Тема 15. Допит.

1. Поняття, види, завдання допиту.

2. Зміст тактики допиту,

3. Підготовка до допиту.

4. Допит свідка і потерпілого.

5. Допит підозрюваного і обвинуваченого.

6. Допит неповнолітнього.

7. Очна ставка.

8. Фіксація результатів допиту.

^1.

Допит- слідча дія, яка має на меті одержання інформації про обставини розслідуваного злочину від свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених.

В залежності від джерел одержання інформації розділяють такі його види: допит свідків, підозрюваних, потерпілих, обвинувачених. Специфіка допиту полягає в тому, що в інформації про обставини справи, яку одержують від конкретної особи відбиваються індивідуальні риси цієї осби, а це вимагає застосування в ході допиту комплексу тактичних засобів.

Повнота, точність і достовірність одержання інформації багато в чому залежить від підготовки слідчого до допиту, знання криміналістичної тактики, майстерність.

Придметом допиту на попередньому слідстві є- коло обставин, що стосуються полії злочину, фактів, що викривають чи виправдовують обвинуваченого, наслідків злочинної дії, та обставин, що сприяли злочину.

^2.

Тактика допиту складається з системи прийомів, що сприяють найефективнішому його здійсненню на відміну від процесуальних норм, які встановлюють порядок допиту.

Тактичні прийоми мають рекомендаційний характер і поділяються на групи:

1)кращого відтворення сприйнятого;

2)викриття завідомо неправдивих показань; 3)виявлення помилок і протеріч у показаннях; -Додержання правдивих показань.

Кожна з цих груп містить комплекс тактичних прийомів.Так забепеченню кращого відображення сприйнятого сприяє постановка запитань, які допомагають пригадати забуте: прид'явлення в ході допиту речових та інших доказів, допит на місці події тощо.

Для викриття неправдивих показань можуть бути поставлені уточнюючи, деталізуючи, контролюючи запитання, оголошені матеріали справи,пред'явлені письмові і речові докази, що спростовують показання допитуваного.

Добираючи тактичні прийоми допиту в конкретні ситуації треба враховувати фвктори, що визначають доцільність їх застосування.До них належать:

• особа допитуваного (особливості сприйняття, запам'ятовування, здатність відтворювання, бажання давати показання, мотиви відмови від дачи показань);

• наявність зібраних доказів, що дозволяє використати дані, що є в них для постановки нагадуючих, контролюючих запитань, оголошення показань інших осіб;

• етап розслідування справи.

Необхідною умовою для успішного проведення допитує- його підготовка, яка охоплює ряд конкретних заходів:

1. вивчення матеріалів справи;

2. вивчення даних про особу допитуваного;

3. складання плану допиту.

Загальні рекомендації полягають:

• придметна систематизація (зосередження) матеріалу з метою одержання повних відомостей про події, факти, осіб;

• вивчення допоміжних даних, що сприяють деталізації, уточненню показань;

• виявлення протиріч і пргалин у матеріалі, що вивчається;

• вивчення матеріалів з метою одержання конкретних відомостей для використання при допиті.

Суттєвим елементом підготовки до допиту є- вивчення особи допитуваного, його фізичних і психологічних якостей, службової діяльності, ставлення до обвинуваченого, а якщо йдеться про собу обвинуваченог- минулої діяльності, ставлення до вчиненого.

Виявлення в процесі підготовко до допиту нахилів, звичок, манери, висловлювання, типу вищої нервової діяльності дозволяє вибрати найвірніший шлях допиту.

Однією з важливих умов підготовки до допиту є- його планування.Допити без плану приречені на пасивність, самоплив і т. і. Можна рекомендувати в ході підготовки до допиту розробку письмового плану, до якого включено не тільки перелік обставин, що підлягають з'ясуванню, а і послідовність іх з'ясування.Дані, на яких грунтується постанова тих чи інших запитань, фрагменти матеріалів справи з певними відомостями тощо.

Розгорнутий письмовий план допиту прийнято складати за

схемою:

Обставини,які Наявні в справі Формулювання запи- Пред'явлення речових підлягають матеріали тань, їх послідовність. доказів, оголошення

з'ясуванню. (сторінки). показань інших осіб.

При розслідуванні деяких злочинів процес кваліфікаційного допиту вимагає вивчення спец. Питань, а також одержання консультацій від спеціалістів в ті чи інші галузі знань.

