attachments / 09-3743

681

ку ХХ ст.: поширення акціонерної форми господарства, монополізація виробництва, виникнення фінансового капіталу, зростання експансіоністських тенденцій у міжнароднихвідносинах тощо. Основна наукова праця: «Фінансовийкапітал» (1910).

Гобсон Джон Аткінсон (1858—1940) — англійський економіст, погляди якого представляли синтез економічного лібералізму, реформізму та інституціоналізму. Автор терміна «імперіалізм» та концепції імперіалізму, в основі якої лежала теза про недоспоживання в країнах-метрополіях, що зумовлювало необхідність розширення ринків збуту та зростання зовнішнього експансіонізму. Основна наукова праця: «Імперіалізм» (1902).

Госсен Герман (1810—1858) — німецький дослідник, один із засновників теорії «граничної корисності», головна праця: «Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, що з них випливають» (1854).

Гракхи Тиберій (162—133 рр. до н. е.) та Гай (154—122 рр. до н. е.) — давньоримські брати-реформатори, які виступали проти збезземелювання дрібних землевласників та перерозподілчастинивжеосвоєнихземельнакористьнайбіднішихпрошарківримлян.

Даванцаті Бернард (1529—1606) флорентійський банкір, що розвивав теорію меркантилізму. Опублікував «Лекції про гроші», де з’ясовував природу грошей та їх знецінення.

Демсетц Гарольд (Demsetz Harold) (1930 р. н.), народився в м. Чикаго (штат Іллінойс, США). Був професором економіки в Чиказькому університеті в 1963 р., потім

— з 1971 по 1978 р. — старший науковий співробітник у Гуверівському інституті Стенфорда. З 1978 р. і до сьогодні — професор Каліфорнійського університету (м. Лос-Анджелес). Г. Демсетц — представник неоінституціональної економічної теорії, послідовник Р. Коуза, один із розробників теорії прав власності. Разом з А. Алчіаном у статті «Виробництво, вартість інформації та економічна організація» (1972) Г. Демсетц запропонував теорію неповних трудових контрактів, відомої також як теорія «неявних контрактів» чи «проблема відносин принципал-агент», яку сьогодні вивчають багато економістів, що займаються економікою праці та макроекономікою. За допомогою теорії прав власності Г. Демсетц також досліджував роль реклами як форми суперництва на ринках і регулювання діяльності комунальних служб як засобу подолання невдач ринку.

Десницький Семен Юхимович (бл. 1740—1789) — видатний вчений у галузі юридичних наук, професор права Московського університету. Народився у Ніжині, у міщанській родині. Навчався у семінарії Троїцько-Сергіївської лаври, з 1759 р. — у гімназії при Московському університеті. 1760 р. направлений на навчання до університету м. Глазго, де слухав лекції А. Сміта. 1767 р. захистив докторську дисертацію і здобув ступінь доктора права. Після повернення в Росію викладає в Московському університеті право. Палкий прихильник поглядів А. Сміта, перший представник класичної політичної економії в Російській імперії. Центральне місце у його соціологічних, економічних та юридичних дослідженнях посідає проблема власності. Головна праця: «Юридичні роздуми про відмінні поняття, що мають народи про власність маєтків у різних верствах співжиття» (1781).

Джевонс Вільям Стенлі (1835—1882) — відомий англійський економіст, статистик і філософ, засновник математичної школи політичної економії, один із основоположників суб’єктивної теорії корисності. У Лондонському університеті вивчав

683

Ерроу Кеннет (Kenneth Arrow) (1921 р. н.) — американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки 1972 р. (спільно з Дж. Хіксом). Відомий своїми дослідженнями проблем теорії суспільного вибору та загальної рівноваги. Народився

уНью-Йорку. Після війни працює над проблемами теорії суспільного вибору. У 1949 р. К. Ерроу перейшов до Стенфордського університету і став там професором

у1953 р. У 1968 р. зайняв посаду професора у Гарвардському університеті, але потім знову повернувся до Стенфорда у 1979 р. 1956 р. став президентом Економетричного товариства, тоді ж отримав від Американської економічної асоціації медаль Джона Бейтса Кларка за видатну роботу економіста у віці до сорока років. Був президентом Інституту управлінських наук з 1963 р., Американської економічної асоціації з 1973 р. і Західної економічної асоціації з 1980 р., володарем почесних ступенів у дев’яти університетах. К. Ерроу став відомий після виходу своєї праці «Суспільний вибір та індивідуальні цінності» (1951), де запропонував рішення політичного питання, яке до цього жоден з економістів не ставив, результатом чого стала «теорема неможливості» Ерроу, яка виявила шокуючий вплив на політичну філософію і економіку добробуту. К. Ерроу об’єднав свої зусилля з Жераром Дебре для переробки стандартних «доведень існування» загальної рівноваги, що було

зроблено у статті «Існування рівноваги у конкурентній економіці» (1954 р.). Вчені зробили те, що до них не вдавалося нікому з економістів, а саме — суворе доведення існування загальної рівноваги, на противагу простому підрахунку рівнянь і неві-

домих, як це було у Л. Вальраса.

