- •Кримінальний процесуальний кодекс України
- •Глава 1.
- •Глава 2.
- •Глава 3.
- •§ 2. Сторона обвинувачення
- •§ 3. Сторона захисту
- •Захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи су- дом для здійснення захисту за призначенням у випадках та в порядку, ви- значених статтями 49 та 53 цього Кодексу.
- •§ 4. Потерпілий і його представник
- •Питання участі законного представника потерпілого у криміналь- ному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Ко- дексу.
- •§ 5. Інші учасники кримінального провадження
- •Права та обов’язки цивільного позивача виникають з моменту по- дання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.
- •Питання участі законного представника цивільного позивача у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.
- •Давати правдиві показання під час досудового розслідування та су- дового розгляду;
- •За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність, встановлену законом.
- •Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого.
- •Експерт має право:
- •Знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосу- ються предмета дослідження;
- •За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків у суді, невиконання інших обов’язків експерт несе відповідальність, встановлену законом.
- •1. У разі неприбуття до суду без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття на спеціаліста судом покладаються всі витрати, пов’язані з оголошенням перерви в судовому засіданні.
- •§ 6. Відводи
- •Спеціаліст, експерт, крім того, не має права брати участі в кримі- нальному провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, мате- ріали яких використовуються у цьому провадженні.
- •У разі задоволення відводу експерта, спеціаліста або перекладача до кримінального провадження повинні бути залучені інші учасники у строк, визначений слідчим суддею, судом.
- •Глава 4. Докази і доказування
- •§ 1. Поняття доказів, належність та допустимість при визнанні відомостей доказами
- •Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, до- кументи, висновки експертів.
- •Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
- •Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні су- дового рішення.
- •Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в на- радчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
- •Обов’язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують об- винуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
- •Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального прова- дження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.
- •Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
- •§ 3. Показання
- •§ 4. Речові докази і документи
- •§ 5. Висновок експерта
- •Висновок експерта не є обов’язковим для особи або органу, яка здійснює провадженая, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
- •Глава 5.
- •У випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведен- ня процесуальної дії фіксується у протоколі.
- •Протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її про- ведення або безпосередньо після її закінчення.
- •До складу слідчої (розшукової) дії входять також дії щодо належно- го упакування речей і документів та інші дії, що мають значення для пере- вірки результатів процесуальної дії.
- •Глава 6. Повідомлення
- •Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов’язковою.
- •Глава 7. Процесуальні строки
- •Процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки. Строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший доку-
- •Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
- •Ухвала слідчого судді, суду про поновлення чи відмову в поновлен- ні процесуального строку може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
- •Подання клопотання заінтересованою особою про поновлення про- пущеного строку не припиняє виконання рішення, оскарженого з пропу- щенням строку.
- •Глава 8.
- •Якщо оплату процесуальних витрат відстрочено або розстрочено до ухвалення судового рішення, витрати розподіляються відповідно до су- дового рішення.
- •Витрати, пов’язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюва- ний, обвинувачений, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
- •Витрати, пов’язані із участю потерпілих у кримінальному про- вадженні, залученням та участю перекладачів для перекладу показань
- •Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів та експертів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
- •Витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і докумен- тів, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
- •Граничний розмір витрат, пов’язаних із зберіганням і пересилан- ням речей і документів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
- •У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваче- ного на користь держави документально підтверджені витрати на залучен- ня експерта.
- •Суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані.
- •Суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
- •Сторони кримінального провадження, свідки, експерти, спеціаліс- ти, перекладачі мають право оскаржити судове рішення щодо процесуаль- них витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.
- •Глава 9. Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов Стаття 127. Відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому
- •Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопо- рушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
- •У разі встановлення відсутності події кримінального правопору- шення суд відмовляє в позові.
- •Глава 10. Заходи забезпечення кримінального провадження і підстави їх застосування
- •Суд здійснює судовий виклик учасників кримінального проваджен- ня, участь яких у судовому провадженні є обов’язковою.
