24. Особистий закон фізичної особи в міжнародному приватному праві

Особистий закон фізичної особи (ОЗФО) – lex personalis – одна з найбільш застосовуваних колізійних прив’язок (формул прикріплення) в МППр, за допомогою якої встановлюється цивільно-правовий статус фізичної особи в межах іноземного правопорядку.

ОЗФО традиційно визначається за допомогою таких типів колізійних прив’язок, як:

1) закон місця проживання (lex domicilii) – має на меті підкорення іноземців, які перебувають на території чужої держави, правопорядку цієї держави (країни англо-американської правової сім’ї, Швейцарія, Китай…);

2) закон громадянства (lex patriae, lex nationalis) – має на меті поширення дії закону певної держави на її громадян, які перебувають за її межами (країни континентальної Європи, Україна…).

Особистий закон особи без громадянства (апатрида) визначається за правом держави його проживання (за відсутності встановленого місця проживання – перебування), біженця – за правом держави, в якій він має поточне місце перебування.

За наявності в особи двох (біпатрид) і більше громадянств її особистим законом може вважатися право країни, в якій ця особа постійно проживає або з якою вона має тісніший зв'язок. Держава, якщо особа має її та інше громадянство, розглядає таку особу як свого громадянина, не враховуючи громадянство іншої держави.

Мета ОЗФО – визначити не права та обов’язки особи, а встановити закон, що належить застосовувати до вирішення певної групи питань правового статусу фізичної особи, яка є учасником приватноправових відносин з іноземним елементом.

Відповідно до ст. 16 ЗУ “Про міжнародне приватне право”:

1) особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є;

2) якщо фізична особа є гром-ном двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю;

3) особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності – місце перебування;

4) особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування;

5) при визначенні особистого закону відповідно до частин другої і третьої цієї статті вважається, що якщо недієздатна особа змінила місце свого проживання без згоди свого законного представника, то така зміна не спричиняє зміну особистого закону такої особи.

Особистий закон визначає наступні моменти правового статусу фізичної особи (ст. 17-24, 55 ЗУ):

1) порядок виникнення/припинення та зміст її цивільної правоздатності (здатності мати права і обов’язки);

2) зміст її цивільної дієздатності (здатності реалізовувати власними діями наявні права та обов’язки);

3) підстави та правові наслідки визнання її недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності;

4) підстави та правові наслідки визнання її безвісно відсутньою або оголошення її померлою (регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи);

5) її права на ім'я, його використання та захист (якщо інше не встановлено законом);

6) порядок встановлення і скасування опіки та піклування над нею як малолітньою, неповнолітньою, недієздатною особою або особою, цивільна дієздатність якої обмежена;

7) право на шлюб (у кожної особи свій особистий закон).