142. Сутність аналітичних процедур та їх види.

Аналітичний огляд та аналітичні процедури, а також методи вивчення та узагальнення є одними зі специфічних методів аудиту. Аналітичні процедури застосовуються для отримання розуміння суб’єкта господарювання і для оцінки ризиків. Аналітичні процедури застосовуються у 3-х аспектах: *процедури перевірки по суті; *виявлення та дослідження незвичайних статей; *на стадії завершення аудиту.

Аналітичні процедури (МСА 520) включають аналіз суттєвих коефіцієнтів та тенденцій, включаючи наступне вивчення відхилень та взаємозв’язків, які узгоджуються з іншою значимою інформацією або які мають відхилення від прогнозованих сум.

Види аналітичних процедур:

1порівняння даних клієнта і даних в цілому по галузі;

2порівняння даних клієнта з аналогічними даними за попередній період;

3порівняння фактичних даних клієнта з результатами, які очікував клієнт;

4порівняння даних клієнта з результатами, які очікував аудитор;

5порівняння даних клієнта у бухгалтерських звітах із іншою фінансовою не бухгалтерської інформацією.

Аналітичні процедури можуть використовуватись за такими напрямами:

використ. для оцінки ризиків і для оцінки суб’єкта господарювання та його середовища;

використ. як процедури перевірки по-суті, якщо вони більш ефективні ніж детальні тести, та для зменшення ризику суттєвого викривлення;

для загального огляду фінансових звітів наприкінці аудиту.

143. Сутність методів запиту та підтвердження.

Хар-ка – «методу підтвердження»

Управлінський персонал несе відповідальність за достовірне подання фінансових звітів, які відображають характер та діяльність суб'єкта господарювання. Аудиторові слід достатньо докладно використовувати твердження щодо класів операцій, залишків на рахунках та подання й розкриття інформації для формування основи для оцінки ризиків суттєвого викривлення, планування та виконання подальших аудиторських процедур. Аудитор використовує твердження під час оцінювання ризиків, розглядаючи різні типи потенційно можливих викривлень, які можуть відбутися, і таким чином плануючи аудиторські процедури у відповідь на оцінені ризики. Твердження, які використовує аудитор, поділяються на такі категорії:

а)твердження щодо класів операцій та подій за період, що перевіряється: наявність: операції та події, які відображені в звітності, відбулися та стосуються суб'єкта господарювання повнота: відображені всі операції та події, які мають бути відображені в звітності; точність: суми та інші дані, які стосуються відображених в звітності операцій та подій, відображені належним чином; відсічення: операції та події відображені у відповідному звітному періоді;операції та події відображені на відповідних рахунках;

б)твердження про залишки на рахунках на кінець періоду існування: активи, зобов'язання та частки участі в капіталі існують; i права і зобов'язання: суб'єкт господарювання утримує чи контролює права на активи, зобов'язання є зобов'язаннями суб'єкта господарювання; повнота: відображені всі активи, зобов'язання та частки участі в капіталі, які мають бути відображені в звітності; іу) оцінка вартості та розподіл: активи, зобов'язання та частки участі в капіталі включені в фінансові звіти у відповідних сумах та будь-які остаточні коригування оцінки вартості та розподілу відображені в звітності відповідним чином;

в) твердження про подання та розкриття інформації:і) наявність та права й зобов'язання: події, операції та інші питання, інформація про які розкрита, відбулися та стосуються суб'єкта господарювання; ii) повнота: включено розкриття всієї інформації, яка має бути включеною в фінансові звіти; iii)класифікація та зрозумілість: фінансова інформація подана та визначена відповідним чином і розкриття інформації чітко сформульоване; іу) точність та оцінка вартості: фінансова та інша інформація розкрита достовірно й у відповідних сумах.

Аудитор може використовувати твердження так, як наведено вище, або висловлювати їх іншим чином за умови охоплення всіх наведених вище аспектів. Наприклад, аудитор може обрати поєднання твердження про операції та події з твердженнями про залишки на рахунках.

Запит - це процес звернення за інформацією, як фінансовою, так і нефінансовою, до обізнаних осіб суб'єкта господарювання або поза його межами. Запит - це аудиторська процедура, яка широко застосовується в ході аудиторської перевірки та часто доповнює виконання інших аудиторських процедур. Запити можуть бути різного роду: від офіційних письмових запитів до неофіційних усних запитів. Оцінювання відповідей на запити є невід'ємною частиною процесу запиту.

Укладанню договору може передувати обмін листами між аудитором та клієнтом. Лист-пропозиція (лист-запит)аудитора підтверджує його згоду з поставленим завданням, і масштабом аудита й може містити положення, які стосуються меж відповідальності аудитора перед клієнтом, форми подання звіту аудитора та його висновків, та інші моменти, про які аудитор вважає необхідним домовитися до початку перевірки. Надсиланню листа-пропозиції може передувати етап обстеження об'єкта аудиту з метою визначення обсягів роботи, якщо аудитор вважатиме за необхідне проведення такого обстеження.

Після обміну листами та на їх основі складається договір на проведення аудиту. Листи можуть бути невід'ємною складовою частиною або додатком до договору, якщо це буде обумовлено умовами договору.

144. Сутність методу тестування.

Аудит – це перевірка публічної бухг. звітності, обліку, первинних документів та іншої інф-ї щодо фін.-госп. д-сті суб’єкта госп-ння з метою формування висновків про його реальний фін. стан. Тестування є одним з гол. методичних прийомів аудиту, який полягає у тому, що аудитор формує перелік для оцінки відповідного об’єкта дослідження і послідовно відповідає на них, виконуючи необхідні аудиторські процедури і отримуючи аудиторські докази. Аудитори мають декілька цілей, використовуючи тестовий підхід до перевірки: 1)аудит. тести дають змогу застосувати кількісні критерії під час оцінки об’єктів аудиту; 2)ауд. тести дають змогу систематично документувати всі контрольні дії та їх результати; 3)ауд. тести доп. перевіряти якість проведеного аудиту, регулювати масштаб і глибину аудиторських процедур. Існує декілька загальних правил складання і заповнення аудиторських тестів: 1)ауд. тести складаються за принципом “від загального до конкретного”, а відповіді на питання тестів даються навпаки; 2)аудитори самі складають тести і самі на них відповідають; 3)відповіді на питання тестів можуть бути зроблені у стверджувальній чи заперечній формі; у вигляді спец. позначок або цифр; у вигляді посилань на інші аудиторські робочі документи. Британський вчений Р.Додж називає такі різновиди аудиту: 1.Незалежні тести – перевірки госп. оп-й і залишків на рах-х, а також ін. процедури. 2.Тести на відпвідність – перев. відповідності процедур внутр. контролю встановленим нормам. 3. Ротаційні тести – об’єкти аудиту вибираються почергово, з доп. ротації, тобто перестановки. 4.Глибинні тести – можуть бути як незалежними, так і тестами на відповідність, їх спрямовують на певну госп. операцію, що перевіряється на всіх стадіях облікового циклу. 5. Тести слабких місць – перевір. Конкретні аспекти внутр. контролю, які викликають недовіру. 6. Спрямовані тести – незалежні глибинні тести, призначені для посліддовного контролю за здійсненими госп. опер-ми. 7. Наскрізні тести – обмежена форма глибинних тестів – викор. для підтвердження адекватності системи БО. 8. Тести відсікання – признач. для перевірки правильності складання фін. звітності незалежно від ступеня еф-сті внутр. контролю. 9. Тести на переоцінку – перевірка док-тів від Гол. книги через реєстри обліку до первинних док-в. 10. Тести на недооцінку – перевірка відпервинних док-в до Гол. книги. Американський аудитор Дж. К. Робертсон доповнює цей перелік видів тестів: 1)тести перевірки внутр. контролю; 2)комп. тести (перевірка засобів внутр. контролю у комп. середовищі); 3)тести вибіркового контролю. Деякі заруб. автори вважвють, що ауд. тести можуть бути поділені на 2 категорії: 1)перевірки на відповідність засобів контролю; 2)перевірки на суттєвість. А інші – на 5: 1)процедури досягнення розуміння системи внутрішньогосп. Контролю; 2)тести контрольних моментів; 3)перевірки госп. оп-й за змістом; 4)аналітичні процедури; 5)перевірки за змістом окремих елементів сальдо.

144. Сутність методу оцінки аудиторського ризику.

Аудиторський ризик являє собою побоювання того, що аудитор може висловити невідповідну думку про фінансову звітність, яка має суттєво недостовірну інформацію.

Ризик аудиту має три складові частини:

- властивий ризик; - ризик, пов'язаний з невідповідністю функціонування внутрішнього контролю; - ризик невиявлення помилок та перекручень.

Властивий ризик - це всі можливі ризики, пов'язані з діяльністю підприємства, тобто це всі помилки та некоректності, які можуть бути допущені внаслідок функціонування як підприємства в цілому, так і окремих його систем.

Під час оцінки властивого ризику, аудитор повинен звертати увагу на ті моменти, які можуть впливати на якість бухгалтерського обліку, тобто ризик оцінюється тільки на рівні  фінансової звітності.

Ризик, пов'язаний з невідповідністю функціонування системи внутрішнього контролю, — це ризик неефективності внутрішнього контролю. Ризик системи бухгалтерського обліку полягає в тому, що можуть бути допущені помилки або ошуканство внаслідок документування господарських операцій, неправильного відображення їх у регістрах бухгалтерського обліку і під час складання фінансової звітності. Оцінювання ефективності дії системи внутрішнього контролю ґрунтується на передбаченні аудитора можливості запобігання виявлення допущених суттєвих помилок у системі бухгалтерського обліку або можливості запобігання їм.

Ризик невиявлення безпосередньо пов'язаний з проведенням незалежних процедур перевірки. Здійснені аудитором оцінки невідповідності внутрішнього контролю і оцінка внутрішнього ризику впливають на характер, строки і обсяг процедур, які виконуються аудитором з метою зменшення ймовірності невиявлення помилок і перекручень і доводять ризик аудиту до прийнятого рівня.

144. Сутність методу арифметичної перевірки.

Метод - це спосіб дослідження, який визначає підхід до об'єктів, що вивчаються, шлях наукового пізнання і встановлення істини.

Документальна перевірка — це перевірка документів і записів, яка може бути формальною, арифметичною та по суті.

Формальна перевірка полягає у візуальній перевірці правильності записів усіх реквізитів, у виявленні безпідставних виправлень, підчисток,дописувань у тексті і цифрах, у перевірці достовірності підписів посадових і матеріально-відповідальних осіб.

Арифметична перевірка документів полягає в перевірці правильності розрахунків у документах, облікових регістрах звітних формах. При формальній перевірці документів звертається увага на заповнення всіх реквізитів, наявність необумовлених виправлень, підчисток, дописок у тек­сті і сумах, реальність підписів тощо.

Арифметична перевірка — це правильність підрахунків у первинних до­кументах, облікових регістрах і звітності.

Перевірка документів по суті дозволяє встановити законність і доцільність господарських операцій, правильність відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку та віднесення до статей витрат та доходів.

144. Сутність методу співставлення.

Метод - це спосіб дослідження, який визначає підхід до об'єктів, що вивчаються, шлях наукового пізнання і встановлення істини.

Форми аудиту:

- співставлення показників звітності платника податків з відповідними показниками звітності, поданої ним у попередніх звітних періодах;

- аналіз (співставлення) відносних показників;

- аналіз тенденцій (співставлення окремих показників податкової звітності, які повинні висвітлювати тенденцію процесу взаємодії цих показників з іншими показниками податкової звітності);

- аналіз господарської діяльності за допомогою співставлення показників звітності головного підприємства з показниками звітності його філіалів, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів;

- співставлення показників звітності (розрахунок акцизного збору) з інформацією, зазначеною у заявках на отримання марок акцизного збору, заявках на отримання нарядів на спирт (мета використання спирту, обсяги виробництва та інше).

Процедури перевірки поданої звітності проводяться в автоматичному режимі за допомогою програми співставлення показників податкової та фінансової звітності.

144. Сутність методу контрольних замірів.

Метод - це спосіб дослідження, який визначає підхід до об'єктів, що вивчаються, шлях наукового пізнання і встановлення істини.

Контрольні заміри – прийом фактичного контролю, що застосовується під час перевірки виконаних будівельно-монтажних робіт та проведення фактичного контролю обсягів виробництва, робіт і послуг.

За допомогою цього методу аудитор перевіряє правильність звітних даних щодо виконання будівельних, монтажних, ремонтних робіт з метою отримання аудиторського доказу про достовірність відображених в обліку обсягу та вартості робіт.