- •Привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він за- стосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.
- •Ухвала про здійснення приводу оголошується особі, до якої він за- стосовується, особою, яка виконує ухвалу.
- •У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, повертає її до суду з письмовим поясненням при- чин невиконання.
- •Глава 12.
- •Під час досудового розслідування клопотання слідчого, прокурора про накладення грошового стягнення на особу розглядається слідчим суд- дею не пізніше трьох днів із дня його надходження до суду.
- •Глава 13. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
- •Мотиви застосування або відмови у задоволенні клопотання про застосування тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом;
- •Глава 14. Відсторонення від посади
- •Слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання подано без додер- жання вимог статті 155 цього Кодексу, повертає його прокурору, про що постановляє ухвалу.
- •Глава 15. Тимчасовий доступ до речей і документів
- •Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.
- •Глава 16.
- •Глава 17.
- •Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
- •Запобіжні заходи, затримання особи
- •§ 1. Запобіжні заходи, затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду
- •Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом пе- редбачено покарання у виді позбавлення волі.
- •При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави слідчий суддя, суд роз’яснюють підозрюваному, обвинуваченому його обов’язки, передбачені
- •Розмір цивільного позову, розмір матеріальних вимог потерпілого, не пов’язаних із вчиненим щодо нього злочином, розмір судових витрат тощо на розмір застави не впливає.
- •Розгляд клопотання про застосування або зміну запобіжного захо- ду слідчим суддею, судом невідкладно означає, що воно має розглядатися
- •Розгляд клопотання здійснюється в закритому судовому засіданні за участю прокурора.
- •1. Ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
- •§ 2. Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду
- •Глава 19. Загальні положення досудового розслідування
- •1. Досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків - у формі дізнання в порядку, перед- баченому цим Кодексом.
- •Матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту до- судового розслідування та судового розгляду.
- •Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового роз- слідування приймається прокурором.
- •Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового роз- слідування не може бути оскаржене.
- •Досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудо- вого розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
- •Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
- •Глава 20.
- •1. У виняткових випадках, пов’язаних із необхідністю отримання по- казань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через
- •При проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, пе- дагога або психолога, а за необхідності - лікаря.
- •Пред’явлення трупа для впізнання здійснюється з додержанням ви- мог, передбачених частинами першою і восьмою статті 228 цього Кодексу.
- •Обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання зна-
- •Особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають зане- сенню до протоколу обшуку.
- •3. Персональна (спеціальна, суб’єктна) підслідність визначається характе- ристиками суб’єкта злочину. Наприклад, за всіма кримінальними провадження-
§ 3. Показання
Стаття 95. Показання
Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій фор- мі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати по- казання під час досудового розслідування та судового розгляду.
Свідок, експерт зобов’язані давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду в установленому цим Кодексом порядку.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або на отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обгрун- товувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала осо- бисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Висновок або думка особи, яка дає показання, можуть визнаватися судом доказом, лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного розуміння показань (їх частини) і грунтуються на спеціальних знаннях в розумінні статті 101 цього Кодексу.
Якщо особа, яка дає показання, висловила думку або висновок, що ґрунтується на спеціальних знаннях у розумінні статті 101 цього Кодексу* а суд не визнав їх недопустимими доказами в порядку, передбаченому час- тиною другою статті 89 цього Кодексу, інша сторона має право допитати особу згідно з правилами допиту експерта.
Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за ЇХ згодою пояснення, які не є джерелом доказів.
На основі способу отримання законодавець виділив такий вид доказів, як показання, що має різновиди залежно від особливостей процесуального поло- ження джерела доказів, наявності чи відсутності процесуального інтересу та відношення до підозри і обвинувачення (показання обвинуваченого, підозрю- ваного, свідка, потерпілого, експерта).
Показання обвинуваченого - усне повідомлення особи, щодо якої об- винувальний акт передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК, про обставини, що підлягають доказуванню, і дається добровільно на допиті в уста- новленому законом порядку.
