§3. Спеціальна методика навчання звуковимови

Фонетичний рівень складає матеріальну основу мовної системи, і порушення його часто призводить до розладу ін­ших, більш високих рівнів. Це обумовлює важливість фор­мування вимовних можливостей, утворення такої артику­ляційної бази, яка б забезпечила найбільш успішне оволо­діння навичками правильної вимови.

Процес формування та розвитку звуковимови у дітей спирається на такі найбільш значущі принципи (О.Ю.Фєдо-сова):

Онтогенетичний принцип, що передбачає під час виз­начення послідовності роботи над звуками враховувати за­кономірності становлення фонематичної та фонетичної сис­теми в онтогенезі, зокрема, закономірності появи звукових одиниць. В основу формування вимови повинна бути покла­дена та послідовність засвоєння звуків, яка спостерігається в нормі.

Етіопатогенетичний принцип. Визначення напрямків корекційно-логопедичної роботи з подолання порушень зву­ковимови, вибір методів і прийомів корекції повинні здійсню­ватися, виходячи з розуміння механізмів розладу у конк­ретної дитини (дітей).

Принцип комплексного підходу. Порушення звуковимови можуть бути як самостійними, так і проявлятися в струк­турі різних мовленнєвих порушень, неврологічних і психо­патологічних синдромів. Це визначає необхідність комплекс­ного впливу, який враховує характер взаємодії мовленнєвих і немовленнєвих процесів (розвиток психічних процесів, сенсорне виховання, розвиток рухової сфери). Здійснення комплексного підходу також передбачає координування діяльності логопеда та вихователів, які працюють з дітьми із ПМР.

Принцип системності. Фонетичний розвиток мовлення дитини ма§ відбуватися в системі розвитку мови в цілому, у взаємодії усіх її сторін. Ці зв'язки повинні виражатися у взаємодії фонетичної і фонематичної підсистем (операцій) мови з іншими підсистемами. Крім цього, системний харак­тер подолання дефектів звуковимови передбачає формуван­ня фонематичних операцій, розвиток процесів дихання, голосоутворення і артикуляції.

Принцип опори на збережені аналізатори. Між збере­женими компонентами (зоровими, слуховими, кінестетич­ними, сприймання дотиком та іншими) потрібно формувати численні зв'язки і тим самим добиватися правильної звуко­вимови. Під час формування звуковимови логопед викорис­товує зоровий показ, різноманітні відчуття на дотик (так­тильно-вібраційні, температурні), звертає увагу на акустичні особливості звуків, установлює усвідомлені кінестетичні опори (відчуття в момент артикуляції положення і рухів артикуляційних органів).

Принцип врахування контексту. Дитині необхідно використовувати фонеми з урахуванням різних фонетичних умов їх реалізації. Під фонетичним (мовним) контекстом розуміють фонетичні умови реалізації певного сегмента, а саме: 1) положення звука в слові (його абсолютному почат­ку, в кінці, або середині); 2) знаходження в сильній чи слаб­кій позиції в слові; 3) у сусідстві з певними звуками (місце і ряд утворення); 4) у певному типі складу (ПГ, ГП, ППГ то­що); 5) в словах «довгих» і «коротких».

Принцип послідовного, поетапного формування нави­чок звуковимови передбачає поступове формування вимов­них можливостей. Робота над звуками складається з трьох етапів (підготовчого, первинних умінь і навичок, кому­нікативних умінь і навичок), кожний з яких характери­зується своїми цілями, завданнями, прийомами роботи. Для автоматизації більшості звуків необхідно дотримуватися також послідовності у пред'явленні лінгвістичного мате­ріалу (від найпростіших складових структур до тексту).

Принцип комунікативності обумовлений основною функцією мови - комунікативною. Досягнення позитивних результатів можливе у тому випадку, коли навчання пра­вильної звуковимови веде до розуміння, засвоєння і мож­ливості використання вимовних навичок у різних ситуаціях спілкування.

Принцип диференційованого підходу передбачає вра­хування етіології, механізмів, структури мовленнєвого де­фекту, рівня оволодіння звуковою стороною мовлення ди­тиною та її індивідуальних можливостей. Визначення рівня сформованості вимовних навичок дозволяє визначити оп­тимальну для кожної дитини і групи дітей послідовність ро­боти над звуками на різних типах порівневого лінгвістичного матеріалу, прийоми виконання завдань, види і ступінь допо­моги.

Завдання, зміст та методичні прийоми з навчання ви­мовної сторони мовлення визначаються віковими та мов­леннєвими особливостями розвитку дітей і розкриваються в роботах Г.А.Каше, О.П.Мілевської, М.А.Савченко, Т.Б.Фі-лічєвої, Г.В.Чіркіної, Н.О.Чєвєлєвої, М.К.Шеремет та інших дослідників.

Формування вимови здійснюється на індивідуальних та фронтальних (підгрупових) заняттях. Знайомство із будовою артикуляційного апарату, розвиток моторики артикуля­ційного апарату шляхом використання статичних та дина­мічних вправ; формування цілеспрямованого струменя по­вітря, диференційованого дихання; розвиток фонематичного слуху на основі зорового сприймання власної артикуляції, артикуляції логопеда та мовленнєворухового аналізу; поста­новка та початкове закріплення відсутніх звуків відбува­ється насамперед на індивідуальних заняттях, які мають ви­переджувальний характер. їх зміст, етапи, методи та прийоми роботи дуже добре описані в підручниках з логопедії.

Основними завданнями корекційного навчання звуко­вимови на фронтальних заняттях є:

• сформувати у дітей систему фонем, що чітко розрізня­ються та протиставляються одна одній;

• навчити вимовляти слова різної складової будови;

• навчити вільно користуватися набутими навичками у самостійному мовленні.

