51. Внутрішньо-фірмові нормативні документи суб’єктів аудиторської діяльності

Важлива роль належить і внутрішньофірмовим стандартам аудиту, що розробляються та затверджуються конкретною аудиторською фірмою і потребують дотримання працівниками аудиторської фірми. Внутрішньофірмові стандарти аудиту — це сукупність способів, принципів, методів та прийомів, що розробляються та використовуються аудиторською фірмою для надання аудиторських послуг, та порядок документального оформлення результатів перевірки. Ще одним з основних напрямів підвищення якості аудиту є розробка внутрішньо-фірмових методик аудиту, робочої документації тощо, оформлення у вигляді внутрішньо-фірмових стандартів .Крім норм і нормативів аудиту, аудиторські фірми можуть створювати власні внутрішньо фірмові аудиторські стандарти. Ці стандарти не повинні заперечувати норм і нормативів аудиту, а лише їх доповнювати, конкретизувати, уточнювати внутрішньо фірмові аудиторські стандарти мають бити апробовані в процесі аудиторської діяльності, щоб не доводилося їх потім часто змінювати.Такі стандарти є індивідуальними для кожної аудиторської фірми і розробляються з метою вдосконалення організації праці аудиторів, контролю за виконанням проведених процедур, підвищення якості надання аудиторських послуг та репутації діяльності аудиторської фірми.

52. Відповідальність управлінського персоналу щодо підготовки та подання фін.Звітності.

Тим часом як аудитор несе відповідальність за формування та висловлення думки стосовно фінансових звітів, відповідальність за складання та подання фінансових звітів згідно зі застосовною концептуальною основою фінансової звітності є відповідальністю управлінського персоналу суб'єкта господарювання при здійсненні нагляду особами, яким довірено найвище управління. Аудит фінансових звітів не позбавляє управлінський персонал або найвищий управлінський персонал від їхньої відповідальності. 34. Термін "фінансові звіти" означає структуроване подання фінансової інформації, до складу якої зазвичай входять примітки, що додаються, зроблені на основі облікових записів та призначені для інформування про економічні ресурси або зобов'язання суб'єкта господарювання на певну дату або про. зміни в них протягом періоду часу відповідно до концептуальної основи фінансової звітності . Залежно від законодавчої бази в конкретній юрисдикції можуть бути доречними інші терміни. Управлінський персонал несе відповідальність за визначення концептуальної основи фінансової звітності, яку слід застосовувати для складання та подання фінансових звітів. Управлінський персонал відповідає також за складання та подання фінансових звітів відповідно до застосовної концептуальної основи фінансової . звітності Відповідальність управлінського персоналу включає: - розробку, впровадження та здійснення внутрішнього контролю складання та подання фінансових звітів, що не містять суттєвого викривлення внаслідок шахрайства або помилок; - вибір та застосування відповідних облікових політик; - здійснення попередніх облікових оцінок, які є обгрунтованими за обставин.

53. Відповідальність суб'єктів аудиторської діяльності.

Відносини між аудиторською фірмою (аудитором) і клієнтом регулюються нормами цивільного законодавства. У відповідності зі ст. 25 Закону України "Про аудиторську діяльність" за неналежне виконання своїх зобов'язань аудитор несе цивільну відповідальність, яка передбачає відшкодування заподіяних збитків із вини аудитора. До цивільної відповідальності аудиторські фірми (аудитори) притягуються за рішенням суду (господарського суду). Такі судові справи стосуються тих перекручень звітності, яких аудитор не зміг виявити, в результаті чого клієнт зазнав збитків у вигляді сплати штрафів, пені.

Аудитор несе відповідальність перед клієнтом і перед третіми особами, які є користувачами фінансової звітності клієнта, засвідченої висновком аудитора. Ця специфіка відповідальності аудитора закладена в меті аудиту: засвідчити достовірність, повноту і законність поданої інформації щодо дій і подій суб'єкта господарювання з метою зменшення ризику користувачів інформації. Аудиторська фірма (аудитор) може нести відповідальність перед третьою особою, якщо позивач зазнав збитків у результаті того, що він поклався на фінансову звітність, яка ввела його в оману. До таких осіб належать наявні та потенційні акціонери, постачальники, банкіри, інші кредитори, службовці тощо.

Аудитор (фізична особа) може бути притягнутим і до кримінальної відповідальності, якщо його визнають винним у кримінальних злочинах. Особливо це стосується випадків, коли порушуються вимоги законодавства щодо цінних паперів. Кримінальна відповідальність настає в разі навмисного приховування істини з корисливою метою.

Професійна відповідальність аудитора визначається у: ♦ попередженні; ♦ припиненні дії сертифікату на строк до одного року; ♦ анулюванні сертифікату

Аудитор, який працює в аудиторській фірмі і пов'язаний із нею трудовими правовідносинами, у разі неналежного виконання своїх обов'язків може бути притягнений до відповідальності за нормами трудового права.

Відповідальність аудиторів настає у разі неякісного виконання своїх обов'язків, яке проявляється у:

♦ неправомірному використанні (невикористанні) нормативної бази (законодавчих та інших актів із бухгалтерського обліку, оподаткування та офіційних пояснень до них);

♦ арифметичних помилках;

♦ втратах або псуванні документів, отриманих аудитором;

♦ навмисних діях або бездіяльності аудитора чи його працівників, спрямованих на заподіяння шкоди замовнику, а також будь-яких діях (бездіяльності) з ознаками кримінального діяння, змови;

♦ діях працівників аудитора в стані алкогольного, наркотичного або іншого сп'яніння або їх наслідках;

♦ порушенні (розголошенні) або використанні із власною метою аудитором будь-якої конфіденційної інформації, що стала йому відома при наданні аудиторських послуг.

54. Сертифікація аудиторів в Україні.

Сертифікація – визначення кваліфікаційної придатності кандидата на зайняття аудиторською діяльністю шляхом перевірки відповідності його освіти та досвіду роботи вимогам ЗУ «Про аудиторську діяльність» і складання ним письмового кваліфікаційного іспиту.

Аудитор — фіз особа, що має сертифікат, який визначає його кваліфікаційну придатність на зайняття аудиторською діяльністю на території У. Має право займатися діяльністю тільки після включення його в Реєстр аудиторських фірм і аудиторів. АПУ прийняла Положення про сертифікацію аудиторів. Включення до Реєстру, підтверджує Свідоцтво встановленого зразка, яке видається строком на 5 років.

Вимоги до кандидатів:

• вища економічна або юридична освіта, документ про яку визнається в Україні, рівня спеціаліст, магістр;

• фахові знання з питань аудиту, фінансів, економіки та господарського права;

• досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника) аудитора;

• досвід роботи 1 рік в ауд фірмі;

письмовий кваліфікаційний іспит за програмою, затвердженою АПУ (для аудиторів банків за програмою, погодженою з НБУ).

Кваліфікаційний іспит проводиться в два етапи. Перший етап –

тестування , другий – письмове вирішення ситуаційних завдань.

Результати 1етапу іспиту повідомляють упродовж двох тижнів. 2-го – впрод 1 місяця.

• Аудитором не може бути особа, що має судимість за корисливі злочини; забороняється займатися іншими видами підприємницької діяльності, що не виключає їх право одержувати дивіденди від акцій і доходи від інших корпоративних прав.

54. Особливості сертифікації аудиторів банків.

Сертифікація - це визначення кваліфікаційної придатності аудитора шляхом складання кваліфікаційного іспиту та процедуру надання аудиторам сертифіката НБУ на право здійснення аудиторських перевірок банківських установ згідно з вимогами чинного законодавства та нормативно-правовими актами НБУ.

Право на отримання сертифіката мають фізичні особи, які:

- мають повну вищу економічну або юридичну освіту (не нижче освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста чи магістра);

- досвід практичної роботи не менш як три роки поспіль у банківській сфері на посадах ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, аудитора або які мають практичний досвід у наданні банкам будь-яких послуг чи консультацій, пов'язаних із БО у банках, банківським аудитом, консультацій з банківського менеджменту, консультацій з фінансової діяльності банків, оподаткування банків тощо;

- склали іспит за програмою, погодженою з НБУ.

Кваліфікаційний іспит проводиться в два етапи. Перший етап – письмове

тестування (або тестування на ПК у разі вибору такого виду тестування АПУ за

погодженням із НБУ) за переліком екзаменаційних питань (тестів), другий – письмове

вирішення ситуаційних завдань. Тести та ситуаційні завдання затверджуються

Комісією за погодженням із Комітетом.

Загальний термін складання кандидатами кваліфікаційного іспиту (перший і другий етапи) не може перевищувати три місяці.

54. Порядок продовження дії сертифікату аудитора.

Сертифікат аудитора – це офіційний документ, який засвідчує рівень професійних знань, необхідних для здійснення аудиту підприємств різних форм власності на території України.

Аудитори, термін чинності сертифіката яких закінчується, не раніше від трьох і не пізніше від одного місяця до закінчення цього терміну в разі, якщо вони:

а) займались аудиторською діяльністю, як фізичні особи-підприємці або у складі аудиторської фірми не менше трьох років;

б) займаючись аудиторською діяльністю, як фізичні особи-підприємці, своєчасно подавали звіти про виконані ними роботи та підтверджували свою аудиторську діяльність;

в) щорічно успішно проходили контрольні тестування за підсумками удосконалення професійних знань за програмами, затвердженими АПУ або щорічно здійснювали удосконалення професійних знань;

г) та до них не застосовувались стягнення з боку АПУ у вигляді зупинення чинності сертифіката

повинні подати до Секретаріату АПУ такі документи:

– заяву про подовження терміну чинності сертифіката аудитора;

– копію трудової книжки;

– сертифікат, термін чинності якого закінчується;

– копії свідоцтв про щорічне удосконалення професійних знань;

- документ про внесення плати за продовження терміну чинності сертифіката;

- копію першої сторінки паспорта.

Продовження терміну чинності сертифіката здійснюється через п'ять років за підсумками контрольного тестування за фахом у порядку, встановленому АПУ.

За підсумками розгляду документів і результатів контрольного тестування для продовження терміну чинності сертифікатів аудиторів Комісія з сертифікації та удосконалення професійних знань аудиторів АПУ та комісії з сертифікації РВ АПУ складають протокол і подають його на затвердження АПУ.

Видачу сертифікатів, термін чинності яких продовжено згідно з рішенням АПУ, здійснює Секретаріат АПУ. Зберігаються початковий номер сертифіката; дата та номер рішення АПУ про видачу сертифіката та зазначається термін, на який продовжено сертифікат.

Якщо за підсумками контрольного тестування в продовженні терміну чинності сертифіката відмовлено, Секретаріат письмово повідомляє про це особі, яка подавала заяву.

54. Система підготовки аудиторів в Україні.

Підготовка кандидата в аудитори включає теоретичну підготовку (в обсязі відповідних навчальних програм) і стажування (за обраним видом робіт у сфері сертифікації і за обраною спеціалізацією).

Теоретичну підготовку кандидатів проводять навчальні заклади, які отримали дозвіл на проведення такої діяльності, з відривом кандидата від виробництва.

Кандидати в аудитори з сертифікації систем якості у межах теоретичної підготовки проходять навчальне стажування, пов´язане з участю в розробленні або експертизі документів системи якості на підприємстві.

Після закінчення курсу теоретичної підготовки кандидат складає іспит і за умови задовільної оцінки одержує посвідчення відповідної форми та проходить стажування в будь-якому органі з сертифікації.

У складі Інституту підготовки спеціалістів статистики та ринку створений Національний центр обліку та аудиту України (НЦОАУ). Основними завданнями НЦОАУ є:

методичне і навчальне забезпечення підготовки бухгалтерів масової кваліфікації та аудиторів через курсову мережу Держкомстату, яка є правомочною установою для перепідготовки та підвищення кваліфікації бухгалтерів і аудиторів; забезпечення наукових методичних розробок, що використовуються у навчальному процесі підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації бухгалтерів, аудиторів, статистиків, ревізорів. Для цього в складі центру із числа вчених і практиків у галузі бухгалтерського обліку, статистики, аудиту, контролю і ревізії створена науково-методична рада.

54. Підвищення кваліфікації аудиторів в Україні.

Положення про постійне удосконалення професійних знань аудиторів розроблено з метою забезпечення високої якості аудиторських послуг.

Метою постійного удосконалення професійних знань аудиторів є безперервне поглиблення, підтримання на належному рівні, розширення й оновлення професійних знань для забезпечення високої якості аудиту та супутніх йому послуг.

Аудитори України з метою виконання умов продовження терміну чинності сертифіката щороку удосконалюють свої професійні знання

Систематичне удосконалення професійних знань відповідає принципу професійної етики та базовій засаді аудиту – вимозі компетентності, як запоруки якості послуг.

Постійне удосконалення професійних знань аудиторів здійснюється на платній основі.

Аудитори починаючи з року, наступного за роком отримання сертифіката, здійснюють обов’язкове щорічне удосконалення професійних знань.

Удосконалення професійних знань може здійснюватися у формі очних занять, що передбачає безпосередню присутність слухача в аудиторії, та на контрольному тестуванні, або у формі дистанційних занять.

Контрольне тестування за результатами удосконалення професійних знань аудиторів здійснюється за 100-бальною шкалою. (40 пит, не менше 70 балів)

Інші види постійного удосконалення професійних знань аудиторів: Публікації у вигляді монографій, підручників чи навчальних посібників, а також посібників з питань оподаткування, контролю якості, аудиту, огляду; . Публікації обсягом не менше як 0,5 авторського аркуша на рік в офіційному виданні АПУ або фахових виданнях, Отримання аудитором вченого ступеня кандидата або доктора економічних наук. Викладання у Центрах з підготовки аудиторів Успішне складання аудитором іспиту за однією із програм на отримання сертифіката Асоціації сертифікованих присяжних бухгалтерів Великобританії (АССА) або Американського Інституту сертифікованих присяжних бухгалтерів (АІСРА), що підтверджується відповідним дипломом.

54. Міжнародні та національні професійні організації бухгалтерів і аудиторів.

1) Міжнародна федерація бухгалтерів (МФБ); заснована в 1977році, головний офіс в Нью-Йорку, об'єднує 169 організацій-членів з усього світу. це головний представник міжнародної професії, що висловлює свою думку у широкому колі питань, які викликають суспільний інтерес, особливо там, де її професійні знання найбільш вагомі, а також законодавчих питань, що стосуються аудиту і фінансової звітності. Розробка, розвиток і підтримка на високому якісному рівні міжнародних професійних стандартів і Кодексу етики, МСА, МСФЗ. Активна підтримка зближення національних професійних стандартів (в країнах, де вони діють), особливо стандартів по аудиту, наданню впевненості, етиці, освіті і фінансовій звітності.

2) Регіональні міжнар. федерації бух-рів та ауд-в:

• Конфедерація бух-рів Азії та Тихого океану,

• Федерація бухгалтерів країн-членів ASEAN,

• Організація бухгалтерів Західної Африки та Африканська Рада з обліку,

• Арабська спілка аудиторів,

• Федерація європейських бухгалтерів,

• Асоціація бухгалтерів і аудиторів СНД (1995).

3) Професійні організації бухгалтерів та аудиторів:

у США: Комісія з цінних паперів і бірж, Американська асоціація бух. обліку, Рада з розробки фін. бух. стандартів, Американський інститут дипломованих бухгалтерів-аудиторів, Інститут внутрішніх аудиторів, Асоціація спеціалістів з комп’ютерного аудиту;

у Великій Британії: Асоціація присяжних сертифікованих бухгалтерів (АССА); Інститут присяжних бухгалтерів Англії та Уельсу, Інститут присяжних бухгалтерів Шотландії, Інститут присяжних бухгалтерів в Ірландії;

у Франції: Орден експертів бухгалтерів, Національна компанія комісарів з рахунків, Асоціація керівників аудиторських фірм;

в Україні: Спілка аудиторів України (САУ: 92 р., діє на осн статуту, метою є обєдн інтересів аудиторів на благо сусп.., удоск професії аудитора, захисту законних прав членів спілк), Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, Аудиторська палата України (АПУ – незалежна структура, а не професійна організація, що здійсн: Сертифікація осіб,затвердження стандартів аудиту, програм підготовки аудиторів, Здійснення контролю за дотриманням Закону України «Про аудиторську діяльність», стандартів аудиту, норм професійної етики аудиторів забезпечення незалежності аудиторів; регулювання взаємовідносин між аудиторами)

54. Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та супутніх послуг.

Аудиторські стандарти – документи, що формулюють єдині базові вимоги й загальні підходи до проведення аудиту. Стандарти визначають загальний підхід до проведення аудиту, масштаб перевірки, види звітів аудитора,  питання методології  та основні принципи, яких мають дотримуватись аудитори.

МСА покликані уніфікувати підхід до аудиту в міжнародному масштабі й сприяти розвитку аудиту в країнах, де рівень професіоналізму нижче загальносвітового.

Стандарти аудиту формують єдині основні вимоги до його якості, надійності та забезпечення відповідного рівня гарантій щодо результатів аудиторської перевірки при їх дотриманні. Аудиторські стандарти є підставою для вирішення спірних питань, які можуть виникати між аудитором і замовником, та встановлення ступеня відповідальності аудиторів. Вони забезпечують:

- високу якість аудит. перевірок;

- впровадження в аудит. практику нових наукових досліджень;

- допомогу користувачам у розумінні процесу аудиторської перевірки;

- високий громадський імідж професії;

- допомогу аудитору у веденні переговорів з клієнтом;

- зв'язок окремих елементів аудит. процесу.

У 1977 р. з метою розвитку аудиту та координації роботи бухгалтерів-аудиторів у світовому масштабі була заснована Міжнародна федерація бухгалтерів (МФБ). У їі межах діє Рада з МСА та надання впевненості (РМСАНВ). Основними завданнями РМСАНВ є розробка і випуск:

- Міжнародних стандартів аудиту;

- Міжнародних стандартів завдань з надання впевненості (МСЗНВ);

- Міжнародних стандартів контролю якості (МСКЯ);

- Міжнародних стандартів завдань з огляду (МСЗО);

- Положень по супутніх послугах (ПСП).

Міжнародні стандарти аудиту носять рекомендаційний характер для аудиторів усіх країн світу.

Україна з 1 січня 2004 року перейшла на ведення аудиту згідно МСА, які затверджує АПУ.

Усі стандарти мають однакову структуру побудови і містять наступні розділи:

1. Загальні стани (мета, сфера застосування, обмеження).

2. Основні поняття і визначення, використовувані в стандарті.

3. Суть стандарту.

4. Дата набуття чинності.

5. Практичні застосування.

На даний момент в Україні затверджені МСА 2010 року видання.

54. Особливості застосування МСА на національному рівні.

Аудиторські стандарти – документи, що формулюють єдині базові вимоги й загальні підходи до проведення аудиту. Стандарти визначають загальний підхід до проведення аудиту, масштаб перевірки, види звітів аудитора,  питання методології  та основні принципи, яких мають дотримуватись аудитори.

МСА покликані уніфікувати підхід до аудиту в міжнародному масштабі й сприяти розвитку аудиту в країнах, де рівень професіоналізму нижче загальносвітового.

Міжнародні стандарти аудиту носять рекомендаційний характер для аудиторів усіх країн світу.

Україна з 1 січня 2004 року перейшла на ведення аудиту згідно МСА, які затверджує АПУ.

У розвинених країнах, що мають свої національні стандарти аудиту (Канаді, Великобританії, Ірландії, США і тому подібне), Міжнародні стандарти беруться до уваги професійними організаціями. Але в цілому використовуються самостійно розроблені і затверджені стандарти, які по своєму сенсу дуже близькі до МСА і можуть значно відрізнятися від них за формою.

Міжнародні стандарти аудиту не можуть переважати над внутрішніми актами, що регламентують аудит і надання супутніх аудиту послуг в тій або іншій країні.

Існування національних стандартів (нормативів) аудиту обумовлене специфікою ведення бухгалтерського обліку і складання бухгалтерської звітності, економічного розвитку, регулювання економіки і тому подібне

Нажаль, МСА не завжди можуть врахувати всі національні особливості суб'єктів господарювання й практики аудиту різних країн. Це пов'язане головним чином з низкою як об'єктивних так і суб'єктивних причин розвитку національних економік. Крім того, ряд економічно розвинених країн має свої стандарти аудиту. Проте, при інтеграції будь-якої держави у світову економіку без єдиних для всіх учасників світового економічного розвитку вимог МСА не обійтися (особливо при наявності в національних стандартах положень, які докорінно суперечать МСА). Таким чином, МСА покликані регулювати єдність організації, порядку та оформлення процедур, а також результатів аудиторської діяльності в усьому світі. 

