§1. Поняття граматики та Ті становлення у дітей

дошкільного віку

У тісному взаємозв'язку з розвитком зв'язного мовлення і особливо його лексичної системи перебуває формування граматичної будови мови.

Граматична будова - продукт подовженого історичного розвитку. Багато правил переходять із покоління у поко­ління, і деякі з них іноді важко пояснити. Граматика - ре­зультат абстрагуючої роботи головного мозку, але є відо­браженням дійсності і заснована на конкретних фактах.

Граматика, у широкому значенні слова - це наука, яка вивчає правила зміни слів, їх поєднання у реченні» У вузь­кому значенні, граматика - це наука про будову мови, засво­єння граматичних значень. Як будова мови граматика являє собою «систему систем», яка об'єднує словотворення, мор­фологію, синтаксис. Морфологія вивчає граматичні власти­вості слова і його форми, граматичні значення у межах слова; синтаксис - словосполучення і речення, поєднюва-ність і порядок слів; словотворення - утворення слів на базі іншого однокореневого слова (або інших слів), яким воно мотивоване, тобто виходить з нього за смислом і за формою за допомогою спеціальних засобів, які притаманні мові. Отже, розрізняють граматичні значення словотворення (стіл, на столі, під столом) і граматичні значення в синтаксисі.

Потрібно розрізняти граматичне і лексичне значення.

Лексичне значення слова дає уявлення про будь-який елемент дійсності, його властивості, ознаки, стани.

Граматичне значення або виражає відношення, які іс­нують між словами, або вказують на суб'єктивне ставлен­ня того, хто говорить, до названих предметів та явищ. Але зв'язок граматики здійснюється через лексику, оскільки гра­матика позбавлена будь-якої конкретності.

Кожне граматичне явище завжди має дві сторони: внут­рішню, граматичне значення, те, що виражене, і зовнішню, граматичний засіб вираження, те, чим виражено.

Дитина від народження до школи повинна засвоїти різні види граматичних значень, тобто оволодіти граматичною бу­довою мови.

Оволодіти граматичною будовою мови — це означає навчитися утворювати від однієї основи форми однини і множини теперішнього і минулого часу, відмінювати слова за відмінками і особами, вживати слова з суфіксами і без них, правильно вживати рід іменників, самостійно утворювати граматичні форми за аналогією, оволодіти складносурядним та складнопідрядним реченням, тобто засвоїти морфологічну та синтаксичну системи рідної мови.

Опанування дитиною граматичною будовою мови має велике значення, оскільки лише морфологічно і синтаксично оформлене мовлення може бути зрозумілим співрозмовнику і може слугувати для неї (для дитини) засобом спілкування з дорослими та однолітками.

Засвоєння граматичних норм мови сприяє тому, що мовлення дитини починає виконувати поряд с функцією спілкування функцію повідомлення, коли вона оволодіває монологічною формою зв'язного мовлення. Синтаксис ві­діграє особливу роль у формуванні і вираженні думки, тобто у розвитку зв'язного мовлення. Оволодіння граматично правильним мовленням здійснює вплив на мислення дитини. Вона починає мислити більш логічно, послідовно, узагаль­нювати, відволікатися від конкретного, правильно викладати свої думки.

Основою для засвоєння граматичної будови є пізнання відношень і зв'язків навколишньої дійсності, які виражені в граматичних формах. Мовлення маленької дитини з пог­ляду граматики аморфне (безформне). Морфологічна та синтаксична аморфність мовлення говорить про непізнаність нею відношень і зв'язків, які існують у житті. Пізнання дитиною навколишнього світу сприяє розкриттю зв'язків між предметами і явищами. Пізнані зв'язки граматично оформлюються і відображуються у мовленні. Це відбува­ється завдяки опануванню рідною мовою, її словникового складу і граматичної будови.

Відомо (О.Р.Лурія), що слово є основною одиницею мо­ви і мовлення. Але словниковий склад являє собою лише бу­дівельний матеріал, який тільки при поєднанні слів у реченні за законами рідної мови може слугувати цілям спілкування і пізнання дійсності. І найбільш суттєвим є питання про засвоєння нею граматичної будови рідної мови.

