attachments / 09-3743

701

Стюарт Джеймс (1712—1780) — теоретик англійського меркантилізму, автор трактату «Дослідження принципів політичної економії», що надав систематизації ідеям політики меркантилізму. Обґрунтовував необхідність державного регулювання господарського життя, висловлювався категорично проти свободи зовнішньої торгівлі зі старої позиції торгового балансу. Виступав за вільну конкуренцію та категорично проти монополій. Як справжній меркантиліст вбачав джерело прибутку у сфері обігу.

Таллок Гордон (Tullock Gordon) (1922 р. н.) — представник неоінституціонального напряму і Вірджинської школи. Народився в Рокфорді, штат Іллінойс. Після навчання в Чиказькому, Йєльському (1949—1950 рр.) та Корнелльському (1951—1952 рр.) університетах Г. Таллок працював у Державному департаменті США (1947—1956 рр.), викладав у ряді університетів США. З 1987 р. і до сьогодні працює в Арізонському університеті. Сфера професійних інтересів — теорія суспільного вибору. Г. Таллок був президентом Товариства суспільного вибору (1965 р.) іПівденної економічної асоціації (1980 р.), він один із головних засновників Асоціації суспільного вибору і один із перших, хто використав економічну теорію дляпоясненняколективнихрішень.

Терлецький Омелян (1873—1958) — український історик, педагог і громадський діяч, дійсний член НТШ (з 1921 р.). Був учнем історичної школи М. Грушевського та представником демократичного напряму української історіографії. Досліджував проблеми історії (середньовіччя, козаччину). Автор наукових та науковопопулярних праць, надрукованих у «Записках НТШ» та окремими виданнями. Серед них: «Історія української громади в Раштадті 1915—18» (1919), «Історія української держави (у 2-х т., 1923—1924), «Історія України від 1782 до 1917 р.» (1936).

Тінберген Ян (1903—1994) — голландський економіст, Лауреат Нобелівської премії (1969 р.). Тінберген здійснив фундаментальний внесок у ранню економетрику відкриттям так званої «павутиноподібної теореми», а також розробкою проблем теорії динаміки і методики статистичної перевірки теорій економічного циклу. «Павутиноподібна теорема» демонструє, що за досконалої конкуренції виробництво і ціни на товари з невеликим терміном зберігання при виході зі стану рівноваги не обов’язково повертаються до неї. Крім цього, вченим вперше проаналізовано цикл не як одиничне явище, а як повну динамічну модель взаємозалежних змінних у кількісних вираженнях. Основні праці: «Теорія економічної політики» (1952), «Економічна політика: принципи і ціль» (1956), «Перегляд міжнародного порядку» (1976).

Тойнбі Арнольд Джозеф (1889—1975) — англійський соціолог, один з найвідоміших істориків і теоретиків історичної науки; у своїй 12-томній праці «Дослідження історії» розглядає історію людства як розвиток локальних цивілізацій, що приходять на зміну одна одній. Кожна з них проходить схожі стадії виникнення, розвитку, занепаду й загибелі.

Тоффлер Олвін (Toffler Alvin) (1928 р. н.) — американський футуролог, представник сучасного інституційно-соціального напряму, один із популярних західних соціологів та публіцистів, у працях якого висловлюються найсміливіші передбачення про якісні зрушення в сучасному суспільстві. З 1965 р. О. Тоффлер працює лектором у ряді американських університетів, таких, як Корнелльский університет та Нова школа соціальних досліджень. Сфера професійних інтересів — теорія суспільного вибору. Всесвітню відомість принесли О. Тоффлеру його праці: «Футурошок» (1970), «Доповідь про екоспазм» (1975), «Третя хвиля» (1980), «Передбачення та передумови» (1983), «Адаптивна корпорація» (1985), «Метаморфози влади»

703

гель є професором Вищої школи бізнесу Чиказького університету. Крім цього, він є членом редколегій цілої низки наукових журналів і провідним дослідником Національного бюро економічних досліджень.

