52. Загальна характеристика витрат на виробництво продукції.

У залежності від розподілу витрат на внутрішні і зовнішні, розрізняють економічні та бухгалтерські витрати.

Економічні витрати об’єднують внутрішні і зовнішні витрати. Бухгалтерські – припускають тільки зовнішні витрати. Звідси економічний прибуток буде меншим від бухгалтерського на суму внутрішніх витрат.

Для управління виробництвом важливо знати розмір витрат у розрахунку на одиницю продукції. У зв’язку з цим розраховуються середні витрати. Тому, якщо ціллю підприємства є максимізація прибутку, то об’єктом розрахунків виступає обсяг діяльності, що викликає необхідність використання категорії граничних витрат.

Зміна витрат на короткостроковому інтервалі підпорядкована дії закону спадної доходності. Його суть полягає в тому, що при розширенні використання у виробництві якогось одного перемінного ресурсу (за умови, що всі інші ресурси є постійними) віддача від нього спочатку зростає, а потім починає сповільнюватися. У результаті граничний продукт (додаткова продукція, вироблена за рахунок збіль­шення кількості ресурсу на одиницю) на визначеному етапі почне скорочуватися, а граничні витрати (приріст витрат на кожну додаткову одиницю продукції) – зростати.

Закономірності, яким підпорядковується зміна витрат на довгостроковому тимчасовому інтервалі, дозволяють підприємству правильно вибрати розмір підприємства. Якщо підприємство розширює виробництво, то на початковому етапі позначається позитивний ефект масштабу та витрати на одиницю продукції знижуються. Це відбувається за рахунок переваг спеціалізації праці робітників, можливості використання більш продуктивного устаткування тощо.

Проте при подальшому збільшенні розміру підприємства ефект масштабу стає негативним, середні витрати збільшуються. Економія від масштабів виробництва в різних галузях досягається при різноманітних розмірах підприємств.

53. Застосування норми та системи оплати правці.

Важливим елементом підприємницької діяльності, за допомогою якого здійснюється взаємозв’язок і взаємоув’язка трудових відносин і показників господарської діяльності є оплата праці.

Оплата праці – основне джерело доходів та задоволення потреб найманих працівників. Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Оплата кількості та якості витраченої праці створює в кожного робітника матеріальну зацікавленість у результатах своєї праці. Заробітна плата – це частина системи матеріального (грошового) стимулювання найманих працівників, вона займає головне місце серед інших форм розподілу праці.

Заробітна плата – ціна , що виплачується робітникові за використання його праці (трудових ресурсів).

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відповідних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, спеціалістів, керівників.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг роботи).

Інші заохочувальні і компенсаційні виплати – це винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, інші виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені законодавчими актами норми.

Підприємство самостійно встановлює форми, системи та розміри оплати праці, премії а також інші види доходів працівників згідно колективного договору, генеральної угоди, галузевих (регіональних) угод.

Погодинна оплата застосовується зазвичай для таких видів робіт, де головну роль відіграє якість, або тоді, коли швидкість робіт, кількість продукції, зробленої за одиницю часу, не залежать від індивідуальних зусиль робітника, а так само тоді, коли неможливо розрахувати обсяг виконаних робіт.

Головна перевага для робітника при погодинній формі оплати праці полягає в тому, що він має гарантований щомісячний заробіток, який не залежить від можливого зниження рівня виробництва в даний період часу.

Головний недолік – робітник не має можливості підвищити свій заробіток шляхом підвищення особистої частки участі у виробничому процесі, а кваліфікаційна майстерність не стимулює зростання продуктивності праці.

З розвитком трудових відносин в ринкових умовах на підприємствах, суб’єктах підприємницької діяльності знаходить поширення оплата праці за контрактом. Така система передбачає укладення між роботодавцем і виконавцем на підставі чинного законодавства контракту (угоди), в якому вони обумовлюють умови та режим роботи, права та обов’язки сторін, рівень оплати праці, термін дії контракту і т. ін. Одним із видів оплати праці за контрактом є комісійна форма.

Важливу роль у матеріальному стимулюванні відіграє премія.

Премія – це винагорода за високоякісну працю, яка може бути щомісячна, щоквартальна, річна та у вигляді одноразових заохочень.