54. Внутрішньофірмові нормативи аудиту.

це сукупність принципів, методів, прийомів і способів, які використовуються аудиторською фірмою при наданні аудиторських послуг, складанні і наданні їх результатів, виходячи зі встановлених правил і особливостей діяльності аудиторської фірми.

Система контролю якості повинна надати обґрунтовану впевненість в тому, що сама фірма і її персонал діють відповідно до професійних стандартів, регуляторних і законодавчих вимог, а звіти, що надаються фірмою або партнерами по завданню, відповідають обставинам.

Внутрішньофірмові стандарти аудиту — це документи, що деталізують і регламентують єдині вимоги до здійснення і оформлення аудиту, які затверджені аудиторською фірмою з метою забезпечення ефективності практичної роботи і її адекватності МСА

Відповідальність за формулювання і розробку ВСА покладається на керівника аудиторської фірми. Навіть якщо в аудиторській фірмі створений спеціальний відділ (служба) за методологією аудиту, який і займається розробкою ВСА, останні підлягають обов'язковому твердженню керівником аудиторської фірми.

Розробку таких стандартів аудиту умовно розділяють по певних напрямах, внаслідок чого створюються:

- - стандарти, що стосуються професійної культури аудиторів;

- - стандарти, регулюючі внутріфірмовий документообіг;

- - стандарти, що передбачають методику проведення аудиту і надання супутніх аудиту послуг.

ВСА регламентують наступні положення:

- - форми робочих документів аудитора (плани, програми аудиторських перевірок, листи-зобов'язання, договори аудиту, експертні ув'язнення і тому подібне);

- - порядок надання окремих видів аудиторських послуг;

- - правила документообігу і технології обробки інформації;

- - порядок контролю якості надання аудиторських послуг;

Внутріфірмові стандарти аудиту повинні:

- - бути апробовані в процесі аудиторської діяльності, щоб їх не доводилося змінювати;

- - забезпечувати єдиний підхід до аудиту в аудиторській фірмі;

- - бути індивідуальними і складати комерційну інформацію для іншої аудиторської фірми.

ВСА не повинні заперечувати МСА, а лише доповнювати, конкретизувати, уточнювати їх положення.

Застосування ВСА в діяльності аудиторських фірм є досить актуальною проблемою на сучасному етапі, оскільки це служить основою подальшого професійного зростання фірми, підвищення її рейтингу і конкурентоспроможності на ринку аудиторських послуг.

54. Міжнародна концептуальна основа завдань з надання впевненості

Завдання з надання впевненості — це завдання, виконуючи які, аудитор робить висновок, призначений підвищити ступінь довіри майбутніх користувачів, які не є відповідальною стороною щодо результатів оцінки або порівняння предмета завдання з відповідними критеріями.

Впевненість - це ступінь довіри користувача до достовірності предмета перевірки аудитором.

Міжнародна концептуальна основа завдань з надання впевненості визначає мету та порядок виконання двох видів завдань з надання впевненості:

І. завдання з обгрунтованої впевненості (аудитор висловлює високий, але не абсолютний рівень впевненості в тексті аудиторського висновку про те, що інформація, яка пройшла аудиторську перевірку не містить суттєвих викривлень, це так звана позитивна форма висновку);

ІІ. завдання з обмеженої впевненості (аудитор в тексті аудиторського висновку говорить про те, що під час проведення перевірки він не отримав свідчень, які робили б підстави вважати, що інформація, яка пройшла перевірку, містить суттєві викривлення, це так звана негативна форма висновку).

Завдання з надання впевненості мають 5 елементів:

1) тристоронні відносини між аудитором, відповідальною стороною та користувачами;

2) предмет перевірки: фінансові звіти або інша інформація;

3) відповідні критерії, щодо виконання яких буде формуватися висновок: концептуальна основа фінансової звітності, концептуальні основи ефективності внутрішнього контролю;

4) достатні відповідні докази;

5) письмовий висновок з надання впевненості, форма якого відповідає завданню з надання обґрунтованої впевненості або завданню з надання обмеженої впевненості.

54. Обов’язкові елементи завдань з надання впевненості.

Завдання з надання впевненості — це завдання, виконуючи які, аудитор робить висновок, призначений підвищити ступінь довіри майбутніх користувачів, які не є відповідальною стороною щодо результатів оцінки або порівняння предмета завдання з відповідними критеріями.

Впевненість - це ступінь довіри користувача до достовірності предмета перевірки аудитором.

Завдання з надання впевненості мають 5 елементів:

1) тристоронні відносини між аудитором, відповідальною стороною та користувачами;

2) предмет перевірки: фінансові звіти або інша інформація;

3) відповідні критерії, щодо виконання яких буде формуватися висновок: концептуальна основа фінансової звітності, концептуальні основи ефективності внутрішнього контролю;

4) достатні відповідні докази;

5) письмовий висновок з надання впевненості, форма якого відповідає завданню з надання обґрунтованої впевненості або завданню з надання обмеженої впевненості.

Міжнародна концептуальна основа завдань з надання впевненості визначає мету та порядок виконання двох видів завдань з надання впевненості:

І. завдання з обгрунтованої впевненості (аудитор висловлює високий, але не абсолютний рівень впевненості в тексті аудиторського висновку про те, що інформація, яка пройшла аудиторську перевірку не містить суттєвих викривлень, це так звана позитивна форма висновку);

ІІ. завдання з обмеженої впевненості (аудитор в тексті аудиторського висновку говорить про те, що під час проведення перевірки він не отримав свідчень, які робили б підстави вважати, що інформація, яка пройшла перевірку, містить суттєві викривлення, це так звана негативна форма висновку).

54. Контроль якості аудиторських послуг.

Контроль якості аудит. послуг регул-ся МСКЯ 1 «Контроль якості для фірм, що виконують аудити та огляди фін. Звіт-ті, а також ін.. завдання з надання впевненості і супутні послуги» та МСА 220 «Контроль якості аудиту фін. звітності».

Система контролю якості аудит. робіт включає:

• регулярну звітність суб’єктів аудит. д-сті;

• моніторинг з питань якості аудит. послуг;

• перевірки якості аудитоських послуг;

• додаткові процедури щодо забезпечення контролю якості та дисциплінарні заходи за наслідками контролю;

• інформування суспільства про функц-ня системи контролю якості аудиторських послуг.

За визначенням АПУ, якісною визнається аудит. послуга, яка надана фірмам з дотриманням проф. стандартів, законодавчих та нормативних вимог, які регулюють аудит. д-сть, та задовольняють потреби користувачів.

Складові контролю якості аудитора поділяються на:

1. Етичні: незалежність; чесність; об’єктивність; компетентність; професіоналізм; конфіденційність.

2. Організаційні: вимоги до освіти, професійної підготовки та досвіду; розподіл обов’язків між членами аудиторської групи; внутрішньофірмовий контроль якості (перевірка звітів, декларацій).

3. Правові: дотримання умов договору на проведення аудиту; дотримання законодавчої бази, МСА, Кодексу професійної етики, П(С)БО; правова відповідальність.

4. Методичні: планування роботи, ведення робочої документації, її систематизація; підвищення кваліфікації аудиторів; залучення додаткових експертів.

Контроль якості аудит послуг поділяється на: зовн і внутр

Зовнішній контроль якості включає в себе:

- попередній контроль (при сертифікації аудиторів і реєстрації фірм);

- поточний контроль (в основному, зводиться до контролю дотримання в поточній діяльності законодавчих вимог);

- подальший контроль (здійснюється Комісією по контролю якості АПУ).

Внутрішній контроль якості може бути:

- попередній контроль (при прийомі на роботу аудиторів, при формуванні аудиторської бригади, при плануванні аудиту);

- поточний контроль (контроль окремих аудит. перевірок, заг. контроль якості аудиту);

- подальший контроль (перевірка отриманих результатів за виконаним аудит. контролем).

Контроль якості аудиторські фірми повинні проходити як мінімум 1 раз на 5 років.

54. Стандарти контролю якості.

Під якістю в аудиторській практиці слід розуміти максимальне задоволення інформаційних потреб користувачів результатами аудиторських робіт, послуг та супутніх йому робіт у відповідальності до інтересів власнику суспільству та конкретного замовника в рамках вимог чинного законодавства України, МСА та Кодексу моральної етики аудитора здійснене суб'єктами аудиту.

Міжнародний стандарт контролю якості (МСКЯ) 1 "Контроль якості для фірм, що виконують аудит та огляд історичної фінансової інформації, а також інші завдання з надання впевненості, та надають супутні послуги" вимагає від фірми встановлення політики та процедур, призначених для надання їй .обгрунтованої впевненості в тому, що фірма та її персонал дотримуються відповідних етичних вимог.

Система контролю якості аудиторських послуг складається з таких елементів:

а) відповідальність керівництва за організацію контролю якості; б) прийняття завдання та продовження співпраці з клієнтом і виконання специфічних завдань; в) етичні вимоги; г) виконання завдання; ґ) людські ресурси; д) моніторинг.

Усі елементи контролю якості взаємозалежні. Щодо кожного з них мають бути встановлені політика та процедури контролю якості. Вони  повинні бути викладені письмово та зафіксовані на паперових або електронних носіях з дотриманням вимог до аудиторської документації.

Документальне оформлення політики та процедур залежно від чинників, зазначених вище, може бути як  посібник з контролю якості, збірка внутрішніх положення з контролю якості чи як стандарти та/або окремі положення аудиторської фірми.

Документ необхідно затвердити наказом (розпорядженням) керівника. Персонал зобов’язаний ознайомитися та розуміти політику й процедури контролю якості.

Фірма повинна запровадити постійний процес із навчання і роз'яснення політики і процедур контролю якості та вживати заходів заохочування персоналу діяти відповідно до них.

54. Зовнішній та внутрішній контроль якості роботи аудиторів та аудиторських фірм.

Під якістю в аудиторській практиці слід розуміти максимальне задоволення інформаційних потреб користувачів результатами аудиторських робіт, послуг та супутніх йому робіт у відповідальності до інтересів власнику суспільству та конкретного замовника в рамках вимог чинного законодавства України, МСА та Кодексу моральної етики аудитора здійснене суб'єктами аудиту.

Контроль якості аудит. послуг регул-ся МСКЯ 1 «Контроль якості для фірм, що виконують аудити та огляди фін. Звіт-ті, а також ін.. завдання з надання впевненості і супутні послуги» та МСА 220 «Контроль якості аудиту фін. звітності».

Система контролю якості аудит. робіт включає:

• регулярну звітність суб’єктів аудит. д-сті;

• моніторинг з питань якості аудит. послуг;

• перевірки якості аудитоських послуг;

• додаткові процедури щодо забезпечення контролю якості та дисциплінарні заходи за наслідками контролю;

• інформування суспільства про функц-ня системи контролю якості аудиторських послуг.

За визначенням АПУ, якісною визнається аудит. послуга, яка надана фірмам з дотриманням проф. стандартів, законодавчих та нормативних вимог, які регулюють аудит. д-сть, та задовольняють потреби користувачів.

Контроль якості аудит послуг поділяється на: зовн і внутр

Зовнішній контроль якості включає в себе:

- попередній контроль (при сертифікації аудиторів і реєстрації фірм);

- поточний контроль (в основному, зводиться до контролю дотримання в поточній діяльності законодавчих вимог);

- подальший контроль (здійснюється Комісією по контролю якості АПУ).

Внутрішній контроль якості може бути:

- попередній контроль (при прийомі на роботу аудиторів, при формуванні аудиторської бригади, при плануванні аудиту);

- поточний контроль (контроль окремих аудит. перевірок, заг. контроль якості аудиту);

- подальший контроль (перевірка отриманих результатів за виконаним аудит. контролем).

Контроль якості аудиторські фірми повинні проходити як мінімум 1 раз на 5 років.

54. Елементи системи контролю якості аудиторських послуг.

Згідно з МСКЯ 1 «Контроль якості для фірм, що виконують аудити та огляди фін. звітності, а також інші завдання з надання впевненості і супутні послуги» та МСА 220 «Контроль якості аудиту фін. звітності», елементами системи контролю якості аудит. послуг є:

1) Відповідальність керівництва за якість на фірмі — встановити адміністративну відповідальність так, щоб пріоритетною була якість виконаної роботи, а не комерційні міркування, заохочувати якісну працю співробітників і просувати їх по службі, виділяти достатньо коштів для документування;

2) Відповідні етичні вимоги — фірма повинна встановити політику і процедури, призначені для забезпечення розумної впевненості в тому, що фірма і її персонал дотримують встановлені етичні вимоги. Фундаментальні принципи професійної етики: чесність, об'єктивність, конфіденційність, професійна поведінка, професійна компетентність і належна ретельність;

3) Прийняття та продовження стосунків з клієнтами і конкретних завдань. Фірма повинна встановити: порядність клієнта і відсутність інф-ції про його нечесні дії; компетентність фахівців аудит. фірми і їх достатня кіл-сть; дотримання етич. вимог фірми;

4) Люд. ресурси — розробити вимоги по підбору кадрів, оцінці кваліфікац. вимог і проф.. здібностей, компетентності, професійного зростання, розробити критерії просування по службі, заохочення співробітників і оцінки потреб в персоналі;

5) Виконання завдання — розуміння аудиторською групою цілей майбутніх завдань, підготовка огляду виконаної роботи, формулювання суттєвих висновків, документальне оформлення встановлених фірмою процедур;

6) Моніторинг — проаналізувати недоліки, виявлені в результаті моніторингу, визначити, чи є вони випадковими або систематичними, розробити рекомендації по їх усуненню.

54. Діяльність Аудиторської палати України стосовно контролю якості аудиторських послуг.

АПУ створено Комітет з контролю за якістю аудиторських послуг для реалізації покладених на неї Законом України «Про аудиторську діяльність» повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням аудиторськими фірмами та аудиторами вимог Закону України «Про аудиторську діяльність», стандартів аудиту, норм професійної етики та організації контролю за якістю аудиторських послуг.

Комітет є структурним підрозділом АПУ, який підпорядковується Голові АПУ та підзвітний Комісії АПУ з контролю якості та професійної етики.

Для виконання своїх повноважень і дотримання інших норм Закону АПУ здійснює контроль аудиторської діяльності в Україні за такими напрямками:

а) дотримання аудиторами та аудиторськими фірмами вимог Закону щодо:

• обмеження переліку послуг, які можуть надавати аудитори (аудиторські фірми) відповідно до стандартів аудиту;

• відповідності критеріям для надання статусу аудитора або аудиторської фірми (наявність сертифіката, розмір частки засновників, вимоги до керівника аудиторської фірми);

• отримання права на здійснення аудиторської діяльності тільки після включення до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів;

• істотних умов договору на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг;

• реалізації прав та обов'язків аудиторів і аудиторських фірм;

• спеціальних вимог, у тому числі щодо відповідності розміру винагороди за надання аудиторських послуг, необхідному для якісного виконання таких послуг часу, належних навичок, знань, професійної кваліфікації та ступеню відповідальності аудитора;

• відповідальності аудиторів та аудиторських фірм;

• інших норм Закону, рішень АПУ, які регулюють діяльність аудиторів та аудиторських фірм;

б) дотримання аудиторами та аудиторськими фірмами вимог стандартів аудиту, затверджених АПУ;

в) дотримання аудиторами та аудиторськими фірмами вимог професійної етики, в тому числі незалежності;

г) дотримання аудиторами та аудиторськими фірмами вимог Положення з національної практики контролю якості аудиторських послуг 1 "Організація аудиторськими фірмами та аудиторами системи контролю якості аудиторських послуг".

54. Кодекс етики професійних бухгалтерів та його використання в аудиторській практиці.

Всі аудитори та бухгалтери повинні дотримуватися Кодексу етики професійних бухгалтерів у останній його редакції 2009 року, що набула чинності 1.06.11р.

Цей кодекс складається з трьох частин:

Частина А – визначає фундаментальні принципи професійної етики професійних бухгалтерів (тобто для всіх аудиторів і бухгалтерів) і концептуальну основу для застосування цих принципів.

До фундаментальних принципів відносяться: чесність, об’єктивність, професійна компетентність та належна ретельність, конфіденційність, професійна поведінка.

Частина Б – стосується діяльності професійних бухгалтерів-практиків (тобто професійних бухгалтерів незалежно від функціональної класифікації їх обов’язків, які працюють у фірмі, що надає професійні послуги).

В роботі професійних бухгалтерів-практиків повинні дотримуватися таких принципів етики: професійне призначення; конфлікт інтересів; повторні висновки; гонорари та інші типи винагород; маркетинг аудиторських послуг; подарунки та знаки гостинності; незалежність.

Частина В – стосується професійних бухгалтерів у бізнесі (тобто штатних професійних бухгалтерів, які працюють в певній установі і виконують функції згідно із штатним розписом).

В роботі штатних професійних бухгалтерів повинні дотримуватися таких принципів етики: потенційні конфлікти; підготовка та подання інформації; достатня компетентність; фінансові інтереси; заохочення.

54. Фундаментальні принципи професійної етики бухгалтерів і аудиторів.

Згідно з Кодексом етики професійних бухгалтерів, до фундаментальних принципів відносять:

1) Чесність – аудитор повинен бути прямим і чесним у всіх професійних і ділових відносинах.

2) Об’єктивність – аудитор не повинен допускати упередженості, конфлікту інтересів або незалежного впливу з боку інших осіб на його професійні або ділові думки.

3) Професійна компетентність та належна ретельність – аудитор постійно повинен підтримувати професійні знання і навики на рівні, потрібному для надання клієнту або роботодавцю компетентних професійних послуг, що базуються на знаннях сучасних тенденцій практики законодавства і технології.

4) Конфіденційність – аудитор без спеціального дозволу клієнта не може розкривати отриману інформацію перед третіми особами, або використовувати її у власних інтересах або в інтересах третіх осіб.

Згідно з чинним законодавством, аудитор може надавати інформацію без згоди клієнта, якщо він виявив порушення закону і це призводить до особливо великих втрат держави, або загрожують життю і здоров’ю людей; в ході судового рослідування і досудового слідства; надання даних при перевірці контролю якості аудиторської фірми або окремої справи.

5) Професійна поведінка – аудитор повинен дотримуватися відповідних законів і нормативних актів і утримуватися від будь-яких дій, які можуть дискредитувати професію.

При рекламуванні аудитор не може перебільшувати свої можливості і зневажливо посилатися на ін. аудит. фірми або некоректно аналізувати їх.

72. Принципи професійної етики, що застосовуються до професійних бухгалтерів і аудиторів практиків.

Згідно з Кодексом етики професійних бухгалтерів, до таких принципів відносять:

1) Професійне призначення: прийняття клієнта, прийняття завдання, зміни у професійному призначенні.

2) Конфлікт інтересів. Необхідно виявляти обставини, що можуть привести до конфлікту інтересів з клієнтом. Якщо таке є, то потрібно вжити застережних заходів, а якщо вони недоцільні, то відмовитись від прийняття завдання.

3) Повторні висновки - ситуації, коли проводиться повторна аудиторська перевірка і порівняння результатів із попередніми висновками.

4) Гонорари та ін. типи винагороди. Призначення аудитору гонорару на нижчому рівні, порівняно із попереднім, не буде порушенням проф. етики, якщо сума оплати відповідає кількості затраченого часу, кваліфікації виконавця та рівню його відповідальності за виконану роботу. Не допускаються «умовні» гонорари, які залежать від результату перевірки аудитора.

5) Маркетинг (рекламування) аудит. послуг.

6) Подарунки та знаки гостинності. Аудитор не повинен приймати від клієнта дорогі подарунки, які ставлять під сумнів його компетентність. Аудитор повинен уникати обставин, які спричиняють відповідальність за майно клієнта.

7) Незалежність - визначальний принцип, важлива не лише незалежність думки, а й поведінки.

Незалежність думки – це таке спрямування думки, яке дає можливість скласти висновок без будь-якого впливу, що може поставити під загрозу проф. судження та діяти доброчесно, з об’єктивністю та проф. скептицизмом.

Незалежність поведінки – уникнення фактів та обставин на стільки суттєвих, що проінформована 3-тя сторона дійде висновку, що доброчесність, проф-сть аудитора були під загрозою.

Для забезпечення незалежності необхідно:

- виявлення загоз незалежності або їх ідентифікації;

- оцінка значимості виявлених загроз;

- застосування застережних заходів, необхідних для усунення загроз або зменшення їх прийнятного рівня.

72. Принципи професійної етики, що застосовуються до штатних професійних бухгалтерів і аудиторів.