Ерхард Людвіг (1897—1977) — німецький економіст, державний діяч. Закінчив Франкфуртський університет. У 1928—1942 рр. співробітник, а пізніше директор інституту кон’юнктурних досліджень в Нюрнберзі. У 1945—1946 рр. — міністр економіки Баварії, в 1948—1949 рр. — директор управління господарством англоамериканської зони окупації Німеччини. З 1949 р. депутат бундестагу від Христи- янсько-демократичного союзу (ХДС), в 1949—1963 рр. міністр економіки, в 1957— 1963 рр. віце-канцлер ФРН. У 1963—1966 рр. федеральний канцлер. У своїй практичній діяльності і працях з економічних питань виступав за розвиток соціального ринкового господарства. Реформи, проведені Л. Ерхардом у повоєнний період у Німеччині, спричинили «економічне диво» цієї країни.

Желєзнов Володимир Якович (1869—1933) — відомий український економіст, представник соціального напряму економічної думки України останньої третини ХІХ — початку ХХст. Закінчив юридичний факультет Київського університету Св. Володимира. Викладав політичну економію і статистику в Київському університеті, Московському сільськогосподарському інституті, Московському комерційному інституті. У період підготовки грошової реформи 1922—1924 рр. брав участь у обговоренні питань грошового обігу, виступивши проти обліково-розподільчої концепції грошей. Основні наукові праці: «Нариси політичної економії» (1902), яка витримала вісім видань, була перекладена німецькою мовою; «Головні напрями в розробці теорії заробітної плати» (1904), «Питання фінансової реформи в Росії»

(1915—1917) та ін.

Заточеник Данило — автор, як вважають дослідники, «Слова» і «Моління» своєму князеві Ярославу Всеволодовичу, де він обстоює ідею єдиного і справедливого князя. У цих творах яскраво відтворено повсякденне життя та побут князівського дому. Жив у ХІІ ст.

Зібер Микола Іванович (1844—1888) — відомий український економіст, прихильник трудової теорії цінності і марксизму. Закінчив Київський університет, в якому

685

Україні, брав участь у роботі різноманітних дослідницьких груп. З 1979 по 1995 р. він обіймав посаду професора соціології і соціального планування в Каліфорнійському університеті в Берклі, з 1995 р. і до сьогодні М. Кастельс є директором Центру західноєвропейських досліджень того ж університету. М. Кастельс — ідеолог та професор першого в світі віртуального відкритого університету Каталонії (Барселона). Основні праці: трилогія «Інформаційна епоха: економіка, суспільство та культура» (1996—1998), що стала наймасштабнішою спробою осмислення сьогоднішнього стану і шляхів розвитку людської цивілізації; «Могутність самобутності» (1997), «Інтернет ґалактика. Міркування щодо Інтернету, бізнесу і суспільства» (2001), у 2007 р. видано українською мовою, та ін. М. Кастельс — володар численних нагород за внесок у розвиток соціології.

Катон Марк Порций Старший (234—149 рр. до н. е.) — великий землевласник, письменник і політичний діяч Стародавнього Риму. Серед сучасників був відомий як цензорій за його діяльність на посаді цензора, за свій аскетизм та пуританство. До наших днів повністю дійшов його трактат «Про сільське господарство».

Каутський Карл (1854—1938) — один із теоретиків німецької соціал-демократії та лідерів ІІ Інтернаціоналу. Автор теорії ультраімперіалізму, за якою капіталізм через примирення соціальних суперечностей еволюціонізує в бік соціалізму. Основна наукова праця: «Імперіалізм» (1914).

