TrPravo

менiя, якi працюють за межами своїх держав (Угоду ратифi& ковано Законом № 152/96&ВР вiд 26.04.1996); Угода (у формi обмiну нотами) мiж Урядом України та Урядом Турецької Рес& публiки про взаємне працевлаштування членiв сiмей спiвробiт& никiв закордонних установ вiд 11.06.2002 р.; Угода мiж Кабiне& том Мiнiстрiв України i Урядом Азербайджанської Республiки про трудову дiяльнiсть i соцiальний захист громадян України, якi тимчасово працюють на територiї Азербайджанської Респу& блiки, та громадян Азербайджанської Республiки, якi тимчасо& во працюють на територiї України (Угоду ратифiковано Зако& ном № 3465&IV вiд 22.02.2006 р.); Угода мiж Урядом України i Урядом Аргентинської Республiки про працевлаштування чле& нiв сiмей спiвробiтникiв дипломатичних представництв та пра& цiвникiв консульських установ (Угоду ратифiковано Законом № 1691&III вiд 20.04.2000 р.); Угода мiж Кабiнетом Мiнiстрiв України та Федеральною Радою Швейцарської Конфедерацiї про обмiн стажистами (Угоду подано на ратифiкацiю Постановами КМ № 1339 вiд 08.10.2004 р., № 323 вiд 09.04.2008 р.); Протокол до Угоди мiж Урядом України й Урядом Чеської Республiки про взаємне працевлаштування громадян України та громадян Че& ської Республiки на 1997 рiк вiд 29.11.1996 р.; Угода мiж Уря& дом України та Урядом Чеської Республiки про взаємне праце& влаштування громадян України та громадян Чеської Республiки (Угоду ратифiковано Законом № 577/96&ВР вiд 06.12.1996 р.); Угода мiж Урядом України i Урядом США щодо працевлаш& тування утриманцiв службовцiв Уряду України та США вiд 21.11.1994 р. у формi обмiну нотами) та iн. Якщо двостороннi i багатостороннi угоди встановлюють iншi правила, нiж тi, що їх мiстить законодавство України про працю, то застосовуються правила цих угод i, вiдповiдно, вони також виступають джере& лом трудового права України.

Джерелами виступають також консульськi конвенцiї, на& приклад: Консульська конвенцiя мiж Україною i Республi& кою Македонiя (Конвенцiю ратифiковано Законом № 2327&III вiд 22.03.2001 р.) (дата пiдписання: 10.04.2000; ратифiкацiї: 22.03.2001; набуття чинностi: 20.06.2003); Консульська кон& венцiя мiж Україною та Iталiйською Республiкою (Конвенцiю ратифiковано Законом № 2315&IV вiд 12.01.2005) (дата пiд& писання: 23.12.2003; дата ратифiкацiї: 12.01.2005; дата набуття чинностi: 01.11.2006).

Рiдше на практицi зустрiчаються меморандуми, наприклад, Меморандум про взаєморозумiння мiж Мiнiстерством працi та соцiальної полiтики України та Мiнiстерством працi Сполуче& них Штатiв Америки (дата пiдписання: 26.07.2000; дата набуття чинностi: 26.07.2000); Меморандум про спiвпрацю мiж Мiнiстер& ством працi та соцiальної полiтики України та Литовською бiр& жею працi на 2001—2005 роки (дата пiдписання: 19.13.2002; да& та набуття чинностi: 19.03.2002) та договори мiж галузевими мi= нiстерствами або уповноваженими особами, наприклад Договiр мiж Мiнiстром працi України i Мiнiстром працi та соцiальної по& лiтики Республiки Польща про спiвробiтництво в галузi працi та соцiальної полiтики вiд 13.02.2003 р. (дата набуття чинностi: 27.03.2005 р.). Усi цi угоди вiдiграють значну роль у регулюван& нi мiжнародних трудових правовiдносин.

