктiв трудового права визначається:

а) спецiальним законодавством; б) статутами та положеннями;

в) локальними нормативними актами; г) Конституцiєю України.

Трудовi правовiдносини

1.Елементом визначення трудових правовiдносин є:

а) система прав i обов’язкiв; б) система правових норм; в) види суспiльних вiдносин; г) усi зазначенi елементи.

2.Основнi ознаки трудових правовiдносин:

а) продовжувальний характер;

б) включення працiвника в трудовий колектив; в) бажання працювати;

г) усi перерахованi ознаки.

3.До iнших правовiдносин, якi включаються в предмет трудо& вого права, входять:

а) правовiдносини з акумулювання коштiв;

б) органiзацiйно&управлiнськi правовiдносини;

в) правовiдносини по зайнятостi;

г) правовiдносини з дисциплiни працi.

4.Основними правовiдносинами, якi складають предмет тру& дового права, є:

а) правовiдносини з матерiальної вiдповiдальностi; б) трудовi правовiдносини;

в) правовiдносини по пiдвищенню квалiфiкацiї та перепiдготов& цi кадрiв;

г) контрольно&наглядовi правовiдносини.

5.Пiдставою виникнення трудових правовiдносин є:

а) рiшення профспiлкового органу; б) трудовий договiр;

в) рiшення роботодавця про зарахування; г) фактичний початок роботи працiвником; д) обрання на посаду за конкурсом;

е) усi перелiченi пiдстави.

МОДУЛЬ 2

Ðîçäië VII

СОЦIАЛЬНЕ

ПАРТНЕРСТВО

§1. Поняття, сторони та змiст

соцiального партнерства

Кризовi явища розвитку економiки, що сьогоднi наявнi у державi, дедалi бiльше зачiпають iнтереси не лише окремих працiвникiв, а цiлих колективiв (невиплати заробiтної плати, закриття пiдприємств, скорочення чисельностi працюючих тощо). На цiй основi виникають конфлiкти мiж найманими працiвни& ками, роботодавцями та державою, що вимагає, у свою чергу, узгодження соцiально&економiчних iнтересiв мiж названими суб’єктами. Значною мiрою такi проблеми вирiшує соцiальне партнерство, яке набуло широкого розвитку в соцiально&трудо& вих вiдносинах економiчно стабiльних зарубiжних держав.

Соцiальне партнерство — це добровiльна, основана на не= залежностi та рiвноправностi сторiн, тiсна взаємодiя (дiалог, переговори) об’єднань працiвникiв, роботодавцiв, а в окремих ви= падках i держави в ходi розробки, прийняття, змiни та застосу= вання соцiально=трудових норм.

Система соцiального партнерства мала мiсце в Українi в пе& рiод нової економiчної полiтики, i лише перехiд України до рин& кової економiки дозволив замiнити систему командно&адмiнi& стративних вiдносин у сферi застосування найманої працi на си& стему соцiального дiалогу та соцiального партнерства.

Необхiдно зазначити, що система соцiального партнерства в Українi формувалася в складних як полiтичних, так i економiч& них умовах, оскiльки одна зi сторiн соцiального дiалогу — пiд& приємцi — в органiзацiйно&економiчному аспектi лише форму& валася, а держава виконувала подвiйну функцiю: найбiльшого роботодавця i сторони соцiального партнерства. Лише з перехо&

дом до ринкової економiки та прийняттям Декрету Кабiнету Мi& нiстрiв «Про оплату працi» й Закону України «Про колективнi договори та угоди» почала формуватися законодавча база соцi& ального партнерства. Вказане законодавство дозволило через си& стему угод на загальнодержавному, регiональному, галузевому, виробничому рiвнях забезпечити соцiальний дiалог у сферi за& стосування найманої працi1.

Iснують рiзнi моделi соцiального партнерства й, вiдповiдно, органiзацiйно&правовi механiзми їх реалiзацiї в окремих країнах, але найбiльш поширеними є двостороннє (бiпартизм) i тристо& роннє (трипартизм) спiвробiтництво. Бiпартизм застосовується мiж об’єднаннями працiвникiв i роботодавцiв у країнах, де роль держави в трудових правовiдносинах незначна (США, Велико& британiя та iн.). При виникненнi конфлiктiв держава виступає, зазвичай, як посередник.