Процесуальне положення обвинуваченого як учасника кримінальної про- цесуальної діяльності має специфічну природу, оскільки це особа, яка може бути визнана винною і піддана покаранню. Для обвинуваченого передбаче- ний не обов’язок, а право давати показання. При особливій заінтересованості обвинуваченого в результатах справи передбачається добровільність надання ним показань. Тільки за такої умови можна говорити про достовірність повідо- млених ним даних. Навпаки, примусовий порядок отримання показань обви- нуваченого в кожному випадку дає підстави для визнання їх недостовірними.
Звільнення обвинуваченого від відповідальності за надання завідомо не- правдивих показань пояснюється інтересами правильної організації захисту- Водночас, надання йому права на дачу показань свідчить про те, що дача не- правдивих показань входить у зміст права обвинуваченого на захист. Запере- чення щодо права обвинуваченого давати будь-які показання по суті справи є результатом змішування правових і моральних норм поведінки обвинувачено- го. З огляду на це не можна факт дачі обвинуваченим неправдивих показань розцінювати як обставину, що обтяжує покарання. Факт дачі обвинуваченим неправдивих показань, якщо він не пов’язаний з обмовою невинної особи, не повинен розцінюватися як обставина, що тягне за собою негативні право- ві наслідки для обвинуваченого. Зміст неправдивих показань обвинуваченого може бути різним: повне чи часткове визнання винуватості у вчиненні злочи- ну або повне заперечення винуватості й окремих доказів. Проте встановлення
неправдивості визнання обвинуваченим своєї вини не може бути доказом його невинуватості, так само як факт неправдивості показань обвинуваченого, що заперечує свою винність, не може бути взятим за основу обвинувачення. Сам факт дачі неправдивих показань не трансформується в обвинувальний доказ, оскільки це суперечить засадам кримінального процесу, дотримання яких є обов’язковою умовою допустимості доказів.
Обвинувачений здійснює свій захист не тільки шляхом повідомлення да- них, що відносяться до фактів справи, а й за допомогою пояснень цих фактів. Пояснення і показання, що не мають фактичних даних про обставини вчинен- ня злочину, доказового значення не мають. Згідно з поняттям доказу в кри- мінальному процесі не можуть визнаватися доказами висновки і думки обви- нуваченого щодо юридично значимих фактів. Не мають доказового значення і дані, повідомлені обвинуваченим без посилання на джерело інформації. По- казання обвинуваченого, для того щоб стати доказами, повинні бути отримані при допиті на судовому слідстві в порядку ст. 351 КПК. Ця ознака показань обвинуваченого характерна способу їх отримання і є підставою для їх відмеж- ування від інших пояснень, заяв, повідомлень обвинуваченого, що не мають доказового значення, але використовуються обвинуваченим для свого захисту.
Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна ді- йти висновку, чи визнає він обставини, чи заперечує проти них, суд має право вимагати від нього конкретної відповіді - «так» чи «ні».
Визнання обвинуваченим своєї вини характеризується такими рисами:
а) зізнання обвинуваченого є доказом; б) зізнання обвинуваченого має істот- не значення для повноти розслідування; в) зізнання обвинуваченого необхідно перевіряти і оцінювати разом з іншими доказами; г) розслідування не повинно вестися тільки в напрямі отримання зізнання обвинуваченого.
Заперечення обвинуваченим своєї вини може бути доказом, якщо він на підтвердження невинуватості повідомляє про конкретні факти, що усувають його причетність до вчинення злочину. Такі показання необхідно перевіряти і оцінювати сторонами обвинувачення та захисту в сукупності з іншими до- казами.
Показання обвинуваченого стосовно інших осіб можуть бути доказами, якщо обвинувачений повідомляє дані про вчинення чи не вчинення того злочи- ну, в якому обвинувачується сам. Показання, в яких обвинувачений повідомляє про злочинну (незлочинну) діяльність інших осіб, не пов’язану з його справою, є показаннями свідка в іншому кримінальному провадженні. У цих випадках обвинувачений мусить бути допитаним у іншому провадженні як свідок.