Фрідмен Мілтон (1912—2006) — американський економіст, представник чиказької школи, один з ідеологів монетаризму. Лауреат Нобелівської премії (1976 р.). Фрідмен був ідейним натхненником «тетчеризму» і «рейганоміки», автором практичних програм з«демонтажу» системи державного соціально-економічного регулювання в Англії, Ізраїлі, Чилі та США. Методологічно Фрідмен опирався на погляди Ф. Найта. Спади виробництва й роль держави Фрідмен пояснює процесами у сфері грошового обігу. Розробка нового розуміння грошового фактора в економіці вважається головним внеском Фрідменаунауку. Розвиваючипоглядиамериканського економіста І.Фішера, Фрідмен розробив теорію грошей як форми багатства (тобто як різновиду «корисності» для споживачів і різновиду «капіталу» для підприємців). Такий підхід принципово відрізняється від кейнсіанського, де гроші розглядаються насамперед як інструмент господарювання. Основні праці: «Теорія функції споживання» (1957), «Капіталізм і свобода» (1962), «Монетарна історія Сполучених Штатів за 1867—1960 рр.» (1963), «Монетарна статистика СполученихШтатів» (1970).

Фур’є Шарль (1772—1837) — французький соціаліст-утопіст. Основні праці: «Трактат про домашню і землеробську асоціацію» (1828), «Новий промисловий і суспільний світ» (1828), «Теорія чотирьох рухів і загальних доль» (1808). Основним змістом названих праць є ідея соціальної гармонії, що можлива лише в суспільстві, побудованому на засадах справедливості й рівності.

Фурастьє Жан (Fourastie Jean) (1907—1990) — французький економіст і соціолог, професор Національної консерваторії мистецтв і ремесел та Вищої школи практичних досліджень. Його роботи присвячені дослідженню соціальних наслідків технічного та наукового розвитку, проблем рівня життя, способу життя та їх прогнозування. Ж. Фурастьє розглядав прогрес техніки як фактор, який виявляє вирішальний вплив на економічний і соціальний розвиток. Вивчав перехід від індустріального суспільства до постіндустріального з точки зору змін у структурі зайнятості в галузях економіки, відмічав швидке зростання сфери послуг. Основні праці: «Велика надія ХХ століття» (1949), «Джерела багатства» (1950). Фурастьє вірить у глобальний соціальний прогрес людства. Ця віра ґрунтується у нього на оптимістичній оцінці величезних можливостей, які надають людині наука і техніка. Ж. Фурастьє наголошує на другорядній ролі політичних, юридичних та моральних факторів і відмічає провідну роль техніки та прогресу. Ж. Фурастьє можна вважати представником інституційно-соціального напряму, прибічником технологічного детермінізму. Він слідом за К. Кларком розрізняє три економічні галузі — первинну (сільське господарство та добувна промисловість), вторинну (обробна промисловість) і третинну (сфера послуг). Відповідно до ролі цих сфер вчений виокремлює первинну, вторинну і третинну цивілізації, що являють, на його думку, три фази прогресивного розвитку людства. Зараз, згідно з поглядами Фурастьє, починається нова фаза — «наукова». Ж. Фурастьє прагнув розробити своєрідний «науково-технологічний гуманізм», який передбачає подолання традиційної теоретичної моралі та приведення її у відповідність до наукової, технічної і моральної реальності сьогодення. В теорії Ж. Фурастьє традиційні технократичні ідеї поєднувалися зоднимізперших варіантів концепції «постіндустріального» суспільства.

Хайєк Фрідріх (1899—1992) — англійський економіст, представник неоавстрійської школи. Хайєк у своїх працях передбачив сучасні висновки економічної теорії про вплив експансіоністської фіскальної й монетарної політики на виробництво, за-

705

велику кількість праць з проблем господарського розвитку — Універсалів, які характеризують його як досвідченого державного діяча. Його економічна політика мала меркантилістський характер.

Хоутрі Ральф Джордж (1879—1975) — англійський економіст, представник кембриджської школи. Йому належить пріоритет створення теорії, яка пов’язує споживчі доходи й витрати з економічним циклом. На його думку, економічний цикл

— це суто грошове явище, обумовлене коливаннями грошового попиту і відповідними змінами в наданні кредитів. На основі своєї теорії Хоутрі прийшов висновку, що циклічні коливання ділової активності можна пом’якшити через розумну грошово-кредитну політику. Коло наукових інтересів охоплює проблеми трудових відносин та заробітної плати, оподаткування, економічної діяльності та влади, міжнародної торгівлі тощо. Найвідоміші його праці — це «Добро й погана торгівля» (1913), «Капітал і зайнятість» (1937).

