12.1.5. Використання угод своп

Угоди своп можуть використовуватися:

— для продовження (пролонгації) відкритої валютної позиції на майбутнє. Пролонгувати (або «свопувати», від англійського to swap out) відкриту валютну позицію означає зберегти стан пози­ ції (розмір і знак) на певний строк у майбутньому;

238

• для керування своїми активами та зобов'язаннями, для збі­ льшення прибутковості;

• для зменшення валютного ризику;

• для хеджування операцій форвард.

За допомогою угод своп банки можуть пролонгувати свої від­криті позиції на який завгодно тривалий термін залежно від прог­нозу руху валютного курсу. Вони можуть пролонгувати їх за до­помогою як одноденних свопів (щоразу на один день), так і більш тривалих за термінами угод своп (наприклад, на два тижні, мі­сяць, кілька місяців, на рік).

Укладення угод своп значно дешевше для маркет-тейкерів, ніж укладення форвардних контрактів у разі пролонгації валют­ної позиції.

Приклад. Компанія ООО хоче пролонгувати ще на три місяці форвардний контракт на купівлю 1 млн німецьких марок, укла­дений раніше. На даний момент курс спот USD/DEM = 2,0120/25, своп пункти на термін три місяці дорівнюють «-72/-6У». Банк може діяти двома способами:

1. закрити позицію на умовах спот та укласти нову форвардну угоду,

2. укласти угоду своп типу «buy/sell DEM».

При форвардній угоді курс буде 2,0048 (сторона bid курсу спот 2,0120 — сторона bid форвардного котирування 0,0072). Якщо укладати угоду своп, то компанія ООО здійснить своп типу «sell/buy DEM» за курсами 2,0125 на споті та 2,0053 на форварді (2,0125 - 0,0072). При укладанні форвардної угоди компанія ООО несе витрати на суму 1908,46 USD, а при угоді своп — 1784,09 USD, що дешевше на 124,37 USD.

Керування активами та зобов'язаннями базується на викорис­танні переваг, які окремі позичальники можуть одержати на різ­них валютних ринках. Так, згідно зі схемою угоди своп кожний позичальник має можливість одержати певну суму валюти знач­но дешевше, ніж якби він брав кредит на валютному ринку.

Хеджування валютних ризиків за допомогою валютних свопів здійснюється через:

• фіксацію валютного курсу на майбутній період;

• організацію зустрічних грошових потоків.

Угоди своп насамперед є міжбанківськими операціями і ма­ють багато спільного з операціями форвард. На практиці операції своп використовуються значно частіше, ніж прості форвардні

239

операції. Переваги у використанні угод своп перед форвардними угодами:

• при здійсненні валютного свопу значно зменшується валю­ тний ризик, оскільки він розподіляється між учасниками угоди — фіксується курс форвардної угоди, а позиція кожного з учасників угоди своп дорівнює нулю;

• використання свопів дає можливість забезпечити хеджу- вання довгострокових операційних та економічних ризиків.

Щодо руху фінансових потоків угоди своп можна розглядати як співвідношення короткої та довгої валютних позицій.

12.2. Свопи ринку капіталів

12.2.1. Поняття процентних свопів, їх види та характеристика

Процентні свопи (або свопи ринку капіталів) є похідним ін­струментом ринку депозитних операцій. В основі процентного свопу лежить депозитна операція, тобто залучення або розмі­щення коштів на міжнародних ринках грошей та капіталу.

Як уже зазначалося, процентний ризик тим вищий, чим дов­ший термін депозитної операції. Процентні свопи дають змогу хеджувати процентний ризик, що виникає при залученні або роз­міщенні коштів строком від одного до 15 років. Зважаючи на до­вгострокову природу, цей інструмент використовується переваж­но на ринку капіталів (тобто на ринку довгострокових депозит­них операцій).

Процентний своп — це обмін між: двома або більшою кількі­стю сторін процентними платежами або надходженнями.

Як зазначено вище, в основі свопу лежить депозитна операція. Банки, що здійснюють операції із залучення та розміщення кош­тів, можуть обмінятися процентними платежами, що випливають з їхніх зобов'язань за кредитом. Наприклад, банки А та В мають зобов'язання за процентними платежами за кредитами на суму 1 млн дол. США терміном на 10 років (але за різними процентними ставками). За умов взаємної заінтересованості вони можуть укласти угоду про обмін процентними платежами. У цьому розділі ми роз­глянемо особливості та механізм здійснення такого обміну.

Процентні свопи передбачають взаємовигідний обмін зобов'я­заннями за борговими інструментами або процентними доходами від активів.

Важливою передумовою здійснення процентного свопу є збіг строків та сум депозитів, що лежать в основі свопу, іншою обов'язковою умовою є те, що депозитні операції мають здійс­нюватися в одній й тій самій валюті.

Є досить багато різновидів процентних свопів, але в даному розділі ми розглянемо два найбільш поширені їх види: основний процентний своп та процентний своп зі змінною базою нараху­вання ставки.

Основний процентний своп (plain vanilla) являє собою обмін платежами за фіксованою процентною ставкою на платежі за плаваючою ставкою.