Доказами у кримінальній справі можуть бути лише такі показання підозрюваного, в яких є дані про факти, що відносяться до конкретного кримі- нального провадження. Основна особливість показань підозрюваного в тому, що вони є засобом його захисту. Його показання можуть призвести до закриття кримінального провадження, звільнення його з-під варти, повної реабілітації або до того, що йому буде правильно сформульована підозра.
Підозрюваний зацікавлений у результатах провадження. Він не може не- сти відповідальність за відмову від дачі показань і за надання завідомо неправ- дивих показань. Показання підозрюваного можуть містити не тільки дані про певні факти, а й їх пояснення. Предмет показань підозрюваного в чинному КПК не визначено. Очевидно, він визначається змістом того документа, винесення якого вводить підозрюваного в процес. Як у повідомленні про підозру, поста- нові про застосування як запобіжного заходу взяття під варту, так і в протоколі затримання повинна бути вказівка на злочин, який, як передбачається, вчинив підозрюваний. Тому змістом показань підозрюваного можуть бути дані про будь-які факти, пов’язані з цим злочином, а також факти щодо виявлення слідів злочинів. Обсяг показань підозрюваного значною мірою залежить від змісту повідомлення про підозру, протоколу затримання і постанови про застосування як запобіжного заходу взяття під варту. Ознайомившись з повідомленням про підозру, протоколом, постановою, підозрюваний може інколи і не дати розгор- нутих показань. Причинами цього можуть бути невинуватість підозрюваного або його небажання давати показання. У будь-яких випадках прокурор, слідчий змушені більш конкретно, ніж це відображено в протоколі, постанові, повідо- мленні довести до відома підозрюваного про підстави підозри, про наявність окремих, а інколи і всіх доказів, які є в матеріалах кримінального провадження.
Показання підозрюваного - доказ, який підлягає перевірці на рівні з інши- ми доказами у справі. При оцінці показань підозрюваного необхідно врахову- вати психічний стан особи в момент її затримання чи взяття під варту. Дані, на підставі яких виникає і формується підозра, можуть бути отримані в результаті доказування, на підставі достатніх доказів. Вони є лише ймовірними, неповни- ми знаннями про злочин і особу, причетну до його вчинення. Підозра у кримі- нальному процесі - складова частина функції кримінального переслідування, це письмове твердження прокурора, слідчого, обгрунтоване достатніми доказа- ми про можливу причетність особи до вчинення злочину (ст. 277 КПК).
Відповідно до ст. 65 КПК свідок як суб’єкт кримінального проце- су - це фізична особа, стосовно якої є відомості, що вона володіє інформацією про обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у зв’язку з чим вона викликана на допит. Ця особа не повинна бути причетна до вчинення кримінального правопорушення. Свідком може бути особа, яка здат- на за своїм психічним і фізичним станом правильно сприймати явища і давати про них правильні покази. Процесуального статусу свідка така особа набуває з моменту виклику її для допиту у визначеному законом порядку (див. ст. комен- тар до ст.ст. 133, 134,135 КПК).
Інформація (дані) про обставини справи може бути одержана свідком як в |)сзультаті особистого, безпосереднього сприйняття фактів (свідок-очевидець), гак і зі слів інших осіб, які бачили або іншим шляхом їх сприймали (свідок з чу- жих слів). Тому особа може бути викликана і допитана як свідок і в тому випад- ку, коли вона безпосередньо не сприймала обставин, про які дає показання, але чула про них від інших осіб, одержала інформацію про них з документів тощо.
Показання таких свідків важливі тим, що дозволяють виявити і допитати свід- ків-очевидців, перевірити першоджерело інформації, одержати відомості про інші джерела доказів (документи, предмети тощо). Показання з чужих слів - особливий різновид показань, визнання яких доказами може бути при дотри- манні вимог, передбачених ст. 97 КПК.
