§3. Методичні принципи навчання мови і мовлення

Принципи навчання - це вихідні теоретичні положення (правила, вимоги), керуючись якими педагог підбирає засоби, методи і прийоми навчання, передбачає його ефективність.

Дидактичні принципи (загальні та спеціальні) спрямо­вані на оволодіння дітьми знаннями, вміннями і навичками з наступним їх використанням у житті, на досягнення ефек­тивного розвивального і виховного навчання. Вони є осно­воположними для спеціальної методики початкового нав­чання української мови та розвитку мовлення. Разом з тим методика має і свою систему методичних принципів.

Методичні принципи - це положення, які визначають як основні (загальні), так і другорядні (часткові) параметри процесу навчання даного предмету, а також найбільш ефек­тивні засоби досягнення поставленої дидактичної мети. Мето­дичні принципи виступають у тісному взаємозв'язку один із одним. У загальній методиці методисти підходять до визначення принци­пів з різних позицій і в зв'язку з цим називають і різні принципи.

Проблема принципів навчання рідної мови і мовлення у спеціальній методиці мало розроблена. Звернемося до за­гальнії х принципів навчання, виведених із закономірнос­тей засвоєння дітьми мови і мовлення (за Л.П.Федоренко), враховуючи особливості мовленнєвого розвитку дітей із ПМР і специфіку їх навчання.

Принцип уваги до матерії мови - будувати навчання необхідно таким чином, щоб розвивати периферичний мов­леннєвий апарат дитини: органи артикуляції, голосоутво-рення, дихання. Крім цього, звертається увага на стан орга­нів слуху, збереженість їх є необхідною умовою формування правильного мовлення, а також на стан дрібної моторики пальців і кисті рук, розвиненість якої сприяє розвитку мов­лення та мислення дитини.

Принцип розуміння мовних значень - лексичних та гра­матичних. Для успішного формування та розвитку мов­лення у процесі навчання діти повинні засвоїти мовні знаки, розуміти їх, співвідносити слово з конкретним реальним предметом, розуміти лексичні значення, тобто предметний ряд об'єктів: предмет, число, дію, ознаки предмета, ознаки дії; розуміти смисл слова у різних контекстах, а також грама­тичні значення - логічний ряд об'єктів - відношення між сло­вами, або відношення того, хто говорить, до предметів і явищ.

Принцип оцінки виразності мови - це розуміння внут­рішнього світу людини, втіленого у мові, вміння висловлю­вати свої емоції і почуття. У дітей виховують увагу до інто­наційної сторони мовлення: розвивають мовленнєвий слух, чуття тембру і ритму, відчуття сили звука. Дітей навчають користуватися різними видами інтонації, виражати голосом своє ставлення до висловлювання, підвищуючи чи пони­жуючи його у відповідності з контекстом, логічно і емоційно підкреслювати текст. Виховують у дітей любов до худож­ньої літератури, здібність помічати виразні засоби під час сприймання літературних творів, народної творчості, від­чувати художній образ, розвивають поетичний слух (вміння уловлювати звучність, музикальність, ритмічність поетич­ного мовлення), виховують здібність відчувати образну мову казок, розповідей, віршів.

Принцип розвитку мовного чуття («чуття мови») -неусвідомлене володіння закономірностями мови. В процесі багатократного сприймання мовлення і використання у власних висловлюваннях подібних форм у дитини в нормі на підсвідомому рівні формуються аналогії, а потім вона засвоює і закономірності. Діти починають більш вільно користуватися формами мови, комбінувати елементи мови у відповідності з її законами, хоча і не усвідомлюють їх. У Дітей із ТВМ виявляються порушеними самі задатки до мовної здібності. А.К.Маркова, вивчаючи дітей із тяжкою мовленнєвою патологією, відмічала, що «у немовленнєвої дитини відсутні ті величезні можливості (обширний словник, «чуття мови»), які в умовах нормального розвитку можуть компенсувати ті чи ті недоліки в оволодінні мовленням»

