§4. Основні засоби навчання мови та мовлення

У методиці прийнято виділяти такі засоби мовленнєвого розвитку дітей:

- навчання рідної мови і мовлення на заняттях;

- організація спілкування дітей у різних видах діяльності (ігровій, побутовій, трудовій);

- сприймання різних видів зображувального мистецтва;

- використання технічних засобів навчання;

- художня література;

- культурне мовне середовище, мова педагога. Розглянемо коротко роль кожного із засобів навчання

мови та мовлення.

Одним із основних засобів е навчання мови і мовлення на заняттях. Це - планомірний, систематичний, цілеспря­мований процес, у якому під керівництвом педагога відбу­вається розвиток пізнавальних здібностей дітей, засвоєння ними елементарних знань про навколишнє, оволодіння пев­ними мовленнєвими уміннями і навичками. Навчально-мов­леннєва діяльність дітей дошкільного віку із ПМР охоплює слухання та різні види говоріння (діалогізування, бесіда, роз­повідання, міркування, повідомлення).

На даний час у дошкільних закладах відбувається дифе­ренційоване навчання дітей із порушеннями мовлення. Комп­лектування груп здійснюється на основі педагогічної класи­фікації. Це групи для дітей із фонетико-фонематичним не­дорозвитком мовлення, із загальним недорозвитком мовлення, із заїканням, в яких передбачається робота над формуванням і застосуванням засобів спілкування. Спеціально організо­вані логопедичні заняття є основною формою корекційного навчання. Вони призначені для систематичного поетапного формування та розвитку усіх компонентів мовлення і під­готовки дітей до школи.

Для здійснення корекційного навчання мови і мовлення виділяють такі види занять:

- формування звуковимови;

- формування (в залежності від рівня розвитку мовлення) лексичних, або лексико-граматичних категорій мови;

- формування і розвиток зв'язного мовлення;

- підготовка та початкове навчання грамоти. Програмовий зміст занять визначається у відповідності

до ступеня порушення компонентів мовлення. Він передбачає формування у дітей мотиваційно-потребового компонента мовленнєвої діяльності; розвиток когнітивних передумов мовленнєвої діяльності (сприймання, уваги, пам'яті, мис­лення); формування вербалізованих уявлень про навколиш­ній світ; формування здібності до засвоєння елементарних мовних закономірностей: формування та удосконалення механізмів сенсомоторного рівня і механізмів мовного рівня мовленнєвої діяльності в процесі розширення імпресивного та експресивного словника дітей, розвитку розуміння і ви­користання граматичних форм слова і словотворчих моде­лей, а також різних типів синтаксичних конструкцій і на їх основі розвитку зв'язного мовлення. Таким чином корек-ційно-логопедичний вплив спрямований на розвиток різних компонентів мовної здібності (фонетичного, лексичного, словотворчого, морфологічного, семантичного).

За дидактичною метою виділяють такі типи занять:

- викладення нового матеріалу;

- закріплення знань, умінь і навичок;

- систематизація та узагальнення пройденого матеріалу;

- комбіновані заняття, на яких здійснюється засвоєння нового матеріалу, повторення пройденого і практичне його застосування;

- контрольні заняття, метою яких є перевірка засвоєння дітьми пройденого матеріалу. Кількість, мету та зміст конт­рольних занять визначає логопед разом із методистом до­шкільного закладу. Завдання на перевірку знань подаються у цікавій ігровій формі.

Корекційно-логопедична робота передбачає комплексне вирішення завдань мовленнєвого розвитку дітей, тому най­більш широко за своєю структурою використовуються комп­лексні заняття. Вони враховують особливості оволодіння дітьми мовою як єдиною системою різнорідних мовних оди­ниць. Тільки взаємозв'язок, взаємодія різних завдань дають можливість усвідомленню дитиною деяких аспектів мови, правильного розвитку мовлення. На знайомих словах і поняттях проводяться лексичні, граматичні і фонетичні вправи з переходом до різних типів зв'язного мовлення. Об'єднання завдань на комплексному занятті відбувається по-різному, в залежності від етапу та основної мети навчання.