Кейнс Джон Мейнард (1883—1946) — видатний англійський економіст ХХ ст., державний і політичний діяч, засновник потужного напряму світової економічної думки, названого на його честь, — кейнсіанства. Освіту здобув у Ітоні і Кембріджі. Студентом слухав лекції А. Маршалла. З 1906 по 1908 р. Кейнс працював в Управлінні у справах Індії, протягом 1908—1915 рр. викладає в Кембриджському університеті економічну теорію та математику. Веде активну громадську діяльність. Дж. М. Кейнс обґрунтував хибність тези про саморегуляцію ринкової економіки, виступив за необхідність державного регулювання господарських процесів. Вчений запровадив макроекономічний аналіз ринкової системи господарства та розробив відповідний їй категоріальний апарат. В центр свого дослідження він поставив проблему сукупного попиту, який забезпечує даний рівень зайнятості. Основні наукові праці: «Економічні наслідки Версальського мирного договору» (1919), «Трактат про грошову реформу» (1923), «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936) та ін.

Кене Франсуа (1694—1774) — визнаний лідер і основоположник школи фізіократів, автор «Економічної таблиці», що була першою в історії науки спробою макроекономічного аналізу кругообігу продуктів, доходів і витрат. Вчення про «чистий продукт» посідає центральне місце в теоретичній концепції Ф. Кене, розкриваючи проблеми класової структури суспільства, продуктивності праці й капіталу. Рішуче засуджував погляди меркантилістів на економічні проблеми, переконував у необхідності переходу до фермерського господарства як основи вільного (ринкового) господарювання на принципах повної свободи ціноутворення в країні та вивезення за кордон сільськогосподарської продукції.

Кері Генрі Чарльз (1793—1879) — засновник ліберальної економічної теорії в США, який розглядав капіталізм як економічний устрій, що керується об’єктивними економічними законамиіне потребуєвтручання держави. Розробив теорію «гармонії інтересів». Основні праці: тритомник «Принципи політичної економії» (1837—1840), «Минуле, сучасне, майбутнє» (1843), «Гармонія інтересів» (1850), «Основи соціальної науки» (1858—1859), «Принципи соціальної науки» (1865).

687

науки проголосив угоду як єдність трьох чинників: конфлікту, взаємозалежності і врегулювання конфлікту. Суб’єктами економічних процесів вважав не окремих індивідів, а їх об’єднання (профспілки, різноманітні асоціації, інститути тощо). Роль держави, на думку Дж. Коммонса, полягає у забезпеченні на основі верховенства права вирішення соціальних конфліктів. Основні праці: «Розподіл багатства» (1893), «Правові основи капіталізму» (1924), «Інституціональна економіка» (1934), «Економіка колективної дії» (опублікована посмертно, у 1950 р.).

Комнин Мануїл (1143—1180) — візантійський імператор, один з представників династії, що правили у Візантії в ХІ—ХІІ ст.

Кондратьєв Микола Дмитрович (1892 — 1938) — російський економіст, учень і послідовник М. Тугана-Барановського, професор Московської сільськогосподарської академії. Був директором Кон’юнктурного інституту при Наркомфіні. Брав участь у підготовці аграрної реформи в Головному земельному комітеті. У своїх судженнях надавав переважного значення розвитку сільського господарства, розглядав неп як різновид державного капіталізму, вважав соціалізм економічно нездійсненним. Був противником соціалістичної індустріалізації та колективізації. До основних праць належать: «Рынок хлебов и его регулирование во время войны и революции» (1922), «Большие циклы экономической конъюнктуры» (1928).

Конфуцій (551—479 рр. до н. е) — видатний мислитель Стародавнього Китаю, засновник філософського вчення, яке істотно вплинуло на суспільно-економічне та політичне життя Китаю не лише у стародавні часи, але й у наступні. Його суспільно-політичні погляди найкраще відображені в афористичному трактаті «Луньюй» («Бесіди та судження»), який відіграв величезну рольуформуваннікитайського менталітету.

Косинський Володимир Андрійович (1861—1938) — український вчений-економіст.

Основні наукові досягнення вченого були в галузі статистики та економічної теорії. Особливу увагу у своїх дослідженнях приділяв аграрному питанню та обґрунтуванню шляхів його розв’язання. З 1917 р. працював у створеному Тимчасовим урядом земельному комітеті і входив до Ліги аграрних реформ. У 1918 р. був товаришем міністра праці, а потім — міністром в уряді П. Скоропадського. Основні праці: «К аграрному вопросу. Вып. 1. Крестьянское и помещичье хозяйство» (1906), «Основные тенденции в мобилизации земельной собственности и их социально-экономические факторы» (1925), «Основанияполитическойэкономии» (1922—1926).

