Внутрішньолікарняні інфекції (влі) як сучасна проблема функціонування лікарняних закладів

Визначення ВЛІ та їх класифікація

Відповідно до матеріалів вибіркових досліджень, проведених за єдиною методикою під егідою ВООЗ у 14 країнах, ВЛІ занедужують 8% пацієнтів, госпіталізованих у стаціонари. У Європейському регіоні частота розвитку ВЛІ складає більш 7%, у США - близько 5%.

По розрахунковим даним, на ВЛІ занедужують близько 7% пацієнтів, тобто більш 2 млн. чоловік у рік. Частота розвитку ВЛІ в немовлят складає 5–10%. На етапі виходжування немовлят значний відсоток дітей із внутрішньолікарняними інфекціями. Дослідження, проведені в хірургічних відділеннях стаціонарів показали, що ВЛІ розвиваються в середньому в 16% пацієнтів.

Приведені цифри істотно відрізняються від даних офіційної статистики. В 90-х роках щорічно реєстрували від 40 тис. до 60 тис. випадків розвитку ВЛІ. При порівняльному аналізі захворюваності ВЛІ в залежності від локалізації патологічного процесу встановлені істотні розходження. У нашій країні ВЛІ сечовивідних шляхів складають лише соті частки відсотка від усієї захворюваності на ВЛІ, тоді як у країнах Європи і Північної Америки – 35-40%. Пневмонії як ВЛІ в нашій країні взагалі не реєструють, у той час, як у закордонних країнах, вони складають близько 20%, а серед пацієнтів, що знаходилися в реанімаційних відділеннях – 20-45%.

Внутрішньолікарняна (нозокоміальна) інфекція (ВЛІ) – будь-яке інфекційне захворювання, яке виникло в лікувально- профілактичному закладі (ЛПЗ), якщо воно було відсутнє у пацієнта до госпіталізації в ЛПЗ ( також в інкубаційному періоді) та проявилося в ЛПЗ або в період інкубації після виписки із стаціонару. Випадки інфекційних захворювань, які виникли до госпіталізації в ЛПЗ та які виявились при госпіталізації або після Ії називаються заносами інфекції.

Госпітальні інфекції – будь-які інфекційні захворювання, які були придбані або виявились в умовах стаціонару (сума заносів та внутрішньолікарняних інфекцій).

Загальним критерієм для віднесення випадків інфекцій до ВЛІ є те, що їх виникнення пов'язане з наданням медичної допомоги. Саме тому до ВЛІ відносять не тільки випадки інфекцій, які виникають в умовах медичного стаціонару (лікарні або пологового будинку), а й пов'язані з наданням медичної допомоги в амбулаторно-поліклінічних установах або вдома, а також випадки інфікування медичних працівників, що виникли в разі їх професійної діяльності.Інфекції, які пов'язані з ускладненням або продовженням інфекцій, що вже були при госпіталізації, не є внутрішньолікарняними. У той же час розвиток симптомів інфекції іншої локалізації або поява нового збудника в місці локалізації існуючої інфекції розцінюється як ВЛІ.

Певну частку внутрішньолікарняних інфекцій не можна попередити в сучасних умовах. Проте оцінка ступеню ризику виникнення випадку ВЛІ (навіть якщо він був дуже високим) не повинна перешкодити реєстрації інфекції як внутрішньолікарняної, якщо даний випадок відповідає наведеним вище критеріям ВЛІ. Не слід, як це протягом довгого часу було прийнято в нашій країні, відносити до ВЛІ тільки ті інфекції, які асоціюються з помилками медичних працівників. Сенс епідеміологічного вивчення ВЛІ полягає не в пошуку винних, а у встановленні об'єктивних факторів ризику виникнення ВЛІ для розробки та корекції профілактичних та протиепідемічних заходів

На сучасному етапі ВЛІ викликає не один окремий збудник, а асоціація внутрішньогоспітальних штамів мікроорганізмів. Формування внутрішньолікарняних штамів відбувається в кожній окремій лікарні чи навіть відділенні в напрямку появи:

• більш вірулентних і патогенних штамів. Цьому сприяє циркуляція мікроорганізмів серед хворих, тобто осіб зі зниженою опірністю організму, пригніченим природним імунітетом;

• полірезистентних штамів до дії антибіотиків. Цьому сприяє нераціональне застосування антибіотиків: ігнорування антибіотикограм, необґрунтоване призначення антибіотиків широкого спектра дії, порушення доз і термінів прийому;

• більш стійких м/о у навколишньому середовищі і до дії дезінфектантів. Цьому сприяють порушення: режимів знезаражування і дезінфекції, тобто використання приготованих дезинфікуючих розчинів з порушенням умов і термінів їхнього збереження; методів і способів їхнього застосування..

Варто підкреслити, що в сучасних лікарняних комплексах по перерахованим вище умовам відбувається своєрідна селекція мікроорганізмів, унаслідок чого формуються внутрішньолікарняні штами. До того ж вони характеризуються визначеними селективними перевагами і витісняють ті штами, з якими надійшли хворі в стаціонар. Наприклад, доведено, що в різних типах лікувальних закладів домінують 1-2 (рідше 3-4 чи навіть 5) так званих внутрішньогоспітальних фаготипів стафілококів. Доведено також, що в лікувальних закладах формуються стійкі асоціації внутрішньогоспітальних штамів мікроорганізмів. Такі асоціації специфічні для кожного лікувального закладу і навіть відділення. На сьогоднішній день не існує ні однієї лікарні чи відділення, де б ці комбінації повторювалися.

На сьогоднішній день найбільш розповсюдженими нозологічними формами ВЛІ є гнійно-септичні. Вони займають перше місце в структурі ВЛІ. Їхня питома вага складає майже 85% і тільки 15% приходиться на традиційні інфекції (сальмонельоз, ешеріхіоз, вірусний гепатит В, вірус СНІДу й інші). При цьому більшість гнійно-септичних ускладнень (майже 92%) виникає в хворих хірургічного профілю, тобто в хірургічних відділеннях і стаціонарах. Друге місце займають пологові будинки (майже 8%).

Виникнення і поширення ВЛІ відбувається тільки в умовах порушення санітарно-гігієнічних вимог до змісту устаткування й експлуатації приміщень лікарні, а також санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режиму в лікарні.

Внутрішньолікарняним інфекціям властива множинність механізмів передачі, дія як природних (контактно-побутовий, повітряно-краплинний, фекально-оральний), так і артифіційних (штучних) механізмів за рахунок інвазивних діагностичних і лікувальних процедур.

Слід зазначити, що в нашій країні серед ВЛІ відзначаються постін`єкційні ускладнення. У 2010 р. тільки офіційно було зареєстровано понад 5300 випадків розвитку постін`єкційних нагноєнь. У країнах Європи вони не спостерігаються.

При приєднанні ВЛІ тривалість перебування в стаціонарі одного хворого збільшується в середньому на 6 –7 днів. Оскільки за рік, по розрахунковим даним, ВЛІ занедужують більш 2 млн. пацієнтів, то загальна тривалість стаціонарного лікування цих хворих збільшується, як мінімум, на 14 млн. днів. З цього випливає, що додаткові витрати тільки на стаціонарне лікування хворих на ВЛІ складають 5, 6 млрд. руб.

Ризику професійного зараження піддаються медичні працівники, що проводять стоматологічні дослідження.