Ефективність допиту в значній мірі виражається првильністю постановки питань, та її ціліспрямованістю.

Вимоги, пред'явлені до формулювання запитаньзасновуються на нормах кримінально-процесуального закону і загальнологічних правилах.

Класифікація запитань:

1. основні- головні відомості у справі;

2. доповнюючі- фактів, пропущених допитуваним у вільні розповіді;

3. уточнюючі- обставин, спрямованих на найповніше та найточніше з'ясування питань, що мають значення для справи;

4. нагадуюючі- фактів чи подій, забутих допитуваним (найчастіше вони стосуються подій пори року, дат в особистому житті допитуваному, та інших моментів). Психолгічною основою цих запитань є- збудження

асоціативних зв'язків, що сприяють кращому пригадуванню забутого;

5. контрольні- на перевірку (контроль) даних, що повідомляються, з'ясування джерел, одержання фактів свідком, співставлення з фактами, точно встановленими в справі;

6. спрямовані на з'ясування.

^4.

Сприйняття, запам'ятовування, відтворення є-взаємопов'язаними етапами формування показань.

Першим етапом у формуванні показань є сприйняття

це не тільки сума відчутів.До чуттєвих сприйнять приєднується і діяльність мислення, відчуття за формою, але об'єктивне за змістом і джерелом, а тому відчуття і сприйняття певним чином залежить від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини. Сприйняття має різні відтінки і характер, залежно від особи сприймаючого (емоційного ставлення, інтересу до того , що сприймається, спрямованості уваги).

До факторів, які певним чином впливають на сприйняття, його емоційне забарвлення належить-темперамент.

Правильність сприйняття залежить від суб'єктивних(-це стан органів відчуття людини, її суб'єктивна можливість правильного сприйняття) і об'єктивних факторів(-це умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають тощо.

Другим етапом формування є —пам'ять — як здатність утворити умовні зв'язки, зберігати і відновлювати їх сліди.Як і сприйняття вона має вибірковий характер.Людина запам'ятовує не все те, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має якесь істотне значення. Експеременти по перевірці пам'яті свідчать про те, що вона з часом перекручує сприйняті події.Повну розповідь про те, що спостерігалось можна одержати тоді, коли свідок допитується через найкоротший проміжок часу після події.Тут доцільно застосовувати тактичні прийоми допиту з використанням асоціативних зв'язків. До них належать:

-постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань осіб і на використанні можливих асоціацій у допитуваного в момент спостереження події;

-постановка нагадуючих запитань(витяги з показань допитуваного чи відомостей з інших матеріалів справи, з метою відновлення в пам'яті обставин спостережуваної події; -пред'явлення в ході допиту речових доказів; -допит на місці події.

Третім етапом формування показань є- утворення сприйнятого- воно залежить від ряда умов, у тому числі фізичного і психічного стану особи в момент відтворення.Особливе значення тут має здатність особи висловлювати свої думки.Ця здатність у кожної людини індивідуальна і залежить від її культурного рівня, розвитку інтелекту, словникового запасу.

У психології відомі два типи відтворення:

1. вільне відтворення смислового змісту з відхиленням від форми;

2. відтворення змісту з збереженням його форми.

Цей поділ важливо встановити в показаннях з метою їх правильної оцінки і визначення тактики допиту.

Так відтворення змісту з збереженням форми виявляється в детальному і послідовному викладі події, без виділення її головних і другорядних рис.

Відтворення ж змісту без форми полягає у викладенні суті події.

Перед допитом слідчий з'ясовує відомості про допитувану особу, анкетні та інші дані, що зазначені на бланках протоколу допиту, потім пояснює свідкові його обов'язки і попереджає про відповідальність за відмову від дачи показань, та за завідомо неправдиві показання.Слідчий повідомляє свідка про причину виклика і пропонує розповісти все відоме по справі.

В слідчи практиці і літературі рекомендується три методи одержання показань:

• вільна розповідь

• запитання- відповідь

• поєднання першого і другого методу.

Допитуючи у процесі вільної розповіді свідка вирішує чисельні завдання, що визначають тактику дальшого допиту.

До них належать:

1) засвоєння суті показань;

2) визначення прогалин у показаннях, які вимагають уточнення, перевірки;

3) визначення психологічних якостей особи для вибору найдоцільніших тактичних прийомів допиту;

4) оцінка показань.