§4. Загальна характеристика

трудового законодавства країн СНД

Трудове законодавство України (в тому числi країн, що утворились внаслiдок розвалу СРСР) та країн СНД має, звичай& но, бiльше спiльних рис, нiж вiдмiнностей. Тут слiд враховува& ти спiльнi iсторичнi витоки та пiдґрунтя формування трудово& го законодавства цих держав. Особливим шаблоном для цього стали прийнятi 15 липня 1970 р. Основи законодавства Союзу РСР i союзних республiк про працю, в яких закрiплювались за& гальнi принципи трудового права i норми, що регулюють трудо& вi вiдносини. В подальшому, на основi них, з початку 70&х рокiв почали прийматися практично однаковi за змiстом Кодекси за& конiв про працю (10 грудня 1971 року Кодекс законiв про пра& цю УРСР), республiканськi закони дублювали союзнi. Однако& во, в межах Основ законодавства Союзу РСР i союзних респуб& лiк про працю, регулювались трудовi вiдносини у всiх союзних республiках незалежно вiд iнститутiв трудового права.

Пiсля розвалу СРСР (1991 р.), змiни економiчних умов, ство& рення пiдприємств рiзних форм власностi в кожнiй новостворе& нiй державi почало формуватись своє трудове законодавство. Тому, якщо предмет, метод, переважна частина функцiй та прин& ципiв залишились незмiнними, то в рядi iнститутiв з’явилися но& вели. Так, подальшого розвитку дiстало законодавство про ко& лективнi договори та угоди — соцiальне партнерство, про зай&

Таблицю можна було б продовжити, розглядаючи кожний iнститут трудового права.

Є вiдмiнностi й мiж трудовим законодавством України та Ро& сiйської Федерацiї, наприклад:

Окрiм цього, є вiдмiнностi в змiстi норм про зайнятiсть на& селення, час вiдпочинку (вiдпустки, порядок їх надання, види, тривалiсть), оплату працi, матерiальну вiдповiдальнiсть, нагляд та контроль за дотриманням законодавства про працю, порядок вирiшення трудових спорiв та види i компетенцiя органiв з їх ви& рiшення (особливо, коли йдеться про колективнi трудовi спори). У цiлому трудове законодавство України має свої переваги та слабкi сторони. Тому важко оцiнити, трудове законодавство якої країни краще з позицiї правових гарантiй.

Це тiльки окремi штрихи вiдмiнностей. Проте навiть вони говорять про необхiднiсть проведення кодифiкацiї трудового за& конодавства, приведення в порядок та логiчну систему всiх чин& них на сьогоднi його правових норм, вiдповiднiсть їх вимогам практики. Особливо важливо, щоб у процесi цiєї роботи не бу& ли втраченi всi попереднi напрацювання теоретикiв та прак& тикiв щодо збереження iснуючих гарантiй для сторiн трудових правовiдносин у нормах трудового права України.

§5. Загальна характеристика

трудового законодавства iнших зарубiжних держав

Регулювання трудових вiдносин в економiчно розвину& тих держав здiйснюється за двома основними напрямами: шля& хом законодавчого регулювання працi та шляхом укладення ко& лективних договорiв з питань працi. Законодавство про працю розраховане на загальне користування, яке не має на метi врегу& лювати трудовi вiдносини в їх повному обсязi, визначити всi чи конкретнi умови працi. Державнiй регламентацiї пiдлягають ли& ше основнi, принциповi питання. Щодо конкретних умов працi (тривалiсть робочого часу, розмiр заробiтної платнi та iнше) дер& жава, як правило, обмежується законодавчим закрiпленням лише основних засад, завдяки яким сторони можуть визначити умо& ви за взаємною згодою i закрiпити їх у договiрному порядку.