У процесі аудиту для отримання доказу правильності складання проектно-кошторисної та іншої технічної документації або для підтвердження якості готової продукції і виконання робіт застосовується експертна оцінка. Для цього залучають спеціаліста необхідної кваліфікації – експерта. Висновок експерта використовується як аудиторський доказ.

Прийом обстеження на місцях застосовується аудитором для отримання ряду доказів, наприклад, для підтвердження готовності об'єктів, побудованих за рахунок власних капіталовкладень, до введення їх в експлуатацію; об'єктів основних засобів після ремонту; дотримання інструкцій щодо зберігання, оприбуткування, відпуску і вивозу матеріальних цінностей і т.д.

З метою отримання доказів про правильність застосування норм витрат на виробництво продукції, сировини і матеріалів аудитор застосовує прийом контрольного запуску сировини і матеріалів на виробництво. Для цього залучаються спеціалісти-технологи.

Результати контрольного запуску оформляються актом, де обов'язково вказується, хто проводив перевірку (склад комісії, прізвища працівників, які брали участь у запуску); назва, кількісна та якісна характеристика сировини або основних матеріалів, направлених на перероблення; вихід продукції чи напівфабрикатів за нормативним розрахунком; фактичний випуск; назва та кількість отриманих і безповоротних відходів.Під час аудиту для отримання аудиторських доказів широко використовуються такі основні прийоми документального контролю, як зустрічна перевірка документальних даних, техніко-економічні рахунки, нормативна перевірка тощо.

144. Методи експертної оцінки та їх використання в аудиті.

Методи експертних оцінок – це спосіб прогнозування та оцінки майбутніх результатів дій на основі прогнозів фахівців.

При застосуванні методу експертних оцінок проводиться опитування спеціальної групи експертів (5–7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. До складу експертів слід включати людей з різними типами мислення – образне і словесно-логічне, що сприяє успішному розв'язанню проблеми.

Всі експертні методи поділяються на дві групи – індивідуальні і колективні – та підгрупи. Індивідуальні експертні методи – це використання думок експертів, які сформульовані особисто кожним із них самостійно без врахування думок інших експертів. До індивідуальних експертних методів належать: інтерв'ю та анкетування. Сутність методу інтерв'ю полягає в організації співбесіди аналітика з експертом, в ході якої експерт дає відповіді на запитання аналітика щодо факторів впливу на досліджуваний об'єкт, очікуваних результатів господарювання, шляхів виходу з кризи тощо. Метод анкетування (аналітичного експертного оцінювання) полягає в наданні експертом письмових відповідей на запитання анкети. Проте цей метод має певні недоліки, зокрема експерт може не зрозуміти запитання анкети, проявити суб'єктивізм, небажання критикувати керівництво і залишати свою письмову відповідь тощо. Колективні експертні методи – це методи, які забезпечують формування єдиної спільної думки в результаті взаємодії залучених фахівців-експертів. Серед колективних методів експертної оцінки виділяють: метод комісії, конференція ідей та ін.

Метод комісії полягає у вироблені експертами кращого варіанта досягнення поставленої мети з урахуванням усіх висловлених на нараді пропозицій, ідей.

Конференція ідей подібна до мозкового штурму, але відрізняється від нього темпом проведення нарад та дозволеною короткою доброзичливою критикою ідей у формі реплік і коментарів

144. Статистичні та нестатистичні методи вибіркового дослідження. (151 те ж)

У своїй роботі аудитор може застосовувати статистичні і нестатистичні методи відбору. Статистичні методи – це методи використання математичних прийомів, що базуються на теорії імовірності. При їхньому використанні повинна дотримуватися репрезентативність і випадковість вибірки. До статистичного методу вибірки відносяться наступні види відбору: 1.Випадковий відбір. Проводиться по таблицях випадкових чисел.2.Систематичний відбір. Припускає добір елементів через постійний інтервал починаючи з випадково обраного числа. Достоїнством систематичного відбору є простота розрахунку. Основною проблемою є ймовірність необ'єктивності.  3. Комбінований відбір. Представляє комбінацію різних методів випадкового і систематичного відбору. Наприклад, для підвищення ефективності вибірки сукупність спочатку розбивається на групи (сегменти, страти) із однорідними по вартості елементами, а потім із кожної групи виробляється окрема вибірка. Перевага статистичних методів – це кількісна визначеність вибіркового ризику. Статистичний метод вибірки полягає також і в якісному вибірковому дослідженні. Розрізняють два види вибіркових перевірок:-на відповідність;-по суттєвості. 1.Вибіркова перевірка на відповідність, це вибіркова перевірка для тестування внутрішнього контролю.Задача вибіркової перевірки на відповідність полягає у встановленні, як часто в періоді, який перевіряється, порушувалися норми внутрішнього контролю.Перевірка проводиться по основних напрямках:-дійсність здійснення господарських операцій і підтвердження їх документами;-повнота відображення в обліку усіх без винятку операцій;-законність здійснення операцій і т.п. Таку перевірку називають ще якісною чи атрибутивною. 2.Перевірка на суттєвість – це вибіркова перевірка правильності відображення в обліку оборотів та сальдо по рахунках.Така перевірка називається кількісною. Прикладом є:-підтвердження оборотів і сальдо рахунків бухгалтерського обліку, записів у первинних документах;-одержання підтверджень від третіх осіб;-перевірка правильності начислення ПДВ по оприбуткованих і оплачених матеріальних цінностях, реалізованій продукції, віднесення сум цього податку на розрахунки з бюджетом й ін. При визначенні обсягу вибірки аудитором повинні бути встановлені:-ризик вибірки – РВ; -припустима помилка вибірки – ППВ.

Нестатичні методи відбору. Обсяг вибірки визначається відповідно до інтуїції і досвіду аудитора. Зокрема, у залежності від розміру генеральної сукупності задається визначений крок у послідовності обраних елементів (№ 50,100, 150 і т.п.) або вибираються найбільш значні по величині суми рахунка виходячи з деякої контрольної суми для одного рахунка. Стосовно до документів може бути обраний будь-який документ із папки, реєстру, досліджуваних аудитором. При вивченні елементів, що потрапили у вибірку (документів, операцій, сальдо й ін.), фіксуються всі помилки незалежно від їхньої вартості, тому що результати вибірки будуть поширені на всю сукупність. При використанні вибірки, заснованої на грошовій одиниці, важливий не настільки абсолютний розмір помилки, скільки співвідношення помилки і величини елемента сукупності. У ході аналізу документів установлюється питома вага неправильно оформлених чи відсутніх документів. Невиявлення документа по операції, включеної у вибірку, повинне розглядатися як серйозне порушення.

152. Критерії оцінки аудитором фінансової звітності (твердження, на основі яких підготовлено фінансову звітність і які використовує аудитор в процесі перевірки її достовірності).

Закон України «Про аудиторську діяльність», Закон України «Про бухгалтерський облік і звітність в Україні», а також зарубіжний досвід до ознак і критеріїв оцінки фінансової звітності слід віднести такі:

повноту — перевірку відображення всіх активів і пасивів підприємства в повному обсязі. Аудитор має впевнитись, що в балансі клієнта показані всі активи і зобов’язання;

оцінку — вивчення оцінки активів і пасивів протягом року згідно з прийнятою обліковою політикою (зокрема за методами оцінки), обраною підприємством на початку звітного періоду. Наприклад, аудитор перевіряє застосування методів оцінки товарно-матеріальних запасів, зокрема методу середньозваженої вартості, FIFO, LIFO тощо;

фактичну наявність — контроль реального існування відображених у балансі активів і пасивів. Так, у вартість основних засобів може бути включена вартість списаних чи ліквідованих об’єктів; на балансі підприємства не повинна обліковуватися готова продукція, реалізована покупцям;

належність — перевірка того, чи всі активи і пасиви, показані в балансі, належать підприємству, яке перевіряється. Іноді в складі власних основних засобів можуть бути відображені орендовані основні засоби, а в складі власних матеріальних запасів — матеріали на відповідальному зберіганні;

правильність відображення — визначення правдивості, точності, об’єктивності відображення становища підприємства на дату складання фінансової звітності за затвердженими типовими формами звітності.

Інформація, не передбачена звітними формами, наприклад події, що відбулися після дати складання звітності (стихійне лихо, втрата постійного клієнта або неплатоспроможність його), які можуть суттєво вплинути на подальше становище підприємства, повинна міститись у пояснювальній записці до фінансової звітності. Перевірка точності та об’єктивності відображення може полягати у: дослідженні правильності обліку результатів переоцінки основних засобів та інших матеріальних цінностей; правильності розподілу запасів на категорії; правильності класифікації дебіторів тощо;

законність — контроль дотримання підприємством при веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності норм чинного законодавства і нормативних документів; визначення складу собівартості продукції; розрахунок податку на додану вартість та інші операції, що стосуються господарсько-фінансової діяльності підприємства;

постійність — перевірка дотримання обраної підприємством облікової політики, а також безперервності функціонування його. Для підприємств і аудиторів України це дещо новий критерій. Але його слід брати до уваги, оскільки він дуже важливий і відповідає вимогам міжнародних стандартів обліку. Так, перевіряючи безперервність функціонування підприємства, аудитор має впевнитись, що підприємство буде функціонувати у найближчому майбутньому, наприклад за законодавством Великобританії один рік після дати складання балансу або протягом шести місяців після видачі аудиторського висновку;

відповідність — вивчення облікових записів та даних фінансової звітності з погляду належності до звітного періоду, що перевіряється. Так, деякі підприємства з метою поліпшення показників фінансових результатів відносять до звітного періоду реалізацію продукції, яка відбулася на початку наступного звітного періоду, або навпаки, незареєстровані заборгованості поточного року переносять на наступний рік. Подібні дії не тільки викривляють реальне фінансове становище, а й впливають на суму податків бюджету.

152. Сутність аудиторських доказів.

Згідно з МСА 500 аудиторські докази - це вся інформація, яку використовує аудитор для формулювання висновків, на яких ґрунтується аудиторська думка; вони охоплюють інформацію, яка міститься в облікових записах, що є основою фінансових звітів та іншої інформації. Не очікується, що аудитори розглядатимуть всю інформацію, яка може існувати.

Аудиторські докази, які є накопичувальними за характером, охоплюють аудиторські докази, отримані від аудиторських процедур, виконаних в ході аудиторської перевірки, і можуть містити аудиторські докази, отримані з інших джерел, таких як попередні аудиторські перевірки та процедури контролю якості на фірмі щодо прийняття клієнтів та продовження роботи з ними.

Основними вимогами до аудиторських доказів є їх достатність та відповідність. Достатність - це критерій кількості аудиторських доказів. Відповідність - це оцінка якості аудиторських доказів, тобто їх доречності та достовірності щодо підтвердження класів операцій, залишків на рахунках та розкриття інформації і пов'язаних з нею тверджень або виявлення викривлень в них. На кількість необхідних аудиторських доказів впливає ризик викривлення (чим вищий ризик, тим більше аудиторських доказів може знадобитися), а також якість таких аудиторських доказів (чим вища якість, тим менше потрібно аудиторських доказів). Відповідно, достатність та відповідність аудиторських доказів взаємозалежні. Однак отримання більшої кількості аудиторських доказів не може компенсувати їхню низьку якість.

152. Види аудиторських доказів.

Аудиторські докази - це інформація, отримана аудитором для вироблення думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку і звіту. Аудитор повинен отримати таку кількість аудиторських доказів, яка б дала можливість зробити необхідні висновки, при використанні яких буде підготовлено аудиторський висновок. Аудиторські докази одержують шляхом належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. Вони складаються з первинних документів та облікових записів, покладених в основу фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації з інших джерел.

Критерії достатності та належності взаємопов'язані й стосуються аудиторських доказів, отриманих як при тестуванні систем контролю, так і під час здійснення процедур перевірки на суттєвість. Достатність є виміром кількості аудиторських доказів, належність є виміром їхньої якості й надійності та їх відповідності конкретному твердженню. Аудитор спирається на аудиторські докази, які мають не тільки достатній, а й переконливий характер. Крім того, аудитор вишукує аудиторські докази в різних джерелах інформації і різного характеру для підтвердження одного і того ж твердження. Формулюючи аудиторський висновок, аудитор звичайно не досліджує всієї інформації, наявної в його розпорядженні, й не здійснює суцільної перевірки її, а визначає тільки основні елементи, які в цілому характеризують стан суб'єкта підприємницької діяльності.