Згідно з Кодексом етики професійних бухгалтерів, до таких принципів відносять:

1) Потенційні конфлікти. Можуть траплятися випадки, коли виникає конфлікт між відповідальністю штатного проф.. бухгалтера перед організацією-роботодавцем та професійним обов'язком дотримання фундаментальних принципів. Зазвичай штатний проф.. бухгалтер повинен підтримувати законні та етичні цілі, встановлені його роботодавцем, а також правила і процедури, розроблені на підтримку таких цілей. Тим не менш, в разі загрози дотриманню фундаментал. принципів, він повинен розглянути свої дії у відповідь на обставини, що виникли.

2) Підготовка та подання інформації. Штатний проф.. бухгалтер часто займається підготовкою та поданням інформацію, яка може або оприлюднюватися, або використ-сь ін.. особами як в організації-роботодавцеві, так і поза нею. Він готує та подає таку інф-цію справедливо та чесно у відповідності до діючих проф.. стандартів для того, щоби вона була зрозумілою за змістом.

3) Достатня компетентність. Фундамент. принцип проф.. компетентності та належної обачності вимагає від штатного проф. бухгалтера братися тільки за такі задачі, суттєві завдання, для виконання яких він має або може отримати достатню проф.. підготовку або досвід. Штатний проф.. бухгалтер не повинен навмисно вводити в оману роботодавця щодо свого рівня знань або наявного досвіду; він не повинен також відмовлятись від отримання консультації та допомоги експерта, коли це необхідно.

4) Фінансові інтереси. Штатний проф. бухгалтер може мати власні фінансові інтереси або знати про фінансові інтереси близьких або найближчих родичів, що в деяких випадках може викликати загрози дотриманню фундаментальних принципів.

5) Заохочення. Штатному проф. бухгалтеру чи його найближчому чи близькому родичеві можуть пропонувати заохочення, яке може набирати різні форми, включаючи подарунки, запрошення, преференційне ставлення та неприйнятні посилання на дружбу або лояльність, що може створювати загрози дотриманню фундаментальних принципів.

72. Сутність фундаментального принципу професійної етики “чесність”.

Згідно з Кодексом етики проф.. бухгалтерів, принцип чесності накладає на всіх проф.. бух-рів обов'язок бути відвертими та чесними в своїх проф.. та ділових стосунках. Чесність передбачає справедливе ведення справ та правдивість.

Проф. бух-тер не повинен мати відношення до звітів, декларацій, листування чи іншої інформації, якщо він вважає, що ця інформація:

(а) містить суттєво неправдиві або невірні дані;

(б) містить необмірковані твердження чи інформацію; або

(в) пропускає чи викривлює інформацію, яку необхідно надати, якщо такий пропуск чи викривлення вводять користувача в оману.

Проф. бухгалтер не порушує попереднє положення, якщо він надає модифікований висновок стосовно наведеного в ньому питання

72. Сутність фундаментального принципу професійної етики “об’єктивність”.

Згідно з Кодексом етики проф. бухгалтерів, принцип об'єктивності накладає на всіх проф. бухгалтерів обов'язок не давати підстав ставити під сумнів їхнє проф.. чи ділове судження внаслідок упередження, конфлікту інтересів або впливу з боку інших осіб.

Під сумнівом:

- якщо клієнт не розрах-ся за мин. перевірку;

- коли існує судовий позов;

- надмірні знаки гостинності.

Проф. бухгалтер може опинитися в ситуаціях, які можуть впливати на його об'єктивність. Визначити всі подібні ситуації та вихід з них неможливо. Проф. бухгалтер повинен уникати стосунків, що викликають упередження або неналежним чином впливають на його професійне судження.

Для забезпечення об’єктивності вживаються такі заходи:

* вихід з групи із завдання;

* процедури нагляду;

* припинення фін. або ділових стосунків, що призводять до загрози;

* обговорення питання з найвищим управ. персоналом у межах фірми;

* обговорення питання з найвищим управ. персоналом клієнта.

72. Сутність фундаментального принципу професійної етики “професійна компетентність та належна ретельність”.

Згідно з Кодексом етики проф. бухгалтерів, принцип проф. компетентності та належної ретельності зобов'язує професійних бухгалтерів:

(а) підтримувати проф. знання та навички на рівні, необхідному для надання клієнтам або роботодавцям компетент. проф. послуг; та

(б) діяти суворо у відповідності до належних тех. та проф. стандартів, надаючи проф. послуги.

Компетентні проф.. послуги вимагають обгрунт. суджень у застосуванні проф.. знань та навичок. Проф. компетентність можна розділити на два окремі етапи:

(а) досягнення професійної компетентності; та

(б) підтримка/збереження проф. компетентності.

Підтримка/збереження проф. компетентності вимагає від проф. бухгалтера постійної обізнаності та розуміння відповідних тех., проф. та ділових здобутків. Безперервний професійний розвиток забезпечує вдосконалення та підтримку можливості професійного бухгалтера компетентно працювати у професійному середовищі.

Ретельність стосується обов'язку професійного бухгалтера діяти ретельно, обережно, своєчасно та відповідно до вимог завдання.

Професійний бухгалтер повинен забезпечити відповідну підготовку осіб, що працюють під керівництвом професійного бухгалтера, та нагляд за ними.

В разі доречності, професійний бухгалтер повинен повідомляти клієнтам, роботодавцям або іншим користувачам професійних послуг про притаманні цим послугам обмеження, для уникнення невірного тлумачення висловленої думки як визнання факту.

72. Сутність фундаментального принципу професійної етики “конфіденційність”.

Згідно з Кодексом етики професійних бухгалтерів, принцип конфіденційності полягає в тому, що аудитор без спеціального дозволу клієнта не може розкривати отриману інформацію перед третіми особами, або використовувати її у власних інтересах або в інтересах третіх осіб.

Згідно з чинним законодавством, аудитор може надавати інформацію без згоди клієнта, якщо він виявив порушення закону і це призводить до особливо великих втрат держави, або загрожують життю і здоров’ю людей; в ході судового рослідування і досудового слідства; надання даних при перевірці контролю якості аудиторської фірми або окремої справи.

Необхідність дотримання принципу конфіденційності зберігається навіть після закінчення стосунків між професійним бухгалтером та клієнтом або роботодавцем. У випадках, коли професійний бухгалтер змінює роботу або отримує нового клієнта, професійний бухгалтер може користуватись своїм попереднім досвідом. Тим не менш, професійний бухгалтер не повинен користуватись або розкривати будь-яку конфіденційну інформацію, отриману в результаті професійних або ділових стосунків.

72. Випадки порушення аудитором принципу конфіденційності.

Згідно з Кодексом етики професійних бухгалтерів, принцип конфіденційності полягає в тому, що аудитор без спеціального дозволу клієнта не може розкривати отриману інформацію перед третіми особами, або використовувати її у власних інтересах або в інтересах третіх осіб.

Згідно з чинним законодавством, аудитор може надавати інформацію без згоди клієнта, якщо він виявив порушення закону і це призводить до особливо великих втрат держави, або загрожують життю і здоров’ю людей; в ході судового рослідування і досудового слідства; надання даних при перевірці контролю якості аудиторської фірми або окремої справи.

72. Сутність фундаментального принципу професійної етики “професійна поведінка”.

Згідно з Кодексом етики професійних бухгалтерів, принцип професійної поведінки накладає на професійного бухгалтера обов'язок дотримуватись відповідних законів та нормативних актів, а також уникати будь-яких дій, що можуть дискредитувати професію. До таких дій належать дії, які розсудила та поінформована третя сторона, обізнана з усією відповідною інформацією, може розцінити як такі, що негативно впливають на репутацію професії.

Рекламуючи себе та свою роботу, професійний бухгалтер не повинен негативно виливати па репутацію професії. Професійний бухгалтер має бути чесним та правдивим, і не повинен:

(а) перебільшувати свої можливості з послуг, які він може надавати, своєї кваліфікації або досвіду; або

(б) зневажливо посилатись на роботу інших професійних бухгалтерів або робити некоректні порівняння.

72. Сутність принципу професійної етики “незалежність”.

Згідно з Кодексом етики професійних бухгалтерів, НЕЗАЛЕЖНІСТЬ - визначальний принцип, важлива не лише незалежність думки, а й поведінки.

Незалежність думки – це таке спрямування думки, яке дає можливість скласти висновок без будь-якого впливу, що може поставити під загрозу проф. судження та діяти доброчесно, з об’єктивністю та проф. скептицизмом.

Незалежність поведінки – уникнення фактів та обставин на стільки суттєвих, що проінформована 3-тя сторона дійде висновку, що доброчесність, проф-сть аудитора були під загрозою.

Для забезпечення незалежності необхідно:

- виявлення загоз незалежності або їх ідентифікації;

- оцінка значимості виявлених загроз;

- застосування застережних заходів, необхідних для усунення загроз або зменшення їх прийнятного рівня.

Загрози незалежності:

1. «Загроза влас. інтересу» - наявність особистого фін. інтересу аудитора в клієнті, отримання від клієнта позик або гарантій, залежить від загальної суми гонорару від клієнта, можливість розірвання договору, майб. Працевлаштування у клієнта, умовні гонорари.

2. «Загроза влас. оцінки» - коли аудитор раніше був керіником підприємства-клієнта або відносисвся до вищого рівня менеджменту; коли він мав вплив на підготовку даних, на підставі яких була складена фін. звіт-ть.

3. «Загроза захисту» - при рекламуванні акцій чи ін. ЦП; коли аудитор виконує роль адвоката в судовій справі за дорученням клієнта.

4. «Загроза особистих та сімейних стосунків» - коли аудитор має тісні родинні зв’язки з керівником підприємства; якщо аудитор є колишнім працюючим чи директором компанії, яку він перевіряє; коли він має тісні, дружні тривалі стосунки з керівництвом; прийняття подарунків і знаків гостинності.

5. «Загроза тиску» - виникає у зв’язку із зміною аудитора через його незгоду із застосуванням облік. принципів підприємства-клієнта; тиск з боку клієнта задля зменшення обсягу перевірки і зменшення суми гонорару.

72. Особливості додержання принципів об’єктивності та незалежності при наданні аудиторських послуг.

Об’єктивність та незалежність – це одні з фундаментальних принципів аудиту.

Об’єктивність означ., що не можна ставити під сумнів чи заздалегідь упереджено віднос-сь до інф-ції яка над-ться для перевірки, необхідно уникати стосунків що викликають упередження. Обєкт-ть аудитора може бути поставлена під сумнів, якщо: -клієнт не розрах-ся з ним за мин перевірку, - не вирішено суд.позов, - надмірні знаки гостинності.

Принцип об'єктивності накладає на всіх аудиторів обов'язок не давати підстав ставити під сумнів їхнє професійне чи ділове судження внаслідок упередження, конфлікту інтересів або впливу з боку ін осіб.

Для забезпечення об’єкт-ті аудитор може вживати такі заходи: 1) вихід з групи, із завдання, 2) процедури нагляду, 3) припинення фін або ділових стосунків, що призводять до загрози, 4) обговор-ня питань з най-щим управл-им персоналом у межах фірми та з персоналом клієнта.

Незалежність (незалежність думки, нез-сть поведінки). Незал-сть думки – спрямування думки, що дає можливість скласти висновок без будь-якого впливу. Нез-сть поведінки – уникнення фактів та обставин настільки суттєвих що проінформована 3-тя сторона дійде висновку що проф.-на діяльн-сть аудитора під загрозою.

З метою дотримання принципу незалежності забороняється проводити перевірку аудитором: а)який має прямі родинні відносини з керівництвом клієнта; б)який має особисті інтереси на цьому підпр-ві – клієнті; в)якщо аудитор є членом керівництва або засновником підпр-ва; г)якщо аудитор є працівником підпр-ва чи дочірньої структури.

При перевірці підпр-ва аудитор повинен оцінити наявність прямої чи непрямої фінансової зацікавленості. Пряма фінансова зацікавленість аудитора виникає якщо аудитор має право власності на майно цього підприємства, володіє значним пакетом акцій і т.д. Непряма – наявність непрямого права власності при тісних, але безпосередніх відносинах аудитора з підпр-вом. Сума гонорару аудитора не повинна залежати від результатів перевірки, а лише від його навичок та знань, рівня підготовки і досвіду, витраченого часу, ступені відповідальності.

Для забезпечення незал-сті необхідно: 1) виявити загрози незалежності, 2) оцінити значущість виявлених загроз 3) застосувати застережні заходи.

Для зменшення загроз незалежності та об’єктивності застосовуються 3 види застережних заходів: 1)заходи, встановлені професійним органом та законодавством. 2)заходи, встановлені на підп.-вах клієнтів; 3)заходи самої аудиторської фірми.

72. Загрози додержання фундаментальних принципів професійної етики.

Фундамент. принципи проф.-ної етики бухг-рів і аудиторів розроблені Міжнародною федерацією бухгалтерів у Кодексі етики проф..бух-ів.

До загроз дотримання фундам-них етичних принципів відносять: загрози власного інтересу, загрози власної оц.-ки, захисту, особистих стосунків, загрози тиску.

1. Загроза власного інтересу – наявність особистого фін-го інтересу аудитора в кл-та.: - отримання від клієнта позик або гарантій, - залежність заг суми гонорару від клієнта (ауд-ка фірма не може отрм-ти від 1-го клієнта більше 15-20% річного свого доходу), - можливість розірвання договору, - майбутнє працевлаштування у клієнта.

2. Загроза власної оцінки – коли аудитор раніше був керівником підпр-ва або відносився до вищого рівня менедж-ту, коли він мав вплив на підготовку даних на підставі яких була складена фін зв-сть.

3. Загрози захисту – при рекламуванні ЦП, коли аудитор викон-є роль адвоката за дорученням клієнта, коли аудитор захищає позицію або думку такою мірою, яка може ставити під сумнів його об'єктивність;

4. Загроза особ-х і сімейних стосунків – коли аудитор має тісні родинні зв’язки з керівництвом п-ва, якщо аудитор є колишнім прац-ком чи директором компанії яку він перевіряє, тісні дружні тривалі стосунки, прийняття подарунків.

5. Загроза тиску – через загрозу зміни аудитора, через його незгоду із застос-ням облік-х принципів п-вом-клієнтом, тиск задля зменш-ня обсягу перевірки і суми гонорару.

«Положення про забезпечення незалежності аудитора» затв-не ріш-ням АПУ 24.12.2009 р, останні зміни 30.06.11 р №232/ 9.

Професійний бух-р (аудитор) повинен ідентифікувати існуючі загрози та вжити застережні заходи, що можуть їх усунути або зменшити до прийнятного рівня. Такі застережні заходи поділено на дві широкі категорії:

(а) застережні заходи, розроблені професійними організаціями, законодавчими чи регуляторними органами; (б) застережні заходи в робочому середовищі.

72. Застережні заходи для дотримання фундаментальних принципів професійної етики.

Аудитор повинен ідентифікувати існуючі загрози та вжити застережні заходи, що можуть їх усунути або зменшити до прийнятного рівня.

Ці застережні заходи поділено на 3 групи:

- встановлені проф.-ми орг.-ми, законодавством,

- встановлені на п-ві,

- встановлені на ауд фірмі.

Застережні заходи, розроблені проф орган-ми, законодавчими чи регуляторними органами, включають: • вимоги до освіти, професійної підготовки та досвіду для набуття статусу професіонала; • вимоги постійного вдосконалення професійних знань; • нормативні акти щодо управління корпораціями; • професійні стандарти; • професійний або регуляторний моніторинг і процедури дисциплінарного характеру; • зовнішня перевірка звітів, декларацій, листування або інформації, підготовленої аудитором, юридично уповноваженою третьою стороною.

У частинах Б та В Кодексу, відповідно, розглядаються застережні заходи, створені робочим середовищем професійного бухгалтера-практика та найманого професійного бухгалтера.

Деякі застережні заходи підвищують можливість виявлення або запобігання випадків неетичної поведінки. Такі застережні заходи можуть створюватися професійними організаціями, законодавчими чи регуляторними органами або організаціями, що наймають професійних бухгалтерів. Вони, зокрема, включають:

• ефективні та широковідомі системи розгляду скарг, що застосовуються орган-ми, які наймають професійних бух-ів, аудиторів; професійними орг.-ми, законодавчими чи регуляторними органами і дозволяють колегам, роботодавцям та представникам громадськості висвітлювати непрофесійну або неетичну поведінку,

• чітко сформульований обов'язок сповіщати про порушення етичних вимог.

Характер застережних заходів, що можуть застосовуватись, залежить від конкретних обставин.

72. Законодавчі вимоги, що забезпечують додержання фундаментальних принципів професійної етики.

Фундамент. принципи професійної етики бухг-рів і аудиторів розроблені Міжнародною федерацією бухгалтерів у Кодексі етики проф..бухгалт-в.

Доцих принципів належать: - чесність (доброчесність), -об’єктивність, -професійна компетентність та належна ретельність, -– конфіденційність, - проф..поведінка.

Професійний бухгалтер повинен надавати професійні послуги згідно з відповідними технічними і професійними стандартами. Проф.бухг-ри зобов’яз. ретельно і кваліфіковано виконув. інструкції клієнта або роботодавця тієї мірою, якою вони сумісні з вимогами доброчесності, об’єктивності, а у випадку профес-х бухг-в-практиків - незалежності.

Окрім того вони повинні дотримуватись технічних, професійних стандартів, законодавчих вимог, що поширюють: МФБ (напр., Міжнар.станд.ауд.), Рада з Міжн.стандартів бух обл., профес-на орган-я МФБ або інший регулювальний орган, відповідне законодавство (наприклад, у Укр.це ЗУ«Про ауд д-сть»)

Тескт Кодексу поділяється на три частини: чатсина А-стосується всіх професійних бухгалтерів, частина Б- проф бухгалт-в-практиків(в т.ч.аудиторів), част.В-штатних проф.-х бухгалтерів.

ЗУ "Про ауд д-сть" визначає також права та обов*язки аудиторів, ауд фірм. Існування спеціальної норми в Законі є також основою для забезпечення виконання етичних принципів, які закладено в Кодексі етики професійних бухгалтерів.

72. Основні принципи проведення аудиту фінансової звітності.

Метою аудиту фін. звітності є висвітлення аудитором висновку про те, чи відповідає фін. звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фін. звітів. За результатами аудиту складається ауд-й. висновок про реальний фін. стан суб’єкта госп-ння.

Основні принципи проведення аудиту фінансової звітності:

1) Дотримання етичних вимог, що стосуються завдань аудиту;

2) Аудитор повинен виконувати аудит відповідно до МСА;

3) Планування і виконання аудиту з професійним скептицизмом;

4) Здійснення процедур аудиту, необхідних для досягнення мети;

5) Аудитор проводить аудит і отримує обґрунтовану впевненість у тому, що фінансові звіти не містять суттєвих викривлень;

6) Врахування обмеження, властивого аудиторській перевірці, викликаного використанням тестування;

7) Врахування обмежень, властивих аудиторській перевірці, які впливають на можливості аудитора виявити суттєві викривлення;

8) Дотримання принципу про те, що більшість аудиторських доказів є радше переконливими, ніж остаточними;

9) Аудитор несе відповідальність за формування і висловлення думки стосовно фінансових звітів;

10) Відповідальність за підготовку й подання фінансових звітів покладається на управлінський персонал суб’єкта господарювання.

72. Аудиторська фірма та особливості її організації в Україні.

Ауд-ська фірма (ст..5 ЗУ «Про ауд д-сть») — юридична особа, створена відповідно до законодавства, яка здій-є виключно ауд-ку діял-сть. Право на здійсн-ня ауд-кої діял-сті мають ауд-кі фірми, включені до Реєстру ауд-ких фірм та аудиторів.

Ауд фірми можуть створюватися на основі будь-якої форми власності. В Укр ауд фірми зареєстровані, як правило, у формі товариств з обмеженою відповідальністю та закритих акціонерних товариств. Основною умовою створення ауд фірм є наявність одного сертифікованого аудитора. В аудиторській фірмі загальний відсоток учасників, що не є аудиторами, не може перевищувати 30 %, керівником аудиторської фірми може бути тільки сертифікований аудитор.

Згідно до Закону України «Про ауд діяльність», Реєстр аудиторських фірм та аудиторів – це база даних, що містить інформацію про аудиторські фірми та аудиторів, які займаються аудиторською діяльністю індивідуально як фізичні особи – підприємці.

Порядок ведення реєстру аудиторських фірм та аудиторів із останніми змінами набрав чинності з 1.01.2012р.

Порядок ведення Реєстру визначається та забезпечується Аудиторською палатою України.

Реєстр не рідше одного разу на рік публікується у фаховому виданні Аудиторської палати України.

Аудиторські фірми та аудитори, які зареєстровані як фізичні особи - підприємці, мають право на здійснення аудиторської діяльності лише після включення їх до Реєстру.

Включеним до Реєстру аудиторським фірмам та аудиторам видається свідоцтво відповідного зразка.

