створив лінійну модель розвитку суспільства; дослідив еволюцію індустріальноринкового господарства, що дало змогу виявити ряд важливих рис капіталістичної економічної системи; розвинув теорію суспільного відтворення; поглибив учення про вартість і розробив теорію про додаткову вартість товару; проаналізував органічну будову капіталу та вплив науково-технічного прогресу на процес капіталістичного нагромадження і економічного зростання; вивів основне протиріччя капіталістичного способу виробництва тощо. Разом із тим сучасна оцінка економічної теорії марксизму дає змогу виявити її суттєві обмеження і вразливі місця.
Основні праці: К. Маркс «Економіко-філософські рукописи 1844 р.», Ф. Енгельс «Становище робітничого класу в Англії» (1845), К. Маркс і Ф. Енгельс «Святе сімейство» (1845) і «Німецька ідеологія» (1846), К. Маркс «Убогість філософії» (1847) і «Наймана праця і капітал» (1848), К. Маркс і Ф. Енгельс «Маніфест Комуністичної партії» (1848); К. Маркс «Капітал» (тт. І—ІV). За життя К. Маркса вийшов у світ тільки І том «Капіталу» (1867), і лише після його смерті — ІІ (1885) і
ІІІ (1894). ІV том «Капіталу» вийшов у 1905—1910 рр. окремими випусками за редакцією К. Каутського.
Маршалл Альфред (1842—1924) — один із фундаторів неокласичної економічної теорії, лідер кембриджської школи маржиналізму. Вивчав математику в Кембриджському університеті, який закінчив з відзнакою і був залишений там для викладацької роботи.
З 1867 р. серйозно захопився економічною наукою. З 1868 до 1908 р. А. Маршалл читав політичну економію у Кембриджському університеті. З 1877 до 1885 р. викладав у Брістольському та Оксфордському університетах. З 1902 р. за його ініціативою було запроваджене викладання нового курсу під назвою «економікс», який витіснив традиційну політичну економію, що читалася за канонами класичної школи Дж. С. Мілля.
А. Маршалл за 50 років своєї творчої діяльності написав 82 праці. Серед них «Економіка промисловості» (1889), «Учення політичної економії» (1906), «Трактат про соціологію» (1916), «Промисловість і торгівля» (1919), «Гроші, кредит і комерція» (1923) та ін. Основний твір вченого — «Принципи економікс» (1890), над яким він працював більше 20 років, став базовим підручником з економічної теорії для багатьох поколінь студентів західних вищих навчальних закладів.
У цій та інших своїх працях він розробив універсальну економічну теорію, поєднуючи різні концепції. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка об’єднувала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності. Його теорія синтезує і досліджує дві групи факторів, що впливають на ринкові ціни. У теоретичній системі Маршалла важливе місце поряд з теорією ціни належить теорії розподілу.
А. Маршалл мав багатьох учнів та послідовників (А. Пігу, Ф. Еджуорта, Д. Робертсонатаін.). СередйогоучнівбуввідомийанглійськийекономістДж. М.Кейнс.
Мен (Ман) Томас (1571—1641) — представник пізнього меркантилізму. Сприяв формуванню основних принципів політики англійського меркантилізму. Доводив безперспективність усіх ранньомеркантилістичних зусиль врегулювання руху грошей, виходячи з переконання, що позитивний торговельний баланс може бути результатом лише надлишку вивозу над ввозом. Видав трактат «Багатство Англії у закордонній торгівлі», де закордонну торгівлю називав найнадійнішим способом збагачення.
Менгер Карл (1840—1921) — австрійський економіст, засновник австрійської школи політичної економії, один з основоположників теорії граничної корисності.
692
Народився в Галичині, яка на той час входила до складу Австрійської імперії, навчався в університетах Відня (1859—1860 рр.) та Праги (1860—1863 рр.) на факультеті юридичних і політичних наук. У 27 років захистив докторську дисертацію у Краківському університеті.
У 1871 р. К. Менгер видав фундаментальну працю «Основи учення про народне господарство». Ця робота була представлена у Віденський університет як обґрунтування для прийняття на посаду приват-доцента (з 1872 р.). З 1879 р. К. Менгер — професор кафедри політекономії, на якій залишався до 1903 р. Разом зі своїми учнями та однодумцями йому вдалося створити опозицію у боротьбі з парадигмою класичної політекономії про безумовний пріоритет сфери виробництва і про витратну природу походження вартості товару.