При трипартизмi держава виступає як соцiальний партнер (Нiмеччина, Францiя, Швецiя та iн.). Система соцiального парт& нерства тут передбачає дiалог мiж найманими працiвниками, ро& ботодавцями та урядом. Вона охоплює рiзнi групи вiдносин. Основними є: вiдносини по становленню умов працi; вiдносини по урегулюванню трудових конфлiктiв.

Першi включають в себе, насамперед, вiдносини з колектив& но&договiрного урегулювання. Саме колективний договiр роз& глядається як головний iнструмент соцiального партнерства. Прийнятий порядок щодо проведення переговорiв, а також змiст договору базується на iдеї рiвностi сторiн i дотриманнi взаєм& них iнтересiв. Вiд дотримання норм, якi мiстяться в норматив& ному договорi, залежить забезпечення стабiльностi вiдносин мiж працiвниками та роботодавцями i збереження миру на пiдпри& ємствi.

Соцiальне партнерство дiстає своє вираження в рiзних кон& кретних формах, здiйснюється як на основi законодавчого регу& лювання, так i на розсуд роботодавця. Наприклад, така iстотна форма соцiального партнерства, як участь працiвникiв в управ& лiннi виробництвом, реалiзується вiдповiдно до законiв, якi де& тально регламентують порядок створення представницьких ор&

1Трудове право України: Академ. курс: Пiдручник / А. Ю. Бабаскiн,

Ю.В. Баранюк, С. В. Дрiжчана та iн.; За заг. ред. Н. М. Хуторян. — К.: Вид&во А.С.К., 2004. — С. 156.

ганiв працiвникiв, їх компетенцiю, входження в органи управ& лiння пiдприємством та iншi. Разом з тим на пiдприємствах зарубiжних країн дiстають дедалi широкого поширення соцiаль& нi програми, якi вводяться роботодавцями. Мова йде про систе& му соцiальних виплат та послуг (соцiальнi пакети), якi нада& ються працiвникам та їхнiм сiм’ям. В Українi на деяких при& ватних пiдприємствах також починають впроваджуватись такi форми.

У нашiй державi соцiальне партнерство реалiзується в та& ких формах, як колективно&договiрнi акти: колективнi угоди та договори, ранiше — ради трудових колективiв, виробничi наради. Зараз, на жаль, законодавчо повноваження останнiх практично лiквiдовано. Правовий механiзм соцiального спiвробiтництва удосконалено прийняттям нових нормативно&правових актiв i створенням органiв, якi сприяли б урахуванню iнтересiв пра& цiвникiв i роботодавцiв i попередженню або швидкому вирiшен& ню колективних трудових спорiв, конфлiктiв (Нацiональна ра& да соцiального партнерства, Нацiональна служба посередництва i примирення та iн.).

Суб’єкти соцiального партнерства.

Держава через державнi органи забезпечує прийняття зако& нодавчих актiв щодо мiнiмальних правових гарантiй в трудових i соцiальних вiдносинах (умови та оплата працi, час вiдпочинку, соцiальне забезпечення тощо).

Роботодавцi в договорах i угодах одночасно захищають свої iнтереси й несуть основну частку вiдповiдальностi за прогрес i розвиток виробництва. Вiдповiдно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соцiальне страхування на випа& док безробiття» представниками роботодавцiв є об’єднання та спiлки роботодавцiв чи iншi уповноваженi роботодавцями орга& ни (представники).

Працiвники, iнтереси яких представляють в основному проф& спiлки, вiдстоюють свої професiйнi та соцiальнi права шляхом пiдвищення встановленого державою мiнiмуму цих прав.

Змiстом соцiального партнерства є: домовленiсть з питань забезпечення зайнятостi та створення додаткових робочих мiсць; створення безпечних умов працi й охорони здоров’я працiвни& кiв; дотримання законодавства про оплату працi та соцiального захисту працюючих в межах, не нижчих, нiж встановлено зако& ном тощо.