Є допити, де показання свідка складаються з відповідей на поставлені запитання.Цей метод застосовується тоді, коли свідок не може зв'язно викласти свої думки, або не бажає дати розгорнуті показання і намагається обмежити їх питаннями, поставленими слідчим.

З метою одержання повних і правдивих показань слідчий використовує різноманітні прийоми, які можна поділити на такі групи:

• актуалізація (поновлення в пам'яті сприйнятого свідком);

• сприяння безпосередньому словесному відтворенню відомого;

• викриття завідомо неправдивих показань і мотивів замовчування;

• виявлення помилок у показаннях і їх усунення.

До першої групи належать прийоми, що сприяють відновленню в пам'яті зафіксованого: постановка нагадуючих запитань, допит на місці події, пред'явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, словесне відтворення всього, що відоме свідкові, багато в чому залежить від здатності особи висловлювати свої думки, а також від виду відтворення смислового змісту(із збереженням форми чи відступаючи від неї). При цьому з'ясовується яке відтворення мало місце і що сприяє найправильнішому, повному вираженню показань. Вирішення першого питання досягається аналізом розповіді свідка, зпівставлення її з фактами встановлиними в справі; вирішення другого- постановкою запитань, що уточнюються за висловлену свідком думку, розкривають і встановлюють зміст понять, виразів, які він вживав. В ході допиту свідка велике значення має точне розуміння його показань, зміста і значення його слів, а тому слід ретельно з'ясовувати смисл окремих виразів характеристик, які дає свідок, шляхом постановки відповідних запитань.

Якщо свідок дає неправдиві показання чи замовчує відомі йому факти, слідчий може використати, залежно від конкретних обставин, тактичні прийоми:

• допит за епізодами;

• деталізуючи запитання;

• оголошення фрагментів показань інших осіб;

• пред'явлення речових і письмових доказів, що спростовують неправдиві показання.

Допит за епізодами доцільно застосовувати у випадках, коли є відомості, що допитуваний буде давати неправдиві показання, або коли це виявляється на початкі його вільної розповіді.

еталізовані запитання допомагають з'ясуванню обставин, які за переконанням слідчого обов'язково повинні бути відомі допитуваному, виходячи з його показань.

Ефективним прийомом викриття показань свідка є-оголошення показань інших осіб, висновки пред'явлення речових і письмових доказів.Докази доцільно пред'являти в такий момент допиту, коли свідок не чекає цього.

Коли свідок замовчує відомі йому факти, слідчий має з'ясувати причини такої поведінки.

Слідчий повинен роз'яснити йому його громадянський обов'язок, а також повідомити його про заходи у відверненні погроз з боку зацікавлених осіб.

Тактичні прийоми допиту потерпілого в цьому разі багато в чому визначаються обставинами злочину. При виробленні тактики допиту важливо врахувати сукупність факторів, які впливають на формування цих показань і на ступінь їх достовірності. Це перш за все об'єктивні обставини сприйняття злочинної події і суб'єктивні фактори (переляк, біль, хвилювання).

Психічний стан потерпілого під час злочину до певної міри визначає тактику його допиту.

З'ясувавши психічний стан потерпілого під час злочинних дії слідчий може поставити йому ряд уточнюючих і контрольних запитань. Трапляється що потерпілий під впливом страху сприймає злочинну подію дещо перебільшено, тому показання потерпілого слід уважно аналізувати, співставляти їх з точновстановленими у справі фактами, з показаннями інших осіб.

^5.

Слідчий роз'ясняє особі в чому її підозрюється. Під час з'ясування обставин, які стали основою для затримання підозрюваного слідчий ставить запитання відносно фактів, що передували злочинні події, що відбулись після неї: даних відносно дій підозрюваного і його місця перебування до злочину, під час і після нього; відомостей, що деталізують його показання; інших даних, що сприяють перевірці показань. Показання обвинуваченого є в одночас його засобом і джерелом доказів у усправі. За своїм змістом вони полягають у відповідях запитання про те: визнає чи невизнає він себе винним, у чому саме, а також у його поясненнях щодо наявних у справі доказів, питання про мотиви злочину, про умови, що сприяли його вчиненню.

На відміну від допиту свідка тут своєрідної специфіки набуває з'ясування даних про особу обвинуваченого які багато в чому сприяють визначенню психологічної основи в конкретному випадку для побудови тактики допиту.