Наприклад, зв'язне мовлення, словникова робота, граматич­на правильність мови; звукова культура мовлення, словни­кова робота, граматична будова мови, зв'язне мовлення.

Заняття, які присвячені одному завданню також можуть будуватися комплексно. Наприклад, заняття з навчання пра­вильної вимови звука ш може включати: а) показ і уточнен­ня артикуляції звука, б) визначення його акустико-артику-ляційної характеристики, в)закріплення його ізольованої вимови, г) закріплення вимови звука у словах, д) вправи у вимові у зв'язному мовленні - повторення чистомовок, віршів, переказ коротких тексів.

За кількістю учасників у спеціальних групах виділяють заняття фронтальні (з усією групою), підгрупові (частина групи) та індивідуальні. Чим тяжчі мовленнєві порушення, тим більше місця відводиться підгруповим та індивідуальним заняттям. Так, з дітьми з І рівнем ЗНМ проводиться пере­важно індивідуальна робота (1-2 дитини), далі дітей об'єд­нують у невеличкі підгрупи (3 дитини); час заняття 15-20 хвилин. За мірою вікового та мовленнєвого зростання (II рівень, далі III рівень ЗНМ) склад підгрупи включає 5-6 дітей, заняття проводиться 25-30 хвилин. У групах для дітей старшого віку із ФФНМ є можливість проведення логопедом фронтальних занять, але це не є обов'язковим, оскільки склад групи за клінічною формою порушення та його сту­пенем виявлення може бути різнорідним.

До організації та проведення занять висувають певні ди­дактичні вимоги.

1. Ретельна попередня підготовка до заняття. Визначення завдань, змісту, методів і прийомів навчання, взаємозв'язку з іншими видами діяльності. Необхідно продумати струк­туру і хід заняття, підібрати відповідний мовленнєвий та на­очний матеріал.

2. Відповідність матеріалу заняття віковим, психоло­гічним і мовленнєвим можливостям дітей. Навчальна мов­леннєва діяльність має бути організована на достатньому рівні складності з урахуванням потенційних можливостей ді­тей. Навчання має мати розвивальний та виховний характер.

42

( ПКІЦЛЛЬІІЛ МІ'ПЧ )ДИІСЛ Ік )ЧЛТК()Н< >Г<) 11 ЛИЧАНИХ УІСГЛЇІІСЬКОЇ мови

3. Структура заняття має бути чіткою. В ній зазвичай виділяють три частини увідну, основну і заключну. В увідній частині передбачений обов'язковий організаційний момент, який дає змогу налаштувати дітей на заняття, відбувається повторення попереднього матеріалу, повідом­ляється тема заняття, утворюються відповідні мотиви нас­тупної діяльності з урахуванням віку і ступеня розвитку мовлення дітей. У основній частині вирішуються головні завдання заняття, використовуються різні навчальні прийо­ми, створюються умови для мовленнєвої діяльності дітей. Заключна частина коротка та емоційна. її мета - закріпити

і узагальнити знання, відпрацьовані в основній частині заняття. Використовують художню літературу, народну творчість, дидактичні ігри та вправи, коротку підсумкову бе­сіду. Оцінка мовленнєвих досягнень дітей на кінець заняття має бути не формальною, а об'єктивною і заохочувальною.

4. Оптимальне поєднання колективного характеру нав­чання з індивідуальним підходом. Як правило, діти в під­групі різняться за своїм мовленнєвим та психофізичним розвитком. Це потрібно враховувати під час вибору методів і прийомів роботи, індивідуальних завдань та інструкцій до них.