Соцiальне партнерство не тiльки iдеологiчна концепцiя, а й закрiплена в мiжнародно&правових стандартах модель поведiн& ки учасникiв соцiально&трудових вiдносин, що охоплює: нор& ми про спiвробiтництво мiж пiдприємцями та працiвниками на рiвнi пiдприємства (Рекомендацiї МОП № 94 та № 129); норми про консультацiї та спiвробiтництво мiж державною владою та об’єднаннями роботодавцiв i працiвниками на галузевому й на& цiональному рiвнях (Рекомендацiя МОП № 113); норми про тристороннi консультацiї для сприяння застосуванню мiжна& родних трудових норм (Конвенцiя МОП № 144, Рекомендацiя МОП № 152).

§2. Поняття, сторони та змiст

колективних угод

Колективна угода — це строковий нормативно=право= вий акт, який укладається мiж об’єднаннями роботодавцiв (пiд= приємцiв) та об’єднаннями профспiлок або iншими органами, уповноваженими працiвниками, на державному, галузевому та регiональному рiвнях стосовно встановлення основних засад i за= гальних принципiв регулювання вiдносин у сферi трудового пра= ва, а також соцiально=економiчних iнтересiв працiвникiв i влас= никiв, створюючи тим самим основу для розробки й укладення колективних договорiв. Колективну угоду можна розглядати як правовий акт i як правову форму соцiального партнерства.

Сторонами генеральної угоди виступають:

—професiйнi спiлки, якi об’єдналися для ведення колектив& них переговорiв i укладення генеральної угоди;

—власники або уповноваженi ними органи, якi об’єдналися для ведення колективних переговорiв i укладення генеральної угоди, на пiдприємствах яких зайнято бiльшiсть найманих пра& цiвникiв держави.

Сторонами угоди на галузевому рiвнi є власники, об’єднан& ня власникiв або уповноваженi ними органи i профспiлки чи об’єднання профспiлок або iнших представницьких органiза& цiй трудящих, якi мають вiдповiднi повноваження, достатнi для ведення переговорiв, укладення угоди та реалiзацiї її норм на бiльшостi пiдприємств, що входять у сферу їх дiї.

Угода на регiональному рiвнi укладається мiж мiсцевими органами державної влади або регiональними об’єднаннями пiд&

приємцiв, якщо вони мають вiдповiднi повноваження, i об’єд& наннями профспiлок чи iншими уповноваженими трудовими колективами органами.

На практицi iнтереси власникiв на державному рiвнi пред& ставляє Кабiнет Мiнiстрiв України i Українська спiлка промис& ловцiв та пiдприємцiв, на галузевому — мiнiстерства, вiдомства, об’єднання власникiв за галузевою ознакою, на регiональному — мiсцевi органи державної влади i вiдповiднi об’єднання власникiв.

Види угод:

—генеральнi — встановлюють загальнi принципи узгодже& ного проведення соцiально&економiчної полiтики;

—мiжгалузевi (спецiальнi) — встановлюють умови вирiшен& ня певних соцiально&економiчних проблем, пов’язаних з тери& торiальними особливостями;

—галузевi (тарифнi) — затверджують напрямок соцiально& економiчного розвитку галузi та умови працi.

Порядок укладення угод.

Право на ведення переговорiв i укладення угод вiд iменi на& йманих працiвникiв надається об’єднанням профспiлок в особi їх виборних органiв або iншим представницьким органiзацiям працiвникiв, надiленим трудовими колективами вiдповiдними повноваженнями.

При наявностi на державному, галузевому, територiально& му рiвнях кiлькох профспiлок чи їх об’єднань або iнших упов& новажених трудовими колективами на представництво органiв вони повиннi сформувати спiльний представницький орган для ведення переговорiв i укладення угоди.

У разi недосягнення згоди у спiльному представницькому органi угода вважається укладеною, якщо її пiдписали представ& ники об’єднань профспiлок або iнших уповноважених трудо& вими колективами на представництво органiв, до яких входить бiльше половини найманих працiвникiв держави, галузi, тери& торiї.

Умови колективних угод, укладених вiдповiдно до чинного законодавства, є обов’язковими для пiдприємств, на якi вони поширюються, та сторiн, якi їх уклали.

Умови угод, що погiршують порiвняно з чинним законодав& ством становище працiвникiв, є недiйсними, i забороняється включати їх до змiсту (ст. 5 Закону України «Про колективнi договори i угоди» вiд 1 липня 1993 року).