1. Банкрутство підприємств як економічне явище

В умовах ринкової економіки підприємства розвиваються нерівномірно. Це проявляється в коливанні обсягів виготовлюваної ними продукції та можливостями її збуту. В результаті може відбуватися значний спад виробництва, що характеризується як кризовий стан підприємства. Якщо при такій ситуації не вживати відповідних профілактичних заходів, то це може призвести до значного розбалансування економіки підприємства. Отже, при такому стані підприємство не спроможне забезпечити необхідне фінансування своєї діяльності, що кваліфікується як його банкрутство.

Під банкрутством слід розуміти пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі та неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений для нього термін пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.

Банкрутство підприємства пов’язують із результатом взаємодії цілої низки факторів.

Їх можна поділити на внутрішні, які мають місце на самому підприємстві і зв'язані з помилками та упущеннями керівництва і персоналу, та зовнішні, які зумовлені причинами зовнішнього характеру і знаходяться поза сферою впливу підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою банкрутство підприємств на 35 відсотків зумовлене зовнішніми факторами і на 65 відсотків - внутрішніми факторами. В умовах перехідної економіки зовнішні фактори, як правило, домінують.

Найважливішими із зовнішніх факторів є: величина і структура попиту та рівень інфляції, зміна банківських відсоткових ставок і умов кредитування, податкових ставок і митних зборів, рівень доходів і накопичень населення, зміни у відносинах власності і оренди, в законодавстві із праці та інших нормативних актах, політична нестабільність, рівень культури суспільства.

Серед внутрішніх факторів найбільшу вагу мають такі: недосвідченість менеджерів та непродумана маркетингова стратегія (90% всіх невдач), некомпетентність керівництва, невміння орієнтуватися в мінливій ринковій ситуації, консерватизм мислення, що приводить до неефективного управління підприємством, прийняття помилкових рішень, висока затратність виробництва та відсутність наявної кількості ресурсів для забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції, низький рівень використання виробничо-технічного потенціалу та ін.

Щоб встановити факт неплатоспроможності підприємства і незадовільної структури його балансу, проводиться аналіз балансу за трьома показниками: коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом забезпечення власними засобами і коефіцієнтом відновлення платоспроможності.

При діагностуванні банкрутства розрізняють поточну неплатоспроможність і критичну неплатоспроможність

Поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню, як неспроможність суб'єкта господарювання виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце, якщо на початку і в кінці звітного кварталу, що передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) в кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень -1,5 і 0,1 відповідно.

При діагностиці банкрутства необхідно проаналізувати не тільки показники ліквідності і фінансової сталості, але і показники рентабельності, ділової активності і віддачі активів.

До показників ділової активності відносять: показники віддачі ресурсів, показники рентабельності і показники ринкової активності. До показників віддачі належать: оборотність всіх активів, віддача основних фондів, оборотність дебіторської заборгованості. До показників рентабельності належать: чиста рентабельність активів, чиста рентабельність акціонерного капіталу, коефіцієнт доходу акціонерів, рентабельність продукції, робіт, послуг, загальна рентабельність основних фондів, коефіцієнт сталості росту. Показники ринкової активності можна оцінити і проаналізувати тоді, коли акції підприємства котуються на ринку цінних паперів. До цих показників відносять: прибуток на акцію, ринкову вартість акцій, рентабельність акцій, дивідендний вихід. Хоч кожний показник має самостійне значення і відображає певний процес, але між показниками є відповідний взаємозв'язок. Тому можливості аналізу розширюються, якщо використовувати факторний підхід, наприклад, багатофакторну модель для визначення сталості росту.

Механізм банкрутства в Україні є досить складним через недосконалість правового регулювання процедури банкрутства, її довготривалість, відсутність належного забезпечення функціонування механізму ліквідації майна підприємств-боржників та наявність платіжної кризи в країні. Необхідно зазначити, що значна частина українських державних підприємств тривалий час перебуває в стані глибокого скритого банкрутства, наслідком якого є спад виробництва, низька заробітна плата, скорочення робочого тижня або робочого дня. Значна частина приватних підприємств не сприймає статус банкрутства. Значна кількість серед них є такими, що закінчують свою діяльність, або зовсім її не розпочинають. Отже, таке банкрутство є прихованим, умисним і фіктивним.