- •Кримінальний процесуальний кодекс України
- •Глава 1.
- •Глава 2.
- •Глава 3.
- •§ 2. Сторона обвинувачення
- •§ 3. Сторона захисту
- •Захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи су- дом для здійснення захисту за призначенням у випадках та в порядку, ви- значених статтями 49 та 53 цього Кодексу.
- •§ 4. Потерпілий і його представник
- •Питання участі законного представника потерпілого у криміналь- ному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Ко- дексу.
- •§ 5. Інші учасники кримінального провадження
- •Права та обов’язки цивільного позивача виникають з моменту по- дання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.
- •Питання участі законного представника цивільного позивача у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.
- •Давати правдиві показання під час досудового розслідування та су- дового розгляду;
- •За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність, встановлену законом.
- •Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого.
- •Експерт має право:
- •Знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосу- ються предмета дослідження;
- •За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків у суді, невиконання інших обов’язків експерт несе відповідальність, встановлену законом.
- •1. У разі неприбуття до суду без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття на спеціаліста судом покладаються всі витрати, пов’язані з оголошенням перерви в судовому засіданні.
- •§ 6. Відводи
- •Спеціаліст, експерт, крім того, не має права брати участі в кримі- нальному провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, мате- ріали яких використовуються у цьому провадженні.
- •У разі задоволення відводу експерта, спеціаліста або перекладача до кримінального провадження повинні бути залучені інші учасники у строк, визначений слідчим суддею, судом.
- •Глава 4. Докази і доказування
- •§ 1. Поняття доказів, належність та допустимість при визнанні відомостей доказами
- •Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, до- кументи, висновки експертів.
- •Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
- •Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні су- дового рішення.
- •Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в на- радчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
- •Обов’язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують об- винуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
- •Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального прова- дження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.
- •Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
- •§ 3. Показання
- •§ 4. Речові докази і документи
- •§ 5. Висновок експерта
- •Висновок експерта не є обов’язковим для особи або органу, яка здійснює провадженая, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
- •Глава 5.
- •У випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведен- ня процесуальної дії фіксується у протоколі.
- •Протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її про- ведення або безпосередньо після її закінчення.
- •До складу слідчої (розшукової) дії входять також дії щодо належно- го упакування речей і документів та інші дії, що мають значення для пере- вірки результатів процесуальної дії.
- •Глава 6. Повідомлення
- •Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов’язковою.
- •Глава 7. Процесуальні строки
- •Процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки. Строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший доку-
- •Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
- •Ухвала слідчого судді, суду про поновлення чи відмову в поновлен- ні процесуального строку може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
- •Подання клопотання заінтересованою особою про поновлення про- пущеного строку не припиняє виконання рішення, оскарженого з пропу- щенням строку.
- •Глава 8.
- •Якщо оплату процесуальних витрат відстрочено або розстрочено до ухвалення судового рішення, витрати розподіляються відповідно до су- дового рішення.
- •Витрати, пов’язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюва- ний, обвинувачений, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
- •Витрати, пов’язані із участю потерпілих у кримінальному про- вадженні, залученням та участю перекладачів для перекладу показань
- •Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів та експертів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
- •Витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і докумен- тів, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
- •Граничний розмір витрат, пов’язаних із зберіганням і пересилан- ням речей і документів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
- •У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваче- ного на користь держави документально підтверджені витрати на залучен- ня експерта.
- •Суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані.
- •Суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
- •Сторони кримінального провадження, свідки, експерти, спеціаліс- ти, перекладачі мають право оскаржити судове рішення щодо процесуаль- них витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.
- •Глава 9. Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов Стаття 127. Відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому
- •Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопо- рушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
- •У разі встановлення відсутності події кримінального правопору- шення суд відмовляє в позові.
- •Глава 10. Заходи забезпечення кримінального провадження і підстави їх застосування
- •Суд здійснює судовий виклик учасників кримінального проваджен- ня, участь яких у судовому провадженні є обов’язковою.
- •Привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він за- стосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.
- •Ухвала про здійснення приводу оголошується особі, до якої він за- стосовується, особою, яка виконує ухвалу.
- •У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, повертає її до суду з письмовим поясненням при- чин невиконання.
- •Глава 12.
- •Під час досудового розслідування клопотання слідчого, прокурора про накладення грошового стягнення на особу розглядається слідчим суд- дею не пізніше трьох днів із дня його надходження до суду.