Аудиторські докази із зовнішніх джерел (наприклад, підтвердження, отримані від третьої особи) більш надійні, ніж отримані з внутрішніх джерел. Аудиторські докази, отримані з внутрішніх джерел інформації підприємства, яке перевіряється, надійніші у разі наявності ефективних систем обліку і внутрішнього контролю. Аудиторські докази, отримані за допомогою проведених тестів, надійніші за ті, що отримані від працівників підприємства. Аудиторські докази у формі документів чи письмових подань надійніші, ніж усні подання. Якщо аудиторські докази одержані з різних джерел, різного характеру і відповідають один одному, то вони більш переконливі.

У разі неможливості одержати достатні належні аудиторські докази аудитор має дати позитивний висновок із застереженнями або негативний висновок. Види аудиторських доказів: прямі, другорядні, усні, візуальні, документальні.

152. Достовірність інформації в аудиті та надійність аудиторських доказів.

Аудиторські докази — інформація, яка одержана аудитором для складання думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку та звіту. Аудиторські докази складаються з первинних документів та облікових записів, що є основою фінансового звіту, а також підтверджувальної інформації з інших джерел. Аудитор повинен мати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, користуючись якими буде підготовлено аудиторський висновок.

Надійність аудиторських доказів залежить від джерела їх отримання: внутрішнього чи зовнішнього, а також їх характеру. За характером докази поділяють на: візуальні; документальні; усні.

Відповідно до правил подання інформації аудиторські докази поділяють на прямі та непрямі.

Прямі докази — це докази, які отримані безпосередньо з облікової системи клієнта (первинних документів, фінансових звітів тощо).

Непрямі докази — це інформація, що не стосується безпосередньо факторів певного питання. Наприклад, надійність системи внутрішнього контролю може бути непрямим доказом відсутності значних помилок у фінансовій звітності.

Залежно від джерела одержання інформації аудиторські докази можуть бути: 1)зовнішніми — інформація, одержана від третіх осіб; 2)внутрішні — інформація одержана від клієнта; 3)змішані (комбіновані) — докази, що отримані від клієнта та підтверджені зовнішніми джерелами.

Маючи відповідну інформацію, аудитор повинен бути повністю переконаний в правильності та справедливості своєї думки, тому він повинен вирішити, чи є його докази достатньо переконливими та релевантними. Релевантні докази — це докази, які мають цінність для вирішення поставленої проблеми, тобто є доречними при формуванні відповідної думки про достовірність перевіреної інформації.

На достовірність та надійність аудиторських доказів впливає значна кількість факторів, основними з яких є:

1. Незалежність джерела інформації. Аудиторські докази, отримані із зовнішніх джерел інформації, більш надійні, ніж отримані із внутрішніх джерел. Аудиторські докази, отримані із внутрішніх джерел інформації, надійніші в разі наявності ефективних систем обліку та внутрішнього контролю на підприємстві. Аудиторські докази, одержані безпосередньо аудитором за результатами проведених тестів, більш надійні, ніж отримані самими працівниками підприємства. Аудиторські докази у формі документів чи письмових подань надійніші, ніж усні подання.

2. Компетентність джерела інформації. Докази вважаються надійними, якщо вони одержані від компетентних джерел.

3. Ефективність системи внутрішнього контролю. У разі встановлення ефективності системи внутрішнього контролю підвищується надійність аудиторських доказів, одержаних від клієнта.

4. Безпосереднє одержання аудиторських доказів. Аудиторські докази, одержані безпосередньо аудитором за результатами фактичної перевірки, спостережень, розрахунків, досліджень, є більш достовірними, ніж ті, що підготовлені підприємством або отримані від третіх осіб.

5. Об’єктивність доказів. Докази є об’єктивними, якщо не виникає сумнівів щодо їх надійності. Наприклад, виписки банку, результати інвентаризації тощо.

6. Своєчасність аудиторських доказів. Докази вважаються більш достовірними, якщо вони відповідають моменту здійснення факту, що підтверджує ці докази.

152. Класифікація аудиторських доказів за рівнем надійності.

Аудиторські докази — інформація, яка одержана аудитором для складання думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку та звіту. Аудиторські докази складаються з первинних документів та облікових записів, що є основою фінансового звіту, а також підтверджувальної інформації з інших джерел. Аудитор повинен мати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, користуючись якими буде підготовлено аудиторський висновок.

Надійність аудиторських доказів залежить від джерела їх отримання: внутрішнього чи зовнішнього, а також їх характеру. За характером докази поділяють на: візуальні; документальні; усні.

152. Джерела одержання аудиторських доказів.

Згідно МСА 500 «Аудиторські докази», аудиторські докази(АД) – вся інформація, яку отримують аудитори з метою формування аудиторського висновку про перевірену фінансову звітність. Джерелами отримання АД є: - с-ма обліку, - матеріали контролю, - адміністрація та персонал, - внутрішні аудитори, - треті особи. Напрямками отримання АД є: 1. Тести системи контролю, що виконуються з метою отримання АД щодо ефективності: * стр-ри с-ми БО і внутрішнього контролю; * функціон-ня засобів внутрішнього контролю протягом звітного періоду. 2. Процедури перевірки по суті – це тести, що виконуються з метою отримання АД для виявлення суттєвих викривлень у фінансовій звітності ( детальні тести госп. Операцій і сальдо рахунків, аналітичні процедури). Відповідно МСА 520 «Аналітичні процедури», аналітичні процедури (АП) – аналіз суттєвих коефіцієнтів та тенденцій, включає наступне вивчення відхилень та взаємозв’язків, які не узгоджуються з іншою значимою інформацією або які мають відхилення від прогнозованих сум. Види АП: а) порівняння даних клієнта і даних вцілому по галузі; б) порівняння даних клієнта з аналогічними даними за попередній період; в) порівнянні даних клієнта фактичних з результатами які очікував клієнт; г)порівняння даних клієнта з результатами, які очікував аудитор; д) порівняння даних клієнта у бухгалтерській звітності із іншою небухгалтерською ін-цією. Аналітичні процедури можуть використовуватися за такими 3-ма напрямами: 1) Використовуються як процедури оцінки ризиків і для розуміння суб’єкта господарювання і його середовища. 2) Можуть використовуватися як процедури перевірки по суті, якщо вони більш ефективні ніж детальні тести та для зменшення ризику суттєвого викривлення. 3) Для загального огляду фінансової звітності наприкінці аудиту.

152. Перекручення в облікових записах і документах та їх види.

У процесі аудиту достовірності фінансової інформації, правильності ведення бухгалтерського обліку аудитори повинні виявляти факти перекручування даних бухгалтерського обліку та неправильного складання форм звітності. Основними причинами перекручень та порушень є свідомі та несвідомі дії посадових осіб, які готують вихідні дані про результати діяльності підприємства та обробляють цю інформацію. Свідомі дії призводять до обману як держави, так і власників підприємства. Несвідомі дії можуть бути викликані недобросовісним ставленням до виконання службових обов'язків під час підготовки інформації, що зумовлює виникнення перекручень, які в теорії і на практиці називають помилками.

Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первинних документів, реєстрів обліку і звітності, навмисних змінах записів в обліку, які перекручують суть фінансових і господарських операцій з метою порушення українського законодавства або прийнятої на підприємстві облікової політики, у навмисно неправильній оцінці активів і методів їх списання, навмисному пропуску або приховуванні результатних записів чи документів, навмисному невисвітленні змісту відображених операцій, незаконному отриманні в особисту власність грошово-матеріальних цінностей, невідповідному відображенні записів в обліку. - Маніпуляція обліковими записами - навмисне використання неправильних (некоректних) бухгалтерських проведень або коригуючих записів з метою перекручення даних обліку і звітності. Фальсифікація бухгалтерських документів і записів - це оформлення наперед неправильних або фальсифікованих документів бухгалтерського обліку і записів у реєстрах бухгалтерського обліку. Помилка - це ненавмисне перекручення фінансової інформації, яке виникає в результаті арифметичних або логічних похибок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильне, невідповідне відображення в обліку окремих фактів господарської діяльності, наявності і складу майна, вимог і зобов'язань. Невідповідне відображення записів в обліку.

152. Помилки в облікових записах і документах та їх види.

При виконанні записів, пов'язаних з відображенням господарським операцій або складанням звітів, можуть бути допущені помилки - від описок до неправильних кореспонденцій рахунків.

Помилка — ненавмисне перекручення фінансової інформації внаслідок арифметичних чи логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильного представлення в обліку фактів господарської діяльності, наявності майна, вимог і зобов'язань.

Причини помилок різні: втома, недбалість працівника, несправність техніки тощо.

Виділяють наступні види помилок:1. Локальні (коли перекручення інформації тільки в одному обліковому регістрі, наприклад: неправильно поставлена дата).2. Транзитні (коли помилка автоматично проходить через декілька облікових регістрів, наприклад:перекручування запису суми в Журналі реєстрації, призводить до помилок на рахунках в оборотній відомості і на балансі).

Найчастіше помилки можуть виникати:1.У тексті операції, що призводить до складання неправильної корреспонденції рахунків.2.При записах сум (неправильне застосування методу подвійного запису, наприклад: записавши суму в дебет першого рахунку, бухг. забуває записати її в кредит іншого рахунка і навпаки).Найбільш характерними помилками в процесі відображення господарських операцій на рахунках є: описки, числові помилки, помилкові кореспонденції рахунків, порушення взаємозв'язку синтетичних рахунків з аналітичними, недотримання методу подвійного запису, помилкові оцінки і таксування тощо.У бухгалтерському обліку існують документи, в яких виправлення не допускаються. Це банківські та деякі касові документи. (Прибутковий і видатковий касові ордери). Для виправлення помилок в інших бухгалтерських документах існують різні способи. Законом про бухгалтерський облік передбачено три способи виправлення помилок: - Метод коректури; - Метод додаткових проводок; - Метод «червоного сторно», або метод негативних чисел.

Метод коректури застосуються в тих випадках, коли помилка не зачіпає кореспонденцію рахунків або коли вона швидко виявлена ​​і не позначилася на підсумках облікових записів.

Суть даного методу полягає в тому, що помилкове число або сума закреслюється тонкою лінією таким чином, щоб під закресленим можна було прочитати написане. Після цього зверху або збоку (на полях) пишеться правильне число, а внизу аркуша робиться запис із застереженням про зміст наступного змісту: «Виправленому вірити. Виправлено (число прописом) на число (прописом) ». Ставиться дата виправлення помилки і завіряється підписом особи, зробив виправлення. Вносити виправлення може особа, яка склала документ, або його начальник.

Як правило, цей метод використовується у пояснювальних записках до бухгалтерських балансів або в довідках бухгалтерії.

Метод додаткових проводок застосовується в тих випадках, коли при правильно обраній кореспонденції рахунків сума операції применшена (перебільшена).

Суть цього методу полягає в тому, що при виправленні помилки роблять додаткову проводку за тими ж рахунками, тобто в тій же кореспонденції, на суму різниці між правильною цифрою і тієї, яка записана.

Метод «червоного сторно» або метод негативних чисел, застосовується в тих випадках, коли в облікових записах вказана неправильна кореспонденція.

При виправленні такої помилки неправильна запис повторюється за тими ж рахунками, тобто повторюється неправильна кореспонденція в тій же сумі, тільки червоним кольором, який означає заперечення в бухгалтерському обліку. Після цього звичайним чорнилом відбивається запис за відповідними рахунками у відповідній сумі.

152. Причини виникнення помилок в облікових записах і документах.

"Помилка" стосується ненавмисних порушень у відображенні фінансової інформації, які виникають у результаті арифметичних, граматичних або інших помилок у записах облікових даних; ненавмисного пропуску або неправильного уявлення про окремі факти; неправильного відображення лічильних пристроїв; різних відхилень від правил контролю за діяльністю службових осіб.

Причини виникнення помилок:

1.Зовнішні:- стан галузі діяльності;- стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення);- галузеві особливості виробничої діяльності;- можливість банкрутства у звязку з кризовим станом галузі;- особливості місцезнаходження субєкта госопдарювання;- галузеві особливості технології виробництва.

2. Внутрішньогосподарські:- зміни облікової політики;- недосконала організація управління;- недосконала організація обліково-економічної роботи;- значні інвестиції в кризові галузі діяльності;- наявність нетипових операцій; - зміна договірних відносин; - структура активів, зобов’язань, капіталу;- особливості використання прибутку; - невідповідність оборотного капіталу значним змінам інших показників діяльності; - неадекватність витрат отриманим товарам, роботам, послугам і доходів обсягам реалізації та інших операцій;

- залежність від обмеженого кола партнерів.

