Класифікація влі

(Є.Б. Боровік, М.Т. Паркер):

1. Специфічні інфекції.

2. Респіраторно-вірусні інфекції.

3. Шлунково-кишкові інфекції.

Але необхідно виділити і четверту групу, куди відносять гепатит В й СНІД

(Є.Г. Гончарук і співавтор.).

Існують й інші класифікації, наприклад:

1.Кишкові інфекції – колідіспепсії і ентерити в дітей до 1 року, викликані умовно-патогенними клебсієлами, сальмонелами, ентерококами, протеєм і ін.; гастроентероколіти в дорослих, викликані умовно-патогенними мікроорганізмами, дизентерія, гепатит А й ін.

2.Інфекції дихальних шляхів – пневмонії, бронхіти і бронхопневмонії різної етіології, грип, аденовірусна інфекція, кір, коклюш, вітряна віспа, паротит, скарлатина, туберкульоз і ін.

3.Кров'яні і інокуляційні інфекції, гепатит В, СНІД; інфекційні хвороби шкірних покривів (шкіри і слизових) – піодермії, абсцеси, флегмони, кон`юнктивіти, трахома й ін.

Механізми передачі внутрішньолікарняних інфекцій (ВЛІ)

Механізм передачі	Шляхи передачі	Фактори передачі	Нозологічні форми ВЛІ
Фекально-оральний	контактний прямий контактний непрямий харчовий водяний	руки персоналу посуд, перев'язний матеріал, білизна, іграшки, устаткування харчові продукти вода для питва і гідротерапії	ГСІ (гнійно- септичні інфекції) кишкові інфекції ГСІ кишкові інфекції кишкові інфекції, гепатит А, ГСІ опікових ран
Аерогенний	повітряно- пиловий	пил, перев'язний матеріал повітря	ГСІ, вітряна віспа ГРЗ, грип, кір і ін.
Трансмісивний	прямий непрямий	кров і її препарати забруднені кров'ю інструменти	СНІД, гепатит В СНІД, гепатит В
Контактний	прямий непрямий	руки персоналу перев'язний матеріал, інструменти	ГСІ, герпес ГСІ

Групи влі

З урахуванням способу зараження, локалізації патологічного процесу, особливостей патогенезу і клінічної картини внутрішньолікарняні інфекції можна умовно розділити на наступні групи ВЛІ:

1. Септицемії і бактеріємії. Їх найбільш часті збудники – золотий і епідермальний стафілококи, протей, кишкова паличка, клебсієли, ентеробактери, псевдомонади, серрації, бактероїди, стрептококи (ентерококи і S. agalactiae), гриби кандіда й ін.

2. Гнійно-запальні інфекції: гострі і хронічні; місцеві з різною локалізацією і генералізовані. Частота післяопераційних ускладнень у різних клініках варіює від 2 до 20%. Більш 40% післяопераційної летальності обумовлено внутрішньолікарняними гнійно-септичними інфекціями. Збудники: стафілококи, стрептококи, грамнегативні бактерії, клостридії, бактероїди, фузобактерії й ін. При цьому гнійно-запальні процеси нирок і м'яких тканин найчастіше викликають золотий і епідермальний стафілококи і грамнегативні палички. Гострий гнійний отит – стафілококи, пневмококи, клебсієли й ін. Післяпологовий мастит – золотий і епідермальний стафілококи. Омфаліти – золотий і епідермальний стафілококи. Гнійний апендицит – кишкова паличка, бактероїди, протей, часто в асоціації. Гострий гематогенний остеомієліт найчастіше викликає золотий стафілокок. Гнійні перитоніти розвиваються при заносі гематогенним чи лімфогенним шляхом збудників з інших органів, чи в результаті прориву кишечнику, чи після оперативного втручання, чи поранення. Збудниками перитоніту служать кишкова паличка, протей, бактероїди, ентеробактери, клебсієли, ентерококи в різних сполученнях і часто в асоціаціях зі стафілококом. Післяопераційний перитоніт найчастіше викликають госпітальні штами стафілокока і грамнегативні бактерії.

