attachments / 09-3743

561

У рамках ЄЕС його учасникам до початку 80-х років вдалося налагодити програмування розвитку економіки та її спеціалізацію по країнах. Як наслідок, Франція спеціалізується на експорті малолітражних автомобілів, жіночого одягу, взуття, білизни; ФРН — вантажних автомобілів, чоловічого одягу; Італія — дешевих легкових автомобілів, холодильників, літнього одягу; Голландія — меблів тощо. На сьогодні ЄС перетворився в одиніз головних центрів світового господарства. На ЄС припадає 1/3 світового товарообігу країн з ринковою економікою. ЄС також перевищив показники США за обсягом промислового виробництва і володіє половиною валютних резервівсвіту.

Таким же шляхом іде розвиток міжнародної інтеграції на півночі Америки,

деу1992 р. булозаснованоПівнічноамериканську асоціацію вільної торгівлі

(НАФТА) на основі укладання угоди між США, Канадою і Мексикою про створення спільного північноамериканського ринку. Між цими країнами демонтуються не тільки митні бар’єри, НАФТА відкриває шлях до створення єдиного континентального ринку для вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Ще в 1994 р. 34 американські держави (всі, крім Куби) вирішили створити до 2006 року спільну зону вільної торгівлі, тобто інтеграція на американському континенті поширюється і з часом охоплюватиме як країни-учасниці НАФТА, так і країни МЕРКОСУР (країни південного конуса). По суті, відбувається процес «вирощування» взаємопроникнення великого капіталу на всій території Північноамериканського континенту, що дасть можливість домінувати над іншимиекономічнимицентрамисвіту— ЗахідноюЄвропоютаЯпонією.

Сьогодні інтеграційні процеси прискорюються і в Азіатсько-Тихо- океанському регіоні (АТР), де активізували свою діяльність Організації Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, простежуєть-

ся курс Японії на створення свого роду Азіатського ринку, ведуться перего-

вори про створення Східно-Азіатського економічного співтовариства.

Своєю чергою, поглиблення економічної інтеграції в будь-якому регіоні світу веде до необхідності створення наднаціональних органів, які були б здатні координувати зусилля різних країн і формувати механізм для цивілізованого вирішення спірнихпитань, щодещо обмежує діюнаціональнихурядів.

13.2. ОСОБЛИВОСТІ НТР КІНЦЯ ХХ — ПОЧАТКУ ХХІ ст. ТА ЇЇ ВПЛИВ НА СВІТОВЕ Й НАЦІОНАЛЬНІ ГОСПОДАРСТВА

дньому параграфі, ще однією важливою тенденцією сучасності є бурхливе

563

У ході сучасної технологічної революції наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. людство переживає один із тих рідкісних в історії моментів, який характеризується трансформацією матеріальної культури, що побудована навколо інформаційних технологій. Так, до інформаційних технологій в основ-

ному відносять збіжну сукупність технологій у мікроелектроніці, створенні обчислювальної техніки (машин та програмного забезпечення), телекомунікації/віщання й оптико-електронної промисловості. Яскравим прикладом цього є програми створення інформаційного суспільства, зокрема в Україні та Росії. Поряд із цим М. Кастельс, на відміну від інших дослідників, до галузі інформаційних технологій відносить також генну інженерію. Він вважає, що в 1990-х роках біологія, електроніка та інформатика почали зближуватися і взаємодіяти в галузі використання, відкриття нових матеріалів.

Навколо цього ядра інформаційних технологій за останні два десятиліття ХХ ст. виникає сузір’я великих технологічних проривів у галузі нових матеріалів, джерел енергії, в медицині, у виробничій техніці (наявній чи потенційній, як нанотехнології), у тому числі в транспортній технології. Сучасний процес технологічної трансформації розширюється по експоненті. Сьогодні ми живемо у світі, який уже давно називають цифровим, чи електронноцифровим [9], де інформаційні виробничі, освітні, культурні, побутові та інші системи, що ґрунтуються на майже масовому використанні цифрових чи електоронно-цифрових засобів — найрізноманітніших комп’ютерів (включно до кишенькових), засобів мобільного зв’язку, Інтернету тощо, дедалі більше набувають масового поширення.

На відміну від будь-якої іншої революції, ядро трансформації, яку людство переживає наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст., пов’язане з технологіями обробітку інформації та комунікацією, яка забезпечує передавання на відстані та використання інформації. Попереднє індустріальне суспільство, даючи громадянам освіту й організовуючи поступово економіку навколо знань та інформації, підготувало, таким чином, ґрунт для посилення людської думки, коли нові інформаційні технології стали доступними. Для сучасної технолого-інформаційної революції інформаційна технологія є тим самим, чим нові джерела енергії були для індустріальних революцій, починаючи від парової машини і далі до електрики, викопного палива і навіть до ядерної енергії, оскільки виробництво й розподіл енергії для індустріального суспільства було ключовим елементом. Сьогодні інформація перетворюється в нову форму енергії інтелекту.