152. Шахрайство та його види.

"Шахрайство" стосується навмисного неправильного показу фінансової інформації одним або кількома посадовими особами із складу керівництва і службовців підприємства. Шахрайство може здійснюватися шляхом маніпуляцій, фальсифікацій і змін записів на рахунках бухгалтерського обліку в облікових реєстрах або документах; навмисного неправильного віднесення до активів різних статей; знищення або пропуску записів операцій або документів; відображення операцій без розкриття їх змісту; підготовка і використання в обліку фальсифікованих первинних документів;

Існують певні ознаки, що свідчать про можливості здійснення шахрайства на підприємстві. Основними з них є:наявність несанкціонованих операцій; відсутність первинних документів, облікових регістрів, договірної документації тощо; необґрун-товане коливання цін за один і той самий звітний період;наявність надмірних повернень реалізованих товарів, анульованих (недійсних) продажів, безнадійних боргів та встановлення необґрунтованих фактів нестач запасів;агресивна реакція керівництва на проведення аудиторської перевірки;

наявність значних матеріальних винагороджень, що пов’язані з досягненням запланованого рівня прибутку або продажу;керівництво підприємства та інші співробітники уникають запитань і не хочуть (не можуть) надати документи, що їх вимагає аудитор для перевірки;зосередження влади в руках одного або невеликої групи менеджерів.

Для визначення шахрайства аудитору необхідно:

• визначити мотиви шахрайства у клієнта;

• ознайомитись із персоналом, особливо з керівним, оцінити умови та порядок оплати його праці, наявність засобів (дорогих автомобілів, приміських котеджів тощо), вартість яких не відповідає одержаним доходам працівника;

• встановити наявність умов, що можуть сприяти можливості здійснення випадків шахрайства;

• виявити ознаки шахрайства шляхом виконання аналітичних процедур;

• провести суцільну та вибіркову перевірку об’єктів із найбільшим ризиком невиявлення порушень.

У західних країнах існують «золоті правила» аудиторів щодо виявлення шахрайства:

• Намагатись з’ясувати причину відхилень.

• Не слід питання довіри до людей розглядати тільки в залежності від їхнього становища в суспільстві.

• Не припускатися думки, що шахрайство неможливе на цьому підприємстві.

• Відчувати особисту відповідальність за виявлення шахрайства.

• При виявленні потенційних проблем посилити контроль з метою зниження ризику.

• Знати ситуації, що супроводжуються значним ризиком шахрайства, та їх ознаки.

162. Дії аудитора у разі виявлення помилок і шахрайства.

Національні нормативи аудиту України дають таке визначення шахрайства і помилок.

Помилка - це ненавмисне перекручення фінансової інформації в результаті арифметичних або логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильного подання в обліку фактів господарської діяльності, наявності майна, вимог і зобов'язань, невідповідність відображення записів в обліку.

Шахрайство - навмисно неправильне відображення і подання даних обліку та звітності службовими особами і керівництвом підприємства. Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первинних документів, реєстрів обліку і звітності, навмисних змінах записів в обліку, які перекручують суть фінансових і господарських операцій з метою порушення українського законодавства або прийнятої на підприємстві облікової політики, в навмисно неправильній оцінці активів і методів їх списання.

У разі виявлення шахрайства та помилок аудитору потрібно з'ясувати у керівництва та персоналу організації всі питання, пов'язані з їх причинами. Аудитор повинен розглянути вплив можливого шахрайства або помилки на фінансову звітність. Якщо він вважає, що вони могли призвести до перекручення звітності, йому для установлення істини потрібно виконати додаткові процедури. Характер додаткових процедур залежить від виду шахрайства та помилки та від ступеня їх впливу на зміст фінансової звітності.

У випадку, коли шахрайство або помилка могли бути попереджені або виявлені під час внутрішнього контролю, але цього не сталося, аудитор повинен переглянути свою попередню оцінку цієї системи, ступінь довіри до неї, розширити обсяг інформації, яка має бути перевірена, застосовуючи додаткові процедури.

Аудитор повинен своєчасно повідомити про виявлене шахрайство або помилку керівництво замовника, навіть якщо їх потенційний вплив незначний.

162. Поняття документального оформлення аудиту та його мета.

Документальне оформлення аудиторських послуг складається з робочої та підсумкової документації.

Згідно МСА 230 “Аудиторська документація” – це запис виконаних аудиторських процедур, отриманих доречних аудиторських доказів і висновків, яких дійшов аудитор. В МСА 230 термін “аудиторська документація” вживається для позначення робочої документації. Підсумкова документація або аудиторський файл – це одна чи кілька тек або інші носії інформації в електронній або фізичній формі, що містять записи, які становлять аудиторську документацію з завдання.

Аудитор повинен своєчасно складати аудиторську документацію в обсязі достатньому, щоб з неї можна було зрозуміти:

а) характер, час та обсяг проведених аудиторських процедур;

б) результати проведених процедур;

в) значущі питання, які виникають під час аудиту, значні професійні судження.

До робочих документів відносяться:

Основною метою документального оформлення аудиту є обґрунтування твердження в аудиторському висновку про відповідність застосованих процедур аудиторських послуг чинним нормативам, контроль за якістю проведення аудиту, допомога в процесі роботи аудитора.

До робочої документації аудитора відносять: плани і програми проведення аудиту; копії засновницьких та інших внутрішніх документів клієнта (протоколів, договорів, контрактів тощо); матеріали вивчення й оцінки систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю тощо.

Підсумкова аудиторська документація, тобто аудиторський файл повинен формуватися не пізніше 60 днів після дати аудиторського звіту. Період зберігання документації із завдання з аудиту звичайно становить не менше 5 років від дати аудиторського звіту.

162. Основні види аудиторської документації.

Всю аудиторську документацію можна поділити на робочу та підсумкову. Кожна аудиторська фірма самостійно визначає і затверджує внутрішніми розпорядчими документами перелік документації та джерела її формування, що повинні складатися на різних етапах аудиту й у наступному збиратися в остаточному аудиторському файлі з перевірки.

Залежно від етапів проведення аудиту можна навести такий перелік аудиторських документів:

• переддоговірний етап – Лист-пропозиція, Лист-зобов’язання;

• укладення договору – Договір на проведення аудиту;

• планування – Меморандум загальної стратегії аудиту, План аудиту, Програма аудиту;

• проведення аудиторських процедур – Результати проведених тестів контролю., аудиторських аналітичних процедур, пояснення управлінського персоналу тощо;

• здійснення заключних процедур – Аудиторський звіт.

Існують різні класифікації аудиторських документів, але найбільш важливою є їх поділ на поточний та постійний файли.

Робоча документація, яка зберігається у поточному файлі має забезпечити достатній рівень розкриття та деталізації процедур аудиту, необхідний для складання аудиторського висновку, підтвердження того, що аудит проводився згідно з вимогами МСА.

Постійний файл формується для:

• формування документального забезпечення інформацією підприємство, яка не змінюється на нову дату аудиту. Цим виключається необхідність повторного вивчення широкого кола питань;

• збереження даних, які стосуються вивчення тенденцій у роботі підприємства;

• підготовки інформації для нових співробітників, щоб допомогти їм ознайомитися з історією діяльності клієнта, здійсненими операціями.

162. Основні вимоги до аудиторської документації (робочих документів) аудитора.

Робочі аудиторські документи мають відповідати ряду вимог:


• документи мають бути складені в ході перевірки;

• містити достатньо повну і детальну інформацію про виконану роботу, щоб аудитор, який не брав участі в перевірці міг зрозуміти характер, обсяг, результати виконаних аудиторських процедур;

• документи повинні містити інформацію про обговорення аудитором з управлінським персоналом значущих питань;

• складаючи робочі документи, аудитор повинен враховувати не тільки інформацію, що стосується звітного періоду, який перевіряється, а й дані попереднього періоду, а також відомості, отримані після складання бухгалтерської звітності;

• документи мають відображати найсуттєвіші моменти, з яких аудитору слід висловити думку, охоплювати найважливіші напрями перевірки і завдання, поставлені й вирішені аудитором;

• давати можливість оцінити фінансову звітність згідно з установленими критеріями й ознаками;


• відображати стан і оцінку системи внутрішнього контролю на підприємстві та ступінь довіри до нього;


• фіксувати проведені аудиторські процедури з перевірки та оцінки системи бухгалтерського обліку клієнта;


• скорочення або умовні позначення, що використовуються, мають бути пояснені на початку папки робочих документів;


• слід обов'язково зазначати місце і дату складання документа, прізвище аудитора і його підпис, номер документа, порядковий номер сторінки в робочій документації;


• мають бути наведені джерела інформації та дані про походження доданих документів, що фіксують господарсько-фінансову діяльність підприємства, а також про виконані аудитором процедури.

162. Право власності та порядок зберігання аудиторської документації (робочих документів аудитора).

Після завершення аудиту робочі документи залишаються в аудитора. Робочі документи є власністю аудитора. Він має право складати довідки на основі витягів із своїх робочих документів. Однак його право власності обмежене етичними нормами та умовами конфіденційності.

Робочі документи аудитора не можуть розглядатися як частина фінансової документації клієнта. Робочі документи не можна вимагати в аудитора, за винятком тих випадків, коли це передбачено рішенням судових і слідчих органів. Вони повинні бути професійно складеними, їх оформлення повинно забезпечувати доступність для читання.

На аудитора покладається відповідальність по своєчасному завершенню формування остаточного аудиторського файлу після дати аудиторського висновку.

Завершення формування остаточного аудиторського файлу - це адміністративний процес, що не потребує виконання нових аудиторських процедур або складання нових висновків.

Достатнім строком для цього процесу, згідно МСА 230, є 60 днів від дати аудиторського звіту.

Таким чином, робочі документи аудитора складаються аудитором, є його власністю і є базою для формування поточного файлу. Поточний файл є власністю аудиторської фірми і зберігається протягом 5 років. Постійний файл формується з поточного файлу, є власністю аудиторської компанії.

162. Класифікація аудиторської документації.

Класифікація аудиторської документації, звісно, є умовною, адже ніде не прописано чіткої класифікації аудиторської документації в залежності від різних класифікаційних ознак.

Нижче подана одна з наявних на сьогоднішній день класифікацій аудиторської документації:

1. За призначенням: базова, підсумкова.

2. За часом проведення і використання: постійного використання, поточного використання.

3. За джерелами отримання: від третіх осіб, від підприємства-клієнта, складені аудитором.

4. За характером інформації: правового характеру, про керівництво і персонал підприємства, про систему бухгалтерського обліку тощо.

5. За призначенням: оглядові, інформативні, перевірочні, підтверджувальні, розрахункові, порівняльні, аналітичні.

6. За формою подання: графічні, текстові, комбіновані.

7. За технікою складання: ручні, на машинних носіях.

Слід зазначити, що для практичного використання найбільш важливим є класифікація аудиторських документів за такими ознаками як:

• за призначенням (базова, підсумкова);

• за часом ведення та використання (поточного та постійного використання).

162. Оформлення аудиторської документації, формування остаточного аудиторського файлу (аудиторського досьє).

Вимоги до оформлення аудиторської документації:

1. На першій сторінці кожного робочого документу повинно бути вказано найменування аудиторської фірми, яка провела аудит, найменування підприємства - клієнта, номер і дата укладання договору, згідно із яким здійснюється аудит;

2. Кожний робочий документ повинен мати назву.

3. Кожний робочий документ повинен мати свій номерний індекс.

4. Сторінки кожного робочого документа повинні бути пронумеровані.

5. В кінці кожного робочого документа вказується прізвище аудитора, який заповнив цей документ, проставляється його підпис і дата (або період) заповнення документу.

МСКЯ 1 вимагає, щоб фірми встановлювали політики та процедури щодо своєчасного формування остаточного аудиторського файлу (досьє). Термін формування - не більше 60 днів з дати аудиторського звіту. Формування остаточного аудиторського файлу є адміністративним процесом не пов’язаним з виконання аудиторських процедур.

Постійне досьє — це сукупність відомостей про клієнта та копії важливих документів, які визначають його діяльність. Воно використовується у всіх майбутніх перевірках, поки підприємство залишається клієнтом аудитора.

У постійному досьє міститься така інформація:

засновницька- копії статуту, засновницького договору, свідоцтва про державну реєстрація тощо;

про підприємство та його діяльність — основні види його діяльності й розміщення дочірніх підприємств і фі­лій, банківська інформація тощо;

договірні зобов’язання — копії договорів з постачальниками і покупцями;

договорів оренди, про страхування, про надання позик;

про зовнішні перевірки — копії договорів на проведення ауди­торської перевірки тощо.