Як випливає із ч. 5 ст. 95 КПК, свідок у своїх показаннях повинен виклада- ти лише факти. Вони повинні характеризуватися неупередженістю, об’єктивним викладом фактів, які він особисто спостерігав. Чим детальніше викладається відомий свідку факт, тим цінніше його показання. Зазвичай він опосередковує те, що сприймав органами чуття, але почасти показання мають характер су- джень і оцінок. Це пояснюється тим, що факти спочатку сприймаються, а по- тім відтворюються свідком. Тому неможливо уникнути суджень та оцінок, які являють собою логічну форму виразу мислення. Зрозуміло, що судження про факти не може замінити показання про них. Не можна не враховувати того, що на практиці такі показання треба зводити до мінімуму, оскільки окремі з них мають цінність, якщо обгрунтовуються фаховими знаннями, значним життєвим досвідом. Наприклад, коли лікар дає показання щодо характеру хвороби, авіа- інженер про технічний стан літака тощо, що не виключає їх допиту в порядку, передбаченому для експертів. Про це йдеться в ч. 6 та 7 ст. 95 КПК.
До предмета показань свідка належать обставини, що мають пряме чи опосередковане відношення до події злочину, злочинного діяння відомих осіб, форми вини, наслідків злочинного діяння, даних, що відносяться до показань інших свідків, експертів, їх висновків, а також відомості про факти, що харак- теризують особу підозрюваного, обвинуваченого та взаємовідносини свідка з ними і з потерпілим. Знання характеру цих взаємин (нормальні, дружні, родин- ні, ворожі, неприязні, відсутні будь-які відносини, бачив вперше тощо) дозво- лить дати правильну оцінку відповідних показань.
З одного боку, дані, що повідомляються потерпілим, можуть відіграти важливу роль у встановленні обставин, які підлягають доказуванню, з іншого - потерпілий, як правило, є таким учасником процесу, який має власний інтерес у справі. Він відстоює свої процесуальні права в кримінальному судочинстві. Вод- ночас, показання потерпілого можуть містити елементи необ’єкгивності, напри- клад, вони можуть бути пов’язані з тим, щоб пом’якшити можливу непристой- ність своєї поведінки або посилити ступінь вини обвинуваченого. Ці обставини повинні враховуватися під час допиту потерпілого. Показання потерпілого - це дані, повідомлені ним на допиті під час проведення досудового розслідування чи в судовому засіданні. Допит потерпілого повинен проводитись на підставі вимог, зазначених у ст.ст. 224, 225, 353 КПК. За кримінальною процесуальною природою показання потерпілого багато в чому схожі з показаннями свідка. Предметом показань потерпілого можуть бути будь-які обставини, встановлен- ня яких необхідне для правильного вирішення справи. До цих обставин входять і взаємовідносини потерпілого з підозрюваним, обвинуваченим. Встановлення таких взаємин може допомогти поновити картину події, яка відбувалася.
Зміст показань потерпілого має певні особливості. Вони в більшості ви- падків пов'язані з обставинами злочинного посягання (місцем, часом, спосо- бом вчинення злочину, особою, що його вчинила, тощо). Значним може бути і обсяг відомостей про фактичні обставини справи, які відомі лише потерпілому і особі, що вчинила злочин (наприклад, коли злочинне посягання здійснюва- лось у відсутності інших осіб). Думки і припущення потерпілого, повідомлені ним при допиті, є невід'ємною частиною його показань. Вони повинні бути зафіксовані в протоколі допиту і підлягають обов'язковій перевірці в процесі доказування. Будь-які показання потерпілого, перш ніж вони будуть викорис- тані при прийнятті рішень, повинні бути перевірені. Перевірка здійснюється шляхом співставлення з доказами, які є у справі. Це дозволяє впевнитись у частковому чи повному збігові показань з іншими доказами.