Сучасну технологічну революцію характеризує не центральна роль знань та інформації, а використання таких знань та інформації до генерування знань і пристроїв, що обробляють інформацію та здійснюють комунікацію, в кумулятивній петлі зворотного зв’язку між інновацією і напрямами використання інновацій. Яскравим прикладом цього є використання нових телекомунікаційних технологій упродовж останніх двадцяти років минулого століття, де технологічна інновація прогресувала від навчання через користу-

565

6) створення в 1969 р. компанією Advanced Research Project Agency (ARPA)

Міністерства оборони США нової, революційної електронної комунікаційної мережі, яка згодом виросла і перетворилася в сучасний Інтернет.

Усі ці відкриття мають спільні характеристики: ґрунтуючись голов-

ним чином на наявних знаннях і розвиваючись як продовження ключових технологій, вони завдяки доступності та падінню ціни зі зростанням якості являють собою кардинальний прорив у масовому поширенні технології в галузі комерційного та суспільного використання.

Однак технологічна революція не усунула основних суперечностей капіталізму, а лише вивела капіталізм на вищий виток історичної спіралі, поновому поставила основні питання цивілізації. Замість індустріальної епохи постали постіндустріальна епоха та постіндустріальне суспільство, з новою соціальною структурою або, як кажуть соціологи, з новою стратифікацією суспільства, теорією постіндустріального та інформаційного суспільства і, що особливо важливо, — з новою, постіндустріальною, сервісно-інформа- ційною економікою. Технологічна революція спричинила гігантську економію живої праці, витіснення її з виробничого процесу.

Чи не найголовнішим результатом інформаційно-технологічної революції стала зміна структури виробництва та структури зайнятості. Опираю-

чись на теоретико-методологічні засади теорії постіндустріального суспіль-

ства та теорії «трьох хвиль цивілізації», можна сказати, що на зміну домі-

нування вторинного сектору економіки — переробної промисловості та будівництва — прийшло домінування складного за своєю структурою третинного сектору економіки — сфери послуг, де й була зосереджена основна частина зайнятих у суспільному виробництві і вироблялася основна частина продукції та наданих послуг у вартісному вираженні. У промисловості та будівництві зайнято не більше 25 % і вироблялося не більше 33 % ВВП. Понад 65 % зайнятих (і частка ця зростає) працюють у галузях різноманітних послуг: інформаційних, ділових, соціальних, побутових, туризмі та індустрії дозвілля. Тут виробляється 55—65 % ВВП.

У ході третьої хвилі НТП почалося також господарське освоєння навколоземного космічного простору, були синтезовані матеріали, що раніше не існували в природі, створені промислові рóботи, здатні практично повністю замінити людину на виробництві, а персональний комп’ютер перетворив та примножив потоки інформації.

Зміни відбулися не лише в структурі виробництва та структурі зайнятості, з домінуванням передусім складного за своєю структурою третинного сектору виробництва — сфери послуг, а й у сільському господарстві. Розвиток техніки привів до прогресуючого витіснення фізичної праці із промисловості та сіль-

ського господарства. До кінця ХХ ст. у значній частині первинного сектору го-

сподарства (сільському, лісовому та рибному господарстві) економічно розвинених країн працювало не більше 10 % зайнятих у національному господарстві (а в середньому по цих країнах — 5—7 %), і вироблялось тут близько 10 %

567

дустріальний, індустріальний та суперіндустріальний. У доіндустріальному суспільстві визначальною була (а в ряді країн залишається й досі) сільськогосподарська сфера, з церквою та армією як головними інститутами суспільства; в індустріальному — промисловість з корпорацією та фірмою на чолі; у постіндустріальному — сфера послуг та інформації, з університетом як головним місцем її виробництва і зосередження.

На формування концепції постіндустріального суспільства суттєвий тео-

ретичний вплив мали теорії індустріального суспільства (особливо концепції Р. Арона та В. Ростоу). Теорію постіндустріального суспільства розро-

бив американський соціолог Д. Белл. Вона була представлена як теорія соціальних змін, що можуть відбутися у суспільстві в найближчі десятиліття насамперед у результаті розгортання вже помітних тенденцій випереджувального зростання сфери послуг та інформації, здобуття наукою нової ролі та перебудови суспільства, організованого за «економізованою» моделлю у напрямку моделі «соціологізованої».

