34. Гетьман Дем’ян Многогрішний . Глухівські статті 1669р.

Дем'ян Многогрішний народився 1631 року у місті Коропі (нині Чернігівська область) і походив з козацької родини. Брав активну участь у Національно-визвольній війні 1648—1657 років. У 1665—1669 роках він став чернігівським полковником. У 1668 році Дем'ян Многогрішний як противник Андрусівського перемир'я взяв участь у антимосковському повстанні, яке розпочалось під керівництвом Івана Брюховецького. Підтримував політику гетьмана Петра Дорошенка. У 1668 році Петро Дорошенко призначив Дем'яна Многогрішного наказним гетьманом Лівобережної України, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя.17 грудня 1668 року на старшинській раді в Новгороді-Сіверському Многогрішний був обраний «сіверським гетьманом». З березня 1669 року в Глухові генеральна рада знову вибрала гетьманом Дем'яна Многогрішного, і він присягнув на вірність цареві. Переговори між московським урядом і Дем'яном Многогрішним завершилися укладенням Глухівських статей 1669 року. Дем'ян Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України: Глу́хівські статті́ 1669 — договір, підписаний 16 березня 1669 у м. Глухові між гетьманом Лівобережної України Дем'яном Многогрішним і московським урядом. Наростання національно-визвольної боротьби в Україні, політика гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка і позиція Д. Многогрішного примусили московський уряд скасувати умови Московських статей 1665 р. і піти на поступки при укладанні Глухівських статей. Складалися з 27 пунктів. Глухівські статті в цілому були спрямовані на обмеження державних прав України московським урядом.

35. Гетьманування Івана Самойловича. Конотопські статті 1672 р. Боротьба за Чигирин. Наслідки для Правобе­режної України.

Лівобережний гетьман Іван Самойлович володів булавою з 1672 по 1687 рік, найбільш тривалий термін у тогочасній історії. Від початку гетьманування Іван Самойлович звертав пильну увагу на прилучення до лівобережного Гетьманату Правобережжя. З цією метою сприяв організації спільного з російськими військами походу на правий берег Дніпра. Вів наполегливу боротьбу з правобережним гетьманом Петром Дорошенком, закидаючи йому наведення на українські землі турків. Іван Самойлович послідовно виступав проти відновлення влади польського короля над Правобережжям. Лівобережний гетьман прагнув розхитати позиції П.Дорошенка в правобережних полках, опираючись на відсутність монолітності серед тамтешньої старшини. Неоднозначність оцінки старшиною наслідків військового союзу Чигирина з Туреччиною, а згодом і глибоке розчарування невдачами Дорошенкової політики готувало для І.Самойловича ґрунт для збільшення прибічників. Протягом 1672-1673 років лівобережний гетьман постійно контактує з правобережними полковниками, особливо з канівським Яковом Лизогубом, який висловлював згоду перейти на бік лівобережного гетьмана у разі появи козацько-московського війська на правому березі Дніпра. Наприкінці листопада 1673 року московський цар видав наказ про перехід через Дніпро козаків І.Самойловича та полків царського воєводи Г.Ромодановського. \Після цих подій на Переяславській раді 25 березня 1674 року Іван Самойлович був обраний гетьманом усієї України. Проте фактичне об’єднання Правобережної та Лівобережної України відбулося після зречення з гетьманства П.Дорошенка, у 1676 році. Владу над Правобережною Україною Іван Самойлович втратив унаслідок Чигиринських походів 1677 і 1678 та укладення Бахчисарайського мирного договору 1681 року. Південна Київщина, Брацлавщина і Поділля залишалися за Ю.Хмельницьким, який визнавав протекторат Туреччини. Коли був змушений відступити перед потужною турецькою армією, Самойлович наказав місцеве населення переселити на Лівобережжя.. Цілеспрямованість Самойловича у його «правобережній політиці», яка відверто дисонувала з інтересами російського керівництва, стала однією з головних причин його зміщення з гетьманства 1687 року. Скориставшись з невдалого спільного україно-московського походу на Крим, Самойловича звинуватили у провалі, усунули від влади, заарештували і разом із сином Яковом відправили до Москви, а звідти - до Сибіру. Помер гетьман обох берегів Дніпра у Тобольську 1690 року.

До негативних наслідків гетьманування Самойловича належить втрата незалежності Української православної церкви - у 1686 її було підпорядковано Московському патріархові. Після обрання на загальній козацькій раді гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича, 17 червня 1672 між гетьманським урядом і царською адміністрацією було укладено Конотопські статті. Вони проголошували основні принципи міждержавних відносин між Гетьманщиною та Московським царством. При підписанні статей було присутнє московське посольство на чолі з Григорієм Ромодановським, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Лазар Баранович, генеральна і полкова сташина Війська Запорозького, 4 тисячі козацького війська і делегація ніжинських міщан. Конотопські статті були укладені на основі Глухівських статей 1669 року. До нового договору додавалося 10 статей, які обмежували автономію Війська Запорозького. Статті урізали політичні права гетьманського уряду, особливо в галузі зовнішньої політики.

. Чигиринські походи (1677—1678) — воєнні дії Туреччини, за підтримки частини українських козаків, з метою об'єднання Правобережної України з Поділлям (що знаходилось у васальній залежності від Туреччини з 1672 року). У центрі турецьких зусиль було здобуття гетьманської столиці Чигирина (звідки й назва всієї кампанії). Перший наступ почався влітку 1677 року, коли потужне османське військо (близько 100 — 120 000 вояків під проводом Ібрагіма Паші) обложило Чигирин, що його боронили гетьман Іван Самойлович з 20 — 25 000 козаків і російський воєвода Григорій Ромодановський з 32 000 російського війська.Перший похід на Чигирин закінчився невдачею. У червні 1678 року 200-тис. турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи розпочала другий похід. Коли стало зрозуміло, що утримати місто буде неможливо, російсько-українське військо відійшло на Лівобережжя, підірвавши мури. Гетьманська столиця перетворилася на руїну. Таким чином, у серпні 1678 року після місячної облоги турки здобули Чигирин. Московська армія (70 тис. осіб) і козацькі полки (50 тис. осіб) на чолі з Г. Ромодановським та гетьманом І. Самойловичем під натиском противника відійшли до Дніпра й 30 серпня переправилися на лівий берег. Однак виснажена тривалими боями і частими нападами запорожців під проводом І. Сірка османська армія не переслідувала противника, а відступила з України. Отже, головною метою зовнішньополітичної діяльності Самойловича стало об’єднання правобережної та лівобережної України. Також він виступав за поширення влади гетьмана на Запоріжжя та Слобожанщину. Внаслідок чигиринських походів 1677-1678 Самойлович втратив владу над правобережжям.