attachments / 09-3743

571

Згідно з теорією, інформаційне суспільство принципово відрізняється від індустріального, а саме: змінюється форма організації виробництва і

немає більше потреби у такій сильній концентрації виробництва, як це було в індустріальному суспільстві; людина може тепер повноправно брати участь у виробничих процесах, перебуваючи на відстані від вели-

ких економічних центрів (ідея «високотехнологічного натурального господарства» як виробництва для власного споживання — проз’юмеризму, заснованого на суперсучасній технології, коли виробник зливається зі споживачем) [10, с. 453]; в інформаційному суспільстві знижується зна-

чення бюрократичного управління; змінюється система цінностей, коли громадськість потребує від компаній вирішення не тільки економічних, а й соціальних проблем; зростає взаємопереплетіння і взаємодія економічних процесів у світовому масштабі, а отже — зростає роль наднаціональ-

ного регулювання і наднаціональних інститутів.

Усе менше вироблених благ володіють чіткою національною належністю. Блага можуть вироблятися в різних країнах і регіонах, а потім формуватися у вигляді якогось кінцевого блага з наступною реалізацією в різних куточках земної кулі. ТНК модифікуються в настільки глобальні структури, що найчастіше складно буває визначити їхню національну належність як з погляду фінансових джерел, так і з погляду виробничого процесу. Так само в інтернаціональному напрямку міняється і склад акціонерів, які перетворюються в якусь невизначену інтернаціональну масу. Такі наслідки сучасних інформаційних процесів, що дають змогу говорити про принципово новий етап розвитку порівняно з індустріальним суспільством.

Теорію інформаційного суспільства необхідно розглядати як складову теорії постіндустріального суспільства. У контексті постіндустріальної методології багато конкретних положень, запропонованих у ході дослідження інформаційного суспільства, значно поглиблюють наші уявлення про сучасний світ. Свого подальшого розвитку теорія постіндустріального та інформаційного суспільст-

ва набула в теорії постекономічного суспільства В. Іноземцева.

На противагу доіндустріальній та індустріальній економікам можна виділити, зокрема, такі найважливіші риси економіки постіндустріального суспільства:

• економіка перейшла від виробництва переважно товарів до переважаючого створення послуг;

•клас професіоналів і спеціалістів технічного профілю перетворився в найбільшу групу зайнятих;

•нововведення, відображені у змінюваних взаємовідносинах між наукою

ітехнологією, економічною теорією і політикою, почали все більшою мірою залежати від успіхів у галузі теоретичного знання, про що свідчать досягнення сучасної інформаційно-технологічної революції;

573

рішньої мотивації, про що свідчать такі ознаки, як індивідуалізація виробництва, яка давала можливість обрати й організувати діяльність відповідно до своїх уподобань, значимість для саморозвитку людини не тільки вільного, а й робочого часу, можливість самореалізації в обраній галузі тощо.

Становлення нових мотивів діяльності працівників обумовлюється тим, що сучасне виробництво виявляє дедалі більшу залежність від творчого потенціалу людини. Сучасне господарство характеризується тим, що вперше в історії господарський і технологічний прогрес втілюється вже не стільки в нарощуванні обсягів виробництва чи вдосконаленні продукції, що випускається, скільки у зміні ставлення людини до самої себе і навколишнього середовища.

Із середини ХХ ст. в розвинених країнах Заходу були забезпечені високі стандарти споживання, розвиток технологій вимагав від людей, залучених до господарських процесів, не тільки першокласної освіти, а й творчих здібностей. З цього моменту стимули і мотиви почали неминуче модифікувати-

ся. Чинниками, що визначають напрям та інтенсивність модифікації стимулів і мотивів робітників до праці, є: втрата значимості підвищення матеріального добробуту; зростаючий освітній рівень сучасної людини, що є також основою та іншою стороною нової мотиваційної системи; бурхливий розвиток інформаційної складової сучасного виробництва як додатковий чинник нових ціннісних орієнтирів.

Так, з приводу першого чинника — втрати значимості підвищення ма-

теріального добробуту, необхідно зазначити, що на основі технологічного прогресу для значної частини населення постіндустріальних країн досягнення матеріального добробуту стає чимраз легшим. У міру збільшення багатства потреба в отриманні все більших матеріальних благ втрачає свою гостроту і, таким чином, на перший план усе частіше виходять проблеми іншого, нематеріального характеру, зокрема необхідність поєднувати безпеку і свободу, справедливість і відповідальність. Інакше кажучи, підвищення матеріального рівня життя створює потенційні передумови для становлення нової мотиваційної системи.