- •Глава 13. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
- •Мотиви застосування або відмови у задоволенні клопотання про застосування тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом;
- •Глава 14. Відсторонення від посади
- •Слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання подано без додер- жання вимог статті 155 цього Кодексу, повертає його прокурору, про що постановляє ухвалу.
- •Глава 15. Тимчасовий доступ до речей і документів
- •Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.
- •Глава 16.
- •Глава 17.
- •Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
- •Запобіжні заходи, затримання особи
- •§ 1. Запобіжні заходи, затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду
- •Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом пе- редбачено покарання у виді позбавлення волі.
- •При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави слідчий суддя, суд роз’яснюють підозрюваному, обвинуваченому його обов’язки, передбачені
- •Розмір цивільного позову, розмір матеріальних вимог потерпілого, не пов’язаних із вчиненим щодо нього злочином, розмір судових витрат тощо на розмір застави не впливає.
- •Розгляд клопотання про застосування або зміну запобіжного захо- ду слідчим суддею, судом невідкладно означає, що воно має розглядатися
- •Розгляд клопотання здійснюється в закритому судовому засіданні за участю прокурора.
- •1. Ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
- •§ 2. Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду
- •Глава 19. Загальні положення досудового розслідування
- •1. Досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків - у формі дізнання в порядку, перед- баченому цим Кодексом.
- •Матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту до- судового розслідування та судового розгляду.
- •Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового роз- слідування приймається прокурором.
- •Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового роз- слідування не може бути оскаржене.
- •Досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудо- вого розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
- •Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
- •Глава 20.
- •1. У виняткових випадках, пов’язаних із необхідністю отримання по- казань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через
- •При проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, пе- дагога або психолога, а за необхідності - лікаря.
- •Пред’явлення трупа для впізнання здійснюється з додержанням ви- мог, передбачених частинами першою і восьмою статті 228 цього Кодексу.
- •Обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання зна-
- •Особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають зане- сенню до протоколу обшуку.
- •3. Персональна (спеціальна, суб’єктна) підслідність визначається характе- ристиками суб’єкта злочину. Наприклад, за всіма кримінальними провадження-
Глава 6. Повідомлення
Стаття 111. Поняття повідомлення у кримінальному провадженні
Повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідо- мляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.
Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов’язковою.
Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випад- ках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цьо- го Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
Термін «повідомлення» у тому сенсі, який вкладається у нього комен- тованою статтею, є новим для кримінального процесу України. У КПК 1960 р. слова «повідомлення» і «повідомляється» вживалися у різних значеннях і влас- не юридичними термінами не були. Так, у ч. 4 ст. 177 мова йшла про наступ- не повідомлення прокурора про проведений обшук та його результати; ст.ст. 215 та 217_містили вказівку на письмове повідомлення про закриття справи та про визнання досудового слідства у справі закінченим; ст. 254 КПК 1960 р. формою повідомлення підсудного про день розгляду справи в суді називала повістку про виклик до суду тощо. Втім, інші процесуальні кодекси України ви- користовують це поняття в аналогічному коментованій статті сенсі, і практика використання повідомлень у цивільному чи адміністративному судочинстві є усталеною. Так, ч. З ст. 74 ЦПК України визначає, що «судові повістки-повідо- млення» надсилаються особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов’язковою». Частина 2 ст. 33 КАС України майже дослівно повторює зазначену норму ЦПК. КпАП Укра- їни визначає, що повідомлення про розгляд справи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, здійснюється у формі повістки, а стосовно інших осіб, які беруть участь у провадженні, встановлює, що вони повідомля- ються про день розгляду справи (ст. 2772). При розгляді справи про адміністра- тивне правопорушення апеляційним судом або Верховним Судом України всі особи, які беруть участь у провадженні, повідомляються про дату, час і місце судового засідання, причому неприбуття цих осіб для участі в судовому засі- данні, за загальним правилом, не перешкоджає судовому розгляду справи (ч. 5 ст. 294 та ч. 5 ст. 2978 КпАП відповідно). Новий КПК України більш чітко, ніж інші процесуальні кодекси, розмежовує повідомлення (коли участь особи в процесуальних діях не є обов’язковою) і виклики, які здійснюються у формі
повістки (коли учасник кримінального провадження зобов’язаний прибути для допиту чи участі в іншій процесуальній дії). Таким чином, КПК України зробив суттєвий крок уперед, запровадивши чітку і зрозумілу систему процесуальних дій, спрямованих на залучення учасників кримінального провадження до про- ведення процесуальних дій, інформування про прийняте процесуальне рішення чи вже здійснену процесуальну дію.