Як відомо, учасники фінансового ринку мають різні умови до­ступу до ресурсів, вартість яких у кожному конкретному випадку залежить від рейтингу та репутації позичальника. Фінансові уста­нови з вищим рейтингом мають змогу позичати ресурси за ниж­чими ставками, причому на ринку як фіксованих, так і плаваючих ставок. Проте може статися так, що умови одного з ринків усе ж таки є більш привабливими. Для позичальників з нижчим рейти­нгом маркет-мейкери котируватимуть ставки, що містять більшу премію за ризик, тобто ставки будуть вищими за всіма видами по­зик, але знову може статися, що ця премія за ризик не буде однако­вою при котируванні ставок за всіма борговими інструментами.

Розглянемо конкретний приклад. Банкам А та В котирують та­кі ставки за кредитами в американських доларах:

Ресурси за плаваючою ставкою

LIBOR + 80Ьр LIBOR+160bp

Банк маркет-тейкер

Банк А Банк В

Ресурси за фіксованою ставкою

6,5% 8,5%

Як видно з наведених даних, банк А має абсолютну перевагу на ринку як фіксованих ставок, так і плаваючих, що дає змогу зробити висновок, що кредитний рейтинг банку А вищий за рей­тинг банку В. Але ми бачимо також, що на ринку плаваючих процентних ставок банку В котирують порівняно вигідніші став­ки (відрив від ставок, що котирують позичальникам з кращим рейтингом, значно менший), тобто банк В має відносну перевагу саме на цьому ринку. Зрозуміло, що в даному разі банку А вигід­ніше залучати ресурси під фіксовану ставку, тому що саме на цьому ринку він має набагато кращі умови, ніж конкуренти (в нашому прикладі різниця становить 2%, або 200 bр). Банку В ви­гідніше залучати ресурси під плаваючу ставку (різниця становить

240

16

241

Схема здійснення свопу наведена на рис. 12.1.

Г Міжнародний ринок грошей та капіталу

лише 80 bp). Але може статися так, що банк А розраховує на па­діння процентних ставок, тому заінтересований у залученні ре­сурсів під плаваючу ставку; банк В, у свою чергу, одержує дохід від розміщених за фіксованою ставкою коштів і не хотів би на­ражатися на процентний ризик при залученні ресурсів під плава­ючу ставку. У даному разі банкам А та В доцільно було б здійс­нити процентний своп: кожний із банків залучає ресурси на тому ринку, де йому котирують вигідніші умови, а потім обмінюються процентними платежами. Тобто банк А позичає кошти під фіксо­вану ставку, але за свопом виплачує процентні платежі за плава­ючою ставкою, а одержує — за фіксованою. Банк В, у свою чер­гу, залучає ресурси під плаваючу ставку, але за свопом сплачує фіксовану ставку та одержує плаваючу.

Слід зауважити, що кожен банк несе відповідальність перед кредитором за своїм борговим зобов'язанням незалежно від якос­ті виконання контрагентом зобов'язань за свопом. Якщо повер­нутись до наведеного прикладу, то це означає, що банк А за будь-яких умов має сплачувати відсотки за фіксованою ставкою 6,5%, незалежно від того, чи буде виконувати банк В умови процентно­го свопу (компенсувати банку А платежі за фіксованою ставкою). У свою чергу, банк В зобов'язаний сплачувати ставку LIBOR + ІбОbр.

Уже наголошувалося на тому, що своп має бути вигідним для обох сторін. Крім того, що банки одержать доступ до бажаного для кожного інструменту, вони одержать ще й вигоду, бо сплачу­ватимуть за цей інструмент менше, ніж від них вимагає ринок.

Різниця між процентними ставками для банків на різних рин­ках не є однаковою (в нашому прикладі вона становить 200 bр на ринку фіксованих ставок, та 80 bр — на ринку плаваючих). Різ­ниця, яка випливає з позицій сторін на різних ринках, називається якісний спред. У нашому прикладі вона дорівнює: 200 bр - 80 bр = = 120 bр (тобто якісний спред є відображенням відносної переваги). Якщо своп буде здійснено без посередників, то кожен банк має ви­грати від свопу 60 bр (120/2). Тобто в результаті свопу кожний з банків сплачуватиме на 60 bр менше. Але, як правило, процентні свопи здійснюються за участю посередника, який стягує плату за свої послуги. Ця плата називається маржoю дилера. Якщо ми при­пустимо, що в нашому прикладі маржа дилера становить 20 bр, то кожен банк у результаті свопу сплачуватиме на 50 bр (або 0,5%) менше. Чистий результат для банку А дорівнюватиме сплаті пла­ваючої ставки LIBOR + ЗО bp (LIBOR + 80 bр - 50 bр), а для банку В — сплаті фіксованої ставки 8% (8,5% - 0,5%).

Рис. 12.1. Процентний своп (plair vanilla)

Якщо розглянути грошові потоки (cash flow) обох банків, то одержимо:

Банк	платить дилеру	одержує від дилера	платить на ринку грошей і капіталу	Чистий результат
А:	-LIBOR	+ 6,2%	- 6,5%	= -(LIBOR+30bp)
В:	- 6,4%	+ LIBOR	-(LIBOR+160bp)	= -8%

Як бачимо, дохід дилеру складається за рахунок різниці, між фіксованими платежами, котру він одержує та сплачує, тобто ди­лер котирує сторони bid та offer процентного свопу.