Допит обвинуваченого починається із з'ясування питання про те : чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні. Після позитивної відповіді на це запитання слідчий пропонує йому дати докладні показання по суті. Визнання обвинуваченим своєї вини аналізується слідчим, співставляється з іншими, встановленими в справі фактами, але воно не має переваги над будь-яким іншим доказом у справі. Якщо обвинувачений заперечує свою вину в якій-небудь частині пред'явленого обвинувачення, слід детально з'ясувати всі ті факти, якими він це обґрунтовує. Якщо заперечення вини прямо протирічить встановленим у справі доказам, слідчий може повідомити підозрюваного про це. У випадках коли обвинувачений заперечує свою вину і небажає давати показань слідчий повинен з'ясувати причини відмови, пояснити обвинуваченому, що його пояснення є засобом здійснення права на захист.

Аргумент обвинуваченого, який заперечує свою вину доцільно співставляти з наявними матеріалами у справі, перевірити їх з допомогою слідчих дій. Психологічною основою пред'явлення доказів у ході допиту, як і оголошення показань зметою викриття неправдивості обвинуваченого, яка може переконати його у повній обізнаності його відносно злочинної події. Обвинувачений, непідготовлений до ситуації, що раптово виникла, вимушений наспіх придумувати аргументи на своє виправдання і це обеззброює його, діє на психіку як викриваюча інформація. Якщо обвинувачений дає неправдиві показання, слідчий, який глибоко вивчив справу перед допитом і має відповідні докази легко спростовує такі показання.В багатьох випадках неправдивість показань встановлюється шляхом співставлення їх з доказами , зібраними по справі.

Важливим засобом виявлення неправдивих показань є їх деталізація. оДнак найкраще впливають докази, які відповідно до їх специфіки можуть бути пред'явлені чи оголошені в процесі допиту в найдоцільніший момент. Іноді буває достатнім обмежитися повідомленням обвинуваченому про наявність у справі доказів, які спрстовують певне показання і назвати їх.

Пред'явлення доказів обвинуваченому можна здійснювати такими прийомами:

послідовно (що дозволяє нарощувати силу їх переконливості); пред'явленням в першу чергу найбільш переконливих доказів. В окремих випадках для встановлення неправдивості показань, вдаються до повторного допиту. Тактичний зміст цього полягає в тому, що обвинувачений може допуститися істотних протиріч, проговоритися і цим довести свою обізнаність про факти, які могли бути відомі тільки йому у зв'язку зі злочином. Слідчий фіксує перші і змінені показання.

^6.

Важливим питанням підготовки до допиту неповнолітнього є - вибір доцільного місця допиту ( вдома, у прокуратурі, в школі і т. і.).

^7.

Очна ставка може бути проведена між двома допитуваними раніше особами, з метою усунення суперечностей у їх показаннях. Вона має істотне значення у випадках, коли ці суперечності є результатом неправдивих показань однієї з допитаних осіб.

При підготовці до очної ставки необхідно виділити такі питання:

1. між якими особами вона повинна бути проведена;

2. які протерічча підлягають усуненню;

1. яким шляхом і якими запитаннями цього можна досягти. Велике значення в підготовці очної ставки має його планування, зокрема визначення: на якому етапі розслідування доцільно її провести, оскільки однаково шкідливі і поспішні, і з запізненням в цьому питанні.

Допит на очні ставці полягає в тому, що слідчий по черзі пропонує кожному з допитуваних дати показання про ті обставини справи, в яких виявлено протирічча. Він може дозволити допитуваним ставити один одному запитання, але треба пильно контролювати їх, не допускаючи перетворення очної ставки в бесіду допитуваних осіб, тим більш в сварку. Постановкою уточнюючих, контрольних і доповнюючих запитань, що конкретизують окремі положення, необхідно спрямувати відповіді на виявлення обставин, з приводу яких проводиться очна ставка.

Очні ставки таять в собі певну небезпеку. Якщо зустрічаються двоє, один з яких говорить правду, але сумнівається, вагається, а другий неправду, яку наполежно відстоює, то перший може піддатися навіюванню, в наслідок чого перестане відстоювати свої показання. В таких випадках слідчий повинен бути особливо уважним, спрямовуючи очну ставку в русло, яке забезпечує досягнення достовірногсті показань. При проведенні очної ставки між родичами, близькими, підлеглими по службі виявляти особливий такт і обережність, оскільки вони в силу своїх стосунків, можуть відмовитись від попередніх показань на допомогу іншим учасникам очної ставки.