Коуз Рональд Гаррі (Coase Ronald Harry) (1910 р. н.) — засновник і представник неоінституціонального напряму, автор теорії трансакційних витрат, лауреат Нобелівської премії (1991 р.). Народився у Вілесдені (Великобританія). 1929 р. вступив до Лондонської школи економічних досліджень. У 1951 р., після присудження докторського ступеня, Р. Коуз працює в Університеті Баффало (США), з 1958 р. — у Вірджинському університеті. У 1964 р. став професором Чиказького університету. Найвагомішим здобутком вченого є розкриття значення в економіці трансакційних витрат (витрат на укладання угод) і прав власності. На противагу домінуючій традиції, за якою головна організуюча й координуюча роль відводилась ринковому механізму, вчений першим вказав на подібну роль ділової фірми, котра може втручатися в дію ринкових чинників. Висновок про наслідки передбачення витрат з діловодства дістав назву «теореми Коуза». Вагомий вплив ученого на розвиток світової теоретичної думки. Завдяки його дослідженням виникли нові галузі економічної науки, зокрема трансакційна економіка, економіка права. Основні праці: «Природа фірми» (1937), «Дискусія про граничні витрати» (1946), статті «Федеральна комісія

689

нізм», «нова економічна політика» стали етапами практичної реалізації ленінської моделі соціалізму, яка в цілому не витримала перевірки часом. Основні наукові праці: «Розвиток капіталізму в Росії» (1899), «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму» (1916), «ЧерговізавданняРадянської влади» (1918), «Прокооперацію» (1923) таін.

Ліберман Овсій Григорович (1897—1981) — радянський економіст, статистик. Займався переважно викладацькою та науковою роботою. Був професором кафедри статистики і обліку Харківського університету. Автор численних праць з питань планування та стимулювання виробничо-господарської діяльності промислових підприємств. Розробив концепцію управління промисловістю, ідеї якої стали основою господарської реформи 1965 р. в СРСР. До основних праць належать: «Внутризаводской хозяйственный расчёт» (1949), «О планированииприбыли впромышленности» (1950).

Лікург — перший законодавець Спарти, що встановив воєнізований режим правління. Деякі історики вважають його вигаданим персонажем.

Ліпсі Річард (1928 р. н.) — канадський економіст, член Канадського королівського товариства (з 1979 р.), Президент Міжнародного атлантичного економічного товариства (1986—1987 рр.). Входить до списку «ста великих економістів після Кейнса» за версією М. Блауга. Дослідник проблем міжнародної інтеграції. Основні праці: «Вступ до позитивної економічної теорії» (1963), «Теорія суспільств споживання: аналіз загальної рівноваги» (1973), «Вибрані статтіРічардаЛіпсі», у2-х т. (1997).

Ліст Фрідріх (1789—1846) — видатний німецький економіст, попередник історичної школи Німеччини. Народився у м. Рейтлінген. З 1817 р. працював у Тюбінгенському університеті. У 1819 р. Ф. Ліст заснував «Генеральну асоціацію німецьких промисловців та комерсантів», діяльність якої ставила собі за мету ліквідацію внутрішніх митних кордонів та господарське об’єднання Німеччини. Прихильник національної єдності країни. Перебуваючи в опозиції до правлячих кіл Німеччини, вчений жив і працював у Англії, Швейцарії, Франції, США. В економічних дослідженнях виступив як критик класичної школи, відстоюючи право кожної нації на особливий шлях розвитку. Автор теорії національної економії та теорії продуктивних сил. Палкий прихильник форсованого розвитку німецької промисловості на основі так званого «виховного протекціонізму» та активізації ролі держави в суспільстві, створенні державного сектору економіки. Основна праця: «Національна система політичної економії» (1841).

Ло Джон (1671—1729) — представник пізнього меркантилізму, прихильник кількісної теорії грошей, автор книги «Гроші і торгівля з пропозицією, як забезпечити націю грошима», в якій обстоював тезу, що гроші є вирішальним фактором економічного процвітання держави. Вважав, що зростання багатства нації можна забезпечити не лише шляхом підтримки активного торговельного балансу, а й за рахунок розвитку банківської справи та впровадження грошової системи, заснованої на обігу банкнот. Реалізував свої ідеї у Франції, де був призначений контролером (міністром) фінансів. Запропонував заснувати державний банк, зайнятий випуском паперових грошей з метою поповнення скарбниці. Став засновником першої в історії відкритої акціонерної компанії, акції якої вкладалися в облігації державного боргу. Створивши фактично фінансову піраміду, викликав катастрофічні наслідки в усій Європі. У зв’язку з інфляційним обезціненням банкнот компанія збанкрутіла.

Лукас Роберт (1937 р. н.) — американський економіст, професор економіки Чиказького університету, представник економічного неоконсерватизму. Лауреат Нобе-