5. Правильна організація занять. Організація занять повинна відповідати усім гігієнічним та естетичним вимо­гам, які висуваються у дошкільному закладі (освітлення, чистота повітря, меблі за зростом, розташування, кількість та розмір дидактичного матеріалу, естетичність посібників, достовірність іграшок, предметів тощо). Важливо забез­печити тишу, щоб усі діти могли чути зразки правильного мовлення логопеда, його пояснення, а також відповіді один одного. Рекомендуються невимушені форми організації ді­тей, які сприяють утворенню довірливої атмосфери, при якій діти бачать один одного в обличчя, перебувають поряд із логопедом. Можливе нетрадиційне розташування нав­чальних столиків (півколом, ялинкою, шахматкою, столи-шестигранники тощо). Розумове навантаження дітей вима­гає перепочинку, який виявляється у зміні їх діяльності, проведенні різноманітних фізхвилинок, використанні різних видів ігор.

6. Врахування результатів заняття допомагає контро­лювати процес навчання, засвоєння дітьми мовленнєвого матеріалу, забезпечує встановлення зворотного зв'язку, дозволяє намітити шляхи подальшої роботи з ними.

7. Зв'язок занять із іншими видами діяльності. Для від­працювання стійких мовленнєвих навичок і умінь необхід­но закріплення матеріалу на вечірніх заняттях вихователя за завданням логопеда, під час ігор поза заняттями, у тру­довій діяльності, у побуті, вдома з батьками.

Важливим засобом розвитку мовлення є спілкування.

Спілкування - це специфічний вид діяльності, що полягає у взаємодії двох чи кількох людей, спрямований на пого­дження й об'єднання їхніх зусиль з метою встановлення взаємовідносин і досягнення спільного результату (М.І.Лі-сіна).

Мовлення є основним засобом комунікації між людьми, яке виникає на певному етапі розвитку комунікативної діяль­ності. Первинними ж і найбільш однозначними є невербальні складові частини комунікації (міміка, жести, пантоміміка, загальна рухлива поведінка).

У період нормального раннього і дошкільного дитинства дитина оволодіває трьома типами спілкування, кожен з яких має свої характерні особливості: емоційне спілкування, спілкування на основі розуміння, спілкування на основі мовлення. Протягом переддошкільного віку дитина ово­лодіває здібністю використовувати вербальні засоби для взаємодії з іншими людьми, спочатку дорослими, а після двох років і з дітьми. Вербальну комунікацію, як правило, супроводжує невербальна комунікація, яка характеризує особистісне ставлення учасників до процесу спілкування. До кінця дошкільного віку дитина досягає такого рівня розвитку мовленнєвих умінь і навичок, який забезпечує їй можливість вільного і правильного спілкування.

У дітей із ПМР у різній формі і у різному ступені про­являється порушення комунікативної здібності. Загальним для всіх дітей із тяжкими вадами мовлення є відсутність мотивації до спілкування, невміння орієнтуватися у ситуа-

44

- CI ІКІ І.ІЛЛ І >І 1A M І'ГГ< )ДИ КА ПОЧ АТК( )І И )Г011 ЛИЧАНІШ У ICI 'ЛЇІІСІ.іа )ї мови

ції взагалі або вузькоситуативно з допомогою дорослого, розлади поведінки, труднощі у контактах, підвищена емо­ційна стомлюваність. Це вимагає цілеспрямованого процесу навчання засобів спілкування і уміння їх застосовувати на практиці. Крім цього, саме спілкування є дієвим засобом закріплення нових мовленнєвих умінь і навичок, розвитку зв'язного мовлення.

Мовленнєве спілкування здійснюється у різних видах діяльності: у грі, навчальній діяльності, трудовій, побуто­вій і виступає як одна зі сторін кожного виду. Для навчання мови і розвитку мовлення необхідно доцільно використову­вати будь-яку діяльність.

Основним і головним видом діяльності для дітей дошкіль­ного віку є гра. її характером визначаються мовленнєві функ­ції, зміст і засоби спілкування. Для розвитку пізнавальних здібностей та становлення мовлення використовують усі види ігрової діяльності, де кожен вид має своє особливе значення.

