§ 10. Спеціальна методика навчання творчого

розповідання

У старшому дошкільному віці, коли діти із ПМР вже ма­ють достатній запас знань про довкілля, починають навча­тися складним формам зв'язного розповідання, оволодівають основними простими та складними синтаксичними конст­рукціями, словником, з'являється можливість розвитку у них творчої мовленнєвої діяльності.

Словесна творчість - найбільш складний вид творчої діяльності дитини. Елемент творчості є у будь-якому дитя­чому розповіданні. Тому термін «творче розповідання» є здебільшого умовною назвою розповідей, які діти придумують самі. Обов'язковим компонентом такої розповіді мають бу­ти самостійно створені дитиною нові образи, ситуації, дії. Під поняттям «нові» розуміють такі, які дитина повністю в житті не сприймала, але елементи якої є у її розповіді. Продуктом цієї діяльності повинна бути невеличка логічно-послідовна розповідь сюжетного або описового характеру.

В основі творчої розповіді лежить творча уява. Л.С.Ви-готський, О.В.Запорожець, С.Л.Рубінштейн, О.В.Петровсь-кий розглядають творчу уяву як складний психічний процес, нерозривно пов'язаний з життєвим досвідом дитини. Творча

уява це здатність уявляти те, чого раніше не бачив, уміння перевести словесний опис на наочний, створювати нові образи на основі перетворення існуючих уявлень. Особливістю творчої уяви є вміння легко, гнучко поєдну­вати у новій ситуації елементи особистого досвіду та відо­мих знань.

Л.С.Виготський визначив закони, яким підкоряється діяльність уяви:

1. Творча діяльність уяви перебуває в прямій залеж­ності від багатства і різноманітності попереднього досвіду людини, оскільки цей досвід є матеріалом, з якого створю­ються побудування фантазії (чим багатший досвід, тим більша уява).

2. Зв'язок фантазії та реальності виявляється зв'язком між готовим продуктом фантазії та складним явищем дійс­ності. Вона (фантазія) не відтворює того, що було сприйня­те у попередньому досвіді, а створює з цього досвіду нові комбінації (уява стає засобом поширення досвіду людини, адже людина може уявити за чужою розповіддю те, чого раніше не бачила).

3. Зв'язок між фантазією та реальністю двобічно вияв­ляється в емоційному зв'язку. З одного боку, будь-яке по­чуття, емоція прагне втілитися у відомі образи. З другого -образи фантазії дають внутрішню мову для нашого почут­тя. Це почуття добирає окремі елементи дійсності та комбі­нує їх у такий зв'язок, який обумовлений зсередини нашим настроєм, а не зовні, логікою самих цих образів.

Творча уява у дошкільному дитинстві має найбільшу плас­тичність і найбільш легко піддається педагогічному впливу.

3. У загальній педагогіці питанням формування дитячої словесної творчості приділяється велика увага. Розроблені тематика та види творчого розповідання, прийоми і послі­довність навчання (Л.М.Ворошніна, М.М.Коніна, Е.П.Корот-ісова, Л.А.Пеньєвська, Н.О.Орланова, Є.І.Тихеєва, О.С.Уша-кова та інші). Творче розповідання розглядається як такий вид діяльності, який захоплює особистість дитини в цілому: вимагає активної роботи уяви, мислення, мовлення, проявів

спостережливості, вольових зусиль, участі позитивних емоцій.

О.С.Ушакова розглядає словесну творчість як діяльність, що виникає під впливом творів мистецтва і вражень від нав­колишнього життя і виражається у створенні усних творів-розповідей, казок, віршів. Відмічається взаємозв'язок між сприйманням художньої літератури і словесною творчістю, які взаємодіють на основі розвитку поетичного слуху.

Словесна творчість дітей виражається у різних формах: у створенні розповідей, казок, описів, нісенітниць, у слово­творчості (складанні нових слів).