Важливою працею К. Менгера є також «Дослідження про метод суспільних наук і політичної економії зокрема» (1833). Але саме «Основи...» стали книгою його життя. Її вдосконаленню він присвятив більшу частину свого життя, поступившись кафедрою одному зі своїх учнів — Ф. Візеру. Помер К. Менгер у 1921 р., так і не завершивши запланованого видання книги. Складене із рукописів К. Менгера друге видання «Основи учення про народне господарство» було видане його сином у
1923 р.
Мід Джеймс Едвард (1907—1995) — англійський економіст, представник неокласичного напряму. Нагороджений Нобелівською премією (1977 р.) за праці в галузі міжнародної торгівлі й руху капіталів. Разом із Дж. М. Кейнсом розробляв проблеми перебудови міжнародної фінансової й торговельної систем шляхом створення МВФ, МБРР і ГАТТ. Окрім теорії міжнародної торгівлі, вчений займався побудовою неокласичних моделей економічного зростання й рівноваги. Спільно з Кейнсом синтезував ідеї макроекономічного регулювання, зокрема проблеми повної зайнятості, інфляції, циклічного розвитку, торговельного й платіжного балансу. Основні праці: «Планування і механізм ціноутворення: ліберальне соціалістичне рішення» (1948), «Теорія міжнародної економічної політики» (І т. — 1951, ІІ т. — 1955), «Неокласична теорія економічного зростання» (1961), «Ефективність, рівність і володіння власністю» (1964).
Мізес Людвіг (1881—1973) — австрійський економіст, соціолог, очолював неоавстрійську школу. Народився в м. Лемберг (нинішній Львів) у сім’ї інженера. Закінчив Віденський університет, де здобув ступінь доктора права (1906 р.). Працював у ряді цивільних, комерційних і кримінальних судів. З 1909 р. Мізес переходить на роботу до Торговельної палати. Будучи прихильником концепції «логічної та практичної нездійсненності соціалізму», стверджував, що тільки вільне підприємництво на базі приватної власності, вільного ринку забезпечує оптимальну пропорційність у розподілі ресурсів, поновленні капіталу й задоволенні потреб населення. Він уважав, що саме приватна власність є «необхідним реквізитом цивілізації й матеріального добробуту», оскільки соціальна функція приватної власності сприяє оптимальному використанню ресурсів і забезпечує суверенітет споживачів. Мізес трактував економічну теорію як частину праксеології — вчення про загальну логіку будь-якої раціональної дії. Основні праці: «Соціалізм» (1921), «Людські дії: трактат про економіку» (1949), «Запланований хаос» (1949), «Теорія і історія» (1957).
Мілль Джон Стюарт (1806—1873) — видатний англійський учений, філософ, економіст, громадський діяч, завершувач класичної політичної економії. Найбільш повно і виразно економічні погляди Дж. С. Мілля викладені у його основній праці «Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії» (1848), що
693
стала своєрідним підсумком розвитку економічної науки у першій половині ХІХ ст. і майже півстоліття (до появи книги А. Маршалла) була основним підручником у багатьохєвропейських університетах.
До теоретичних здобутків Дж. С. Мілля слід віднести: подальшу розробку методологічних основ політичної економії; узагальнення та систематизацію основних ідей класичної школи політичної економії; започаткування викладу економічних проблем відповідно до фаз суспільного відтворення (виробництво — розподіл — обмін — споживання); поглиблення та доповнення учення класиків новими оригінальними ідеями, що увійшли до скарбниці світової економічної думки (дослідження проблем економічного зростання, взаємодії ціни, попиту та пропозиції, суті капіталу і процента, торговельних криз, міжнародної торгівлі тощо).
Наукові дослідження вченого знайшли відображення також у працях «Про предмет політичної економії та про її метод» (1836), «Про деякі невирішені питання політичної економії» (1844) та ін.
Мітчелл Веслі Клер (1874—1948) — американський економіст, лідер кон’юнктур- но-статистичного напряму інституціоналізму. Освіту здобув у Чиказькому університеті. У 1903—1912 рр. — професор Каліфорнійського, потім (1913—1919 рр., 1922—1944 рр.) Колумбійського університетів. Провідний представник Гарвардської школи кон’юнктурознавства, яка ставила своєю метою вивчення природи капіталістичного циклу. Розвивав ідею безкризового циклу (депресія, пожвавлення, розквіт, рецесія), виступав за державне регулювання економічних процесів. У своїх дослідженнях широко використовував описово-статистичний інструментарій: динамічні ряди, індексний та регресійно-кореляційний аналіз. Основні наукові праці: «Історія зелених білетів» (1903), «Ділові цикли» (1913), «Лекції про типи економічної теорії» (1935).
