42.Методи ціноутворення на продукцію підприємства.

Для виробників, працюючих на ринку, незалежно від форм власності питання про ціни має велике значення. Ціни знаходяться в тісному взаємозв’язку зі всіма перемінниками маркетингу, визначають рентабельність підприємства, його життєдіяльність і фінансову стабільність. Від цін залежить досягнення економічних результатів, вірна або помилкова цінова політика визначає довгострокову дію на всю діяльність виробничо-збутового комплексу підприєм­ства.

Правильна методика визначення ціни, розумна цінова тактика, послідовна реалізація обумовленої цінової стратегії є необхідними компонентами успішної діяльності кожного підприємства в умовах ринку.

Ціна – це грошова сума, що правиться за товар.

Під ціновою політикою розуміють визначення рівня цін і можливих варіантів їхніх змін залежно від цілей і завдань, які вирішує підприємство в короткостроковому плані й у перспективі. Розробка цінової політики є однією із головних функцій маркетингу, тому в рамках загальної цінової політики рішення по цінах пов’язують із цільовим ринком підприємства, структурою маркетингу.

Як кожна планова діяльність, стратегія ціноутворення починається з визначення цілей і закінчується адаптивним або корегуючим механізмом. Важливо, щоб рішення в цій галузі пов’язувалося із загальною програмою маркетингу підприємства. Це робиться на етапі визначення загальної цінової політики. Найтиповішими завданнями, які вирішуються за допомогою проведення продуманої цінової політики є:

• Вихід на повний ринок.

• Введення нового товару.

• Захист власних позицій.

• Послідовний прохід по сегментах ринку.

• Швидке заміщення витрат (“доступні ціни”).

• Задоволення повернення витрат (“цільові ціни”).

• Стимулювання комплексних продаж (“збитковий лідер”).

• Цінова дискримінація.

• Слідування за лідерами.

Визначення ціни й оптимального обсягу виробництва відбувається на основі правила рівності граничного доходу (ГД) граничним витратам (ГВ). Цей метод є найбільш розповсюдженим у розвинутих ринкових державах, він дозволяє підприємствам у коротко- і довгостроково

Визначаючи стратегію ціноутворення, підприємство може застосовувати кілька способів розрахунку ціни товару:

• Метод ціноутворення, що виходить із витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Основна ідея полягає в тому, що ціну визначають, виходячи із нових питомих витрат і бажаного прибутку, яке підприємство хоче мати від реалізації продукції.

• Розрахунок ціни за методом “витрати + прибуток”. Цей метод самий простий, але він популярний з ряду причин. По-перше, продавці більше знають про витрати, ніж про попит. Прив’язуючи ціну до витрат, продавець спрощує для себе проблему ціноутворення. Метод розрахунку заключається у вирахуванні відповідної націнки на собівартість товару. Різниця в розмірі націнок відображає особливості вартості товарних одиниць, об’ємів продаж, оборотів товарних запасів. По-друге, якщо цим методом користуються всі підприємства галузі, то цінова конкуренція зводиться до мінімуму.

• Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого) прибутку вважається різновидом методики визначення ціни на засаді середніх витрат (собівартості). Особливість його полягає в тому, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції.

43.Управління витратами на підприємстві.

Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру.

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

Установлені норми витрат—це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Порівняння фактичних витрат з плановими дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат , від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства ї до їхнього зниження.

Управління витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат — це місце їхнього формування. Центром відповідальності э - організаційна єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень.

На практиці вважають, що центр відповідальності збігається з місцем витрат, хоча це не обов'язково. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками. У першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, дослідження й підготовка виробництва, виробництво, тощо). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, дільниці, цехи), які виокремлені просторово.

За центрами відповідальності складаються кошториси, обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг). Це уможливлює ефективний контроль за витрачанням ресурсів. При цьому важливе значення має поділ витрат стосовно кожного центру відповідальності на прямі й непрямі, змінні та постійні. Перший поділ має істотне значення для визначення собівартості окремих виробів (калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі — формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Поділ витрат на змінні та постійні стосовно центрів відповідальності (місць витрат) важливий для складання так званих гнучких кошторисів та оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу виробництва, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу та оцінки роботи підрозділів.