2. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом пе- редбачено покарання у виді позбавлення волі.

3. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.

4. Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і по- відомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

5. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за по- ведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з’являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних із виконанням покладених на неї зобов’язань, використовувати електронні засоби контролю.

6. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за кло- потанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання осо- би під домашнім арештом під час досудового розслідування не може пере- вищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про засто- сування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

1. Домашній арешт як запобіжний захід полягає в обмеженні свободи пе- ресування підозрюваного, обвинуваченого шляхом його ізоляції в житлі через заборону залишати житло цілодобово або у певний період доби. Його може бути застосовано лише до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчи- ненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді по- збавлення волі.

Під житлом у значенні, що використовується в коментованій статті, тре- ба розуміти: а) будинок приватної форми власності з усіма приміщеннями, в яких постійно чи тимчасово проживає підозрюваний, обвинувачений, включа- ючи приміщення, не призначені для проживання, але які є складовою будинку;

б) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується підозрюваним, обвинуваченим для по- стійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі з необхідними для проживання приміщеннями тощо); в) будь-яке інше приміщення або забудова, у яких по- стійно чи тимчасово проживає підозрюваний, обвинувачений, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для постійного або тимчасового про- живання.

2. Режим ізоляції підозрюваного, обвинуваченого в межах житла включає лише ізоляцію на визначений час: цілодобово або на певний період, наприклад

з 22 до 6 години. Можливість встановлення інших обмежень при домашньо-

му арешті в законі не передбачено. Проте на підозрюваного, обвинуваченого при обранні до нього цього запобіжного заходу як такого, що не пов’язаний з триманням під вартою, може бути покладено один або кілька обов’язків, перед- бачених ч. 5 ст. 194 КПК.

3. Процесуальний порядок застосування цього запобіжного заходу зво- диться до: а) подання слідчим, за погодженням з прокурором, вмотивованого клопотання слідчому судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді до- машнього арешту та доказів на підтвердження його подання; б) постановлен- ня слідчим суддею, судом за результатами розгляду клопотання вмотивованої ухвали про застосування до підозрюваного, обвинуваченого домашнього аре- шту з точним визначенням у ній житла, в якому він буде ізольований і у якому часовому режимі, та роз’ясненням йому суті домашнього арешту і наслідків його недотримання; в) направлення ухвали для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого; г) повідомлення органу внутрішніх справ слідчому судді, суду про взяття особи на облік.

4. Контроль за дотриманням підозрюваним, обвинуваченим умов домаш- нього арешту покладений на орган внутрішніх справ шляхом здійснення його працівниками процесуальних заходів, передбачених ч. 5 коментованої статті.

5. Строк домашнього арешту як запобіжного заходу, обраного за ухвалою слідчого судді, обмежений двома місяцями. Його продовження до шести мі- сяців можливе лише у разі необхідності за клопотанням прокурора, в межах строку досудового розслідування і в тому ж порядку, що й продовження строку тримання під вартою (ст. 199 КПК). По закінченні цього строку ухвала про за- стосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Стаття 182. Застава

1. Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Мі- ністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвину- ваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов’язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчо- го судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

2. Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваче- ним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заста- водавцем не може бути юридична особа державної або комунальної влас- ності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка дер- жавної, комунальної власності, або яка належить суб’єкту господарюван- ня, що є у державній або комунальній власності.

3. При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюва- ному, обвинуваченому роз’яснюються його обов’язки і наслідки їх невико- нання, а заставодавцю—у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов’язки із забезпечення належної поведінки підозрю- ваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки неви- конання цих обов’язків.

У разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо осо- би, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз’яснення здійснюються уповно- важеною службовою особою місця ув’язнення.

4. Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, пе- редбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

5. Розмір застави визначається у таких межах:

1. щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів міні- мальної заробітної плати;

2. щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого зло- чину, — від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати;

3. щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заро- бітної плати.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що за- става у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у роз- мірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно.

6. Підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, не пізніше п’яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді заста- ви зобов’язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду. Зазначені дії можуть бути здійснені пізніше п’яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здій- снення не бути прийнято рішення про зміну запобіжного заходу. З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не трима- ється під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відпо- відний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваче- ного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею,

судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов'язані викону- вати покладені на них обов’язки, пов’язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

7. У випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

8. У разі невиконання обов’язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з’явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов’язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спе- ціального фонду Державного бюджету України й використовується у по- рядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

9. Питання про звернення застави в дохід держави вирішується слід- чим суддею, судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заста- водавця, в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. Неприбуття в судове засідання зазначених осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду питання, не перешкоджає проведенню судового засідання.

10. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирі- шує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіж- ного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.

11. Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинува- ченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання ви- року в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

1. Застава - запобіжний захід, не пов’язаний з обмеженням свободи особи. Метою застави є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим по- кладених на нього процесуальних обов’язків, зокрема, його явки до слідчого та суду, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також запобігання ризикам дій, які можуть перешкодити кримінальному про- вадженню (ст. 177 КПК) чи виконанню судового рішення.

В основу цього запобіжного заходу покладено принцип добровільності. Заставодавець у будь-який момент може відмовитися від прийнятих на себе

зобов’язань і вимагати повернення йому застави, але за умови, що до цього моменту підозрюваний, обвинувачений не порушить покладених на нього обов’язків, у зв’язку з чим будуть відсутні підстави звернення внесених коштів у дохід держави.

2. Застава може бути внесена підозрюваним, обвинуваченим або іншою особою, яка діє від його імені, а також заставодавцем - іншою фізичною чи юридичною особою, яка вносить кошти від свого імені згідно з Порядком вне- сення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіж- ного заходу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 р. № 15 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 р. Хе 27).

Застава вноситься у національній грошовій одиниці на спеціальний (де- позитний) рахунок суду, який (слідчий суддя якого) обрав такий запобіжний захід, відкритий в органах казначейства. Внесення коштів на депозитний раху- нок суду здійснюється на підставі платіжного доручення особи чи заставодав- ця. Підтвердженням внесення коштів на депозитний рахунок суду є платіжний документ з відміткою банку про виконання, який надається посадовій особі або органу, в провадженні яких перебуває справа. Заставодавцем не може бути юридична особа, зазначена у реченні другому ч. 2 коментованої статті.