Важливим є те, що показання, отримані від обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка, експерта на досудовому розслідуванні, не є обов’язковими для суду. Вони можуть використовуватися лише для прийняття рішень в стадії досудового розслідування, але в суді підлягають перевірці та дослідженню в порядку, передбаченому КПК для судового розгляду. Тільки піс- ля цього, визнавши показання достовірними, суд може їх використовувати для обґрунтування судових рішень. Із цього можна дійти висновку, що показання як докази формуються за участі сторін обвинувачення, захисту, потерпілого в судовому порядку, що значно підсилює їх процесуальну та логічну складову, оскільки на їх утворення впливають рівною мірою учасники процесу з різними процесуальними інтересами.
Стаття 96. З’ясування достовірності показань свідка
Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає пока- зання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.
Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокре- ма, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шах- райство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.
Свідок зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування достовірності його показань.
Свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узго- джуються із його показаннями.
Серед позитивних ознак положень доказового права в КПК є те, що на досудовому розслідуванні і в судовому розгляді сторона захисту, потерпілий мають можливість впливати на формування і оцінку доказів. З цією метою КПК наділено сторону захисту, потерпілого правом на участь у проведенні слідчих (розшукових) дій, ініціювати проведення процесуальних дій, у разі участі в
них ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, застосовувати технічні засоби при проведенні процесуальних дій, оскаржувати до суду рішення та дії слідчого, прокурора (ст. 42 КПК). У та- кий спосіб можуть перевірятися показання свідка на досудовому розслідуванні і в судовому розгляді (ст. 352 КПК) на предмет їх достовірності.
Категорія «достовірність» тлумачиться по-різному у філософській та процесуальній літературі як істинне знання, що підтверджується відповідними даними, відповідність доказів об’єктивній дійсності. Видається, що достовір- ним є таке знання, що не викликає сумнівів і вже не потребує обгрунтування. Істинне знання завжди достовірне, а також достовірне завжди істинне. Таким чином, достовірність включає істинність знання (відповідність дійсності) і об- грунтування цієї істинності, що адресується відповідному адресату.
Оцінка достовірності - це процес, який відбувається в ході проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, висуненні вер- сій і прийнятті процесуальних рішень. Виходячи з викладеного, оцінка досто- вірності показань свідка залежить: 1) від характеру показань свідка. Для цього необхідно з’ясувати, джерелом якої життєвої обставини є ці показання, чи до- статньо повно підтверджуються ці факти в показаннях, чи відноситься подія до обставин, що підлягають доказуванню, умови сприйняття обставин, наявність потерпілого, прогалин в обгрунтуванні, логічність викладу показань тощо;
від особи свідка, що має значення для оцінки його показань - наявність за- цікавленості, в результатах провадження, службових, родинних взаємин з ін- шими учасниками процесу, його психологічні особливості, здатність сприй- мати і давати правдиві показання, репутація свідка, характеристика як члена суспільства тощо; 3) від співвідношення показань свідка з іншими доказами у провадженні з метою з’ясування суперечностей або узгодженостей між ними.
Все це дає можливість дати відповідь на два запитання: чи можна вважати показання свідка достовірними; чи мають місце в дійсності факти, викладені в показаннях. Для досягнення такої мети і спрямовані дії сторін криміналь- ного провадження, передбачені в коментованій статті. Див. також коментар до ст.ст. 87,88 КПК.
С т а т т я 97. Показання з чужих слів
Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, пись- мовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.
Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.
При прийнятті цього рішення суд зобов’язаний враховувати:
значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з’ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;
інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які подавалися або можуть бути подані;
обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності;
переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояс- нень;
складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сто- рони, проти якої вони спрямовані;
співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка на- дала ці показання;
можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або при- чини неможливості такого допиту.
Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона:
відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяж- ку фізичну чи психічну хворобу;
відмовляється давати показання в судовому засіданні, не підкоряю- чись вимозі суду дати показання;
не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було вста- новлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;
перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.
Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами.
Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обста- вин, за яких особа не може бути допитана.
Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтвер- джується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.
У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом по- казання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробіт- ником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.