За включення до Реєстру справляється плата в розмірі, встановленому Аудиторською палатою України.

Станом на кінець грудня 2011 року в Україні зареєстровано 1926 суб’єктів аудиторської діяльності.

Реєстр аудиторських фірм та аудиторів – додатково містить ПЕРЕЛІК аудиторських фірм, які відповідають критеріям обов’язкового аудиту:

1) наявність не менше 3 штатних сертифікованих аудиторів;

2) аудиторська фірма повинна пройти обов’зкову перевірку системи контролю якості успішно;

3) аудиторська фірма має договір на страхування своєї діяльності;

4) аудиторська фірма є публічною для суспільства (наявність власного веб-сайту).

72. Документальне оформлення домовленості про надання аудиторських послуг.

Дане питання регулюється МСА 210 «Узгодження умов завдань з аудиту».

Формою визначення умов виконання аудиту є лист-зобов’язання аудиторської фірми або будь-який інший документ (н-д: договір).

Для визначення можливості проведення аудит. перевірки необхідно:

1) встановлення прийнятності концептуальної основи, за якою складено звітність, яку треба перевірити;

2) аудитор має отримати згоду управ. персоналу, що він визнає і розуміє відповідальність:

- за правильність застосування концептуальної основи під час складання звітності;

- за організацію надійної системи внутр. контролю, яка виявляє суттєві викривлення у звітності;

- за забезпечення аудитора:

* доступом до всієї необхідної інформації;

* наданням необхідних пояснень;

* необмеженим доступом до працівників підприємства, які мають надати відповідні докази.

Базовими аспектами листа-зобов’язання є:

- мета та обсяг аудиту фінансової звітності;

- відповідальність аудитора;

- відповідальність управ. персоналу;

- ідентифікація застосованої концептуальної основи фінансової звітності для її складання;

- посилання на очікувану форму й зміст будь-яких звітів, що їх надасть аудитор, і констатація того, що можуть існувати обставини, за яких звіт може відрізнятися від очікуваної форми та змісту.

В ході попередніх домовленостей можуть виникнути зміни, причини яких можуть бути:

1) Умовно-обгрунтовані причини:

а) зникла необхідність у проведенні аудит. робіт;

б) неправильне розуміння клієнтом мети та наслідків аудиту;

в) зміна керівництва в аудит. фірмі.

У зв’язку з цим необхідно:

- скасувати попередню і скласти нову угоду на проведення аудит. робіт;

- вилучити із звіту докази, отримані аудитором за первісною угодою.

2) Умовно необгрунтовані причини:

а) обмеження в часі;

б) зменшення аудит. робіт клієнтом.

В цьому випадку необхідно:

- відмовитись від надання аудит. висновку;

- доповісти про зміни вищому органу управління.

72. Попереднє дослідження в аудиті. Лист-забов’язання аудитора.

Дане питання регулюється МСА 210 «Узгодження умов завдань з аудиту».

Для прийняття рішення щодо можливості проведення аудиту необхідно врахувати:

- чи достатньо кількості персоналу і його кваліфікації для якісного проведення аудиту;

- чи є прийнятною встановлена величина аудит. ризику;

- чи забезпечить керівництво підприємства аудитора необхідною допомогою та доступом до необхідної інформації;

- чи достатня сума гонорару для аудитора;

- чи зверталося підприємство до інших аудиторів із аналогічним зверненням.

Основною інформацією для попереднього ознайомлення аудитора з клієнтом є:

1) Суть діяльності підприємства (продукція; замовники; основні постачальники; обсяг діяльності).

2) Галузь діяльності підприємства (заг-екон. ситуація в галузі; місце на ринках збуту; підприємства-конкуренти, які працюють в галузі; особливі аспекти діяльності).

3) Структура підприємства (географічне розташування; статус; наявність філій та дочірніх підприємств, чи існують операції між ними, їх призначення).

4) Загальна схема організації роботи підприємства і стратегія його розвитку (розподіл посадових обов’язків; торгов., соц. та фін. політика).

5) Організація функціонування управлінських відділів і бухгалтерій (наявність контрольних процедур виконання бюджетів на підприємстві; наявність служби внутр. аудиту; способи обробки та отримання фін. інформації; порядок проведення аналізу даних; формування аналітичної інформації).

6) Методи і принципи здійснення бух. обліку (методи і принципи облік. політики щодо відображення різних видів активів, зобов’язань та капіталу).

7) Строки (строки подання управ. та фін. інформації).

8) Наявність основних ланок внутр. контролю (розподіл обов’язків; система видачі дозволів на здійснення певних видів госп. операцій, інвентаризації, вибіркової перевірки).

Формою визначення умов виконання аудиту є лист-зобов’язання аудиторської фірми або будь-який інший документ (н-д: договір).

Базовими аспектами листа-зобов’язання є:

- мета та обсяг аудиту фінансової звітності;

- відповідальність аудитора;

- відповідальність управ. персоналу;

- ідентифікація застосованої концептуальної основи фінансової звітності для її складання;

- посилання на очікувану форму й зміст будь-яких звітів, що їх надасть аудитор, і констатація того, що можуть існувати обставини, за яких звіт може відрізнятися від очікуваної форми та змісту.

Додатковими аспектами листа-зобов’язання є:

- аудит. ризик (межа суттєвості помилки);

- вимога віл. доступу до інформації;

- домовленість стосовно планування та виконання аудиту, включаючи склад аудит. групи;

- планування аудиту;

- очікування, що управ. персонал надасть письмове запевнення, пояснення, проекти звітності;

- основа обчислення вартості виконання аудиту;

- залучення до роботи внутр. аудиторів та фахівців клієнта, незал. експертів. ін. аудиторів;

- спец. погодження можливості використання результатів поперед. аудиту.

72. Договір на проведення аудиту та особливості його оформлення в Україні.

Договір на проведення аудиту є основним документом, який засвідчує факт досягнення домовленості між замовником та виконавцем про проведення аудиторської перевірки. Зараз основними нормативними актами, що регулюють процес укладання договору в Україні є ЗУ "Про ауд-ку діяльність" та Цивільний кодекс України. Важливим документом, яким також користуються при складанні типових домовленостей про проведення аудиту є МСА 210 «Узгодження умов завдань з аудиту».

Договір на проведення аудиту готує аудиторська фірма або аудитор і передає його на розгляд замовнику, який має право вносити корективи, після чого договір підписується у двохсторонньому порядку.

Договори можуть бути як довгострокові, так і короткострокові.

Договори, які укладені ауд-ми фірмами, також можуть бути:

- генеральними - визначають порядок ведення як аудиту, так і супутніх аудиту робіт. Як правило, в такому разі при здійсненні аудиту укладається додаткова угода, яка конкретизує умови проведення аудиту.

- договір на інформаційно-консультативне обслуговування - конкретизується форма надання цих послуг.

-договір на бухгалтерське обслуговування - надання послуг по зведенню бух обліку,

-окремий договір на проведення аудиту – надання послуг з аудиту.

В структурі договору на аудит виділяються наступні елементи:

1) Заголовок. 2) Предмет договору. 3) Мета виконання робіт і їх термін. 4) Масштаб аудиту. 5) Вартість робіт і порядок розрахунків. 6) Відповідальність сторін. 7) Права сторін. 8) Обов’язки сторін. 9) Відповідальність замовника за інформацію, що перевіряється. 10) Термін дії договору. 11) Можливість безперешкодного доступу до інформації. 12) Посилання на можливість невиявлення помилки у фінансовій звітності. 13) Конфіденційність інформації. 14) Порядок здачі і прийому наданих послуг. 15) Інші умови. 16) Підписи і необхідні реквізити обох сторін. 17) Додаток договору: протокол узгодження ціни.

90. Структура договору на проведення аудиту.

Договір на проведення аудиту є основним документом, який засвідчує факт досягнення домовленості між замовником та виконавцем про проведення аудиторської перевірки, він документально стверджує, що сторони дійшли згоди з усіх моментів, обумовлених у договорі.

Договір на проведення аудиторської перевірки є офіційним документом, який регламентує взаємовідносини "клієнт-аудитор", і в загальних рисах не відрізняється від звичайних договорів, які використовуються в підприємницькій діяльності.

Детальна структура договору може бути різною, проте його форма повинна відповідати загальноприйнятій в Україні формі складання договорів. Доцільно враховувати в договорі певну специфіку аудиту в Україні, на яку сторони часто не звертають уваги. Так, у договорі на аудит бажано передбачити право аудитора відмовити у видачі аудиторського висновку, визначити строки надання клієнтом документів, необхідних для проведення перевірки, тощо. У договорі можна передбачити авансування клієнтом послуг аудиторської фірми. Доцільним для аудитора буде внесення до договору пункту, що зобов'язує клієнта надавати допомогу аудитору в процесі перевірки (виділення працівників для надання допомоги при проведенні інвентаризації, надання аудиторові транспорту і готелю у разі необхідності відрядження тощо). Аудиторські фірми іноді вносять у договір пункти про надання клієнту додаткових конкретних послуг, а також пункти про оплату фактично виконаної роботи аудитора у випадку одностороннього розірвання договору клієнтом.

Структура договору: Розділ "Предмет договору" повинен містити назву аудит. послуги ("провед а-ту" або "аудит перевірка"), мету аудиту й хар-ку масштабу аудиту. Розділ "Зобов'язання сторін" повинен містити перелік та хар-ку зобов'язань, які бере на себе кожна з сторін. Розділ "Порядок здавання та прийому робіт" повинен містити перелік, хар-ку та послідовність процедур, які викон. сторонами при передачі рез-тів роботи, а також умови та порядок оформлення відмови замовника від прийому виконаної роботи. Розділ "Термін виконання робіт" повинен містити тривалість виконання роботи, дати її початку та закінчення, а також терміни надання результатів виконаної роботи. Розділ "Вартість робіт та порядок розрахунків" містить відомості про розмір та порядок оплачування за виконання робіт. Розділ "Відповід-сть сторін" містить умови відповід-сті кожної сторони (які саме випадки тягнуть настання відповід-сті і в якому вигляді вона передбачена). Розділ "Термін дії договору" містить вказівку на дати початку та закінчення дії договору. Розділ "Реквізити сторін" містить юридичні адреси та латіжні реквізити кожної сторони. Розділ "Особливі умови" містить положення, які сторонни вважають за необхідне обумовити, і які не знайшли відображення в попередніх розділах договору.

90. Обов’язкові відомості договору на проведення аудиту.

Детальний зміст договору на проведення аудиту може бути різним залежно від ситуації, проте існує ряд моментів, які в будь-якому разі повинні знайти відображення в договорі. Договір обов'язково повинен містити такі положення:

♦ мету аудиту;

♦ масштаб аудиту, враховуючи посилання на чинне законодавство, стандарти, нормативи та інші аналогічні документи (до поняття масштабу аудиту входить необхідний обсяг та глибина перевірки, склад, кількість і обсяг аудиторських процедур);

♦ можливість доступу до будь-яких записів, документації та іншої інформації, необхідної для проведення аудиту;

♦ відповідальність керівництва підприємства, яке перевіряється, за надану аудитору інформацію (при необхідності обумовлюється вимога про одержання від керівництва підприємства письмового підтвердження, яке стосується наданої інформації);

♦ умови відповідальності за початкові залишки при першому проведенні аудиту або якщо попередні перевірки виконувалися іншим аудитором;

♦ зауваження про те, що у зв'язку з сутністю перевірки та інших властивих аудиту обмежень існує можливість і навіть імовірність того, що будь-які, навіть суттєві, помилки можуть залишитися невиявленими;

♦ форма, в якій замовнику буде видана інформація про результати проведеної аудитором роботи (обсяг та склад переданої замовнику документації). Крім того, договір може містити такі положення:

♦ угоди, які стосуються залучення до перевірки інших аудиторів та експертів із певних аспектів аудиту;

♦ угоди, які стосуються залучення до перевірки внутрішніх аудиторів та іншого персоналу клієнта;

♦ порядок розрахунків за виконання робіт із проведення аудиту;

♦ будь-які можливі обмеження аудиторських зобов'язань;

♦ посилання на будь-які додаткові угоди між аудитором та клієнтом.

90. Умови повторних аудиторських перевірок.

Дане питання регулюється ЗУ про «АД «. так як зазначено що певні об’єкти мають проходити обов’язкову ауд. перевірку, то вони не можуть її уникнути, але в разі некомпетентності аудитора після винесення висновку і в разі кардинального непогодження з цим висновком - підприємство має звернутись з клопотанням про призначення повторної перевірки, вказавши обґрунтовані причини незгоди з висновком. Також повторна перевірка здійснюється у випадку коли на підставі аудиторського висновку власник приймає рішення про затвердження річного звіту підприємства. В разі негативного висновку аудитора підтвердити достовірність річного звіту підприємство зобов'язане усунути вказані недоліки і подати виправлений звіт на повторну аудиторську перевірку.

90. Прийняття зміни у завданні.

Питання регулюється МСА 210 «Умови домовленості про аудит» Якщо до завершення завдання до а-ра звернулися з проханням змінити умови завдання на такі, що забезпеч нижчий рівень впевненості, а-рові слід розглянути доцільність такої зміни. Прохання клієнта до а-ра змінити умови завдання може бути викликане зміною в обставинах, що вплив на необх-сть послуги, неправильним розум-м хар-ру аудит перевірки або супутніх послуг, що їх запитували спочатку, або обмеження обсягу завдання, що встановлюється управл персоналом або викликане обставинами. А-р повинен ретельно вивчити причину, що лежить в основі цього прохання, зокрема, можливі наслідки обмеження обсягу завдання. Зміна обставин, що впливає на вимоги суб'єкта госп, або неправильне розуміння хар-ру послуги, що її запитували спочатку, вважається обґрунтованою причиною зміни умов завдання. І навпаки, зміну не можна вважати обгрунтованою, якщо з'ясувалося, що вона спричинена неточною, неповною інф. Перш, ніж погодитися на зміну умов завдання з аудит. перевірки на умови завдання з надання супутніх послуг, а-рові, слід, окрім перерахованих вище, розглянути б-я юридичні та пов'язані з договором наслідки змін. А-рові не слід погоджуватися на зміну умов завдання, якщо для неї немає обґрунтованого виправдання. П-дом може бути завдання з аудит перевірки, коли а-р не може одержати достатні та відповідні аудит докази щодо дебіт заборг, а клієнт просить змінити умови завдання та замінити аудит перевірку на завдання з огляду для того, щоб уникнути умовно-позит думки або відмови від висловлення думки. Якщо а-р не може погодитися на зміну умов завдання, і йому не дозволяють продовжувати початкове завдання, він повинен відмовитися від викон завдання та з'ясувати, чи існує договірне або б-я ін зобов'язання, відповідно до якого а-ві необхідно звітувати ін сторонам (н-д, найвищому управл персоналові або акціонерам) про обставини, що стали причиною відмови.

90. Види внутрішнього контролю та особливості його побудови в різних організаційно правових формах господарювання.

Внутр контроль - процес, розроблений та впроваджений найвищим управл персоналом, управл персоналом та ін персоналом з метою отрим обґрунтованої впевненості щодо досягненні цілей суб'єкта госп стосовно достовірності фін звітності, ефективності д-сті та дотрим застосовних законів та нормат актів. ВК здійснюється: 1)Наглядовою Радою;2)Правлінням ради директорів;3)Ревізійною комісією; 4)Функціональними підрозділами; 5)відділом внутр а-ту. Види контролю: за спрямуванням: - фін, правовий, контроль за видами діяльності: адміністрат. бухгалтерський. за часом: - попередній, поточний. заключний. за призначенням: - контроль запобігання, контроль виявлення, контроль виправлення. ВК формується на різних п-вах різних орган.-правових форм по різному на розгляд кер-цтва і в залежності від специфіки д-сті, обсягу операцій на об’єкті. Але він повинен на всіх п-вах відповідати організац стр-рі, чисельності персоналу, розгалуженості підрозділів і філій, ступеню централізації БО.

90. Оцінка аудитором ефективності системи внутрішнього контролю підприємства.

У ході аудиторської перевірки аудитор зобов'язаний у першу чергу вивчити систему внутрішнього контролю клієнта, адже, характер і якість комплексної аудиторської перевірки багато в чому залежить від того, наскільки грамотно і достовірно аудитор дасть оцінку функціонування й ефективності системи внутрішнього контролю суб'єкта господарювання. МЕТА ОЦІНКИ — підготувати основу для планування аудиту та встановлення виду, термінів проведення і обсягу аудиторських процедур, Вивчення системи внутрішнього контролю - опитування персоналу - спостереження - запит до попереднього аудитора - ознайомлення з документами управління й обліку - вивчення документів попереднього дослідження замовника - вивчення результатів ревізій і перевірок усіх перевіряючи органів - ознайомленя з існуючими вимогами до організації системи внутрішнього контролю - тестування систем внутрішнього контролю При оцінці ефективності і надійності системи внутрішнього контролю в цілому, контрольного середовища і окремих засобів контролю аудитор може використовувати наступні оцінки якості внутрішнього контролю: 1) висока; 2)середня; З) низька.Аудитор зобов'язаний оцінювати систему внутрішнього контролю клієнта не менше, ніж у наступні три етапи: 1)загальне ознайомлення з системою внутрішнього контролю; 2) первинна оцінка надійності системи внутрішнього контролю: 3) підтвердження достовірності оцінки системи внутрішнього контролю Первинна оцінка здійснюється на основі методики і прийомів, які аудиторські організації розробляють самостійно. При цьому аудитор зобов'язаний брати до уваги те, що: а) на предмет надійності потрібно перевіряти засоби контролю, бухгалтерську і господарську документацію клієнта за весь звітний період, а не тільки за окремі періоди часу; б) при перевірці необхідно приділити більше уваги тим періодам, діяльність у яких мала особливості чи відмінності порівняно з діяльністю, типовою для всього періоду вцілому; в) оцінка надійності всієї системи внутрішнього контролю і окремих засобів контролю як «низької» не виключає можливості оцінки надійності інших окремих засобів контролю як «середньої» чи «високої». За підсумками процедури первинної оцінки надійності аудитор може оцінити надійність всієї системи внутрішнього контролю і окремих засобів контролю як «середню» чи «високу». Якщо за підсумками процедури первинної оцінки аудитор оцінить надійність системи внутрішнього контролю в цілому й окремих засобів контролю як «низьку», він зобов'язаний констатувати це і в подальшому планувати аудиторські процедури відповідним чином. Усі етапи оцінки системи внутрішнього контролю повинні належним чином документуватися із зазначенням аргументів, якими керувався аудитор, даючи відповідну оцінку надійності всієї системи чи окремим засобам контролю або приймаючи рішення, яке має вплив на планування аудиторських послуг. При виявленні істотних недоліків у структурі або функціонуванні систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю аудитору слід повідомити про це керівництво відповідного рівня управління у найкоротший термін, з відповідною впевненістю та доказами своєї правоти. Повідомлення керівництву про істотні помилки необхідно представити у письмовому вигляді або надати в усній формі то його необхідно зафіксувати в аудиторській робочій документації. У повідомленні важливо зауважити, що аудитор дає перелік тільки тих недоліків, котрі потрапили до кола його зору під час проведення аудиту, і що аудит не планувався для окремого визначення відповідності внутрішнього контролю завданням, поставленим керівництвом підприємства.

90. Аудиторські послуги в системі внутрішнього контролю.

Питання регулюється МСА 315 «Ідентифікація та оцінка ризиків суттєвого викривлення через розуміння суб’єкта господарювання та його середовища» Внутр. а-т (ВА)є одним із видів внутргосп контролю суб'єктів п-цької діяльн. Забезпеченню ефективності діяльності суб'єктів п-цької діяльності багато в чому сприяють впровадження і правильна організація системи внутр а-ту. Завдання ВА- допомогти відповідним працівникам фірми чи компанії виконувати свої обов'язки максимально кваліфіковано й ефективно. Внутрішні аудитори звітують перед вищим керівництвом підприємства. Мета ВА- удоск. організації й управління в-вом, виявлення й мобілізація резервів його зростання. ВА аналізує ситуацію ризику і застерігає від банкрутства, використовує ноу-хау для збільшення прибутку й ефективності нової технології, вживає заходів, що сприяють фінансовій діяльності п-ва. Осн увагу внутр а-ру слід приділяти перевірці тих показників фін-госп д-сті п-ва, які можуть позитивно вплинути на ефективність в-ва. Така перевірка має спрямовуватися на попередження (профілактику) відхилень від нормативно-правових актів чи зловживань. Важливо також ретельно дослідити ті госп операції, які мають бути документально оформлені й своєчасно відображені в облікових регістрах та у фін звітності. Отже, ВА контролює раціональне витрачення матеріальних, трудових і фін рес-ів, дотримання законності госп операцій, виявлення допущених зловживань чи порушень. ВА передбачає попередній контроль на стадії розгляду первинних документів, під час візування договорів, наказів, кошторисів. У такому разі ВА претендує на роль профілактичного заходу. ВА є системним і строго документальним, безперервним, універсальним заходом. Головна мета ВА- визначити, чи має фін звітність п-ва суттєві перекручення. Осн ф-ї служби ВА, як правило, склад з процедур дослідження окремих операцій п-ва, оцінювання і контролю відповідності цих операцій, відображених у б/о, а також контролю за функціями внутр с-ми контролю п-ва. Ефективна діяльність служби ВА дає змогу зовн а-ру змінювати характер і термін виконання та скорочувати обсяги аудит процедур, але не може зумовити повне невиконання ним раніше запланованих процедур перевірки.

