§5. Методи та прийоми словникової роботи

У методиці словникової роботи виділяють дві групи ме­тодів: методи накопичення змісту дитячого мовлення (ме­тоди ознайомлення з навколишнім світом і збагачення слов-ника) і методи, спрямовані на уточнення, закріплення та активізацію словника, розвиток його смислової сторони.

До першої групи методів належать: а) безпосереднє оз­найомлення з довкіллям, формування та збагачення слов­ника: розгляд та обстеження предметів, спостереження, ог­ляди, цільові прогулянки та екскурсії; б) опосередковане ознайомлення з довкіллям, формування та збагачення слов­ника: розгляд картин із малознайомим змістом у супроводі бесіди, читання художніх творів, показ діа-, кіно-, відео-фільмів, перегляд телепередач, показ різного роду театрів, дидактичні ігри з іграшками, предметами, картинками. В основі цих методів лежить чуттєвий досвід дитини. Всі вони обов'язково супроводжуються наочністю. Дитина має мож­ливість сама побачити, доторкнутись, понюхати, обстежити предмет чи явище. Наявність наочного образу стимулює мовленнєву активність дітей.

Першочергове місце в ознайомленні дітей із ПМР з нав­колишнім оточенням та збагаченні словника належить без­посереднім методам навчання. Розглянемо деякі з них.

Розгляд і обстеження предметів, спостереження за тваринами, діяльністю людей, природою, огляди приміщень дошкільного закладу проводяться в усіх вікових логопедичних групах. Вони мають на меті дати уявлення про предмети, взаємозв'язки між ними, уточнити та поглибити знання про них. Насамперед це ті предмети, з якими дитина часто зустрічається у повсякденному житті. При цьому викорис­товують прийоми обстеження, порівняння, що дозволяє ви­ділити відмінність та подібність між предметами, узагаль­нювати, класифікувати. Діти поступово засвоюють слова різного ступеня узагальнення, які виражають видові та родові поняття.

Спостереження визначають як цілеспрямований і орга-иізований процес, спрямований на пізнання, уточнення і закріплення знань про навколишнє. В основі спостереження лежать безпосередні відчуття і сприймання предметів, явищ об'єктивної дійсності та їх властивостей. У цьому процесі беруть участь усі аналізатори дитини (зоровий, слуховий, дотиковий, кінестетичний, нюховий). Це допомагає пізнати предмет з різних сторін, краще запам'ятати його назву.

Спостережливість - це особливість психічної діяльності людини, її підмічати в предметах і явищах те, що є істотним, але малопомітним у них. Це вміння дитини вдивлятися і бачити, помічати ознаки, якості, зміни, робити елементарні висновки зі спостережень. Спостереження можуть бути не­тривалі (наприклад, за працею водія) і тривалі (за будів­ництвом; за сезонними змінами). Спостереження проводять як заняття переважно у молодшій та середній групах. У старшому дошкільному віці спостереження проводять у повсякденному житті.

До спостережень готуються заздалегідь: оглядають об'єкт спостереження, продумують розташування дітей, продумують запитання (констатуючі, причинкові, допоміжні), підбирають загадки, вірші, прислів'я. Необхідно продумати, які слова потребують пояснення, визначити конкретно, якими словами слід збагатити словник, якими активізувати, а які вимагають лише уточнення.

Важливим методичним прийомом є поєднання безпо­середнього сприймання об'єктів, слова педагога та мовлення дітей. Якщо діти уперше знайомляться із будь-яким яви­щем, то потрібне майже повне поєднання у часі сприймання предметів, дій і слів, які їх позначають. У випадках повтор­ного спостереження доцільно спочатку запропонувати дітям згадати відповідне слово, а потім педагогу його уточнити. Під час спостереження кожна дитина повинна мати можли­вість висловитися, закріпити нові слова.

Особливе значення має зразок мовлення (називання) пе­дагога. Нові слова повинні вимовлятися чітко, зрозуміло. Використовують спеціальні прийоми привернення уваги дітей до слова: інтонаційне виділення слова, дещо посилене його артикулювання, повторне проговорювання слів і сло-

восполучень дітьми. Це сприяє запам'ятовуванню слова, збереженню у пам'яті його звукового образу, утворенню кі­нестетичних відчуттів, що утворюються під час його багато­разового повторення. Мовленнєвий зразок супроводжуєть­ся поясненням слів, уточненням їхнього смислу.