Адресатом повідомлення є лише ті особи - учасники кримінального провадження - участь яких у вчиненні процесуальної дії, про яку їм повідо- мляється, не є обов’язковою. Такий підхід відповідає засаді диспозитивності (п. 19 ст. 7 та ст. 26 КПК): сторона кримінального провадження, будучи вільною у використанні своїх прав, самостійно вирішує, чи брати участь у відповідній процесуальній дії, виходячи зі своїх власних інтересів. Однак при цьому слід- чий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані забезпечити право відповідного учасника провадження взяти участь у процесуальній дії, вчасно надавши необ- хідну інформацію про її проведення. Таким чином, ця стаття корелює також зі ст. 223 «Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій», ч. З якої передбачає, що слідчий та прокурор мають вживати належних заходів для забезпечення при- сутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Очевидно, що одним із згаданих заходів слугує повідомлення учасника кримінального провадження з приводу процесуальної дії, вчинення якої може зачіпати його права та законні інтереси.
Повідомлення як процесуальна дія певною мірою слугує забезпеченню безпосередності дослідження показань, речей і документів (п. 16 ст. 7 та ст. 23 КПК). Безпосередність як засада кримінального провадження, виходячи зі змісту ст. 23 КПК, стосується лише діяльності суду, але безпосередність участі суб’єктів кримінального провадження у процесуальних діях є важливою під- валиною найліпшої практики реалізації судом засади безпосередності дослі- дження доказів.
Коментована стаття не визначає коло осіб, яким направляються пові- домлення; зазначається лише, що повідомлення здійснюються «у випадках, передбачених цим Кодексом» і що повідомляються лише ті учасники прова- дження, участь яких у вчиненні відповідних процесуальних дій (чи прийнят- ті процесуальних рішень) не є обов’язковою. Виходячи з цього, до таких осіб необхідно віднести, по-перше, тих учасників, стосовно яких у конкретній нормі Кодексу міститься пряма вказівка, що їх неявка не перешкоджає вчиненню пев- ної процесуальної дії (прийняттю процесуального рішення). Так, ч. З ст. 224 КПК передбачає необов’язковість присутності особи, що подала клопотання про залучення експерта при розгляді цього клопотання. По-друге, такими осо- бами є ті учасники провадження, щодо яких Кодексом передбачається можли- вість (але не обов’язковість) участі у певній процесуальній дії, як це зроблено, наприклад, у ч. З ст. 237: «Для участі в огляді може бути запрошений потерпі- лий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримі- нального провадження».
5. Слід відрізняти повідомлення у сенсі ст. 111 КПК від інших видів пові- домлень у кримінальному провадженні, передусім - повідомлення про підозру (глава 22); повідомлення осіб, щодо яких проводилися негласні слідчі (розшу- кові) дії (ст. 253).
Стаття 112. Зміст повідомлення
1. У повідомленні повинно бути зазначено:
прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, наймену- вання суду, який здійснює повідомлення;
адреса установи, яка здійснює повідомлення, номер телефону чи інших засобів зв’язку;
ім’я (найменування) особи, яка повідомляється, та її адреса;
найменування (номер) кримінального провадження, в рамках яко- го здійснюється повідомлення;
процесуальний статус, в якому перебуває особа, що повідомляється;
дата, час та місце проведення процесуальної дії, про яку повідомля- ється особа;
інформація про процесуальну дію (дії), яка буде проведена, або про здійснену процесуальну дію чи прийняте процесуальне рішення, про які повідомляється особа;
вказівка щодо необов’язковості участі в процесуальній дії та її про- ведення без участі особи, яка повідомляється, в разі її неприбуття;
підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив ви- клик.
Коментована стаття містить чіткий перелік даних, які мають бути за- значені у повідомленні. Перелік цих даних лише в одному пунісгі відрізняється від тих, що визначаються у главі 11 КПК, яка передбачає порядок здійснення повідомлень і на яку посилається ч. З ст. 111 КПК. Ця відмінність випливає з різниці у самій правовій природі повідомлення та виклику: перше стосується осіб, участь яких у процесуальній дії не є обов’язковою, другий зобов’язує осо- бу з’явитись для допиту чи участі в іншій процесуальній дії. Тому п. 8 ст. 112 КПК вимагає явно вказати у повідомленні на необов’язковість участі особи, яка повідомляється, в процесуальній дії та можливості її проведення без участі осо- би в разі її відсутності; натомість у п.п. 8-9 ст. 137 КПК зазначаються негативні для особи наслідки неприбуття за викликом (зокрема, можливість застосування приводу) із посиланням на відповідні положення закону, а також передбачені КПК поважні причини, через які особа може не з’явитися за викликом, та на- гадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість появи.