Формування самої ігрової діяльності та спілкування в ній дітей із ПМР передбачає їх організацію логопедом та вихователем. Чим менші діти за віком і чим нижчий їхній мовленнєвий розвиток, тим більше в їх іграх повинно бути безпосередньої участі дорослих. Дітям допомагають розгор­тати сюжет, постійно стимулюють до спілкування одного з одним, коментування своїх дій, що сприяє закріпленню на­вичок користування ініціативним мовленням, удоскона­ленню розмовного мовлення, збагаченню словника, форму­ванню граматичної будови мови.

Однією з перших форм дитячої ігрової діяльності є сюжетно-рольова (або творчо-рольова) гра. Рольові ігри, комунікативні за своїм походженням, сприяють самостійним висловлюванням дітей, активізують певну групу словника (наприклад, професійного), навчають культури мовленнє­вого спілкування. Під час гри дитина вголос розмовляє з іграшкою, говорить і за себе, і за неї, наслідує гудінню літа­ка, машини, голосам тварин, птахів тощо. У процесі гри ло­гопед і вихователь багато розмовляють з дітьми, в резуль­таті чого у немовленнєвої дитини виникає потреба у спіл куванні. Дорослий повинен привертати увагу дітей до слова, надавати зразки лаконічного та точного мовлення, заохочу­вати дітей звертатися із запитаннями, проханнями з при­воду іграшок, самої гри, повідомляти про щось. У рольовій грі розвивається і удосконалюється діалогічне мовлення, виникає потреба у монологічному мовленні» Рольова гра сприяє становленню і розвитку регулятивної та планувальної функції мовлення.

Сюжетно-рольові ігри в групах для дітей із ТВМ організує логопед і вихователь. Навчання дітей практичним діям (через ігри з дидактичними ляльками) проводить логопед у формі заняття, а подальший розвиток гри і її збагачення здійснюється вихователем. Розвинені сюжетно-рольові ігри логопеду доцільно використовувати для актуалізації засвоє­них мовленнєвих засобів дитини.

Поряд із сюжетно-рольовими іграми у дошкільному віці активно розвиваються ігри з правилами. До них відносять дидактичні, рухливі ігри, ігри-драматизації.

Особливе місце у корекційному процесі займають ди­дактичні та настільно друковані ігри. їх використовують для вирішення усіх завдань мовленнєвого розвитку. Ці ігри мають велике пізнавальне значення, оскільки розширюють кругозір дітей, навчають порівнювати предмети, знаходити в них спільне і відмінне, розвивають мовленнєву активність дітей, закріплюють і уточнюють словник, навички вибору найбільш вдалого слова, навчають змінювати і утворювати слова, вправляють у складанні зв'язних висловлювань, розвивають пояснювальне мовлення. Великого значення для дітей із ПМР набувають ігри, які вимагають координа­ції та точності рухів пальців рук, різноманітне лото, розрізні картинки тощо.

Більшість дидактичних ігор логопед проводить із під­групою дітей у формі заняття. їх потрібно будувати в такій формі, щоб вони містили зразки мовленнєвої поведінки, сприяли формуванню уваги до мови і мовлення, а також: актуалізували у дітей мовленнєві засоби. Дидактичні ігри повинні бути спрямовані на оволодіння предметними дія-

46

- СПЕЦІА.)ІЬИА МЕТОДИКА ПОЧАТКОВОГО НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

ми. Після засвоєння послідовності дій, діти, як правило, пе­реносять отримані навички у сюжетно-рольову гру.

Рухливі ігри (музичні і без супроводу) з текстом, ігри-драматизації здійснюють вплив на збагачення словнико­вого запасу, виховання звукової культури мовлення, сприяють формуванню виразності дитячого мовлення, правильного темпу і дихання, гарній дикції, художньо-мовленнєвій діяльності. У процесі багатьох ігор діти знайомляться з ху­дожніми текстами, запам'ятовують їх і у подальшому вико­ристовують самостійно. У цих іграх розвиваються і удоско­налюються основні рухи, виховуються емоційно-вольові якості.

Спілкування у побуті допомагає дітям засвоїти побу­товий словник, необхідний для їх життєдіяльності, навчи­тися правильно будувати фразу, розвиває діалогічне мов­лення, виховує культуру мовленнєвої поведінки.

