§1.. Закономірності розвитку мовлення у дітей

Процес засвоєння дитиною рідної мови є закономірним.

Навчання та виховання дітей із ПМР вимагає від лого­педа знання закономірностей розвитку мовлення, а також розвитку тих процесів, які тісно пов'язані з мовленням. Саме на основі закономірностей (фізіологічних і психологічних) визначаються спеціальні методи логопедичного впливу.

Закономірність засвоєння мови - це об'єктивно існуюча залежність результату засвоєння мови від розвивального потенціалу мовного середовища.

Мовлення дитини підкоряється певним закономірностям, дитина оволодіває системою практичних знань (базисною мовною компетенцією), без яких володіння мовою є немож­ливим. Саме оволодіння цими знаннями, які дитина набуває в процесі свого спілкування з оточенням дає їй можливість породжувати і розуміти незчисленну кількість висловлювань, різних за своїм змістом.

В основу системи спеціального навчання на логопедичних заняттях покладені психологічні закономірності засвоєння мови як засобу спілкування з урахуванням особливостей дітей, які мають патологічний мовленнєвий розвиток.

Відомо, що розвиток усіх психічних процесів протікає у тісній взаємодії. У психічному розвитку існують сензитив-ні періоди, в яких дитина особливо чутлива до певного роду

впливів навколишнього середовища. Для розвитку мовлення таким сеизитивним періодом є вік від 1,5 до 3 років, коли дитина виявляється найбільш чутливою до мови.

Л.І І.Федоренко (1984) виділяє шість закономірностей засвоєння дитиною рідної мови¹.

Перша закономірність: мова засвоюється, якщо дитина набуває здібності управляти мускулами мовленнєвого апарату (артикулювати звуки), координувати мовленнєво-рухові (про­мовляння звуків, слів) і слухових (сприймання на слух) від­чуття.

Ця закономірність пояснюється тим, що мова матеріаль­на, що для кожного індивідуума матерія мови існує як його власні м'язові відчуття від мовленнєвих рухів.

Дитина повинна навчитися розрізняти звуки рідної мови на слух, диференціювати їх, правильно вимовляти кожен звук. Для цього необхідна активна мовленнєва практика, під час якої відбувається постійне тренування органів мовлення (язика, губ, зубів) шляхом наслідування мовлення дорослих.

Друга закономірність (розуміння смислу мови): мова засвоюється, якщо дитина набуває здібності розуміти лексичні і граматичні мовні значення різного ступеня узагальнення.

Ця закономірність пояснюється тим, що мова - знакова система, звукова (або графічна) модель об'єктивної дійсності, що звуки мовлення, їх комплекси, що є одиницями мови, засвоюються як значимі лише тоді, коли дитині відоме те позамовне явище, яке відповідає даним одиницям мови. Не­можливо зрозуміти написаного чи вимовленого слова, якщо немає уявлень про предмет, дію, ознаку, відношення, які наз­вані словом.

Засвоєння лексичного значення слів дитиною відбуваєть­ся від прямого поодинокого конкретного основного до узагаль­неного та переносного значення.

Поряд з лексичним дитина засвоює і граматичне значення, відношення між словами в реченні. Засвоєння граматичного значення пов'язане з розвитком логічного мислення.

Потрібно, по-перше, знати (відчувати), що «все у світі існує у зв'язках, щоб усвідомити граматичні значення сло­восполучень, речень, відношень», по-друге, вміти дифе­ренціювати зв'язки і відношень: зв'язки предикативні (при­судкові), просторові, часові, причинно-наслідкові, предметні (додаткові), атрибутивні (визначальні) тощо, для яких є багато засобів вираження. Володіння мовленням передбачає знання (інтуїтивне) всіх граматичних засобів вираження зв'язків і відношень (логічних відношень) і уміння користу­ватися ними доречно.

Третя закономірність (засвоєння виразності мови): мова засвоюється, якщо дитина набуває здібності відчувати відтінки (конотації) лексичних, граматичних, фонетичних та мовних значень, тобто вміє відчувати виразність чужої мови, її внутрішній світ і виражати свою оцінку дійсності.