Серед методів опосередкованого ознайомлення з навко­лишнім світом та збагачення словника значне місце займає показ предметних картинок та сюжетних картин із ма­лознайомим змістом. Вони дають дітям знання про ті об'єк­ти, які вони не можуть спостерігати безпосередньо (диких тварин, окремі види праці, засоби пересування, життя на­родів у інших країнах тощо). З фізіологічної точки зору картина забезпечує зв'язок другої сигнальної системи з першою, швидке засвоєння слів. Великого значення картині у розвитку словника надавав ще К.Д.Ушинський. За його думкою, вона спрямовує формування дару слова. Картина несе дитині разом з уявленням і слово, її розгляд супрово­джується мовленнєвим зразком, поясненням і розповіддю педагога, читанням віршів, загадуванням і відгадуванням загадок, поясненням нових слів, співставлення їх із уже відомими, постановкою запитань, багаторазовим прогово­рюванням слів у різних контекстах.

Одним із засобів збагачення словникового запасу є ху­дожня література. Словникова робота є важливою ланкою в роботі над текстом. Якість сприймання тексту перебуває у прямій залежності від розуміння мовних засобів, особли­во значень слів. Робота над лексичним значенням слів пог­либлює розуміння задуму автора; Це може бути не тільки лексика, яка використовується автором, але й словник, не­обхідний для характеристики героїв, їх вчинків.

Особлива роль художнього твору полягає у збагаченні мовлення образними словами та виразами («Зимонько-сні-гуронько, наша біло груд онько, не верти хвостом...», Глібов). Великого значення у цьому процесі надають загадкам, при­казкам, прислів'ям.

У зв'язку з читанням і розповіданням використовують такі прийоми роботи над словом: накопичення змісту мовлення у попередній роботі, збагачення знань дітей про довкілля з метою підготовки до сприймання твору;

- акцентування на словах, які мають основне смислове навантаження;

- виявлення значень незнайомих слів і виразів, уточнення відтінків значень слів, які використовують у переносному смислі;

- пояснення педагогом значень слів;

- проговорювання слів дітьми;

- заміна авторських слів словами, близькими за значенням;

- підбір слів для характеристики героїв;

- використання слів у різному контексті в зв'язку з бесі­дою за змістом твору.

До другої групи методів відносять: розгляд та опис знайомих предметів, іграшок, розгляд картин зі знайомим змістом, читання віршів та оповідань пізнавального змісту, усна народна творчість, дидактичні ігри і, особливо, словесні дидактичні ігри та вправи.

Розглядання іграшок використовують як метод уточ­нення, закріплення і активізації словника. Для розвитку словника використовують різні категорії іграшок: фігурки людей, житло людей, їх оточення, засоби пересування, тва­рини, птахи, фрукти, овочі, знаряддя праці. Під час розгля­дання іграшок використовують ігрові прийоми, ігрові дії, але немає суворих правил. Але іграшки можна використо­вувати і в дидактичних іграх, де є ігрові завдання, ігрові правила, ігрові дії.

Розглядання картин зі знайомим змістом спрямоване на уточнення дитячих уявлень і словника. Воно завжди суп­роводжується бесідою, яка активізує раніше засвоєний слов­ник. Словникова робота при цьому пов'язана з розвитком діалогічного мовлення. Запитання є основним прийомом роботи над словом.

Дидактичні ігри - досить поширений метод словнико­вої роботи. Словникові ігри проводяться з іграшками, пред­метами, картинками і на вербальній основі. Вони дають

можливість педагогу в емоційній формі організувати вправ­ляння дітей у вживанні раніше набутих слів, виразів, уточ-нювати і активізувати їх словник. Нові слова під час гри не використовують, оскільки вони відволікають дітей, пору­шують гру. У словникових дидактичних іграх дитина опи­няється в ситуації, коли вона вимушена використовувати раніше набуті знання і словник у нових умовах. Підбір мате­ріалу для дидактичних ігор повинен визначатися завдан­нями словникової роботи (ігри «Магазин», «Кому що пот­рібно?», «Чарівна торбинка» тощо).