Монкретьєн Антуан (1575—1621) — французький економіст, автор терміна «політична економія» (1615). Головна праця — «Трактат про політичну економію», де вчений обстоював необхідність розширення торгівлі, захищав отримання торговцями прибутків, вимагав обмеження діяльності іноземного купецтва, яке викачувало багатство з Франції. Але найбільшу увагу приділяв розвитку вітчизняного виробництва та внутрішньої торгівлі.
Мюрдаль Карл Гуннар (1898—1987) — шведський економіст, лауреат Нобелівської премії (1974 р.), професор міжнародних економічних відносин, директор Інституту досліджень світової економіки. Фундатор стокгольмської школи макроекономіки. Запровадив в економічну теорію поняття «ex ante» («очікування»), «ex post» («здійснення»), котрі відігравали важливу роль у теоретичних конструкціях стокгольмської школи. Мюрдаль був прихильником виваженої системи планування. Щодо розвитку міжнародних відносин вважав, що політика індустріальних держав ускладнює розвиток країн що розвиваються. Був прихильником міжнародної економічної інтеграції. Головні праці: «Попередження проти післявоєнного оптимізму» (1944), «Світова економіка. Проблеми і перспективи» (1956), «Економічна теорія і слаборозвинуті країни» (1957), «Азійська драма. Дослідження про бідність народів» (у 3-х т., 1968).
Нестор Літописець (? — після 1111) — чернець Києво-Печерського монастиря, письменник і літописець. Безумовним вважається авторство Нестора двох житій — Бориса і Гліба та Феодосія Печерського, які належать до кращих зразків давньоруських літературних пам’яток. Нестора вважають автором «Повісті минулих літ». Як літописець він згадується у «Києво-Печерському патерику».
694
Норт Дуглас Сесіл (North Douglas C.) (1920 р. н.) — представник «нової економічної історії», лауреат Нобелівської премії (1993 р.). Народився у м. Кембридж (США). Закінчив університет Берклі (Каліфорнія), бакалавр у 1942 р., доктор у 1952 р. Д. Норта зацікавив новий підхід до економічної історії, суть якого полягала у застосуванні економічної теорії та кількісних методів для опису та пояснення історичних процесів і явищ. Згодом їх почали називати кліометричними методами. Д. Норт стояв біля витоків сучасних досліджень у галузі економічної історії. У даний час є професором університету Вашингтона в Сент-Луїсі. Д. Норт — автор восьми книг та понад п’ятдесяти наукових статей. Основні праці: «Зростання і добробут в американському минулому: нова економічна історія» (1966), «Економіка суспільних проблем» (1971, співавт.), «Трансакційні витрати, інститути тафункціонування економіки» (1992).
Олег (? — бл. 912) — київський князь у 882—912 рр. Напівлегендарна особа української історії. За його князювання Південна Русь була об’єднана з Північною, що ознаменувало початок створення давньоруської держави.
Олсон Менкур (Olson Mancur) (1932—1998) — відомий американський економіст, фахівець із проблем економічної політики та інституційних чинників діяльності й розвитку економіки, прихильник теорії суспільного вибору. Професор економіки університету Меріленд (штат Меріленд). Олсон організував і очолював Центр інституційних реформ і неформального сектору. Сприяв розширенню предмета економічної теорії за рахунок політичної складової. Його праці «Логіка колективної дії. Суспільні дії і теорія груп» (1965), «Піднесення та занепад держав: економічний розвиток, стагфляція та соціальний застій» (1982), «Влада і процвітання. Подолання комуністичних і капіталістичних диктатур» (2000, посмертно). Книга «Піднесення та занепад держав» (1982) була відзначена премією Американської асоціації політичних наук за найкращу книжку, присвячену проблемам державної політики. Книгу перекладено 12-ма мовами, у тому числі українською. На матеріалі історії економіки М. Олсон розглядає питання пояснення засобами теорії колективної дії економічного зростання і стагнації у різних політичних утвореннях, пропонує новаторську теорію економіки суспільств радянського типу, переконливо обґрунтовуючи відмінності у показниках економічної діяльності особливостями політичного устрою та суспільних відносин різних країн.