У сферi взаємовiдносин найманих працiвникiв i роботодав& цiв держава проводить полiтику «державного невтручання», яка ґрунтується на доктринi «тарифної автономiї» (у Велико& британiї, Нiдерландах). Характерною рисою тут є визнання пра& ва профспiлок i роботодавцiв самостiйно (без державного втру& чання) визначати умови працi (зокрема, в колективних дого& ворах).

Соцiальне партнерство

Концепцiя соцiального партнерства набула значного поши& рення в країнах з розвинутою економiкою. В сучасних умовах вона є основою регулювання вiдносин мiж суб’єктами найманої працi та роботодавцiв. Її сутнiсть полягає в проведеннi полiти& ки, яка зводила б до мiнiмуму або виключала взагалi можли& вiсть виникнення соцiальних конфлiктiв у сферi виробництва. Збереження соцiального порозумiння на пiдприємствi є голов& ним змiстом та метою соцiального партнерства.

Соцiальне партнерство в зарубiжних країнах тiсно пов’яза& не з поняттям «соцiальна автономiя». Термiн «соцiальна авто& номiя» означає можливiсть для об’єднань працiвникiв i об’єд& нань роботодавцiв самостiйно, без втручання держави вирiшу& вати низку проблем, тому соцiальне партнерство можливе лише за умови соцiальної автономiї партнерiв.

Сфера соцiальної автономiї охоплює участь працiвникiв в управлiннi виробництвом, участь об’єднань працiвникiв i об’єд&

нань роботодавцiв в дiяльностi адмiнiстративних i судових орга& нiв з питань працi i соцiального страхування, регулювання тру& дових вiдносин посередництвом колективних договорiв, вирiшен& ня трудових конфлiктiв, тобто мова йде про передачу державою ряду своїх функцiй органiзацiям роботодавцiв i найманих пра& цiвникiв. Це полягає у визнаннi державою iнституту колектив& них договорiв i наданнi юридичної сили нормам, якi в ньому мiс& тяться. На основi соцiальної автономiї соцiальнi партнери мо& жуть створювати свої органи, з допомогою яких вони регулюють свої взаємовiдносини. Роль держави зводиться до закрiплення мiнiмальних норм&гарантiй в галузi працi, а також здiйснення контролю за дотриманням соцiальними партнерами чинного за& конодавства.

Метi збереження миру на пiдприємствi служить i традицiй& не для багатьох країн введення обов’язкової процедури прими& рення сторiн у випадку виникнення колективних трудових кон& флiктiв. Спроби досягнути мирного їх вирiшення здiйснюються як всерединi пiдприємств шляхом створення спецiальних орга& нiв, так i шляхом зацiкавлення незалежних посередникiв. Чин& ний порядок судового розгляду (як у спецiалiзованих судах, так i в судах загальної юрисдикцiї) також виходить iз прiоритету мирного урегулювання над силовими методами. Це виражаєть& ся в тому, що законодавство про страйки всiх країн мiстить нор& ми як про зобов’язання попереднього мирного урегулювання, так i про необхiднiсть здiйснення спроб примирення навiть пiд час самого страйку. Окрiм того, в усiх країнах порядок прове& дення страйкiв детально регламентований з метою зведення до мiнiмуму їх негативних наслiдкiв для пiдприємств. Законода& вець виходить iз спiльностi iнтересiв працiвникiв та роботодав& ця з метою збереження економiчного потенцiалу пiдприємства.

Межi соцiальної автономiї партнерiв в зарубiжних країнах визначаються виходячи iз загальної мети регулювання, а також його предмета. За загальним правилом соцiальне партнерство повинно здiйснюватись таким чином, щоб не завдати шкоди бiльшостi суб’єктiв правовiдносин. Мова йде про проведення та& кої полiтики, при якiй боротьба за права працiвникiв розгляда& лася б як крайнiй засiб.

За предметом регулювання соцiальна автономiя, як прави& ло, обмежується встановленням умов працi та рiвня заробiтної плати. Iншi питання вiдносяться до компетенцiї держави.