90. Поняття та складові системи внутрішнього контролю.

З метою успішного функціонув. п-ва, підвищення рівня рентабельності, збереження та збагачення його активів необх-й налагоджений механізм управління, найважливішим ел-м якого є повсякденний внутр контроль(ВК).Система контролю має бути економічно вигідною, тобто затрати на її функціонування мають бути меншими за витрати п-ва через її відсутність. Якщо система внутргосп контролю буде функціонувати ефективно, це дасть змогу скоротити витрати на проведення внутр аудиту. Система ВК визначає всі внутр правила та процедури контролю, запроваджені керівництвом п-ва для досягнення поставленої мети — забезпечення (в межах можливого) стабільного і ефективного функціонування п-ва, дотримання внутргосп політики, збереження та раціон. викор. активів п-ва, запобігання та викриття фальсифікацій, помилок, точність і повнота бухг записів, своєчасна підготовка надійної фін інф.Система ВК відіграє важливу роль у попередженні та виявленні помилок і випадків шахрайства. Система ВК включає: 1)контроль конання планових завдань з виробничої і фін-госп діял-ті, викор. матеріальних і фін ресурсів,недопущення безгосподарності і марнотратства; 2)забезпечення збереження власності; 3)додержання вимог діючого законодавства з виробничої, фіна-госп діял-ті, з ведення б/о.

90. Розуміння суб’єкта господарювання.

Аудитор повинен отримати розуміння: а) галузі, нормативної бази та інших зовнішніх факторів, в тому числі застосовної концептуальної основи фінансової звітності; б) характеру суб'єкта господарювання, в тому числі: - його операцій; - структуру власності та управління; - типи інвестицій, що їх робить або планує робити суб'єкт господарювання; та - метод структурування та фінансування суб'єкту госп, що дозволить а-рові отримати розуміння класів операцій, залишків на рахунках та розкриття інформації, яке очікується в фінансових звітах; в) вибору та застосування суб'єктом господарювання облікової політики, а також причини змін в ній. Аудитор повинен оцінити, чи відповідає облікова політика суб'єкта господарювання його бізнесові та застосовній концептуальній основі фінансової звітності; а також обліковій політиці, що застосовуються у відповідній галузі; г) цілей та стратегії суб'єкта господарювання, а також відповідних ділових ризиків, які можуть призвести до ризиків суттєвого викривлення; д) вимірювання та перевірка результатів фінансової діяльності суб'єкта господарювання.

90. Середовище контролю.

Аудитор повинен отримати розуміння середовища контролю. Під час цього аудитор повинен оцінити, чи створив управлінський персонал під наглядом найвищого управлінського персоналу культуру чесної та етичної поведінки та дотримується її; тачи являють собою елементи середовища контролю відповідну основу для інших компонентів внутрішнього контролю.

Отже, середовище контролю — це дії, заходи і процедури, які відображають відношення вищих кіл адміністрації і власників до контролю і важливість такого контролю для цього підприємства.

Контрольне середовище економічного суб'єкта може бути охарактеризоване як загальна внутрішня дисципліна на під­приємстві, що стосується працівників всіх ланок і структурних підрозділів. Ця система створюється керівництвом під­приємства і ним насамперед має підтримуватися. Вона перед­бачає наявність певних принципів і методів як для керівництва підприємством, так і виконання посадових обов'язків кожним зі співробітників. До факторів контрольного середовища належать:

• діяльність керівництва (власника) клієнта;

• політика і методи керівництва;

• організаційна структура підприємства і методи розподі­лу функцій управління та відповідальності;

• управлінські методи контролю, у тому числі кадрова політика і практика, а також порядок розподілу обов'язків.

90. Процес оцінки ризиків суб’єкта господарювання.

Другим елементом системи внутрішнього контролю, який повинен дослідити аудитор, є процес оцінки ризиків суб'єкта господарювання.

Процес оцінки ризиків суб'єкта господарювання - це процес, який здійснюється управлінським персоналом підприємства для визначення ризиків бізнесу і необхідних заходів для їх зменшення (до прийнятного рівня) та отримання очікуваних результатів діяльності. Господарська діяльність пов'язана з різними видами ризиків внутрішнього та зовнішнього характеру, якими можна управляти. Оскільки економічні, галузеві, законодавчі та виробничі умови підприємства постійно змінюються, менеджменту також потрібно визначати та управляти ризиками, які є результатом цих змін. Після визначення ризиків, які можуть впливати на діяльність підприємства, управлінський персонал розглядає їх суттєвість, імовірність і формує відповідні заходи, направлені на управління ними. Такі заходи можуть полягати в розробці планів, програм або заходів, спрямованих на конкретні ризики, і може вирішити прийняти ризик з міркувань витрат або з інших міркувань.

Для цілей складання фінансової звітності процес оцінки ризиків суб'єкта господарювання, пов'язаний з тим, що на підприємстві проводиться визначення ризиків, які стосуються підготовки фінансових звітів, що дозволяє достовірно і справедливо відобразити наслідки діяльності підприємства, на підставі якої робиться оцінка суттєвості встановлених факторів ризику, оцінка ймовірності їх виникнення і прийняття відповідного рішення щодо заходів для управління такими ризиками. Іншими словами, система контролю на підприємстві повинна мати процедури оцінки ризику бізнесу, щоб мінімізувати помилки та зловживання. Зі свого боку аудитори оцінюють ризики для визначення як обсягів, так і видів аудиторських доказів. Якщо система внутрішнього контролю ефективно оцінює та регулює ризики, аудитор, як правило, може отримати менше доказів для формування аудиторського висновку про фінансову звітність. Процедури оцінки ризиків для одержання аудиторських доказів щодо структури та реалізації на практиці відповідних заходів контролю можуть включати запити персоналу суб'єкта господарювання, спостереження застосування конкретних заходів контролю, перевірку документів та звітів, і відстеження операцій в інформаційній системі, пов'язаній з фінансовою звітністю. Для оцінки структури контролю, який є доречним для аудиторської перевірки, і для визначення його реалізації на практиці, одного тільки запиту недостатньо.

90. Інформаційні системи підприємства та обмін інформацією.

Під цими системами слід розуміти порядок формув., реєстру, накопичення, обробки і передачі на різних рівнях. Для оцінки ІС необхідно визначити елем-ти: Ініціювання операцій Як обробляється інф окремих видів госп операцій і її відображення у б/о Порядок прийняття рішень Інф-ція – найважливіший стратегічний ресурс п-ва. Відсутність необх інф породжує невизначеність. Бізнес на певному етапі свого розвитку стає недостатньо керованим. Для успішного розвитку потрібна комплексна система управління, яка об’єднуватиме всі аспекти менеджменту, а не лише бухгалтерію. І це не лише технологічні завдання. Гол критеріями в оцінці ІС стали достовірність, своєчасність, повнота та корисність інф для прийняття рішень. Інформац система(ІС) п-ва повинна володіти наступними властивостями: - збереження інвестицій –мінімізувати витрати на введення інформаційної системи. - надійність – передбачає гарантування збереження і доступність даних при б-я технічних несправностях і забезпеч ефективного захисту даних від несанкціонованого доступу; - можливість росту – масштабованість, можливість розширення;- ступінь автоматизації різних видів д-сті - адаптованість до бізнесу клієнта – ступінь узгодженості властивостей системи з потребами клієнта;- доступна ціна. Існує три основні шляхи впровадження ІС:- розробка системи власними силами;- придбання універсальної системи чи пакету прикладних програм;- аутсорсинг – делегування ф-й та повноважень щодо ведення ІТ зовнішнім організаціям Ефективність ІТ безпосередньо пов’язана з організацією внутр інформац бази. Підходи до організації машинної бази даних залежать від виду та розміру п-ва. Файлова організація даних характерна для автоматизованого розв’язання окремих задач на робочому місці спеціаліста, а також є поч етапом при організації комп систем. Сучасні ІТ обробки екон інф, організація автоматизованого робочого місця та обчислювальних мереж орієнтовані на організацію баз і банків даних різного призначення, які працюють під управл-м СУБД (системи управління базами даних). На відміну від локально організованих файлів, база даних-спеціально організоване зберігання інформац ресурсів у вигляді інтегрованої сукупності файлів, призначене для багатоцільового використання та модифікації різними користувачами.

90. Процедури контролю.

Процедури контролю це політика і процедури, які допомагають забезпечити виконання директив управлінського персоналу. Прикладами конкретних видів процедур контролю є діяльність, пов'язана з: санкціонуванням; перевіркою результатів діяльності; обробкою інформації; фізичними заходами контролю; розмежуванням обов'язків. Процедурами контролю, які мають відношення до аудиту, є: процедури, які слід розглядати як такі, оскільки вони є процедурами, що мають відношення до значних ризиків, або оскільки вони є процедурами, що стосуються тих ризиків, стосовно яких самі лише процедури по суті не надають достатніх та відповідних аудиторських доказів, як це вимагається в параграфах, відповідно, 28 та 29; або процедури, які є такими відповідно до професійного судження аудитора. На судження аудитора, чи має процедура контролю відношення до аудиту впливає : ризик, ідентифікований аудитором, який може викликати суттєве викривлення висновок аудитора, чи буде відповідним тестування операційної ефективності заходу контролю під час визначення обсягу тестування по суті. Концепції, на яких базуються процедури контролю малих суб'єктів господарювання, скоріш за все будуть аналогічними концепціям, застосованим великими суб'єктами господарювання, однак ступінь формалізації буде різним. Використання інформа-ційних технологій впливає на спосіб реалізації процедур контролю. З точки зору аудитора заходи контролю за системами ІТ є ефективними, якщо вони забезпечують цілісність інформації і безпеку даних, які обробляються цією системою. При цьому до таких заходів контролю належать заходи контролю ІТ в цілому та заходи контролю за прикладними програмами. Заходами контролю ІТ в цілому є політика та процедури, які пов'язані із численними приклад-ними програмами та підтримкою ефективного функціонування заходів контролю за прикладними програмами. ( універсальні ЕОМ, міні-машини та середовища кінцевих користувачів.) Заходи контролю ІТ в цілому, які підтримують цілісність інформації та безпеку даних, як правило, включають заходи контролю за: •функціонуванням центру даних та мережі; • придбанням програм-ного забезпечення, замінами та його обслу-говуванням;-змінами в програмах;-безпекою доступу;-придбанням прик-ладних систем, їх розробкою та обслуговуванням. Заходи контролю за прикладними програмами можуть бути: -ручними -автоматизованими процедурами, які, як правило, функціонують на рівні бізнес-процесів та стосуються обробки індивідуальних прикладних завдань. Заходи контролю за прикладними програмами можуть носити запобіжний характер, або бути спрямованим на виявлення відхилень. їх мета полягає у забезпеченні цілісності бухгалтерських записів.

90. Моніторинг заходів контролю.

Система контролю якості фірми включає політику та процедури, що стосуються кожного з наступних елементів: а) відповідальність керівництва за якість на фірмі; б) етичні вимоги; в) прийняття завдання, продовження співпраці з клієнтом та виконання конкретних завдань; г) людські ресурси; д) виконання завдання; е) моніторинг заходів контролю. Моніторинг – це процес оцінки якості процедур контролю за результатами їх реалізації. Він передбачає оцінку структури та функціонування процедур контролю на своєчасній основі і вживання необхідних виправних та запобіжних заходів. Його здійснюють відповідні посадові особи, наприклад внутрішній аудитор. Метою моніторингу відповідності політиці та процедурам контролю якості є забезпечення оцінки: а) дотримання вимог професійних стандартів, законодавчих та регуляторних органів; б) чи вірно розроблена та ефективно впроваджена система контролю якості; в) чи вірно застосовуються політика та процедури контролю якості фірми, так що звіти, які надаються фірмою або партнером із завдання, відповідають обставинам. Фірма накладає відповідальність за процес моніторингу на партнера, партнерів чи інших осіб, що мають достатній відповідний досвід та повноваження для прийняття такої відповідальності. Постійний розгляд та оцінка системи контролю якості фірми включають такі аспекти, як: Аналіз: нових розробок в професійних стандартах, законодавчих та регуляторних вимогах, та як вони відображаються, якщо це необхідно, в політиці та процедурах фірми; письмових підтверджень відповідності політиці та, процедурам фірми щодо незалежності; постійного професійного розвитку, включно з перепідготовкою; та рішень щодо прийняття нових клієнтів, продовженя взаємовідносин з клієнтами та прийняття конкретних завдань. Визначення необхідних коригуючих дій та поліпшень, які необхідно внести в систему, включно з забезпеченням зворотного зв'язку стосовно політики та процедур фірми, що відносяться до навчання та перепідготовки. Оповіщення відповідного персоналу фірми щодо недоліків, ідентифікованих в системі, рівні розуміння системи або у відповідності їй. Вживання заходів відповідним персоналом фірми щодо своєчасного внесення необхідних змін до політики та процедур контролю якості. Періодичність проведення перевірок, включно з часом відбору окремих завдань, залежить від багатьох факторів, що включають: Розмір фірми. Кількість та географічне розташування офісів. Результати попередніх моніторингових процедур. Ступінь повноважень як персоналу, так і офісів (наприклад, чи має офіс право проводити свої власні перевірки, або перевірки можуть проводитись лише головним офісом). Природа та складність практики й організації фірми. Ризики, які пов'язані з клієнтами фірми та конкретними завданнями. Мінімум раз на рік фірма ознайомлює з результатами моніторингу системи контролю якості партнерів із завдань та інший відповідний персонал фірми, включно з головною посадовою особою та, якщо це потрібно, радою партнерів. Подібне ознайомлення дозволить фірмі та цим особам прийняти невідкладні відповідні заходи, якщо це необхідно, у відповідності до їх посад та відповідальності. Інформація щодо результатів моніторингу включає: Последние новинки в мире мобильной связи!m.ua а) опис виконаних процедур моніторингу, б) висновки, зроблені в результаті виконання процедур моніторингу, в) опис, якщо це важливо, системних, повторюваних або інших важливих недоліків, та заходів, прийнятих для усунення або коригування цих недоліків.

90. Внутрішній аудит та особливості його організації.

Внутрішній аудит – це незалежна діяльність з перевірки та оцінки роботи суб’єкта господарювання в його інтересах. Внутрішній аудит має функціонувати як незалежна діяльність на підприємстві. Метою внутрішнього аудиту – сприяння ефективному виконанню завдань і цілей, задля яких функціонує підприємство. Організовує його керівництво підприємства для перевірки та оцінки роботи окремих підрозділів, служб, об’єктів обліку тощо.

Організація процесу внутрішнього аудиту зумовлена необхідністю надання користувачам результатів діяльності служби внутрішнього аудиту (СВА) достовірної інформації про діяльність підприємства, розробки пропозицій щодо удосконалення діяльності підприємства та для визначення меж та засобів діяльності СВА при здійсненні перевірки.

В економічній літературі розглядаються передумови для ефективної організації процесу внутрішнього аудиту. До таких передумов відносять:

– впровадження нових форм контролю, які відповідають нинішнім ринковим відносинам;

– потреба управлінського персоналу в інформації про стан діяльності підприємства;

– оперативний взаємозв’язок між підрозділами підприємства та управлінським персоналом.

Внутрішній аудит на підприємстві виконує багато різноманітних функцій. Основними з таких функцій є контроль за:

– правильністю оформлення, приймання і відпуску матеріальних цінностей;

– оприбуткуванням, видачею й перерахуванням грошових коштів;

– створенням і витрачанням власного капіталу;

– дотриманням правил штатно-фінансової дисципліни;

– правильним створенням і розподілом прибутків.

В процесі організації внутрішнього аудиту слід пам’ятати, що він повинен бути організований на такому рівні, щоб результат діяльності СВА об’єктивно відображав діяльність підрозділу, який перевіряється, а також був доступний для розуміння всім користувачам такої інформації. Для виконання даної умови внутрішнім аудиторам необхідно дотримуватись принципів при організації внутрішнього аудиту.

90. Мета та завдання внутрішнього аудиту.

Метою внутрішнього аудиту – сприяння ефективному виконанню завдань і цілей, задля яких функціонує підприємство. Організовує його керівництво підприємства для перевірки та оцінки роботи окремих підрозділів, служб, об’єктів обліку тощо.

Вивчаючи завдання, які стоять перед службою внутрішнього аудиту, необхідно врахувати відмінності між внутрішнім аудитом та ревізією. Стосовно завдань, які стоять перед ними, можна зазначити таке. Насамперед служба внутрішнього аудиту повинна здійснювати періодичний контроль за фінансово-господарською діяльністю окремих підрозділів. Основна послуга, яку надають внутрішні аудитори, - перевірка достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності. Внутрішні аудитори повинні перевіряти звітність підрозділів і всієї організації в цілому. Складання висновку є одним із результатів контролю за діяльністю окремих структур, виявлення відповідності бухгалтерської звітності цих структур і всієї організації в цілому даним бухгалтерського обліку.

Важливим завданням служби внутрішнього аудиту є фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства і розроблення її фінансової стратегії. Це дає змогу підвищити ефективність роботи окремих підрозділів і організації в цілому, сприяє виконанню основної мети, поставленої перед внутрішнім аудитом.

Консультативні послуги щодо бухгалтерського обліку і оподаткування, а також у питаннях права є важливими напрямками внутрішньої аудиторської служби. Упровадження ефективної достовірної та повної інформації системи управління для своєчасного виявлення й усунення недоліків.

У результаті перевірки, аналізу і консультування з боку служби внутрішнього аудиту підприємство буде підготовлене до перевірки зовнішніми аудиторами, податковою інспекцією та іншими органами зовнішнього контролю.

Завдання, які повинні виконувати внутрішні аудитори, визначають функції внутрішнього аудиту, а також професійно-кваліфікаційний склад цієї служби.

90. Розгляд роботи внутрішнього аудитора зовнішнім аудитором та оцінка можливості використання його результатів.

Зовнішній аудитор повинен оцінити роботу внутрішнього аудиту, якщо виявиться, що внутрішній аудит стосується оцінки ризиків зовнішнім аудитором. Оцінка зовнішнім аудитором роботи внутрішнього аудиту впливатиме на його судження стосовно використання внутрішнього аудиту під час оцінки ризиків та модифікування внаслідок цього характеру, розрахунку часу та обсягу подальших процедур зовнішнього аудиту. Для отримання розуміння й здійснення оцінки роботи внутрішнього аудиту, важливими критеріями є: а) Організаційний статус: особливий статус служби внутрішнього аудиту на суб'єкті господарювання і вплив цього на його об'єктивність.. Будь-які примушення або обмеження зі сторони управлінського персоналу щодо внутрішнього аудиту треба ретельно розглядати. б) Обсяг діяльності, тобто характер і обсяг завдань, що виконуються внутрішніми аудиторами. Зовнішній аудитор повинен визначити, чи дотримується управлінський персонал рекомендацій внутрішнього аудиту, і чим це підтверджується; в) Технічна компетентність: чи здійснюється внутрішній аудит особами, які (як внутрішні аудитори) мають відповідні технічну підготовку і професіоналізм. г) Належна професійна ретельність: чи належним чином здійснюється планування, нагляд, перевірка та документування внутрішнього аудиту. Треба розглянути наявність відповідних аудиторських інструкцій, робочих програм та робочих документів. Якщо робота внутрішнього аудиту є одним з факторів визначення характеру, розрахунку часу і обсягу зовнішніх аудиторських процедур, то бажано попередньо узгодити терміни цієї роботи, обсяг аудиторської перевірки, рівні суттєвості та запропоновані методи формування вибірки, документування виконаної роботи, процедури перевірки й надання висновку. .Зовнішній аудитор має бути поінформованим про відповідні внутрішні аудиторські звіти й одержати доступ до них; він повинен також бути поінформованим про будь-яке суттєве питання, про яке стало відомо внутрішньому аудиторові, і яке може вплинути на роботу зовнішнього аудитора. Оцінка роботи внутрішнього аудиту охоплює розгляд відповідності обсягу роботи та відповідних програм, розгляд того, чи залишається відповідною оцінка внутрішнього аудиту. Ця оцінка може включати розгляд того: а)чи виконується робота особами, які, як внутрішні аудитори,мають відповідні технічну підготовку і професіоналізм, та чи належним чином контролюється, перевіряється і документується робота асистентів; б)чи отримані достатні та відповідні аудиторські докази, що забезпечують достовірну основу для сформульованих висновків; в)чи відповідають отримані результати обставинам, та чи відповідають будь-які підготовлені звіти результатам виконаної Зовнішній аудитор повинен отримати достатнє розуміння функціонування внутрішнього аудиту для ідентифікації та оцінки ризиків суттєвих викривлень у фінансових звітах, а також для розробки та виконання подальших аудиторських процедур. Оцінка зовнішнім аудитором роботи внутрішнього аудиту впливатиме на його судження стосовно використання внутрішнього аудиту під час оцінки ризиків та модифікування внаслідок цього характеру, розрахунку часу та обсягу подальших процедур зовнішнього аудиту.