Ольга (бл. 910—969) — київська княгиня. В історії відомі її реформи, зокрема впорядкування збирання данини, визначення місць її збирання.
Оуен Роберт (1771—1858) — англійський соціаліст-утопіст, який був одночасно і теоретиком і практиком. Виступав за створення нового суспільства за допомогою просвітительства й законодавчої діяльності. Основні праці: «Про формування людського характеру» (1813), «Зауваження про вплив промислової системи» (1815), «Виклад раціональної системи суспільства» (1830).
Панасюк Броніслав Якович (1935 р. н.) — доктор екон. наук, професор, академік УААН. Основні праці: «Прогнозування та регулювання розвитку економіки» (1998), «Економічна політика в Україні наприкінці ХХ століття» (2002), «Державна планова система України: історія становлення та розвитку» (2006).
Парето Вільфредо (1848—1923) — італійський економіст, соціолог, політолог, засновник Лозаннської школи політичної економії.
Народився у Парижі в аристократичній сім’ї, закінчив Туринський політехнічний університет за спеціальністю інженер.
695
Переломним моментом у житті В. Парето стало знайомство у 1891 р. з Л. Вальрасом, праці якого пробудили інтерес вченого до проблем економічної теорії. У 1893 р. Парето очолив кафедру політичної економії в Лозаннському університеті. У 1892—1894 рр. Парето видав ряд статей, присвячених теорії загальної економічної рівноваги, а у 1896—1897 рр. «Курс політичної економії» у 2-х томах, в якому знайшли відображення ідеї математичної школи та були розвинуті ідеї теорії загальної економічної рівноваги Л. Вальраса. Удосконалюючи теорію загальної економічної рівноваги Вальраса, Парето уточнив критерії стійкої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оптимуму Парето».
Важливою працею В. Парето є також «Трактат із загальної соціології» (1916), 2-томне видання, яке налічує більше ніж 1600 сторінок.
Пахомов Юрій Миколайович (1928 р. н.) — доктор екон. наук, професор, академік НАНУ. Основні праці: «Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі» (1997, співавт.); «Пути и перепутья мировых цивилизаций» (1998, співавт.); «Цивилизационные модели современности» (2002, спіавт.).
Перру Франсуа (1903—1987) — французький економіст, представник інституціо- нально-соціологічного напряму. Йому належить спроба розробки теорії сучасного капіталізму, що переборола б обмеженість абстрактного мікроаналізу традиційної західної політекономії. Із цією метою Перру створює власну теорію економіки домінування. При цьому Перру не тільки вбачав відносини домінування між капіталістичними фірмами, а й поширював їх на відносини між окремими державами. З концепції економікидомінуванняПерру виводитьпринципи індикативного планування.
Петті Вільям (1623—1687) — англійський економіст і статистик, якого без перебільшення називають Колумбом економічної науки, що стояв у її витоків. У молоді роки деякий час займався дрібною торгівлею, служив у королівському флоті, винайшов копіювальну машину, вивчав медичні науки, здобув ступінь доктора фізики і обіймав посаду професора анатомії Оксфордського університету. Раптово залишивши викладацьку діяльність, отримав посаду лікаря при головнокомандувачі англійської армії в Ірландії. Розбагатівши, став одним з найбільших ірландських землевласників. Був генерал-контролером Ірландії, членом парламенту, удостоєний лицарського звання. Вважається засновником Королівської Академії наук.
Вільям Петті залишив помітний слід в історії економічної науки та культурі людства. Його погляди формувалися в умовах швидкого розвитку капіталістичних відносин, розширення торгівлі та грошового обігу. За своїми економічними поглядами є одним з представників руху проти теорії меркантилізму. Не володіючи цілісною системою економічних знань, В. Петті проте зробив глибокі теоретичні узагальнення з багатьох питань політекономії. Одні дослідники вважають його видатним представником меркантилізму, другі вбачають його основну заслугу у створенні основ статистико-економічного методу досліджень та економічної статистики, треті вважають засновником нового напряму в науці, з якого в наступному виросла англійська класична політична економія.
Основні ідеї вчення В. Петті — концепція багатства і грошей та теорія вартості. Серед основних політекономічних праць В. Петті — «Трактат про податки і збори» (1662); «Слово мудрим» (1665); «Політичний огляд, або анатомія Ірландії» (1672); «Різне про гроші» (1682); «Ессе про політичну арифметику» (1683).