Процес засвоєння дитиною граматичної будови за своєю психологічною та психофізіологічною природою складний і пов'язаний з аналітико-синтетичною діяльністю кори головного мозку.

І.П.Павлов висловив думку, що граматика є своєрідною формою динамічного мовленнєвого стереотипу. В фізіології встановлена умовно-рефлекторна основа засвоєння грама­тичної сторони мовлення. У дитини виробляється певний динамічний стереотип під час зміни іменників, прикметни­ків та інших граматичних форм.

Вироблений динамічний стереотип має велику стійкість. Якщо дитина засвоїла відмінкові закінчення, то безпомил­ково засвоює їх, якщо це відповідає загальній системі мови. Але разом з тим спостерігається недостатня гнучкість у використанні динамічного стереотипу. Дитина використо­вує засвоєні граматичні форми і в тих випадках, коли є від­хилення від системи.

Вирішальне значення для розуміння особливостей засвоєння граматичної будови мови дошкільниками мають значення роботи О.М.Гвоздєва, С.Л.Рубінштейна, Д.Б.Ель коніна, О.М.Шахнаровича, М.І.Красногорського, Ф.О.Со-хіна, Т.М.Ушакової та інших.

Закономірності засвоєння граматичної будови мови з її зовнішньої сторони мовленнєвого розвитку дитини (лінгвіс­тичний аспект) розкриті відомим лінгвістом О.М.Гвоздєвим. У його книзі «Питання вивчення дитячого мовлення» нроелідковано послідовність появи у мовленні різних видів речення, словосполучень, частин мови та їх граматичного оформлення. Розкриті закономірності засвоєння складової структури слів, звуків рідної мови, їх поєднань.

Дитина засвоює граматичну систему рідної мови уже до 3-х років у всіх її найбільш типових виявленнях. Засвоєння дитиною граматичної будови мови відбувається у вигляді засвоєння граматичних категорій, які характеризуються наявністю значень. Час і послідовність засвоєння окремих категорій залежать від характеру їх значень, У дітей вик­ликає труднощі засвоєння тих форм, конкретне значення яких не пов'язане логікою дитячої думки, тобто те, що не зрозуміле за значенням.

Спочатку дитина засвоює число іменників (1 р. 10 міс), а також різницю між емоційно-зменшеними і не зменшеними іменниками: стіл - столик.

Рано діти засвоюють наказову форму, так як вона ви­ражає різні бажання, які мають для дитини велике значення. Складніше засвоюються відношення, які пов'язані з пред­метами і простором (відмінки), із часом (час), із учасни­ками мовлення (особа дієслова). Пізно (2 р. 10 міс.) засвою­ється умовний спосіб дієслова (я хотіла б), так як він виражає щось передбачуване, а не реально існуюче. Винят­ково но складним і подовженим виявляється засвоєння ка­тегорій роду. Рід засвоюється не шляхом механічного за­пам'ятовування, а пов'язується з морфологічною структу­рою іменників. О.М.Гвоздєвим розкрита така закономір­ність. У засвоєнні граматичної будови спостерігається певна послідовність: спочатку засвоюється все найбільш типове, всі продуктивні форми в області словотворення і словозмі­ни. Одиничні, окремі слова засвоюються вже у шкільному віці.

У формуванні граматичної будови мови О.М.Гвоздєв виділяє основні періоди:

- перший період - період речень, побудованих з аморф­них слів-коренів, що вживаються в одному незмінному вигляді в усіх випадках їх використання (лепетні слова). Цей період чітко поділяється на дві стадії:

а) час однослівного речення (1 р. З міс. - 1 р. 8 міс);

б) час речень з декількох слів-коренів (1 р. 8 міс. -1р. 10 міс);

- другий період - період засвоєння граматичної струк­тури речення, пов'язаний із формуванням граматичних категорій і їх зовнішнього вираження. Він має такі стадії:

1) час формування перших форм (1р. 10 міс. - 2 р. 1 міс);

2) час використання флексійної системи мови для вираження синтаксичних зв'язків слів (2 р. 1 міс. - 2 р. З міс);

3) час засвоєння службових слів для вираження синтак­сичних відношень (2 р. З міс. -Зр.).