3. Раневі й опікові інфекції. Раневі інфекції можуть мати ендогенне й екзогенне походження. У першому випадку збудники проникають у рану з найближчих сусідніх ділянок тканини. Екзогенні раневі інфекції виникають або в результаті заносу збудника при оперативному втручанні, або на більш пізніх етапах лікування. Їхніми збудниками також нерідко є госпітальні штами бактерій, особливо стафілококів, що мають більш високі вірулентні властивості і, як правило, множинною лікарською стійкістю. До раневих госпітальних інфекцій варто віднести і пуерперальний і післяабортний сепсис, збудниками яких служать стрептококи, стафілококи і грамнегативні палички, що як постійно живуть на слизових оболонках сечостатевих шляхів, так і занесені екзогенним шляхом.

Опікові інфекції найчастіше зв'язані з інфікуванням ран стафілококами і грамнегативними бактеріями, що є мешканцями шкіри чи слизових оболонок хворих, а також бактеріями, що містяться на одязі хворого, медичного персоналу, у повітрі і на навколишніх предметах. Причиною опікових інфекцій нерідко служать госпітальні штами бактерій. Опікові інфекції часто ускладнюються важко протікаючими септицеміями.

4. Захворювання дихальних шляхів. Вони можуть протікати у формі ринітів, фарингітів, кон`юнктивітів, бронхітів, бронхіолітів, пневмоній, абсцесів і гангрени легень, атипових пневмоній і т.п. Їхні збудники: ріновіруси, коронавіруси, аденовіруси, параміксовіруси, респіраторно-сінтиційний вірус, віруси грипу, інші віруси, а також пневмококи, паличка інфлюенци, мікоплазми, пневмоцисти й інші мікроорганізми.

5. Урогенітальні інфекції – пієлонефрити, уретрити, гломерулонефрити й інші. Важким ускладненням цих інфекцій є уросепсис. Збудники: стрептококи різних серологічних груп, стафілококи і грамнегативні палички (протей, синьогнійна паличка, кишкова паличка й інші).

6. Гострі кишкові інфекції. Вони можуть носити характер інтоксикацій, токсикоінфекцій чи харчових інфекцій. Збудниками харчових інтоксикацій служать стафілококи, що продукують ентеротоксини; харчових тосикоінфекцій – представники сімейств Enterobacteriaceae, Pseudomonadaceae, Vibrionaceae, Bacillaceae і Streptococcaceae; харчових інфекцій – ешеріхії (головним чином ентеропатогенні й ентероінвазивні, рідше ентеротоксигенні кишкові палички), шигели, кампілобактери, сальмонели й інші. Особливо часто спостерігаються внутрішньолікарняні спалахи сальмонельозів. Епідеміологічно їх можна розділити на три групи:

- Сальмонельози, обумовлені вживанням у лікарняних закладах харчових продуктів (птахопродуктів, яєць, молочних , м'ясних і інших продуктів), інфікованих збудниками і які не підлягали необхідній термічній обробці.

- Захворювання, зв'язані з появою серед персоналу лікувального закладу бактеріоносія і

наступним зараженням від нього контактно-побутовим шляхом. Поширення таких

захворювань звичайно зв'язано з інфікуванням предметів побуту, навколишнього

середовища і рук персоналу.

- Захворювання, зв'язані з пероральним вживанням рідких лікарських препаратів. Вони часто спостерігаються в родопомічних закладах і лікарнях для дітей раннього віку. Наприклад, зараження зцідженого грудного молока сальмонелами (а також іншими грам негативними паличками і стафілококами) може стати причиною групових захворювань серед немовлят.

- Харчові спалахи антропонозних кишкових інфекцій (ешеріхіози, дизентерія, кампілобактеріози) у лікарняних закладах звичайно зв'язані з порушенням правил готування,

збереження, термічної обробки харчових продуктів і з недотриманням правил особистої

гігієни.

