Контрольні запитання і завдання

1. Як ви розумієте поняття «метод»? Наведіть приклад.

2. Яка різниця між описовими та експериментальними методами?

3. Поясніть у чому полягає сутність класифікації методів у психології .

4. Назвіть основні методи дослідження за Г.Д. Пірьовим .

5. Охарактеризуйте класифікацію методів за Б.Г. Ананьєвим.

6. Назвіть три підходи до класифікації методів В.М. Дружиніним.

7. Поясніть значення герменевтичного методу в психології.

8. Назвіть шість підходів до психологічного дослідження за М.С Роговіним та Г.В. Залевським.

Використана та рекомендована література:

1. Гічан І.С. Експериментальнапсихологія: Конспект лекцій / І.С. Гічан, О.І. Гічан. - К.:НАУ, 2003. - 182 с.

2. Гудвин Дж. Исследования в психологии методы и планирование / Дж. Гудвин. - СПБ.: Питер, 2004. – 558 с.

3. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология: навч. посіб. / В.Н. Дружинин. - Спб.: Питер, 2001. – 318 с.

4. Кравчук С.Л. Експерементальнапсихологія: теорія і практика психологічного експеременту. Підручник для ВНЗ. / С.Л. Кравчук. - К.: Київский університет, 2008. – 286 с.

5. Пирьов Г.Д. Классификация методов в психологи // Психодиагностика в социалистических странах. Братислава, 1985. – 120 с.

6. Пирьов Г.Д. Экспериментальная психология./ Г.Д. Пирьов. – София, 1968. – 280 с.

7. Рамуль К.А. Введелие в методы эксперементальной психологии: Учеб.пособ. / К.А. Рамуль. - Тартус ун-т, 1963. – 329 с.

8. Роговин М.С. Психологические исследования: Учебное пособие. / М.С. Роговин. - Ярославль: ЯрГУ ,1979. – 66 с.

9. Роговин М.С. Теоретические основы психологического и патопсихологического исследования :учебное пособие / М.С. Роговин, Г.В. Залевский . – Томск: Томский университет, 1988.

Частина іі Методи психологічного дослідження

Глава 2.1. Психофізичні експериментальні методи дослідження відчуттів.

Закон Вебера-Фехнера

Основою знань про навколишній світ є відчуття. Відчуття  відображення властивостей предметів об'єктивного світу, що виникає в людини при їхньому безпосередньому впливі на її органи чуття. Відчуття виникають у результаті перетворення специфічної енергії подразників в енергію нервових процесів організму. Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, стимульований дією того чи іншого подразника на адекватний аналізатор. Відчуття має рефлекторний характер.

Аферентні системи нашого організму можуть відображати як стан навколишнього, зовнішнього світу, так і стан нашого власного тіла з більшою чи меншою точністю, тобто можуть бути більш-менш чутливими. Експериментально можна встановити мінімальну інтенсивність будь - якого подразника, при дії якого з'являється мінімальне, ледь помітне відчуття. Цю мінімальну інтенсивність подразника основоположник психофізики Г. Т. Фехнер назвав абсолютним порогом чутливості органів почуттів. Між абсолютним порогом чутливості і чутливістю органів почуттів існує обернено пропорційна залежність: чим нижче поріг, тим вище чутливість. Формально це можна записати в такий спосіб:

,

де Е — чутливість; RL — абсолютний поріг чутливості.

За допомогою органів чуття людина може не тільки констатувати наявність того чи іншого подразника, але і розрізняти подразники по їхній якості і силі. Мінімальна різниця між двома інтенсивностями подразника, що вже викликає мінімальну зміну у стані відчуття, називається порогом чи різницевим порогом чутливості і позначається DL.

До різницевого порога чутливості є обернено пропорційною так звана різницева чутливість, що позначається E_d, вона тим вища, чим нижчий цей поріг:

Ще в XIX ст. німецький фізіолог Е Вебер експериментально встановив, що величина різницевого порога чутливості відносна. Відношення величини мінімального додаткового подразника (R) до первісної величини стимулу (R) є постійною величиною:

Ґрунтуючись на цьому законі і прийнявши постулат про те, що збільшення інтенсивності можна представити як нескінченно малу величину, Фехнер виразив залежність зміни інтенсивності відчуття від сили фізичного подразника наступною формулою:

де Е_d  різницева чутливість; с  константа переходу від натуральних логарифмів до десяткового; r  відношення величини діючого подразника (R) до величини абсолютного порога чутливості (RL), тобто

Г. Фехнер так сформулював психофізичний закон: величина відчуття пропорційна не абсолютному значенню стимулу, а логарифму величини стимулу, якщо ця остання виражена через свою граничну величину, вибрану за одиницю, величину при якій відчуття з'являється і зникає.

Величини як абсолютних, так і різницевих порогів чутливості в значній мірі залежать від умов їхнього виміру. Найважливішим фактором, що визначає величину насамперед абсолютного порога чутливості, є рівень адаптації органа почуттів (і всього аналізатора) до умов виміру. Під адаптацією розуміють пристосованість аналізатора до зовнішніх умов, що змінюються. Вплив адаптації органів чуття до зміни величини абсолютного порога чутливості може бути продемонстрований на прикладі зорової темнової і світлової адаптації ока.

Г. Фехнер запропонував ряд методів виміру абсолютних і різницевих (диференційних) порогів чутливості. Вони дозволяють точно виміряти інтенсивність подразника, що викликає ледь помітне відчуття чи ледь помітну зміну у відчутті. Розходження між цими методами полягає, головним чином, у способі пред'явлення подразника, а також у способі статистичної обробки первинних результатів дослідження.