11. Роль доктрини міжнародного приватного права.

Доктрина – це висловлювання теоретиків права, які мають авторитет. Як джерело права доктрина відома в історичному минулому, але в наш час вже втратила якість самостійного джерела права. Переважна більшість науковців не визнає правову доктрину також і джерелом міжнародного приватного права.

Щодо правових доктрин, то їх слід визнати витоками формування права — його джерелами. Доктринальні дже­рела — це опубліковані праці юристів, які дістали загаль­ного визнання. Деякі правові системи допускають мож­ливість при обґрунтуванні своєї позиції в суді посилатися не тільки на норми закону, а й на думку відомих учених-правників.

Довгий час доктрина відігравала суттєву роль у тлума­ченні й застосуванні норм міжнародного приватного права — внаслідок нерозвиненості правового регулювання в цій га­лузі судові органи при розгляді конкретних справ часто звер­талися до її положень.

Практика законотворення останнього часу особливо яс­краво свідчить про те, що неможливо створити окремий за­кон, а тим більше галузь чи цілу систему законодавства, яка б відповідала сучасним вимогам справедливості, без ґрун­товної наукової розробки її концепції. Законодавство має формуватися на підставі ретельно виважених і випробува­них у світовій практиці наукових висновків, що визнані джерелами права.

Обґрунтованою треба вважати практику, яка існує в правових системах країн загального права, де можна по­силатися в суді не тільки на норми закону, а й на праці відо­мих вчених-юристів. Ці праці розглядаються як визнані джерела права, якщо на них зроблені посилання в кількох судових рішеннях. Найчастіше це приватні кодифікації прецедентного права.

У сучасному праві, в тому числі і міжнародному, доктрина, під якою розуміється думку вчених, не розглядається як джерело міжнародного приватного права. Колективна думка найбільш авторитетних юристів з різних країн знаходить своє вираження в документах таких міжнародних громадських організацій, як Асоціація міжнародного права та Інститут міжнародного права, а також в окремих випадках у проектах, що готуються Комісією міжнародного права ООН, і в інших міжурядових організаціях. При розгляді окремих спорів як в національних державних судах, так і в третейських (міжнародних комерційних арбітражних судах) існує практика підготовки висновків окремими вченими-юристами з тих чи інших питань. Однак у всіх цих випадках мова йде провикористання допоміжних засобів для з'ясування та тлумачення норм міжнародного приватного права.

12. Поняття і структура колізійної норми в міжнародному приватному праві

У випадку виникнення цивільних правовідносин з іноземним елементом виникає колізія права, яка вирішується за допомогою спеціальних методів та засобів. До них зокрема належать колізійний засіб та засіб уніфікації, який складається із уніфікації колізійних норм та уніфікації матеріального цивільного права шляхом створення міжнародних договорів, що мають у собі єдині норми, які слід застосовувати усі суб’єкти країн, що домовилися.

Усунення колізійної проблеми здійснюється за допомогою колізійних норм, що містяться у внутрішньому законодавстві кожної держави і уявляють собою у сукупності колізійне право цієї держави. 

Сама по собі колізійна норма не визначає права та обов’язки сторін цих правовідносин, але вказує на матеріально-правовий закон, що підлягає застосуванню.

Таким чином колізійна норма – це правило, що міститься у внутрішньому праві держави та визначає, право якої країни повинно бути застосовано до відповідних правовідносин. 

Будь-яка норма в структурному вигляді має склад. Якщо це повноцінна норма , вона складається із гіпотези, диспозиції та санкції. 

Колізійні ж норми мають 2 елементи:

1. Обсяг - визначення виду цивільно-правових відносин, які регламентуються цією нормою; вказівка на відносини, до яких застосовується колізійна норма.

2. Прив’язка - визначення правопорядку, якій необхідно застосовувати до цих правовідносин. Визначення правової системи, яку необхідно застосовувати у цьому випадку.

Пункт 3 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що колізійна норма – це норма, що визначає, право якої держави може бути застосоване до правовідносин з іноземним елементом.  Отже, колізійна норма не регулює відносини по суті, вона лише визначає, норми якої держави необхідно застосовувати для регулювання правовідносин з «іноземним елементом».

Обсягом є частина колізійної норми, яка вказує на правовідносини з «іноземним елементом», які потребують врегулювання. Прив’язкою є частина колізійної норми, що вказує на право, яке підлягає застосуванню для врегулювання правовідносин, вказаних в обсязі такої норми.

Наприклад, частина 1 статті 17 закону України «Про міжнародне приватне право» містить таку норму: «Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом».

Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи – це обсяг колізійної норми, визначається її особистим законом – це прив’язка колізійної норми