§5, Прийоми навчання розповідання

Засобом навчання дітей зв'язного монологічного вислов­лювання є розповідання дітей. Прийоми навчання розпові­дання в загальній педагогіці виділені у працях Є.І.Тихеєвої, Є.А.Фльоріної, О.І.Соловйової, М.М.Коніної, А.М.Бородич, Є.П.Короткової, О.С.Ушакової, О.М.Лещенко, Н.О.Орла нової, А.М.Богуш, А.П.Іваненко та інших і апробовані у багаторічній практиці. У спеціальній педагогіці своєрідність використання прийомів навчання різним видам монологіч­ного мовлення розкрита в роботах В.П.Глухова, С.А.Миро-нової, А.М.Куріциної, К.В.Аніканової, І.С.Марченко та ін­ших.

Поєднане розповідання. Цей прийом передбачає поєд­нану побудову коротких висловлювань, коли логопед почи­нає фразу, а дитина її закінчує. Він використовується на по­чаткових етапах роботи з дітьми з II рівнем мовленнєвого недорозвинення спочатку на індивідуальних заняттях, а потім з усіма дітьми. Логопед виконує найскладнішу функ­цію - планує висловлювання, задає його схему, називає початок речення, підказує послідовність, способи зв'язку («Жили були дід та баба. І була у них ... Одного разу... І було те яєчко ...»). На наступних етапах навчання таке розповідання поєд­нується з драматизацією різних сюжетів.

Зразок розповіді - це короткий живий опис предмета або викладення будь-якої події, яке є доступним дітям для наслідування і запозичення. Він також використовується на перших етапах навчання дітей монологічного мовлення. Зразок підказує дитині орієнтовний зміст, послідовність і структуру монологу, його обсяг, полегшує підбір словника, граматичних форм, способів внутрішньотекстового зв'язку. Зразок показує приблизний результат, якого повинні досягти діти. А отже, висловлювання логопеда повинне бути простим, доступним для розуміння його дітьми, цікавим за змістом і формою. Насамперед необхідно, щоб у мовленні логопеда були присутні слова, які підлягають засвоєнню на даному занятті. В той же час мовлення логопеда не має бути спро­щеним: у нього потрібно включати слова і словосполучен­ня, які знаходяться в зоні найближчого розвитку дитини, тобто вона їх розуміє (пасивне мовлення), але не використовує під час побудови висловлювань. Зразок промовляють чітко, в помірному темпі, достатньо голосно і виразно.

Зразок належить до прямих форм навчання і використо­вується на початку заняття і за його ходом для корекції ди тячих розповідей. Логопед заохочує елементи самостійного мовлення дітей і на перших етапах допускає буквальне нас­лідування зразка.

Як різновид зразка розповіді використовують частковий зразок - початок або кінець розповіді. Цей прийом також полегшує завдання самостійного створення дітьми тексту. Використовується він під час закріплення умінь розповідати або для демонстрації дітям зразків творчого виконання зав­дання.

Аналіз зразка розповіді логопеда звертає увагу дітей на її послідовність і структуру. Логопед пояснює, з чого почи­нається розповідь, про що говориться потім і яка кінцівка. Поступово до цього залучаються діти. Цей прийом підказує дітям план майбутніх розповідей.

План розповіді — це 2-3 питання, які визначають її зміст і послідовність. Спочатку він використовується разом із зразком, а потім стає провідним прийомом навчання. План розповіді використовується у всіх видах розповідання. На початкових етапах проводиться колективне, разом з логопе­дом, складання плану майбутньої розповіді. Дітям надаються допоміжні питання: «Про що будемо говорити спочатку?», «Про що потрібно говорити далі?», «Чим ми закінчимо розповідь?» тощо з чіткою вказівкою на відповідні фрагмен­ти картини або художнього твору. Потім логопед на основі висловлювань дітей складає єдиний план. У наступному складанні плану діти беруть участь почергово під керів­ництвом логопеда. При цьому враховуються їхні індивіду­альні мовленнєві можливості.

Колективне обговорювання плану вкрай необхідне у твор­чому розповіданні. Воно допомагає урізноманітнити і узагаль­нити зміст монологів, закріпити уявлення про їх структуру, вибрати найбільш вдалі мовні засоби.

Колективне складання розповіді здебільшого використо­вується на початкових етапах роботи над зв'язним моноло­гічним мовленням. Діти продовжують речення, розпочаті логопедом або іншими дітьми о В процесі послідовного обго­ворення плану вони разом з логопедом відбирають найбільш змістовні і граматично правильно оформлені висловлювання

і об'єднують їх у цілісну розповідь. Спочатку логопед може повторити цю розповідь, додаючи щось своє, потім повто­рюють діти. Цінність цього прийому полягає в тому, що він дозволяє наочно уявити весь механізм складання зв'язного тексту, активізувати мовлення всіх дітей.

Складання розповіді по частинах є різновидом колек­тивного розповідання. Кожен з оповідачів утворює частину тексту, а потім різні частини за допомогою логопеда об'єд­нуються в єдине ціле. Цей прийом доречно використовувати під час складання розповіді за багатофактурними картинами, за серією сюжетних картинок, під час переказу літературних творів, у розповіданні з колективного досвіду, коли легко виділити окремі об'єкти, підтеми.

Моделювання (схематичне або предметне позначення) використовують як додатковий наочний прийом планування розповіді. Модель - це схема явища, яка відображає його структурні елементи і зв'язки, найбільш суттєві сторони і властивості об'єкта. У моделях зв'язних висловлювань мов­лення це їхня структура, зміст (властивості об'єктів під час опису, взаємовідносини героїв і розвиток подій у розпові­данні), засоби внутрішньотекстового зв'язку.

Використовують різні види моделей. Так, для позначення початку, середини, кінця розповіді використовують різні геометричні форми, коло, поділене на три нерівні рухливі частини тощо.

Орієнтиром для послідовного, логічного опису предметів, іграшок часів року використовують схеми, які відображують за допомогою певної символіки основні мікротеми опису. (Так, лист паперу поділяється за кількістю ознак предмету, про які потрібно буде розповісти, або використовують окремі картки. На кожній зображені символи, які підказують дітям поступовість викладення розповіді, наприклад: 1) колір; 2) форма; 3) величина, розмір; 4) додаткові властивості в за­лежності від предмета; 5) частини; 6) дії з предметом; 7) кла­сова належність; 8) ставлення дитини до предмета, явища).

Спочатку модель використовують як зображення струк­тури тексту, який сприймається, а потім як орієнтир для самостійного складання розповіді.

Широко відомі роботи Л.А.Венгера та його учнів з проб­лем моделювання в різних видах діяльності. Цей прийом активно використовується і в логопедії. Для навчання зв'язного мовлення використовуються схематичні зобра­ження персонажів і дій, які вони виконують. Спочатку утворюється картинно-схематичний план смислової послі­довності частин тексту художнього твору, який прослуха­ний. Далі здійснюється навчання умінням будувати модель із готових елементів у вигляді карток з намальованими за­місниками персонажів, які поєднані між собою стрілочками. Діти складають розповіді, придумують казки за запропо­нованою моделлю. У якості символів можна застосовувати і різноманітний природний матеріал (за аналогією: каштан у кожурі - їжачок, комочок вати - зайчик, пір'їнка - пташка, камінець - ведмідь тощо). Поступово у дітей формуються узагальнені уявлення про логічну послідовність тексту, на яку вони орієнтуються під час самостійної мовленнєвої діяльності.

Оцінка дитячих монологів спрямована на аналіз роз­криття дитиною теми розповіді, її послідовності, зв'язності, виразності. Оцінка має навчальний характер. Спочатку ло­гопед підкреслює все позитивне у розповіді, щоб діти могли на даних зразках навчатися, показує мовленнєві досягнення дитини. Оцінка має, насамперед, заохочувальну мету. Але далі необхідно тактовно вказати і на недоліки, щоб дитина знала, чого вона повинна ще навчитися. До аналізу відповідей у старших групах залучаються і діти.

У процесі навчання зв'язного монологічного мовлення використовують і інші прийоми навчання: допоміжні пи­тання, вказівки, пояснення, виправлення помилок, підказ­ка необхідних слів, багатократне повторювання мовленнє­вого матеріалу, прослуховування розповідей дітей, записаних на магнітофон, тощо.

У навчанні дітей із ПМР великого значення набуває зба­гачення мотивів мовленнєвої діяльності. Мотиваційні ус­тановки роблять процес навчання цікавим, підвищують активність дітей, їх бажання розповідати, покращують якість розповідей. Мотиваційна діяльність забезпечується створен-

ням проблемних ситуацій, особливим підбором мовленнє­вого матеріалу. Дітям молодшого і середнього віку пропонують в основному ігрові мотиви, для дітей старшого віку вико­ристовують і соціальні мотиви (наприклад, складемо казку для молодшої сестрички, братика).

Таким чином, прийоми навчання зв'язного розповідання достатньо різноманітні. Вони використовуються в залеж­ності від етапу навчання, виду розповіді і завдань, рівня мовленнєвих умінь і навичок дітей, їхньої активності і само­стійності.