§4. Завдання та зміст навчання монологічного мовлення

Володіння зв'язним монологічним мовленням є найвищим досягненням мовленнєвого виховання дошкільників. Воно вбирає в себе засвоєння звукової сторони мови, словниково­го складу, граматичної будови мови і відбувається у тісному зв'язку з розвитком усіх сторін мовлення: лексичної, гра­матичної, фонетичної. Ця форма мовлення може виникати у відповідь на поставлене зовні запитання, або бути реаліза­цією задуму самого суб'єкта.

В основі монологічного розгорнутого мовлення лежить і самостійний мотив, і самостійний задум, які повинні бути достатньо стійкими, визначати утворення програми актив­ного самостійного мовленнєвого висловлювання. Якщо внутрішній мотив відсутній, або якщо у суб'єкта порушена мотиваційна сфера, або якщо первинний задум не утриму­ється, самостійне розгорнуте монологічне мовлення не може бути реалізоване, хоча прості форми діалогічного мовлення зберігаються.

Особливістю розгорнутого мовленнєвого висловлювання є те, що, з одного боку, воно включене у процес живого спіл­кування та передачі інформації від однієї особи до іншої, а з другого — у його склад входить не одне речення, а цілий ланцюг взаємопов'язаних речень. Висловлювання складає єдину цілісну систему і володіє якістю єдиної замкнутої структури. Фрази, які включені у склад розгорнутого мов­леннєвого висловлювання завжди даються у певному прак­тичному або мовленнєвому контексті, який повинен відпові­дати не тільки задуму того, хто говорить, але й ставленню до цього висловлювання того, хто слухає (О.Р.Лурія).

Операційними компонентами розгорнутого мовлення є морфологічні, лексичні та синтаксичні форми. І лише ово­лодіваючи цими формами, дитина може перейти до справж­ньої мовленнєвої діяльності, що спрямовується відомим мо­тивом, підкоряється певній задачі і має характер стійкої замкнутої смислової системи.

Висловлювання, яке складається з кількох речень, має певну змістовну і структурну завершеність, називають текс­том. Він являє собою сукупність речень, що пов'язані і змістом, і мовними засобами. У кожному наступному реченні використана попередня інформація, що і становить зміс­товний зв'язок між його частинами. Мовні засоби тексту -узгодження форм часу і способу дієслів, займенники, сино­німи, сполучники тощо.

Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить певний обсяг фактів, певну інформацію. Текст і створюється заради передачі інформації. Те, про що говориться в тексті, назива-

169

сться темою. Вона найчастіше відображена у заголовку. Тема - ознака будь-якого тексту. Крім того, в тексті є основ­на думка, те головне, заради чого твориться текст. Думка в тексті розвивається. Мовець відштовхується від «даного», того, про що вже було сказано, і додає «нове», розвиває думку. Текст є засобом відтворення зв'язного мовлення.

Завдання і зміст навчання монологічного мовлення в спеціальному дошкільному закладі визначаються особли­востями розвитку зв'язного мовлення дітей та особливос­тями зв'язного висловлювання.

Будь-яке зв'язне монологічне висловлювання характе­ризується низкою ознак, як то: цілісність (єдність теми, відповідність усіх мікротем головній думці); структурне оформлення (початок, середина, кінець); зв'язність (логічні зв'язки між реченнями і частинами монологу); обсяг вис­ловлювання; плавність (відсутність подовжених пауз у про­цесі висловлювання).

Для досягнення зв'язності необхідно формувати у дітей такі уміння: уміння розуміти і усвідомлювати тему, визна­чати її межі, відбирати необхідний матеріал, розташовува­ти його у необхідній послідовності, користуватися засобами мови у відповідності з літературними нормами і завданнями висловлювання, будувати мовлення обумовлено і довільно. Крім цього, важливо повідомити дітям елементарні знання про побудову тексту і способи зв'язку речень.

Найбільш поширений із них - ланцюговий зв'язок. Лан­цюговий текст являє собою таку смислову організацію ре­чень, яка забезпечує послідовну передачу думки від речення до речення лінійно, за ланцюжком. Такий тип зв'язку речень найчастіше притаманний розповіді, композиція якої спира­ється на послідовність дій, на їх динамічний розвиток. Ос­новними засобами цього зв'язку є займенники (Таня доглядає за квітами. Вона їх поливає), лексичне повторення (Таня доглядає за квітами. Таня їх поливає), синонімічні заміни (Таня доглядає за квітами. Дівчинка їх поливає). Ланцюговий зв'язок робить мовлення різноманітним; оволодіваючи цим способом, діти навчаються уникати повторів одних і тих самих слів і конструкцій

Речення можуть поєднуватися і за допомогою паралель­ного зв'язку, коли вони співставлені або протиставлені (Пі­шов сильний дощ. Ми взяли парасольки). Паралельним розташуванням речень може характеризуватися і описовий текст. Складність навчання такого тексту обумовлена тим, що для утворення і розуміння цього функціонального типу мовлення недостатньо накопиченого життєвого досвіду, а необхідна активна інтелектуальна робота з виділення ознак і властивостей предмета чи явища. Внутрішня організація такого повідомлення не має «жорсткої» програми, як у роз­повіданні. Думка кожного нового речення не витікає з думки попереднього, а існує самостійно і підкоряється лише загаль­ній темі. Всі думки в такому повідомлені є рівноцінними.