Дидактичні вправи не мають ігрових правил. Ігрове завдання полягає у швидкому підборі відповідного слова («Назви одним словом», «Назви частини предмета» тощо). Це являє для дітей певні труднощі. Тому особливу увагу потрібно приділяти підбору мовленнєвого матеріалу, посту­повості в ускладненні завдань, їх зв'язкам з попередніми етапами роботи над словом. Вправи сприяють формуванню умінь вільно користуватися лексичними засобами мови, створюють умови для активного відбору слів.

Одне з головних правил введення нових слів у словник дитини - ознайомлення зі словом у певному контексті (міні­мальний контекст - словосполучення, або речення), відпра­цювання навичок усвідомленого і доречного використання слів у відповідності з контекстом висловлювання.

Особлива увага приділяється семантизації лексики. Для пояснення значень слів застосовують такі прийоми:

а) пояснення значень слів шляхом показу картинки;

б) співставлення слів з іншими словами (сміятися - з якого приводу?, насміхатися - над ким?);

в) пояснення етимології слова (чапля-болотниця; лисиця взимку мишкує...);

г) складання словосполучень і речень зі словом, яке по­яснюють;

д) пояснення слова іншим, близьким за значенням (муж­ній - хоробрий);

ж) пояснення значення слова через його визначення (ге­рой - людина, яка відрізняється хоробрістю);

з) порівняння слів за звучанням і значенням, підбір ри­мованих слів.

Смислова сторона мовлення розвивається в процесі ро­боти над антонімами. Спочатку використовують прийоми роботи з ізольованими словами (словосполученнями), потім

- з такими ж словами у реченнях і зв'язних висловлюваннях:

а) підбір антоніма до заданого слова (через картинки і на вербальному матеріалі: високий - низький; тихо — голосно тощо);

б) відшукування слів-антонімів в оповіданнях, прислів'ях тощо;

в) договорювання речень зі словами-антонімами (влітку жарко, а взимку -....);

г) складання речень із заданою парою антонімів (весело

- сумно).

В роботі над синонімами використовують такі прийоми:

а) підбір синонімів до ізольованих слів;

б) пояснення відбору слів у синонімічному ряду;

в) заміна синоніма у реченні, обговорення варіантів зна­чень (біжить струмок — тече, ллється, журчить);

г) складання речень зі словами синонімічного ряду;

д) складання розповіді зі словами синонімічного ряду. Розкриття значень багатозначних слів відбувається за

допомогою таких прийомів:

а) визначення багатозначності слів у конкретних ситуа­ціях (іде: годинник; дощ; тролейбус);

б) пояснення і порівняння значень багатозначних слів (ручка у дитини, ручка у дверцят);

в) підбір близьких за смислом слів до кожного значення багатозначного слова: гострий перець - гіркий, жагучий; гостра голка - колюча, гострокінцева;

г) підбір антонімів до кожного значення багатозначного слова: гострий - солодкий, гостра - тупа;

д) складання речень із багатозначними словами;

ж) знаходження багатозначних слів у прислів'ях, скоро­мовках, літературних творах.

Словникова робота на заняттях поєднується з активізацією слів у різних видах діяльності.

Контрольні питання та завдання:

1. Визначте зміст поняття «словникова робота» стосовно дітей із ПМР дошкільного віку.

2. Як відбувається становлення узагальнюючої функції

слова у дітей в нормі?

2. Яким чином принципи словникової роботи впливають

на її зміст і методику?

3. Назвіть завдання словникової роботи.

4. Що становить зміст словникової роботи з дітьми з ПМР?

5. Які напрямки розвитку словникового запасу дітей із ПМР?

6. Назвіть методи та прийоми словникової роботи.

7. Підберіть дидактичні вправи та ігри для розвитку слов­ника дітей із ПМР.

Розділ IV

Спеціальна методика формування граматичної

будови мови