За загальним правилом, яке дiє в колективно&договiрнiй прак& тицi, змiст колективних договорiв визначається за згодою сто& рiн. Однак законодавство про працю окремих країн (Францiя, Бельгiя) в певнiй мiрi визначає змiст колективних договорiв або мiстить загальнi умови про такий змiст (Нiмеччина, Австрiя). При цьому держава майже не обмежує права сторiн при встано& вленнi рiвня умов працi. В бiльшостi країн нi законодавство, нi судова практика не перешкоджають прийняттю колективними договорами бiльш пiльгових умов працi, нiж було передбачено законодавством.

Змiст iнституту колективних договорiв, ступiнь його поши& рення, мiсце в системi трудового права в рiзних країнах не одна& ковi. Найбiльшого поширення колективнi договори отримали в англосаксонських країнах (США, Канада). Дещо iнше станови& ще займає система колективних договорiв в європейських краї& нах, де переважає законодавство про працю.

Iз врахуванням iсторичних передумов становлення та роз& витку законодавства окремих країн, у змiстi питань колектив& но&договiрного регулювання умов працi є iстотнi змiни в окре& мих групах держав (Великобританiя, США, Канада), (Iталiя, Францiя, Нiмеччина, Швейцарiя), а також в країнах Схiдної Європи (Болгарiя, Угорщина, Польща, Румунiя) та країнах ко& лишнього СРСР (Росiйська Федерацiя, Україна, Республiка Бi& лорусь та iн.). Зокрема, це стосується законодавства i практики застосування з таких питань, як види соцiального партнерства, сфера поширення, змiст та порядок укладення, контроль та вiд& повiдальнiсть за невиконання колективного договору.

Основна вiдмiннiсть звичайно закладена в джерелах право& вого регулювання вiдносин соцiального партнерства. Розгляне& мо правовi основи регулювання соцiального партнерства в окре& мих країнах.

Болгарiя. Основними нормативними актами, що регулюють вiдносини з колективного договору та особливої тристоронньої форми спiвробiтництва в галузi трудових вiдносин, є Трудовий кодекс 1986 р. i пiдзаконнi акти. У числi останнiх можуть бути названi Положення про принципи, порядок i умови надання ор& ганiзацiям робiтникiв, службовцiв i роботодавцiв права пред& ставництва в тристоронньому спiвробiтництвi на нацiонально& му рiвнi. Правила функцiонування нацiональної системи три& стороннього спiвробiтництва. В 1990 р. прийнятий Закон про

розгляд трудових спорiв, який також частково торкається цих питань.

Великобританiя. Колективнi договори офiцiйно законодав& ством не урегульованi. Закон про профспiлки i трудовi вiдноси& ни 1974 р. (зi змiнами 1976 р.) оголосив колективнi договори не обов’язковими. Так, у ст. 18 Закону передбачається, що укладе& нi колективнi договори не мають обов’язкової юридичної сили, якщо про це не зазначено в самому договорi.

Угорщина. Правове регулювання колективних договорiв здiйс& нюється Законом ХХII 1992 р. про Кодекс законiв про працю, у якому мiститься окрема глава про колективнi договори, що входить до складу роздiлу про вiдносини, якi пов’язанi з трудо& вими.

Нiмеччина. Законодавче регулювання колективних (тариф& них) договорiв закрiплено в наступних нормативних актах: За& конi про тарифний договiр вiд 9 квiтня 1949 р. в редакцiї вiд 25 серпня 1969 р., постановi про реалiзацiю Закону про тариф& ний договiр вiд 20 лютого 1970 р. (в редакцiї вiд 16 сiчня 1989 р.).

Iталiя. Основним законодавчим джерелом колективно&до& говiрного регулювання трудових вiдносин є глава третя книги п’ятої Цивiльного кодексу Iталiї 1942 р.