162. Підсумкові документа аудитора та їх види.

Підсумкова документація складається з аудиторського висновку та документації, яка передається замовникові.

Аудиторський звіт — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), що складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить у собі висновок стосовно достовірності фінансової звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

При проведенні аудиторської перевірки може бути складена додаткова підсумкова документація, яка є додатком до аудиторського висновку. Прикладом цієї документації можуть бути зауваження та рекомендації за результатами аудиторської перевірки, звіт про експрес-огляд, експертний огляд тощо.

Додаткова документація оформлюється як додаток до аудиторського

висновку або як самостійний документ. Як додаток до аудиторського висновку додаткова підсумкова документація оформлюється, якщо аудитор у висновку посилається на неї. В іншому випадку додаткова підсумкова документація є самостійним документом. Аудитор може не посилатися у висновку на додаткову документацію в тому разі, якщо викладене в ній не настільки істотне, щоб вплинути на зміст аудиторського висновку. Зміст та форми додаткової підсумкової документації аудиту визначає сам аудитор. Додаткова підсумкова документація аудиту може оформлюватися під одною з таких назв: "Аудиторський̆ звіт", "Звіт про проведення аудиту", "Звіт про результати проведення аудиту", "Звіт про експрес-огляд", "Експертний̆ огляд", "Зауваження та рекомендації̈ за результатами аудиторської̈ перевірки", "Лист-інформування клієнта" тощо.

162. Склад і структура підсумкових документів аудитора.

Аудиторський висновок розрахований на широке коло користувачів. Його публікація є свідченням того, фінансова звітність підприємства як в цілому, так і в деталях відповідає діючому законодавству, методології ведення бухгалтерського звіту і є достовірною.  

Додаткова підсумкова документація за результатами перевірки не є обов‘язковим елементом аудиторської документації. Вона видається замовникові тільки у тому випадку, якщо аудитор вважає це необхідним, або у випадку, коли це обумовлено в договорі на проведення аудиту. Така документація за обсягом є ширшою і містить детальну інформацію про всі аспекти аудиторської перевірки та рекомендації щодо усунення виявлених недоліків.

Додаткова підсумкова документація оформляється як додаток до аудиторського висновку, якщо аудитор у висновку посилається на цю документацію, або як самостійний документ.

Термін зберігання підсумкової документації визначається, виходячи з практики аудиторської діяльності, юридичних вимог та інших додаткових міркувань. Аудитор самостійно визначає необхідний зміст та форму викладання додаткової підсумкової документації.

Вона може мати одну з таких назв: “Аудиторський звіт”( найчастіше зустрічається), “Аналітичний огляд”, “Звіт про проведення аудиту” тощо. Аудиторський звіт призначений виключно для замовника і може бути опублікований лише за його згодою.

162. Аудиторський звіт, його зміст та призначення.

Аудиторський звіт — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), що складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить у собі висновок стосовно достовірності фінансової звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Аудиторський звіт складається у письмовому вигляді.

Зміст аудиторського звіту:

1. Заголовок (вказівка на те, що цей звіт є звітом незалежного аудитора).

2. Адресат (аудиторський звіт відповідно до обставин завдання).

3. Вступний параграф (назву клієнта, підтвердження того, що фінансова звітність перевірена аудитором, назву кожного фінансового звіту, період звітів, стислий виклад суттєвих облікових політик).

4. Відповідальність управлінського персоналу за фінансову звітність (вказує, що управлінський персонал несе відповідальність за повноту та достовірність даних у фінансовій звітності).

5. Відповідальність аудитора (вказує, що аудитор несе відповідальність за висловлення думки стосовно фінансових звітів клієнта).

6. Аудиторська думка (тут безпосередньо здійснюється висловлення думки стосовно фінансової звітності).

7. Інша відповідальність аудитора щодо звітності (якщо аудитор описує іншу відповідальність в звіті, що є додатковою по відношенню до МСА).

8. Підпис аудитора.

9. Дата аудиторського звіту.

10. Адреса аудитора.

Основним призначенням аудиторського звіту є висловлення думки аудитора стосовно фінансової звітності компанії-клієнта.

162. Аудиторський звіт та його види.

Аудиторський висновок - документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні. Концептуальними основами можуть бути закони та інші нормативно-правові акти України, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, внутрішні вимоги та положення суб'єктів господарювання, інші джерела.

Аудиторський звіт може бути:

• безумовно позитивним – фінансова звітність достовірно і об’єктивно висвітлює стан господарюючого суб’єкта у всіх суттєвих аспектах;

• безумовно позитивний з пояснювальним параграфом – існує невизначеність щодо безперервності діяльності підприємства, значна невизначеність щодо майбутніх подій, значна невідповідність звіту керівництва фінансовій звітності;

• умовно-позитивний – існує не дуже суттєва незгода з обліковою політикою (неприпустимість методів обліку та недостатнє розкриття інформації), обмеження обсягів роботи (обмеження терміну роботи аудитора, неправильне ведення або відсутність облікової документації).

• Негативний звіт – існує дуже суттєва незгода з обліковою політикою (неприпустимість методів обліку та недостатнє розкриття інформації), обмеження обсягів роботи (обмеження терміну роботи аудитора, неправильне ведення або відсутність облікової документації).

Відмовлення від думки оформляється в тих випадках, коли вплив обмеження масштабу роботи аудитора є настільки істотними, що аудитор не може сформулювати свою думку про фінансову звітність, наданої для перевірки.

162. Основні елементи стандартної форми аудиторського звіту.

Зміст аудиторського звіту:

• Заголовок (вказівка на те, що цей звіт є звітом незалежного аудитора).

• Адресат (аудиторський звіт відповідно до обставин завдання).

• Вступний параграф (назву клієнта, підтвердження того, що фінансова звітність перевірена аудитором, назву кожного фінансового звіту, період звітів, стислий виклад суттєвих облікових політик).

• Відповідальність управлінського персоналу за фінансову звітність (вказує, що управлінський персонал несе відповідальність за повноту та достовірність даних у фінансовій звітності).

• Відповідальність аудитора (вказує, що аудитор несе відповідальність за висловлення думки стосовно фінансових звітів клієнта).

• Аудиторська думка (тут безпосередньо здійснюється висловлення думки стосовно фінансової звітності).

• Інша відповідальність аудитора щодо звітності (якщо аудитор описує іншу відповідальність в звіті, що є додатковою по відношенню до МСА).

• Підпис аудитора.

• Дата аудиторського звіту.

• Адреса аудитора.

• Основним призначенням аудиторського звіту є висловлення думки аудитора стосовно фінансової звітності компанії-клієнта.

162. Модифікація думки незалежного аудитора та її причини.

Модифікація аудиторського висновку – це спосіб, в який аудитор інформує користувачів про наявність суттєвих викривлень та/або невідповідностей щодо інформації, яку наведено у фінансових звітах.

Основними причинами модифікації є:

• невизначеність щодо безперервності діяльності підприємства;

• значна невизначеність щодо майбутніх подій;

• значна невідповідність звіту керівництва фінансовій звітності;

• існує незгода з обліковою політикою, а саме: неприпустимість методів обліку та недостатнє розкриття інформації;

• існує обмеження обсягів роботи, а саме: обмеження терміну роботи аудитора, неправильне ведення або відсутність облікової документації;

Коли вплив обмеження масштабу роботи аудитора є настільки істотними, що аудитор не може сформулювати свою думку про фінансову звітність, наданої для перевірки, то аудитор повинен відмовитись від висловлення думки.

162. Види аудиторських звітів.

Бувають такі види аудиторських звітів:

1. Аудиторські звіти про фінансову звітність:

• Безумовно позитивний;

• Безумовно позитивний з пояснювальним параграфом;

• Умовно позитивний

• Негативний.

1. Аудиторські висновки спеціального призначення:

• фінансові звіти складені відповідно до всеохоплюючої основи бухгалтерського обліку, іншої ніж МСФЗ (податковий метод обліку, касовий метод тощо);

• висновки стосовно компонентів фінансових звітів (окремий фінансовий звіт, сегмент фінансового звіту);

• висновки щодо відповідності контрактним угодам (проспект емісії облігацій, угода про кредитування тощо);

• висновки щодо узагальнених фінансових звітів (консолідована фінансова звітність тощо).

162. Безумовно-позитивний аудиторський звіт за стандартною формою.

Безумовно-позитивний аудиторський звіт за стандартною формою складається, коли фінансова звітність достовірно і об’єктивно висвітлює стан господарюючого суб’єкта у всіх суттєвих аспектах.

Згідно з МСА 700 безумовно-позитивна думка може висловлюватись такими формулюваннями, які є рівноцінними:

• “фінансова звітність відображає достовірно, в усіх суттєвих аспектах ..... відповідно до застосовуваної концептуальної основи фінансової звітності”;

• “фінансова звітність надає достовірну та справедливу інформацію про ..... відповідно до застосовуваної концептуальної основи фінансової звітності”.

Приклад формулювання висловлення думки аудитора в безумовно позитивному аудиторському звіті: “Фінансова звітність ТОВ “Арка” відображає достовірно, в усіх суттєвих аспектах стан активів та зобов’язань, результати діяльності та рух грошових коштів за рік що закінчився 31 грудня 2012 року відповідно до Концептуальної основи фінансової звітності затвердженої Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку”.

162. Безумовно-позитивний аудиторський звіт за модифікованою формою.

Безумовно позитивний з пояснювальним параграфом подається, коли існує невизначеність щодо безперервності діяльності підприємства, значна невизначеність щодо майбутніх подій, значна невідповідність звіту керівництва фінансовій звітності;

Тобто, безумовно-позитивний аудиторський звіт за модифікованою формою формується, коли існує нефундаментальна невпевненість.

Приклад формулювання такого звіту поданий нижче:

...У зв'язку з неможливістю перевірки фактів, які стосуються, наприклад, неучасті аудитора в інвентаризації активів, неможливості підтвердити початкові залишки в балансі з причини того, що аудит проводився іншою аудиторською фірмою, а також із причини обмеженості інформації. Ми не можемо дати висновок про вказані моменти, однак ці обмеження мають незначний вплив на фінансову звітність та на стан справ у цілому.

Ми підтверджуємо те, що, за винятком обмежень, зазначених вище (або "які викладені у додатку № 1 до аудиторського висновку"), фінансова звітність у всіх суттєвих аспектах, достовірно і повно подає фінансову інформацію про Підприємство станом на 01 січня 200х року згідно з нормативними вимогами до організації бухгалтерського обліку та звітності в Україні

162. Умовно-позитивний аудиторський звіт.

Умовно-позитивний формується, коли існує не дуже суттєва незгода з обліковою політикою (неприпустимість методів обліку та недостатнє розкриття інформації), обмеження обсягів роботи (обмеження терміну роботи аудитора, неправильне ведення або відсутність облікової документації).

Приклад формулювання думки такого звіту наведений нижче:

"...Під час проведеної аудиторської перевірки встановлено, що операції (дається перелік операцій або пишеться: "які викладені у додатку № І до аудиторського висновку") проведені з порушенням встановленого порядку. Проте зазначені невідповідності мають обмежений вплив на фінансову звітність і не змінюють загального фінансового стану підприємства. Ми підтверджуємо, що, за винятком невідповідностей, викладених у додатку № 1, фінансовий звіт в усіх суттєвих аспектах достовірно і повно подає фінансову інформацію про підприємство станом на 01 січня 200х року згідно з нормативними вимогами до організації бухгалтерського обліку та звітності в Україні".

162. Негативний аудиторський звіт

Негативний звіт подається, коли існує дуже суттєва незгода з обліковою політикою (неприпустимість методів обліку та недостатнє розкриття інформації), обмеження обсягів роботи (обмеження терміну роботи аудитора, неправильне ведення або відсутність облікової документації).

"...У результаті проведення аудиту встановлено, що за звітний період підприємством були допущені суттєві порушення і перекручення (дається перелік порушень або пишеться: "які викладені в додатку № І до цього висновку"). Допущені порушення суттєво впливають на фінансову звітність підприємства і перекручують реальний стан справ. Фінансова звітність має суттєві перекручення і недостовірно подає фінансову інформацію про Підприємство станом на 01 січня 200х року, не виконані такі вимоги до організації бухгалтерського обліку та звітності в Україні (у стислій формі дається перелік питань, стосовно яких не виконані вимоги з організації обліку, або пишеться: "з питань, які наводяться в додатку № 1"). Таким чином, дані бухгалтерського обліку і фінансової звітності не дають достовірного уявлення про дійсний стан справ на Підприємстві, що склався на 01 січня 200х року".