Цинь Шихуан (Цинь Шихуанді) — китайський імператор династії Цинь (246—210 рр. до н. е.), реформатор; провів ряд реформ, які закріпили у Китаї державну форму власності.

Чайлд Вір Гордон (1892—1957) — видатний англійський археолог. Дослідник матеріальної культури стародавньої історії. Автор терміна «неолітична революція». Своєю науковою діяльністю сприяв формуванню сучасних уявлень про роль і значення неолітичної революції в історії людства.

Чемберлін Едвард Гастінгс (1899—1967) — відомий американський економіст ХХ ст., автор теорії монополістичної конкуренції. Головні напрями наукових досліджень: співвідношення монополії і конкуренції, механізм ринкового господарювання. Основна наукова праця: «Теорія монополістичної конкуренції» (1933).

Шліхтер Олександр (1868—1940) — економіст і державний діяч. Був ректором Комуністичного Університету ім. Артема в Харкові. У 1927—29 рр. нарком земельних справ УРСР. Займався дипломатичною роботою, був уповноваженим Наркомату з закордонних справ, посідав високі пости в партії. Автор економічних, історичних та публіцистичних праць, зокрема «Вибрані твори» (1959). Крім того, був головним редактором журналу «Вісник сільськогосподарської науки та дослідної справи» (1928—1929).

Шмоллер Густав (1838—1917) — засновник нової історичної школи. Одним з перших в історії економічної думки запровадив «етичний принцип» у економічні дослідження, стверджуючи, що господарське життя нації визначається не лише природними та технічними, але у першу чергу — моральними факторами, «духовними силами людей». У центр власної концепції господарського життя Г. Шмоллер поставив «спільність мови, історії, звичаїв та ідей», яка, на його думку, глибше за економічні чинники пов’язує між собою суб’єктів господарювання. Основні праці: «Основи загального учення про народне господарство» (1872), «Народне господарство, наука про народне господарство та її методи» (1897).

Шумпетер Йозеф Алоїз (1883—1950) — видатний економіст ХХ ст. з широким діапазоном наукових інтересів. Народився в м. Тріш в Моравії (Австро-Угорщина). 1901 р. поступив до Віденського університету, слухав лекції Ф. Візера і Е. Бем-Ба- верка. Після закінчення університету Й. Шумпетер читав лекції з економіки в різних університетах Австро-Угорщини, працював на державних і адміністративних

Глосарій

Абсолютистська монархія — форма державного устрою (остання форма феодальної держави), яка виникає під час розкладу феодалізму і зародження капіталістичних відносин. Характеризується тим, що глава держави виступає головним джерелом законодавчої та виконавчої влади, встановлює податки, розпоряджається державними фінансами.

Автаркія — (грец. autarkeia — самовдоволення) — економічна політика, спрямована на господарське відособлення, створення економіки в межах окремої країни або групи країн, максимальне обмеження імпорту при одночасному стимолюванні експорту товарів і капіталів.

Автоматизація — впровадження у виробничу та невиробничу сфери систем управління машинної техніки, сучасних технологій з метою вдосконалення і поліпшення праці, підвищення її продуктивності та якості. У системі виробництва А. застосовується для зменшення частки фізичної праці завдяки перенесенню ручної праці на машинну автоматизовану чи комп’ютерну техніку.

Авторитаризм — влада, здійснювана на безумовному підпорядкуванні управління країною одній особі — монархові, диктаторові.

Адміністративний монетаризм — комбінація в економічній політиці адміністративних та монетаристських заходів, притаманна Україні в середині 90-х років ХХ ст.

Адміністративно-командна економіка — господарство, в якому панує державна форма власності; їй притаманна централізована бюрократична система управління, котра використовує, як правило, не-ринкові важелі виконання директивних завдань. Характерна для СРСР, у тому числі й для УРСР у радянські часи.

Акселератор — розроблений в рамках неокейнсіанської теорії економічної динаміки коефіцієнт, що відображає вплив приросту національного доходу на приріст інвестицій.