- третій період - період засвоєння морфологічної сис­теми рідної мови (3 р. — 7 р.). У цей періоду у більшому сту­пені засвоюються всі одиничні форми. Спочатку засвою­ється система закінчень, пізніше - система чергувань в основах.

Засвоєння морфологічної системи рідної мови відбува­ється на основі розвитку у дітей орієнтування у звуковій формі слова. Особливо чітко це виражено у старших до­шкільників. Під час засвоєння граматичної будови мови до­шкільник проходить шлях від орієнтування на звукову сторону морфем до орієнтування на окремі фонематичні ознаки. Культура фонематичного слуху займає в цьому процесі одне з провідних місць.

Основою засвоєння граматичної будови є формування граматичних узагальнень.

Формування мовних узагальнень у процесі розвитку мовлення починається рано, і саме вони складають ядро психологічного механізму засвоєння мови, а не просте нас­лідування дорослих.

Засвоєння граматики пов'язане з когнітивним розвитком дитини, оскільки формування мовних узагальнень у мовленні Ні передбачає роботу мислення. Процеси аналізу, синтезу, абстракції і узагальнення приводять до засвоєння лексич­них і граматичних значень.

Шукаючи відповіді на питання про внутрішні структури, які управляють побудовою граматично оформлених струк­тур, Т.Ушакова досліджувала продукти дитячої словотвор­чості. Оригінальні дитячі слова - неологізми {пургінки, са~ морубка, сидоло, умність тощо), на її думку, слугують свого роду «віконцями», крізь які просвічує внутрішній механізм, що керує дитячим мовленням.

Більшість неологізмів, від найпростішого - додавання до слова найпростішого афікса, включає синтезуючий меха­нізм. Існує єдиний принцип формування синтезованих слів. Утворення неологізмів відбувається не за випадковими, а за узагальненими типізованими зразками. Неологізми утво­рюють групи, відображуючи узагальнені словесні значення, сформовані в когнітивній сфері дитини. Частина з них слугує для вираження граматичних відношень, інша — ло­гічних категорій.

Основною одиницею мови як знаряддя мислення і спіл­кування є речення, оскільки в ньому завжди щось вислов­люється.

Основою речення є предикативність (М. І.Жинкін, Д.Ф.Ніколенко), передана словом та інтонацією. Кожне речення ут­ворюється в категорії предикативності, яка і є його грама­тичним значенням.

Предикат - це предметний смисловий зв'язок, який ві­дображує відношення між названими предметами. Окремо взяте речення взагалі не може бути вимовлене, якщо тому, хто говорить, невідомо, де в ньому предикат. Осмисленість висловлювання буде лише тоді, коли в нього буде вміщена якась думка. А думка - це результат роботи інтелекту.

Речення - це найвищий рівень ієрархічної структури мови і мовлення. Особливість мови (і в її складі речення) по-.лягає в тому, що її побудування забезпечує можливість пе­редачі думки від однієї людини до другої (М.І.Жинкін).

Дані про особливості оволодіння синтаксичною сторо­ною мовлення висвітлені в роботах О. М. Гвоздєва, А.М.Леу-шиної, Н. А, Рибникової, В, І. Ядешко та інших.

Перші речення пов'язані з появою предикативності у мовленні дитини (початок другого року життя). Основною її ознакою є віднесення змісту висловлюваного до дійсності. Дитина досить рано розуміє предикативність у пасивній формі, коли сама ще не володіє мовою як засобом спілкування. На пропозицію дорослого дитина виконує різноманітні дії (падає, ховається тощо). Предикативність яскраво виступає в однослівних реченнях, що є першою стадією в становленні граматичної будови мови (1р. -1,5-1,8р.).

За своїм значенням слова-речення становлять закінчене ціле, вони виражають якесь повідомлення. Перші слова-ре­чення позначають дійових осіб (тато, мама, тьотя), тварин (ав-ав, киця), частини тіла (ука - рука), назви предметів (кася, моко), дій (дай, на). Слово доповнюється мімікою, жестами, діями, інтонацією і являє по суті цілу закінчену фразу.