180. Відмова аудитора від надання аудиторського звіту.

Згідно МСА 700 (п.38) відмова від висловлення думки застосовується в разі якщо обмеження обсягу перевірки дуже значне (суттєве), внаслідок чого аудитор не може отримати достатню кількість необхідних аудиторських доказів i відповідно сформулювати обґрунтовану об'єктивну думку про фінансову звітність.

Обмеження в обсязі перевірки можуть виникати як з вини підприємства (встановлення дуже стислих термінів перевірки, незгода керівництва на надсилання запитів для підтвердження дебіторської та кредиторської заборгованості; відмова аудитору у спостереженні за проведенням інвентаризації; незадовільне ведення обліку, внаслідок чого відбувається втрата інформації), так i через об'єктивні обставини (наприклад, непередбачений вплив подальших подій).

Крім того, відмова від думки висловлюється в разі порушення умов незалежності аудитора від підприємства-клієнта. Аудитор повинен заздалегідь попередити керівника підприємства або обумовити в договорі на аудит, що існує можливість за результатами перевірки надати відмову від висловлення думки про фінансову звітність.

Перед прийняттям рішення про видачу відмови аудитор повинен дуже ретельно проаналізувати результати перевірки, впевнитися, що не існує додаткових шляхів розширення обсягу перевірки i поповнення необхідних аудиторських доказів, переконатися, що складання негативного чи безумовно-позитивного висновку за даних обставин є неможливим.

Якщо аудитор дає відмову від представлення аудиторського висновку, він говорить про неможливість на підставі наведених аргументів сформувати висновок про фінансову звітність підприємства. При цьому аудиторський висновок не складається, а пишеться лист аудитора замовнику.

180. Передача аудиторського звіту та інших підсумкових документів замовнику.

Підсумкові документи – це офіційні документи аудитора, які передаються замовнику за результатами проведення аудиту та виконання інших аудиторських послуг.

До підсумкових документів належать:

- аудиторський висновок;

- аудиторський звіт;

- звіт про проведення аудиту;

- звіт про результати проведення аудиту;

- звіт про експрес-огляд;

- експрес-огляд;

- зауваження та рекомендації за результатами аудиторської перевірки;

- лист-інформування клієнта тощо.

Замовнику може надаватися:

- аудиторський висновок;

- аудиторський звіт і аудиторський висновок;

- аудиторський звіт або інший підсумковий документ.

При обов’язковому наданні аудиторського висновку додаткова підсумкова документація не є обов’язковою і передається замовнику тільки в тому випадку, якщо аудитор вважає це необхідним або якщо це обумовлено договором на проведення аудиту.

Форму і зміст додаткової документації визначає аудитор самостійно.

Після завершення аудиту один примірник підсумкової документації (аудиторського висновку та додаткової документації) залишається в аудитора (аудиторської фірми). З урахуванням забезпечення зберігання та конфіденційності аудиторська фірма (аудитор) встановлює порядок зберігання підсумкової документації. Заборонено її вимагати або вилучати в аудитора (аудиторської фірми), за винятком випадків, передбачених законодавством.

180. Права на підсумкові документи, порядок їх зберігання.

Підсумкова документація складається з аудиторського висновку та документації, що передається замовникові перевірки.

Аудиторський висновок є обов'язковим компонентом підсумкової документації.

По закінченні аудиторської перевірки аудитор складає два підсумкові документи: звіт про результати аудиторської перевірки та аудиторський висновок.

Додаткова підсумкова документація не є обов'язковою і видається замовникові тільки в тому випадку, якщо аудитор вважає це необхідним, або у випадку, коли це обумовлено у договорі чи додатковій угоді між аудитором та клієнтом.

Після завершення аудиту щонайменше один примірник всієї підсумкової документації (аудиторського висновку та додаткової документації) залишається у аудитора (аудиторської фірми).

Порядок зберігання підсумкової документації встановлюється аудиторською фірмою з урахуванням забезпечення вимог зберігання та конфіденційності. Підсумкову документацію не можна вимагати або вилучати в аудитора (аудиторської фірми) за винятком випадків, передбачених чинним законодавством. Термін зберігання підсумкової документації визначається, виходячи з практики аудиторської діяльності, юридичних вимог та інших додаткових міркувань.

180. Інформаційне забезпечення аудиту фінансової звітності.

Регламентується МСА 200, 300. Інформаційне забезпечення аудиту – систематизована сукупність достатньої і доречної інфо, яка може бути використана в процесі аудиту для досягнення поставленої мети і вирішення завдань: –законодавче, -нормативно-довідкове, -організаційне, -договірне, -спеціалізовані методичні та розпорядчі матеріали підприємства, -фін інфо попередніх і поточних періодів та інфо перспективнго характеру. Класифікація інфо,яка викорстовується аудитором за її джерелами: БО, оперативний, статистичний, статутні документи, планові дані, документація попередніх перевірок, матеріали інвентаризації активів і пасивів, ін дані (свідоцтво про держ реєстрацію, доки повязані з приватизацією, реструктуризацією, перевірок з боку банків, бланки суворої звітності...).

Проф Білуха пропонує таку класифікацію: -законодавча - закони і постанови, які прийняла Верховна Рада України, Укази Президента України, постанови уряду та інші законодавчі акти, що регулюють питання господарської діяльності суб'єктів аудиторського контролю; -планова - з перспективних і поточних планів, які розробляють безпосередньо на суб'єкті аудиторського контролю. (бюджети реалізації і витрат, прибутків та ін.); -технологічна - відомості про технологію виробництва, технічні й технологічні умови експлуатації обладнання і технологічних ліній, технічні умови якості та ін (технічна і проектно-технологічна документація, паспорти та ін.); - організаційно-управлінська - установчі документи суб'єкта аудиторського контролю, накази і розпорядження керівника, посадові інструкції та ін.; - фактографічна інформація характеризує об'єкти аудиту на основі даних, що відображені у первинних документах, облікових регістрах, бухгалтерській і статистичній звітності.

180. Твердження, на яких побудовано фінансову звітність та які використовує аудитор в якості критеріїв її оцінки.

Критерії достовірності фін звітності:

1) якісні (застос проф. судження щодо визнач суттєвості виявл відхилень)

2) кількісні (аудитор оцінює чи перевищ окремо або заг сумі виявлені відхилення кількісного критерію)

МСА 500 «Аудиторські докази» поділяє твердження, щодо яких збираються аудиторські докази, на три категорії.

1) твердження щодо класів, операцій та подій за період, що звітується (міститься інфо у звіті про фінансові результати):

* настання (факти, які відбулися за певний період)

* повнота (відобр всі опер та події)

* точність (правильність відобр)

* закриття реєстрів

* класифікація (операцій та події відобр на певних рахунках)

2) твердження про залишки на рахунках на кінець періоду (міст інфо у балансі):

* існування (активи, зобов’язання та частки участі в капіталі існують)

* права і зобов’язання (підприємство утримує чи контролює права на активи, зобов’язання є зобов’язаннями підприємства)

* повнота (відображені всі активи, зобов’язання та частки участі у капіталі, які мають бути відображені у звітності)

* оцінка вартості та розподіл (активи, зобов’язання та частки участі у капіталі включені у фінансові звіти у відповідних сумах і будь-які остаточні коригування оцінки вартості та розподілу відображені у звітності відповідним чином)

3) твердження про подання та розкриття інформації (міст інфо у примітках):

* настання, права та обов’язки (події, операції та інші питання, інформація про які розкрита, відбулися та стосуються підприємства)

* повнота (включено розкриття всієї інформації, яка має бути включеною у фінансові звіти)

* класифікація та зрозумілість (фінансова інформація подана та визначена відповідним чином і розкриття інформації чітко сформульоване)

* точність та оцінка вартості (фінансова та інша інформація розкрита достовірно і у відповідних сумах)

180. Підсумкові документи аудитора при виконанні завдань з аудиту спеціального призначення, інших видів аудиту та аудиторських послуг.

Згідно з МСА 800 "Аудиторський висновок при ви­конанні завдань з аудиту спеціального призначення". Аудиторські висновки з аудиту спеціального призначення бувають таких видів:

o аудиторські висновки про перевірку фінансових звітів, складених відповідно до всеохоплюючої основи бухгалтерського обліку, іншої, ніж міжнародні чи національні стандарти бухгалтерського обліку;

o аудиторські висновки про перевірку конкретних рахунків, елементів рахунків або статей у фінансовому звіті;

o аудиторські висновки з виконання контрактних угод;

o аудиторські висновки про перевірку узагальнених фінансових звітів.

Результатом надання супутніх аудиторських послуг аудиторської фірми є документально оформлені розрахунки, консультації, документи (первинні документи, регістри обліку, звітність, довідки тощо). Аудиторська фірма може оформити додатково письмову інформацію керівництву господарюючого суб'єкта за результатами надання супутніх аудиту послуг.

Супутні аудиторські послуги:

* послуги експерта - Експерт надає результати своєї роботи письмово у вигляді висновку (звіту, розрахунку тощо)

* ведення бух обліку - складені аудитором облікові регістри та звітність, які передбачені формою ведення обліку у господарюючого суб'єкта і договором про надання супутніх аудиту послуг

* відновлення бух обліку - оформлення облікових регістрів на підставі наявної первинної документації або інформації, отриманої від третіх осіб.

* організація бух обліку - розробляє Наказ про облікову політику, форми первинних документів, складає графік документообороту відповідно до операцій, які підприємство планує здійснювати, обирає найбільш ефективну форму ведення обліку, здійснює підбір облікового персоналу, розробляє відповідні посадові інструкції тощо.

* складання бух (фін) звітності - Підготовлена аудитором фінансова звітність

* Захист бухгалтерської та податкової звітності в ДПС - Письмовий висновок або виступ аудитора в господарському суді

* Удосконалення (модернізація) діючої системи обліку – документи, що розроблені в ході удосконалення системи обліку в цілому та окремих її елементів (Наказ про облікову політику, графік документообороту, посадові інструкції бухгалтерів тощо)

* Проведення економічного та фінансового аналізу - підготовка висновку або звіту з відповідними аналітичними таблицями, розрахунками тощо

* Консультаційні послуги - розроблені вказівки, практичні рекомендації, розробка нових проектів побудови системи оподаткування господарюючого суб'єкта, внесення рекомендацій з адаптації елементів і регістрів бухгалтерського обліку до обраної концепції управління податками тощо

* Проведення семінарів, курсів, підвищення кваліфікації облікового персоналу підприємства - Підготовка матеріалів з методичного забезпечення осіб, що навчаються (наприклад, методичні вказівки, рекомендації, посібники тощо)

* Видання методичних посібників з бухгалтерського обліку, оподаткування аналізу, аудиту - друковані видання (методичні посібники, підручники, вказівки тощо)

* Автоматизація бухгалтерського обліку - звіт з описом усіх виконаних робіт і наданих рекомендацій

180. Фінансова звітність підприємств як об’єкт аудиту.

Згідно НПСБО 1 «Загальні вимоги до фін звітності», фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

До об'єктів аудиту фінансової звітності відносять форми звітності, які встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-14. Згідно НПСБО 1 «Загальні вимоги до фін звітності» фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

Баланс (звіт про фінансовий стан) - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) - звіт про доходи, витрати, фінансові результати та сукупний дохід.

Звіт про рух грошових коштів - звіт, який відображає надходження і вибуття грошових коштів протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Звіт про власний капітал - звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Примітки до фінансової звітності - сукупність показників і пояснень, які забезпечують деталізацію і обґрунтованість статей фінансової звітності, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності.

180. Мета та завдання аудиту фінансової звітності.

Згідно міжнародного стандарту 200 «Мета та загальні принципи аудиту фінансових звітів»: Мета аудиту фінансових звітів полягає в наданні аудиторові можливості висловити думку про те, чи складені фінансові звіти в усіх суттєвих аспектах відповідно до застосованої концептуальної основи фінансової звітності. За результатами аудиту складається аудиторський висновок про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання.

Завданнями аудиту фінансової звітності є:

— дослідити достовірність та відповідність записів звітності даним Головної книги та регістрів аналітичного обліку;

— прослідкувати за своєчасністю подання бухгалтерської звітності до відповідних державних органів;

— вивчити взаємоузгодженність показників звітності підприємства;

— порівняти дані річної фінансової звітності з даними квартальної і поточної звітності;

— оцінити можливість постійного функціонування підприємства;

— оцінити вплив подій що відбулися, на фінансову звітність та їх відображення в звітності.