Пинзеник Віктор Михайлович (1954 р. н.) — доктор екон. наук, засл. економіст України. Основні праці: «Азбука повного розрахунку» (1991); «Коні не винні, або реформи чи їх імітація» (1998).
696
Пігу Артур (1877—1959) — представник кембриджської економічної школи, один із послідовників А. Маршалла. Творчий спадок А. Пігу пов’язаний з дослідженням проблем суспільного добробуту, які знайшли відображення у його праці «Багатство і добробут» (1912). У 1932 р. у переробленому і розширеному вигляді цей твір був опублікований під назвою «Економічна теорія добробуту». Пігу належить також роботи «Коливання промислової активності» (1929) та «Економіка стаціонарних станів» (1935), «Альфред Маршалл і сучасна економічна думка».
У сучасній неокласичній теорії широко використовується так званий «ефект Пігу», або «ефект реальних касових залишків», згідно з якими зростання (зниження) рівня цін має здатність знижувати (підвищувати) реальну вартість (або купівельну спроможність) фінансових активів.
Платон (427—347 рр. до н. е.) — видатний грецький філософ і мислитель, засновник першої у світі Академії, що проіснувала майже 1000 років. У праці «Закони» змалював ідеальну державу з чіткою кастовою системою, усуспільненою власністю, цензурою.
Подолинський Сергій Андрійович (1850—1891) — видатний український вчений і громадський діяч, засновник української школи фізичної економії. Найбільш відомі економічні праці «Про багатство та бідність» (1876), «Ремесла і фабрики на Україні» (1880), в яких з марксистських позицій розкривається генезис капіталістичної системи господарства, етапи її становлення, сутність основних категорій, а також «Праця людини та її відношення до розподілу енергії» (1880), в якій вчений вперше порушив питання про енергетику життя, дав природничо-наукове визначення праці. Сформулювавши теорію енергетичного бюджету людства, вчений одним із перших заклав підвалини дослідження глобальної системи господарства.
Прокопович Феофан, справжнє ім’я Єлезар (1681—1736) — видатний український церковний і громадський діяч, вчений-енциклопедист. Народився у Києві. 1698 р. закінчив Києво-Могилянську Академію (КМА), навчання продовжив у Римському єзуїтському колегіумі. 1703 р. повертається в Україну. З 1704 р. викладав політику, риторику і філософію у КМА, з 1711 р. — її ректор. 1716 р. переїжджає до Петербурга, стає найближчим радником царя з питань церковної реформи (скасування патріаршества, створення Синоду) та державної політики. У політикофілософських трактатах «Слово про власть і честь царську» (1718) і «Правда волі монаршої» (1722) розвивав ідеї освіченого абсолютизму, в обґрунтуванні політичних поглядів використовував ідею природного права та суспільного договору. Прокопович сприяв розвиткові освіти в Росії, брав участь у створенні Академії наук. Відомий як видатний публіцист, драматург і поет, написав ряд історичних, юридичних, педагогічних праць («История императора Петра Великого от рождения до Полтавской баталии» (бл. 1713), передмова до «Морського статуту», «Коротка книга для навчання отроків»).
Птуха Михайло Васильович (1884—1961) — український радянський статистик і демограф, академік АН СРСР, заслужений діяч науки УРСР. Займався проблемами загальної теорії статистики, теоретичної і прикладної демографії. Був ініціатором створення Інституту демографії Академії наук в Україні. У 1938 р. був репресований. Основні праці: «Нариси з статистики населення» (1960), «Людність України за другої п’ятирічки», «Перспективні обчислення народонаселення УРСР».
Рікардо Давід (1772—1823) — видатний англійський економіст епохи промислової революції, представник класичної школи політичної економії, послідовник
697
А. Сміта. Найповнішого викладу економічні ідеї вченого набули у його основній праці «Начала політичної економії та оподаткування» (1817), присвяченій обґрунтуванню політики економічного лібералізму на основі економічних законів, які забезпечують рівновагу ринкової економіки та сприяють зростанню матеріального багатства суспільства.
Як видатний представник класичної школи політичної економії він побудував логічно послідовну теоретичну систему, засновану на теорії вартості; поглибив категоріальний апарат економічної науки та сформулював ряд основоположних принципів класичної політичної економії, які увійшли у золотий фонд економічної думки, сформулював теорію ренти, теорію грошового обігу; розвинув трудову теорію вартості та теорію міжнародної торгівлі; розробив практичні рекомендації, які знайшли втілення в економічнійполітицібагатьох країнсвіту ХІХст.