У свою чергу, прагнення до освіти і знань уперше проявилось як один із найважливіших соціальних пріоритетів безпосередньо після Другої світової війни. Так, якщо до 1929–1933 років у США на 100 працівників було всього три випускники коледжу, то в середині 1950-х років їх було вже у 6 разів більше (18 осіб). Після Другої світової війни, особливо з 1970-х років уперше проявився зв’язок між високим рівнем освіти і матеріальним достатком людини, який раніше був досить умовним. У 1990-ті роки посилюється диференціація у рівні добробуту осіб із дипломом коледжу, і тих, хто мав лише середню освіту або не закінчив школу.

Якщо у 1979 р. розрив у рівні доходів між означеними категоріями не перевищував 49 %, то в 1993 р. він уже становив у середньому на 89 %, тобто

575

лізації — як у виробництві, так і в споживанні. Люди починають змінюва-

ти суспільство, змінюючи самих себе: з одного боку, не відмовляючись від розвитку своїх здібностей заради успіхів конвеєрного виробництва, а максимально вдосконалюючи їх, і, по-друге, не обмежуючи себе заради додаткових інвестицій, а споживаючи все більше інформаційних благ і послуг заради збільшення інтелектуального капіталу тощо.

В економічній та соціологічній літературі вирізняють такі форми прояву нової мотивації: самореалізація за межами виробничого процесу; нематеріально обумовлена діяльність у межах виробництва та їх прояви; становлення проз’юмеру та проз’юмеризму.

Так, у США на середину 1990-х років було понад 1,4 млн некомерційних організацій, у Великій Британії — 350 тис. У 1992 р. понад 94,2 млн дорослих американців (понад 51 % населення) добровільно працювали в різних організаціях, віддаючи в середньому 4,2 години свого часу на тиждень. У межах цих добровільних організацій люди прагнули соціалізуватися, діючи згідно зі своїми внутрішнімипрагненнямипозамежами виробничого процесу.

У сучасному виробництві поряд із двома зазначеними формами прояву нової мотивації також формується такий феномен, як проз’юмер. У процесі виробництва людина, з одного боку, все глибше втягується у виробничі процеси, а з другого — діяльність на робочому місці дедалі більшою мірою передбачає споживання інформації та засвоєння знань, отриманих іншими людьми. Як результат, відбувається розмивання меж між продуктивною і непродуктивною працею, між виробничою діяльністю та дозвіллям, і в підсумку — між виробництвом і споживанням. Виникає перехід від «чистого» виробництва до процесу, в якому важливу роль відіграє споживання, від «чистого» споживання — до виробничої діяльності, яку можна сприймати як своєрідне дозвілля. Цей феномен кваліфікується як становлення проз’юмера (англ. production — виробництво, і consumer — споживач), що являє собою активне споживання благ і послуг.

При цьому мова йде не лише про стирання меж між вільним та робочим часом. Ідеться про значно більше — про системну трансформацію, що проявляється в тому числі й у виникненні і постійному розширенні господарської діяльності такого типу, який від самого початку передбачає, що виробництво благ невіддільне від споживання деяких суб’єктивованих чинників виробництва, зокрема інформаційних продуктів, неможливе без активної й діяльної позиції споживача.

Проз’юмеризм виникає передусім у галузях інформаційного сектору, можна сказати в інформаційній економіці, в науці, освіті, конструкторських та дослідних розробках, а також у сфері культури, мистецтва, частково охорони здоров’я. Тобто тут переважають суб’єкт-суб’єктні взаємодії, в яких і виробник, і споживач блага однаковою мірою визначають процес його використання. Саме спеціалісти, зайняті в цих галузях, становлять соціальну групу, яка найбільш сприйнятна до нових мотиваційних форм.

577

пулювати відомими даними і, що найголовніше, — бути здатним бачити, відчувати й вирішувати проблеми, які виникають. Творче мислення стає атрибутом гнучких виробничих груп.

ких чинників, як загострення демографічної ситуації у світі, супереч-

ливість при використанні ресурсних потенціалів у національних економіках в умовах глобалізації та зміни клімату.

З середини ХХ ст. відбувається небачене в історії людства як за темпами, так і в абсолютних величинах зростання чисельності світового населення. Загальне уявлення про це дають такі статистичні дані: у 1800 р. на земній кулі проживало 952 млн людей; упродовж усього ХІХ ст. чисельність світового населення зросла на 700 млн, сягнувши у 1900 р. 1656 млн; за першу половину ХХ ст. воно зросло вже на 845 млн і в 1950 р.становило 2,5 млрд; у наступні три десятиліття населення стрімко зросло на 2 млрд, тобто значно більше, ніж за попередні півтора століття, сягнувши у 1980 р. 4,4 млрд. Сьогодні — на початку ХХІ ст. населення світу перевищує вже 6 млрд. На думку експертів ООН, до 2025 р. населення світу досягне 8,3 млрд.