180. Поняття аудиту господарських циклів підприємства.

В міжнародній практиці аудиту виділяють два підходи до організації процесу аудиту – пооб’єктний (традиційний) та циклічний (за циклами господарських операцій).

Аудит за циклами господарських операцій (циклічний підхід) характеризується тим, що сегментами аудиту є цикли господарських операцій. Ідея організації аудиторської перевірки за циклами господарських операцій полягає в тому, що групуються рахунки, пов’язані операціями.

Основними циклами, на прикладі яких у літературі зазвичай розглядають застосування аудиторських процедур, є цикл отримання доходів та реалізації продукції (робіт, послуг), цикл закупівлі та витрат , цикл виробництва та фінансово-інвестиційний цикл .

Цикл отримання доходів охоплює такі операції: прийняття замовлення, надання кредитів, поставка товарів та послуг, оформлення рахунків покупцям , отримання грошей від продажу продукції.

Цикл придбання – господарські операції з купівлі і заготівлі виробничих запасів в обмін на зобов'язання перед постачальниками, з розміщення замовлень, зі сплати грошових коштів чи оплати готівкою.

Цикл виробництва – сукупність господарських операцій з планування і контролю виробництва, планування і контролю виробничих запасів виробничого споживання засобів праці, предметів праці і власне праці з метою виготовлення і випуску готової продукції .

До операцій фінансово-виробничого циклу належать господарські операції з реалізації інвесторам акцій, облігацій, векселів; оголошення розміру дивідендів; інвестування коштів в цінні папери чи в статутні фонди інших підприємств; виплата відсотків за користування кредитами; отримання дивідендів та відсотків.

180. Методика аудиту операцій циклу придбання (постачання).

У цьому циклі підприємство отримує виробничі запаси, витрачає грошові кошти, працю і виникають кредиторські зобов’язання перед постачальниками та підрядниками.

Аудиторськими доказами циклу є:

*внутрішня фінансова звітність керівництва підприємства та його підрозділів;

*фінансова звітність підприємства, призначена для зовнішніх користувачів;

*первинні документи на оприбуткування запасів;

*нарахування оплати праці працівникам;

*перерахування грошових коштів постачальникам;

*регістри бухгалтерського обліку;

*відповіді постачальників на запити аудиторів;

*комерційні публікації (про ціни ринку, наприклад);

*інструкції посадових осіб, у тому числі внутрішніх контролерів та ін.

Професійна майстерність аудитора залежить від знання системи розрахунків, маркетингової справи, розуміння процесу. З точки зору процедур контролю цикл закупок можна поділити на три основні типові частини: купівля товарів і послуг; оплата товарів і послуг; повернення товарів постачальнику. Контролюючи купівлю, аудитор повинен впевнитися, що всі угоди з постачальником санкціоновані і зареєстровані (вибірково перевіряють наявність санкцій на документах-замовленнях та записів у реєстрах цих документів). Типовим порушенням можуть бути дії з закупівлі товарів в обхід відділу закупок чи іншої спеціальної служби.

Наступним контрольним моментом є перевірка повноти, своєчасності та правильності оприбуткування окремих товарів, а також дотримання всіх необхідних для цього процедур приймання товару по кількості, якості, оформлення претензій у разі порушення угоди, заповнення прибуткових документів або оформлення спеціальних звітів чи записів на рахунках-фактурах.

У разі повернення товарів постачальнику треба зіставити кількість товару, його ціну, які є в товарному документі, з відповідними даними платіжного документа.

Закінчується перевірка циклу операцій із закупівлі перевіркою записів на рахунках БО.

180. Методика аудиту операцій виробничого циклу та здійснення витрат.

При проведенні аудиту виробничого циклу аудитор встановлює якість здійснення внутрішнього контролю на даному циклі. Перевіряється, чи здійснювалась на підприємстві арифметична перевірка, проведення звіряння розрахунків; вивчається організація документообігу, проведення інвентаризацій, розподіл повноважень та відповідальності, здійснення виробничого обліку та підготовка звітності. Аудитор знайомиться із особливостями технологічного процесу, встановлює ділянки процесу, що здійснюють значний вплив на виникнення втрат, вихід та якість продукції; особлива увага приділяється аналізу організаційно-технічного рівня виробництва; вивчається стан нормативного господарства, порядок встановлення цін на сировину, матеріали та готову продукцію, діючи стандарти на готові вироби тощо.

При проведенні операцій з обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості готової продукції аудитором виконуються наступні основні аудиторські роботи:

*аналіз тотожності показників фінансової звітності та регістрів бухгалтерського обліку стосовно формування витрат;

*перевірка організації аналітичного обліку витрат на виробництво та управлінського обліку, перевіряється правильність записів на рахунках 23, 25, 26, а також на рахунках класів 8 та 9;

*перевірка якості оформлення первинних документів, правильності оцінки та своєчасності включення виробничих витрат до собівартості;

*перевірка обґрунтування групування витрат за місцями їх виникнення (виробництва, цехи, дільниці, центри відповідальності тощо);

*аудит витрат допоміжного виробництва, загальновиробничих, адміністративних витрат;

*аудит правильності формування валових витрат для сплати податку на прибуток підприємств;

*перевірка якості інвентаризації незавершеного виробництва та їх відповідність обліковій політиці; перевірка правильності обліку витрат майбутніх періодів та своєчасності їх списання на витрати; перевірка документального оформлення браку у виробництві та правомірність списання втрат від браку;

*здійснення детальних процедур перевірки виробничого циклу: витрат, що включаються до собівартості на підставі лімітів, норм, тарифів; правильність віднесення сум зносу (амортизації) необоротних активів, правильність документального оформлення та включення до собівартості нарахованої заробітної плати; вибіркова перевірка інших статей витрат у відповідності до номенклатури галузевих інструкцій (положень) з формування собівартості продукції;

*проведення аналітичних операцій, зокрема, аналіз собівартості продукції та розрахунок основних факторів, що впливають на показник.

180. Методика аудиту циклу реалізації та отримання доходів.

Цикл отримання доходів від продажу — це певна послідовність окремих стадій, більшість з яких має бути у сфері внутрішнього контролю.

Внутрішній контроль за процесом має встановити, що:

*продаж товарів був санкціонований і відбувся з прийнятними кредитними ризиками;

*на всі види відвантажених товарів оформлені правильні рахунки-фактури;

*усі виписані рахунки-фактури правильно відображені в Головній книзі;

*повернення товарів покупцем та виправлення помилок при розрахунках з покупцями у *належний спосіб узяті на облік та під контроль;

*отримані за товари кошти контролюються і відображаються на відповідних рахунках;

*ведеться контроль за дебіторською заборгованістю покупців.

Аудитор на етапі попереднього огляду оцінює ефективність внутрішнього контролю, визначає сильні і слабкі місця.

Для подальшої перевірки визначаються джерела доказів (накладні на випуск продукції, банківські документи, угоди з покупцями, регістри обліку та ін.), аудиторські процедури залежно від розміру визначеного попередньо ризику. У процесі огляду робочі документи аудитора набувають вигляду опису, блоку-схеми, переліку запитань. Процес продажу може бути оформлений багатьма документами клієнта. Тому аудитори застосовують вибірковий метод.

Аудитор також перевіряє, чи збігаються суми, відображені в рахунках-фактурах, у тому числі ПДВ, із сумами, зазначеними в договорах, накладних на відпуск, бухгалтерських рахунках.

180. Методика аудиту операцій фінансово-інвестиційного циклу.

Операції фінансово-інвестиційного циклу зазвичай нечисленні, але дуже важливі у вартісному вираженні. Аудитори, як правило, не оцінюють окремо система внутрішньогосподарського контролю, як це робиться для операцій з отримання грошових коштів та придбання матеріальних цінностей. Кожна операція фінансових вкладень повинна досліджуватися і оцінюватися окремо.

Проводячи аудиторську перевірку, аудитор в першу чергу повинен встановити правильність класифікації фінансових вкладень в даній організації. Від цього в якійсь мірі залежать правильність організації обліку цих вкладень і достовірність бухгалтерської звітності. Так, в залежності від їх цільового призначення фінансові вкладення поділяються на: - Паї та акції; - Боргові цінні папери (облігації, фінансові векселі та ін); - Надані позики (короткострокові, довгострокові); - Вклади за договором простого товариства.

Приступаючи до аудиту фінансових вкладень, аудитору необхідно визначити основні джерела інформації, якими можуть бути документи прийому-передачі цінних паперів; документи прийому-передачі внесків у спільну діяльність; свідоцтва на суми здійснених внесків в інші підприємства; виписки банку; договору купівлі продажу цінних паперів; договору застави цінних паперів; ощадні сертифікати; договору на депозитний внесок; інвентаризаційні описи цінних паперів і бланків суворої звітності та ін..

Аудиторська перевірка організації фінансових вкладень повинна проводитися з точки зору п'яти напрямків аудиту: існування або виникнення, повноти, оцінки, прав і зобов'язань, подання та розкриття. Ці п'ять великих напрямів відображають погляди керівництва економічного суб'єкта втілені у його фінансовій політиці. Виходячи з цього аудитори відмічають питання, які повинні бути досліджені всебічно, компетентно і доказово.

180. Мета, завдання та джерела інформації аудиту основних засобів.

Мета аудиту ОЗ: висловлення думки про достовірність інфо в усіх суттєвих аспектах про ОЗ у фін звітності, примітках до неї та відповідності її підготовки, подання і розкриття законодавчим та нормативним вимогам.

Завдання аудиту ОЗ:

* перевірка реальності існування ОЗ на визначену дату та права власності на них

* перевірка правильності визнання ОЗ

* перевірка правильності докум оформлення надходження, використання та вибуття ОЗ

* перевірка правильності нарахування зносу

* перевірка правильності відображення в БО операцій з ОЗ

* перевірка правильності і достовірності подання та розкриття інфо про ОЗ у фін звітності

Інфо забезпечення аудиту ОЗ:

1) постійні масиви інфо (дискретні) – законодавчі акти та нормативні документи

2) індивідуальні масиви інфо: * документація з питань підприємницької діяльності та обліку і аудиту ОЗ зокрема

* установчі документи суб’єктів гос-ння

* внутрішні нормативні документи

* накази керівництва (Наказ про облікову політику тощо)

* документи вищих органів управління суб’єкта гос-ння

* документи зі спорудження, надходження (в т.ч. від засновників), придбання, вибуття ОЗ та ін. первинні документи

* бух регістри

* документи фін звітності

* документи служби внутр. контролю або аудиту

* документи перевірок, ревізій, держ органами

* документи попередніх аудиторських перевірок

* документи одержані від 3х осіб

180. Мета, завдання та джерела інформації аудиту нематеріальних активів.

Мета аудиту НМА: висловлення думки про достовірність інфо в усіх суттєвих аспектах про НМА у фін звітності, примітках до неї та відповідності її підготовки, подання і розкриття законодавчим та нормативним вимогам.

Завдання аудиту НМА:

* перевірка реальності існування НМА на визначену дату та права власності на них

* перевірка правильності визнання НМА

* перевірка правильності докум оформлення надходження, використання та вибуття НМА

* перевірка правильності нарахування зносу

* перевірка правильності відображення в БО операцій з НМА

* перевірка правильності і достовірності подання та розкриття інфо про НМА у фін звітності

Інфо забезпечення аудиту НМА:

1) постійні масиви інфо (дискретні) – законодавчі акти та нормативні документи

2) індивідуальні масиви інфо: * документація з питань підприємницької діяльності та обліку і аудиту НМА зокрема

* установчі документи суб’єктів гос-ння

* внутрішні нормативні документи

* накази керівництва (Наказ про облікову політику тощо)

* документи вищих органів управління суб’єкта гос-ння

* документи зі створення, надходження (в т.ч. від засновників), придбання, вибуття ОЗ та ін. первинні документи

* бух регістри

* документи фін звітності

* документи служби внутр. контролю або аудиту

* документи перевірок, ревізій, держ органами

* документи попередніх аудиторських перевірок

* документи одержані від 3х осіб

180. Мета, завдання та джерела інформації аудиту довгострокових фінансових інвестицій.

Мета аудиту довгостр ФІ: висловлення думки про достовірність інфо в усіх суттєвих аспектах про довгостр ФІ у фін звітності, примітках до неї та відповідності її підготовки, подання і розкриття законодавчим та нормативним вимогам.