Спілкування під час різних видів праці дітей (госпо­дарсько-побутової, ручної, праці в природі) є ефективним засобом розвитку мовлення дітей. Особливістю є те, що мовлення дітей поєднується з активними діями. Перевага цього засобу - природна обстановка, в якій діти легше всту­пають у розмову, що допомагає збагатити зміст дитячих уявлень і розмовного мовлення, поповнити словниковий за­пас назвами знаряддя і предметів праці, трудових дій, якос­тей, результатів праці.

Дуже важливо в процесі посильної праці розвивати у дітей із ПМР увагу до мовлення дорослих: вміння вислухо­вувати пояснення, завдання до кінця і тільки після цього приступати до його виконання, вслухатися у мовлення до­рослого під час виконання будь-яких дій і рухів у процесі самообслуговування. Спеціальні доручення дітям надають у певному дозуванні і у певній послідовності.

До активних видів праці необхідно залучати відразу де­кількох дітей, оскільки у спілкуванні з однолітками діти найбільш активно використовують мовленнєві уміння. У сумісній діяльності дітей навчають розповідати про план своїх дій, коментувати дії, пропонувати і просити допомоги у товаришів.

Зображувальне мистецтво, музика, театр, дитячі книжки, діафільми відіграють значну роль у розумовому розвитку дітей, який дуже тісно пов'язаний із мовленнєвим розвитком. У багатьох науково-методичних дослідженнях показані можливості впливу музики, зображувального мистецтва на розвиток мовлення дітей дошкільного віку, в тому числі і дітей із ПМР (Г.С.Волкова, Л.С.Журавльова, З.П.Ленів, С.О.Миронова, М.К.Шеремет, Р.О.Юроватаінші). На позитивний вплив мистецтва на розвиток дитини з пору­шеннями психофізичного розвитку вказував ще Л.С.Ви-готський, який відмічав особливу роль художньої діяль­ності як у розвитку психічних функцій, так і в активізації творчих проявів дітей із освітніми проблемами¹. Емоції, переживання дітей, що супроводжують сприймання будь-якого виду мистецтва, є своєрідним стимулом, який впливає на ступінь засвоєння ними мови,

В роботі з дітьми, які мають тяжкі порушення мов­лення все ширше застосовують терапевтичну дію мистецтва з корекційно-розвивальною метою. Засобами артотерапії (музикотерапії, казкотерапії, терапії образотворчим мис­тецтвом) коригують вторинні (неврози, збудливість, лого-фобії, гіперкінези, сінкенезії, зниження пізнавальної актив­ності, обмеження у спілкуванні, порушення координації рухів, дрібного пальцевого гнозо-праксису тощо) і первинні порушення (просодику, фонетико-фонематичні процеси, зву-ковимову, лексико-граматичну будову мови, зв'язні вис­ловлювання).

Одним із музичних засобів є логоритміка. Це система музично-рухових, мовленнєво-рухових, музично-мовленнєвих завдань і вправ з метою логопедичної корекції. У роботі з дітьми із ПМР добираються відповідні завдання: виховання просодії, мовленнєвого подиху, корекція моторних відхи­лень, робота над звуковимовою, навчання спілкуванню, виховання довільної поведінки. На заняттях із логоритміки використовуються музичні вправи різного темпового і ритмічного характеру, ігри зі співом, хороводи, інсценівки пісень, музичні ігри для розвитку дрібної моторики пальців рук.

Важливий засіб корекції та розвитку мовлення, його виразності - театралізована діяльність. Театралізовані заняття розвивають почуття, емоційну сферу дитини, спо­нукають її співчувати героям, переживати з ними події, навчають розпізнавати емоційний стан людини за мімікою, рухами, інтонацією. Театралізовані вистави навчають слу­хати мовлення оточення, сприяють формуванню дикції, артикуляції, голосової динаміки та вмінню управляти своїм голосовим апаратом. Цей вид діяльності дозволяє форму­вати досвід соціальних навичок поведінки, дає можливість дитині вирішувати проблемні ситуації від особи будь-якого літературного героя, що допомагає подолати нерішучість, боязкість, невпевненість у собі, навчає виражати свої думки, розвиває зв'язне мовлення дітей.