У методиці мови творчі розповіді умовно класифікують у залежності від використаного на занятті матеріалу:

- творчі розповіді на наочній основі — розповідь за сю­жетною ігровою обстановкою, сюжетна розповідь про одну іграшку, придумування початку, або кінця до подій, зобра­жених на картині, описові розповіді про природу;

- творчі розповіді на словесній основі - придумування кінця до початку розповіді чи казки педагога, розповідь на тему, запропоновану педагогом, самостійне складання дітьми казок.

Крім цього, за змістом розрізняють реалістичні творчі розповіді, де дитина може вигадувати події та дії неіснуючо­го героя (або неіснуючої події і дії з існуючим героєм), але при цьому дотримуватися життєвої вірогідності та з еле­ментами фантазування.

У роботі з дітьми із ПМР з перших занять із творчого розповідання потрібне усвідомлення ними значення завдань «придумати розповідь, казку», «розповісти про те, що з то­бою трапилось». Це активізує роботу творчої уяви і покращує процес відтворення.

Враховуючи стан мовленнєвого та психічного розвитку дітей із ПМР, до складання творчих розповідей їх готують заздалегідь. Підготовча робота відбувається паралельно у трьох напрямках:

1. Отримання знань з певних тем, вільна орієнтація в причинно-наслідкових діях і явищах, накопичення необ­хідної лексики, вміння нею користуватися.

2. Робота над складанням фактичних речень і опові­дань, а також речень і оповідань за образами-уявленнями.

3. Розвиток творчих уявлень у процесі роботи з казкою та сюжетно-дидактичними, тематичними іграми.

Перший напрямок передбачає такі форми роботи:

1) бесіди під час розгляду предметних, сюжетних ма­люнків, демонстрації предметів, що вивчаються; викорис­тання технічних засобів навчання;

2) екскурсії з цілеспрямованим спостереженням за пев­ними явищами природи та живими істотами;

3) читання художніх літературних творів: описово-роз­повідних оповідань, віршів, творів народної творчості (при­казок, прислів'їв, загадок, казок);

4) зображувальна діяльність.

Опанування зв'язним мовленням передбачає викорис­тання слова в контексті. Це вміння цілеспрямовано відпра­цьовується в творчій роботі над реченням (за другим нап­рямком), якій передує робота над узгодженням слів у слово­сполученнях та простих реченнях. Використовують такі фор­ми роботи:

1) для розвитку мислення словами і за їх допомогою бу­дувати речення навчають правильно давати відповіді на прості запитання;

2) складання речень за трьома опорними предметними картинками (наприклад, «дівчинка», «кіт», «мисказ моло­ком»). Передбачається 1-2 варіанти складених речень;

3) складання речень за однією опорною предметною кар­тинкою (наприклад, «метелик»; «дощ»; «гриб»);

4) добір необхідних за змістом слів-назв предметів для доповнення речення. Вибір слів з декількох предметних ма­люнків (наприклад, «Веселощебечуть...», картинки: «соло­в'ї», «гуси», «ворони»);

5) доповнення речень точними словами-ознаками, або словами-діями, графічне зображення речень (наприклад, «Кішка...молоко» - «лизькає», «п'є», «смокче». «Взимкудме ... вітер» - «сильний», «різкий», «лагідний»);

в) робота з деформованими реченнями.

Для вміння правильно передавати зв'язне оповідання необхідною умовою є причинно-наслідкове осмислення подій та змога передати їх у мовленні у певній послідовності. Для розвитку цієї навички практикують відновлення пропуще­них ланок оповідання, а також роботу з деформованим текс­том:

1) доповнення тексту реченнями: а) з опорою на зорове сприймання (серія сюжетних картинок), б) з опорою на слу­хове сприймання (відтворення, або зміна кінцівки знайомого тексту);

2) закінчення тексту за однією сюжетною картинкою з опорою на оповідання логопеда;

3) доповнення оповідання початком та закінченням з опорою на кульмінаційний сюжетний малюнок;

4) складання оповідань-описів з наочністю та без такої;

5) робота з деформованим текстом (починаючи з 3-х речень).