Робінсон Джоан Вайолет (1903—1983)— відома англійська економістка ХХ ст.; лідер лівого кейнсіанства, яка бачила своїм завданням критику неокласичної системи; авторка теорії недосконалої конкуренції. Головні напрями наукових досліджень: функціонування ринкового механізму, проблеми конкуренції, економічного зростання та ін. Основна науковапраця: «Економічнатеорія недосконалої конкуренції» (1933).
Ростоу Волт (1916—2003) — американський економіст. У 1960 р. сформулював теорію стадій економічного зростання в однойменній книзі. Ростоу відзначає п’ять основних стадій зростання: 1) традиційне суспільство, 2) період створення передумов для злету, 3) зліт, 4) рух до зрілості, 5) епоха високого масового споживання. Критерієм виділення стадій служать переважно техніко-економічні характеристики: рівень розвитку техніки, галузева структура господарства, структура споживання тощо. У своїй більш пізній праці «Політика й стадії зростання» (1971) Ростоу додає шосту стадію пошуку якості життя, коли на перший план висувається духовний розвиток людини.
Рошер Вільгельм (1817—1894) — провідний німецький економіст, засновник німецької історичної школи, професор Лейпцизького університету. Прихильник ідеї про необхідність відображення в економічній теорії особливостей національних господарств, застосування історичного підходу до вивчення економіки. З позицій історичного методу В. Рошер розвивав основні положення концепції трьох факторів виробництва Ж. Б. Сея, вважаючи, що в процесі національної еволюції господарства вирішальна роль переходить від одного фактора до іншого. Основні праці: «Короткі основи курсу політичної економії з погляду історичного методу» (1843), «Система політичної економії» (1854—1894), «Історія національної політичної економії в Німеччині» (1874).
Сей Жан Батист (1767—1832)— французький економіст, представник класичної політичної економії. Розробив теорію трьох факторів виробництва, згідно з якою у процесі виробництва беруть участь три фактори: земля, праця і капітал, які є рівноправними джерелами цінності. Ж. Б. Сей — автор теорії ринку, суть якої полягає в тому, що товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних зумовлює потребу в інших, постійно забезпечуючи потенційний попит. Завдяки цьому, на думку Ж. Б. Сея, кризи надвиробництва неможливі. Основні праці: «Трактат політичної економії» (1803), шеститомник «Повний курс практичної політичної економії» (1828—1829).
Семюелсон Пол (1915 р. н.) — американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1970 р.). У 1960-х рр. — економічний радник Дж. Ф. Кенеді. Семюелсон
698
поставив економічну науку на міцну математичну основу. Запропонована ним теорія «прихованих переваг» споживачів привнесла нове розуміння співвідношення теорії індексів і теорії корисності. Вчений продемонстрував можливість кількісного визначення максимізації корисностей шляхом зіставлення вартості різних споживчих корзин при альтернативних рядах відносних цін. Основним здобутком Семюелсона є досягнення «великого неокласичного синтезу», що поєднує сучасні методи аналізу національного доходу із базисними принципами основоположників політичної економії — А. Сміта, Д. Рікардо. В основу теорії Семюелсона було покладено кейнсіанську концепцію визначення рівня доходів і відповідне розуміння повної зайнятості. Основні праці: «Економікс: вступ в аналіз» (1948), «Лінійне програмування й економічний аналіз» (1958) та ін.
Сен Амартія (Sen Amartya) (1933 р. н.), народився у м. Сантінікетан, Бенгалія, Індія. У 1956 р. А. Сен на посаді професора почав викладати в Університеті Джадавпур (Калькутта). Але, повернувшись до Англії, почав займатися дослідницькою роботою в Коледжі Святої Трійці в Кембриджі (1957—1963 рр.). В 1963 р. Сен повернувся до Індії і став професором Делійського університету, але ненадовго, і знову повернувся до Англії, пропрацювавши з 1971 по 1977 р. в Лондонській школі економіки, а в 1977 р. стає професором економіки Оксфордського університету. З 1988 р. і до сьогодні А. Сен обіймає посаду професора в Оксфорді. Відомим А. Сен став перш за все завдяки своїм двом книгам: «Колективний вибір і суспільний добробут» (1971) і «Про економічну нерівність» (1973). Ще однією сферою наукових інтересів А. Сена була економіка країн, що розвиваються. У книгах «Вибір технології» (1960), «Зайнятість, технологія та розвиток» (1975) та «Бідність і голод: нарис про права і позбавлення» (1981) А. Сен досліджує проблему практичного використання критеріїв інвестування, а також визначення рівня бідності, голоду і безробіття у країнах, що розвиваються. А. Сен є членом Британської асоціації і був віцепрезидентом Економетричної асоціації у 1982—1984 рр., президентом Міжнародної економічної асоціації в 1986—1989 рр. та економічних асоціацій інших країн (Індії, США), учасником і керівником ряду міжнародних організацій.