Акціонерне товариство — форма організації господарських об’єднань, що базується на концентрації грошових засобів шляхом випуску і продажу акцій та інших цінних паперів. Відповідальність кожного акціонера обмежується вартістю його акцій.

Акція — цінний папір, що випускається акціонерним товариством і свідчить про участь власника (утримувача акцій) в капіталі акціонерного товариства. А. дає право її власникові на отримання частини прибутку товариства у вигляді дивіденду. А. мають свою номінальну та курсову (ринкову) ціну.

Аллод — в Західній Європі форма феодального землеволодіння, земля, що вільно відчужується.

Аристократія — привілейована частина певної суспільної групи; форма державного правління, за якої державна влада зосереджена в руках представників привілейованої еліти; панування знаті, що справляла вирішальний вплив на діяльність держави. Як форма правління, аристократія відрізняється від монархії (влади однієї особи) та демократії. Поняття «аристократії» розроблялося давньогрецькими філософами, які обґрунтовували ідею про політичну непов-

709

розвитку економіки. Велика депресія, продемонструвавши неспроможність механізмів ринкового саморегулювання, поклала початок політиці активного державного регулювання економічних процесів, біля витоків якої стояв видатний англійськийекономіст Дж. М. Кейнс.

Великі географічні відкриття — епоха, пов’язана з відкриттями європейцями нових земель і континентів, активним освоєнням інших частин світу в період від кінця ХV ст. до кінця ХVІІІ ст. В цей період під впливом економічної та політичної ситуації, що склалася в Європі, відбувався пошук нових торговельних шляхів

Відкупи — у Стародавньому Римі продаж права на збір податків в провінціях окремим приватним особам. Відкупи (публікани) вносили наперед установлену суму податків до державної скарбниці, а потім уже збирали податки у провінціях.

Відробіткова рента — форма феодальної ренти, яка засновується на перерозподілі живої праці і передбачає високий ступінь особистої залежності селянина від власника землі.

Відродження (або епоха Ренесансу) — період з середини ХV до середини ХVІІ ст. в Європейській цивілізації, протягом якого в країнах Західної Європи відбувалося відновлення духу і технічного рівня Античності.

Вілла (рабовласницька) — у Давньому Римі форма господарства, заснована на рабській праці, земельний маєток площею до 250 га; спеціалізувалася на виробництві певної культури, що орієнтувалася на ринок. Одночасно в маєтку вироблялася продукція для власного споживання. Обслуговувалася рабами.

Віргата — в середньовічній Англії селянське господарство, надільні землі (держання), а також селянська садиба, з господарськими будівлями, городом, садом тощо.

«Воєнний комунізм» — соціально-економічна політика більшовиків, яка в Україні проводилася у 1919—1920 рр. Передбачала прискорену побудову соціалізму примусовими методами. Складниками цієї політики були націоналізація засобів виробництва, стягнення продрозкладки примусовими методами та запровадження прямого розподілу найнеобхідніших продуктів, заборона приватної торгівлі, натуралізація відносин, згортання товарно-грошових відносин, запровадження загальної трудової повинності.

Волока — ділянка землі, що становила близько 20 га. Сформувалася в результаті так званої «волочної поміри», тобто обміру та переділу земель спочатку у князівських, а потім і у приватних маєтках Великого князівства Литовського, проведених відповідно до «Устави про волоки» (1557). На основі чіткого обліку великокнязівської, шляхетської та селянської землі відбувався перерозподіл ґрунтів між панами та селянами (одна панська волока — сім селянських) з метою підвищення продуктивності фільваркових та селянських господарств, збільшення виробництва, насамперед товарного збіжжя. Волока надавалася лише тим селянам, які мали «повне тягло» (пару коней чи волів), половину волоки — тим, хто мав «півтягла», а хто тягла не мав, орної землі не отримував зовсім. «Волочна поміра» була першим земельним кадастром в Україні.

Вотчина — форма феодального землеволодіння за часів Київської Русі, родовий маєток, який переходив у спадок. Вотчини були княжі, боярські або монастирські.

Вотчинна мануфактура — засноване (починаючи з ХVП ст.) на примусовій праці у маєтках-вотчинах Російської імперії підприємство, яке в основному займалося переробкою сировини, що вироблялася в маєтку.