Розвиток творчих уявлень на основі роботи над казкою передбачає певну етапність:

1) визначення і розуміння, що таке казка;

2) прослуховування казки, добір героїв-символів до казки з геометричних фігур, природного та підручного матеріалу;

3) мовленнєве «малювання». Дітям пропонують за допомогою мовлення описати якогось героя казки, або пев­ного епізоду, або своїми словами з використанням синонімів і порівнянь;

4) переказ казки з опорою на наочність та без такої;

5) гра - перетворення у казкових героїв (на занятті, або поза ним), у процесі якої розвивається самостійність мис­лення дошкільника, уміння орієнтуватися у проблемній си­туації, а також набуваються навички діалогічного мовлення.

Ця робота підводить до складання спочатку колективних, а потім індивідуальних 1) творчих реалістичних оповідань, 2) маленьких казок за опорними предметними малюнками, окремими предметами, музичними записами.

До складання розповідей творчого характеру дошкіль­ників із ПМР готують за допомогою засобів вербальної

творчості, які водночас сприяють створенню ігрових ситуа­цій на заняттях. До них відносять: уміння добирати аналогії, порівнювати об'єкти на основі аналогій за різними ознака­ми (за формою, кольором, призначенням тощо) та на основі протилежності значень із використанням слів-антонімів, відгадування загадок із різною структурою логічного зав­дання, вербальні нісенітниці, підбір асоціацій, ігри зі словами тощо.

Починати навчання творчого розповідання доцільно з придумування розповідей реалістичного характеру. Найбільш легким вважається придумування продовження та закін­чення розповіді. Логопед дає зразок, який містить зав'язку та визначає шляхи розвитку сюжету. Початок розповіді по­винен зацікавити дітей, познайомити з головним героєм та його характером, з обстановкою, в якій відбувається дія.

Наступними є розповіді на теми з особистого досвіду (наприклад, «Мій ранок», «Як зустрічали Новорічне свято», «Подарунки матусі до 8-го березня» тощо). Під час такого розповідання діти засвоюють структуру творчої зв'язної розповіді.

Далі надають тему творчого оповідання та план-програму розповіді у вигляді опорних слів, які ілюстровані предмет­ними картинками (наприклад, «Мандрівка до лісу», пред­метні картинки: хлопчик, дівчинка, кошик, ялинка, гриби, білочка, дім). На основі вже отриманих знань та відповідно до плану діти поступово розгортають усно події, які можуть бути реальними, показують взаємовідносини між дійовими особами. Крім наочних опор дітям надається вербальна допомога у вигляді спонукальних запитань, наприклад, що вирішили зробити діти?

Надалі діти отримують лише тему розповіді, назва якої обумовлює і дійових осіб, наприклад, «Як Марійка та Васи-лоьк посадили ріпку». Планом правлять знання про послі­довність певних реальних подій.

Коли діти чітко усвідомлюють собі, що таке вигадка і чим відрізняється вигадка реалістична від фантастичної, їм пропонується складання невеличких казок за темою, за

опорним планом у вигляді предметних картинок, за визна­ченими дійовими особами тощо. Навчання починається з введення елементів фантастики у реалістичні сюжети. Спо­чатку казки доцільно обмежувати сюжетами про тварин (наприклад, «День народження у ведмедика», діючі тварин­ки: ведмежатко, зайчик, білочка, їжачок). Під час вигаду­вання казок є можливість відокремлення фантазії від дійс­ності, адже сюжет може не відповідати реальності. І саме тут у всій повноті виявляється «вільне» мовлення дітей, не­залежно від певних речей і дій.

Дитяча словотворчість не обмежується розповідями та казками. Дітей навчають складати невеличкі віршики, за­гадки, нісенітниці, лічилки. Повторення римованих слів, підбір рими до запропонованих слів тісно пов'язані з роз­витком у дітей із ПМР чуття мови.

Контрольні питання та завдання: