Вітчизняна школа наукових експериментальних досліджень

Варто сказати, що задовго до 1879 року, коли була відкрита лабораторія В. Вундта, І.М. Сєченов використовував психофізіологічні методи в своїх дослідженнях викладених в книзі «Рефлексы головного мозга», надрукованій в 1863 році. Основним стрижнем фізіолога І. М. Сєченова було вчення про рефлекси, яке поєднувалось з концепцією центрального гальмування. Це вчення названо лауреатом Нобелівської премії 1903 року І. П. Павловим «першим внеском російського розуму в важливу галузь природознавства».

В 1870 році в Санкт-Петербурзі І. М. Сєченов написав статтю «Кому и как разрабатывать психологию?» На питання «кому» И. М. Сєченов відповідав: фізіологу; на питання «як» - за допомогою вивчення рефлексів. Це був новий підхід, в той час в психології домінував метод інтроспекції. І. М. Сєченов показав, що психіка відображає оточуючі організм умови, а тому є регулятором руху і дій. Відображувальна і регулююча функція психіки є основними. Із цієї методологічної тези І. М. Сєченова випливає, що психолог вивчає психіку в її відносинах з навколишнім середовищем (психічне відображення), в відносинах з системою (регуляція власної поведінки) і в відносинах з соціальним середовищем – з іншою людиною (комунікація).

Виділення комунікативної функції засновано на ролі спілкування як форми поведінкової активності людей. «Якби психіка не виконувала функції відображення навколишнього середовища і регуляції поведінки, пише Б. Ф. Ломов,  то вона була б просто непотрібною», (див. детальніше: Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии, М.: Наука, 1984. С.118).

І.М Сєченов заклав принципові основи вітчизняної психології про цілісність свідомості і діяльності, психіки і поведінки, відійшовши від моделі інтроспекції і біхевіоризму. Дослідження І.М Сєченова отримали високу оцінку зарубіжних вчених. Він був обраний почесним головою І Міжнародного психологічного конгресу в Парижі в 1894 році.

Про роль І. М. Сєченова в виникненні і розвитку об’єктивної психології в Росії пишуть американські історики психологи Місіак і Секстон, які відмічають, що «завдяки своїм працям і вченню Сєченов затвердив і розвинув в Росії об’єктивну психологію і детерміністичний підхід до аналізу поведінки в той період, коли західні психологи були зайняті дослідженням свідомості за допомогою інтроспекції» (H. Misak and U. S. Sexton History of Psychology. N. Y., 1966, p. 262).

Роботи Г. Гельмгольца, І. М. Сєченова і Г. Фехнера започаткували експериментальний етап розвитку наукової психології.

Видатним представником психологічної науки передреволюційного періоду в Росії був професор Новоросійського (тепер Одеського) університету М. М. Ланге. В 1888 році він опублікував своє експериментальне дослідження по коливанням уваги в узагальнюючій книзі «Психология». В психологічній діяльності людей, зокрема в сприйнятті, представленнях, в процесах уваги руховий компонент виконує пристосувальну функцію. Він розробив моторну теорію уваги. А загальний закон перцепції полягає у цілісності враження і диференціації властивостей об’єкту. Цей закон має силу для всієї пізнавальної діяльності людини. Ланге повністю розділяв і характерне для передової вітчизняної науки позитивне відношення до експерименту як важливого методу психологічного дослідження.

В 1903 році І.П. Павлов відкрив умовні рефлекси, які він спочатку назвав психічними. Він вперше сформулював вчення про умовні рефлекси, виходячи з своїх знаменитих експериментальних дослідів, в яких звуки дзвіночка викликали виділення слини в собаки. Відкриття І.П. Павлова послугувало основою для розвитку біхевіоризму, коли із вивченням фактів в поведінці тварин проводились паралелі на управління поведінкою людини.

В.М. Бехтерев в 1907 році створив в Санкт-Петербурзі Психоневрологічний інститут, де також користувався методом умовних рефлексів. В 1910 році В.М Бехтерев опублікував «Объективную психологию», а через декілька років «Общие основы рефлексологии человека». Рефлексологія – наука, яка вивчає відповідні реакції людини на зовнішні і внутрішні подразники. Таким чином І.П. Павлов і В.М. Бехтерев раніше Д.Б. Уотсона заснували об’єктивну психологію.

Поборником експериментального методу в психології був сучасник М.М. Ланге, лікар - психіатр і психолог О.Ф. Лазурський, заслуга якого полягає в розробці природного експерименту, що проводився в звичайних умовах. «Ми досліджуємо особистість самим життям», - говорив він в своїй промові на ІІІ Всеросійському з’їзді по експериментальній педагогіці. О.Ф. Лазурський автор книги «Естественный эксперимент». Початком експериментальних психологічних досліджень в Росії є остання третина ХІХ ст. Перша в Росії психологічна лабораторія була відкрита в 1885 році в Казані за ініціативою В. М. Бехтерева. На початку ХХ ст. за ініціативи психіатра С. С. Корсакова і невропатолога Г.І. Россолімо - А.А. Токарським відкрита психологічна лабораторія в Москві. Лабораторія в Харкові відкрита психіатром П. І. Ковалевським, в Одесі – М.М. Ланге, в Києві – Г.І. Челпановим і І.О. Сікорським. В київській лабораторії експериментально вивчали особливості психологічного розвитку сліпих і глухонімих дітей, якими на ряду з І.О. Сікорським опікувались Ольга і Олена Сікорські. І.О. Сікорським в Києві був відкритий Жіночий Фребелівський педагогічний інститут при Київському Фребелівському товаристві по вулиці Великій Житомирській 34. В інституті проводилась як педагогічна так і дослідницька робота. Головою педагогічної ради Фребелівського інституту був І.О. Сікорський, викладачами – А.К. Анохін, А.М. Артоболевський, С. А. Ананьєв, А.Гр. Карпинська, Н.В. Лебедев, Н.В. Пантилеївський.