Сен-Сімон Анрі Клод (1760—1825) — французький соціаліст-утопіст. Свої уявлення про майбутнє суспільство загальної рівності і справедливості він виклав у низці праць, серед яких — «Про промислову систему» (1821), «Катехізис промисловців»(1824), «Нове християнство» (1825).
Серра Антоніо (бл. 1580 — ?) — італійський меркантиліст, що написав «Короткий трактат про причини, які можуть привести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають копалень», перебуваючи у в’язниці за фальшування грошей. Доводив, що надмір валюти може бути наслідком позитивного торговельного балансу, досягти якого можна завдяки розвитку виробництва. Пропагував доктрину активного торгового балансу.
Сісмонді Симон де (1773—1842) — видатний французький економіст швейцарського походження, який першим виступив з науковою критикою економічної системи капіталізму та класичної політичної економії. Його заслугою стало започаткування динамічного аналізу ринкової економіки, її проблем та суперечностей, диспропорцій між виробництвом та споживанням, які потребують державного регулювання господарського життя. Основні праці: «Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії в їхньому застосуванні до торгового законодавства» (1803), «Нові начала політичної економії, або Про багатство в його відношенні до народонаселення» (1819).
699
Скаруффі Гаспаро (1514—1584) — італійський банкір, що розвивав ідеї меркантилізму. Автор праці «Роздуми про монету та справжню пропорційність між золотом і сріблом», де запроваджував монетаристські погляди.
Слуцький Євген Євгенович (1880—1948)— видатний український вчений, економіст, статистик, математик. Навчався в Київському університеті Св. Володимира, Мюнхенському політехнічному інституті. За працю «Теорія граничної корисності» (1910) був нагороджений дипломом I ступеня та золотою медаллю. Протягом 1913— 1926 рр. займався викладацькою діяльністю в Київському комерційному інституті. Наукові інтереси Є. Слуцького охоплювали широкий спектр проблем економічної теорії, зокрема граничних величин, ринкового ціноутворення, поведінки економічних суб’єктів та впливу інституційних чинників на ринкові процеси; історії економічних учень, економіко-статистичні та математичні дослідження. Основні наукові праці: «Теорія граничної корисності»(1910), «Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподілу» (1912), «Сэр Вилльям Петти. Краткий очерк его экономических воззрений с приложением нескольких важнейших отрывков из его произведений» (1914), «До теорії збалансованого бюджету споживача» (1915), «Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки» (1926) та ін.
Сміт Адам (1723—1790) — видатний англійський економіст, представник класичної школи політичної економії, з іменем якого пов’язане становлення економічної теорії як науки.
У фундаментальній праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1778) А. Сміт узагальнив та систематизував накопичені до нього економічні знання та здійснив глибоке теоретичне дослідження ринкової економіки; дослідив систему мотивів та стимулів господарської діяльності, показав роль та значення особистого інтересу як рушійної сили економічного прогресу за умов вільної конкуренції; розкрив роль ринку в організації економічного життя та проаналізував механізм ринкового саморегулювання економіки; обґрунтував концепцію економічного лібералізму; сформував трудову теорію вартості; обґрунтував теорію абсолютних переваг у міжнародній торгівлі тощо.
Ідеї А. Сміта справили значний вплив на подальшу еволюцію економічної думки і знайшли відображення у наукових дослідженнях багатьох поколінь економістів, зокрема у працях Д. Рікардо та К. Маркса (трудова теорія вартості), Ж. Б. Сея (теорія факторів виробництва), А. Маршалла (теорія ціни та факторів ціноутворення), у концепціях неолібералізму, мікрота макродослідженнях, теорії міжнародної торгівлі тощо.