Логопедичне фронтальне заняття з формування вимови планується з урахуванням завдань і змісту кожного періоду навчання. Воно складається з декількох етапів, до кожного з яких логопед дає чітку і коротку інструкцію. Враховуючи, що на ці заняття виносять вивчення тільки тих звуків, що вимовляються правильно, на артикуляційну гімнастику вит­рачають не більше 3-х хвилин. Передбачається поступове ускладнення завдань для розрізнення мовленнєвих звуків. Особливістю цих занять є поступове відпрацювання наяв­них або раніше пройдених граматичних категорій на основі лексичного матеріалу, що насичений звуками, які вивчають і які правильно вимовляються дітьми.

Зміст фонетичних занять включає в себе:

1. Уточнення артикуляції та закріплення правильної вимови звуків, які були поставлені на індивідуальних за­няттях або від початку вимовлялись правильно.

2. Засвоєння слів доступної звуко-складової структури на матеріалі звуків, що вимовляються правильно.

3. Розвиток фонематичного сприймання на основі чіт­кого розрізнення звуків за ознаками: голосний - приголос­ний, глухий - дзвінкий, твердий - м'який тощо.

4. Формування навичок звукового аналізу та синтезу слів доступної звуко-складової структури.

Послідовність і строки вивчення звуків можуть варію­ватися в залежності від індивідуальних виявлень дефектів у дітей.

Як правило, не викликають значних труднощів у вимо­ві голосні звуки, а також приголосні звуки п, т, к, в, ф, м, х. Вони можуть бути використані у якості повноцінної опори для розвитку чіткого фонематичного сприймання, а також для виховання навички вимови ускладнених складових структур.

Звуки, які віднесені до більш складних для вимови - б, д, г, ґ, с, з, ш, ж, ц, дз, ч, дж, й, л, р та їх існуючі м'які пари

потребують відпрацювання артикуляції, автоматизації у різних позиціях і уточнення їх сприймання на слух.

Робота з формування фонематичних уявлень передба­чає певну послідовність: від чіткого сприймання фонем, які діти вимовляють правильно (типу п, т, /с), до розрізнення звуків, які різко відрізняються артикуляційними укладами, і поступово до диференціації звуків, близьких за акустико-артикуляційними ознаками (с - з, с - ш тощо).

Одночасно проводиться робота з розвитку фонематичного сприймання.

Починається ця робота на матеріалі немовленнєвих зву­ків і поступово охоплює звуки мовлення, які діти вимовля­ють правильно, а потім ті звуки, які ставлять (або коригують) і вводять у самостійне мовлення. Крім цього, обов'язково працюють над розвитком слухової уваги та пам'яті, що доз­воляє досягти більш ефективних та швидших результатів розвитку фонематичного сприймання.

Н.О.Чєвєлєва¹ роботу з розвитку у дітей здібності дифе­ренціювати фонеми умовно поділяє на шість етапів:

I етап - впізнавання немовленнєвих звуків;

II етап - розрізнення однакових слів, фраз, звукоком-плексів і звуків за висотою, силою та тембром голосу;

III етап - розрізнення слів, близьких за звуковим складом;

IV етап — диференціація складів;

V етап - диференціація фонем;

VI етап - розвиток навичок елементарного звукового аналізу.

Але перш ніж вчити дітей чути звуки, розрізняти їх між собою, виділяти на слух будь-який звук із складу слова, не­обхідно сформувати у них уявлення про значення самого слова «звук». Первинне навчання необхідно організовувати па матеріалі немовленнєвих звуків. Логопед демонструє звуки неживої природи (шурхіт паперу, стук у двері, пере­ливання води тощо), музичних інструментів, іграшок, про­сить прислухатися до звуків живої природи (шелест листя,

спів птахів тощо). Визначають, що звуки молена почути. Звертають увагу на причину утворення звуків, навчають розрізняти їх, самостійно видобувати і змінювати їх силу та голосність.

Поняття «мовленнєвий звук» первинно відпрацьовують на матеріалі голосних звуків, застосовуючи різні ігрові прийоми. Важливо дітям показати різницю у способах ут­ворення немовленнєвих та мовленнєвих звуків. Звертають увагу на артикуляцію голосних звуків, дають відчути вібра­цію гортані під час їх співу. Визначають, що мовленнєві звуки ми не тільки чуємо, але й самі вимовляємо. Вводить­ся термін «голосні звуки». Ознайомлення з голосними про­довжується на занятті з теми «Голосні звуки».

Аналогічно проводиться робота з ознайомлення з при­голосними звуками і введення терміна «приголосні звуки» в активний словник дітей.

Дітям також дають поняття «твердість - м'якість», «глу­хість - дзвінкість», оскільки за цими ознаками співвід-но-ситься більшість приголосних фонем української мови. Ця робота починається на індивідуальних заняттях на етапі постановки звуків і продовжується на фронтальних, де виховуються узагальнені уявлення про органи артикуляції і основні диференціальні ознаки - спосіб і місце утворення звука. Успіх у оволодінні диференціальними ознаками дося­гається при максимальній опорі на кінестетичні та слухові відчуття.

У процесі підготовки дітей до елементарних навичок звукового аналізу і синтезу дітей необхідно навчити виді­ляти звук із ряду інших звуків, склад із заданим звуком із ряду інших складів, визначати наявність звука в слові, го­лосний на початку слова в позиції під наголосом і початко­вий приголосний.

Діти вправляються у відтворенні звукового ряду, визна­чають порядок і кількість звуків у ньому (ау - ауі).

Заняття з виховання звукової культури важливі і для підготовки дітей до навчання грамоти, оскільки на цьому етапі

звуки, а і навчитися аналізувати звуковий склад слова, а потім співвідносити звуки з буквами.