7. Посттрансфузійні інфекції і захворювання, зв'язані з різними діагностичними (бронхоскопія, гастроскопія, цистоскопія) і лікувальними процедурами (гемодіаліз, інтубація, застосування наркозної апаратури та інше). Звичайно вони виникають у тих випадках, коли стерилізація інструментів зв'язана з великими труднощами, чи коли для ін'єкцій використовують нестерильні шприци чи один шприц із заміною голок. Таким шляхом відбувається зараження ВІЛ, вірусами гепатиту В, С, D; цитомегаловірусами, епідермальним стафілококом і, можливо, іншими збудниками. До таких же наслідків призводить переливання донорської крові чи її препаратів, не перевірених на можливу присутність в них відповідних збудників.

8. Особливу групу внутрішньолікарняних інфекцій складають захворювання, зв'язані з тривалим лікуванням антибіотиками, особливо широкого спектра дії. Вони виникають як наслідок порушення балансу нормальної мікрофлори організму. Такий дисбаланс можливий у результаті того, що застосовані для лікування хворого антибіотики діють не тільки на збудника відповідного захворювання, але і пригнічують життєдіяльність чуттєвих до антибіотиків представників нормальної мікрофлори. Їхнє місце починають займати мікроорганізми, резистентні до даних антибіотиків, що розмножуються у великій кількості і викликають дисбактеріоз. Наприклад, розмноження антибіотикорезистентних стафілококів може стати причиною стафілококового коліту, стафілококової пневмонії; розмноження грибів кандіда – причиною місцевого чи генералізованого кандідозу, що важко піддається лікуванню.

Характерні особливості епідеміології ВЛІ:

1. ВЛІ поліетіологічні. Обумовлені, головним чином, збудниками, що відносяться до умовно-патогенних мікроорганізмів.

2. Більшість ВЛІ викликані сформованими внутрішньолікарняними штамами (золотий і епідермальний стафілококи, синьогнійна паличка, ешеріхії, ентеробактерії, різні серотипи сальмонел і ін.)

3. Внутрішньолікарняні штами відрізняються такими властивостями: множинною стійкістю до медикаментів, високою резистентністю до несприятливих факторів зовнішнього середовища, вірулентністю.

4. Збудниками внутрішньолікарняної інфекції стають і такі рідкі в минулому бактерії як ієрсінія ентероколітика, легіонели.

5. ВЛІ викликають ВІЛ-віруси, віруси гепатиту В, С, Е, дельта-гепатиту, ентеровіруси, що сприяють спалаху кон`юнктивіту, увеїту, іриту, міокардиту.

6. ВЛІ обумовлюють найпростіші (пневмоцисти), гриби роду Candida.

М.Л. Лівшиць і Є.Б. Брусіна (1992), характеризуючи особливості плину епідпроцесу в хірургічних стаціонарах, акцентують увагу на таких моментах:

1. Процес розвивається в пацієнтів, ослаблених основним захворюванням і оперативним втручанням.

2. Істотне значення – як причина передачі інфекції – має зовнішнє середовище стаціонару.

3. Формуються специфічні шляхи передачі інфекції: інструментальний, імлантаційний, ангіогенний (посткатетеризаційний), постінфузійний і ін.

4. В етіологічній структурі ВЛІ превалюють умовно-патогенні мікроорганізми.

5. Існує чітка залежність клініки від локалізації основного захворювання, характеру оперативного втручання, а також поліморфізм етіології і клінічних проявів.

6. Могутній постійний вплив антибіотиків на мікробну популяцію й імунну систему хворих.

ВЛІ можуть протікати у вигляді: локалізованих форм (піодермія, абсцес, флегмона, отит, мастит, кон`юнктивіт, уретрит, цистит, пієлонефрит, ендометрит і інш; генералізованих процесів (сепсис).

Джерела ВЛІ:

- хворі, що знаходяться на стаціонарному чи амбулаторному лікуванні;

- матері, що знаходяться в акушерських стаціонарах і відділеннях для дітей раннього

віку;

- медичний персонал (лікарі, фельдшери, акушери, медсестри, санітарки);

- відвідувачі (родичі, друзі хворих);

- студенти-медики;

Всі перераховані категорії осіб виступають в ролі джерела ВЛІ, за умови, що вони:

- хворі гострою чи стертою формою інфекційного захворювання, включаючи раневу

інфекцію;

- носії (гострі і хронічні) різних видів патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів.

Схема 1