Художня література займає велике місце у загальній системі корекційної роботи з дітьми із ПМР. У поєднанні з умілим педагогічним впливом цей засіб стає для дітей прекрасним зразком літературної мови для наслідування, впливає на виразність дитячого мовлення, сприяє кращому запам'ятовуванню матеріалу, допомагає відчути красу рідної мови, розвиває образність мовлення. Робота з літературним матеріалом привчає дітей уважно слухати, добирати слова-рими, чітко і правильно їх вимовляти, розвиває чуття мови. При цьому необхідно враховувати, що вплив художньої лі­тератури на дитину визначається не тільки змістом і фор­мою твору, але й рівнем її мовленнєвого розвитку.

Великий вплив на розвиток мовлення дітей здійснює мовлення оточуючих дорослих: логопеда, вихователя, батьків. Наслідування мовлення дорослих є одним із меха­нізмів оволодіння рідною мовою. Внутрішні механізми мов­лення утворюються у дитини тільки під впливом систематич­но організованого мовлення дорослих (М.І.Жинкін). Але необхідно враховувати, що наслідуючи оточення, діти пе­реймають не тільки усі тонкощі вимови, слововживання, побудови фраз, але й ті недосконалості й помилки, які прап ляються в їхньому мовленні. Крім цього, сама мова ло­гопеда е засобом не тільки розвитку, а й корекції мовлення дітей. У зв'язку з цим до мовлення логопеда та вихователя висуваються особливі вимоги: змістовність і точність, логіч­ність; відповідність віку і розвитку мовлення дітей; лексич­на, фонетична, граматична, орфоепічна правильність; образ­ність; виразність, емоційність, багатство інтонацій, достатня голосність; знання і дотримання мовленнєвого етикету; від­повідність слів із діяльністю.

Слід пам'ятати, що в роботі з дітьми з ПМР мовлення педагога має бути непоспішливим. Спокійний, дещо упо­вільнений його темп сприяє кращому розумінню вимовле­ного. За змістом мовлення логопеда повинне бути простим і доступним для розуміння його дітьми, але не спрощеним: у нього слід включати слова і словосполучення, які знахо­дяться у зоні найближчого розвитку дітей, оскільки вони їх розуміють (пасивне мовлення), але не використовують під час побудови висловлювань (активне мовлення).

Дітей із ПМР необхідно спеціально навчати користува­тися мовленнєвим зразком логопеда. Він має залучати увагу дітей до змістовної сторони свого мовлення та інтонаційно виділяти слова, які необхідно запам'ятати. Потім, коли діти відповідають на питання, логопед допомагає їм пригадати ці слова (шляхом показу наочності, створення або пригаду­вання наочної ситуації, дії, підбором слів синонімів, антоні­мів, порівнянь тощо).

Ще одна вимога — мовлення логопеда має бути дозованим. Міра мовленнєвої участі логопеда на занятті визначається періодом навчання. На початковому етапі, доки активність дітей ще досить незначна, допускається співвідношення, коли логопед говорить більше, ніж діти. Але за мірою зрос­тання мовленнєвої активності дітей співвідношення їхнього мовлення і мовлення логопеда повинно змінюватися.

Зазначені вимоги до мовлення логопеда повинні бути вит­римані не тільки на заняттях, але і поза ними, у повсякден­ному житті дітей.

Таким чином, для навчання мови і мовлення дітей із ПМР використовують різноманітні засоби. Ефективність впливу

51

на дитяче мовлення залежить від правильного вибору засобів корекції і розвитку мовлення та їх взаємозв'язку. Визначаль­ну роль відіграє врахування рівня сформованості мовлен­нєвих умінь та навичок дітей, характеру мовного матеріалу, його змісту, ступеня його складності і близькості до дитячого досвіду.