Сокольніков Григорій Якович (1888—1937) — вчений-економіст, воєнний і політичний діяч, дипломат. Перший нарком фінансів СРСР, під його керівництвом була проведена грошова реформа 1922—24 рр. Був головою радянської делегації при підписанні Брестського договору. Став жертвою сталінських репресій. Праці Сокольнікова тривалий час були доступні лише обмеженому колу осіб. Найвідоміша праця — «Брестський мир» (1928).
Солон (бл. 640 — бл. 560 рр. до н. е.) — афінський державний діяч, законодавець і реформатор, обраний у 594 р. Архонтом. Провів ряд реформ, які мали велике значення для формування суспільної системи Стародавньої Греції.
Солоу Роберт Мертон (1924 р. н.) — американський економіст, професор економіки Массачусетського технологічного інституту, лауреат Нобелівської премії
700
(1987 р.). Наукові інтереси вченого пов’язувалися з аналізом економіки як цілого. Основний внесок Солоу в сучасну економічну теорію полягає у створенні неокласичної моделі економічного зростання. Більш ранні моделі зростання, розроблені О. Домаром, Р. Харродом, а також В. Леонтьєвим і Дж. Фон Нейманом, базувалися на фіксованих коефіцієнтах і не брали до уваги взаємодію між капіталом і працею. В моделі, створеній Солоу, було визначено співвідношення цих факторів і показано його зміну в процесі економічного зростання. Основні праці: «Внесок в теорію економічного зростання» (1956), «Лінійне програмування і економічний аналіз»
(1958).
Стаффорд Уільям (1554—1612) — видатний теоретик англійського меркантилізму. Головна праця — «Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників» (1581)
— була написана з позицій захисту активного державного регулювання грошового обігу. Вважав, що фальсифікація грошей і їх відплив за кордон спричиняють зростання цін і погіршують матеріальний стан народу. Розв’язання проблем вбачав у забороні вивезення золота і срібла, в державній регламентації торгівлі з метою обмеження імпорту.
Степанов Тихін Федорович (1795—1847) — професор політичної економії Харківського університету, автор першого вітчизняного підручника з політичної економії. Народився у м. Вороніж. Закінчив Харківський університет, захистив магістерську дисертацію «Про політичну рівновагу» (1824 р.) з політичної економії та статистики. У 1832 р. — екстраординарний професор Харківського університету; у 1837 р. — декан морально-політичного факультету і проректор університету, у 1839 р. — керівник Педагогічного інституту при Харківському університеті. На формування його поглядів найбільший вплив мали праці А. Сміта та Д. Рікардо. Вони знайшли відображення у двотомній праці «Записки про політичну економію» (т. 1 — 1844, т. 2 — 1848), в якій він охопив практично всі проблеми політичної економії: предмет політичної економії, суть і джерела багатства, продуктивна і непродуктивна праця, суспільний поділ праці та ін.
Стіглер Джордж (Stigler Georg) (1911—1991) — лауреат Нобелівської премії (1982 р.) за праці по теорії економічного регулювання. Дж. Стіглер народився у м. Рентон, штат Вашингтон. Докторська дисертація, що була виконана у Чиказькому університеті (1938 р.) під керівництвом Ф. Найта, а в 1941 р. видана під назвою «Теорії виробництва і розподілу», стала першою серйозною спробою простежити еволюцію неокласичної теорії виробництва і розподілу і одразу була визнана важливою віхою в історії економічної думки. Протягом 1959—1981 рр. вчений працює в Чиказькому університеті. У 1964 р. Дж. Стіглер був президентом Американської економічної асоціації, а в 1977 р. — президентом Товариства історії економічної думки. Дж. Стіглер — володар почесних ступенів п’яти університетів Америки і Європи.
Струмилін Станіслав Густавович (1877—1974) — радянський економіст, статис-
тик, історик, соціолог, академік АН СРСР. Вів наукову і педагогічну діяльність в Московському університеті, інституті народного господарства ім. Г. В. Плеханова, Московському державному економічному університеті. Завідував сектором історії народного господарства Інституту економіки АН СРСР. Працював над питаннями статистики, управління народним господарством, планування, демографічного планування, політичної економії, соціології, філософії. Під його керівництвом розроблена перша в світі система матеріальних балансів, наукова методологія практичного використання бюджетних досліджень.
691 
692 
693 
694 
695 
696 
697 
698 
699 
700 