Велику роль в організації зв'язного висловлювання відіграє інтонація, тому формування уміння правильно використо­вувати інтонацію окремого речення сприяє оформленню структурної єдності і смислової завершеності тексту в цілому.

Формування зв'язності мовлення включає розвиток умінь будувати висловлювання різних типів: опис (світ у статиці), розповідь (динаміка подій у часі і русі), роздум (встановлення нричинно-наслідкових зв'язків).

Опис - це висловлювання про певні властивості предмета чи явища. В описі дається характеристика людей, предметів, явищ, природи шляхом перерахування їх основних, суттєвих ознак. Найголовніше в описі - дати точне і яскраве уявлення про предмет. В описі спочатку називається об'єкт, потім іде характеристика суттєвих і другорядних ознак, якостей, дій. Завершує опис підсумкова фраза, яка виражає оціночне ставлення до предмета. Структура опису не «жорстка», дозво­ляє варіювати, переставляти місцями його компоненти. Для такого тексту часто використовується променевий зв'язок, коли називається предмет, а потім кожна якість або ознака предмета, як промінець, приєднується до характеристики предмета.

У спеціальному дошкільному закладі дітей навчають описувати картинки, іграшки, предмети, інтер'єр, явища при­роди, людей.

Розповідь - це повідомлення про події, що розгортають­ся в часі. Головна увага тут надається фактам, подіям, пере­живанням. Матеріал у ній викладається на основі тих смис­лових зв'язків, які підказані життєвою ситуацією. У розпо­віді діють персонажі, а також може бути і діалог. Структура розповіді жорстка, вона вимагає певної послідовності, не дозволяє перестановок. Загальна схема розповіді така: по­чаток дії, розвиток дії, кінець події.

Дошкільників із порушеннями мовлення навчають двом основним типам монологів - самостійній розповіді та пере­казу, здебільшого на основі наочності. У першому випадку дитина навчається відбирати зміст для висловлювання і оформ­лювати його самостійно, в іншому матеріалом для вислов­лювання слугує художній твір.

Композиційні схеми опису та розповіді в свою чергу виз­начають і мовні засоби, за допомогою яких розкривається зміст.

Розповідь завжди насичена іменниками та дієсловами. Зде­більшого використовують наявні слова, які вказують на послі­довність виконуваних (або виконаних) дій: спочатку, потім, тоді, після цього, пізніше, наступного дня тощо.

В описі, як правило, використовують прикметники, епі­тети, порівняння. Тут не допускають змішування двох часів - теперішнього та майбутнього, теперішнього та минулого, що цілком можливо у розповіді.

Роздум (міркування) — це логічний виклад матеріалу у формі доказу, це висловлювання про причини якостей, ознак, подій. В основі роздуму лежать причинно-наслідкові відно­шення. У роздумі обов'язкові три частини: 1) теза - основне твердження, чітко сформульована думка; 2) докази, аргу­менти, що підтверджують висунуту тезу; 3) висновок, що випливає з доказів (узагальнення).

Діти дошкільного віку оволодівають найбільш простими роздумами розмовного стилю (наприклад, обґрунтування відповіді на загадку).

Роздум може доповнювати розповідь, а описи часто пов'я­зані з міркуванням.

У дошкільному віці спостерігаються здебільшого конта-міновані (змішані) висловлювання, в яких можуть бути ви­користані елементи усіх типів з превалюванням одного з них.

Але в спеціальному дошкільному закладі кожному типу висловлювання спочатку навчають окремо.

В залежності від джерела висловлювання виділяють нас­тупні монологи: 1) за іграшками, предметами; 2) за карти­нами; 3) з досвіду; 4) творчі розповіді.

В залежності від провідного психічного процесу, на який спирається дитяча розповідь, у методиці виділяють розповіді за сприйманням, по пам'яті, за уявою.

Розповідання за зоровим, слуховим, тактильним сприй­манням має описовий характер і підводить дитину до роздуму, до даного виду розповідання належить опис іграшок, кар­тин, натуральних предметів, явищ природи. У розповіданні за сприйманням забезпечується єдність сенсорного, розумо­вого та мовленнєвого розвитку.

Розповідь по пам'яті - це розповідання з досвіду, про пе­режите, сприйняте раніше. Це є більш складною діяльністю, ніж розповідання за сприйманням. Вона спирається на до­вільну пам'ять.

Розповідання за уявою - це творчі розповіді дітей, осно­вою яких, з психологічної точки зору, є творча уява. У нових комбінаціях діти використовують раніше засвоєні знання, уявлення, які зберігають у пам'яті.

В спеціальному дошкільному закладі ці розповіді вико­ристовуються по-різному в залежності від віку і ступеня порушення мовлення.