90. Сутність аудиторського ризику та його складових.

Аудиторський ризик (ризик аудиту) — це ризик того, що аудитор може висловити неадекватну думку у тих випадках, коли в документах бухгалтерської звітності існують суттєві перекручення, інакше кажучи, за невірно підготовленою звітністю буде представлено аудиторський висновок без зауважень. Ризик аудиту має три складових частини: властивий ризик (ВР); ризик, пов’язаний з невідповідністю функціонування внутрішнього контролю (РК), це: ризик неефективності системи внутрішнього конт-ролю (РВК);ризик неефективності системи бухгалтерського обліку (РСО);ризик невиявлення помилок та перекручень (РН):ризик аналітичних процедур (РАП);ризик тестування деталей (ризик вибірки та невибірковий ризик) (РТД). Властивий ризик — це здатність залишку на певному бухгалтерському рахунку або у певній категорії операцій до суттєвих перекручень, або здатність до перекручень по цих показниках у комплексі з перекрученнями по інших рахунках чи операціях, з припущенням, що до них не застосовувалися заходи внутрішнього контролю підприємства. Оцінюючи розмір властивого ризику, аудитор визначає такі фактори: а) на рівні фінансової звітності:освіта і досвід за фахом керівництва, а також зміни складу керівництва;чесність керівництва; компетентність керівництва за певний період;неординарні обов’язки керівництва або значний вплив на них певних обставин;характер діяльності підприємства, зміни в технології виробництва або послуг, споживчого попиту і облікової практики б) на рівні показників фінансових звітів і категорій операцій:показники фінансових звітів, на які можуть вплинути перекручення, Ризик контролю, або ризик системи внутрішнього контролю та організації бухгалтерського обліку — це ризик неефективності внутрішнього контролю та системи бухгалтерського обліку. Ризик невиявлення помилок полягає у тому, що аудиторські процедури підтвердження не завжди можуть виявити помилки, що існують у залишку по певному рахунку або по певній категорії операцій, які можуть бути суттєвими самі по собі або у комплексі з перекрученнями в інших залишках бухгалтерських рахунків чи операцій. Ризик аналітичних процедур — це ризик того, що аналітичні процедури не можуть виявити суттєвих помилок. Ризик тестування деталей — ризик того, що в результаті проведених детальних тестів не буде виявлено суттєвих помилок. Що більшим є властивий ризик і ризик невідповідності внутрішнього контролю, тим більше аудиторських доказів необхідно отримати аудитору протягом виконання незалежних процедур перевірки. Якщо аудитор оцінив властивий ризик і ризик невідповідності системи внутрішнього контролю як значний, йому необхідно отримати докази, які підтверджують правильність прийнятого ним рішення, використовуючи для цього незалежні процедури перевірки. Якщо аудитор визнає, що ризик невиявлення стосовно тверджень фінансової звітності по залишках на рахунках або категорії операцій по певних рахунках не може бути зменшений до сприятливого рівня, йому необхідно скласти негативний висновок або дати відмову від аудиторського висновку.

108. Методи оцінки аудиторського ризику та їх практичне використання.

Аудиторський ризик - це підприємницький ризик аудитора (аудиторської фірми), він означає ймовірність наявності в бухгалтерській звітності економічного суб'єкта невиявлених істотних помилок та (або) спотворень після підтвердження її достовірності або ймовірність визнання істотних викривлень у ній, у той час як насправді такі спотворення відсутні. Існують два основні методи оцінки аудиторського ризику:

1) оцінювальне (інтуїтивний);

2) кількісний.

Оцінний (інтуїтивний) метод, полягає в тому, що аудитори, виходячи з власного досвіду і знання клієнта, визначають аудиторський ризик на підставі звітності в цілому або окремих груп операцій як високий , ймовірний і малоймовірний і використовують цю оцінку у плануванні аудиту.

Кількісний метод передбачає кількісний розрахунок численних моделей аудиторського ризику. Розглянемо одну з них (більше просту):

АР = Ср * РК * РН

де АР - аудиторський ризик;

СР - власний ризик ;

РК - контрольний ризик (ризик засобів контролю);

РН - ризик невиявлення (процедурний ризик).

Для практичного застосування можна застосовувати чотири рівні ризику невиявлення:

§ мінімальний ризик - у випадку, коли СВК клієнта попередньо була оцінена аудиторською фірмою як ефективна і аудитор покладається на неї, роблячи акцент на перевірці контролю, а не на детальних процедур;

§ низький ризик - у випадку, коли СВК клієнта була оцінена аудиторською фірмою як ефективна, але аудитор не покладається повністю на неї, плануючи детальні процедури, достатні для виявлення можливих значних помилок;

§ середній ризик - у випадку, коли СВК клієнта була оцінена аудитором як неефективна і аудитор планує детальні процедури;

§ високий ризик - у разі відсутності СВК клієнта планується практично суцільна перевірка.

Для зниження аудиторського ризику слід керуватися правилом: чим більше аудитор перевіряє елементів, призначених для повного вивчення, і чим більш переконливим є аналіз, то меншим буде обсяг вибірки.

108. Ризик бізнесу та його вплив на властивий ризик.

Ризик у бізнесі представляє собою дії суб'єктів господарювання у неясній, невизначеній обстановці. Ризикувати можна лише у тих випадках, коли можливий успіх і коли позитивний результат ризику має закономірний характер.

Причинами ризику є невизначеність, випадковість і протидія, які є об'єктами аудиту при вивченні ризику.

Невизначеність - наслідок незнання, тобто неповноти, недостатності знання законів діяльності у галузі бізнесу, що не дає змоги ефективно вести господарство.

Випадковість - неможливість передбачити те, як відбуватиметься явище у подібних умовах.

Протидія - прояв невизначеності у забезпеченні підприємця ресурсами, порушення договірних зобов'язань, недосконалість державних регуляторів.

Властивий ризик-це ризик того,що під дією зовнішніх і внутрішніх факторів у даних обліку і звітності можуть виникати суттєві викривлення .

Ризик бізнесу впливає на властивий ризик,оскільки не має 100% гарантії,що ризик бізнесу понесе позитивний результат. Будь-який збій буде впливати на зміни даних обліку і звітності підприємства,тим самим збільшуючи властивий ризик.

108. Властивий ризик та його визначення аудитором.

Властивий ризик-це ризик того,що під дією зовнішніх і внутрішніх факторів у даних обліку і звітності можуть виникати суттєві викривлення .

Властивий ризик оцінюється аудитором ще на підготовчій, початковій стадії аудиту, коли він тільки ознайомлюється з діяльністю підприємства, структурою та організацією управління, місцезнаходженням його складових та іншими питаннями. Аудитор для цього використовує як інформацію, подану підприємством-клієнтом, так і інформацію із зовнішніх джерел.

Оцінюючи властивий ризик, аудитор повинен звертати увагу на ті моменти, які можуть впливати на якість бухгалтерської звітності, тобто ризик оцінюється на рівні фінансової звітності. А це означає, що з усієї сукупності виокремлюється коло ризиків підприємства, не пов'язаних зі складанням бухгалтерської звітності, підтвердити яку і повинен аудитор.

108. Ризик контролю та його визначення аудитором.

Наступною складовою аудиторського ризику є ризик контролю. Ризиком контролю є побоювання того, що недостовірна інформація, яка може виникнути і бути суттєвою окремо або разом з іншою недостовірною інформацією, не буде виявлена або своєчасно застережена системою внутрішнього контролю.

При визначенні ризику контролю аудитор повинен оцінити надійність, ефективність і дієвість систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю підприємства-клієнта.

108. Ризик невиявлення помилок аудитором та його визначення.

Ризик невиявлення помилок (ризик невиявлення) — являє собою ризик того, що ауд-кі процедури підтвердження не завжди мо­жуть виявити помилки (перекручення), що існують у залишку по певному рах-ку, певній категорії операцій. Ці помилки можуть бути суттєвими окремо самі по собі або у комплексі з перекрученнями помилками) по інших залишках чи операція

Певний ризик невиявлення завжди матиме місце, навіть якщо аудитор повинен буде обстежити 100% залишків за рахунками, оскільки він може вибрати невідповідну аудиторську процедуру або неправильно інтерпретувати результати аудиту.

Визначення аудитором величини ризику невиявлення (тобто він установлює його сам для себе) тісно пов’язане з величиною ризику систем обліку і внутрішнього контролю. Чим вищий ризик останніх, що означає невисокий ступінь довіри аудитора до систем обліку і внутрішнього контролю, тим менший ризик невиявлення необхідно встановити для цієї перевірки. А це означає, що аудитор повинен запланувати і виконати значний обсяг підтверджуючих і незалежних процедур, інакше кажучи ризик невиявлення – це та частка похибки аудиторської перевірки, яку аудитор може собі дозволити при системах обліку і внутрішнього контролю, що склалися на підприємстві-клієнті, у разі додержання умови якості проведення робіт і відповідності їх установленим аудиторським нормативам.

108. Взаємозв’язок між суттєвістю та аудиторським ризиком.

Існує взаємозв’язок між суттєвістю і ризиком аудиторської перевірки — чим суттєвіше здійснюється перевірка, тим нижчим є ризик аудиту, і навпаки. Аудитору необхідно брати до уваги такий зв’язок при визначенні характеру, часу і розміру процедур перевірки. Наприклад, якщо після планування спеціальних процедур перевірки аудитор встановлює, що прийнятний розмір суттєвості перевірки можна зменшити, то ризик аудиту пропорційно збільшується. Аудитор повинен урегулювати це шляхом зниження вже оціненого розміру ризику внутрішнього контролю там, де це можливо, і підтримки зниженого розміру виконанням поглиблених або додаткових тестів внутрішнього контролю підприємства, зниження ризику незнайдених помилок шляхом зміни (модифікації) характеру, часу і розміру запланованих основних незалежних процедур перевірки. На стадії початкового планування попередня оцінка аудитором межі суттєвості і ризику аудиторської перевірки можуть відрізнятися від оцінок на стадії обробки результатів процедур аудиторської перевірки. Це може статися з причини змін обставин під час проведення перевірки. Якщо дійсні результати діяльності підприємства відрізняються від фінансового стану, оцінка суттєвості і ризику аудиторської перевірки може переглядатися. Крім того, аудитор може під час планування аудиторської перевірки спочатку встановити невелику суттєвість перевірки, а потім при оцінці результатів перевірки збільшити розмір суттєвості. Це може бути зроблено для зменшення ймовірності невиявлення помилок і забезпечення аудитора запасом можливості допустимої похибки при оцінці впливу помилок, виявлених під час аудиторської перевірки.

108. Вплив аудиторського ризику та його складових на аудиторський процес.

Проведення аудиту завжди супроводжується певним ризиком. Аудитор повинен чітко розуміти, у чому полягає аудиторський ризик, його суть, складові, як його визначити і його максимально допустимий рівень. Це дуже важлива проблема, оскільки від розв’язання її залежить: згода аудитора на проведення перевірки фінансової звітності або відмова від неї; складання плану перевір­ки фінансової звітності та визначення її строків; вибір напрямів, підходів, методів і прийомів аудиторської перевірки.

Отже чим більший аудиторський ризик,тим довша буде робота аудитора,тим важча вона буде,тому аудиторський ризик допомагає,як аудитору,так і клієнту для надання певної впевненості.

108. Методика регулювання аудитором загального аудиторського ризику.

АР регулюється МСА 200, 315, 330 АР - це можливість того, що А-тор може висловити невідповідну думку про фін. звітність, яка містить суттєву недостовірну інф. і тим самим будуть введені в оману користувачі цієї звітності. Згідно МСА 200 « МЕТА ТА ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ АУДИТУ ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ» Аудитор отримує та оцінює ауд-кі докази для одержання обґрунтованої впевненості в тому, чи відображають фін. звіти справедливо і достовірно (або чи подають достовірно, у всіх суттєвих аспектах) інф. відповідно до застосовної концептуальної основи фін. звітності. Концепція обґрунтованої впевненості визнає, що існує ризик невідповідності ауд-ої думки. Ризик того, що А-тор висловить невідповідну аудит. думку, коли фін. звіти суттєво викривлені, відомий як "аудиторський ризик". Ауд-рові слід планувати та виконувати ауд. перевірку для зменшення ауд-ого ризику до прийнятно низького рівня, який узгоджується з метою перевірки. А-тор зменшує ауд. ризик шляхом розробки та виконання ауд. процедур для отримання достатніх та відповідних ауд. доказів, щоби бути в змозі формулювати обґрунтовані висновки, на яких базуватиметься ауд. думка.

108. Поняття суттєвості в аудиті.

Згідно МСА 320 «Суттєвість в аудиті» інф. є суттєвою, якщо її відсутність або перекручення може впливати на екон. рішення користувачів, які приймаються на підставі данних фін.звітів. Існує 3 рівні суттєвості помилок : 1 рівень – помилки, суми яких є настільки незначними, що не можуть вплинути на недостовірність звітн. і на ек. рішення користувачів (як правило А-тор надає безумовно позитивний висновок). 2 рівень – помилки, що можуть дещо вплинути на прийняття рішення користувачами інф., але ці неточності стосуються окремих не ключових статей фін.звітності, а звітність в цілому відображає реальний стан справ на підпр-ві(А-тор надає умовно-позитивний ауд. висновок). 3 рівень – ті, які ставлять під сумнів достовірність, об’єктивність, повноту і законність всієї звітн. в цілому і виправляти які керівник відмовляється (негативний ауд. висновок) Оцінка суттєвості:якісна–незаконні виплати, невірні записи(пропуск записів); недотримання мінім. рівня певних фін. показників; відношення керівників до достовірності звітності. Кількісна–1) у абсол. величині (грн);2) відносна величина суттєвості (%) : щодо бухг-кого балансу, щодо звіту про фін. рез-ат.

108. Методика визначення рівня суттєвості.

Суттєвість регламентується МСА 320 «Суттєвість в аудиті». Інф. є суттєвою якщо її відсутність або перекручення може впливати на екон. рішення користувачів, які приймаються на підставі даних фін. звіт. Оцінка суттєвості проводиться через якісні і кількісні аспекти. Якісний полягає в тому, що окремі викривлення даних обліку і звітності можуть мати вплив на користувачів фін.інформ. незалежно від кількісної величини.Суттєвими незалежно від розміру викривлень вваж.:1)викривлення умисного харак-теру чи шахрайство керівництва;2) викрив-лення основних фін. показників(прибуток-збиток); 3)вик-ривлення які можуть вплинути на рішення користувачів фін.зв. незалежно від кільк. величини. Кількісне визначення суттєвості здійснюється через застосування індуктивного чи дедуктивного підходу. А-тору необх. визначити,які дані він буде використовувати для визначення С-ті.(середньо-арифметичні дані чи на кінець зв. періоду). Розрахункове значення рівня суттєвості визначається множенням фактичних даних фін. звітності на частку суттєвості вибраного показника. Середнє значення рівня суттєвості по всіх показниках і є загальним рівнем суттєвості. Отримане значення заг. рівня суттєвості є осн-ю для подальшого розрах-ку суттєвості за елем-ми. для цього варто знати вагу кожної статті в балансі і перемножити її на загальну величину суттєвості.

108. Поняття помилок і шахрайства та шляхи їх виявлення.

Регулюється МСА 240 Під час план-ня та проведення процедур А-ту і звітування А-тор повинен оцінити ризик існування суттєвих перекручень у фін. звітн. підп.-ва, що можуть бути рез-том звичайних помилок або наслідком шахрайства. Помилка - ненавмисне перекручення фін. інф. внаслідок арифметичних чи логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильного представлення в обліку фактів госп. дія-сті, наявності майна, вимог і зобов'язань. А-тор відповідає за ауд. висновок про фін. звітн. підп.-ва і не повинен відповідати за виявлення фактів шахрайства і помилок, що можуть істотно вплинути на достовірність фін. звітн. підп.-ва. Проте А-тор повинен отрим. гарантії відсутності істотних випадків і фактів такого роду для написання позитивного ауд. висновку. Однак не всі випадки шахрайства і помилок можуть бути виявлені А-ром. Тому А-тор несе відповідальність за правильність використаних під час А-ту процедур перевірки. Шахрайство - навмисно неправильне відобр-ня і представлення даних обліку і звітності службовими особами і керівництвом підпр-ва. Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первинних документів, регістрів обліку і звітності, навмисних змінах записів у обліку, що перекручують сутність фін. і госп. операцій з метою порушення укр.-ого законодавства і прийнятої на підп.-ві облікової політики, навмисного відображення неправильної оцінки А-вів і застосування неправильних методів їх списання та пропуску або приховання рез-тів дія-сті, незаконного отримання в особисту власність грошово-матер. цінностей.

108. Ознаки шахрайства.

Існують ознаки, що свідчать про можливості здійснення шахрайства на підприємстві, а саме:наявність несанкціонованих операцій; відсутність первинних документів, облікових регістрів, договірної документації тощо. Обов’язки з попередження та виявлення фактів шахрайства та помилок покладається на керівництво підпр-ва і здійсн-ся шляхом впровадження та безперервної роботи ефект-их систем бухг-ого обліку і сист. внутр.-ого контролю А-тори в ході перевірки зобов’язані виявити ту їх частину, в результаті якої перекручена звітність у цілому. Відхилення в бухгалтерській звітності можуть бути суттєвими і несуттєвими, допущені навмисно і ненавмисно. Для визначення шахрайства аудитору необхідно: визначити мотиви шахрайства у клієнта; ознайомитись із персоналом; встановити умови, що можуть сприяти можливості здійснення випадків шахрайства; виявити ознаки шахрайства шляхом виконання аналітичних процедур, тощо.

108. Виявлення помилок та випадків шахрайства.

Згідно з МСА 240 помилка - ненавмисне перекручення фін інф-ї в рез-ті ариф-них або логічних помилок в облікових записах і розрах-ах, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправ представлення в обліку фактів госп. дія-сті, наявності складу майна, вимог і зобов'язань, невідповідне відображ записів в обліку. Маніпуляція обліковими записами - умисне викор-ня неправильних (некоректних) бух проводок або сторнуючих записів з метою перекручення даних обліку і звітності.Фальсифікація бух док-в і записів -оформлення наперед неправильних або фальсифікованих документів бух обліку і записів у реєстрах бухобліку. Невідповідне відобр записів у реєстрах обліку- ненавмисне або навмисне відображення фін інф-ї в сист. рах-ків у неповному обсязі, в оцінці, яка відрізняється від прийнятих норм і таке інше. А-тор повинен повідомити про виявлене шахрайство або помилки керівнику підпр-ва, навіть тоді, коли він припускає, що помилки (шахрайство) можуть існувати і це може не вплинути на фін. звітн. підпр-ва стосовно шахрайства, то А-тор має оцінити участь у цьому керівних осіб. В обов’язки А-тора не входить повідомляти про порушення ще когось крім власників; А-тори мають зберігати таємницю, що визначено у статті 19 ЗУ «Про ауд. дія-сть». Сторонні користувачі фін. звітн. мають право вимагати надходження інф. про рез-ти проведеного А-ту і ознайомлення з ауд. висновком тільки від керівництва або власника Шахрайство - навмисно неправильне відобра-ження і представлення даних обліку і звітності службовими особами і керівництвом підпр-ва. Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікацію первинних документів, реєстрів обліку і звітності, навмисних змінах записів в обліку, які перекручують суть фін. і госп. операцій з метою порушення укр законодавства, або прийнятої на п-ві облікової політики, навмисно неправ оцінці А-вів і методів їх списання, навмисному пропуску або приховуванні резул-тних записів або документів, навмисному не висвітленні змісту відображених операцій, незаконному отриманні в особисту власність грошово-мат цінностей, невідповідному відображенню записів в обліку.

108. Дії аудитора при виявленні помилок і шахрайства.

За шахрайство і помилки відповідальність покладається на керівництво підприємства.

Аудитор відповідає за аудиторський висновок про фінансову звітність підприємства і не повинен відповідати за виявлення фактів шахрайства і помилок, що можуть істотно вплинути на достовірність фінансової звітності підприємства. Проте аудитор повинен отримати гарантії відсутності істотних випадків і фактів такого роду для написання позитивного аудиторського висновку. Однак не всі випадки шахрайства і помилок можуть бути виявлені аудитором. Тому аудитор несе відповідальність за правильність використаних під час аудиту процедур перевірки.

Аудитор відповідає матеріально (в межах умов підписаного договору) за порушення, пов'язані з невідповідним виконанням своїх обов'язків, що стали причиною матеріальних збитків клієнта. Підготовлені зміни до запланованих процедур перевірки і додаткові процедури перевірки мають підтвердити або розв'язати підозри про існування помилок чи шахрайства. Аудитор повинен розглянути обсяг впливу шахрайства чи суттєвих помилок на окремі напрями аудиту. Він повинен якомога скоріше повідомити про виявлене шахрайство чи помилки керівництво підприємства, коли навіть він тільки припускає, що помилки чи факти шахрайства можуть існувати.

Якщо аудитор дійшов висновку, що помилки і шахрайство є істотними на рівні фінансової звітності підприємства і не можуть бути зроблені виправлення звітності, то йому слід дати аудиторський висновок негативного характеру або відмовитися від висновку.

Якщо аудитор шляхом отримання необхідних доказів дійшов висновку, що помилки чи шахрайство є істотними на рівні фінансової звітності підприємства і вже сталися або існує значна ймовірність їх існування, він повинен дати негативний аудиторський висновок або відмовити в наданні аудиторського висновку про фінансову звітність підприємства, враховуючи визначену під час аудиту серйозність перевірки.

У випадку, коли аудитор не може визначити характер помилки або шахрайства, чи не має впевненості, що результат окремих операцій можна розцінити як помилку або шахрайство, оскільки існують зовнішні обмеження (не з боку підприємства), йому слід розкрити такий вплив в аудиторському звіті. Наприклад, ситуації, коли є протилежні тлумачення окремих вимог українського законодавства з питань оподаткування підприємства. У цьому випадку офіційне рішення про наявність або відсутність помилок може прийняти тільки районний, міський чи республіканський Арбітражний суд України.

Аудитор може відмовитися від подальшого обслуговування клієнта, якщо той не враховує зауважень стосовно існування помилок і шахрайства. Аудитор повинен отримати юридичну консультацію з цього питання для підтвердження його правильності.

108. Вплив помилок та шахрайства на достовірність фінансово-економічної інформації та результати роботи аудитора.

Згідно з МСА 240 помилка – це ненавмисне перекручення фін. інф. внаслідок арифметичних чи логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильного представлення в обліку фактів госп. дія-сті, наявності майна, вимог і зобов'язань. Шахрайство - навмисно неправильне відобр-ня і представлення даних обліку і звітності службовими особами і керівництвом підпр-ва. Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первинних документів, регістрів обліку і звітності, навмисних змінах записів у обліку, що перекручують сутність фін. і госп. операцій з метою порушення укр.-ого законодавства і прийнятої на підп.-ві облікової політики, навмисного відображення неправильної оцінки А-вів і застосування неправильних методів їх списання та пропуску або приховання рез-тів дія-сті, незаконного отримання в особисту власність грошово-матер. цінностей. Згідно з МСА 320 «Суттєвість в аудиті» інф. є суттєвою, якщо її відсутність або перекручення може впливати на екон. рішення користувачів, які приймаються на підставі данних фін.звітів. Існує 3 рівні суттєвості помилок : 1 рівень – помилки, суми яких є настільки незначними, що не можуть вплинути на недостовірність звітн. і на ек. рішення користувачів (як правило А-тор надає безумовно позитивний висновок). 2 рівень – помилки, що можуть дещо вплинути на прийняття рішення користувачами інф., але ці неточності стосуються окремих не ключових статей фін.звітності, а звітність в цілому відображає реальний стан справ на підпр-ві(А-тор надає умовно-позитивний ауд. висновок). 3 рівень – ті, які ставлять під сумнів достовірність, об’єктивність, повноту і законність всієї звітн. в цілому і виправляти які керівник відмовляється (негативний ауд. висновок). Отже, залежно від наявності чи відсутності помилок та причин, що їх викликали А-тор надає і формує ауд. висновок.

108. Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства під час аудиту.

Для ефективності роботи з виявлення та усунення помилок і зловживань діє МСА 240 “Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час аудиторської перевірки фін. звітів”, МСА 240А “Шахрайство та помилки” та Інструкція “Відповідальність аудиторів у зв’язку зі зловживаннями, іншими аномаліями та помилками“. Під час проведення аудиту існує ризик того, що шахрайство чи помилки не будуть взагалі виявлені. У МСА 240 визначені випадки, в яких аудитор може нести відповідальність, якщо він не виявив суттєві помилки та шахрайство під час аудиту, а саме:недостатня впевненість; неадекватне планування аудиту, його виконан-ня або професійне судження; відсутність професійної компетентності або недбалість; порушення вимог МСА. Взагалі основна відповідальність за запобігання шахрайству і помилкам та виявлення їх лежить на найвищому та іншому управл-ому персоналі підпр-ва. Часто аудит виявляє факти шахрайства та помилок, замасковані неправильними розрахунками. За умови виявлення фактів шахрайства і помилок, внутр. аудитори повинні інформувати про них власника, вище керівництво С-ту госп-ня. У будь-якому разі роботи зовн А-тора базується на частині документації та показниках, які надають йому внутр. А-тори. Зовн. А-тор повинен сповістити про виявленні порушення керівництву, надати рекомендації щодо їх виправлення. В залежності від того чи виконує керівництво надані рекомендації чи ні, аудитор надає і складає аудиторський висновок.

108. Етапи (стадії) проведення аудиту.

Етапи ауд перевірки:1 Підготовчий: не пізніше червня, липня. - провести загальне знайомство з підприємством; - зробити загальну оцінку системи внутр контролю; - оцінити ризик і суттєвість; - укладання договору і листа-зобовязання; - призначення групи аудиту, керівника; - встановити строки; - методи і підходи до ауд перевірки; - планування(план і програма аудиту). 2 Проміжний: кін вересня, жовтень - детальне тестування системи внутр контролю; - перевірка дотрим бухг принципів; - аналітична оцінка статей звітності за 9 місяців; - за потреби внесення коректив до плану і програми перевірки. 3 Етап фізичної перевірки: жовт, лист,грудень - контроль результатів інвен-таризації; - перевірка реальної наявності активів п-ва; - встановити належність цих активів; - переко-натись у правильності проведення інвентаризації (інструкція про провед. інвент) 4 Аудит статей звітності(основний):кін січня-квітень - детальна перевірка кожного показника фін.звітності; - аналіт огляд всього року; - визнач динаміки розвитку; - коригув. на рахунках; - проміжні звіти по фін звітності5 Заключний:- оцінити можливість безперервності діяльності п-ва; - оцінити можливість впливу подальших подій на п-во; - лист-підтвердження; - ауд звіт; - ауд висновок; - рекомендації п-ву щодо подальшої д-ті; - присутність аудитора на заг зборах акціонерів(аудитор не коментує д-ть керівництва, лише показники); - передача робочих документів аудитора у архів ауд фірми.

108. Процедури вибору клієнтів аудиторською фірмою.

Після попередньої усної узгодженості між клієнтом і аудиторською фірмою (аудитором) клієнт надсилає на її (його) адресу листа з пропозицією про проведення аудиту, в якому зазначає мету проведення аудиту і завдання, які необхідно вирішити в процесі аудиту, бажаний масштаб аудиторської перевірки.

Розглянувши пропозиції щодо проведення аудиту, аудиторська фірма (аудитор) надсилає лист-відповідь, у якому дає згоду на проведення аудиту або відмовляється від запропонованої роботи.

У першому випадку аудиторська фірма (аудитор) може уточнити положення, які стосуються ступеня відповідальності аудитора перед клієнтом, форми подання звіту аудитора і його висновків та інші моменти, про які аудитор вважає необхідним домовитися до початку перевірки. Додатково в листі може бути: викладено пропозиції щодо використання послуг інших аудиторів (у тому числі іноземних); передбачено спеціальну угоду про використання результатів аудиту, що вже відбувся; подано перелік найважливіших обмежень відповідальності аудитора; внесено пропозиції щодо подальшого розвитку договірних відносин аудитора та клієнта. Надсиланню листа-відповіді може передувати етап обстеження об'єкта аудиту з метою визначення обсягів роботи у разі, якщо аудитор вважатиме за необхідне проведення такого обстеження. При повторній перевірці обмін листами не обов'язковий, але повторне надсилання листа клієнту можливе в таких випадках:

♦ неправильне розуміння клієнтом об'єктів і масштабу аудиту;

♦ перегляд або зміна строків аудиту;

♦ зміна в складі керівництва клієнта;

♦ значні зміни профілю або масштабів діяльності суб'єкта, що перевіряється;

♦ зміни законодавства.

В інших випадках аудитор має право лише нагадати клієнту зміст попереднього листа.

Якщо аудитор великого підприємства (об'єднання) є аудитором і його філій (дочірніх підприємств), він повинен вирішити питання про надсилання їм листів, ураховуючи:

♦ чи визначений аудитор філії (дочірнього підприємства);

♦чи повинен аудиторський висновок уміщувати оцінку діяльності філії (дочірнього підприємства):

♦ чи існують законодавчі вимоги щодо аналогічних випадків, зокрема регіональні вимоги.

Процедура погодження клієнта здійснюється у найкоротші строки, щоб уникнути втрат часу і зусиль. При вивченні клієнта аудитор зосереджує свою увагу на:

♦ вивченні загального стану економіки. До економічних факторів, які можуть впливати на справи клієнта і повинні бути взяті до уваги аудитором, належать: процентні ставки, рівень безробіття, грошова маса в обігу, обмінний курс іноземних валют, міжнародні торгові відносини, урядові постанови та законодавчі акти, загальні умови бізнесу (спад виробництва, інфляція);

♦ вивченні особливостей галузі клієнта. Аудитору повинні бути відомі такі особливості галузі клієнта:

♦ основні показники господарсько-фінансової діяльності галузі;

♦ характер виробництва в галузі (циклічність, сезонність);

♦ галузеве виробництво є трудомістким чи капіталомістким;

♦ умови праці в галузі (безробіття, середня заробітна плата працюючих, середній дохід, шкідливість виробництва тощо);

♦ чи існують галузеві нормативні документи щодо ведення бухгалтерського обліку і звітності;

♦ структура цін у галузі;

♦ стан технології в галузі;

♦ конкурентоспроможність галузі: кількість банкрутств протягом минулого року; кількість підприємств, створених у поточному році. Інформацію про справи в галузі аудитор може отримати зі статистичного щорічника України, який видається Міністерством статистики України, від банкірів, керівників клієнта, аудиторів, які мають клієнтів у цій галузі, а також із ділових засобів масової інформації.

♦ оцінці потенціалу аудиторської фірми (аудитора) щодо наявності відповідного персоналу, знань галузі клієнта;

♦ стані підприємницької діяльності клієнта. Процедура вивчення стану підприємницької діяльності клієнта залежить від досвіду відносин між аудитором і клієнтом: новий клієнт чи повторний.

При виборі нового клієнта для отримання інформації про нього аудитору необхідно:

♦ встановити зв'язок із попереднім аудитором;

♦ відвідати керівний персонал клієнта;

♦ вивчити фінансову звітність за минулий рік та квартальну звітність за поточний і минулий роки;

♦ ознайомитися зі звітом попереднього аудитора і з'ясувати, чи траплялися будь-які обмеження обсягу аудиту, чи існували факти невизначеності, чи були особливі зауваження, чи висловлювалася думка аудитора щодо несприятливого стану справі т.д.

126. Планування аудиту. Загальна стратегія.

План-ня – визн-ня засобів для досяг-ня цілей а-ту. В процесі план-ня створ-ся 2 основні док-ти: заг-й план і програма перевірки. План як правило склад-ся з переліку робіт на основ-х етапах а-ту, а програма містить конкретні завд-ня і процедури перевірки кожного циклу госп-х операцій, рах-ку БО.Зміст планів повинен врахов-ти існуючі вимоги стандартів і передбачати:1) ознайом-ня з діяль-тю замовника, а-з поточних ек-х умов (зовн-х і внутр-х).2) отрим-ня знань про облікову систему, політику і процедури внктр-го контролю.3)визн-ня змісту часу і обсягу зд-ня а-ту 4) координацію і контроль виконуваних робіт.

Також а-р складає програму а-ту-док-т, що містить завдання а-ту для конкретного об`єкту, процедури необхідні для вик-ня постав-х завдань, обсяг і терміни їх вик-ня.

Узагаль-ня рез-тів план-ня а-ту оформ-ся доповід-ю запискою, в якій розг-ся наступні питання:

1)Короткий огляд діяль-ті замов-ка з виділенням основ-х партнерів. 2)Оцінка влас-го ризику в галузі і на під-ві. 3)Проблеми, що пов`яз-ні з нетиповими госп. операц-ми що потреб-ть допомоги експертів. 4)Призн-ня а=ї групи, графік вик-ня робіт, викор-ня комп`ютерів при пров-ні а-ту. 5) Заг-ні терміни вик-ня а-ту, строки зустрічей із кер-вомзамов-ка, дата завер-ня а-ту.

Планування аудиту ділиться на дві частини:

1. Складання загальної стратегії аудиту;

2. Складання детального плану аудиту

Складання загальної стратегії аудита починається на етапі оцінки ризиків і містить у собі визначення ресурсів і строків щодо процедур по оцінці ризиків і загальних процедур по процедурах у відповідь на оцінені ризики й випуску аудиторського звіту. По ходу роботи загальна стратегія аудиту може змінюватися, у зв'язку з відкриттям нових обставин, аудиторських висновків і іншої отриманої інформації.Документуватися загальна стратегія аудита може у формі меморандуму, який повинен включати:

1. Характер угоди й час виконання процедур;

2. Результати аудита минулого періоду;

3. Зміни в суб'єкті в поточному періоді;

4. Будь-які зміни, які необхідно внести в загальну стратегію аудита або детальний план аудиту; 5. Спеціальну відповідальність кожного учасника команди по проекту.

Стратегія аудиту встановлює масштаб, строк і підхід до аудиту й служить керівництвом до складання детального плану аудита.

Питання для розгляду:1. Результати минулого досвіду аудита (включаючи тести контролю, на які можна покластися в поточному періоді) і інших завдань для суб'єкта;2. Відповідні дії керівництва на виявлені слабкості у внутрішньому контролі;

3. Необхідні ресурси персоналу й необхідні знання для аудита. Розглянути необхідність експертів для розгляду складних, спеціалізованих і ділянок з високим ризиком;4. Час аудита, включаючи час на інвентаризацію й інші необхідні процедури;5. Більш ефективний метод для відповіді на ризики істотних викривлень, як на рівні фінансової звітності, так і на рівні тверджень;6. Вплив інформаційних технологій на аудита;7. Прагнення керівництва розробити й впровадити розумний внутрішній контроль, включаючи наявність належної документації такого внутрішнього контролю;8. Можливості для керівництва зловживання повноваженнями;9. Необхідність включення елемента несподіванки у виконання аудиторських процедур. Останній крок у розробці загальної стратегії аудита полягає у встановленні в характері, часі й тривалості використання ресурсів, необхідних для аудита.

У суб'єктах де керівництво готує звіти різним особам, наділеним керівними повноваженнями, загальна стратегія аудита повинна бути обговорена з ними в писемній формі, включаючи:1. Загальну стратегію аудита;2. Строки аудита; 3. Будь-які додаткові вимоги або обмеження.

126. Особливості планування першого аудиторського завдання.

Під час виконання першого завдання може виявитися необхідним збільшити обсяг планування, оскільки в такому випадку аудитор не має попереднього досвіду співпраці з підприємством, як це є у випадку планування повторюваного завдання. Додаткові питання, які аудитор може розглядати під час розробки загальної стратегії та плану аудиту для перших завдань з аудиту, можуть включати:

• домовленість з попереднім аудитором (якщо це не заборонено законом або нормативними документами), наприклад, щодо ознайомлення з робочими документами попереднього аудитора;

• будь-які значні питання (включно із застосуванням облікових принципів чи стандартів аудиту або звітності), що обговорювалися з управлінським персоналом підприємства у зв'язку з вибором його аудитором, повідомлення цих питань найвищому правлінському персоналу, та їх вплив на загальну стратегію і план аудиту.

• заплановані аудиторські процедури для отримання достатніх та відповідних аудиторських доказів щодо вступних балансів (залишків на початок періоду) у відповідності до вимог МСА 510 "Перші завдання: залишки на початок періоду";

• визначення працівників аудиторської фірми, які б мали відповідний рівень знань та компетентності для виконання процедур отримання доказів з урахуванням специфіки діяльності підприємства;

• інші процедури у відповідності до вимог системи контролю якості фірми щодо перших завдань з аудиту (система контролю якості фірми може, наприклад, вимагати залучення іншого партнера або старшого аудитора для перевірки загальної стратегії аудиту до початку виконання важливих аудиторських процедур або перевірки висновків до їх подання клієнту).

Під час розробки плану аудиту МСА 300 обов'язково вимагає закладати в план аудиту процедури, час їх проведення та обсяг, які пов'язані з керуванням та наглядом за роботою працівників аудиторської фірми.

Якщо оцінений ризик суттєвих викривлень зростає, старший аудитор або керівник аудиторської фірми, як правило, збільшує обсяг та час на керування і нагляд за перевіряючими, а також більш детально перевіряє їх роботу. Аналогічно цьому необхідно планувати характер, час та обсяг перевірки роботи групи перевіряючих залежно від знань та компетентності окремих членів групи, які безпосередньо здійснюють процедури збирання аудиторських доказів.

Складений план аудиту підлягає обов'язковому документуванню. Формат та обсяг документування залежать від таких аспектів, як розмір та складність підприємства, що перевіряється, суттєвість, обсяг іншого документування та обставини конкретного завдання з аудиту.

Документування плану аудиту повинно бути достатнім для відображення запланованого характеру, часу та обсягу процедур оцінки ризиків і подальших аудиторських процедур на рівні тверджень для кожного суттєвого класу операцій, залишків на рахунках та розкритті в у відповідь на оцінені ризики.

126. Вивчення характеру бізнесу клієнта (перелік питань).

Мета вивчення бізнесу клієнта:

-Одержання інформації про структуру і розташування. -Одержання інформації про учасників і структуру капіталу. -Одержання даних про стан галузі діяльності. -Одержання інформації про види продукції і послуг, вироблених підприємством. -Аналіз отриманої інформації.

Перелік аудиторських процедур

1.Ознайомлення з установчими документами підприємства

2.Одержання інформації про структуру капіталу

3.Одержання необхідної інформації: - схема організаційної структури - дислокація структурних підрозділів, складів - посадові обов'язки керівників, фахівців бухгалтерської служби

4.Ознайомлення з підсумками аудиту фінансової звітності за минулий рік з метою з'ясування: - обмеження обсягу аудиту - наявності особливих зауважень - сумніву в можливості подальшого функціонування підприємства

5. Ознайомлення з фінансовими звітами, адресованими зовнішнім користувачам і переліком цих користувачів

6. Ознайомлення з обліковою політикою підприємства, робочим планом рахунків, головною книгою, системою накопичення і збереження облікової інформації

7. Одержання інформації про всі поточні рахунки, які відкриті підприємством, із зазначенням їх номерів і обслуговуючих банків

8. Одержання інформації про всі кредити, отримані підприємством, із зазначенням номерів кредитних рахунків і відповідних банків-кредиторів

9. Одержання інформації про види продукції, що випускається підприємством

10. Одержання інформації про види послуг, що надаються

11. Одержання зразків первинних документів, які застосовуються підприємством: - замовлення на продаж, - накладні на продані товари (продукцію), - накладні на внутрішній відпуск запасів, - звіти матеріально-відповідальних осіб, - звіти з продажу та закупівлі.

12. Одержання інформації про зміни методів виробництва, виробничих площ, асортименту

126. План (програма) проведення аудиту та аудиторські процедури.