Польща. Регулювання трудових вiдносин здiйснюється вiд& повiдно до наступних нормативних актiв:

— Трудовим кодексом 1974 р.; законом про змiни Трудового кодексу вiд 24 листопада 1986 р., в якому з’явилась нова редак& цiя роздiлу II «Колективнi трудовi договори i колективнi угоди на пiдприємствах», розпорядженням Ради Мiнiстрiв про дета& льний порядок укладення, розiрвання та реєстрацiю колектив& них трудових договорiв, а також про укладення i реєстрацiю ко& лективних угод на пiдприємствi вiд 30 квiтня 1987 р.

США. На федеральному рiвнi порядок i умови укладення колективних договорiв регулюються наступними актами: Зако& ном про трудовi вiдносини 1935 р. (Закон Вагнера); Законом про справедливi умови працi 1938 р.; Законом про вiдносини ро& бiтникiв та роботодавцiв 1947 р. (Закон Тафта — Хартлi); Закон про надання звiтiв та вiдомостей у трудових вiдносинах 1959 р. (Закон Лендрама — Грiффiна).

Перерахованi акти не поширюються на сiльськогосподар& ських робiтникiв, працiвникiв, якi мiгрують i сезонних робiт& никiв, на державних працiвникiв i службовцiв. Усi зазначенi за&

кони входять у роздiл 29 Зводу законiв США, який переви& дається кожнi чотири роки з усiма внесеними доповненнями i змiнами.

Законодавство, яке регулює дiяльнiсть федеральних i дер& жавних службовцiв, працiвникiв державних пiдприємств, закла& дiв, органiзацiй, розроблено бiльш детально. До нього вiдносять& ся: Закон про оплату федеральних службовцiв 1945 р.; Закон про неробочi святковi днi для цивiльних державних службовцiв i посадових осiб 1959 р.; Закон про класифiкацiю посад на феде& ральнiй службi.

Усi федеральнi законодавчi акти, якi регулюють дiяльнiсть державних працiвникiв, зiбранi у роздiлi 5 Зводу законiв США. Окремими законодавчими актами як на федеральному рiвнi, так i на рiвнi штатiв регулюється дiяльнiсть деяких категорiй працiвникiв (наприклад вчителiв, iнвалiдiв вiйни, сiльськогос& подарських робiтникiв, банкiвських службовцiв, поштових служ& бовцiв, полiцейських, пожежникiв та iнших).

Францiя. Положення про колективно&договiрнi регулюван& ня є складовою (у виглядi глави) в Кодексi законiв про працю Францiї 1973 р. (зi змiнами 1982 р.). Поряд з цим данi питання регулюються наступними нормативними актами: Законом про порядок укладення колективних договорiв i про урегулювання колективних трудових конфлiктiв вiд 13 листопада 1982 р.; За& коном про внесення змiн в Кодекс i регулювання порядку про& ведення колективних переговорiв з питань про продовження ро& бочого часу вiд 28 лютого 1986 р.

У Хорватiї трудовi вiдносини регулюють наступнi норматив& нi акти: Закон про трудовi вiдносини вiд 22 квiтня 1992 р.; Єди& ний колективний договiр для всiх галузей республiки вiд 31 лип& ня 1992 р.; Єдиний колективний договiр для бюджетної сфери вiд 12 жовтня 1992 р.; Iнструкцiя Мiнiстерства працi, соцiально& го захисту та сiм’ї вiд 27 травня 1992 р. про реєстрацiю i публi& кацiю занесених в реєстр колективних договорiв.

Швейцарiя. Положення про колективний договiр включе& нi в титул Х Швейцарського загальнообов’язкового закону вiд 31 березня 1911 р. з наступними змiнами i доповненнями 1971 р. Згiдно з ч. 1 ст. 34 Конституцiї Швейцарської Конфедерацiї ви& дання правових норм у сферi регулювання вiдносин мiж пра& цiвниками найманої працi i роботодавцями шляхом укладення колективних договорiв вiдноситься до компетенцiї федерацiї в