За інтонацією О.М.Гвоздєв розрізняв такі типи слів-ре-чень: а) наказові речення, що виражають бажання, вимогу; б) називні (номінативні) - супроводжуються окликом і зуст­річаються досить часто; в) кличні речення.

Слова-речення носять ситуативний характер, їх розу­мінню допомагає обстановка, ситуація, в якій дитина ви­мовляє це слово, За даними Н.П.Серебреникової, перехід до речення можливий при умови, якщо дитина має у словни­ковому запасі 40-60 слів.

У період від 1,8 м. - 1,10 м. з'являються двослівні речення (неповні прості), які являють собою свідому конструкцію, де кожне слово позначає предмет чи дію. Двослівні речення розрізняють наказові (дай м'яч) і розповідні, і яких повідом­ляється про щось (киця ам).

До 2-х років спостерігається поява трьох- і чотирьох-слівних речень. Це початок оволодіння простим пошире­ним реченням. З'являються питальні речення. Спочатку це речення, де питання виражається інтонацією (Мама купила булку?), пізніше дитина вживає частку «так», яка вимов ллється з питальною інтонацією, далі - речення із запитан­ням про місце дії з прислівниками де, куди.

Біля 1 р. 9 міс. м. з'являються речення з однорідними членами. Піку використання простих поширених речень дитина досягає у 5,5 років.

Перші складні безсполучникові речення з'являються у 1 р. 9 міс, з 2-3 років - спостерігаються складні речення зі сполучниками. Зазвичай складне речення включає в себе два простих. Сурядні та підрядні сполучники засвоюються паралельно.

Отже, спочатку діти користуються простими за струк­турою реченнями, потім засвоюють більш складні конст­рукції. Наявність складних речень свідчить про зв'язки між окремими уявленнями, які поступово ускладнюються (при­чинні, часові та інші). На кінець третього року життя у дитини є майже всі різновидності складносурядних і складно­підрядних речень. Для того, щоб дитина оволоділа пра­вильною граматичною будовою слів у реченні, їй необхідно розв'язати два складних завдання: 1) навчитися по-різному змінювати одне й те саме слово; 2) навчитися різні слова змінювати однаково.

Другим етапом у оволодінні граматичною будовою є засвоєння флективної системи рідної мови, правильне вживання відмінкових форм. Перші прояви флективності, як відмічають дослідники, можна помітити вже на початку другого року життя.

До 2-х років дитина оволодіває знахідним, родовим та називним відмінками. У 2 р. і 2 міс. у мовленні з'являються давальний та орудний відмінки. Флексіями (Д.Ф.Ніколенко) множини у називному відмінку іменників і множини першої особи дієслова діти оволодівають уже на стадії вживання називних однослівних речень. Оволодіння флексіями неп­рямих відмінків та другої і третьої осіб дієслів є набагато складнішим процесом. Флексіями дитина оволодіває у зв'язку з розумінням відсутності предмета (немає кого? чо­го?), місця дії (де? на кому? на чому?), спрямованості дії на когось або щось (кому? чому? кого? що?). Флексіями оруд­ного відмінку дитина оволодіває пізніше.

Третій етап у становленні граматичної будови мови — оволодіння узгодженням і керуванням. Цей етап пов'яза­ний з оволодінням дитиною багатослівними реченнями, сполучниками. На кінець 3-го року життя дитина оволодіває відмінковими формами, засвоює суфікси зменшеності, збіль­шеності, пестливості.

Після 3-х років діти інтенсивно засвоюють складні ре­чення зі сполучниками, цілу низку відмінкових форм, про­довжується оволодіння суфіксами.

До 7 років дитина добре володіє граматичною будовою рідної мови.

При будь-якій патології мовлення дитини не обійде у своєму мовному розвитку трьох основних періодів, виділе­них О.М.Гвоздєвим. Але процеси засвоєння різних сторін мовлення дітьми із ЗНМ набагато складніші, дуже затягу­ються і мають свої якісні відмінності. При різних клініч­них формах порушень мовлення спостерігаються свої від­знаки у відношенні строків та особливості засвоєння тих чи тих елементів мови.