Дане питання регулює МСА 300 «ПЛАНУВАННЯ АУДИТУ ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ»

 Планування — це процес вироблення аудиторської стратегії. Планування ведеться протягом усієї аудиторської перевірки. Аудитор повинен скласти графік завершення основних етапів операції. Графік показує заплановану аудиторську роботу і служить засобом контролю за проведенням операції. При складанні графіка мають враховуватися вимоги клієнта. Потім аудитор повинен підготувати програму перевірки, докладно перерахувати процедури, які необхідно здійснити під час операції. Програма аудиту - документ, що містить: завдання аудиту для конкретного об'єкту ( системи контролю певних господарських операцій, залишків на рахунках бухгалтерського обліку, циклу господарських операцій тощо); процедури, необхідні для виконання поставлених завдань; обсяги і терміни їх виконання. В програмі аудиту види, зміст та час проведення запланованих аудиторських процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. В аудиторську програму включається також перелік об'єктів аудиту по його напрямках, а також час, який необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторську процедуру. Плани допомагають проводити роботу в межах часу, необхідного клієнту і аудитору, і є підставою для встановлення гонорару. Вони мають бути достатньо детально розроблені, щоб виконавці могли завершити завдання у відносно короткий термін і, таким чином, ефективно розпоряджатися своїм часом. Після укладання договору на аудит і вивчення необхідної допоміжної інформації про підприємство-клієнта аудитор складає повний план аудиту і програму

Під час розробки загального плану аудитор здійснює аналіз наступних питань:

Розуміння аудитором бізнесу клієнта

Розуміння обліку і системи внутрішнього контролю

- Визначення ризиків і суттєвості - Види, час і повнота процедур - Координація, керівництво, супроводження і нагляд.

Загальний план аудиту включає такі питання:• умови договору на виконання аудиту; • зміст аудиторського звіту (висновку), строк його подання; • відповідальність аудитора згідно із Законом України "Про аудиторську діяльність"; • відповідальність замовника (клієнта) за подану фінансову звітність; • фінансова звітність, використана для аудиту; • виконавці аудиту; • тривалість аудиторської перевірки; • бюджет часу і затрат; • ступінь довіри до системи бухгалтерського фінансового обліку і внутрішнього контролю; • робота внутрішніх аудиторів і масштаби їх залучення; • сутність і обсяг аудиторських доказів; • аудиторський ризик; • залучення експертів.

У загальному плані аудиту рекомендується передбачати:

-які конкретні питання слід перевірити, щоб висновки за результатами аудиту були об'єктивними; -які суттєві обставини слід проаналізувати під час пе­ревірки;

-які вибіркові плани аудиту варто розробити;

-з якими стандартами, законодавчими і нормативно-пра­вовими актами слід ознайомити групу аудиторів;

- бюджет робочого часу для кожного етапу аудиту.

126. Уточнення плану провед ауд

Дане питання регулюється МСА 300 «Планування аудиту». Протягом усієї тривалості аудиту його загальний план аудиту і програма переглядаються та уточнюються аудитором. В результаті неочікуваних обставин, зміни умов або отримання аудиторських доказів в результаті виконання аудиторських процедур у аудитора може виникнути необхідність внесення уточнень або змін як в загальну стратегію аудиту, так і в план аудиту, та, внаслідок цього, в попередньо заплановані характер, час та обсяг подальших аудиторських процедур на основі переглянутих міркувань щодо оцінених ризиків. Це може статись у випадку, коли аудитор отримує інформацію, що значно відрізняється від інформації, наявної на час планування аудиторських процедур. Так, наприклад, в результаті виконання процедур по суті аудитор може отримати аудиторські докази, які будуть суперечити аудиторським доказам, отриманим в результаті тестування операційної ефективності контролю. Протягом усієї тривалості аудиту його загальний план аудиту і програма переглядаються та уточнюються аудитором. Аудитор постійно уточнює свої плани, тому що існує ймовірність зміни умов і напрямків аудиту, а також можливість отримання інших результатів після проведення аудиторських процедур, ніж ті, які раніше очікувалися аудитором. Події чи мотиви, що примусили аудитора внести значні зміни до аудиторської програми оформляються ним документально. 

126. Особливості планування першого аудиторського завдання.

Дане питання регулюється МСА 300 «Планування аудиту». План аудиту складається на початку аудиторської перевірки за результатами:

Під час виконання першого завдання може виявитися необхідним збільшити обсяг планування, оскільки в такому випадку аудитор не має попереднього досвіду співпраці з підприємством, як це є у випадку планування повторюваного завдання. Додаткові питання, які аудитор може розглядати під час розробки загальної стратегії та плану аудиту для перших завдань з аудиту, можуть включати:

• домовленість з попереднім аудитором (якщо це не заборонено законом або нормативними документами), наприклад, щодо ознайомлення з робочими документами попереднього аудитора;

• будь-які значні питання (включно із застосуванням облікових принципів чи стандартів аудиту або звітності), що обговорювалися з управлінським персоналом підприємства у зв'язку з вибором його аудитором, повідомлення цих питань найвищому правлінському персоналу, та їх вплив на загальну стратегію і план аудиту.

• заплановані аудиторські процедури для отримання достатніх та відповідних аудиторських доказів щодо вступних балансів (залишків на початок періоду) у відповідності до вимог МСА 510 "Перші завдання: залишки на початок періоду";

• визначення працівників аудиторської фірми, які б мали відповідний рівень знань та компетентності для виконання процедур отримання доказів з урахуванням специфіки діяльності підприємства;

• інші процедури у відповідності до вимог системи контролю якості фірми щодо перших завдань з аудиту (система контролю якості фірми може, наприклад, вимагати залучення іншого партнера або старшого аудитора для перевірки загальної стратегії аудиту до початку виконання важливих аудиторських процедур або перевірки висновків до їх подання клієнту).

Під час розробки плану аудиту МСА 300 обов'язково вимагає закладати в план аудиту процедури, час їх проведення та обсяг, які пов'язані з керуванням та наглядом за роботою працівників аудиторської фірми.

Якщо оцінений ризик суттєвих викривлень зростає, старший аудитор або керівник аудиторської фірми, як правило, збільшує обсяг та час на керування і нагляд за перевіряючими, а також більш детально перевіряє їх роботу. Аналогічно цьому необхідно планувати характер, час та обсяг перевірки роботи групи перевіряючих залежно від знань та компетентності окремих членів групи, які безпосередньо здійснюють процедури збирання аудиторських доказів.

Складений план аудиту підлягає обов'язковому документуванню. Формат та обсяг документування залежать від таких аспектів, як розмір та складність підприємства, що перевіряється, суттєвість, обсяг іншого документування та обставини конкретного завдання з аудиту.

Документування плану аудиту повинно бути достатнім для відображення запланованого характеру, часу та обсягу процедур оцінки ризиків і подальших аудиторських процедур на рівні тверджень для кожного суттєвого класу операцій, залишків на рахунках та розкритті в у відповідь на оцінені ризики.

126. Відповідальність аудитора стосовно вхідних залишків та її врахування в процесі планування аудиту.

Аудитор повинен впевнитись у тому, що за­лишки, які є по рахунках Головної книги, було отримано клієнтом у процесі ведення бухгалтер­ського обліку господарських операцій з неухи­льним дотриманням обраної облікової політики, а також з'ясувати, чи змінювалася облікова по­літика підприємства у поточному обліковому пе­ріоді в порівнянні із попереднім, і якщо зміню­валась, то чи були відповідно відкориговані вхі­дні залишки по рахунках, тобто чи було забез­печено зіставність відповідних показників звіт­ності. Крім того, аудитору слід впевнитись у правильності документального оформлення та роз'яснення (відповідним наказом керівництва) зміни облікової політики і правильності її засто­сування у поточному році. У разі, якщо фінансова звітність підприємства за попередні періоди перевірялась іншим аудито­ром (аудиторами), то те­перішній аудитор може отримати аудиторські докази стосовно правильності вхідних залишків по балансових рахунках через вивчення робочої документації попереднього аудитора. Потрібно також зробити висновок щодо компетентності і незалежності попереднього аудитора, оскільки від цього залежить довіра до його підтверджен­ня фінансової звітності підприємства-клієнта. На основі отриманої інформації від поперед­нього аудитора та результатів здійснених власних аудиторських процедур аудитор робить висновок про достовірність початкових залишків і правиль­ність їх перенесення.

У разі, якщо звітність підприємства раніше не перевірялась аудитором або теперішній аудитор не погоджується із залишками, підтвердженими по­переднім аудитором, йому слід виконати додаткові аудиторські процедури і контрольні заходи в тому обсязі, в якому вони стосуються фінансової звіт­ності поточного року. Для підтвердження вхідних залишків по рахун­ках необоротних активів і пасивів, тобто тих, які не належать до поточних (нематеріальні активи, основні засоби, капітальні вкладення, довгостро­кова дебіторська заборгованість, капітал, забезпе­чення, довгострокова кредиторська заборгованість, довгострокові кредити банків та ін.), аудитор по­винен дослідити первинні документи та облікові записи, на основі яких було виведено залишки по відповідних рахунках (як правило, такі операції є небагаточисельними). В окремих випадках аудитор може отримати підтвердження по вхідних залишках названих рахунків від третіх осіб, тобто від банків, кредиторів, постачальників, дебіторів, інвесторів та інших суб'єктів. Особливу увагу слід звернути на правильність розрахунку і відображення в обліку відсотків по довгострокових зобов'язаннях.

126. Методи (методичні прийоми) аудиту та їх види.

Метод — це прийом дослідження, який визначає підхід до об'єктів, що досліджуються, тобто шлях наукового пізнання і встановлення істини.

Загальнонауковими методами є:

Аналіз - це метод дослідження, який стосується вивчення предмета шляхом розчленування його на складові, кожна з яких аналізується окремо в рамках одного цілого (аудит фінансово господарської діяльності підприємства).

Синтез - метод дослідження об'єкта в його цілісності, в єдності його частин (аудит виконання договорів на постачання товарно-матеріальних цінностей).

Індукція - метод дослідження, за яким загальний висновок складається на підставі ознайомлення не зі всіма ознаками, а лише з частиною їх, тобто способом виведення висновків від окремого до загального .

Дедукція - метод дослідження, за якого спочатку вивчається стан об'єкта в цілому, а потім стан його складових елементів, тобто висновки роблять від загального до окремого.

Аналогія - прийом наукових висновків, за допомогою якого досягається пізнання ознак суб'єктів на основі їх подібності з іншими.

Моделювання - спосіб наукового пізнання, який ґрунтується на заміні об'єкта, що вивчається, на його аналог, модель, що містить істотні прикмети оригіналу.

Абстрагування - прийом відволікання, способом абстракції переходять від конкретних об'єктів до загальних понять.

Конкретизація - дослідження стану об'єктів за певними конкретними умовами існування їх.

Системний аналіз - вивчення об'єкта як сукупності елементів, що утворюють систему. Функціонально-вартісний аналіз - це вивчення об'єктів на стадії підготовки виробництва, що включає проектування і синтез складних систем у процесі дослідження їх функціонування .

Існують також власні методичні прийоми аудиту: органолептичні, розрахунково-аналітичні, документальні, узагальнення і реалізації результатів аудиту.

Органолептичні методи:

Інвентаризація - перевірка стану об'єктів органолептичним способом, тобто перевірка наявності й стану об'єкта шляхом огляду, підрахунку, зважування, обміру тощо.

Контрольні замірювання робіт - прийом фактичного контролю за дотриманням норм витрачання сировини та матеріалів у виробництві, на будівництві, транспорті тощо.

Вибіркові спостереження - прийоми статистичного спостереження якісних характеристик господарського процесу.

Суцільні спостереження - прийоми статистичного спостереження фактичного стану об'єктів.

Експертизи - експертні оцінки, що застосовуються криміналіс тичними, судово-бухгалтерськими, товарознавчими та іншими експертизами, коли у складі аудиторів немає відповідних фахівців або коли за виявленими аудитом зловживаннями порушено кримінальну справу.

Службове розслідування - сукупність прийомів перевірки дотримання службовими особами і робітниками чи службовцями нормативно-правових актів .

Експеримент - науково поставлений дослід з метою аудиту для перевірки результатів процесів, що плануються або виконані.

Розрахунково-аналітичні методи

Економічний аналіз — це система прийомів для розкриття причинних зв'язків, що зумовлюють результати явищ і процесів (середні й відносні величини, групування, індексний метод, коефіцієнти автономії, маневрування власними коштами підприємства, коефіцієнти ліквідності (платоспроможності) тощо).

Статистичні розрахунки застосовуються при потребі відтворення реальних кількісних відношень (розраховуються коефіцієнти трудової участі членів бригади, коефіцієнти використання обладнання, ритмічність випуску продукції тощо).

Економіко-математичні методи застосовуються при визначенні впливу факторів на результати господарських процесів з метою їх оптимізації на стадії проектування (оптимізація маршрутів перевезення вантажів автомобільним транспортом тощо).

126. Загальнонаукові методи вивчення предмету та об’єктів аудиту.

Метод аудиту — це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких оцінюється стан об'єктів, що підлягають вивченню.

Аналіз — це метод дослідження, який включає вивчення предмета шля хом уявного та практичного розчленування його на складові частини (ознаки, властивості тощо). У процесі розчленування об'єктів дослідження виявляють взаємозв'язки між показниками, вивчають причини, обумовлені їх зміною, ви значають вплив окремих факторів на зміну показників господарської діяльності суб'єкта перевірки. Основна мета аналізу полягає не стільки в розчленуванні предмета, скільки в пізнанні його суті, у розкритті законів його функціонування і розвитку.

Синтез дослівно у перекладі з грецької мови означає "об'єднання", "ство рення сукупності".

Метод синтезу дозволяє вивчати предмет у цілості, єдності та взаємозв'я зку його окремих об'єктів. Цей метод також створює можливість знаходити вза ємозв'язки загального з частковим.

Згідно індуктивного методу об'єкт аудиту вивчають від часткового до загального, а згідно дедуктивного методу — від загального до часткового. В аудиті важливе значення мають оби два методи. Дедуктивний метод використовується при вивченні фінансово-господарської діяльності підприємства, оцінці направленості й ефективності системи управління, в межах якої функціонує об'єкт. Його використовують та кож для характеристики окремих розділів бухгалтерського обліку і його систе ми в цілому.

Методи індукції і синтезу в більшій мірі використовуються в бухгалтерському обліку, ніж в аудиті. Проте використання методу індукції є важливим при попередній оцінці й аналізі діяльності підприємства. Цей метод дозволяє з самого початку зосередити увагу на окремих явищах і фактах, на вузьких місцях роботи бізнесу клієнта тощо.

126. Індукція, дедукція, документування, оцінка, групування, узагальнення в аудиті.

Загальнонаукові методичні прийоми дослідження грунтуються на методах філософії. Метод (від грец. - дослідження) - це спосіб дослідження, який визначає підхід до об'єктів, що вивчаються, плано-мірний шлях наукового пізнання і встановлення істини. Індукція (від грец. - наведення) - прийом дослідження, при якому загальний висновок про прикмети множини елементів об'єкта складають на основі вивчення не всіх прикмет, а лише частини елементів цієї множини, тобто способом виведення висновків від окремого до загального (ревізію дебіторської заборгованості здійснюють спочатку за даними аналітичного, а потім - синтетичного обліку та ін.).

Дедукція (від лат. - виведення) - досліджують стан об'єкта в цілому, а потім його складових елементів, тобто висновки від загального до окремого (ревізію дебіторської заборгованості спочатку проводять за даними синтетичного, а потім - аналітичного обліку та ін.).

Моделювання - прийом наукового пізнання, що грунтується на заміні об'єкта, явища, які вивчають, на їх аналог, модель, що має істотні прикмети оригіналу.

У аудиторському контролі застосовують організаційні моделі проведення контрольно-аудиторського процесу -стандарти.

126. Спеціальні методи та методичні прийоми в аудиті (огляд (фізична перевірка), спостереження, зіставлення, запити, опитування, вибіркове дослідження, документальна перевірка, підтвердження, перерахування, повторне виконання, аналітичні процедури).

До їх складу відносять: фактичну перевірку, підтвердження, документальну перевірку, спостереження, обстеження, опитування, перевірку механічної точності, аналітичні тести, сканування, обстеження, спеціальну перевірку та зустрічну перевірку (див. рис. 5.1).

Під фактичною перевіркою слід розуміти перевірку кількісного і якісного стану об'єктів, який встановлюється шляхом обстеження, огляду, обмірювання, перерахунку, зважування, лабораторного аналізу та інших способів перевірки фактичного стану активів.

Документальна — це перевірка документів і записів, яка може бути формальною, арифметичною та перевіркою по суті.

Формальна перевірка полягає у візуальній перевірці правильності записів усіх реквізитів, у виявленні безпідставних виправлень, підчисток, дописувань у тексті й цифрах, у перевірці достовірності підписів посадових і матеріально-відповідальних осіб.

Арифметична пер Перевірка документів по суті дає змогу встановити законність і доцільність господарських операцій, правильність відображення операцій на рахунках та включення до статей затрат і валових доходів. евірка документів полягає в перевірці правильності розрахунків у документах, облікових регістрах і звітних формах.

Підтвердження полягає в одержанні письмової відповіді від клієнта або третіх осіб із метою підтвердження точності інформації (наприклад, підтвердження дебіторської заборгованості).

Спостереження дає можливість одержати загальну характеристику можливостей клієнта на підставі візуального огляду.

Обстеження — особисте ознайомлення із предметом дослідження. Наприклад, обстеження місць зберігання продукції, запасів.

Опитування — це одержання письмової або усної інформації від клієнта або про клієнта.

Перевірка механічної точності передбачає повторну перевірку підрахунків і передачі інформації.

Аналітичні тести — методи порівняння, як в абсолютних одиницях, так і у відносних (індекси, коефіцієнти, відсотки).

Сканування — безперервний, поелементний перегляд інформації (наприклад, перегляд первинних документів щодо руху грошей у касі з метою встановлення незвичайного факту).

Спеціальна перевірка здійснюється із залученням фахівців вузької спеціалізації (наприклад, спеціаліст зі шляхового будівництва, технологи). Використовується для виявлення різного роду відхилень від норм та з метою доведення фактів порушень і відхилень.

137. Тести, їх види та використання в аудиті.

Аудиторські свідчення отримують в процесі перевірок в результаті належного поєднання тесту систем контролю і процедур перевірки на суттєвість.

Тести систем контролю – це тести, які виконуються для одержання аудиторських свідчень відносно відповідності структури та ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього аудиту.

Таким чином тести систем контролю означають перелік методів і порядок їх застосування аудиторами для оцінки функціонування систем обліку і внутрішнього аудиту.

Відповідно до МСА 330 "Аудиторські процедури відповідно до оцінених ризиків" тести контролю проводяться, якщо оцінка аудитором ризиків включає очікування операційної ефективності контролю.

Аудиторські тести класифікуються у відповідності з процедурою їх здійснення розрізняють: ротаційні, глибинні, тести слабких місць, наскрізні.

Ротаційні тести – порядок, у відповідності до якого об’єкти, які підлягають аудиторській перевірці вибираються аудиторами по черзі на принципах ротації.

Глибинні тести – певна вибірка операцій, що перевіряється на всіх стадіях облікового процесу.

Тести слабких місць – призначені для перевірки конкретного аспекту обліково-аналітичної роботи, де аудитор припускає наявність помилок і при встановленні помилок база перевірки розширюється.

Наскрізні – це форма поглибленого тесту, яка використовується для вивчення системи в цілому.

Аудитор може провести наступні тести для відповідності внутрішнього контролю. Насамперед перевірку первинних документів, які підтверджують операції та інші події з метою отримання аудиторських доказів про відповідність функціонування системи внутрішнього контролю, наприклад, перевірка порядку надавання дозволу на проведення певної категорії операцій на підприємстві.

Крім тестів систем контролю при аудиторських перевірках використовується система незалежних тестів. Вони призначені для перевірки операцій залишків з метою отримання свідчень про повноту, правильність і законність операцій, які включаються в бухгалтерську і фінансову звітність.

138. Поєднання методу направленного тестування та пообєктного методу в процесі проведення аудиту

Метод направленого тестування. У своїх робочих паперах(документах)аудитор сам дає відповіді «так» або «ні» за певним переліком питань на кожному етапі аудиторської перевірки чи з кожного об’єкта аудиту.

Тести є: незалежні, на відповідність,наскрізні і спрямовані.

Незалежні тести – перевірка залишків і операцій, а також здійснення інших процедур з метою отримання доказів про повноту, правильність і законність операцій, відображених у БО і ФЗ.

Наскрізні тести –використовуються для вивчення системи в цілому.

Спрямовані тести – використовуються з метою наступного контролю здійснюваних операцій.

Пооб’єктний метод характеризується спів падінням окремих напрямів аудиту з об’єктом бухг.звітності.