Облік витрат допоміжного виробництва

На великих підприємствах для забезпечення нормальної діяльності основного виробництва, виділяються спеціальні структурні підрозділи, які є допоміжними (обслуговуючими).

Порядок формування витрат допоміжного виробництва також регламентуються П(С)БО 16 «Витрати».

Документальне оформлення, оцінка та відображення в обліку витрат допоміжного виробництва аналогічні документальному оформленню і обліку витрат основного виробництва та, зокрема, прямих витрат.

За характером наданих послуг, виконуваних робіт та продукції підрозділи допоміжного виробництва можна розділити на дві групи:

1. Виробництва, які виробляють просту однорідну продукцію (електроенергія, технічна вода і т.ін.) або надають послуги;

2. Виробництва, які виробляють різнорідну продукцію або надають різноманітні послуги, (ремонтні, парокотельні, інструментальні і т.п.).

Продукція (послуги) допоміжних виробництв, що відпускається іншим структурним підрозділам, повинна оцінюватися за фактичною собівартістю, що розраховується наприкінці кожного місяця.

У допоміжному виробництві, що відноситься до першої групи, собівартість одиниці продукції визначається шліхом ділення загальної суми витрат на обсяг випущеної продукції.

Для допоміжних виробництв другої групи застосовують позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. У цьому випадку в аналітичному обліку виділяють витрати за кожним замовленням або видом робіт. У цьому ж розрізі визначають собівартість одиниці продукції (робіт, послуг).

Такий порядок визначення собівартості продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв можна застосовувати в тому випадку, якщо вони забезпечують діяльність тільки основного виробництва. Однак, такий варіант практично не зустрічається в реальних умовах. Підрозділи допоміжного виробництва, як правило, надають послуги один одному.

Наприклад: цех мереж і підстанцій надає послуги парокотельному цеху і, у свою чергу, одержує послуги від нього; цех водопостачання одержує послуги парокотельного цеху та забезпечує його своєю продукцією.

У цьому випадку порядок визначення собівартості послуг різним підрозділам інший.

Взаємні послуги допоміжних виробництв один одному оцінюються за розрахунковою собівартістю (плановою, нормативною і т.ін.).

Потім із загальної суми витрат допоміжного виробництва на конкретний вид продукції (робіт, послуг) віднімається планова вартість продукції (робіт, послуг), спожитої іншими допоміжними виробництвами. Отримана різниця являє собою вартість продукції (робіт, послуг), відпущеної допоміжним виробництвом основному виробництву.

Для визначення вартості продукції (робіт, послуг), відпущеної підрозділам основного виробництва, розраховується собівартість одиниці відпущеної продукції (робіт, послуг). Шляхом множення отриманої собівартості одиниці на фактичний обсяг продукції (робіт, послуг), відпущених конкретному підрозділу основного виробництва, визначають необхідні суми.

Облік витрат також здійснюється на рахунку 23 «Виробництво» на відповідних субрахунках. Порядок документального оформлення та обліку витрат залежить від використання або невикористання рахунків класу 8 «Витрати за елементами».

У кожному разі витрати в міру їхнього виникнення або виявлення списуються в дебет рахунку 23 «Виробництво» на передбачені спеціальні субрахунки. При цьому кредитуються:

- у першому випадку рахунки класу 8 (80, 81 і т.ін.);

- у другому випадку рахунки активів і зобов'язань:

20 «Виробничі запаси»

661 «Розрахунки за заробітною платою» і т.ін.

Аналітичний облік кожного підрозділу ведеться в розрізі видів продукції (робіт, послуг).