Сучасна демографічна ситуація становить собою глобальну пробле-

му передусім тому, що стрімке зростання населення відбувається в країнах Азії, Африки та Латинської Америки, частка яких у світовому населенні становить близько 80 % і неухильно зростає. Водночас ці країни внаслідок своєї економічної, соціальної та культурної відсталості менш за все здатні забезпечити своє населення, що подвоюється кожні 20—30 років, продовольством, а також іншими матеріальними і культурними благами, дати хоча б елементарну освіту підростаючому поколінню і надати роботу населенню у працездатному віці.

Зростання кількості населення супроводжується зміною його вікової структури, в результаті чого за останні десятиліття зросло так зване економічне навантаження непрацездатного населення на працездатне, яке в цих країнах більше ніж у 1,5 раза перевищує відповідний показник у розвинених країнах. А з урахуванням нижчої загальної зайнятості працездатного населення в країнах, що розвиваються, і величезного відносного аграрного перенаселення в більшості із них, самодіяльне населення має фактично ще більше «економічне навантаження».

Демографічна проблема дуже тісно пов’язана з проблемою нерівномірності розподілу світових природних ресурсів, яка встановилася як несправедлива в попередні періоди розвитку світового господарства — в період коло-

579

прискорює природний парниковий ефект, ще більше підвищуючи температуру на планеті, у зв’язку з чим можливі різкі перепади між холодом і спекою, що також негативно впливатиме на господарські процеси, зокрема на сільськогосподарське виробництво. У свою чергу, це призведе також до зміни демографічної ситуації. Багато людей будуть змушені змінити місце проживання, а в місцях скупчення населення можливі часті спалахи різноманітних захворювань. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) уже зараз прогнозує 300 тис. смертей і тяжкі хвороби та масові епідемії щороку.

Учені вже відзначають, що стихійні лиха дедалі частіше відбуваються в різноманітних регіонах планети. Так, у 1998 р. буревій Мітч забрав 7,5 тис. жителів у Гондурасі, Нікарагуа, Гватемалі та Сальвадорі. У 2000 р. після повеней у Мозамбіку 330 тис. чоловік залишилися без даху над головою і 500 загинули. З 1970-х років почастішали випадки руйнівного природного феномену Ель Ніньйо — аномального потепління води, що спостерігається в середньому кожні два—сім років. Саме Ель Ніньйо — причина численних посух та буревіїв у всьому світі — супроводжується голодом та епідеміями і забирає тисячі життів. З його початком в Австралії, Індонезії і Філіппінах починаються тривалі засухи, а узбережжя Південної Америки на багато місяців перетворюється в зону проливних дощів. Лише у 1997—1998 роках Ель Ніньйо забрав 24 тис. життів. З початку 1980-х років у Європі спостерігаються спалахи захворювань, викликані організмами, які раніше вважались нездатними переносити інфекцію через воду, а в 60 % випадків ученим взагалі не вдається визначити збудника захворювань. Усе це призводить до зростання потреби у фінансуванні соціальних потреб, зокрема охорони здоров’я, що лягає додатковим тягарем на господарську систему.

За прогнозами, до 2100 р. рівень моря підвищиться на 88 см, що призведе до суттєвого збільшення кількості людей, позбавлених питної води і навіть будь-якої води взагалі. Поступове підвищення рівня Світового океану становить реальну загрозу для жителів прибережних материкових територій, котрі ризикують залишитись без прісної води, яка все більше змішується

зсолоною морською. У США, зокрема у Флориді, вже будуються заводи

зопріснення морської води — в іншому разі населенню цього штату скоро не буде чого пити.

Підвищення температури та її вплив на життєдіяльність і здоров’я людини матимуть також і глобальні соціальні наслідки. Якщо розвинені держави теоретично здатні боротися з наслідками будь-якої загрози, то стосовно країн, що розвиваються, і слаборозвинених та найменш розвинених країн нічого й говорити бодай про якусь життєздатну систему охорони здоров’я.

Усе це свідчить про те, що все гострішою стає потреба у всебічному розвитку енергота ресурсозберігаючих технологій, у переході до господарювання на засадах сталого економічного розвитку, тим більше, що певного