Мовленнєві засоби оцінки дійсності тим, хто говорить, - це насамперед інтонація, яка виражає емоційний стан лю­дини, мету висловлювання (повідомлення, питання), а також різні морфологічні засоби (частки, вигуки, суфікси емоцій­ної оцінки тощо), синтаксичні засоби (відокремлені додатки, вставні слова і словосполучення, вставлені конструкції) і різ­номаніття лексичних засобів (семантичні ряди - синоніми, антоніми, переносне використання слів тощо).

Вченими відмічено (М.М.Кольцов, В.А.Артемов, Р.В.Тон-кова-Ямпольська), що з усіх компонентів звукової сторони мови дитина першою засвоює інтонацію, а потім уже оволо­діває звуками рідної мови. Для дитини 10-11 місяців інто­нація дорослого є найбільш важливим фактором, що впливає на її реакцію. Тренування інтонації дає фізичні і мускульні навички, допомагає навчитися сприймати просодеми як знаки, що мають смисл - логічний і граматичний. Здібність володіти своїм голосом виробляється в процесі виконання вправ наслідувального характеру. Становлення інтонації починається з крику і до початку другого року життя ди­тина засвоює інтонаційну систему мови в цілому, а на більш пізніх етапах розвитку іде процес її удосконалення та дифе­ренціювання.

Четверта закономірність (засвоєння норми літера­турної мови): мова засвоюється, якщо дитина здібна за­пам'ятовувати традицію поєднання мовних одиниць у потоці мовлення, тобто засвоювати норму літературного мовлення, що залежить від розвитку у дитини чуття мови.

Мова - упорядкована система мовних одиниць, функ­ціонує в людському суспільстві як засіб комунікації у виг­ляді мовлення. Мовна система, що склалася традиційно, називається нормою і будь-яке відхилення від неї вважаєть­ся мовною помилкою. Українська мова має свої орфоепічні, лексичні, граматичні норми.

Маленька дитина не знає правил, не знає мовних зако­нів, вона практично засвоює норму рідної мови. Допомагає їй у цьому «тонке чуття мови» (К. Д.Ушинський).

Чуття мови - це сукупність відчуттів, які безпосередньо відображають зв'язки і відношення, характерні для мови як складної об'єктивної системи засобів взаємного спілку­вання людей. Під час практичного оволодіння мовою ці зв'язки і відношення не усвідомлюються. Вони засвоюють­ся інтуїтивно, на чуттєвому рівні.

Чуття мови — це вміння користуватися мовними засобами у відповідності з мовною ситуацією (нормами мови) без звер­нення до знань про мову. Чуття мови потрібно постійно роз­вивати.

П'ята закономірність (засвоєння писемного мовлення): писемне мовлення засвоюється, якщо воно співставляється вже із засвоєним усним мовленням. Усне мовлення випере­джує писемне мовлення і у філогенезі (загальний розвиток людства) і в онтогенезі (індивідуальний розвиток людини).

Усне мовлення (мова) як система знаків кодує навколиш­ню дійсність, а писемне мовлення є кодом усного мовлення - це код коду.

Під час навчання грамоти дітей залучають до усвідом­леного співставлення звуків і букв, інакше навчити читання важко. А правильне письмо відбувається у тому випадку, коли той, хто пише, правильно артикулює звуки, відповідні буквам, та інтонує своє мовлення.

Закономірним є також співвідношення темпу розвитку мовлення - усного та писемного - і ступеня удосконалення вже надбаних мовленнєвих навичок.

Шоста закономірність (темпи збагачення мови):темпи збагачення мови прискорюються за мірою удосконалення мовотворчої системи дитини. Мова засвоюється тим легше, чим більше розвинене її мовлення, а відповідно і її інтелект та емоційна сфера, чим більше розвинена її мовленнєва пам'ять. Чим краще розвинене мовлення, тим краще дити­на складає розповіді, запам'ятовує нові слова, звороти, вірші, казки, передає зміст побаченого і почутого, тим краще ово­лодіває новими знаннями, оскільки саме мова є «операцій­ним» засобом засвоєння будь-яких знань.