Завдання аудиту довгостр ФІ:

* перевірка реальності існування довгостр ФІ на визначену дату

* перевірка правильності визнання довгостр ФІ

* перевірка правильності докум оформлення операцій із довгостр ФІ

* перевірка правильності відображення в БО операцій з довгостр ФІ

* перевірка правильності і достовірності подання та розкриття інфо про довгостр ФІ у фін звітності

Інфо забезпечення аудиту довгостр ФІ:

1) постійні масиви інфо (дискретні) – законодавчі акти та нормативні документи

2) індивідуальні масиви інфо: * документація з питань підприємницької діяльності та обліку і аудиту довгостр ФІ зокрема

* установчі документи суб’єктів гос-ння

* внутрішні нормативні документи

* накази керівництва (Наказ про облікову політику тощо)

* документи вищих органів управління суб’єкта гос-ння

* первинні документи довгостр ФІ

* бух регістри

* документи фін звітності

* документи служби внутр. контролю або аудиту

* документи перевірок, ревізій, держ органами

* документи попередніх аудиторських перевірок

* документи одержані від 3х осіб

180. Мета, завдання та джерела інформації аудиту виробничих запасів.

Метою проведення аудиту запасів є висловлення аудитором думки про: достовірність первинних даних бухгалтерського обліку щодо фактичної наявності та руху запасів; повноту та правильність відображення первинних даних з обліку запасів у зведених регістрах; правильність ведення обліку запасів відповідно до законодавчих та нормативних актів, облікової політики; достовірність відображення залишку запасів у звітності.

Завдання аудиту ВЗ:

– перевірка наявності та порядку зберігання товарно-матеріальних цінностей;

– перевірка забезпечення контролю за збереженням запасів на всіх етапах їх руху та зберігання;

– перевірка правильності та своєчасності документального відображення операцій із надходження,відпуску та внутрішнього переміщення запасів;

– перевірка правильності визначення первісної вартості запасів та відповідності її обліковій політиці та П(С)БО;

– перевірка дотримання норм витрачання запасів для здійснення господарської діяльності та порядку обліку витрачання запасів у виробництві;

– перевірка додержання підприємством встановлених норм списання;

– перевірка дотримання підприємством податкового законодавства по операціях, пов'язаних із формуванням собівартості продукції;

– перевірка правильності відображення в обліку руху МШП;

– перевірка переоцінки та уцінки товарно-матеріальних цінностей;

– оцінка якості проведених інвентаризацій запасів;

– встановлення законності дій, пов'язаних із рухом виробничих запасів, та відсутності суттєвих порушень і помилок у бухгалтерському обліку та звітності.

Інфо забезпечення аудиту ВЗ:

1. Внутрішні нормативні та загальні документи клієнта.

2. Облікову політику клієнта з питань обліку виробничих запасів.

3. Договори з матеріально-відповідальними особами.

4. Договори з контрагентами.

5. Документацію суб'єктів внутрішнього контролю з питань контролю за раціональним використанням та збереженням виробничих запасів.

6. Первинні документи та реєстри обліку по рахунках, призначених для ведення бухгалтерського обліку виробничих запасів.

7. Регістри зведеного синтетичного обліку (Головна книга), оперативну, статистичну та фінансову звітність.

8. Інші документи, що відображають факти господарської діяльності, пов'язані з придбанням та списанням виробничих запасів.

9. Місця зберігання виробничих запасів, включаючи ваговимірні пристрої.

10. Технологічний процес виробництва.

180. Мета, завдання та джерела інформації аудиту незавершеного виробництва.

Мета аудиту НЗВ: висловлення думки про достовірність інфо в усіх суттєвих аспектах про НЗВ у фін звітності, примітках до неї та відповідності її підготовки, подання і розкриття законодавчим та нормативним вимогам.

Завдання аудиту НЗВ:* перевірка реальності існування НЗВ на визначену дату * перевірка правильності визнання НЗВ* перевірка правильності докум оформлення НЗВ* перевірка правильності відображення в БО операцій з НЗВ* перевірка правильності і достовірності подання та розкриття інфо про НЗВ у фін звітності

Інфо забезпечення аудиту НЗВ:

1) постійні масиви інфо (дискретні) – законодавчі акти та нормативні документи

2) індивідуальні масиви інфо: * документація з питань підприємницької діяльності та обліку і аудиту НЗВ зокрема* установчі документи суб’єктів гос-ння* внутрішні нормативні документи* накази керівництва (Наказ про облікову політику тощо)* документи вищих органів управління суб’єкта гос-ння* первинні документи із НЗВ* бух регістри* документи фін звітності* документи служби внутр. контролю або аудиту* документи перевірок, ревізій, держ органами * документи попередніх аудиторських перевірок* документи одержані від 3х осіб

198. Мета, завдання та джерела інформації аудиту витрат виробництва.

Аудит витрат виробництва є обов’язковим елементом контролю за величиною витрат, достовірністю, повнотою, своєчасністю їх відображення в облікових регістрах та фінансовій звітності підприємства.

Метою аудиту витрат є перевірка обґрунтованості формування і правильності обліку витрат виробництва, від яких у кінцевому підсумку залежить рівень достовірності фінансового результату від реалізації виробленої продукції. Перевіряючи витрати, треба документально підтвердити правильність розрахунку собівартості продукції (робіт, послуг), оскільки собівартість продукції - один з найважливіших облікових показників, що дає змогу оцінити ефективність використання в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) матеріальних і трудових витрат, рентабельність, прибутковість і фінансову стійкість підприємства.

Завданнями аудиту операцій з витратами є:

- встановлення правильності документального оформлення накопичення та списання витрат;

- перевірка правильності ведення операцій з втратами та наступного включення їх до собівартості продукції (робіт, послуг) відповідно до прийнятого на підприємстві методу операцій з витратами та калькулювання;

- підтвердження обґрунтованості обраного методу калькулювання;

- підтвердження правильності методу розподілу непрямих витрат, що використовується і закріплений в наказі про облікову політику;

- перевірка правильності та обґрунтованості планування розміру прямих витрат, які включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), визначення кошторисних ставок розподілу накладних витрат;

- оцінка правильності формування собівартості продукції (робіт, послуг) по об’єктах калькулювання;

- вивчення правильності накопичення, розподілу та списання загальновиробничих витрат;

- перевірка правильності відображення адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат тощо.

Проводячи аудит витрат, необхідно керуватися П(с)БО 16 «Витрати», у якому визначені такі терміни, як елемент витрат, напрями витрат, нормальна потужність, об'єкт витрат, визнання витрат, склад витрат та розкриття інформації про витрати у примітках до фінансової звітності, та іншими нормативними актами.

Джерелами даних для аудиту витрат є:

1)наказ про облікову політику;

2)внутрішні нормативні документи стосовно формування та

визначення витрат за їх видами;

3)первинні документи з обліку витрат (накладні, вимоги, лімітно-забірні картки, акти, інвентаризаційні документи, наряди, змінні рапорти, калькуляції, розрахункові відомості);

4)облікові регістри аналітичного і синтетичного обліку витрат (журнали та відомості рахунків класів 2, 8 і 9);

5)фінансова звітність та примітки до неї;

6)інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, ірозрахунків.

Джерелами інформації для формування аудиторських доказів у процесі аудиту витрат є також регістри бухгалтерського обліку: відомості про витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), картки за замовленнями, розрахункові таблиці (розподілу заробітної плати, відрахувань на соціальні потреби, послуг допоміжних виробництв, розрахунку амортизації основних засобів, зносу МШП), відомості розподілу загальновиробничих витрат, відомість зведеного обліку витрат на виробництво

198. Мета, завдання та джерела інформації аудиту товарів.

Збільшення обсягів виробництва та насичення ринку товарами з платоспроможним попитом є одним з найважливіших завдань усіх галузей господарства України на етапі реформування економіки. Тому основним завданням контролю у сучасних умовах є активний вплив на процеси виробництва з метою забезпечення споживачів високоякісними товарами (роботами, послугами).

Основними завданнями аудиторської перевірки т-варів є встановлення:

• відповідності аналітичного обліку на рахунку 28 «Товари» даним синтетичного обліку;

• повноти і правильності відображення в обліку покупних товарів (за цінами придбання, за продажною вартістю);

• дотримання порядку визначення торгівельних націнок;

• відповідності даних товарно-матеріальних звітів на складах та роздрібній мережі кредитовому обороту на рахунку 63 «Розрахун-ки з постачальниками та підрядниками» (в частині оприбуткування товарно-матеріальних цінностей) у кожному звітному періоді;

• правильності відображення в податковому обліку операцій із придбання товарів;

• правильності відображення в податковому обліку сум при-росту (убутку) балансової вартості покупних товарів;

• правильності визначення зобов’язань перед бюджетом з ПДВ та своєчасності розрахунків.

Основним аспектом перевірки є повнота та правильність відображення в бухгалтерському обліку оприбуткування покупних товарів. Останні мають оприбутковуватися і обліковуватися на рахунках бухгалтерського обліку в цінах придбання.

У процесі аудиту товарів за продажними цінами необхідно встановити:

• повноту оприбуткування товарів за первісною вартістю;

• правильність відображення торгівельної націнки;

• дотримання порядку розрахунку середнього процента торгі-вельних націнок;

• правильність визначення собівартості реалізованих товарів;

• правильність розрахунку ПДВ та своєчасність перерахунку до бюджету.

Основними джерелами інформації аудиту товарів є:

• акти здавання-приймання, здавальні накладні, накладні;

• вантажні декларації, рахунки-фактури, митні декларації;

• матеріали інвентаризацій;

• картки складського обліку, сортові оборотні відомості;

• картки кількісно-сумового обліку, матеріальні звіти;

• оборотні відомості (у розрізі матеріально відповідальних

• осіб і номенклатурних номерів);

• журнали реєстрації доручень;

• відомості аналітичного обліку з покупцями та замовниками;

• журнал-ордер № 5;

• головні книги;

• баланси підприємства та форми звітності.

198. Мета, завдання та джерела інформації аудиту дебіторської заборгованості

Мета аудиту дебіторської заборгованості — установлення достовірності первинних даних щодо їх формування, повноти і своєчасності відображення інформації у зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення їх обліку відповідно до нормативних документів та облікової політики, достовірності відображення у звітності підприємства. Відповідно до МСА 200 "Ціль і основні принципи аудиту фінансової звітності" мета також полягає у висловленні аудитором незалежно? професійної думки щодо правильності відображення у звітності підприємства інформації про дебіторську заборгованість.

Основні завдання аудиту:

• встановити дотримання вимог діючого законодавства щодо розрахунків з дебіторами;

• встановити законність виникнення дебіторської заборгованості підприємства;

• перевірка реальності існування дебіторської заборгованості на певну дату;

• перевірити своєчасність погашення заборгованості;

• установлення причин і строків утворення заборгованості

• оцінити правильність синтетичного і аналітичного обліку розрахунків з дебіторами;

• перевірити наявність і правильність оформлення первинних документів що підтверджують факт виникнення чи погашення дебіторської заборгованості;

• перевірити правильність оцінки дебіторської заборгованості та розрахунку величини резерву сумнівних боргів;

• встановити правильність класифікації дебіторської заборгованості та дотримання в обліку інших вимог П (С)БО № 10 "Дебіторська заборгованість";

• перевірити правильність списання заборгованості, строк позовної давності по якій минув;

• встановити доцільність заходів, ужитих підприємством щодо ліквідації причин, які спричинили прострочену заборгованість;

• перевірити дотримання законодавства за розрахунками з підзвітними особами та правильність відображення їх в обліку;

• визначити достовірність показників фінансової звітності відносно дебіторської заборгованості і розкриття необхідної інформації у Примітках до річної фінансової звітності.

Об'єктами аудиту є операції за розрахунками з покупцями і замовниками; авансами, що надійшли на підприємство; претензіями і відшкодуваннями матеріального збитку; розрахунками з підзвітними особами підприємства тощо.

Джерелами інформації аудиту дебіторської заборгованості є:

1) вимоги нормативних документів щодо обліку дебіторської заборгованості

2) наказ про облікову політику підприємства;

3) первинні документи (рахунки-фактури, накладні, касові документи, виписки банку тощо);

4) договори на поставку продукції, надання послуг тощо;

5) регістри синтетичного і аналітичного обліку розрахунків з дебіторами;

6) фінансова звітність і примітки до неї (Баланс ф.1. Звіт про фінансові результати ф.2, Звіт про рух грошових коштів ф.З, Примітки до річної фінансової звітності ф.5);

7) відповіді на запити аудитора;

8) інформація одержана в ході аудиторської перевірки;

9) аудиторські висновки, акти ревізій та інші документи, що узагальнюють результати контролю;

10) документи претензійно-позовних справ.