Д. Белл становлення постіндустріального суспільства розглядає як переважно еволюційний процес, у результаті якого індустріальний світ не руйнується, а скоріше збагачується додатковими рисами та властивостями, і при цьому важливу роль відіграють не лише технологічний та господарський прогрес, а й якісні зміни в політичній та культурній галузях, і передусім

— поширення в американському суспільстві культурної толерантності та ідеологічної терпимості. На той час серед інтелігенції у загальних рисах було досягнуто певної згоди: набули визнання держава загального благоденства, бажаність децентралізації влади, змішана економіка та політичний плюралізм. У цьому розумінні ідеологічна епоха закінчується, і її кінець відкриває шлях до становлення постіндустріального суспільства.

Найголовніша праця Д. Белла — «Прийдешнє постіндустріальне суспільст-

во» (1973 р.) — це закінчене теоретичне дослідження, у якому проблема постіндустріалізму розглядається в усіх її проявах: від аналізу витоків концепції до вивчення політичних та культурних процесів, що супроводжують становлення нового суспільства.

Фундаментальними складовими теорії постіндустріального суспільства є:

•як домінуючий поширився підхід, що ґрунтується на періодизації історії не за принципом оцінювання класової структури відповідних суспільств,

ана основі дослідження технологічних аспектів організації суспільного виробництва;

•принцип домінування технологічних аспектів організації суспільного виробництва над принципом оцінювання класової структури поширено не тільки на історичну періодизацію, а й на конкретний аналіз економічного розвитку сучасних суспільств.

Основну роль у становленні постіндустріальної теорії відіграла інсти-

туціональна теорія (вебленівська традиція), яка полягала насамперед у тому, що до цього абстрактна ідея протиставлення стадій технологічної ево-

569

поняття «знання» використовує визначення Д. Белла: «Знання — сукупність ор-

ганізованих висловлень про факти або ідеї, що представляють обґрунтоване судження або експериментальний результат, який передається іншим за допомогою певногозасобу комунікації впевнійсистематизованійформі» [4, с. 39].

М. Кастельс говорить про зміну індустріального способу розвитку (головний двигун продуктивності якого — нові джерела енергії і здатність децентралізувати використання енергії в ході виробництва і розподілу) інформаціональним способом розвитку, а головним джерелом продуктивності останнього називає технологію генерування знань, обробки інформації і символічної комунікації. При цьому М. Кастельс розрізняє поняття «інформаційне суспільство» (information society) та «інформаціональне суспільство» (informational society), «інформаційна економіка» й«інформаціональнаекономіка» відповідно.

Розглядаючи сучасні інформаційні технології та їхній вплив на суспільство, Т. Сакайя відзначає принципову відмінність цього впливу від того, який здійснювали попередні технічні нововведення. Якщо винаходи минулих часів (електрика, нові матеріали) сприяли зростанню кількісних показників вироблених матеріальних благ, то сучасні інформаційні технології спрямовані на зниження залежності від матеріальних благ і збільшення диверсифікованості й масштабів інформаційних послуг. Такий характер інновацій, які закріплюють успіхи на шляху збільшення значимості вартості, створюваної знанням [4, с. 356]. Як бачимо, аналізуючи перетворення, що відбуваються в навколишньому світі, тут також підкреслюють визначальну роль знання.

Трактування сучасного суспільства як інформаційного досить широко сьогодні застосовується, коли мова заходить про основні характеристики сучасної соціально-економічної системи. Це пов’язано передусім із подальшим розвитком сучасного постіндустріального суспільства, продовженням процесу структурування третинного сектору економіки і виникненням четвер-

тинного (інформаційного) сектору економіки. Події у світовій економіці кінця 60-х — початку 80-х років ХХ ст. можна позначити як першу систем-

ну кризу індустріального типу господарства [2, с. 202].

Насамперед необхідно мати на увазі три обставини. По-перше, власне індустріальна складова економіки розвинених країн не тільки не була зруйнована в ході кризи, а й збереглася в незмінному вигляді: частка промислового виробництва залишалася весь цей час відносно стабільною, а технологічний прогрес обумовлювався передусім потребами промислового сектору, і були створені умови, що дали можливість іншим країнам здійснити прискорену модернізацію. По-друге, сама трисекторна модель економіки в цей період різко деформувалася: за нових умов третинний сектор набув домінуючої ролі, тоді як галузі первинного сектору через зрослу ефективність сільського господарства і добувної промисловості почали втрачати своє значення. По-третє, на початок 80-х років у господарській структурі розвинених західних країн проявилися обриси четвертинного сектору, який розвивав наукоємні технології й опирався на виробництво нової інформації і знань.