Пункт 1 вимагає зазначити у повідомленні прізвище і посаду слідчого, прокурора і слідчого судді; якщо ж повідомлення здійснює суд, то достатньо вказати лише назву цього суду. Втім, пункт 9 передбачає, що повідомлення по- винно містити підпис слідчого, прокурора, слідчого судді або судді, який здій-
снив виклик. Отже, посадова особа, від якої виходить повідомлення, у будь- якому разі буде персоніфікована.
Пункт 2, окрім адреси установи, що здійснює повідомлення, та номера телефону, допускає можливість використання інших засобів зв’язку. При цьо- му законодавець застосував розділовий сполучник «чи», з чого випливає, що у повідомленні може бути вказано або номер телефону, або інший засіб зв’язку. Який саме вид зв’язку може скласти альтернативу телефонному - коментова- на стаття не конкретизує. Виходячи з очевидної мети п. 2 цієї статті, можна припустити, що під «іншим засобом зв’язку» слід розуміти будь-яку сучасну комунікаційну технологію, яка дозволяє отримувачу повідомлення оперативно зв’язатися з відповідальними особами установи, що здійснює повідомлення, та мати таким чином змогу отримати (уточнити) інформацію, необхідну для ефективної реалізації права на участь у процесуальній дії (отримання інфор- мації про здійснену процесуальну дію, прийняте процесуальне рішення). Для тлумачення цього пункту певний інтерес може становити ст. 135 КПК, у якій мова йде про порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні. Тут способи виклику особи до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду визнача- ються вичерпно: шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по теле- фону або телеграмою.
Пункт 3 сформульовано недостатньо чітко: цілком зрозуміло, що «ім’я особи» означає прізвище, ім’я і по батькові фізичної особи, а «найменування» стосується юридичної особи, але юридична особа може мати, крім повного на- йменування, скорочене найменування (ст. 90 ЦК); фізична особа може мати адресу реєстрації і адресу фактичного проживання, що не співпадають; стосов- но юридичної особи мова може йти про юридичну адресу та місцезнаходжен- ня, тобто фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку (ст. 93 ЦК). Є ймовірність того, що зазначена розпливча- тість формулювань часом створюватиме певні ускладнення при застосуванні цієї норми на практиці. Тому видається доцільним максимально повно, навіть надлишково, зазначати у повідомлені персональні дані та/або реквізити, що пе- редбачаються цим пунктом.
Якщо повідомлення адресоване юридичній особі, то, виходячи з букваль- ного прочитання тексту п. З, достатньо вказати лише назву такої особи і не обов’язково зазначати прізвище та/чи посаду її представника. У цьому разі, якщо мова у повідомленні йде про участь у процесуальній дії, юридична осо- ба, в принципі, вправі сама визначати, хто виступатиме від її імені. При цьо- му перевірка повноважень такого представника перед початком процесуальної дії Кодексом не передбачається. Якщо ж повідомлення стосується прийнятого процесуального рішення чи вже здійсненої процесуальної дії, жодних складно- щів не вбачається: повідомлення має суто інформаційний характер і проходить звичайним шляхом документообігу на підприємстві (в установі, організації).
Пункт 7 коментованої статті встановлює, що залежно від мети повідо- млення в ньому має міститись інформація про: а) процесуальну дію (дії), яка буде проведена в майбутньому; або б) вже здійснену процесуальну дію; чи
в) вже прийняте процесуальне рішення. Ця норма не конкретизує, яка саме інформація має повідомлятись і в якому обсязі. Цілком очевидно, що стосов- но майбутньої процесуальної дії така інформація може бути мінімальною: у більшості випадків цілком достатньо назвати процесуальну дію, аби у адреса- та повідомлення склалося адекватне уявлення про бажаність чи небажаність участі в ній. Стосовно вже здійснених процесуальних дій та прийнятих рішень інформація, як правило, повинна бути значно ширшою: отримувач має повідо- млятись не тільки про сам факт здійснення тієї чи іншої процесуальної дії або прийняття процесуального рішення, а й про суть та зміст таких дій чи рішень. У кращому випадку, якщо це можливо, до повідомлення має додаватись копія протоколу процесуальної дії чи копія процесуального рішення.