Органи досудового розслідування та сторона захисту і потерпі- лий зацікавлені в отриманні доказів із першоджерел, коли особа особис- то сприймала факти, що мають значення для кримінального проваджен- ня, із первинних джерел інформації (ст. 91 КПК). Такі докази відносяться до числа більш надійних, оскільки до мінімуму зводиться кількість носіїв фактичних даних і їх інтерпретаторів. Такі властивості первинних доказів зменшують вплив суб'єктивного чинника і надають їм більш переконливий характер.
Використання показань з чужих слів як доказів - не загальне прави- ло, а його виняток. В таких доказах закладена можливість помилки з причин суб’єктивного чинника. Вони формуються пізніше від первинних і на їх осно- ві. Показання з чужих слів залежать не лише від змісту первинного джерела, а й від загальних закономірностей передачі і сприйняття інформації на кожному етапі ретрансляції. При передачі фактичних даних відбувається їх фільтрація і зміна. Відтак, у їх змісті не виключається надмірна частка суб’єктивності. Тому необхідність в їх отриманні може виникати в таких випадках: 1) коли значимість такого доказу надає додаткову і єдину можливість суду встановити істотні обставини для кримінального провадження, а також коли без наявнос- ті такого доказу неможливо довести необхідну обставину для провадження; 2) якщо використання такого доказу є виправданим у ситуації відсутності первинних доказів або їх сумнівності; 3) коли первинний доказ втрачений або його неможливо отримати; 4) коли за допомогою показань з чужих слів є мож- ливість віднайти інші докази, до яких слід звернутися для перевірки фактів, що мають значення для провадження; 5) коли дані, отримані з чужих слів, мо- жуть слугувати засобом перевірки інших доказів кримінального провадження; 6) коли показання з чужих слів може використовуватися як засіб заміни пер- винного доказу.
У ч. 2 коментованої статті викладені умови допустимості показань з чужих слів як доказів у кримінальному провадженні. При цьому треба мати на увазі, що такі докази повинні відповідати вимогам, викладеним в ст.ст. 84-89 КПК, оскільки загальне поняття доказу включає найбільш істотні ознаки як для всіх доказів, так і для кожного окремого виду доказів. Закон виходить із реаль- ності загального, особливого і окремого, коли встановлює вимоги для доказів щодо визначення їх правової природи, процесуального режиму їх формування та перевірки. Відповідно до положень ст. 97 КПК правом визнання таких дока- зів допустимими наділений лише суд. Це не означає, що збирати такі показання не дозволяється в стадії досудового розслідування. Згідно з ч. 1 ст. 65 КПК свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що під- лягають доказуванню під час кримінального провадження і яка викликана для надання показань. Відповідно до ст. 133 КПК слідчому та прокурору надається право викликати для допиту як свідків таких осіб. їх показання можуть вико- ристовуватися як докази лише в стадії досудового розслідування для прийняття відповідних процесуальних рішень.
Використання показань з чужих слів повинно відбуватися за прави- лами застосування непрямих доказів. Видається, що такі докази не можуть достовірно встановлювати спірні факти. На одних лише показаннях з чужих слів не можуть грунтуватися підозра та обвинувачення, тільки в сукупності з первинними доказами вони можуть визнаватися достатніми для прийняття судових рішень.
У ч. 2 ст. 97 КПК викладені правила, якими слід керуватися суду при ви- рішенні питання про допустимість показань з чужих слів як доказів, незалежно
від можливості допиту особи, яка надала первинні пояснення. Вони стосують- ся значимості таких показань для кримінального провадження, характеристики осіб, які надали первинні і похідні пояснення, умови і способи їх отримання, узгодженість з іншими доказами, наявність зацікавленості у свідків, а також можливості перевірки показань з чужих слів шляхом допиту особи, що надала первинні пояснення.
В ч. 7 коментованої статті обгрунтовано вказується на недопустимість показань з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітни- ком оперативного підрозділу стосовно пояснень осіб, наданих їм під час кримі- нального провадження. Така заборона пов’язана з тим, що вказані особи мають у провадженні процесуальний інтерес (на стороні обвинувачення). Такі пока- зання не можуть визнаватися доказами, оскільки отримані із неналежного про- цесуального джерела.