Здібність до чуття мови слід постійно розвивати. Дітей із ПМР потрібно навчати орієнтованим діям у мовному мате­ріалі у ситуації взаємодії з дорослим. Розвиток «чуття сло­ва» (увага до його звукової, ритмічної, граматичної і лек­сичної форми) відбувається в результаті неусвідомленого узагальнення досвіду орієнтовних дій у різних комунікативних умовах. Для цього організується накопичення матеріалу, що підлягає систематизації (сприймання і запам'ятовуван­ня мовленнєвого зразка дорослого), проводиться його гру­пування в результаті спеціальних мовних спостережень. Формується увага до мовлення дорослого, однолітка, потім до власного мовлення і співвіднесення його з еталоном. З розвитком «чуття мови» пов'язане і формування мовних узагальнень.

Принцип випереджувального розвитку усного мовлення перед писемним. Розвинене усне мовлення є однією з умов формування писемного мовлення. У дошкільному віці зак­ладають основи для навчання писемного мовлення. У дітей із ПМР необхідно розвивати невербальні форми психічних процесів, а саме: зорового гнозису, зоро-просторової орієн­тації, зорового аналізу і синтезу, зоро-моторної координа­ції, зорової пам'яті, уваги. Потрібно цілеспрямовано фор­мувати фонетико-фонематичні процеси, розвивати словниковий запас, граматичну будову мови, навчати зв'язного мовлення.

Принцип прискорення темпів збагачення мови перед­бачає поступове ускладнення змісту, засобів, методів і прийомів навчання за мірою зростання дітей за віком та їхніх мовленнєвих можливостей. Завдання та зміст навчання дітей із ПМР рідної мови і мовлення насамперед визнача­ються особливостями їх мовленнєвого розвитку. У відповід­ності до цього підбираються методи та прийоми корекційно-розвивальної роботи. За ступенем складності та обсягом мовленнєвого матеріалу вони будуть різні, наприклад, для дітей із І рівнем ЗНМ та для дітей із II або III рівнем ЗНМ. Так, на початковому етапі навчання переважають, як правило, наочно-словесні методи навчання, а на подальших етапах — словесно-практичні, підкріплені наочністю.

38

( 111'ЛиА.ЧЬІ ІЛ м1гіч )ДИК.Л ІК )ЧЛ'ГІС( )ІЮГ() ІІЛНЧЛІ N І>1 УІСГЛЇІК мшїмови

До часткових методичних принципів відносять:

а) принцип комунікативної спрямованості навчання, що передбачає оволодіння дітьми рідною мовою як засобом ко­мунікації (спілкування);

б) принцип навчання мови як діяльності зумовлює практичну спрямованість процесу навчання рідної мови; роз­виток її як засобу спілкування у різних видах діяльності;

в) принцип взаємозв'язку сенсорного, розумового і мов­леннєвого розвитку дітей. Мовлення спирається на сенсорні уявлення, які складають основу мислення, і розвивається у єдності з мисленням;

г) принцип забезпечення активної мовленнєвої практики на заняттях і у повсякденному житті;

д) організація спостережень над мовним матеріалом з метою пізнання і усвідомлення дітьми мовної дійсності;

ж) принцип комплексного підходу до розвитку всіх сторін мовлення передбачає засвоєння усіх рівнів мови у їх тісному взаємозв'язку. У процесі розвитку однієї зі сторін мовлення розвивають одночасно і інші, оскільки всі вони є частинами одного цілого - процесу оволодіння системою мови;

з) принцип збагачення мотивації мовленнєвої діяльності на основі поєднання навчання мови з ігровою діяльністю, розвитком творчих умінь;

ж) принцип забезпечення впливу художньої літератури на мовленнєвий розвиток дитини.

Ці принципи відображують специфіку навчання рідної мови і мовлення дітей із ПМР, доповнюючи і взаємодіючи із сис­темою загально дидактичних принципів.