Взаємодія в експериментальній бесіді
Взаємодія – процес безпосереднього або опосередкованого взаємовпливу суб’єктів під час їхньої спільної експериментальної діяльності, який породжує причинну зумовленість або каузальну атрибуцію (causa – причина, atribuo – наділяти, приписувати). Каузальна атрибуція – своєрідна суб’єктивна інтерпретація та оцінка людиною причин і мотивів поведінки інших на ґрунті життєвого досвіду. Вона може стосуватися сприймання не тільки окремих людей, а й соціальних груп та самої себе. В експериментальних дослідженнях були виявлені такі особливості впливів каузальної атрибуції у спілкуванні:
суб’єктивні чинники (інформаційні, мотиваційні);
пояснення невдалих результатів діяльності зовнішніми чинниками, а успішних – внутрішніми (психологічними);
істотна відмінність між тлумаченням особою власних вчинків та поведінки інших людей.
Міжособистісне сприймання під час експериментального спілкування проявляється у взаємодії та обміні інформацією.
Сприймання людьми один одного під час спілкування позначають терміном «соціальна перцепція» (від лат. Perception – сприймання, пізнавання), який вперше використав Дж. Браунер. О. О. Бодальов зазначає, що характер взаємодії залежить від того, як люди відображають та інтерпретують поведінку і можливості один одного.
Психологічні механізми взаєморозуміння в бесіді
Взаєморозуміння – складне психологічне явище, у якому виокремлюють два рівні. Перший – усвідомлення мети, мотивів, установок іншої людини як своїх власних. Другий рівень – здатність прийняти мету, мотиви, установки іншої людини як свої власні. У дітей, як правило, цей рівень нерозвинутий, а тому їм властиві вияви егоцентризму.
Егоцентризм (від лат. Ego – я, centrum – центр кола) – зосередженість індивіда тільки на власних інтересах та переживаннях. Існують такі різновиди егоцентризму: пізнавальний, моральний, комунікативний Людина досягає їх поступово, за рахунок таких механізмів взаєморозуміння, як ідентифікація та рефлексія. Ідентифікація (від лат. identeficare – ототожнювати) – розуміння іншої людини за рахунок уподібнення себе до неї. Ідентифікація тісно пов’язана з іншим механізмом взаєморозуміння – емпатією. Емпатія (від гр. empathia – співпереживання) особливий спосіб розуміння іншої людини, коли домінує не раціональне, а емоційне сприйняття її внутрішнього світу. Ситуація «відчувається». Емпатія може бути адекватною і неадекватною. Найтиповіші форми емпатії – співпереживання і співчуття. Співпереживання передбачає переживання іншим тих самих почуттів так, ніби ситуація є особливою для людини, яка співпереживає і може діяти. Співчуття в емпатії – це переживання негараздів інших безвідносно до власного стану.
Рефлексія (від лат. reflexio відображення, звернення назад) – взаємне усвідомлення діючими індивідами того, як кожен сприймається партнером у спілкуванні; подвійне, глибоке і послідовне взаємовідчуття.
У щоденному житті люди не завжди знають справжні причини поведінки інших осіб, а тому здатні приписувати їм те, що знають з попереднього досвіду з аналізу власних мотивів.
Варто виділити два типи рефлексії (за предметом, на який вона спрямована):
рефлексія як техніка осмислення процесу, засобів і результатів розумової роботи і практичних дій. Цей тип роботи розглядається як поворот свідомості, у результаті якого з’являється можливість побачити себе, своє мислення, свою свідомість ніби «збоку». Цей вид розумової роботи розширює поле, що усвідомлюється, елементи мислення і діяльності, сприяє осмисленню перешкод і ускладнень у конкретній ситуації, знаходження засобів їх подолання;
рефлексія станів. Вона спрямована на усвідомлення своїх переживань і стану в ході роботи. Людина повинна розуміти причини виникнення в себе таких станів, як подразнення, напруження, задоволення. У цьому разі зі станом легше справитися або, навпаки, змоделювати стан. Така рефлексія дає можливість відновити нормальну працездатність.
Починати рефлексію потрібно з того, що в якийсь момент сказати собі «стоп», заглянути в себе і поставити собі питання: «Чому так сталося?», «Що стоїть за тією чи іншою моєю дією?», «Що я роблю?».
Умовно цей рефлексію можна зобразити так:
Рис 2.2. Техніка рефлексія
Тобто:
Я здійснюю рефлексивний вихід, тобто здійснюю такий поворот свідомості, за якого бачу себе і свою ситуацію ззовні;
Я перебуваю в рефлексивній позиції, тобто займаю позицію зовнішнього спостерігача щодо самого себе, своєї ситуації;
Я створюю рефлексивне ставлення, тобто ставлюся до себе, до своєї ситуації як до цілого з рефлексивної позиції, дивлюся на себе ніби зі сторони.
Вихідний постулат тактики спілкування такий: необхідно володіти кількома варіантами поведінки в однотипній ситуації й уміти ними оперативно користуватися.
Як справедливо помітив О. М. Радіщев, тільки тоді станеш людиною, коли навчишся бачити людину в іншій людині. Досягнення цього – найкращий спосіб навчитися ладнати із собою і з людьми.
Основні механізми міжособистісного представлені на схемі.